Мені дуже пусто і самотньо в хаті. Чоловік зазвичай приходить пізніше, а я от сиділа вчора і ридала... Тому я впевнена, що в нас буде ще і песик і котик. Тільки зараз мені потрібно буде звикнути, що то вже буде інший котик...
дуже вас розумію і щиро співчуваю , бо знаю як це важко але час справді лікує можливо , коли вже не буде так боляче , Ви зможете взяти собі кошеня , яке буде Вас тішити
Нема вже моєї бабусі! Усе, те покоління вже відійшло! І так від того сумно... Вона не дожила до 90 якихось пів року. І останній місяць теж назвати повноцінним життям було важко. Але на Великдень вона була такою як завжди))). Лиш паски іі та торту не було на столі, бо скільки себе пам'ятаю, то це було завжди. І ще просила щоб ми не йшли, хоча завжди легенько нам давала зрозуміти що пора))). Вона була дуже вродливою та розумною жінкою, мала вольовий характер. І саме вона була тим стержнем родини. Вона пішла, ми осиротіли... Кажуть, що зараз дуже хороший час для смерті - сподіваюсь, що вона вже там, на небі з Богом, і татом.
Мої щирі співчуття Вам! Тримайтеся! 9 днів тому теж поховали близьку людину, тому розумію Вас.. ( Надіслано від мого SM-J200H, використовуючи Tapatalk
Щиро вам співчуваю, тримайтеся! Царство Небесне і земля пухом вашій бабусі. Моя бабуся теж померла, але 17 травня 2 роки тому. Останні півроку були важкі, її дуже боліла спина, ніякі ліки не допомагали, були страшні закрепи і затримка сечі в організмі, ходила дуже погано, на ліжку повертатися було важко, останні місяці перед смертю була в памперсах, і ще й хвороба Паркінсона, потім стало важко говорити... Ми не вірили, що то вже надходить кінець, сподівалися, що бабця вичухається з того, бо вона стільки всього пережила у своєму житті, але завжди виходила з того переможцем. Як про мою бабцю написали. То, напевно, ціле покоління жінок було таким - мусило бути... Гвозди бы делать из этих людей...(с) 14 травня їй виповнилося 85 років, а 17 травня її не стало. Родилась в мае, умерла в мае и всю жизнь маялась... Ще просила маму, щоб вона стушкувала курячі лапки і зробила холодець на її день народження... Ще останній раз усміхнулася, коли я принесла їй улюблений бузок і конвалії... На похороні я не плакала взагалі, хоча плакали навіть чоловіки. Люди думали, що я якась зовсім безсердечна. Чому не плакала - бо просто не усвідомлювала, що ось у труні лежить моя бабця. Ні, це інша жінка, ось ми зараз її поховаємо, приїдемо додому, там бабця чекає... Ще два місяці мені сльози наверталися на очі, коли я просто йшла по вулиці і бачила жінку пенсійного віку, мені хотілося підійти до неї, обійняти, я все думала, що то вона... Тільки вчора я змогла спокійно взяти в руки і понюхати бузок. Конвалії і троянди (квіти, яких було багато на похороні) - ще не можу. А також не можу носити речі чорного кольору і сумку-поштар, яку мала тоді з собою. І в її кімнату без сліз заходжу тільки віднедавна. Вже з мене домашні приколюються, але я не можу себе пересилити. Ця людина стільки в житті для нас усіх зробила... Пишу і реву... Ніби з часом трохи заспокоїлася, але от зараз прорвало... Мала втішити форумлянку, а натомість накатала про своє, прошу пардону...
Сьогодні 9 років як не стало мого любимого, самого найкращого дідуся. Пишу і плачу. Колись, як я приїджяла в село, ми постійно з ним сварились (так по доброму). Він любив мене дражнити. Йому подобалось дивитись, як я така малявка, вся така "ділова" сперечалась з ним. А як ми сіно перегортати ходили разом. А чергу пасли. Дідусь навіть бабу просив, щоб дозволила мені іти на дискотеку в сусіднє село, хоча я його про те не просила. Ви знаєте, він навіть помираючи кликав мене і свого сина. Люблю, сумую, пам'ятаю.
