Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

Не писала я ще своєї історії пологів. Якось руки не доходили, напевно ще був не час. Прочитала я розповідь Носик і якось мені так недобре на душі стало...
Вирішила розповісти про себе, щоб дівчата, яким народжувати не налаштовувались на негатив. Як пройдуть пологи звичайно залежить і від лікарів, і від молодшого медперсоналу, і побуту. Але в першу чергу він залежить від вас і вашого налаштування на позитив та розуміння, що з вами відбувається.
Трошки передісторії...
Дитинка була дуууже бажана і очікувана. Колись давно одна людина мені сказала, що в мене не буде дітей. Я розуміла, що то все дурня, але ця думка не покидала мене. Я не знала як це, мати дитину, але не уявляла свого життя без діточої усмішки. Зустрічались ми з майбутнім чоловіком довго. Була купа проблем і шлях до одруження був дуже тернистим. Після весілля ще не наважувались спробувати вагітніти. Не відчували себе готовими, а поправді просто боялись. Крім того чоловік має хворобу, яка могла перекреслити можливість мати дітей, якби передалась мені.
Але все було добре і минулого року на Благовіщення в мене виникло дуже гостре бажання, якась впевненість, що сьогодні ми мусимо спробувати. Я сказала це чоловікові, але він побоявся. Дозрів він наступного дня. І от так з першої спроби з"явилась моя ляля.
Вагітність проходила чудово, хоч і був трохи токсикоз. Я літала як на крилах і насолоджувалась своїм станом. Направду кожного дня тішилась, що вагітна. Були і проблеми. Цілий серпень і вересень чоловік провів в лікарнях. Тільки трохи відійшли від тих переживань, як захворіла я. Оформила декрет і наступного дня захворіла. То був Листопад місяць, епідемія грипу. В новинах страшилки, а я ледве дихаю. Спочатку намагалась лікуватись вдома, потім забрали в лікарню, звідки пішла по заяві. і через два дні втрапила в реанімацію. Три довгих дні, далі інтенсивна терапія... Мала важку пневмонію. Двадцять днів в лікарні... На себе було наплювати, переживала тільки за дитину. Але мала впевненість, що все буде добре. Моя ляля була великим молодцем. Ми разом стійко перенесли всі неприємності. Вийшовши з лікарні ми вирішили, що краще буде поїхати до моєї мами в Бережани, щоб відновити здоров"я. Тут я і народжувала в звичайному районному пологовому. Трохи було страшно, але на все воля Божа. І Львівські світила теж не всесильні.
Наперед обговорила з лікарем всі нюанси. Запитала, чи можливі пертнерські пологи (був карантин), дозволив. Перечитала всю доступну інформацію. Велике дякую форумчанкам за те, що ділитесь тут своїм досвідом! Мені то дуже допомогло.
4.01 в 5.17 відійшли води. Прокинулась від відчуття, ніби в животі тріснула повітряна кулька. Води були чистими і прозорими, то я знала, що все добре. Почали труситись руки від розуміння, що це станеться сьогодні. Я помолилась і під час молитви заспокоїлась. Прийшов спокій і впевненість, що все буде добре. За годину почала збиратись до пологового. Видзвонила чоловіка. В дев"ятій ранку він вже був коло мене. В пологовому мене оглянули. Відкриття було на один палець. Мене відвели до палати. Я мала індивідуальну палату. Умови були просто фантастичні. Перейми почались десь в другій дня. Ми з чоловіком були ввесь час разом. Передихували, він масажував мені поперек, трохи сміялись, говорили. Мені було добре, що поруч рідна людина. Взагалі не уявляю як би була сами. Стимуляції ніякої мені не робили. Перейми потроху частішали і довшали. Біль був терпимий, подібний до болю при місячних, в кого вони болючі. Паніки я не мала зовсім. Під вечір мені принесли м"яч і я трохи на ньому стрибала. Болі сильнішали, я могла тільки ходити. Так мені було легше. Міряла кроками коридор. Трошки стогнала на переймах, але трималась молодцем. Молилась і ставало легше. Був момент, що мені стало погано, то вирвала. Я знала, що так і має бути, і з кожною переймою наближається час зустрічі з дитинкою. Повністю шийка відкрилась тільки в десятій вечора, мене перевели в родзал. Чоловік пішов зі мною. Спочатку ніяк не вдавалось тужитись. В проміжках я щось жартувала, але того не пам"ятаю. Сам вихід дитини пам"ятаю погано, бо мене сильно тужило. Було відчуття якоїсь прострації. Не боліло зовсім. Потім виявилось, що сильно порвалась. Які причини того тяжко сказати. Пологи стрімкими не були, мені нічого не кололи. Доня йшла з ручкою, примотаною пуповиною до голівки. І ще я мала перед тим затяжну молочницю через антибіотики. То може тому тканини були нееластичними. Ну і підрізали мене, але після внутрішніх розривів той розріз був дрібницею. Зашивання було гіршим ніж самі пологи, але в мене на грудях лежала моя красуня і так серйозно на мене дивилась своїми синіми очками, що всі неприємності і болі були далеко. В 22.44 Софійка закричала, що вона є. Я була така щаслива, що маю доню і що чоловік поруч! Мені хотілось сміятись. Думала, що вже би хотіла другу дитинку. І ще коли мене зашивали згадувався ДП вернісаж , гілки вишивальні процесики і готові вишиті роботи
За дві години нас перевели в палату. Доню поклали в кювезик, але я попросила, щоб дали її до мене.Ми залишились вдвох. В мене було відчуття, що я є мамою давним давно і я все знаю і зможу. Малеча гамала цицю і так ми пролежали разом до ранку. Лікар приніс мені книжечку з наказами МОЗ по веденню ГВ. Показали як доглядати за малятком і я все робила сама. Випипсали нас 8.01, бо в мене були проблеми (з"явився геморой), та і свята були. Аж не хотілося йти з пологового, так там було добре
От така моя історія. Я для себе зрозуміла наступне. Що дитиночка потребує маминої опіки і ніхто за неї не буде дбати так як мама. Ні лікарі, ні медсестри і нема чого від них того вимагати. А якщо вони хамлять, або радять дурниці, то бути готовою відстоювати інтереси дитинки і свої власні. А для того треба готуватись до материнства від зачаття і нічого не боятись.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ото чогось прийшло натхнення написати про свої другі пологи.
