Невже таке буває? :)

Сьогодні погуляли трошки з однією чарівною форумляночкою і її малюсіньким 3-місячним синусічкою. Подивилась на ту лялюсю крихітну і раптом розумію, що крім моїх бджоле-їжаків за якісь 4 місяці матиму ще одне дрібнюще, малюсіньке! Ну, не те щоб я не замислювалась, про те, що буде в жовтні Але просто давно не бачила так близько таке... мале молочне тістечко очка закрити крихітні. Бровки як олівчиком рисочки. Пушинки на тій голівці солодкій - теж такі малюсічні і дивовижні. Невже бувають дрібніші лялі від мого Сергійка? Звісно, що бувають. Просто я звикла вже до розмірів мого малятка, і він для мене весь час - наїжачений клубочок, просто розмір міняє потроху. А тим часом, близиться той день, коли *ось той* має стати старшим братом! Коли я подивлюсь на нього і подумаю: ого, великий-то який!
лялюсик, якого бачила нині, важить близько 6-7 кг. Новонароджений важить вдвічі менше. Вдвічі менша ляля, з вдвічі меншими лапками і вдвічі дрібнішими очками? Хіба таке буває?
Ось так, виявляється, мама двох дітей запросто може забути, які вони - новонароджені. І чекати третього, та ще і з невеличкою різницею, - як дива природи, як невідомого і чудового. Зараз маю дві особливі приємності: почіхати пухнасту голівку Дмитрика (так то зручно зробити, постійно мацаю його волоссячко, коли йдемо поруч і та розумна голівонька на рівні моєї руки) і помняцькати їжачу дупу в тих трусиках з мячиками, коли залоскотане малюське тікає від мене повзком
А скоро будуть і ще такі радощі - той запах новонароджених пухнастих (чи лисих?) хльопсів (чи дівчаток?) Щастя то яке... невже таке буває?