Мишка Машка :)

Кілька тижнів тому в селі нас обдарували мішком борошна.

печемо домшній хліб, тож подарунок був актуальний

. Ну а по приїзді до Львова виявилось, що з борошном разом маємо бонус - маленьку темно-сіру мишу, яка, вочевидь, вподобала собі цей мішок ще у селі на стриху.
Вперше зустрівшись з мишею вночі, я не те щоб перестрашилась. Підскочила від несподіванки. Потім кілька днів від гризуна не було ні слуху ні духу і я вирішила, що мені привиділось.
Та не далі як 27 вересня приходжу з церкви додому - сидить! Біля виходу з ванної, така оксамитова мала миша з бісеринками-оченятами. Подивились ми одна на одну, подивились... мені стало ясно, що голими руками я її ніколи в житті не впіймаю. А миші стало ясно, що *вечер перестаёт быть томным*, тож вона чкурнула до кладовки.
На вихідних була придбана мишоловка, всередину покладено шматочок шпондера. Оскільки мишу востаннє бачили у ванній, то туди мишоловку і поставили.
Але нема дурних. Протягом наступного тижня мишоловка стояла чистим реквізитом в різних кутах, і слава Богу, що ніхто з нас туди не потрапив. Миша пищала вдень, але Бог знає - де саме.
минав час, я стала постійно морально готова до зустрічі з мишею. Ну не щур же, пра? ніц страшного. Назвала її Машка. А чого має бути без імені? Майже домашня тварина. Тварюка, тобто. Нещодавно виявила в кладовці доріжку з круп - і почала інтенсивніше шукати спосіб впіймати шкідницю. Знаючі люди сказали, що шпондер в мишоловку краще підсмажити. Я в холодильник - а шпондера-то вже давно нема...
Ввечері по дорозі з Дмитрового айкідо зайшли в "родинну ковбаску". Прискіпливо обираю шпондер - щоби натуральненький... "Люди-то будь що зжеруть, не те що миша..." я це вголос сказала? Ні? А чого ж черга озирається?
чоловік був вдячний миші за нагоду поїсти картоплі зі шкварками і спитав, чи не хоче миша якогось ліпшого сиру і чи не ловлять мишей на пиво.
Вночі різко похолоднішало - і діти просились пісяти ледь не щогодини. Несла тазік з.. хм... самі розумієте... щоби вилити в туалет, а на порозі - миша наша!!! я така була невиспана, змерзла і втомлена, що, смикнувшись від несподіванки, гепнулась на підлогу. З тазіком. Звісно, що все хороше діло вилилось. Сиджу на підлозі в холоднющій запашній калюжі, зла і мокра. "Машка, хайбигрець! Ану виходь, зараза! А то завтра фіг тобі сала, трутку розкладу!" "Піпіпі," - відповідає мишка Машка. Знає, вража тварина, що ніякої трутки не може бути в хаті, де двоє малих дітей.
"Ну ладно, - остигаю, - давай останній раз. Сир натуральний голандський. Підійде? Дорого, блін, але чого вже для тебе не зробиш". Миша не відповідає, думає.
Так і живемо на 37,5 квадратних метрах: ми з коханим, Дмитр, малятко і мишка Машка. Що за мудрі миші тепер пішли - годі злапати. А може, вона злапається тільки коли я перестану круглодобово про неї думати? Скорше за все, так..