Чи можливе життя з батьками після одруження?

Говорилося. Після прохання, спокійного звучить фраза: а що я роблю такого?)) Я нічого не роблю)))

В нашому випадку якраз навпаки - свекри ще місяць тому криком кричали, нащо нам знімати окремо давайте жити разом, що то невістка таке дурне придумала і закомандувала

то особисте ноу хау моєї свекрухи: все що в нашій сім'ї вирішується і їй не подобається йде під гаслом "невістка так закомандувала"))))))

Я стараюся в одне вухо запустила, в інше випустила)) це лише кілька місяців,то моя мантра))

 

@Freedom UK в мене такий фейспалм, що просто слів нема. Я вже не можу дивитись як дітей возить на передніх сидіннях. Ваші батькі порушили закон, і знехтували безпекою внука. А виявляється головне питання хто відповідальний за пошкрябану торпеду.

Хто мені зараз напише про сто метрів і малу швидкість - не треба, не будіть в мені хом'ячка.

Всі ВСІ правила безпеки написані кров'ю, багато з них дитячою.

Може хтось задумається.

 

А що не можна дитину так возити? Як мені пригадується, то можна (в 2004 вчила правила, може щось змінили)

 

Мені з тексту виглядає, що дитина сиділа в бабці на руках. Бо як інакше можна проконтролювати дряпання/недряпання торпеди? Їхати за кермом і руки притримувати?

 

Слушно. Я не додумалась.
Краще б я поспала, ніж оце форум хвора читаю

 

@Orman, так, це ще один момент, який проговорено: що заважало взяти з нашої машини крісло?
Або хоча б сзаду пристібнути, він норм сидить сам?
Тоді була відповідь: батьки підвозили своїх знайомих, які зайняли задні місця, тому дитину наперед і гайда теревенити....

--- дописи об"єднано, Mar 27, 2018 ---

Так.

 

Ще додам.
Ось ці вчинки людей, які живуть разом, в силу звичок, досвіду, знань та прагнень - різні та індивідуальні. Добре, коли людина з часом починає усвідомлювати свої недосконалості, визнавати їх та прагне стати кращою. Будь то теща, будь то свекр чи невістка. Ось ці

(ще "ашотуттакого?" в цей же ряд мотивів)
- вони, на мою думку, присутні в кожного, бо кожен орієнтується індивідуально. (Якщо, звичайно, не йдеться мова про недобрі наміри типу поритися у невістки в речах, щоб знайти компромат, забрати цінні речі чи зіпсувати кофтини).
Так само в моїй особистій історії мама керувалась "а що тут такого? Я же пристібнута...", бо, можливо, вона просто не звертає увагу на правила, поняття безпечності - на руках безпечно.
Я сама пережила моменти заглядання свекрухи до моїх речей в шафу (перший рік шлюбу, і ще трохи жили в батьків чоловіка) - вона наводила порядок. Чому вона так вчиняла - з її слів, хотіла допомогти. Я спокійно пояснила, що то з тим я впораюсь, вона погодилась. Але і з мого боку теж було: одного разу, в черговий раз почувши запах цвілі - я відкрила шафу біля холодної стіни з батьківським верхнім одягом останніх 20 років - і багато речей пркрились пліснявою. Сказала чоловіку, ми то все випхали на балкон, я помила шафу...
А через пару днів чоловік каже, що мама дуууже на мене образилась, бо тепер, на її думку, невістка вважатиме її поганою господаркою. А я просто вирішувала питання з цвіллю . Для мене ця ситуація була "а шо такого я зробила?")
В любому випадку, я би радила знаходити контакт, а не палити мости.

