Питання про сімейні пологи дуже актуальне сьогодні. Дуже багато жіночих думок на цей рахунок можна прочитати, та почути проте дуже мало чоловічих поглядів. Хотілося б почути Вашу думку, шановні чоловіки про сімейні пологи. Чи погодились би Ви нарожувати разом з дружиною, чи пішли б Ви на такий крок самостійно без прохань жінки? Що значить для Вас сімейні пологи та відношення до такої події.
Чесно не читав що написано на попередніх сторінках в кожного своя думка. Моя точка зору. Я хочу буди при пологах у своєї коханої, я хочу бачити як на світ Божий зявляється ще одна людина, яка буде гордістю сімї. Хоч і говорять, що для чоловіка пару хвилин роботи, а для жінки 9 місяців мороки. Неспорю жінці в період вагітності дуже і дуже важко але і чоловікові який кохає свою дружину, не так і вже легко, постійно переймається, чи все добре, що тре і т.д. (Конкретно не зкажу, бо наразі не знаю) Не даремно говорять при вінчанні в церкві бути завжди бути разом і в журбу і в радості..... Так що пологи Коханої це радість для чоловіка, і коли настане цей час я 100% повинен бути поруч. Можливо когось образив, можливо повторив чиїсь слова, але висловив свою точку зору.
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків Пишу це повідомлення для тих хто можливо буде перечитувати цю тему як я свого часу,у пошуках поради... Вчора у мене народився чудовий малюк,пологи були важкими і тривали 12 годин. Я знаходився поруч з дружиною від самого початку і.... я не можу словами висловити свої відчуття коли з"явилася головка,а потім дитинка,а потім перший крик,і наші сльози радості.Це найвидатніша подія у моєму житті!!! Ми народили хлопчика вагою 4,250кг,і зріст 57 см,народжували самі(тому що були бажаючі нас оперувати,їм би тільки різати) Дружина говорить що я їй дуже допоміг,що тепла рука чоловіка значно краще допомагає чим холодна стіна ,чи спинка ліжка. Стосовно розмов про те що чоловік нічим не може допогти розповсюджують ті хто не готувався до сімиейних пологів і стояв опустивши руки... у мене було відчуття що це я народжую я і дихав з дружиною,і тужився,і спину підтримував,робив все що міг. У мене зараз кріпатура в м"язах як після спортзалу І ще стосовно міфів про те що чоловік розлюбить свою дружину,розлюбить... якщо він її не кохав до пологів,я був свідком всього що відбувається з жінкою під час пологів,і мої почуття до моєї коханої тільки зміцніли,тому що я бачив через що проходить жінка щоб подарувати нам,чоловікам, дитятко!Тому ми не маємо права відмовити їй у підтримці! Я вітаю всіх хто вже пережив таку подію,і бажаю успіхів всім кого це ще чекає. Якщо нам бог подарує ще одну дитинку я обов"язково буду з дружиною поруч
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків Поздоровляю! Ви мужня людина! А найбільше мені сподобався вираз:
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків А як Ви думали... Назва гілки не точна. мало бути "СПІЛЬНІ пологи".
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків А я був присутнім при народженні тільки нашої четвертої дитини. Хотіли раніше, але все не виходило. Які відчуття? Я за те щоб народжувати разом. Це все зовсім по іншому. Описати все неможу, та й тут вже гарно описали, я ж можу тільки порадити - спробуйте.
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків Я наприклад до партнерських родів відношуся з позитивом, деякий медичний досвід є (за освітою фельдшер вет. медицини), та й дружина з самого початку сказала що "я буду народжувати а не вона". я тільки це все відбудеться напишу тут...
