Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Перечитала навіть не всі дописи....не втримала сліз і на роботі!
сама недавно втратила бабцю.......зовсім несподівано.
не знаходжу(та і не шукаю) навіть слів для втіхи своєї мами (це була її мама)!
страшно, це все дуже страшно і неймовірно боляче!
Надіюсь, що час приглушить.....
Всім бажаю бути сильними в своїй слабкості!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Важка гілка... Навіть слів нема... Співчуваю кожній вашій втраті...
Час гоїть... але нажаль повністю не лікує...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Не лікує. Я аже 8 років не маю прабабусі.Вона була мені дуже близькою. Була... Ми рідко приїздимо на її могилу (все-таки 250 км), але болить від цього ще більше.
А днями малий захотів поставити в церкві свічку за упокій душі і мені стало просто дико боляче, що моя ненароджена дитина навіть не похована. Проплакала всю ніч. Вже пройшло три роки, а болить тільки дужче.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

От так було з моїм дідусем. Його давно вже нема,але сьогодні чомусь(не знаю) згадувала всі моменти його "відходження" у той світ. Він лежав на ліжку,а кругом нього вже всі прибирали...готувались до похорон.Я сиділа поруч.я була його улюблена внучка. Коли приходив до тями на хвильку питав мене про всяке..потім мить..взяв мене за руку сильно-сильно і спитав чому так світло сильно світить..просив виключити лампочку(був день,світло не горіло)...я все зрозуміла..стиснувши сильно мою руку він помер....потім бабаця ледве нас розєднала...
А ще він просив мене не стригти волосся..бо любив,щоб у мене було довге..казав дівчину то украшає...Спи спокійно,дідусю..Шкода,що твій правнук тебе не побачить..

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я, мабуть, теж поділюся своїм болем. Вагітність ми не планували, однак я була страшенно щаслива, коли дізналася, що вагітна. Спочатку був жахливий токсикоз, але його я переборола, не зважаючи ні на що. Далі все було просто чудово. Однак десь на терміні 22 тижні мені поставили страшний діагноз - передлежання плаценти. Однак, сказали, щоб я собі не брала того до голови, що, в разі ,якщо плацента не відтягнеться до 32 тижнів, то просто прокесарять, бо сама не рожу, так як плацента перекривала родові шляхи. Тому я і не зациклювалась на тому, не боялась і не переживала. Якось проснулась я в 24 тижні, а у мене - кровомазання. МИ з чоловіком сильно перестрашились, поїхали в роддом, де я пролежала рівно 2 місяці. Там пролікувалась, по-друге лежала постійно і в 32 тижні на узд вже сказали, що плацента відтягнулась, стало вже не передлежання, а просто низька плацента, і я зможу навіть сама народжувати. Але увечері малий почав сильно товктись, і ні з того ні з сього з мене полило... Та полило так, що я навіть уявити собі такого не могла. Памятаю лише, що мене зі "швидкістю вітру" на простирадлі перекинули на каталку і бігом в операційну. По дорозі кровоспинні тільки кололи, щоб довезти. Це був 33 тиждень. Зробили кесарський розтин. Синочок був недоношений, але закричав і вагу мав пристойну на такий термін - 2100. І чоловік його бачив десь через 2 години після операції - то він цілком був нормальний. Але оскільки він був недоношений, то його відправили в реанімацію немовлят на Чернігівську... А там сказали вже, що дитина в дуже тяжкому стані і не дихає і т. д..... і в кінці кінців через три доби в нього остаточно зупинилось сердечко і його вже не врятували.... А я його так і не побачила....лише на фото, яке зробив чоловік. Мені про все це сказали лише через кілька днів, бо не хотіли травмувати. Весь час я молилась, особливо коли на каталці везли, бо було на стільки страшно... Як почала вже ходити після операції, то в роддомі ходила в капличку і навіть за здоров"я писала малого... але вже було надто пізно...
Потім перевели мене в гінекологію, щоб не було боляче дивитись, як інші дівчата лежать з дітьми... А в гінекології я взагалі чуть не сказилась, бо туди приходили робити аборти... мені хотілось їх розірвати на шматки... Я так страждала, так намагалась виносити ту дитинку і не змогла... а хтось того дитя навіть не хоче...
Ще один випадок мене вразив- коли лежала на підримці, то привезли дівчину родити - п"яну, обкурену....... Родила вона здоровісіньку дитинку, а на наступний день втекла через вікно і дитину лишила... І де справедливість у цьому світі????
Біль мене не залишав ні на секунду, іноді здавалось, що зійду з розому, на стільки та пустка мене гнітила. Ще й по телевізору, як на зло, реклами навіть були на таку ж тему, типу - А ви знаєте що більшіст немовлят навіть не доживають до наступного ранку... і т.д... Отоді сльози текли градом...
Легше стало лише зара, коли завагітніла вдруге...ОДнак біль втрати таки залишився і залишиться, мабуть, на все життя. Коли приходжу до синочка на могилку, то завжди гірко плачу...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

