Ні. Не стидайся посміхатись.

Розваги, "пир во время чумы", злочинне неусвідомлення того, що ми живемо у час війни.
Звісно, важко стримати емоції, коли дивишся на весілля в такий час. І справді хочеться часом врізати чимось по голові тим, хто *бухає* увечері в кафешках. Та знаєте, засуджувати завжди легко. Мого знайомого призвали до лав нацгвардії півтора місяці тому. І увечері перед відправкою до Яворова він, вибачте, насвинячився чорно. Думаю, не одна людина подумала про нього погано, коли він повз додому. Не виправдовую передози алкоголю, в кожному разі. Ми просто до кінця не знаємо обставин, тож часом "не судити" треба вчитись заново.

А вам самим буває соромно? Просто за те, що ви сьогодні прокидаєтесь вдома. Буває? мені буває. Буває, що нічого навколо не чую і тільки і думок, що я в цю хвилину можу зробити, яку частину себе, свого комфорту, своєї підтримки, грошей, речей, шоколадок, крові врешті-решт можу відправити туди, щоб не так мучитись бездіяльністю. Дякуючи нашим волонтерам і організаторам, кожна людина в змозі долучитись до допомог в обсязі, який їй під силу.

Хоч і неавторитетно то все, але ось моя рекомендація мамам в декреті. Щоб не зійти з розуму - будьмо гідними тиловиками. Якщо є можливість лишити дітей хоч на пару годин - сходити волонтерами, хоч на той же Шувар. Як нема такої можливості, - то усвідомте, що не лише та матеріальна допомога, яку ви даєте для військових, є вашою допомогою. Те, що Ви робите для своїх дітей і те, що ви зараз з ними; те, що ви збираєте вдома аптечки першої медичної допомоги і те, що ви щодня піклуєтесь про їхнє здоров'я, те, що ви в собі зберігаєте цей резерв сил, енергії, відносно чисту психіку - це все знадобиться. Між іншим, якщо відчуваєте в собі силу духу, позитив, яким можна поділитись - думаю, можна таки поділитись. З тими, кому вже зараз потрібна психологічна допомога. З дружинами наших вояків. До речі, не лише позитивом поділитись, а і поцікавитись - чи потрібна їм допомога. Поговорити, можливо - трохи помогти з дітьми. Без всяких там фондів принести пару речей чи навіть гривень. Я не сумніваюсь, що їм це потрібно. Хай там як в законах написано про те, що зарплати чоловіків зберігаються. Зателефонуйте, запитайте. Не залишаймо їх наодинці з війною, яка прийшла у їхню сім'ю.

як ніколи бережіть рідну природу, як ніколи шануйте закони, правила дорожнього руху, цінуйте і оберігайте здоров'я - своє і дітей. Допоможіть нашій армії матеріально, щиро помоліться за неї. І посміхніться своїм дітям, для яких ви сьогодні - острівці нормального світу у всьому цьому божевіллі. Ні, не стидайтесь посміхатись. Жити - не соромно. Соромно - жити, наче нічого не відбувається.