тиждень до. Політичний пейзаж

- Малий, чуєш, ти на вибори йдеш?
- Та **** я в ті вибори в рот, - зло відповідає мАлий, струшуючи сємки з колін. – І Костя не йде, і Валєра. Неділя, *ля, що, робити більше нє***?
- Та я теж не піду…
Хлопці не одразу побачили нас з дітьми, тому базар не особливо фільтрували. А мені оця їхня розмова видалась дуже характерною. Молодь, яка не йде на вибори тому, що вважає, що то нічого не змінить.
Де вона того наслухалась, молодь та? Та на кухні, від мами з татом. Або від Кості і Валєри, які від своїх батьків то почули. Заразившись псевдо сарказмом від розчарованих життям людей середнього віку, вони зневірились наперед.
А баба Кася піде на вибори обов’язково. Вона ж мусить підтримати Світланку, свою колишню ученицю. От недарма вчиш дітей, недарма лелієш і переживаєш за їхнє майбутнє. Які козаки і козачки виростають, і дякують за вкладену у них вчительську працю. От і Світланка приходила місяць тому особисто, принесла пакетик фруктів і похвалилась, що балотується по мажоритарці. Ні, жодну з тих провладних партій вона не підтримує, самовисуванка. З народу і для народу. Молодчинка яка!
Яків Петрович теж не знехтує нагодою повпливати на долю країни. От тільки би дали йому можливість проголосувати – чоловік тридцять років прикутий до ліжка. А він чув по телевізору, що саме за рахунок «неявки» людей з особливими потребами можуть «недорахуватись» кількох тисяч голосів по країні.
Запрошення Чумаченків стирчать з їхньої поштової скриньки. Родина виїхала на заробітки, не чекаючи кращої долі на Батьківщині.
На вулиці тихо, як перед бурею.
Зимові чоботи коштують у півтора рази дорожче, ніж я очікувала. Та не ходити ж босими…
Від одного погляду на ковбасу у крамниці нудота піднімається до горла. Ні, дякс, краще гречка. Поки є.
Лікарів у поліклініці скорочують. Чи то імунофлазиду якого купити, щоб не хворіти хоч цю зиму, а на наступну десь виїхати? Та ж ні, ми ще не настільки втратили надію. Ми ще маємо трохи сил, ми ще віримо, що слово «покращення» перестане викликати непристойний ржач.
Хлопці в агітнаметику ПР від сорому натягнули синьо-білі кепки по самі

вуха

. А у сусідньому нам етику Партії Зелених бабця-кульбабця у величезних окулярах читає буклетик. Цікаво, бабці заплатили стільки ж, скільки хлопцям з ПР чи менше? Менше, напевно. Бо тим доплачують за сором і за кепки по вуха.
А на вулиці така золота осінь, і те жовтюще листя виглядає ще яскравішим на тлі сірого неба і будинків. Ну як в таку осінь опускати руки? Та нізащо. Хай собі Костя і Валєра не йдуть на вибори. Я – піду.