Відповідь: Ми і наші мами Оце ж бо воно. Контроль над собою і визначення наче б то важливих пріоритетів..., то все таке писанина та й годі. Слова, відбиті від стін, що розлетілись у всесвіт. А ми щасливі, бо маємо (мали) батьків. А чи вони нам мало вибачили ? А чи мало дурниць їм наговорили ? Життя, все бувало .... Так і ми маємо деколи закрити очі. Батьків не обирають, то все від того Пана, що на небі. Дякую за ваші слова, п. Алабіно. Зворушливо.
Відповідь: Ми і наші мами То безперечно. Але важливо, щоб та любов не доходила до абсурду і не переходила в якісь агресивно-домінуючі форми. Тому й шукаємо способи та методи з тим жити. Скажіть, будь-ласка, як змусити маму не чіплятися за речі, котрі вона звикла все життя робити по-своєму, і аж ніяк не хоче сприймати те, що можна робити інакше? Якщо характер такий, що є потреба всіх повчати, і вона свято переконана, що лиш вона знає як правильно? Якщо вам не підходить така людина в колективі, чи в оточенні - так, ви можете поміняти роботу, уникати зустрічей. В решті-решт є межа, яку культурна але стороння вам людина не перейде, якщо ви не дозволите, правда? Але ж близькі - то зовсім інше. Може то мені так здається, але коли спілкуюся з подругами, у котрих мами принаймні працюючі (то ж мають ще якийсь інтерес в житті), або живуть окремо, то характер взаємин зовсім інший. От говорила моя сусідка недавно "Я завжди дивувалася подругам, котрі жалілися на погані взаємини з мамою, поки не почала ремонт, і не прийшлося пожити у мами місяць...". У мене теж був період, коли я жила окремо від батьків - то було ЗОВСІМ інакше. Тоді набагато менше обєктів, предметів, ситуацій спільного інтересу, дотику, і, відповідно, менше причин конфліктів. От вам і приклад - вам дзвонить мама (тато) - вам щось чути неприємно і ви просто припиняєте розмову - і так кілька разів - то ж є ймовірність, що за н-ним разом вони зрозуміють,що якщо про це говорити - ви покладете слухавку, а це не в їх інтересах, бо ж треба ще виговоритися і тд. Інша ситуація вдома - коли вам просто нікуди від того подітися і треба шукати способів змінити таку ситуацію. ---------- Додано в 23:26 ---------- Попередній допис був написаний в 23:18 ---------- Я звичайно, не можу того знати, але можливо ваш батько змінився після втрати мами переоцінив якісь речі, в тому числі своє відношення і поведінку стосовно вас (наприклад побоявся вас втратити, якшо чіплятиметься).
Відповідь: Ми і наші мами від часу останнього мого допису тут стосунки з мамою змінились. Раз на пару днів їй телефоную, раз на тиждень, або і частіше запрошую до нас. Мама шукає спосбу заробити вперше за парканадцять років - і це сильно змінило її. Ну а мене міняє природа, мушу трохи мудрішати, готуючись до багатодітності. І коли ініціативу в нашому спілкуванні взяла я - стало комфортніше. Бо усе ж з моєю мамою - це вже той етап, коли діти мають піклуватись про батьків,а не навпаки... мама має підробіток, пов'язаний з діточками. З пару тижнів подивившись на різних дітей, вона змінила свою думку щодо Дмитрика - і вже не вважає його розумово хворим, "дитиною з важкою психічною травмою" тощо. Принаймні, так це видно мені, а випитувати не буду. а ще маю в цій темі зізнатись в одній дуже неприємній для мене речі. Сьогодні я збрехала - у дрібниці, з дурною абсолютно метою. надто соромно казати детальніше. Колись би, напевно, навіть не надала тому значення - бо в сім'ї моїх батьків "згладжування кутів" таким чином вважалось нормою. Ну а зараз... стрьомно дуже вийшло. востаннє брехала 05.01.2012, коли мені зателефонували з ЖК і питали, коли я лягаю на госпіталізацію. Свідомо тоді сказала "завтра", хоч нікуди лягати не збиралась. і сьогодні моя дрібна гидка брехня вскрилась за 5 хв, майже випадково. Так, як це щоразу буває з маминими побрехеньками. точніше, бувало. за останні пару тижнів мама мені жодного разу не збрехала. Ось так. не знаю точно, для чого я написала цей офтоп, просто мала гарний привід замислитись про те, що всі неідеальні. І що своєю чесністю не треба було так вихвалятись... скоро знову в ЖК... і знову доведеться казати неправду - що токсикозів не мала, набряків не мала, тощо. щоб мене лишили в спокої.
