Ну так тут важко посперичатись,бо є різні)І як кажуть на кожен товар знайдеться свій покупець або ще:яке їхало,таке здибало
нині біля Магнусу 25ю маршруткою їхали двоє джентльменів. Дякую їм, що попросили водія зачекати, поки ми добіжимо, а потім - поступились нам місцем Притягуйте до себе хороше
Ох молодці хлопці.)А то не раз так сама біжу і ніяка зараза не скаже водію зупинитись ,а чемно дивляться як я жену
Я їхала додому до Львова з Італії з пересадкою у Будапешті. Потрібно було на метро доїхати з автобусного до залізничного вокзалу. Там така специфічна система оплати у метро, що платиться за кожну гілку метро окремо, а я не знала і придбала один білет. Сіла в поїзд метро, питаю у людей шо-куди-як. Всі мені "Нем тудом" і всьо, нарешті ми більш менш порозумілись німецькою з мужчиною років 35 на вигляд. Він мені каже, треба ще один білет, а потім пересісти. Я стояла розгублена, нічо не доганяю, який білет, куди, що, де його докупити. І він, до сих пір пам"ятаю, як то було: глянув на мене, потім на мою сумку допотопну Босс з кольосіками що от-от відваляться (а сумка ще й потім порвалась, я на вокзалі потім зашивала))), витягнув білет і протянув мені, пояснив, що робити далі. Мені звичайно було незручно я пробувала йому повернути гроші за нього, але він не взяв. Він мене реально спас, скільки буду жити буду його вдячно згадувати і молитись, що і моїм дітям і всім-всім дітям на землі в дорозі зустрічались такі ангели-охоронці
мій колишній хлопець колись зустрічав мене на вокзалі з поїзда з клубнікою. це було 23 лютого. клубніку замовляв спеціально з Крима до мого приїзду! Боже, дівчата, яка вона була гидотнаааааа.... Смаку не мала взагалі, але ж я виду не подала і щоб не розчаровувати свого коханого - з*їла все)
А мій чоловік зробив мені сюрприз дуже приємний, на річницю весілля, гарний вечір + похід в Оперний (я реально не могла вгадати що він задумав, оце саме класне)
А мій чоловік вчора здав перший раз кров в центрі донорства. Тішусь, як дитина. Сказав, що з часом це повторить))
добігала я сьогодні зранку на маршрутку. швидко бігла, бо та маршрутка раз на пів години ходить вже забігла всередину, водій почав рушати, але люди почали кричати, що ще якийсь мужчина добігає, щоб почекав. водій трохи понервувався, сказав, що так довго чекав, але зупинився і відкрив двері. а той мужчина, виявляється біг за мною, бо я загубила рукавичку він потім каже, що свистів мені, кричав, а я не чула справді не кожен би біг за маршруткою, щоб віддати комусь загублену рукавичку, бо він таки тою маршруткою не їхав. просто віддав і все, а я не встигла сильно подякувати, бо ще важко дихала від швидкого бігу добре, що є ще джентльмени і небайдужі чоловіки!
Я теж тут похвалюся. Добігаю до зупинки, автобус вже рушає, і водій не бачить моїх відчайдушних рухів, аж тут іде хлопець назустріч, зупиняє автобус, двері відкриваються, я встигаю забігти, а хлопець усміхнувся мені і пішов дальше. Для мене автобус зупинив. І так мені приємно стало
Я сама іноді добігаю, а люди стоять на зупинці, дивляться як я біжу, і хоч би хтось додумався зупинити автобус, адже водій їх бачить...
Таке часто буває, а особливо мене дивує коли люди, які сидять в тій маршрутці бачать, коли хтось добігає і мовчки дивляться...Хоча деколи таки кажуть водієві, але то рідше.