Другою донечкою завагітніла досить несподівано і непередбачувано. Соломійці було лише 10 місяців, а тут така новина. Але памятаю, як побачила дві полосочки то якось аж розімліла від щастя. Знала - воно на краще, трішки буде важкувато перший час але...
Вагітність моя проходила цілком спокійно та нормально - без токсикозів, болів та несподіванок, усі аналізі та УЗД показували норму. І я почувала себе досить впевнено та спокійно. Звернулись до лікаря у якого народжувли вперше - час від часу приходили до нього на огляд. Одним словом звичне життя вагітної жінки.
За час вагітності все жартувала - що народжу подарунок для свого племінника, (день нар. якого припадає на 14.11., хоча дату мені ставили значно пізнішу, аж після 20.11.)
В понеділок 12.11. - пішли ми з чоловіком(бо пологи як перші так і другі були у нас спільними)до нашого лікаря на черговий огляд. Все було гаразд. Лише доня обмоталась пуповиною - але лікар мені сказав, що це не показник і до пологів ще може розмотатись. Відпустив нас до наступного понеділка - але дуже строго наказав, що як тільки десь мене шо щемне, щипне чи заколить - ми зразу у нього, бо він на сходах дітей ловити не любить.
Головами покивали і пішли. Ще заздалегідь домовились із моєю мамою, що як в мене почнуться пологи вона приїде залишитись із Соломійкою (1рік 8міс), що б ми з чоловіком могли бути разом. Чогось за цей момент дуже переживала.
Нічого не підозрюючи і збираючись у середу на день народження до племінника у вівторок вечері 13.11 полягали спати. Десь коло другої ночі я збудилась від того що лежу у мокрому. Встала пішла у туалет, чоловік збудився і дивиться. Кажу йому: "Та Соломійка ліжко обпісяла то я збудилась - зараз її переберу." До дитини, а вона сухенька і до мене доходить, що то води в мене відійшли. Вернулась до чоловіка та кажу: "Я здається до жартувалась - певно родити будем сьогодні - то мої води там на ліжку". Чоловік посміхнувся, але із ліжка не встає. Переймів не було і я ще з якоїсь радості вирішила почекати - лягла біля нього та й лежимо. Лежали собі тай дрімали (спати хотілось страшенно)До лікаря дзвонити якось незручно - глупа ніч і ніби нічо такого не відбувається. Десь коло пів на четверту, щось почало мене троха все нити ну і вибору як то кажуть вже не лишалось. Першій подзвонили мамі, а потім вже до лікаря. Він якраз був на чергуванні - нам пощастило, як то кажуть.
В пологовому були вже десь пів пята. Зробили мені клізму, оглянули мене на кріслі і пішли в род зал. Лікар познайомив мене із акушеркою (хочу сказати що із акушерками мені дуже щастило) - така мила худенька, маленька жіночка, російськомовна, шкода але знову не пригадую її імені. Лікар пішов - було видно по ньому, що втомлений. Пізніше акушерка казала - що в ту ніч вони прийняли 12 пологів. Кухня батальної не змінилась - ми із чоловіком в род залі із незмінним мячиком, а акушерка носиться між кімнатами то до тої, то до тої.
Мої перейми тим часом росли, все йшло дуже добре, але от в якусь мить щось сталось таке для мене непередбачуване - мої перейми перестали припинятись (як воно ж є перейма - відпочинок - перйма - відпочинок), а в мене виходило перейма, перейма, перейма - так ніби там щось за щемило і не відпускає. Мені аж сльоози виступили на очі. Прибігла акушерка і одразу мене до апарата, що слухає дитяче серце. Датчик на пузо, а там тиша. Цю тишу я не забуду ніколи у своєму житті. Я навіть про біль забула, який став уже доволі нестерпним.