легкої вам вагітності і здорового малятка!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Сльози течуть самі собою, а я прочитала лише 4 сторінки з теми.
У мене уже майже 2 роки тому померла мама. Вона важко хворіла 5 років. Але кожного разу після всіх 5 операцій викарабкувалась ставала на ноги раділа життю. І нас тому вчила.
Перед останньою 6 операцією, перед тим як їхати в лікарню за 4 місяці до смерті вона мені з сестрою сказала все що хотіла. І про те що ніщо не варте дитячого життя і аборт найгірше що може зробит жінка та ше багато всього.
Вона щось передчувала, а ми не вірили. До останнього.
Останній тиждень свого життя вона провела в лікарні за той час розказала татові все, що хотіла, як поховати, де .....
А я її місяць перед тим навіть не бачила, бо готувалась до екзаменів і вона не дозволяла до неї приїжджати, а останні тижні навіть по телефону зі мною не розмовляла....
Зараз навіть спати нормально не можу в тій кімнаті де був похорон, за 2 роки досі не можу відтворити повної картини в голові.
А потім через півроку я втратила ще одну людину біля якої росла - прабабусю. І біль мій не менший
Моє серце розбите і ніхто його не склеїть. Єдине на що можу сподіватись, це те що вони мені присняться.
Мамі було всього 40, а првбабусі 89.
Завжди пам"ятаю і люблю, вони в моєму серці...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Прочитала кілька сторінок дописів і сльози самі котяться
Вирішила написатиі свою історію,пройшло кілька місяців а я кожен день плачу щоб ніхто не бачив...
Була в мене затримка тиждень,другий,живіт трохи понив коли місячні мали бути і шось помазалося трошечки.Поїхали в лікарню,подивився лікар,пішли на УЗД,сказали вагітність,по останніх місячних 7 тижнів,лікар прописав якісь дорогі таблетки пити і через місяць на прийом...Ми вийшли з лікарні такі щасливі,я аж світилася,просто літала на крилах.Вечером дома всім своїм розказали що чекаємо на наше сонечко маленьке найдорожче,я щось говорила до животика,чоловік почав мазати мене кремом щоб розтяжок не було.На наступний день після візиту до лікаря почав боліти живіт але він сказав що то нормально і не зациклювалася,але нічого важкого не піднімала,берегла себе і животик.Така щаслива ходила.І тут через 6 днів після візиту до лікаря я проснулася вранці від сильного болю внизу живота,дома нікого не було,додзвонитися ні до кого не моглапровалялася цілий день в ліжку пила ношпу,випила 2 трхи попустило потім знову і вечером десь в годині кровЯ так плакала,думала що серце розірветься на дрібнесенькі шматочки,довго не могли заспокоїти. Я думала збожеволію,відтоді як бачу вагітних жінок або молодих мамочок аж серце розриваєтьсяІ в думках їм бажаю щоби в них все було добре..
Зараз затримка майже тиждень,дивно себе відчуваю,напевне вагітна так переживаю,не можу стримати сліз.
Пару днів назад дочиталася в інструкції до таблеток що вони збільшують тонус статевих органів і в застереженнях ВАГІТНІСТЬ,я ладна була роздерти того лікаря на дрібнесенькі шматочки.Ось на що ладні лікарі заради грошей.Ми ті таблетки купляли в аптеці з якою в нього є договір і йому йдуть відсотки...
Бажаю всім ВДАЛИХ вагітностей і ЗДОРОВИХ діточок!Що би не сталося ніколи не втрачйте надії!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я також мала першу вагітність невдалу.Плід завмер на 11му тижні, а лікарка казала що все добре, що плід розвиваеться, тільки ще рано серцебиття слухати. А в 16ть тижнів виявилося що я вже місяць часу ношу мертву дитину. Слліз і переживань було багато і мені здаеться, що той біль від втрати може відчути тільки та людина яка таке сама пережила (Ні чоловік не моя мама ні інші рідні. Всі казали ну що зробиш.. так сталося... а в мене серце розривалося. Через пів року знову завагітніла, без усіляких лікувань і здачі аналізів на різні болячки. Тепер маю зайчика-побігайчика, 7м місяців, родився 4 кг, 57см, без КР. І вагітність була легка. А от коли на останніх місяцях вже ходила слухати серцебиття, то лікар казав що тепер перша вагітність дуже часто закінчується або викиднем або завмирае, каже що то наслідки екології і харчування і нерввих перенапружень.
А от недавно моя подруга втратила двійняток на початку 6го місяця... і нічого зробити не вдалося...,

