Стара подруга

Сьогодні подзвонила до мене подруга, з якою не спілкувалася вже більше 2 років. Привітала з вчорашніми іменинами і днем народження, яке було 2 тижні тому І приємно з одного боку, що вона таки не забула, але й такий осадок чому останні 3 роки не вітала. Вона зразу почала виправдовуватися чому не вітала, то не була 2 роки літом у Львові, ще там шось. Можна і зрозуміти, але ж на друзів повинен бути час завжди.
От не знаю, чи можливий ще один шанс на дружбу? Вона зробила перший крок цим дзвінком, тепер наступний крок за мною? Напевно справді треба подумати, чи справді мені важлива ця дружба. Хоч я би від друзів би не відмовилася.
Так поспілкувалися з нею нормально, але всеодно виникали паузи, всетаки пройшло скіки часу. Ніби кардинально нового нічого не сталося за той час ні в неї, ні в мене, за один раз про все не поговориш. Буває з подругами, з якими бачусь частіше , то з ними можу говорити і про дрібні щоденні події, і про пробки, і про робочий день. А з ким рідше - мало би бути більше тем, бо кожного дня ж хоч не значні, але якісь події є. А виходить навпаки - говоримо, що нічого нового, все добре, і треба частіше спілкуватися.
Розумію, що друзів треба цінувати. Але в мене вже так було декілька випадків, коли найкращі подруги виявлялися злопамятними, заздрісними, обговорювали мене за спиною і таке інше. Тому так трохи важко знову довіритися старій подрузі. В неї зараз свої друзі, своє життя.
Хоч бездіяльність ні до чого не приведе. Рух і дії - це життя.
Я часто ображаюся, але треба це припинити і легше відноситися до всього.
Напевно треба давати і другі, і треті шанси людям, всі ж помиляються?