Пробуйте "привчати" до незнайомих приміщень саме з іграшкових магазинів. Спочатку недовго, тільки в плач - виходьте. Якщо є фінансові засоби - купуйте йому щось цікаве чи смачне (в продуктових). Показуйте відео, де дітки в магазинах щось купують, коментуйте. Грайте в ігри, які будуть моделювати подібні ситуації.
Якщо така різка реакція, не можна виключати психотравму. А частіше ходити, не зважаючи на плач, може викликати ретравматизацію. Тоді "відходити" буде довше. Спробуйте ті методи, які я описала вище. Повторюсь: грайте в ігри, які будуть моделювати подібні ситуації. Щодня, в різних варіаціях. Дивіться відео і мультики, як хтось ходить в гості (про Пеппу є серія, як вони ходили в гості до Ребеки). Читаючи книжки, розвивайте сюжети про гості, при цьому можна і бажано, щоб там фігурувала маленька дитинка, яка спочатку злякалась, але батьки її заспокоїли і далі всім було весело і добре - і взагалі хеппі-енд!
І я сюди за порадами...киплю вже сьогодні як чайник, а де ще вечір!...Моему Павлику 2 роки. Непосидючий не те слово, реактивне шило в дупці. Ми живемо в приватному будинку, але так як малий активний, то в дворі гуляти самим нудно, тим більше що у нас ще продовжуються деякі достройки/перестройки, то і не дуже з ним безпечно: дошки, цвяхи, і т.п. Я приловчилася ходити з ним на майданчик в найближчому мікрорайоні, бо там е йому де вибігатися, е фонтан, тренажери, гірки, пісочниці, і величенька компанія його ровесників, і навіть знайшлася перша симпатія - дівчинка Саша))) Хоча йти нам майже 20 хв, але я вже звикла. І от ми вже рік там гуляемо, і все добре, а тут вже 2-й місяць в нього така жадібність з'явилася шо то жахи жахучі! Я бачу, що і в інших діток такий самий період, але вони якось методом обміну всеодно разом більш-менш граються. Я ніколи не змушую його віддавати своі іграшки, пропоную мінятися, ну але як ні то ні. Але обмін в більшості випадків діяв, бо ж "чуже" завжди цікавіше) Але от зараз його як заклинило. Як хтось торкаеться його іграшки чи коляски починае верещати на ту дитину таким ультразвуком, що мені вуха зкручуе, ще й штовхаеться і б'еться...Я і пояснюю, і наказую, але марно. Сьогодні менший хлопчик взяв його трактор, а взамін його мама дала нам 4 великі іграшки. (джип, пожежну машину, кран, і ще джип), та де! Крик зчинив такий, поки не забрав свое. І головне що просто забере і поставить, не граеться. І так з усім, м'яч потрогали - з криками забрав і сидів на ньому, потім лишив. На нас вже як на диких дивляться... Сьогодні ніпрощо штовхув дівчинку, та впала, ну я перед цим його попередила, що ще одне зауваження і додому спакую. От і пішли. Але йти далеко, то кожен раз так ходити мені не дуже...а з іншого боку обмеження спілкування з іншими дітьми не вихід...що ж робити? І як відівчити битися?...
То такий період, який є в кожної дитини, просто є діти більш спокійніші, але повірте, що у Вас ще все попереду. В мене он мала вроді і не дуже така забіяка, але бувають моменти якоїсь некерованості, істерики і т.д і то ми трошки старші- 3 р. Згідна, що на мамині нерви то є тяжко(сама така) та дітки дуже скоро виростають, все проходить.
Та власне бити/штовхати дітей він почав ще раніше, при чому що старших, що менших, і навіть як здачу отримував то не помагало. З тим маемо теж баламуту, але якось один час перейшло само, зараз знов...Просто прогулянки перетворюються на суцільне випробування для моіх нервів(
І у нас трабли з шопінгом... будь яким. чи то продукти чи непродтовари. базар чи магазин.кричить.вилазить з візочка. Я підозрюю йому просто там скучно.нецікаво.відволікала інколи печеньком чи водою. Але в останній раз виліз з візочка і до дверей.. казала більш не піду. Хай чоловік після роботи купляє.а то посивіти можна.. стосовно чужих приміщень. Недавно мали міні мандрівку.ночували приблизно в 5 різних готелях.то Рома істерив всюди.поки не виходили на вулицю. Чужа атмосфера та й по всьому. Думаю то вікове.