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

і не лише перша....буває і друга, і третя....і....
але Бозя добра і все буде гаразд з нами і нашими діточками..головне ХОТІТИ і ВІРИТИ..понад усе!!!!!!!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Тримайтеся ДІВЧАТА! То все є дуже тяжко коли втрачаєш найріднішого.... Мене на разі Бог милував. Але то шо тут пишуть без сліз читти неможливо. Ми можемо витримати все...Головне вірити у найкраще...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Господи, Уляночко! як побачила, що в цій темі нові дописи і останній твій - аж серце стало.... фух...

Дівчатонька, все буде гаразд! треба лишень трішки зачекати і все обо"язково налагодиться і буде гаразд!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ні,ні..я вже сюди ні ногою..тільки в тему для майбутніх мам....і, можливо, не востаннє

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

І у мене. Аж страшно було тему відкривати. Уляночко, Ви сюди ліпше не ходіть

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Во-во. Не ходіть куди не треба! А в тему для майбутніх мам через три роки з Богданочкою приходьте.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Nata, а я ваш допис останнім побачила, ви теж сюди не ходіть !

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

я ушол.........

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Я теж більше не буду, обіцяю

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дівчата! Головне не втрачати надії

---------- Додано в 13:10 ---------- Попередній допис був написаний в 12:44 ----------

Я свого синочка народила з третього разу....
Перший був викидень на 12-му тижні - це був жах для всіх рідних - різка кровотеча серед ночі і чистка, бо "зберігати вже немає що".......
Лікарка запевнила мене, що друга вагітність буде вдалою, після лікування я швидко завагітніла, весь час вагітності провела в лікарні - не хочеться навіть згадувати той період свого життя, але для того аби підтримати всіх, кому зараз погано це варто робити. Все було чудово, я добре себе почувала, мене кожний день обмацувала лікарка, але......на 9-му тижні вона направила мене на УЗД, де мені винесли черговий вирок - діти завмерли (в мене були двійнятка), почекали ще тиждень, друге УЗД підтвердило жахливий діагноз..... І знову чистка, і знову перспектива довготривалого лікування, але......я сказала "досить, якщо мені не дано мати дітей, то в мене їх не буде, але лікуватися я більше не буду".
Ми почали жити звичайним життям, якщо це так можна назвати(найгірше, це співчуття колег на роботі - і так тошно, а ще всі тебе жаліють), зробили перерву півроку і ......я знову завагітніла, нікому нічого не говорила, ні до яких лікарів не ходила, після 12-го тижня пішла на платне УЗД, де мені сказали, що все добре. В ЖК я відмовилася лізти на крісло, не пила ніякі пігулки, навіть вітаміни і виносила чудового хлопчика, якому вже, дякувати Богу, 8 січня був 1 рочок.
Так що головне - НАДІЯ!!! Тримайтеся і все буде добре!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Привіт, дівчата! Перша вагітність закінчилася викиднем на 4 тижні, причину точну не знаю і до сьогодні. Після того 9 місяців не вагітніла, приймала купу препаратів, але завагітніти самостійно не могла, бо не було О. Після першої стимуляції все ж таки завагітніла... і скільки то було радості. Вагітність проходила добре, ходила на пари, одним словом все було ОК. На УЗД н6ам казали, що двійня, то нашій радості взагалі не було меж, оскільки завжди хотіли, щоб було двоє... Але не так сталося, як хотілося... Прийшла я одного дня з інституту, прилягла і ввечері почав нити живіт, я на то уваги дуже не звернула, бо живіт цілу вагітність поболював. Але вночі майже не спала, бо були періодичні болі і з самого ранку зразу в лікарню... Капали капельниці, кололи, пила купу тої хімітози, але на жаль втримати не вдалося. На наступний день я народила двох малят, які прожили лише 1 день. Було це на 6 місяці. Пройшов же 1рік і 3 місяці. В мене немає жодного дня, коли б я не згадувала свої дітей... Це дуже, дуже і дуже боляче. Ми плануємо знову дитинку, але ящо чесно я бояся, бо третій раз такого, напевно, не витримаю.