Відповідь: Ми і наші мами Та ні, то ще за маминого життя сталось. Щоб комфортніше жилося з батьками є всякі різні методики - типу психологічне ай-кидо і т.д. Та й розмовляти з маніпуляторами психологи теж вчать. Але я все ж таки думаю, що найперше - це самовпевненіть і любов до себе. ну от з тим, коли батьки маніпулюють , ще можна раду дати, а от як бути, коли мама взагалі не цікавиться ні онуками , ні дитиною? Я знаю ситуацію, коли мама на весілля до доньки не прийшла , бо на море поїхала, коли мама онуків за 12 їхніх років бачила всього один раз....От що тоді робити?
Відповідь: Ми і наші мами От що я зробила. Я перестала ображатись на абсурд. Знову мала неприємні епізоди з мамою і Дмитриком. Мама таки не лишилась свого і час від часу любить натякнути, що саме з таких "бідолашних, позбавлених материнської любові" дітей" виростають надзвичайно проблемні підлітки ну і далі не хочу говорити. Я ж не образилась Не образилась - чому? Тому що це - не перебільшення, а просто абсурд. І, оскільки то все не має жодного відношення до дійсності, то і до мене жодного відношення не має тим більше. Якось так. Так воно якось стекло як з гуся вода - та і все. Тепер у мене стоїть "фільтр абсурдів", і, коли хтось говорить мені/про мене щось неприємне/жахливе - то я стараюсь одразу визначити, чи то часом не повний брєд. А оскільки саме так воно частенько і є, то чого ж тут ображатись Таким чином маю знову покращення (с) у стосунках з мамою. Вона собі говорить, а я її люблю
Відповідь: Ми і наші мами вам пам’ятник треба ставити! організовуйте курси: "навчу любити "проблемних" батьків". ви молодець! мені б вашої мудрості.
Відповідь: Ми і наші мами дайте ссилку, бо моє терпіння вже на грані... в деталі впадати не буду, бо все ну дууууже і дуже складно та сумно... і мама до сих пір ніяк не може усвідомити, що в мене вже є своя дитина, яка стоїть в мене на першому місці, а не вона..
Відповідь: Ми і наші мами получилась у мене ще одна річ. Коли вчергове мама натякнула на те, що я, якщо загалом - "живу не так", я вислухала її і відповіла от що: "Мамо, я ж не роблю тобі зауважень щодо того, як ти виховуєш мою молодшу сестру - дитину, з якою ти живеш. Тож будь ласка, не треба вчити мене виховувати моїх дітей. Вибач, будь ласка, що раніше я лізла у ваше життя. Я була неправа. І більше не буду. Давай спробуємо взаємно не пресувати одна одну за те, що нам зі сторони виглядає "не таким". Вроді ж і просто... Дякую Богові, що випросила у Нього собі шматочок мудрості і вже 3 тижні ніхто мене не дістає з тим, щоб піти на УЗД, з тим, що жінка в сім'ї не має шукати підробіток... Поза тим, раз на 2 дні чудово спілкуємось телефоном. Ще мене колись харило щоденне телефонне питання *як пройшла ніч*. То я просто сказала, що це питання мене дістає і що я так люблю свою маму, що не хотіла б випадково сморознути щось у відповідь - у тон питанню. І воно знялось. часом ловлю себе на тому, що таки кортить влізти в їхні стосунки з сестрою (сестра після закінчення Універу *шукає роботу*, а насправді б'є байдики, бо багато пропозицій навіть не розглядає - нижче її гідності; поза тим мама практично голодує і вдягається на хенді у найдешевший день, щоб дитина ні в чому не була обмежена) і яаак вибити д*пу тій хамовитій малявці, але то ж не моя дитина. Тож пектиму булочки, пляцочки, запрошуватиму маму до себе - і підгодовуватиму смачненьким а все решта лишу їм. Може, ми як сім'я з їхнього боку теж дебільно виглядаємо... я якось в один день перестала доводити, що ми нормальні.
Відповідь: Ми і наші мами Іншими словами- "Якщо не можеш змінити ситуацію, то зміни своє відношення до неї". Я також (маю не зовсім гладкі стосунки) беру з цього приклад. Хоча часом так важко є розрулити ситуації, що складаються. Але треба стиснути зуби і перечекати, бо конфлікт заганяє все глибше і глибше у непорозуміння. І як не верти злість теж не вічна минає, як подумаю, що от мами немає (нічого немає) і все розумію, щоб не було, а за неї у вогонь і у воду. Вибачайте - думка вголос.
Відповідь: Ми і наші мами Я щось не розумію, а чому у вас діти позбавленні уваги? Хіба ви не дома з ними? Чи то через то що їх у вас 2 і третій на підході? Чи може ви лишили дітей на няньку, а самі поїхали на море на місяць, чи може здали їх в цілодобовий садок? Чому вона так говорить?
Відповідь: Ми і наші мами я до речі в нас тут що часто бачу. От сусідка в моєї свекрухи-молода дівчина, вже з дитиною і розлучена. Мама в Америці, дівчина без роботи. Питає її свекруха-що нема роботи? Відповідь-та нема, пропонували квіти продавати , але я за 2 тис. гривень не піду робити . :khomyak: Виходить що краще сидіти без роботи, мама гроші передає, але за прям таку низьку зарплату (а в той час як була та розмова я ще працювала в філармонії у Львові і діставала точно так само...) йти не можна, то низько...