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків Переконаний, що народження дитини - так само спільна справа чоловіка і дружини, як і її зачаття. І, зрештою, й виховання. І взагалі сімейне життя. Танго можна станцювати тільки вдвох. Чоловік, який боїться бути присутнім при народженні власної дитини, викликає у мене суто чоловічу зневагу. Якщо він нібито втрачає після цього інтерес до власної дружини - як на мене, це або тому, що він насправді давно вже його втратив, або тому, що взагалі імпотент (а дитина, мо", й сусідська). Якщо любиш свою дружину і хочеш свою дитину - зробиш для них усе, що завгодно. Я - цілковито за партнерські (чи сімейні) пологи і обов"язково піду на них, коли настане час, попередньо дізнавшися про це все, що треба. І зроблю все, що зможу. Вважаю, що для справжнього чоловіка - це не страхітливе випробування, а висока честь і почесний обов"язок. А ще - велике щастя. От.
Так от, хоча чоловік я чужий, пишу від свого (себто чоловічого) імені (звісно, не називаючи його – я ж, зрештою, не хвалитись сюди прийшов і не отримувати «зірку героя»), що я відчував (це, зрештою, байка…) і що робив (а це вже важне!) при пологах. Почну з розв’язки: позавчора, 1 лютого, ми (дякувати Богу!!!!!!!) щасливо народили нашого першого малючка. Хлопчик, 3 500, 56 см (тьху-тьху-тьху!...). Я думаю, що маю право на це «МИ», оскільки був на усіх стадіях пологів, від переймів, через потуги і до появи маленького і відходження плаценти. Тобто, що називається, «до побєдного конца». І в ролі не спостерігача з фотоапаратом чи відеокамерою (ні того, ні іншого не брав і зовсім не шкодую: як на мене, можна вибрати кращий час і місце для фотосесії, а там і тоді, відверто кажучи, було не до того; зрештою, про мене, треба бути трохи садомазохістом, щоб це фільмувати!), а в ролі, сказати б, співучасника процесу. Тепер зав’язка. Майже 9 місяців тому, коли дружина повідомила мені про довгождану й бажану для нас обох вагітність, я одразу вирішив для себе й сказав їй, що хотів би народжувати разом із нею. Чи, буквально: «Якщо я був присутній при зачатті своєї дитини, то хотів би бути присутнім і при її народженні». Вона втішилась і відповіла, що також цього б хотіла. Ми ні хвилі не вагалися у своєму спільному рішенні, хоча розуміли, що скластися може по-різному (не все ж від людини залежить!). Свою думку про сімейні пологи я написав десь півроку тому в цій темі на «Посиденьках». Тепер трохи про розвиток дії (пунктиром). Ми разом ходили на курси в «Школу народжувати», переглянули силу-силенну науково-популярних і навчальних фільмів про вагітність і пологи, перечитали кілька книжок і виштудіювали питання в інтернеті (у тім числі й на «Посиденьках», за що їм окрема дяка). Це була теоретична підготовка. Сьогодні вона доступна кожному незалежно від місця проживання, соціального статусу і рівня прибутків. Практично готувалися хіба що любов’ю. В сенсі любили одне одного, як і до того. І я не про секс. Коли була епідемія грипу і всюди був оголошений карантин, а тому відмінили сімейні пологи, ми були цим дуже згіршені, але вірили, що перечекаємо бурю. І таки перечекали. Точніше, дочекали. А відтак – кульмінація. Коли вночі дружина почала відчувати ритмічні перейми, інтервал між якими до 5-6-ї ранку скоротився до 2-3 хвилин, ми поїхали в пологовий і таки встигли доїхати (!!!). Потім її оформили і завели в родзал, де вона активно рухалася й передихувала перейми. Оскільки в пологовому все ще офіційно карантин, мене допустили до неї щойно тоді, коли приїхав наш лікар, із яким ми попередньо домовлялися про те, що хочемо родити разом. Я переодягнувся в чисте й світле (на янгола не змахував, ні, радше