То період такий, але я переконалась що "прутик-помічничок" тут в сам раз. Моїй 2.7 років, знає що таке прутик, і боїться. Чемна. По іншому нема як.
Повірте, можна. І треба Головне спокій і впевненість мами і багаааато говорити. (Я маю 2 неспокійних хлопців, без прутика)
На жаль, потім дитина застосовує такий спосіб переконання з молодшими і слабшими. Бо переконана, що по іншому нема як. з власного досвіду зі старшим сином, досі розплачуюсь за свої помилки
я скажу так: дитина чемна не через прутик, а через те, що боїться. Вона і слова може боятись. Просто мої діти не бояться взагалі. Нічого! Там прутик-бабай-циган -- і на все реакція ха-ха-ха -- і далі своє. У мене в подруги син одноліток мого старшого -- 7 років. То мама лише гляне на нього -- і він вже голову в плечі втискає. І нічого йому мама ніколи не робила, не била, не лякала і не сварила. Просто він такий є -- чемно-переляканий біля мами (зате бабам на голову вилазить). А мої діти однакові у спілкуванні зі всіми -- батьками, бабами-вихователями.... І ніякий прутик-підстрачник не помагає -- то вже і не пробую. Просто терплю тяпну пива, здам татові, дозволю собі лазити по голові у прямому значенні всі їхні бзіки і чекаю коли підростуть
Та власне... мене лупили як сидорову козу.. чоловіка ніколи.то мені більше імпонують стосунки чоловіка з його батьками.ніж моі з моїми..
Розкажу, які є взяла для себе поради з книги Дубінської "Дитина не слухає, що робити" Застосовуйте метод 2 повторень. ( Не повторюйте щось більше ніж два рази) Скажіть перший раз, впевнено, доброзичливо. Потім ( якщо дитина не реагуватиме), підійдіть ближче, присядьте навпрроти обличчя ( можна ще торкнутись плеча) і скажіть ще раз, спрямовуючи його тіло зробити цю дію і самій зробити це ( забрати іграшку і т.д.). Якщо він почне вередувати використовуйте метод зеркала і співчуття. Тобто, говоріть що він відчуває, напр. "Ти обурений, бо ти ....? Я розумію тебе, але... . Також встановіть ряд певних правил, яких ви завжди дотримуєтесь, можна їх повісити. Наприклад, оскільки ми маленькі, в нас покищо 2 правила: навмисно не нищити речі, не завдавати собі шкоду для здоров'я Надіслано від мого HTCONE, використовуючи Tapatalk
Незнаю чи вибрала вірно тему,але потребую поради у наступній ситуації:У мене 6 місячна малеча, страшно активна і непосидюча..важко навіть змінити підгузник,бо крутиться,перевертається відразу на живіт,або копає мене ніжками, постійно шукає предмети які можна вхопити.Якщо недаю їй робити те що вона хоче -плач.Останнім часом щей починає маніпулювати за допомогою плача,а якщо нереагую,то потім важко заспокоїти.Боюсь щоб не виросла розбалованою..Але чи можна в цьому віці якось зарадити і як та коли потрібно виховувати таку малечу(коли говорю строго що так не можна робити -не реагує взагалі на це,або знов же починає плакати).Можливо є якась література про таке раннє виховання малечі?
