Ну для мене це є причиною для ревнощів... Після скандалу чоловік точно такого не скаже... Якщо нормально, спокійно сказати що в той момент було неприємно, думаю хлопець саме так і сказав би...
З Вашого дозволу висловлю свою думку.....так дівчата гарно і правильно сказали, що ревність дуже руйнівна емоція, яка все псує, стосунки і головне душевний спокій людини яка нею оволоділа.....зізнаюся, що я ще донедавна відносила себе до вкрай ревнивих осіб.....допоки не зрозуміла, що ідеального життя не прожити, завжди будуть нюанси різного ступеня складності, а живу я зараз то навіщо мені псувати то зараз тим гіпотетичним майбутнім, настане тоді буду думати.....коли щось мене насторожує то одразу говорю чоловіку, але в наших стосунках для себе вирішила нікого втримувати не буду зайва витрачена енергіяє, бо коли людина захоче піти- піде. Щодо ситуації , що зараз обговорюється, я би таки розставила всі крапки над і відносно слів , що разом вони не будуть.....таке мимо вух пропускати як на мене не можна, треба вияснити для себе яке майбутнє передбачив для себе хлопака, щоб не бути тимчасовим або запасним аеродромом. Шкода 3 років, але коли затягнути то може буде шкода 5....10....років.....за той час можна бути щасливою з іншим для якого ви будете дарунком долі, і слово прощай йому буде неможливо сказати.
Знаєте, я теж свого ревную часто інколи і без причини але моя ревність не така патологічна просто якийсь такий він хлопака, що всім холостим дівонькам він треба. Бували різні ситуації на початках зустрічання, але я дала зрозуміти, що теж не на вулиці знайдена. Ні, я звичайно не кидалась в обійми до інших, чи відверто фліртувала. Я виховала в собі впевненість, що подобаюсь іншим чоловікам. І він то відчув і бувало десь на дискотеках (ех, молодість, куди ти?) йому інші чоловіки (чи то тоді ще хлопці) казали,що я їм подобаюсь, а хтось і просто питав, щоб познайомитись і після такого йому вже ніякі флірти з іншими стали нецікаві, бо він знає, що може втратити мене, і знайдеться багато чоловіків, що подякують йому за це Тому дівчата, я б порадила вам не витрачати сили на ревнощі, а зробити так, щоб вас почали ревнувати і боялись втратити; щоб це за вами на вулиці обертали голови інші чоловіки; відкрийте в собі справжню жінку (десь там тема про веди була). У кожного свій спосіб - для когось це буде зовнішній вигляд, а для когось і смачні вечері і попрасовані сорочки; а для когось вміння вислухати кількагодинні роздуми п'яного чоловіка Ревнощі вилізають від невпевненості в собі, ну то виховайте ту впевненість посміхайтеся перехожим; пофліртуйте з кимось, коли на каві з подругами виховайте в собі впевненність, що ви приваблива жінка і стане менше тих скандалів. А можливо, ви побачите, що то дійсно не ваші стосунки і ви даремно витрачаєте сили...
Скажу не для того, щоб сказати про себе, а про ситуацію: отже, в мене так було але я ніколи не робила так навмисне, що при тому я себе почувала не конче добре(не дуже я люблю і сприймаю компліменти від сторонніх чоловіків і на мою самооцінку вони впливу не мають). От, і це йому, як чоловіку навіть лестило) але на подальші стосунки не мало точно ніякого(або я чогось недо) впливу/значення, бо таки розлучились . І для чого викликати ревність в патнера, якщо самі ж з нею боретесь і знаєте, ці відчуття- парадокс. Кожну людину потрібно розібрати на ниточки, щоб знайти саме той варіант дій/вчинків/розмов, то часом дуже важка і марудна справа але, якщо є бажання зберегти здорові відносини- "надо, Федя, надо")).
та і я навмисне ніколи того не робила я просто на початках взяла в руки свою ревність і спрямувала її в скажем так самовдосконалення(І зоанішній вигляд, і смачні вечері, і попрасовані сорочки, і вислуховування п'яних монологів) І так, звісно, чоловіку приємно, що його жінка подобається іншим. Головне жінці не перейти межу в тому всьому Толку від скандалів і сцен не було б ніяких, ми всі це знаємо тому треба було піднімати самооцінку. Я вважаю, що ревність саме від низької самооцінки. Тому з цим треба боротися. Стосунки будуть здоровими, коли обоє партнерів будуть цінувати один одного і боятися втратити, а не тоді, коли один партнер буде боятися втратити і втримувати різними способами свою половинку. А те, що вашим стосункам це не допомогло, то був не ваш чоловік і впевнена, що ваш вас не втратить
Я так зрозуміла, що Вам вдалось підняти свою самооцінку, довівши чоловіка, в якійсь мірі, до ревнощів і таким чином він почав цінувати Вас більше але , пишете, що То виходить, що свою самооцінку підняли, а чоловіка опустили))(вибачаюсь, якщо не так трактую). Що таке боятись втратити? (наведу приклад, що є для мене боятись втратити чоловіка на такому елементарному- втратити через хворобу, втратити , як свою людину(втратити взаємозв"язок духовний) але не через те, що він може піти до іншої- з таким я не житиму) Тобто жити кожного дня в напрузі від таких думок? Не знаю, чи то є здорово.