 

хоч зараз мешкаємо окремо, але є певні нюанси: старша всі будні дні в батьків, бо до школи 3 хв ходьби, відповідно, вона там ночує, дідусь заводить до школи, бабуся - забирає з групи, годує, спати кладе. Я декілька разів на тиждень приїжджаю возити на гуртки.
Ну то мені вже було нині розказано, що можна б було своїх дітей хоча б на вихідні забирати, а не "скидати" на старших... Це при тому, що без потреби стараємося не залишати нікого на суботу-неділю-канікули....
Журбинка-печалька.

Дякую! Навзаєм!

 

То нормальна тема .
При всій любові та привязаності моєї мами до онуків - періодично, при певних обставинах (втома, якусь шкоду зробили, хочеться щоб її похвалили..) мама говорить, що ось всі її подруги - це бабусі вихідного дня: погуляти дві години, купити іграшку та морозиво. І все.
І як же мені повезло з мамою, яка цілими днями з дітьми. (Діти в хаті, живемо разом - хочеш, не хочеш ти з дітьми ). Але потім попускає, особливо коли ми на пару днів виїзжаєм - то вже бабуля сумує і питає коли будем.
Причому батьки завзяті супротивники дит.садочків. (там за дітьми не дивляться і промивають їм мозок)
Так що, переїзд.
Мої батьки жили з батьками мами 10 років в режимі 8 місяців старші в селі, 4 місяці - разом. Потім, вже мені було 11-12 років - батько отримав квартиру на службі, ремонт біля року і переїзд.

 

Розумію. Два роки тому, як чоловік ледь не розтрощився на машині вщент, пролетівши в декількох сантиметрах біля машини, яку розвернуло на зустрічну, на шосе - теж якось зневажливо відносився до пасків. Хіба мотивувався тим, щоб діти не заважали. Йому.
Знайомі почали пристібати дітей, як тільки в подорожі в Німеччині їх двічі штрафонули в загальному на 700 євро. Там же і крісла купили

А в когось є досвід проживання сімями з батьками з обох сторін? не тільки в гості на свята.
І чи є такі, у кого з самого початку було місце в батьківській хаті? Знаю, що деякі будують будинки з урахуванням, що треба місце для дітей та їх половинок з подальшими онуками.. Хороми такі будують. Знайомий батька збудував будинище біля 300 кв.м. і називає це "родове гніздо". Тільки живе там вдвох з жінкою. Єдиний син за кордоном.

 

В нас є кількамісячний досвід проживання і з батьками, і зі свекрами. І на їхній, і на своїй території. На своїй звісно, простіше. Але жити з ними постійно я б не хотіла. Навіть не через кухонні війни - ми вміли давати собі раду зі спільним господарством. А через те, що все на виду: сімейні кризи, різні незрозумілі для батьків рішення, проведення вільного часу, виховання дітей... Ну, але батьки не молодіють і можливо з часом доведеться з'їхатися. Хоча мені більше імпонує ідея купити їм квартиру в своєму чи сусідньому будинку.
А ідея родового гнізда не втрачає популярності і зараз. Недавно була в гостях, де на подвір'ї господарями збудовано вже будинок для сина (якому наразі 15 років). Та й багато ровесників чоловіка побудувалися на дві сім'ї з прицілом жити з дітьми.

 

Ага, а потім діти виростають і в них вже зовсім інша думка де жити . Так буває.
Для мене краще жити неподалеку, навіть на одній ділянці, але в окремому приміщенні. Бо ще питання в опаленні будинку. Це все треба враховувати. Або будувати так, щоб було енергоефективно або була можливість ізолювати певну частину будівлі і не опалювати її. Іноді як почуєш розповіді...

Та навіть свекри 4й рік як доремонтували до житлового стану поверх в хаті і переїхали. Стройка вєка тривала до вїзду свекрів 18 років. Зараз там живе свекр свекруха на 3поверсі, молодша сестра свекра з сімєю на 2му, і на половині першого - два роки тому овдовівша бабуля. Миру в хаті нема. Планували жити свекр зі своїми батьками, але сестра вклинилась на поверх, де мали бути дідо-бабуля. Свекруха настояла, щоб 3й поверх добудувати, тепер її недолюблюють за це.
Проект малював дідо від руки - сходи небезпечно круті, дім не утеплено (не вистачає коштів на такий метраж), всі економлять - температура зимою нормально +13+17.
Складно то все.
А от їдеш трасою до Янова - 5 велетенських будинків при дорозі з оголошенням продажу, деякі навіть недобудовані... шкода, може як раз хотіли для всієї сімї хату.