вчора їхала з роботи додому пізно. Розкажу вам свою подорож,якою дійсно приємно вражена) Отже чекала я маршрутку біля Арсену на Зеленій, їде моя ...повнющщааа, думаю все ,й так не влізу, набита...чекаю наступну. Але ні! Виходить хлопчина ,випускає людей , пропускає ще мене та дві жіночки і тоді аж заходить.Ми з ним стояли в самих дверях, придавлені. Чесно кажу ,в такій повній маршрутці ще не їхала. Так і потім ще на наступній зупиняється наша ж маршрутка,відкриваються двері, хоче заходити дідусь .і шо робить хлопчина: каже а ну заходьте!)я розуміючи шо зараз буде капець , теж посуваюся вище і той дідусь влізся до нас) Зазвичай таке бісить коли набита маршрутка ввечері після роботи. Всі хочуть їхати)Але цього разу я аж потішилась ,що є ще хороші люди і джентльмени. Та і дідуська якось шкода стало...Так і їхала додому причавлена але з усмішкою на обличчі.Так приємно була здивована)
Це в мене на днях таке було.Я як та антилопа жену через дорогу ,причому на червоний колір,бо знаю,що не встигну,якщо буду чекати зеленого,а потім не відомо,коли наступна маршрутка буде і чи я в неї влізусь)І тут одна коза(вибчате не втрималась) на задньому кріслі бачить,що я жену,ще й махаю їй типу хай водій зупинить,а вона ноль емоцій.В мене тоді стільки злості було,якби я догнала ту маршрутку я б ту "зірку" роздерла, як тузік тряпку
Несприятливі умови на дорогах явно пробуджують у чоловіках джентльменські звички: подають руку при виході з транспорту, при спуску з наметених кучугур на тротуарі, проводжають аж до самих дверей під'їзду. Це так приємно
Не секрет, що я не люблю дотиків чужих мені людей. Але сьогодні, спілкуючись із співробітником, він присідає і !!! починає поправляти мені внизу штанку, яка опинилась ззаді у черевичку! Аааааа- приємно))) Я би, мабуть, ще довго так би ходила) І так, в зв'язку із погодніми умовами і пасткою, в якій опинився Тернопіль, водії машин зупиняються і підвозять випадкових пасажирів. Сьогодні транспортні сполуки вже налагоджені, але все рівно зупинився хлопець і запропонував послугу)
О, є такі мужики, але я того не люблю. Ну штанка, то ще таке. Але як починають із тебе волосся знімати, шарфік поправляти, чи, десь за столом, щось тобі пробувати із лиця витерти (вже просто скажи -- ти замазалась). У мене родич метросексуал є, от біля нього стояти -- то ужас. Він і то тобі поправить, і то, і чьолку, плечики поправить. Біля нього якось себе такою недоглянутою відчуваєш --- дописи об"єднано, Nov 17, 2016 --- О, є такі мужики, але я того не люблю. Ну штанка, то ще таке. Але як починають із тебе волосся знімати, шарфік поправляти, чи, десь за столом, щось тобі пробувати із лиця витерти (вже просто скажи -- ти замазалась). У мене родич метросексуал є, от біля нього стояти -- то ужас. Він і то тобі поправить, і то, і чьолку, плечики поправить. Біля нього якось себе такою недоглянутою відчуваєш
це правда, цілий тиждень аж приємно ну і не звично. Як іду до роботи, то треба спускатись одним сходами, які в одному місці дуже похилені на одну сторону, там і без снігу не дуже добре ходити, а в ожеледь то взагалі, я там завжди падаю. Так от, в понеділок виходжу - а там навіть не видно де сходинки...думаю капець, певно треба робити велике коло обходу, бо не злізу, оглядаю ситуацію, переді мною ішов чоловік, він десь був на відстані 5 метрів від мене, обертається і каже - давайте я вам допоможу спуститись! Вернувся, взяв під руку і посунули, зустріли по дорозі ще одну жіночку, яка уже не один раз гепнулась на тих сходах, її під другу руку і так гарно і впевнено спустились. Ну і на вулицях ситуація не гірша, є частина дороги - приватний сектор - то там не дорога, а блискучий лід, і я пару раз падала, і інші люди, завжди хтось підходив і допомагав піднятись.
