Відкрита велика жилєтка (4)

Не панікуйте передчасно. Мені колись так зробили аналіз крові який показав, що я вже в передсмертному стані. А виявилось, що в лабораторії були протерміновані реактиви. Скандальчик мама їм хороший влаштувала.

 

40, то 40. Як казала героїня "Москва слезам не верит"- "в 40 лет жизнь только начинается" ( і це справді так- хто ще заміж вихдить, хто діток ще народжує, хто кардинально змінює рід занять). Мені до 40 вже теж ближче, ніж до 35 - пора починати перейматися ?

ваш настрій в першу чергу впливає на дитину. Наразі ще не настільки критично. Гуртки є при школах і вони не коштують дорого . Гуртки є при ДЮСШ- і теж за символічну на цей час плату . Навчання в гімназії не є дорогим ( у мене у самої дитина в гімназії)- садочки зараз не дешевше обходяться. Хіба приватна. Ну але державна гімназія нічим не гірша ( а часом і краща. Теж є з чим порівнювати)Немає моря? Є Карпати під боком, куди можна елементарно від нас маршруткою чи поїздом добратися. Закарпаття поряд, Трускавець. В 90- і роки більшість теж моря не бачила. Ще на початку з батьками в Карпати їздила, а потім, у студентські роки, уже і туди майже не їздила- зате ми влаштовували собі з однокурсниками чи друзями шикарні вилазки на природу і шикарні посиділки мало не щосуботи в когось за тим "хто що приніс і що з того зробили" . Наразі важче морально усім ( порівняно з 90-ми) лиш через те ( не розглядаю військовий фактор), що звикли вже до хорошого- до розміреного життя, до Єгипта , Болгарії , Туреччини, Криму чи бодай Одеси щороку. А від хорошого відвикати важко. Зараз- то ще не критична точка. Тому- бережіть сили аби не видохнутися до того часу, коли вона прийде ( ну і сподіватися на краще)

 

Ну якщо ставити матеріальне на перший план, тоді таке життя нічого не вартує, і в теперішній ситуації це стало зрозуміло.
Та життя таке чудове!!! Та навколо стільки приводів для щастя!!!
Влітку вперше відпочивали з друзями сім'ями з наметами - такий кайф!!! Я вірю, що у всьому можна знайти позитив. От зараз ми теж хворіємо, так зле мені не було навіть не знаю скільки років, і я зрозуміла, яке то щастя просто бути здоровим, мати сили та бажання. А як важко тим, хто зараз у лікарнях, невиліковно хворі тощо?
Тому зберіться до купи, відкиньте думки про "наврочили", і насолоджуйтесь життям, воно таке коротке.

 

ясна річ, що до 30, вік то не в паспорті, а в душі. 40 років - тотільки початок життя, ще стільки всього. діти вже підросли трохи, все більш менш влагодилося, можна вже починати для себе жити по трохи. бо в 20 на то ще нема розуму, в 30 нема часу бо є діти малі, а в 40 - самое оно))

 

Не життя, а казка!
Ціни на продукти-одяг-ліки-прооїзд зросли вдвічі, на світло втричі, на газ взимку в чотири рази, влітку у вісім разів, плата за садок збільшилася вдвічі, а зарплату не лише не збільшують, а щей заставляють за свій рахунок писати заяви та премію відмінили!
Ото вже точно: жити по-новому(с)!!
І це лише початок...

 

Ех. Мені зараз також не солодко живеться. Коли влаштовувалася на роботу, то мала відпрацювати 40 год на тиждень, а в результаті маю 32 год. Ось так наш завідувач складає графік. З.п ясно що в кінці получиться не важна. Скільки раз питалася, в чому причина, ніхто не може дати мені нормальної відповіді. Нервує мене це все

 

Погодаааааа - казка , а я все як завжди, щось маю робити. Певно, вже не почну жити для себе і по-своєму...сумно.

Мушу слухати маму.

