Відповідь: Ми і наші мами. Дорога Ірушка! Не варто насилювати те, що так важко дається, що є незалежне від вас! Просто відпустіть, по можливості, ситуацію, відмежуйте себе і ваше майбутнє дитятко від прикрих неприємностей...і при всіх обставинах майте до мами добре серце! А час згодом усе налагодить, розкладе по поличкам!
Відповідь: Відкрита велика жилєтка А мене дістала моя мама. Як би це погано не звучало але це так. Я вже дожилась до того що коли вона дома я хожу навшпиньках щоб вона не пучула що я десь з кімнати вийшла, бо як почує то зразу кличе бо їй шось треба, а коли тихенько все то їй нічого не потрібно від мене. Вже так накипіло то все мені!...В нас так, коли я їй допомагаю то вона мене любить і добра....ну звичайно що я постійно кожної суботи прибираю дома, їсти зроблю час від часу, а коли вона прийде а я не помила посуду бо змучена пришла то вона такий скандал закатує і каже що я ніколи нічого не роблю, що вам і не снилось, я не розумію чому так?!..Поговорити з нею не виходить бо вона зразу у всьому звинувачує мене, що це через мене саму в мому житті такі проблеми, і в мене просто не вистарчає здоровя з нею далі говорити, коли в мене ще не було роботи то я її завжди просила мені щось купити то вона казала нашо воно тобі і так далі. але ішла і тратила на себе гроші. Тепер коли я можу собі дозволити чи то якісь нові штани чи ще щось, вона подивиться на мою нову річ іде і собі теж куляє таке, чи вона завидує мені чи що незнаю що думати!!!!. Навіть сьогодні зранку вона побачила шо я проснулась каже "ходи до мене вниз будеш мені помагати!" я питаю:" що помагати?" вона :"незнаю але щось будеш!"...ну і як реагувати натаке?...так постійно день в день вона ніколи не дасть просто посидіти відпочити як бачить що я просто сижу каже :"чого сидиш? іди помагай шось!" ДІСТАЛО ВЖЕ ТО. добре що хоч тато в мене класний, є з ким поговорити нормально він мене розуміє.
Відповідь: Ми і наші мами. Як ніби про мене написано... Гірка правда. Скільки я через це плакала, сварилася, а нічого не допомогає. Зате на людях я в неї сама-сама працьовита дочка, ніколи без роботи в хаті не сиджу, а коли сама з нею в хаті, то чую дуже багато нового про себе, яка я нездала, і невдячна дочка Я все розумію, що це вже роки дають про себе чути, але злюся і нервуюся постійно Молюся, щоб як можна швидше це вже закінчилося і ми спокійно жили самі - окремо від батьків!!!
Відповідь: Ми і наші мами. я не хочу тут багато розписувати, прекрасно усвідомлюю, що найрідніший зв"язок існує тільки між мамою і її дитиною. я сама мама, ще не так довго, щоб все розуміти, мене ще чекає і важкий підлітковий вік і т.п. моєї доні. але я впевнена, що у різних випадках поведінки зі своїми дітьми жінка кожен раз спирається на приклад своєї мами. більше чи менше. або щоб наслідувати, або щоб не повторяти помилок. я б дуже хотіла, щоб у мене з мамою були свого часу ближчі, тісніші стосунки. цього вже не повернути. але я чудово усвідомлюю, що б і як вона не робила б, нею завжди керувала любов і бажання добра своїм дітям. тільки методи не завжди в мене позитив викликали. на жаль. але то таке. дякувати Богу, я навчилася то сприймати і справді цінувати. але хочу сказати не про те. просто історія з життя про стосунки з мамою. так склалося, що моя мама росла сиротою. це закрита тема в сім"ї. але суть в тому, що її власна мама була жива-здорова, змушена була покинути своїх чотирьох дітей на "державу". це дуже складна ситуація і надзвичайно ускладнені обставини. мою бабусю можна і засуджувати, і виправдовувати, знаючи всю ситуацію. моя мама була найстаршою. ще був молодший брат і дві наймолодші сестри-близнючки. тобто функції "мами" їй довелося виконувати дуже рано (їй було десь 8 років). я опущу всі негаразди, які можуть статися в житті дітей-сиріт. пройшло купу років, у всіх так чи інакше склалося життя. моя мама дуже багато чого добилася в житті, хоч і була сама-одна - і вищу освіту здобула (у ті-то часи), і все-все. і от, коли життя вже склалося, я вже була доросла, майже одружена, у моєї мами в