Не можу, як людина цитувати, бо з телефона, тому: 1. Щодо самооцінки. Коли в мені починали закрадатися ревнощі, то я старалась це йому не показувати. Бо то були ревнощі на пустому місці, я бачила, що у інших дівчат, як писали вище "глаз горів"), хоча коханий на то не реагував. Тому замість скандалів я вирішила зміцнити впевненість в собі. Ревність в ньому я не викликала. Просто хотіла, щоб він побачив більше моїх позитивних сторін і ще більше цінував. Погодьтеся, краще так, ніж істерики і сльози 2. Щодо "боятися втратити". Можливо нездало написала. Ні, боятися щодня, що він піде до іншої, то не варіант. Сенс тоді тих стосунків? Хотіла сказати, що то все не буде мати сенсу, коли тільки одній стороні ті стосунки будуть важливі.
Таки сестра!)) Дійсно не варто нікого боятись втратити фізично (а духовно неможливо втратити). Щиро вірю в те, що тільки двоє самодостатніх людей можуть бути по-спражньому щасливі. Тільки ті, які не потребують партнера для щастя, не бояться що коханий піде. Ну бо ящо хоче піти - отже не щасливий з вами. А якщо ми любимо - то хочемо щоб був щасливий. Любов - не страждання, не мука, не ревнощі. І любити теж треба вчитись.
Та чого ж тоді ревнували?)) Справді, скандалити ніякий не вихід і в таких ситуаціях, добре, коли людина хоча б усвідомлює свої помилки, не звинувачує партнера, а "лікується" сама. Повірте- треба. Я вчилась любити свого чоловіка, бо дуууже хотіла. Він, коли мені зізнався, я була щаслива і розгублена, бо на той момент не могла йому сказати такі ж слова, а сказала, як є- було неймовірно важко обом в той момент.
Ревність може бути не через недовіру, це може бути проста така разова реакція. Вона виникає як спалах, а недовіра то вже трохи інше. Нуууу, тоді це вже аж ніяк не дружні обійми, про які ми писали вище. Стільки написала-нацитувалася, стерла. Шо хочу сказати, дівчата, бо тут трохи звалили все на купу, ревність- то не боязнь втратити, це нормальна реакція закоханої особи на деякі нюанси (чит. подразники). ІМХО. Я ніколи не боюсь втартити свого мужа, чого, бо знаю шо він від мене ніде не дінеться, а навіть якщо дінеться, то я це сприйму і перейду, але при тому гостро реагую на всякі флірти, обнімашки і т.п. Можна зрадити фізично, а душевно залишатись з тією людиною, котра тобі присуджена (доречі, як не прикро, але чоловіки часто люблять розмежовувати ці речі). тут можна довго і по мудрому балакати, але суть залишиться та сама. Всі ми різні в кожного різні сприйняття того чи іншого і правильно воно чи не правильно ніхто не передбачить. Так, я власна у всьому, стосовно чоловіка, стосовно дітей і навіть щодо деяких предметів і т.д. Моє- знач моє і будь-які посягання, чи спрямовані в цю сторону дії будуть мене дразнити. Є люди, в котрих сприйняття інше, але ні те, ні те аж ніяк не підтверджує що в когось сім"я міцніша, хтось кохає більше, хтось щасливіший і т.д. Тут все відносно і конкретно до ситуації, чужа сім"я- темний ліс, головне щоб обом було добре і комфортно. ,
Так думають і жінки але- це або самообман або обман когось.ІМХО 100%. І тут ніхто чітких інструкцій не описує, а так ділимось думками і досвідом, а чи комусь, то стане в нагоді-хз, можливо
це дуже класно, майже ідеально, урбаністично і навіть трохи утопічно)) самодостатність +, але чи завжди її можна зберегти? жінка зі складною вагітністю чи хвороми дітьми, які потребують спеціального догляду - їй важко бути самодостатньою і казати чоловіку - хочеш іти, іди (недарма і законом передбачена заборона розлучення з вагітною і обовязки чоловіка щодо своїх дітей незважаючи на те що він покинув жінку чи ні.. а деколи і обовязки щодо жінки якщо вона непрацездатна чи ще якісь там обставини). ну але нехай, це крайнощі.. але і загалом, щоб бути дійсно самодостатньою, треба поводитись у багато чому як чоловік... як на мене це суперечить не тілкьи якимсь ведичним принципам (до яких ми якось легше дослухаємось, бо то нове і цікаве) ,а й християнським, які у багато чому аналогічні мені особисто дуже подобаються такі стосунки, це такий свіжий погляд (попереднє покоління так не жило))) ) але я більше не хочу поводитись як чоловік, навіть на грам.. я дівчинка і хочу платтячко))) а от відчуття власного достоїнства, це так... це має бути в будь-який час дня і ночі і в будь-яких обставинах