 

Я б не хотіла на одній ділянці. Для мене це те саме, що під одним дахом. Бо все одно все на очах, розподіл території умовний.

Багато таких будинків родом з середини 90-х: тоді будівельні обмеження зняли, енергоресурси ще були дешеві. А от що рухає людьми які зараз будують версалі - мені не зрозуміло. Бо в нашій країні така штука, що сьогодні гроші то все утримувати є, а завтра нема. Навіть якщо ти перестрахувався і маєш якісь запаси на старість. А особняк продати практично нереально, бо всі хочуть планування під себе. Валяти і перебудовувати по ціні дорожче, ніж нове збудувати на пустій ділянці. Скільки дітей зараз мудохається зі спадком батьків: як валіза без ручки. Ні жити, ні продати.

 

Живемо практично на одній ділянці з батьками чоловіка. Між нашим та їхнім будинком - ще одна родичка. Минулого року ми від всіх відгородились. Але все рівно постійно хтось приходить. Зараз в більшості випадків через малу. До того, як тільки переїхали, було бажання свекрухи все контролювати (досить така владна жінка, я набагато м’якша), і в якийсь момент нас то дуже сильно вкурвило (з моменту одруження жили весь час окремо (12 років), вирішили продати будинок - родичів моментально попустило. Реально рік ніхто не пхався - робили що і як хотіли. Народилась мала - почались «поради», хоча вже з другим нічого не радили (з першим то було святе діло розказати що і як). Але отримали тоді конкретну відповідь про потребу в їх порадах (в мене чоловік досить жорстко деколи може пояснити своїй мамі, інакше до неї важко доходить).
Якщо чесно - періодично дорогим родичам приходиться нагадувати, що ми якось самі все вирішимо. Щаслива, що це приходиться робити чоловікові, бо родичі таки його. Після такого є пів року - рік святого спокою, коли до нас не лізуть з благими намірами).
Є ще моя мама, яка може час від часу в нас заночувати. Теж вміє впхатись. Але мені їй легше сказати, що я про це думаю. Та і вона в мене понятлива і не владна. Переважно завжди переводимо то у жарт). Був період у житті, що пів року жили разом. Було нормально, але хотілось бути окремо).

Згадався випадок як свекруха випадково спалилась в розмові, і стало зрозуміло, що лазила в мене в холодильнику. Ніколи не могла подумати що вона на таке здатна. Чесно. Моя мама легко може). А тут свекруха? От завжди таємне стане явним))). І тоді вже дивишся на людину іншими очима.

 

Не конкретно Вам..але є дві ситуації, які мене злять завжди.

1. Як тільки я йду на кухню зробити їсти чоловіку/попити води чи просто викинути сміття, чоловікова мама зривається з кімнати і скоренько біжить дивитися, що я роблю на кухні і йде звідти лише після того, як я все,що там мала зробити, зроблю...це повторюється кожен раз..не можу зрозуміти, для чого таке робиться...я вже лишній раз з кімнати не виходжу...тому тут я не розумію мотиву людини: типу з цікавості чи щ бажання все проконтролювати...і чи я дармо за то переймаюся?

2. Постійне коментування розмов.. з раніше ого, найсвіжішого, як то кажуть)) просить чоловік, бо закінчував проект зранку, "зроби мені канапки", я питаю з чим і чую крик з свекрушиної кімнати "там з ковбасою йому зроби!"..... Я трохи в шоці з такого: в моїй сім'ї батьки ніколи не втручалися в діалоги, не підслуховували і тим більше не коментували...