житті з"явилася своя мама, моя бабуся, вже досить похилого віку людина, хвора і немічна. з усіх чотирьох дітей тільки моя мама змогла не те що забути все погане, а, мабуть, просто прийняти і пробачити. бабця була хворою, вже не могла ходити. жила за майже десь 70 км. мама регулярно їздила до неї, доглядала. її сестри дуже її засуджували. і, повірте, в них явно були на це причини. я так само не дуже її розуміла. бабця була в такому стані, що її справді важко було терпіти. за законами жанру ви напевно думаєте, що зараз я напишу, що вона розкаялася про свої помилки молодості, всі обійнялися і зажили щасливо. ні, такого не було. просто бабця була немічна, вона спеціально не просила допомоги від моєї мами. напевно, так чи інакше , вона б доживала свій вік. але принаймні вона вже не відмовлялася від допомги своїх дітей, вірніше тільки однієї з них. саме тоді я побачила мою маму з іншого боку - вперше в житті я нарешті проковтнула всі свої образи. коротше, бабуся померла півтора роки тому. похорон і все, що з цим пов"язано, організовували тільки моя мама і я. то було далеке глухе село, де ми практично нікого не знаємо. мамині сестри і брат не змогли себе змусити прийти на похорон. ми з мамою ніколи на цю тему не говорили. та і взагалі рідко коли за все моє життя говорили відверто про будь-що. але я навчилася її розуміти без слів. і навчилася тільки недавно. я захоплююся її витримкою і силою волі, я розумію причини усіх її дій, які мені здавалися несправедливими щодо мене. я бачу ту безмежну і щиру любов, яку вона проявляє до моєї дитини, своєї внучки і кожен раз давлюся сльозами, що цього вона не змогла в такому обсязі дати мені. з одного боку це егоїзм і образа задавнена, а з іншого боку - щастя, що моя мама нарешті змогла скинути з себе образ сильної беземоційної жінки і мати можливість проявити свої справжні материнські почуття. і хоч інколи бувають поутові моменти, які страшенно дратують, особливо, коли вона полюбляє втручатися, ображатися, і т.п. - я тількм недавно почала до цього всього ставитися з більшим терпінням і розумінням. любіть своїх мам! які б вони не були! бо це природнє почуття, які людина не може з себе викинути. щось стільки сумбурно понаписувала...
Відповідь: Ми і наші мами. Як про мою написано. Ну чисто моя маман. Нині мене зранку добивала що я дітям дозволяю одягати щодня нові речі, а вони можуть в одних джинсах ходити цілий тиждень а я їм дозволяю міняти штани щодня. Ну ладно. Тоді вона надумалась їхати з моєю тетою на цвинтар, а я і втішилась кажу як людина хоче то беріть її зі собою. Поїхали вони. А після приїзду моя тета дуже хотіла подивитись на деякі знимки моєї коліжанки, бо вона є найкраща подруга її мами. Ну от ми сіли дивитись ті знимки і тут моя мама давай всіх обговорювати в кого яка зачіска придурочна, як мене треба постригти на коротко аби я була як дитина а то ходжу як придурок ітд, ітп. І мені від того що вони мене обсіли і зачали ось так обговорювати інших людей стало так недобре. Ви не повірите. Мене шлунок від нервів скрутив в один момент. Я думала що вмру. А ще моя мама від коли приїхала з цвинтару перше слово було - Марія, подавай їсти!!! І це не те що було прохання а просто наказ, ніби я в неї на службі тут. Я була хвора. Я не могла ні чути і бачити моєї мами, як вона до мене підходила і питалась що мене болить мені ставало ще гірше і я мусіла втікати. Я ще такого не пережила. Я лежала в себе в кімнаті а моя мама єхидно сказала моєму татові - нема їсти, бо ЇЙ погано!!! Я зразу сказала що то нервиця шлунка і моя тета дала мені пів таблеточки заспокійливого і накапала 40 крапель Барбовалу. Лише після того я змогла встати і з*їсти тарілку зупи. Але моя мама на мене образилась, бо я захворіла а не подала їсти. А я нуль на масу. Роблю вигляд що не розумію в чому справа. це точнісінька правда. У відносинах моєї мами до мене я бачу мою бабцю і її ставлення до своєї наймолодшої дочки, тобто моєї мами. Хоча моя мама нераз жалілась на те як її трактує моя бабця але своїх вчинків що до мене вона не зауважує.