Мене отверезило - громогласне акушерське "Лікаря сюда". Буквально за 2-3 хв поруч вже був лікар (заспаний і втомлений), але я йому довіряла і знала що він все зробить добре. Міцно тримала чоловіка за руку і подумки почала читати молитви.
Що було далі памятаю смутно. Чоловіка відправили до аптеки за набором для можливого термінового кесарського, мені поставили якусь крапельницю і буквально приліпили до апарата із серцебиттям. Дуже чітко почула, що акушерка мені сказала - присядь і встань. Ще нічого у житті не давалось мені так важко, як оте одне присідання. Але коли я встала - сердечко почулось і я розімліла - сльози лилися рікою. Це була десь година сьома ранку.
Лікар глянув на мене і каже ану попробуй походи я зробила крок і присіла. Чи то від болю, чи то від того що мене почало тужити. Мене повели на стіл... якраз забіг чоловік із пакетами, які так і кинув у дверях і взяв мене заруку.
На столі мені якраз почалась перейма - і я потужилась і відчула як дитя пішло, але якось не розрахувала сили і голівка була тільки ледь-ледь видна. В памяті ще досі маю ту картину: я на столі, збоку чоловік, акушерка і лікар у мене між ногами, ще якась тьотя і два неонтолога (яких мій лікар терміново викликав)і всі дивляться на мене чекаючи на наступну перейму, а її нема.......
Я відчула що перейма починається і мабуть в моїх очах щось блиснуло бо лікар аж напружився і сказав тужся і я не дочекавшись піку почала тужитись, але щось сил не було ніяких. І вже із розповіді чоловіка - доню нашу акушерка просто витягла із мене рукою (вона зробила це настільки професійно, що я нічого не відчула і не мала жодного розриву ні внутрішнього ні зовнішнього.)
Дитя наше було не то що фіолетове - чорне, обмотане в пуповині з ніг до голови, але закричало майже одразу і всім нам стало легше. Апгар нам поставили 7, а потім 9.
В мене на пузі доня вже по звичці мене обпісяла і намагалась кудись повзти. В післяпологівій протримали нас десь коло трьох годин. Ми їли цицю і всім дзвонили що ми вже є. А особливо тішився мій племінник - він ще і досі вважає Меласю своїм подарунком на уродини і дуже її любить
Виписали нас доволі скоро уже у пятницю (ми народили в середу о 7.30.) Ніяких паталогій чи ускладнень ні у мене ні у дитинки не виявили. А що то таке було ми і досі не знаємо, та й не хочемо - усе ж закінчилось. Тільки лікар і акушерка сказали що ми їх дуже- дуже налякали. Акушерка навіть приходила до мене у післяпологову і питалась як в мене справи.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Софійка.
Моя перша вагітність була дуже легкою,самопочуття було прекрасне. Хоч інтернету в нас тоді ще не було,я багато читала про вагітність і пологи,ходили з чоловіком на курси,щоденно вдома займалася гімнастикою для вагітних,робила вправи на дихання. Але в підготовці до пологів помилилася в головному-у виборі лікаря. Вже при знайомстві він мені чомусь не сподобався,але лікарка,в котрої була на обліку так мені його розхвалювала як професіонала,що я повірила їй,а не своїй інтуїції.
На 37 тижні я пішла в пологовий на консультацію,лікарю чогось треба було мене подивитися на кріслі,огляд той був досить болючий і виявилося що вже є відкриття на 1см. Лікар запевнив,що я скоро вже народжуватиму,призначив пити но-шпу і як нічого не зміниться,прийти в понеділок до нього знову. Ліків я вирішила ніяких не пити,почувалася добре і жодних передвісників пологів у мене не було. Наступний огляд був ше більш болючим,лікар сказав,що відкриття вже більше,відпустив додому,казав дзвонити якшо шось. Те шось почалося вже за пару годин. Я ще мала заплановані справи,але довелося їх відкласти,бо відчула,шо потроху починаються перейми. Вони були ще не регулярними і біль абсолютно терпимий. Пізно ввечері я таки подзвонила до лікаря,він порадив поки не перейматися,випити но-шпу і лягати спати. Ліків я знов таки не приймала,спати теж не дуже получилося. До ранку перейми стали досить сильними і частими,відійшла слизова пробка з прожилками крові,зібралися їхати в пологовий. Була десь десята ранку. Лікар зустрів нас з чоловіком біля приймальні,казав,шо перейми в мене чудові, можна мене оформляти. Потім санітарка завела нас в родзал. Згодом прийшов якийсь незнайомий мені лікар,казав,що має мене оглянути,потім він приходив ше кілька разів,з його розмови по телефону я зрозуміла,шо відкриття маю на 7 см. Потім прийшов той мій лікар і з ним одразу ше кілька,знов огляд на кріслі. Без жодного попередження мені одночасно в три руки пробили води,і вкололи два уколи-один в живіт,інший в вену. Чоловік пробував заперечити,питав шо саме мені колять,його ніхто навіть не слухав. Мені