Відповідь: Ми і наші мами в мене ще і мама не працює. Зараз ми їм допомагаємо матеріально, але то триватиме ще пару місяців максимум. Мама моя могла б оформити інвалідність, бо працювати повноцінно вона не може. Але - ні.Свідомо не користується тим, що передбачила для неї наша не дуже щедра держава. Стажу не має, відповідно, пенсія - самі розумієте, яка буде. А сестрі постфікс. Вона в школу працювати не піде, ще десь не піде, про літні підробітки не йдеться, бо на таке розмінюватись - то *не шанувати себе*. Розіслала своє "резюме" - рік народження, рік закінчення Універу. Досвіду роботи ноль. Во. і сидить. Коровище безвідповідальне. (я просто виговоритись, то не моя дитина і не моя справа). Мама подзвонила до якихось своїх знайомих по коледжах - там, ясно, не дуже то і чекають сестру (тим більше, самі знаєте, яка велика різниця - чи людина ПРИХОДИТЬ ОСОБИСТО, чи мама телефонує) ---------- Додано в 13:53 ---------- Попередній допис був написаний в 13:45 ---------- Взагалі, особисто я вважаю, що "бути з дітьми" і "бути вдома у декретній відпустці" - *две большие разницы*, погодьтесь. Але власне я вдома саме для дітей. Звісно, бути мамою мені ще вчитись і вчитись, і, думаю, в кожної матері наприкінці дня знайдеться щось, що вона хотіла б по відношенню до дітей зробити інакше. Та загалом - нам з лялюхами добре разом Мама вважає мене безсердечною. Типу, нема сердечного тепла, нема душі - тільки інтелект розвиваю, а сама - жахлива черства людина. І мені вже все одно, чому мама так вважає і вже не хочеться приводити ті шокуючі цитати. Це ще один абсурд, на який я не ображаюсь. Хіба що вже не дозволяю заставляти мене плакати *щоб пробитись до тої всохлої душі*, бо насправді я зараз в дуже чутливому стані, хай би яка безсердечна не була...
Відповідь: Ми і наші мами я з острахом чекаю коли моя сестра закінчить універ) Бо мама вже каже мені, аби я їй шукала роботу, бо сама вона не знайде. Ну а може дати сестрі шанс? Бо я то можу попитати по знайомих, але хіба то є добре, коли людина нічого сама не добивається, а все їй на тарілці будуть підносити? Якщо що - я люблю свою сестру і хочу, щоб вона знайшла СВОЮ стежку в житті, а не йшла туди, де беруть.
Відповідь: Ми і наші мами А може спробувати знайти? Буде на перший час мати роботу і якісь кошти на життя. Досвіду трохи на береться. А далі як захоче, то буде шукати. А може саме там знайде свій шлях. чоловіка тато теж влаштував колись. Взяли на найнижчу посаду, бо відмовити не могли. А чоловік працював, бо відчував себе зобов'язаним татові. Хотів хоч з рік попрацювати. Але склалося так, що він знайшов себе там, його підвищили. І тепер це основне джерело наших доходів плюс йому подобається, те що робить.
Відповідь: Ми і наші мами не бачу нічого поганого в тому, щоби допомогти знайти роботу. В наших теперішніх реаліях, коли роботи мало, то можна і допомогти. Інше діло, якщо буде таке:
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, в мене таке питання виникло після останньої розмови з сестрою: чоловік має заслужити хороше відношення від рідних своєї дружини? Ну бо сестра мені згадує мої слова, що мені не залежить на їхній думці про мого чоловіка, мені важливо, що його люблю я. Впринципі я і досі так вважаю, просто якось так вийшло, що вони досить холодно до нього відносяться, мені то трохи неприємно. Хоолодно, бо одного разу вони намагалися його щось там повчити як жити(сестра з чоловіком то дуже люблять робити), а мій чоловік трохи псіханув і сказав, що йому того не треба. То була велика образа, бо ж вони старші і досвіду в них більше . Але нині після ще одної кинутої фрази про мого чоловіка, я сказала, що якось мені неприємно, що таке холодне і трохи навіть зневажливе відношення до мого чоловіка. Мені згадали оту мою фразу і ще отаке " кому як не тобі має дуже залежати на нашій акцептації" Ту акцептацію треба заслужити? Як? Невже те, що ми разом, ми любимо одне одного не достатньо моїм рідним, аби акцептувати? Я розгублена реально... Виходить, що не до мене мій чоловік має старатися, а до моїх рідних, щоби він їм подобався...
Відповідь: Ми і наші мами тут варто забити на думку рідних і не перейматись. у вас все добре?то нехай так і буде. як часто бачитесь з сестрою?