Відповідь: Ми і наші мами. Я чекаю що час все розтавить по своїм поличкам вже близько 7 років. Але стає дедала гірше. Мама далі займається руйнуванням мого життя і життя тих людей які оточують мене, є добрі до мене. В моєму серці добра до мами не зосталось. Залишились крихітка надії, - а може все виправиться, це ж МАМА.
Відповідь: Ми і наші мами. А я заздрю мамі. Я була золота дитина. Навіть коли вони мене привезли з роддому, я дала їй поспати до 7 ранку, і так потім кожен день. Ніколи в ніяку халепу не влазила, просто її не доставала. А потім вона лише перепитувалась, в якому я класі - ні разу не займалась зі мною, при тому що я вчилась добре. Зі своїм чудом я не спала до трьох років. А тепер ( їй скоро 4) коли не хватає грошей на іграшку - чую - мама, треба більше заробляти, чого ти сидиш вдома? І таке враження, що воно самостверджується за рахунок протистояння мені, і будує своє дозвілля на вивченні меж моєї нервової системи. З мамою стосунки хороші, я їй просто навіть трохи заздрю - вона насолодилась моїм дитинством, а не те що у нас - кожен день нові вибрики. Тільки вона мені не вірила, що діти тепер отак можуть мучити, поки я їй не дала малу на тиждень. У мами піднявся тиск. І таке запитання, вона у тебе така маленька, то чого у неї вже такі задатки дорослої, пробачте, стерви? Моя племінниця вибила моїй мамі (не спеціально) 2 зуби. Так от моя мала заборонила їй заходити в кімнату, поки та їх не вставить.
Відповідь: Ми і наші мами. дитина явно має з кого брати приклад. я маю на увазі, що в такому віці безперечно задатки дорослого характеру є, але вони нізвідки не взялися. в 4 роки (моїй теж 4 просто) - поведінка дитини - це поки що набір тих моделей поведінки, які вона встигла побачити навколо себе (сім"я, оточення, телевізор). і тільки від вас залежить, як допомгти дитині переоцінити, що добре, а що погано, як можна говорити до бабусі і мами, а як ні. я так думаю.
Відповідь: Ми і наші мами. А в мене найкраща мама у світі)). Також багато чого мені не подобається,що вона мені каже і тд..але вона мама і бажає найліпшого. І я їй вдячна за це. За те що давала виспатись і забирала синочка до себе спати коли ми ще досипали з чоловіком,коли требе щось купити,коли треба побути з дітьми. Їй я вдячна! Спасибі тобі МАМОЧКО!
Відповідь: Ми і наші мами. Так само можу сказати про свою маму.Я її дуже люблю.Вона в цюму житті дуже багато пережила-смерть старшої донечки(цей біль буде на все життя),через рік брата.Вона сильна і любляча.Завжди допомагає і переживає за нас з братом і дуже любить своїх онучок,а вони її.Мамо я тебе дуже люблю,хоч рідко кажу про це.
Відповідь: Ми і наші мами. болюча тема мабуть... хоча... за 20 років пережитого і усвідомленого накоєного мамою я до неї нічого не відчуваю... може інколи ненависть, яку намагаюсь побороти, бо і ненависть то посуття, на які вона не заслуговує... Що б мені не сказали, не написали, не відповіли і не пояснили - я скажу "ні", я відмовляюся більше розуміти її і її вчинки після того, як ця людина, мало того, що лишила мене на бабцю (за що я впринципі вдячна), мало того, що лишила ще двох дітей на їх бабць і татів, та ще й почала пакостити в моєму житті, мені заважати розвиватися, заздрити мені! Інколи навіть здається, що щасливіші сироти - їх просто покинули батьки, а в моєму випадку - я мушу боротися з нею, захищатися від неї! Для мене мамою є бабця, і особливо коли мама довела її до інсульту - так, я від неї відмовилась, бо вона тим більше не має права доводити бабцю до такого стану, не має права навіть пискнути до неї! одним словом, всімм хочу побажати від щирого серця, щоб Ваші дітки ніколи до Вас не відчували того, що я відчуваю до своєї мами.. ну ось.. трошки виговорилась....
