Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Пробуйте "привчати" до незнайомих приміщень саме з іграшкових магазинів. Спочатку недовго, тільки в плач - виходьте. Якщо є фінансові засоби - купуйте йому щось цікаве чи смачне (в продуктових). Показуйте відео, де дітки в магазинах щось купують, коментуйте. Грайте в ігри, які будуть моделювати подібні ситуації.

 

Якщо така різка реакція, не можна виключати психотравму. А частіше ходити, не зважаючи на плач, може викликати ретравматизацію. Тоді "відходити" буде довше. Спробуйте ті методи, які я описала вище. Повторюсь: грайте в ігри, які будуть моделювати подібні ситуації. Щодня, в різних варіаціях. Дивіться відео і мультики, як хтось ходить в гості (про Пеппу є серія, як вони ходили в гості до Ребеки). Читаючи книжки, розвивайте сюжети про гості, при цьому можна і бажано, щоб там фігурувала маленька дитинка, яка спочатку злякалась, але батьки її заспокоїли і далі всім було весело і добре - і взагалі хеппі-енд!

 

І я сюди за порадами...киплю вже сьогодні як чайник, а де ще вечір!...Моему Павлику 2 роки. Непосидючий не те слово, реактивне шило в дупці. Ми живемо в приватному будинку, але так як малий активний, то в дворі гуляти самим нудно, тим більше що у нас ще продовжуються деякі достройки/перестройки, то і не дуже з ним безпечно: дошки, цвяхи, і т.п. Я приловчилася ходити з ним на майданчик в найближчому мікрорайоні, бо там е йому де вибігатися, е фонтан, тренажери, гірки, пісочниці, і величенька компанія його ровесників, і навіть знайшлася перша симпатія - дівчинка Саша))) Хоча йти нам майже 20 хв, але я вже звикла. І от ми вже рік там гуляемо, і все добре, а тут вже 2-й місяць в нього така жадібність з'явилася шо то жахи жахучі! Я бачу, що і в інших діток такий самий період, але вони якось методом обміну всеодно разом більш-менш граються. Я ніколи не змушую його віддавати своі іграшки, пропоную мінятися, ну але як ні то ні. Але обмін в більшості випадків діяв, бо ж "чуже" завжди цікавіше) Але от зараз його як заклинило. Як хтось торкаеться його іграшки чи коляски починае верещати на ту дитину таким ультразвуком, що мені вуха зкручуе, ще й штовхаеться і б'еться...Я і пояснюю, і наказую, але марно. Сьогодні менший хлопчик взяв його трактор, а взамін його мама дала нам 4 великі іграшки. (джип, пожежну машину, кран, і ще джип), та де! Крик зчинив такий, поки не забрав свое. І головне що просто забере і поставить, не граеться. І так з усім, м'яч потрогали - з криками забрав і сидів на ньому, потім лишив. На нас вже як на диких дивляться... Сьогодні ніпрощо штовхув дівчинку, та впала, ну я перед цим його попередила, що ще одне зауваження і додому спакую. От і пішли. Але йти далеко, то кожен раз так ходити мені не дуже...а з іншого боку обмеження спілкування з іншими дітьми не вихід...що ж робити? І як відівчити битися?...

 

То такий період, який є в кожної дитини, просто є діти більш спокійніші, але повірте, що у Вас ще все попереду. В мене он мала вроді і не дуже така забіяка, але бувають моменти якоїсь некерованості, істерики і т.д і то ми трошки старші- 3 р. Згідна, що на мамині нерви то є тяжко(сама така) та дітки дуже скоро виростають, все проходить.

 

Та власне бити/штовхати дітей він почав ще раніше, при чому що старших, що менших, і навіть як здачу отримував то не помагало. З тим маемо теж баламуту, але якось один час перейшло само, зараз знов...Просто прогулянки перетворюються на суцільне випробування для моіх нервів(

 

І у нас трабли з шопінгом... будь яким. чи то продукти чи непродтовари. базар чи магазин.кричить.вилазить з візочка. Я підозрюю йому просто там скучно.нецікаво.відволікала інколи печеньком чи водою. Але в останній раз виліз з візочка і до дверей.. казала більш не піду. Хай чоловік після роботи купляє.а то посивіти можна.. стосовно чужих приміщень. Недавно мали міні мандрівку.ночували приблизно в 5 різних готелях.то Рома істерив всюди.поки не виходили на вулицю. Чужа атмосфера та й по всьому. Думаю то вікове.

 

Ск йому?

 

Рік і шість буде..

 

То період такий, але я переконалась що "прутик-помічничок" тут в сам раз. Моїй 2.7 років, знає що таке прутик, і боїться. Чемна. По іншому нема як.

 

Рома не шарить ще такого..

 

Повірте, можна. І треба
Головне спокій і впевненість мами і багаааато говорити. (Я маю 2 неспокійних хлопців, без прутика)

 

На жаль, потім дитина застосовує такий спосіб переконання з молодшими і слабшими. Бо переконана, що по іншому нема як.

з власного досвіду зі старшим сином, досі розплачуюсь за свої помилки

 

я скажу так: дитина чемна не через прутик, а через те, що боїться. Вона і слова може боятись. Просто мої діти не бояться взагалі. Нічого! Там прутик-бабай-циган -- і на все реакція ха-ха-ха -- і далі своє.