на пузатого дачника чи ледачого «олінклюзівного» туриста) і приступив до виконання нескладних технічно, але потрібних і відповідальних обов’язків: масажувати жінці спину й поперек, підтримувати її в різних позах, у тому числі й дуже незручних (мало собі уявляю, як би це фізично все могла б зробити, наприклад, її мама чи й узагалі будь-яка інша жінка – сестра, подруга і т. ін.; для цього треба неабиякої сили, а ще – зросту й часом навіть ваги), подавав їй серветки, рушнички, водичку, змочував губи, пильнував, щоб вона, не дай Боже, не поточилася і не впала під час руху чи й сама нічого не звалила «в поривє страсті» з апаратури, що знаходилася в родзалі, за потреби кликав акушерку чи лікаря, передавав і роз’яснював дружині «людською мовою» їхні вказівки, які вона, через свій стан, чула і розуміла з першого разу не завжди добре. Від себе говорив мало, щоб її зайвий раз не дратувати. Командно-адміністративного тону не застосовував (застосуєш до них, особливо в такий момент), але й солодко-сентиментальних компліментів на вушко не шептав. Якось не до того було. Про деталі не буду: про них можна довідатися із вказаних вище джерел. Скажу лише, що з сумлінно завчасу наготованих дома продуктів (канапок, чаю, печива тощо) я не з’їв на пологах нічого. По-перше, не хотілося; по-друге, не було коли; по-третє, якось недоречно було їсти, коли дружина переживає родові муки. Але це все дурня. Головне інше: через 11 годин від перших серйозних переймів, 5 годин від того часу, як ми приїхали в пологовий, і 3-4 години по-справжньому нелегкої праці я тримав на руках свого сина. Первістка. Що я відчував? Без коментарів. Чоловіки не плачуть, хай йому грець, і я не плакав. Скажу тільки, що мені шкода тих, хто цього не пережив. Я просто був щасливий і вдячний. Дружині, синочку, Богові. Вони всі добре зробили свою роботу. Мені просто нічого не залишалося, як робити свою. Упродовж того часу, який передував цьому незабутньому і незрівнянному моменту, нічого надзвичайного чи ексклюзивного я не робив. Не треба бути для цього фахівцем-медиком, спортсменом чи героєм-суперменом. Достатньо вродитися хлопчиком і вирости чоловіком. А щодо того, що деякі з представників мого біологічного виду – скажу одне: сильні не ті, що називають, а ті, що добре роблять своє чоловіче діло. А, як на мене, чоловіче діло – вирішувати проблеми. Будь-які і в будь-який спосіб: хто руками, хто головою, хто грошима (це вже інша тема), але – вирішувати. А тепер наостанок дві слові для своїх одностатевих, проте двояйцевих братів: Хлопці, не повірите: родити дітей – це дуже навіть чоловіча робота. Там до біса всяких справ, які найкраще можемо зробити для своїх коханих лише ми. Ви ж не хотіли б, щоб їх у скрутній ситуації замість вас, могутніх і мужніх, підтримували якісь інші, чужі, але ще могутніші й мужніші (ніж ваші) руки? Або, не приведи Господи, люба теща давала свої, без сумніву, мудрі поради, як її доньці правильно родити її внука / внучку (типу передусім ЇЇ ВНУКА, а вже потім – вашого сина)? Коротше, якщо у вас у штанях не лише пасок, ідіть на пологи. Ідіть, як на роботу. Тобто, як на війну – фізично здорові, морально готові і бажано ситі. Справжні солдати своїх на полі бою не кидають, а пологи (у збоченій на всяких воєнних штучках чоловічій свідомості) – це не що інше, як тривалий і виснажливий бій за СВОЮ дитину і СВОЮ жінку. Упевнений: інстинкт власника не дасть вам їх покинути на чужі руки і очі. Не бійтеся, це зовсім не страшно. Ну не вірю я, що фізично здоровий і статево зрілий чоловік боїться голої жінки (хоча своєї, звичайно, завжди трохи боїться – і не тому, що гола, а тому, що своя) і мліє від одного