Відійшов сьогодні мій тато. Лікувався від раку, мав добрі аналізи, вже був повний оптимізму і учора стався інсульт. Ми ще вчора зранку говорили по скайпу, тато так добре виглядав, мав такий добрий настрій. А в обід не відкрив двері, був вже без свідомості. Сидів на дивані, пив каву, і не допив. Знайшли вже без свідомості, забрали в швидку, але мрт показало, що мозок повністю пошкоджений. Лечу завтра до Львова і не можу до кінця повірити, що тато мене більше не зустріне. Ніколи. Нехай тобі спокійно спиться, тату.
Померла моя рідна сестричка (42 роки), як пережити цю біль......залишила синочка 10 років..... Пройшло 12 днів, а щодна стає важче і важче.....
Тримайтеся міцно-міцно...як я вас розумію.15 липня минуло 15 років як померла моя рідна сестричка;а відчуття ніби це вчора.. .мала 27...на жаль .а може щастя нікого після себе не залишила....оберігайте і підтримуйте свого племінничка.він ще такий маленький...
Чоловік мені нині зранку сказав що "іскрєннє мене ненавидить". Ми сварилися.. Стосунки страшно напружені і натягнуті. На грані.. Незнаю, збирати манелі? Порадьте, а? Йти майже нема де, в батьків мало місця, однокімнатна квартира. І бути з ним вдома теж якось не хочу.. З жахом чекаю вечора. Буду певно втікати ввечері з малими надвір, бо не хочу бути вдома. Мала бім бути гонорова, але з 2 малими на шиї, то призадумалася.. Щось боюся того вечора, але чому бути того не минути.
В сварці можна багато чого сказати. Поговоріть з ним спокійно, коли обоє охолонете. Може він сам жаліє, що ляпнув
Не робіть нічого на емоціях, тим більше пишете а в сварці можна наговорити, як з гарячки. Може чоловік так сказав, бо хотів вас вколоти добряче, у нього це вдалось. Вичекайте О, одночасно те саме написали з іншою форумлянкою)
@Clementina @arushka та він мені вже не один раз казав щоб розвелися, і все якось так воно переходило і тут на...
Та то під емоція, язик біжить поперед розуму, буває у всіх... Вам треба відпочити, і від чоловіка теж. Якщо маєте можливість візьміть дітей, маму чи подругу в допомогу і на кілька днів в Карпати. Просто дихайте повітрям на повні груди і ні про що не думайте, так ніби завтра немає, тільки мит, що зараз. І чоловік відпочине. Це теж іноді корисно.
@iriwa, вам просто треба з чоловіком відпочити,перевести дух. І я б радила відпочити не від чоловіка, а з чоловіком. Бо вже довгий час "варитеся" в проблемах, які вирішити не можна, лише прийняти. Ви вже, мабуть, забули за що полюбили одне одного. І ця рутина і безвихідь вас заїдає. Змініть обстановку.
я от того не розумію,що значить " не хочу брати гроші"? Ви ж мама його дітей, тим більше, що то на користь і йому, і дітям, і найбільше - вам( а це - найголовніше). Я б взяла. Сказала б прямо, або якщо у вас є місце, де лежать гроші і ви по замовчуванню звідти берете, то взяла б скільки треба і поставила перед фактом. Але обов'язково б сказала.
та як йому то не треба бо він мене ненавидить то з якої радості йому гроші давати.. та й такої купи в нас нема.. у нас бюджет, все "розфасовано" по конвертах. Лишнього нема..
чоловік, який ненавидить жінку, не буде з нею жити і, навіть, діти його не стримають піти від дружини. Тому не треба буквально це сприймати. Може це був крик його душі, щоб ви звернули на чоловіка свою увагу.