Християнські кажуть любити ближнього як самого себе. І поважати, як себе. А не діставати його. І про самодостатність кажуть, що перше треба покладатися на Бога, а чоловіка слухати, а не (знову ж таки) діставати його. Про кохання до темноти в очах і ревнощі. Це не кохання, це тимчасове (завжди) потьмарення розуму. Нічого спільного з коханням не має. ви не дівчинка, ви жінка. В жінок крім платтячок багато інших прав і обов'язків. 10. Хто жінку чеснотну знайде? а ціна її більша від перел: 11. довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку! 12. Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя. 13. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. 14. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій. 15. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а порядок служницям своїм. 16. Про поле вона намишляла, і його набула, із плоду долоней своїх засадила вона виноградника. 17. Вона підперізує силою стегна свої та зміцняє рамена свої. 18. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі. 19. Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають. 20. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. 21. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім. 22. Килими поробила собі, віссон та кармазин убрання її. 23. Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю. 24. Тонку туніку робить вона й продає, і купцеві дає пояси. 25. Сила та пишність одежа її, і сміється вона до прийдещнього дня. 26. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці. 27. Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть. 28. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її й він похваляє її: 29. Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевищила! 30. Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена! 31. Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки її вихваляють при брамах! (Приповісті 31:10-31)
я коментувала не ревність, а ту самодостатність в стосунках, якої буває прагнуть жінки, але якої досягти особисто не знаю як враховуючи що чоловік і жінка не однаковісінькі і обовязки в них різні, і окрім того жити з принципом і думкою що я чи чолвоік підуть собі коли схочуть це як на мене не варіант, коли нещасливий то спершу треба працювати над стосунками і робити все можливе... все-таки обітниці давали напишіть щось таке, чого я не знаю))) не думаю що цей інтернетний жарт якось заперечує той факт що в жінки є обовязки чи якось відображає моє незнання чи небажання виконувати свої обовязки
*зараз тільки кришталеву кулю заряджу* --- дописи об"єднано, May 13, 2015 --- факт не заперечує. Тільки багато хто вивчив про платтячко, а решту пропустили
Ох, ну і дискусія цікава розгорілась. Я тут думала про природу своїх ревнощів і дійшла до висновку, що це не страх втрати, абсолютно ні, просто дико некомфортне відчуття, що хтось торкається мого коханого Я в той момент абсолютно не думала, що він може мене з нею зрадити, чи ще якісь подібні нісенітниці. І ще я подумала, що якби мені вистачало його обіймів, то я би так не реагувала. Він знає, що я дуже люблю обніматись і цілуватись, але каже, що це для нього перебір, тільки те й робити. Може і тут собака зарита
Я думаю тут таки причина в жадності і ревнощах. Коли людина жадібна до іншої людини, хоче, щоб це було тільки її, то інша людина підсвідомо хоче зменшити фізичні контакти, бо її і так це душить. Знову ж таки потреба в великій кількості фізичних контактів з людиною може бути наслідком тої ж жадібності, що "він мій, мені його треба постійно і всього". Не всі люди таке втримають І я добре знаю, який це психологічний тиск, коли в людини дійсно є оце "власництво" і вона хоче хоче все собі. Між іншим такий психологічний тиск і до зради часто призводить, бо людина хоче всіма правдами і неправдами це коло розірвати, подихати "вільно". Може, з написаного і виглядає, що це ситуація маніакальна має бути, щоб так людина себе відчувала, але насправді тут досить тільки трохи того "власницького інстинкту", щоб інша половинка, за умови, що вона чутилива до таких речей, почувала себе загнаним конем. Бо я чесно скажу, якби мені отак хтось хотів заборонити, чи зле ставився до "обнімашок-цілувашок" з друзями, я б точно з тою людиною бути не могла. Ну я вважаю, що це мухи конкретно тої людини, яка ревнує, і їх вона має вирішити сама, а не перекидати на інших. Я, наприклад, вважаю цілком нормальним, щоб обніматися-цілуватися при зустрічі з друзями. Навіть більше, я часто спала в одному наметі з друзями-чоловіками, їздила з ними в гори сама, і нічого не було, бо я люблю чоловіка. Але обмежувати мене в цьому, означало б крах стосунків. Тобто якщо хтось не довіряє мені і вважає, що мене ліпше, як песика, прив"язати, щоб не втікла, то це конкретні мухи тої людини і їй їх варто лікувати.
Я просто дуже люблю дотики-поцілунки, не думаю, що це якесь власництво А кому ще це має бути? Іншій жінці?
Та чого іншій жінці. Кожна людина належить тільки собі і більше нікому впринципі Ну, але в загальному якось так, друзі-подруги-батьки мають на кохану людину таке ж саме право, як і ви, умовно. І тільки сама людина має вирішувати з ким в який час їй бути. Ну це ж не чиясь власність. Я якось взагалі ніколи того не розуміла, як можна взагалі обмежувати контакти чоловіка/дружини з друзями, улюбленими справами, родичами... Кохання не має бути тюрмою.
Та хто говорить про обмеження контактів, я маю на увазі тактильні дотики. Ось вони мають бути призначені тільки мені Чи я щось не то говорю? Може я дійсно якась маньячка