вигляду крові (а як при голінні поріжетесь, часом не млієте?..). І не вірте в байки про грядущу імпотенцію і втрату статевого потягу до своєї дружини після того, як побачите її ТАКОЮ. А що, ви не бачили її вранці, без «гриму», з немитою головою, з температурою в ліжку з компресом на голові? А вона, своєю чергою, що, відмовляє вам у близькості відтоді, як уперше побачила вас у дошку п’яним чи просто – у брудних трусах і смердючих шкарпетках? Зрештою, якщо ви ще чогось не бачили, то чи впевнені ви, що саме ви цю дитину зачали? Може, це було непорочне зачаття? Коротше, висновок-кода-апофеоз: Браття! ЯКЩО ВИ БУЛИ ПРИСУТНІ ПРИ ЗАЧАТТІ СВОЄЇ ДИТИНИ, БЕРІТЬ УЧАСТЬ У ЇЇ НАРОДЖЕННІ. Це тільки додасть вам мужності і чоловічої сили. Бачили б ви ті очі, якими подивляться на вас після цього всього, пережитого спільно, рідна дружина і рідна, щойно народжена дитина. Будьте разом із ними у цю мить. Бо люди або разом, або ні. І третього не дано. Для цього варто народитися чоловіком. Крапка. Фініта ля… P. S. Я розумію, що цю мою розлогу тираду читатиме насамперед жіноча авдиторія, а ті чоловіки, які забрідають у цю тему, переважно й так додаткової агітації не потребують. Тому, чарівні пані при надії, чоловіки яких «сі вагають» (у сенсі «жінка би йшла, а як щось не маю охоти…»): прочитайте це їм. Якщо їм не стане соромно за свої вагання – значить їм і справді є чого вагатися, і тоді не треба їх силувати. Невпевнений у собі чоловік на пологах – гірше, ніж тепле пиво у серпневий полудень. P. P. S. Перепрошую за «лаконізм» - я ж, усе-таки, Філолог
Народження доньки. Версія батька ...Народження першої доці я пролежав в ліжку... На Джамбула тоді не практикували партнерських пологів. Пам'ятаю, дружина подзвонила мені близько першої години ночі із пологового, і сказала, що почалися перейми і її перевозять в інший зал. Після цього дзвінка я звісно вже не міг заснути, але й робити особливо було нічого. Лежав, думав, уявляв це все за певними асоціаціями із кіно. І так аж до половини п'ятої, поки не отримав радісний смс. От і все, навіть розповісти нічого. Таська після цього ще багато разів згадувала: якби я був там і бачив як воно - стати матір'ю, я б більше її цінував. Мені стало цікаво: чи воно справді так важко чи це чергове перебільшення На другі пологи ми вже точно налаштувалися йти разом. На передпологових курсах зрозумів, що чоловік на пологах - це як мінімум додаткова вимога до медиків бути пильними і акуратними. Запам'ятав собі деякі речі: попередити, аби під час пологів не було нікого стороннього (групи студентів, наприклад); перепитати лікаря, що колять дружині і чи не надумали вони часом стимулювати процес; простежити, аби перед перерізанням пуповини пройшло 6-10 хв і подібне. Саме перебування чоловіка впливає хоча б на те, що в дружини буде окремий зал, а не груповий! Тішила думка, що в мене хоч і пасивна роль, але від неї також є відчутна користь. А якщо сказати від себе, то хотілося насамперед підтримати дружину і бути свідком цього дійства. Подумати тільки: це ж один із найцікавіших моментів в житті, а я й так вже раз його пропустив! Це ж певно вражень стільки, що потім вже життя можна згадувати із цікавістю. Азарт підігрівала також професійна хвороба: дуже хотів пофотографувати пологи. Я усвідомлював, що це складно, адже тре буде думати про інше, а самі фотографії повинні бути принаймні коректними. Я довго собі процес пологів уявляв, продумав багато ракурсів і навіть морально почав готувати дружину до того, аби вона не дратувалася від моїх клаців. От, а вийшло, звісно, все по-іншому. Ми приїхали в пологовий на таксі. За зовнішнім виглядом дружини мені здавалося, що все