сказали встати і перейти в сусідній родзал,бо лікарю він більше підходив. Після уколів біль став шалено нестерпним,мені веліли стояти і передихувати перейми і не сміти тужитися. Чоловік допомагав мені як міг. Лікар вирішив пожартувати і казав чоловікові,шоб був обережнішим,бо недавно в родах жінка чоловікові від болю відкусила палець. За таку страшилку я тому лікарю мало не віддерла вухо. Біль був дуже сильним,я не тямила шо роблю. Мене почало тужити,ніхто не сподівався шо так швидко,вже на кріслі мені кричали,шо в дитини пропало серцебиття,а я нічого не могла усвідомити через той страшний біль,далі екстренні дії-витискання,розрізання і за секунду народилося наше дитя. Як виявилося дитинка перетиснула ручкою пуповину. Її поклали мені на живіт,то була мить неземного щастя,вона не кричала,тихенько подала голос,підняла голівку,уважно подивилася спочатку на свого татка,потім повернулася,глянула на мене,в тому погляді мене вразила його свідомість. Вже аж тоді я побачила,що в родзалі присутня група студентів,я відчувала від їхнього споглядання шалений дискомфорт,мені було неприємно,шо стільки чужих людей спостерігали за народженням моєї дитини,але виясняти то не було коли. Хвилин через п»ять вийшла плацента,то було майже невідчутно. А потім мені всередині ше щось розрізали,казали що утворилася величезна гематома а лікар ше й розказував,що за своєї практики ще такого не бачив. Далі зашивали купу внутрішніх розривів і зовнішній розріз,було сильно боляче,просила обезболити,не слухали. Коли то все скінчилося нас чекав сюрприз-нам повідомили,шо в нас народилася дівчинка,а не хлопчик,котрого нам обіцяли на чотирьох УЗД. Ми були щасливі,бо донечку хотілося найбільше. Її забрали міряти-важити,а мене перевезли назад в той перший родзал. За пару хвилин принесли дитя,приклали мені до грудей. Прийшов лікар по гроші,ще раз потім я його бачила вже перед випискою. Там ми пролежали до вечора,бо в палаті не було місця.
Весь час після пологів мене гнітило відчуття,ніби наді мною познущалися. Дякувати Богу, донечка здорова і я мала би про то вже не думати,але тепер,маючи більше знань,я розумію,що мабуть через ті огляди на кріслі за кілька днів до пологів я народила в перший день 38 тижня,а не пізніше як би то мало бути,бо думаю,шо дитина тоді ше не готова була народжуватися. Я розумію всю безглуздість і небезпеку тої стимуляції,котрій ми на жаль не змогли зарадити. Неприємним було те,що лікар не вважав за потрібне пояснювати свої дії,без попередження і нашої згоди привів в родзал студентів і зовсім не цікавився моїм станом після пологів.
Та незважаючи не те все я зразу ж після народження першої дитини з"явились мрії про другу...


Таїсія.
Друга вагітність була планованою але проходила важче аніж перша. Того разу до вибору лікаря я підійшла більш відповідально і була дуже задоволена своїм вибором,бо вже після першого знайомства я була впевнена,що з тим лікарем у нас все буде добре,пологів чекала як свята. Останній тиждень я себе почувала гірше ніж завжди і вирішила піти на консультацію до лікарки в ПБ. Вона пощупала живіт,втішила мене тим,що дитинка нарешті повернулася голівкою донизу,але голова ще маленька,хоч вже дуже низько,тому народжувати мені ше не скоро,жодних передвісників пологів ще нема. Аналізи всі в мене були ідеальними,тонусу не було ні разу за всю вагітність. Наступного ранку о 8.30 в мене раптово відійшли води. Для мене то було сильним шоком і абсолютною несподіванкою,в той день закінчився лиш 36 тиждень вагітності. Кілька хвилин мною трусило від хвилювання,добре,що ше вдома були і моя мама,і чоловік. Подзвонила до лікарки,вона теж захвилювалася,але радила не панікувати,води були чисті,все буде добре,помаленьку збиратися в пологовий. Стрес від несподіваного відходження вод минав,я вже усвідомлювала,що в той день народиться наша дитина. До того придумувала різні дати але ніяк не сподівалася,шо то станеться на місяць раніше. Дуже переживала як там дитинка,з голови не йшли слова лікарки,шо вона ше маленька і народжуватися їй ше не час,я не відчувала жодного її руху. Софійка наша ніби все розуміла,жаліла мене,казала,шо в мами болить животик,а я була б щаслива якби мене шось боліло,бо не відчувала зовсім нічого,якби не велика мокра пляма на ліжку,то подумала б шо то все мені приснилося. Лікарка часто дзвонила,питала як справи,запевняла шо все буде добре,чекаєм регулярних перейм,а їх все не було... Ше на свою голову в неті вичитала,шо якщо води відійшли,а перейми не починаються більш аніж 6 годин,то пологи вважаються ускладненими і необхідна медикаментозна стимуляція,ше й коліжанка мені говорила те саме. Добре шо є наш