Весела в мене сьогодні нічка була - лягла 1:30, встала 3:00, ще щось там трохи вздрімнула пару хв і всьо "підйом". В малої період несплячки. (( Ще й відтиснула собі плече, ключицю, все болить. Нє, щоб компенсувати собі трохи денним відпочинком, сиджу-кисну в тій безкінечній роботі........гррр. Наболіло.

 

Дурне, дурне, дурне.. Ніхто не кине так, як свій - істина, стара як світ. Що ж, віднині зарікаюся творити добро з беззастережною вірою в людей - дуже дорого то мені коштує.
Мене мучає конкретна не те що підозра, а практично залізобетонна впевненість в тому, що мене (і не тільки мене) гарно кинула особа з давньою схильністю до хитрозроблених історій. Принаймні на те виглядає. І причому уяви в особи навіть не вистачило на те, щоб толком прикрити білі плями в подіях і власних діях. Обрана тактика - "я - клінічний ідіот.. ну шо поробиш, вже все.. і так би інакше не було..". Не те, щоб я здивована чи обурена. Просто гидко. Як доведу.. мало йому не буде.
Написала тут загадками, та вже як сама остаточно розберуся, виплачуся по повній, а як до того сльози ся скінчать, то просто піду в Забилам би .

 

Можна забитися. 2*39 це вже занадто...

 

а в сан станцію пробували звертатись? Моя мама так змогла зупинити щоденне спалювання пластикових і капронових обгорток власником магазину - сморід був на весь двір. Один візит з сан станції зробив чудо

 

Не знаю, в яку тему... перейнялась я дуже історією маленької хворої дівчинки.
Щоб довго не розписувати, зробили репост в одній групі вк, а під ним такий комент:

"это нормально по твоему:
собирать на эту гадину, тебе какое дело, это не русские даже, не понимают и не знают русский, тех кого они ненавидят, самбровская получила по заслугам, пусть мучается тварь!"

Ну як можна таке писати про 3-річну дитину?? Не знаю, якось мені так боляче стало... сиджу і реву... добре, хоч доця спить, не бачить

 

просто тут в куточку тихенько поплачу і мені перейде. Настрій жахливий, хочеться просто виплакатися і нікого не бачити і не чути. Як то прикро постійно розчаровуватися - в планах, в людях...

 

я трошки поплачусь в такий скрутний час я залишаюсь без роботи...

 

і я трошки пожаліюсь: пломба вилетіла, сходила до стоматолога, а там ще в 3 зубах карієс, в теперішній час сидиш і думаєш робити ті пломби чи почекати((. Біда в тому, що можна до гіршого дочекати.....

 

Паршиво на душі. Знову туди плюнули. Ну і як тут не закритися у своїй мушлі...(

 

Не те, щоб скаржуся. Просто констатую факти. Ціни ростуть. Зарплати ні на що не вистачає. Намагаюся знайти хоч якийсь підробіток - поки нічого не вдається. Тільки місяць тому змінила житло - сьогодні подзвонила власниця квартири, повідомила, що вирішила її продати, і вже знайшла покупця. Маю 3 тижні на те, щоб виселитися, якраз до Великодня. Вже мовчу про те, що перед Провідною неділею треба поїхати в рідне місто, а то все - величезні витрати. Що робити? Як жити?

 

Дівчатка, пам'ятайте завжди, що за ніччю- сонце встає.. Все буде добре!

Sent from my SM-T230NU using Tapatalk

 

Нема чого плакати ,на вас чекає набагато краща робота!Роботу скоріше знайде той ,кого першого скоротили !

 

Хм, від 13 березня жилетка була на відпочинку. Що то за день сьогодні такий, що мішечок роз"язався знову. Не добре

 

Ех... нічого мене граблі не вчать... І я сюди тихенько поплакатися.... хоча вже навіть плакати не можу( Я останнім часом задаюся питанням - чого так ведуть себе люди, від яких найменше такого чекаєш?... А може ми, жінки, занадто емоційно все сприймаємо? Ніяк не можу навчитися закривати очі на деякі речі...