У мене в подруги син одноліток мого старшого -- 7 років. То мама лише гляне на нього -- і він вже голову в плечі втискає. І нічого йому мама ніколи не робила, не била, не лякала і не сварила. Просто він такий є -- чемно-переляканий біля мами (зате бабам на голову вилазить). А мої діти однакові у спілкуванні зі всіми -- батьками, бабами-вихователями.... І ніякий прутик-підстрачник не помагає -- то вже і не пробую. Просто терплю

тяпну пива, здам татові, дозволю собі лазити по голові у прямому значенні

всі їхні бзіки і чекаю коли підростуть

 

Та власне... мене лупили як сидорову козу.. чоловіка ніколи.то мені більше імпонують стосунки чоловіка з його батьками.ніж моі з моїми..

 

Розкажу, які є взяла для себе поради з книги Дубінської "Дитина не слухає, що робити"
Застосовуйте метод 2 повторень. ( Не повторюйте щось більше ніж два рази) Скажіть перший раз, впевнено, доброзичливо. Потім ( якщо дитина не реагуватиме), підійдіть ближче, присядьте навпрроти обличчя ( можна ще торкнутись плеча) і скажіть ще раз, спрямовуючи його тіло зробити цю дію і самій зробити це ( забрати іграшку і т.д.). Якщо він почне вередувати використовуйте метод зеркала і співчуття. Тобто, говоріть що він відчуває, напр. "Ти обурений, бо ти ....? Я розумію тебе, але... .
Також встановіть ряд певних правил, яких ви завжди дотримуєтесь, можна їх повісити.
Наприклад, оскільки ми маленькі, в нас покищо 2 правила: навмисно не нищити речі, не завдавати собі шкоду для здоров'я

Надіслано від мого HTCONE, використовуючи Tapatalk

 

Незнаю чи вибрала вірно тему,але потребую поради у наступній ситуації:У мене 6 місячна малеча, страшно активна і непосидюча..важко навіть змінити підгузник,бо крутиться,перевертається відразу на живіт,або копає мене ніжками, постійно шукає предмети які можна вхопити.Якщо недаю їй робити те що вона хоче -плач.Останнім часом щей починає маніпулювати за допомогою плача,а якщо нереагую,то потім важко заспокоїти.Боюсь щоб не виросла розбалованою..Але чи можна в цьому віці якось зарадити і як та коли потрібно виховувати таку малечу(коли говорю строго що так не можна робити -не реагує взагалі на це,або знов же починає плакати).Можливо є якась література про таке раннє виховання малечі?

 

В такому віці діти ще не розуміють слові "ні". Спробуйте використовувати метод переключення уваги на інший предмет. В нас це діє, в хід ідуть варіант "а де киця" і "дивись що у мами є" - всякі безпечні предмети, які не схожі на іграшку.

Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

По-перше, я б вам радила працювати над своїм сприйняттям: непосидючість дитини це норма, і забороняти, обмежувати їй пізнавати світ, рухатись і розвиватись - це, розумієте, не є правильним. Плаче - бо як інакше вам повідомить про своє бажання? Однак це є незручним для дорослих: не бігай, не скачи, не крутись, не кричи - сядь камінцем/цвочком і мамі буде святий спокій) Проте від тих наказів святого спокою не буде, хіба ваша дитина з вродженим відповідним темпераментом.
Не подумайте, що я ратую все дозволяти, але гляньте на свої заборони так об'єктивно: чому і що ви забороняєте - в більшості випадків це буде щось таке, що потребує вашого пильного нагляду, щоб не взяла до рота, щось потяне, розсипле - буде вам клопіт прибирати-складати...впевнена, що реально небезпечних, а не просто клопітких для вас речей значно менше - от саме в цих випадках ви фізично забираєте дитину (від вогню, дороги, розетки, висоти), і ні це жирне Ні, без жодних компромісів. У вас також може бути ряд категоричних правил, не пов'язаних із безпекою, наприклад, не бити нікого, не вилазити ногами на стіл, не кидати їжу, etc. Тут також треба твердо і впевнено, лише без злості і крику, казати дитині, що так не можна і чому. Це буде повторюватись сотні разів, з ростом дитини - пояснення буде поглиблюватися (я вважаю, наприклад, що деякі речі, які ми, дорослі, вважаємо табу, не варто одразу насаджувати дитині як заборону, а пояснити трошки пізніше, коли буде хоч трошки розуміння, наприклад, чому по дивану, журнальному столику і шафі можна лазити, а по обідньому столу - ні, але якщо для вас так неприпустимо - то значить все таки притримуйтесь своєї позиції). До чого я веду: до того, що тих заборон буде не так багато, та й дитина, якій багато чого можна, і яка має цікаві заняття, не буде так спокушатися саме на ту заборонену розетку. Не ставайте в конфронтацію до дитини, типу вона хоче маніпулювати, а я буду протистояти, "виховувати", подивіться на свою роль, як провідника в пізнанні світу - підстрахуйте, потримайте біля цікавої полиці, поприбирайте розсипане, поперіть забруднене, припильнуйте дрібнички, які перебирають маленькі ручки - саме це дуже потрібно нашим дітям - допомога і безпека в пізнанні світу.
Ну і ще одне, це зручно організований простір - справді цінні, крихкі, небезпечні речі сховані, є куди лазити, є багато шафок, шуфлядок, які можна відкривати, все діставати, розсипати і розливати можна там, де легше вам потім буде прибирати.

Надіслано від мого V9180, використовуючи Tapatalk

 

Я впринципі дуже рідко кажу "ні" і багато чого дозволяю. Але є ряд речей, на які треба оцю категоричну заборону, як от кидання їжі. А він досі в рік не реагує. Говорю спокійно, пояснюю, не забираю, даю знову і знову пояснюю. А він дивиться на мене, сміється, каже "бах" і кидає. В нього то така гра, кидати, піднімати і знову кидати)