форум,де існують інші думки, і лікарка не говорила нічого подібного. Найбільше чого мені хотілося,то народити самій без всяких втручань. Вже минала сьома година безводного періоду, перейм далі не було,я весь час від ранку ходила взад-вперед по хаті,думала шо хоч те пришвидшить процес. Лікарка порадила (але не наполягала) випити 50 мл. касторки,я випила,потім вичитала,що для пришвидшення появи перейм рекомендується присідати,я присіла певно разів триста(на наступний день ноги мої відмовлялися ходити),ходити,високо піднімаючи ноги,масувати точку між середнім і вказівним пальцем лівої руки,котра відповідає за розкриття шийки матки,потроху я почала відчувати,що нарешті з"явилися перейми,терпимо сильні,часті,регулярні але досить короткі. Чоловік з переляку,шо процес тепер може піти надто швидко почав мене підганяти,шоб вже їхати в пологовий,дзвоню лікарці,каже не спішити,вона на місці,нас чекає. Вирішуєм їхати,бо вже п»ята вечора,в шостій можуть бути корки на дорогах,нам їхати трохи є куди,думали почекаєм в машині під пологовим. Лікарка нас зустріла,послухала серцебиття дитинки-воно чудове!:radist:,нарешті я заспокоїлася,бо за то переживала найбільше, і з тим спокоєм,здається, і процес пішов як треба. Нас поселили в передродову палату,я все намагалася далі стояти чи ходити,лікарка ж радила лежати,шоб я мала можливість трохи відпочити перед пологами. Вона весь час сиділа з нами,помагала,пояснювала все. Перейми ставали сильнішими і довшими. Дуже непокоїлась акушерка,бо в восьмій закінчувалася її зміна і невідомо чи я встигну народити на її зміні,кілька разів вона відводила лікарку в сторону і шептала їй,шоб та пришвидшила процес,лікарка їй відповідала,шо ми проти. Я спробувала встати походити трохи але ноги мене не тримали зовсім. В сьомій годині перейми стали вже дуже болючими,від чоловіка допомоги не хотілося,тільки сильно стискала його руку і просила змочувати мені лице холодною водою,там було дуже жарко. Згадала колись прочитане,ше переймі треба йти назустріч,уявляти її легкою,радіти їй,бо пришвидшує зустріч з дитинкою,мені то дуже помагало,між переймами пробувала дрімати. Мене почало тужити,акушерка не повірила своєму щастю і мене ледве встигли перевести на крісло,на другій потузі,навіть без моїх зусиль народилася наша донечка,така малюсінька,мала подвійне обвиття навколо шийки,котре швиденько зняли. Її поклали мені на живіт,я від щастя навіть говорити не могла. Була 19.25.вечора. Після того мені ввели окситоцин (лікарка попередньо пояснила,шо то для попередження кровотечі,спитала чи ми не проти,чоловік в тому розписався),народилася плацента,все без тріщин,розривів і розрізів. Чоловіку дали перерізати пуповину після того як вона відпульсувала. Дитинку зважили,зміряли(2500,48 см,8-9 балів за шкалою Апгар),приклали мені до грудей. В родзалі ми разом пробули ше дві години,далі нас перевели в палату. Після других пологів я почувалася незрівнянно краще ніж після перших. Донечка на наступний день відмовлялася їсти,весь час спала,я намагалася її будити,але їсти вона далі не хотіла. Я дуже за то переживала. Аж потім,як вона вирвала води,котрих наковталася в мене в животі в неї з"явився інтерес до циці,і то неабиякий. Дитятко здорове,гарно їсть,багато спить і скоро ми своє надолужимо. Своїми другими пологами я лишилася задоволена. Величезна різниця між відчуттями стимульованих пологів і природніх. Як народжувала вдруге я відчувала як дитина рухалася родовими шляхами,подумки була з нею,мені хоч було боляче але далеко не настільки,як перший раз коли від дикого розриваючого болю я зовсім себе не тямила і більш нічого не відчувала. Дуже вдячна лікарці,шо навіть не намікала на стимуляцію,незважаючи на те,що за протоколом мала би мене стимулювати вже за шість годин після того як відійшли води,постійно була зі мною і підбадьорювала. Після пологів заходила,часто спілкувалася зі мною по телефону.
Я так і не знаю чому я народила швидше терміну,краєм вуха чула розмову лікарки з акушеркою про пласку плаценту,шо дитина далі не мала куди рости. Мене і направду весь останній час в животі тиснуло,так ніби дитинці мало місця,але з іншого боку то не заваджало їй до передостаннього дня крутитися на різні боки. І ше,можливо,через молочницю,котра мене дуже турбувала всю вагітність і лиш дуже на короткий час піддавалася лікуванню.
Разом з тим добре те,що добре закінчується. Ми з чоловіком щасливі своїми найкращими в світі донечками.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті і мене дійшли руки до написання історії. Адже малятко постійно спочатку хотіло бути біля мами, а справлялися (і справляємося) ми з чоловіком самі.