От такі два випадки мені геть не зрозумілі... І найгірше що через такі всякі заявочки, зауваження, лазіння до речей, втики, я постійно на взводі і чекаю кожну секунду нового "удару"..

 

В нас в містечку всі кого я знаю живуть з батьками чоловіка або жінки. В селі це нормально - доходи не такі великі щоб дозволити собі окреме житло, тож,як правило, розбудовують вже наявне,щоб усім вистачило місця. Так і у мене в сім'ї - тато прийшов "за зятя" в бабусину хату. Спочатку їхня була одна кімната, потім, коли мамин брат одружився і теж пішов "за зятя", батьки зайняли цілий другий поверх. Нічого ніколи не ділили - продукти, комуналка, справи по господарству - все якось робили разом,ніхто не притикав що більше грошей потратив чи ще щось. Звісно,сварки були, але дуже швидко вирішувались. Потім тато поїхав закордон, заробив грошей і зробив ремонт в будинку, починаючи з спальні бабусі і дідуся. І все якось так гладко доволі у їхнтому спільному співжитті було.
Зараз батьки живуть закордоном, я з сестрою знайшли свою долю у Львові, тож бабуся залишилась сама у великому будинку, який наповнюється людьми тільки на місяць-два на рік.. Печально це...і таких будинків (де живе 1 бабуся на велику площу) в нас на вулиці кожен другий, а то й більше. І нікому з молоді ті "хороми" не потрібні.

Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

ха моя свекруха минулого року,вирішила зробити мені добро і поки ми з дітьми гостювали в моїх батьків прибрала нашу половину хати і поскладала речі в шафі,на одній з поличок лежать такі цікаві речі -типу презервативів і еротичної білизни. Не знаю,що вона думала коли там рилась,але коли ми приїхали повідомила - я трохи поскладала речі в тебе в шафі,то нічого.Я чемна невістка.тому сказала,що нічого,потім чоловіку пару днів буркала,а тепер і смішно з того,зате бажання складати речі на наших поличках в неї вже нема.
Загалом я вже четвертий рік живу з свекрухою,останній рік стало дуже важко, свекруха розбіглась зі свекром рік тому і цей рік тут дуже важка психологічна обстановка,я б із задоволенням зїхала б на якусь квартиру,але чоловік не хоче маму лишати саму. Так що поки терплю,хоч не впевнена чи ще надовго мене вистачить.Хоча загалом в мене свекруха дуже мудра жінка і якихось відкритих конфліктів в нас з нею не було,буває я щось ляпну,вона може образитись,буває вона,а я ображаюсь.але за кілька днів то проходить і спілкуємось далі як нічого не було

 

Є такі люди .
Щось подібне було у знайомої. Вона як тільки виходила з кімнати - нагло гукала: " Мамо, ходіть на кухню, дещо разом зробимо"... І так більше місяця... Потім чоловік попросив, щоб знайома так не робила, бо це відволікає маму. Мама перестала відслідковувати, хіба коментування залишилось... Зараз тактика діалогу. Тобто, якщо

- то "думаєте, йому сподобається? / а її можна брати, може Ви її кудись хотіли використати?/ дякую за підсказку, ходімо разом на кухню... "
Якщо свекруха хоче бути присутня в сімейному житті знайомої - то знайома заколєбає ту свекруху цією участю - така позиція. І все це з усмішкою, в гарному настрої)). Знайома не дає лізти до себе в душу, всі питання переводить на життя свекрухи. Десь 3 місяці живуть разом.

 

Я теж маю багато чого сказати, але не буду, для мене це болюча тема. Щиро заздрю, хто може жити з батьками під одним дахом, в нас ситуація така, що ми змушені так жити, а мені не виходить, я вже почала до психотерапевта ходити, бо відчуваю, що поки переїдемо у своє житло, то мені дах зірве