лише починається. В приймальній дружину оглянула лікар і забрала зі собою. А мені сказали дістати із торб необхідні речі і підніматися до них. Я особливо не поспішав - розібрався із речима, позичив халат в гардеробщика і почав шукати потрібний зал. Заходжу і бачу: лежить дружина, на ній дочка, а лікар каже мені: "Мийте руки, будете перерізати пуповину"... Я помив руки, потім медсестра щось влили мені на них для дезінфекції, я взяв ножниці і вже хотів різати, як згадав і запитав: "10 хв вже минуло?" Бачу, що дружина посміхається і ствердно махає головою. Приготувався різати пуповину, але знову запитав: "А можна мені фоточку на память?" Перша емоція лікарки була здивуванням, але вже за мить вона сказала: "Так, звісно, покажіть, де лежить фотоапарат і я візьму". А ще, я хоч і знав, але ше раз про всяк випадок перепитав медсестру: "А від перерізання точно не буде нікого нічого боліти?" І вже аж тоді спокійно перерізав Я потім ще багато фотографував дочку на мамі. І радів, що все пройшло добре. Але все одно досі шкодую, що найцікавіше таки пропустив..
Відповідь: Сімейні пологи - думка жінок (чи чоловік пішов би...) був, бо дружина наполягала, ліпше би не був :8:
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... думаю це помилка дружини. на такому наполягати не можна. треба щоб чоловік сам цього хотів. я от наприклад першгий раз була проти, дуже. але він пішов і каже що не пожалів
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... мій чоловік був категорично проти, я не наполягала, але в приймальному відділені, коли спитали, чи чоловік з вами, я безапеляційно сказала ТАК! бачили б ви очі мого чоловіка ну потребувала я його підтримки в той момент! мені не треба було ні сюсюкань з його сторони, ні всяких там поглажувань ітд, просто в його присутності я відчуваю спокій. чоловік потім ні разу не пошкодував, що я в останню хвилину настояла.
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... Мій чоловік чекає пологів ще більше ніж я. Його кульок вже тиждень стоїть спакований в коридорі. Тільки-но побачив як я помалу складаю речі для дитини, відразу спакував все собі- хірургічний костюм, капці, перевдягтися в палаті, книгу, нетбук, фотік, флешку... Він навіть думки такої не припускає, щоб не піти зі мною на пологи. Єдине за що гризеться- то за то, щоб була вільна сімейна палата на час наших пологів. Саме наших, а не моїх. Так він каже. З першою дитиною 10 років тому все було інакше- він боявся залишитися з нею на годинку сам-на-сам, навіть коли мені треба було до гінеколога сходити. Мусіла мама приходити, а тепер каже- нащо м/с дитину давати як в душ підеш? В дитини є тато! Ти поспиш собі, а ми побавимось- і гладить мені живота... Вагітність- то таки найщасливіший період!
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... Tyfelka, ми поки що дітей не плануємо, але я надіюсь, що коли це станеться, у нас буде так само як зараз у вас. Читаю і посміхаюсь до монітора
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... ой, ви знаєте, така настирливість і гіперопіка іноді дратує. Але всеодно то приємно.
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... значить, що переживає, турбується, готується...Так гарно...
Відповідь: Сімейні пологи - думка чоловіків... Дуже хоілося б особисто поспілкуватись з чоловіками, які були на партнерських пологах і залишились тим задоволені... Думала, таких екземплярів значно менше )) Мені особисто це не загрожує, бо і чоловіка у мене немає... але зрозуміти тих, хто в шоці виходить з родзали, я можу, а от тих, хто отримував задоволення від перебування при народженні дитини, - це справді унікальні люди, на мою думку )