В понеділок, 11.01 мене поклали в патологію з відкриттям в один палець. Там я гарно відпочила до четверга, слухаючи байки бабці-ліфтерки та історії інших дівчат. В четвер ввечері мене почав трохи поболювати живіт. Не сильно. Десь –колись секунд по 5. Але біль був не такий як на місячні. Швидше як укус бджоли, тільки сильніший і «більший по площі». Але явно на перейми було не схоже. Проте, на всяк випадок, пішла в душ – ну не з брудною головою мені з дитинкою зустрічатися. Біль почастішав. Коли нарешті вирішила звірити по годиннику, то вийшло таке: 21-55, 21-58, 22-01, 22-04…. Пішла здаватися. Чергова акушерка покривилася, але побачивши записи черговому лікарю подзвонила. На другому кінці тирада – його вже енний раз за вечір викликають. Але прийшов. Йому б ще ніж в руки і був би м’ясник натуральний. Виявилося – відкриття в 5 см. Акушерка принесла мій телефон, а лікар замість повідомити мою лікарку про стан справ почав розпитувати що робить, чим зайнята – свято все-таки. І я згадала, що на рахунку 15 грн (забула про поповнення попросити чоловіка). А як не встигне сказати? Встиг. Відправили в родзал і залишили саму. Я порозглядалася, повитягала свої речі (для пологів, для дитинки), поскакала на м’ячику. В 11 (чи то в 23) приїхала лікарка. Відкриття було вже сім см. Боліло далі не дуже сильно. Поставили крапельницю з фізрозчином. Перейми стали трохи сильніші. Реально важко стало ближче до 12. Біль став сильним, періодично збивалася з дихання. Акушерка нагадувала про це, а також сама подавала воду, накривала-розкривала мене. Мені чомусь стало холодно і почало трясти. Пробувала ходити – не допомогало. Вже потім я подумала, що було варто спробувати присісти чи сісти. Акушерка намагалася робити масаж спини. Але це не допомогало, бо і спина не боліла. Лише живіт.
На крісло вилізла доволі легко. І власне тут, під час потуг мені найбільше бракувало коханого (народжувала на Мечнікова – карантин). Між потугами я просто відключалася, завдяки чому мабуть збирала сили на наступні поштовхи. Слова лікарки і акушерки звучали щораз десь далі і далі, і треба було багато зусиль, щоб почути і зрозуміти їх. Все навколо я бачила окремими кадрами: акушерка з лікаркою, якийсь чужий лікар, сновигаючий туди-сюди, якийсь рух і моє сонечко в мене на животі. Таке червоно-синювате, з довгими війками… Далі дуже швидко народилася плацента. Ще деяий час мене зашивали (порвалася – мабуть моя молочниця, яка ніяк не хотіла вилікуватися). А я заглядала що роблять з моїм сонечком.
Потім нас залишили на 2 години вдвох. Заюся присмокталася до циці, після чого довго дивилася на мене своїми великими темно-сірими оченятами.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Вирішила і я написати свою історію пологів,щоб майбутні мамочки зрозуміли : пологи- це не страшно, пологи- це один з найяскравіших днів у вашому житті.
З часу мої пологів уже минуло більше 5 років. І народжувала я у одному ще з "доремонтних " пологових.Але,навіть якби повернути час назад, я б нічого не змінювала.
Вагітність була планованою і... несподіваною водночас ( ну не сподівалася я з першого разу). І протікала вона прекрасно до того часу, поки не вирішила стати на облік до однієї сумнозвісної зав. ЖК.Буквально за 2 тижні я умудрилася потрапити на збереження з дуже невтішним діагнозом. Водночас, вважаю цей факт і "плюсовим":- це дало мені змогу згодом вирішити змінити лікаря і ЖК та спокійно доносити вагітність; - це дало змогу в авральному режимі і чисто випадково, фактично "з вулиці" потрапити до чудової лікарки з пологового,що в подальшому і визначило щасливий фінал.
Слід сказати,що усю вагітність моя дитина вирішила займати виключно сідничне положення,що викликало величезне занепокоєння лікарів з ЖК, мене ,але абсолютний спокій у лікаря з пологового. На строці у 36 тижнів мені випадало ще одне УЗД ( мала проблеми з плацентою- треба було прослідкувати). В ніч перед УЗД просто відчула,що малюк зайняв ін. положення. В день УЗД, до мене з кабінету вийшов УЗДист Вінницький і спитав мого дозволу на присутність при огляді студентів-медиків. Я нічого не мала проти. Усі гарненько мене порозглядали і в заключення і почула, як він пояснює студентам: коли дитина довго займає сідничне положення і перевертається в останні строки- дуже велика ймовірність замотування у пуповині ( що потім і підтвердилося при пологах). А ще,моя дитина завжди займала у животику таке положення, що за усі УЗД жодного разу не вдалося визначити її розмірів. Тому на пологи я йшла із заключенням, що оскільки сама маленька, набрала за вагітність дуже мало, животик маленький- дитинка буде біля 3 кг ( в результаті- виявилося 3800 і окружність голівки-37 см ).