Відповідь: Ми і наші мами. Дякую Вам дівчата за підтримку, і за те що виговорюєтесь про такі речі як стосунки з мамою, бо до цих пір я думала що це лише в мене такі стосунки з мамою.
Відповідь: Ми і наші мами. Мама. Я зрозуміла, якось, що я втратила це світле почуття яке раніше виникало від цього слова. Ні. У нас слава Богу хороші відносини. Я знаю, що вона мене любить, а я люблю її. Так ми іноді сваримось, навіть досить часто, але якось знаходимо потім спільну мову. Ми не живо разом, але бачимось майже кожного дня. Але іноді я хочу відпочити від наших з нею розмов, вони чомусь іноді тиснуть мені голову. Я просто не знаю куди пішло те світле відчуття... Як я любила її запах. Коли чекала її з роботи залазила у шафу з її кофтинками та нюхала їх - мені так подобався її запах, а тепер я розумію, що не пам"ятаю - який він? Мама... Я жила без неї три роки. Так сталося, вона працювала за кордоном, а мене ростила бабуля з дідом. З 1 по 3 клас. Це були роки суму за мамою. Я плакала за нею. Якось я захворіла і потрапила у лікарню із запаленням легенів, і довго щось не одужувала - поки в один день не відкрилися двері палати і не увійшла ВОНА. Я досі бачу її в той день, вона справді була осяяна світлом як у казці, вона була з морозу з холодним обличчям і це була МАМА. Де, всі ті почуття? Чому я їх втратила? Я розумію, що так як любила її, я тепер люблю свого сина. Але так не може бути. Чи моє серце не здатне вміщувати стільки любові? Де віни ті світлі почуття, які мають виникати у сердці тільки почувши найголовніше у житті слово - МАМА?
Відповідь: Ми і наші мами. Онта назойливість маминих повчань і часами непотрібних розмов мені також на голову тиснула, поки я їх звела на ніц. Тепер хоч і спілкуємось кожен день але лише хвилин 10 і не більше. Я тут-же йду, і кажу що мені дуже треба йти до роботи бо маю її багато. І все. Стараюсь на неї як поменше реагувати, бо не сумісні ми. Хоча я її також люблю.
Відповідь: Ми і наші мами. І я люблю свою маму. Але погляди на життя у нас зовсім і кардинально протилежні. Буває, що сваримося. Але це тому, що ми однакові. І дуже запальні.
Відповідь: Ми і наші мами. Моя мама нині визбирувала мою дитину бо я їй щось дозволила що бабця заборонила, то бабця того пережити не могла. А мені шкода що я не відгаркнула їй а треба було їй сказати аби не пхалась. Але вона зробить проблему навіть там де її нема аби на нас психологічно натиснути. Я того слухати не можу, тому просто виходжу з кімнати а вона собі поговорить до стіни, подується і заспокоїться. Я вже неодноразово казала свому чоловікові що волію жити з його мамою а ніж з моєю. Його мама старша жінка то вона мене б напевне виховувала по-господарству але до виховання дітей так б не пхалась як моя. І в результаті діти мають погану поведінку через її наставлення. Ой як тяжко то все.
Відповідь: Ми і наші мами. хо-хо... в мене ще моя баба може видати, що ми всі підриваємо її авторитет у Остапа мама теж іноді пробує заправляти на свій лад, але я дуже огризаюся. хоча... на щастя, ми разом не живем
Відповідь: Ми і наші мами. Думаєте? Моя бабця теж старша жінка, а виховує маму, мене, брата, мого чоловіка, мою свекруху, свекра... і решту родини Знає ВСЕ як має бути, бо ми ніц не вміємо Ще би навчила нас як з нею вжитися можна
Відповідь: Ми і наші мами. Маю велику надію, бо я їй так би мовити чужа. А тут рідна. А знаєте як в нас відносяться до рідних, гірше як до ворогів.