В такому віці діти ще не розуміють слові "ні". Спробуйте використовувати метод переключення уваги на інший предмет. В нас це діє, в хід ідуть варіант "а де киця" і "дивись що у мами є" - всякі безпечні предмети, які не схожі на іграшку. Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
По-перше, я б вам радила працювати над своїм сприйняттям: непосидючість дитини це норма, і забороняти, обмежувати їй пізнавати світ, рухатись і розвиватись - це, розумієте, не є правильним. Плаче - бо як інакше вам повідомить про своє бажання? Однак це є незручним для дорослих: не бігай, не скачи, не крутись, не кричи - сядь камінцем/цвочком і мамі буде святий спокій) Проте від тих наказів святого спокою не буде, хіба ваша дитина з вродженим відповідним темпераментом. Не подумайте, що я ратую все дозволяти, але гляньте на свої заборони так об'єктивно: чому і що ви забороняєте - в більшості випадків це буде щось таке, що потребує вашого пильного нагляду, щоб не взяла до рота, щось потяне, розсипле - буде вам клопіт прибирати-складати...впевнена, що реально небезпечних, а не просто клопітких для вас речей значно менше - от саме в цих випадках ви фізично забираєте дитину (від вогню, дороги, розетки, висоти), і ні це жирне Ні, без жодних компромісів. У вас також може бути ряд категоричних правил, не пов'язаних із безпекою, наприклад, не бити нікого, не вилазити ногами на стіл, не кидати їжу, etc. Тут також треба твердо і впевнено, лише без злості і крику, казати дитині, що так не можна і чому. Це буде повторюватись сотні разів, з ростом дитини - пояснення буде поглиблюватися (я вважаю, наприклад, що деякі речі, які ми, дорослі, вважаємо табу, не варто одразу насаджувати дитині як заборону, а пояснити трошки пізніше, коли буде хоч трошки розуміння, наприклад, чому по дивану, журнальному столику і шафі можна лазити, а по обідньому столу - ні, але якщо для вас так неприпустимо - то значить все таки притримуйтесь своєї позиції). До чого я веду: до того, що тих заборон буде не так багато, та й дитина, якій багато чого можна, і яка має цікаві заняття, не буде так спокушатися саме на ту заборонену розетку. Не ставайте в конфронтацію до дитини, типу вона хоче маніпулювати, а я буду протистояти, "виховувати", подивіться на свою роль, як провідника в пізнанні світу - підстрахуйте, потримайте біля цікавої полиці, поприбирайте розсипане, поперіть забруднене, припильнуйте дрібнички, які перебирають маленькі ручки - саме це дуже потрібно нашим дітям - допомога і безпека в пізнанні світу. Ну і ще одне, це зручно організований простір - справді цінні, крихкі, небезпечні речі сховані, є куди лазити, є багато шафок, шуфлядок, які можна відкривати, все діставати, розсипати і розливати можна там, де легше вам потім буде прибирати. Надіслано від мого V9180, використовуючи Tapatalk
Тіштеся. Активна здорова дитина, пізнає світ, любить рух. Не потрібно забороняти дитині нормальних для неї речей, бо одягати підгузник - річ впринципі не нормальна, а крутитися і вертітися - нормальна і корисна. А розбалуваними виростають не ті діти, які крутяться-вертяться і не мають часу послухати маму. Розбалуваними виростають ті, яким мама кладе світ до ніг, але не дає впевненості в тому, що старша і мудріша - вона. Не хочете розбалувати, визначте, що для вас є недопустиме в поведінці і готуйтеся найближчі кілька років постійно доносити це до дитини ви пишете "маніпулює", але насправді не ще не є маніпуляція, а просто вияв емоцій. Вона хотіла, їй заважають (бо заборони ще теж не до розуміння в тому віці), тому вона плаче. Всі оті копання, смикання, вивертання і щипання, то так солодко, так швидко минає Якщо десь в процесі зробила мамі боляче, то треба серйозно про це сказати. Якщо при тому дитина почне плакати чи хнюпитися, то впринципі нормальна реакція: вона образила маму, мамі сумно то й їй сумно. Всі посумували і проїхали.
Я впринципі дуже рідко кажу "ні" і багато чого дозволяю. Але є ряд речей, на які треба оцю категоричну заборону, як от кидання їжі. А він досі в рік не реагує. Говорю спокійно, пояснюю, не забираю, даю знову і знову пояснюю. А він дивиться на мене, сміється, каже "бах" і кидає. В нього то така гра, кидати, піднімати і знову кидати)