На пологи мене поклали у патологію за кілька днів до ПДП.Причиною було те,що я народжую вперше+ наявні деякі ускладнення з плацентою+ по термінах, поставлених у ЖК час народжувати був фактично за 2 дні ( хоча я знала,що це має бути пізніше-знала точну дату зачаття та й тривалість циклу). Наслухавшись страшилок зі сторони, в патологію йшла як на ешафот. Лікарка,мене побачивши,заспокоїла: тут не тюрма, після огляду- аналізів можеш йти гуляти з чоловіком. Лише повертайся ночувати. Після цього оглянула мене на кріслі і щасливо повідомила, що народжу я таки не у строк ,поставлений ЖК, а на тиждень пізніше ( що співпадало з моїми розрахунками і підтвердилося реально).
Тиждень у патології минувся швидко- все виявилося не так страшно. Ми з дівчатками дивилися маленький ТВ, читали журнальчики, спілкувалися, втікали на вулицю з рідними ,які приходили нас навідати. Дехто- робив вилазки у кафе гуртожитку за водичкою чи на шашлики з друзями у неділю.
Наближався звісний день „Х”- середа. І ,відповідно, огляд Маркіним усіх вагітних, строк яких перевалив за 39 тижнів.Я страшенно не хотіла до нього на огляд. Просто патологічно... Малюк видно теж, оскільки, у результаті, народився за кілька годин до професорського огляду.У вівторок мені ще раз узяли усі аналізи, назначили ще одне КТГ плоду. Вранці прибігла на обхід моя лікар ,питає : ти як? Відповідаю,що тишина. Вона йде, а у мене починаються перейми .Я спочатку думала,що це тренувальні,тому вирішила нікого не турбувати. За годинку мені було назначено КТГ і під час його проведення дивним чином змінилося обличчя лікарки,яка його проводила ( як я зрозуміла, на апараті вона вже побачила початок регулярної діяльності, але не хотіла мене лякати. Сказала,що усе гаразд). Після цього я подзвонила чоловіку і ми пішли гуляти.Весь період з 12 дня до 19 вечора мене безперестанно періодично прихоплював живіт з інтервалом у 5-7 хвилин.На той час вирішила нікому не зізнаватися ( а раптом це тренувальні?). Щоправда, чоловік помітив ,що зі мною щось не так і спитав: „Може повернемося у пологовий?”. Відповіла ствердно, але за перейми не зізналася. Зрештою, все було терпимо,під час місячних у мене болі були не менші. Лякало лише зменшення періодичності до стабільних 5 хвилин. Повернулася у пологовий, сіла вишивати ( поставила собі за ціль – поки не вишию певний елемент- ще не час родити). Коли дошила хвостик „павліну”,вирішила,що пора. Тут і сусідки по палаті питають : „Чуєшся недобре? „. Тоді признаюся, що піду, мабуть, „ здамся” черговому.
На ту ніч мені трапилася зовсім неприємна зміна медсестер у патології. На моє звернення про періодичність перейм у 3 хвилини, ліниво зреагували і лише відповіді на запитання про те,що перейми вже йдуть 10 годин, термін народжувати- фактично на наступний день,- змусило йти їх шукати чергового лікаря. Прийшла дуже приємна ( на жаль не пам ятаю її прізвища) старша,біленька, російськомовна жіночка в окулярах. Оглянула на кріслі. Вердикт : ти у пологах, але за 10 годин перейм відкриття лише на один палець.Зараз будемо дзвонити до твоєї лікарки. Це було вже біля 22 години вечора. Моя лікар, не зважаючи на своє попереднє день народження, дві ночі у пологовому перед тим, одразу мені ще по телефону сказала: судячи зі слів чергової,ситуація не зовсім проста, але я зараз приїду .(До слів мушу сказати,що у нашій сім ї по жіночій лінії є одна особливість,яка утруднює протікання пологів).Приїхала вона за хвилин 20, і в пологовій залі ще була до того, як мене підготували до переводу з патології). Надалі мене познайомили з акушеркою Лесею. Їй в протіканні пологів я завдячую не менше, ніж лікарці. Зазначу ще й те, що спільні пологи тоді не практикувалися,тому розраховувати можна було лише на власні сили та порядність медперсоналу. Усі наступні 7 годин від мене практично ні на хвилину не відходили ні Леся, ні Оксана Григорівна. І хоч у ту ніч народжувало ще 6 дівчаток, у лікарки я була – одна, акушерка теж була лише зі мною. Всю ніч вони були біля мене: зі спогадів виринають музика,яка грала всю ніч ( Боярського і його „Зеленоглазое такси” буду пам ятати вічно), лікар та акушерка,які закутавшись у пледи сиділи у хвилини передишки на сусідньому ліжку біля мене ( передродова палата тоді складалася з 3 ліжок,а родзал був навпроти), прохання у якийсь момент ( десь о 2 ночі) провести мені КР ( отакі дурні думки у голову залазили),бо вже не витримую і лікарське „обнадійливе”: „Сама народиш. Правда, ще не зараз. Попереду- ще 3-4 години.Налаштуйся на роботу”.А ще- моментальні їх реагування на нестандартні ситуації не лише у мене, а у дівчинки,яка народжувала у ін.лікарки на сусідньому ліжку.Навідувалася і чергова лікар,яка оглядала мене у патології і теж цікавилася моїми справами.Звичайно, було і не без „краплі дьогтю” у вигляді санітарок, але то , мабуть вічна тема...
Одним словом, на славнозвісному пологовому кріслі у недвозначній позі я провела небагато- туди мене акушерка фактично на собі перетягнула в останній момент. І рівно через три потуги, пильно, через останні сили слухаючи вказівки лікаря, я народила сина. А ще, акушер і лікар зробили усе для того, щоб не проводити епізоо. В результаті , я народила дитину з об ємом голівки у 37 см , обмотаного у пуповині навколо шиї,без жодного розриву та розрізу. Щоправда, внаслідок сильного кальцинування плаценти в останні тижні вагітності сталося так,що вона відійшла не повністю. Це було помічено одразу ж у пологовому залі ,тому провели ще й чистку. Але ця процедура одразу після пологів фактично не відчувалася. Пощастило і із неонатологом,Елеонорою Вікторівною,яка не лише прийняла у пологовій залі дитинку, а й вела її усі 5 тодішніх днів перебування у пологовому.Щодня, о 9,30 вона приходила у палату ( тоді дітки були ще окремо від мам) і детально розповідала,як провели ніч наші малята, відповідала на запитання і т.п. Знову таки, не можу не згадати і про медсестер та санітарок, серед яких траплялися відверті сво... і абсолютно чудові люди...
З того часу, я неодноразово бувала у пологовому по власних справах, та й до родичів коліжанок приходила. Змінилося багато і кардинально. Про це навіть не доводилося кілька років тому ще й мріяти. Але, повторююсь, прокручуючи плівку назад, я пішла б на такі ж пологи навіть у ті ж умови. Адже головне- це психологічне налаштування вагітної на процес, який закладений самою природою. Звичайно, хороший лікарський фактор теж має значення. Але внутрішня готовність до нормального перебігу пологів самої майбутньої мами – на першому місці.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки донечка солодко спить, є час написати про пологи
Почнемо з початку. Вагітність була довгоочікуваною та бажаною, проходила легко та без ускладнень. До пологів теоретично я підготувалась на курсах та багато читала сама, в тому числі і ДП . ПДП у нас була 1 квітня, зізнаюсь чесно я хотіла, щоб доня народилась швидше, дуже нетерпляча була в останні тижні. Та донечка дала мені поїсти паски і ковбаски, виходити не спішила.
Дякувати Богу мій лікар не прихильник стимуляції, сказав, щоб насолоджувалась вагітністю і не переживала.
У середу 7 квітня о 22:00 почав нити живіт, чому я страшно втішилася, швиденько пішла в душ, і сіла на чумадани. В цей час я була у батьків, мама страшно панікувала і о 00:30 мене повезли в пологовий. Лікар приїхав через 10 хвилин після дзвінка, відкриття було всього 2 пальці, так що я пішла дрімати і очікувати сильніших перейм.
До ранку, на жаль, відкриття стало всього 3 пальці, черговий лікар, який прийшов на огляд переконував у необхідності стимуляції, бо я страшно переношую...
Мій лікар сказав заспокоїтися, просити лялю на вихід і присідати скільки зможу, таким чином допомогти матці запрацювати.
Не пам"ятаю скільки разів я присіла, на наступний день ніг не чула, та о 12 дня перейми стали регулярними. Я думала, що біль буде невиносимий (наслухалась дурних історій), та я цілком добре себе почувала, дихала, як нас вчили на курсах і була на диво спокійна.
О 15:00 відійшли води, чисті і дуже багато.
Я раділа, що скоро вже побачу донечку. Народжувала я у сімейному залі, чоловік в цей день не зміг бути поряд зі мною, підтримували мене батьки, які дуже переживали.
О 18:00 перейшла на крісло для родів і мене почало страшно трусити від переживання, щоб з лялею все було добре. Лікар переконав заспокоїтися і попросив не рухати тазом, бо от-от народжу. І дійсно я 3 рази гарненько потужилась (ще раз дякую Школі народжувати) і донечка вже кричить на животі. Відпочивала вона на животику 2 години, пуповину перерізали через 20 хвилин, цицю шукала активно і дуже гарно вперше погамала. Ніч після пологів я не могла спати, все любувалась донею і багато разів пропонувала їй поїсти
Загалом від пологів у мене залишились лише позитивні враження, з радістю буду народжувати наступних діток

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки в нас ще дуже свіжі спогади (ми ще в ПБ), напишу як народилась наша друга донечка –

Зачаття та вагітність
Другу дитину ми дуже хотіли і планували…До зачаття активно готувались з початку минулого року в молитві – духовно, фізично та морально… До «практичних» дій перейшли на початку серпня, коли поїхали відпочивати з друзями на море в Болгарію. Додому ми приїхали вже з вагітним животиком (як потім виявилось, наші друзі також )…
Вагітність протікала чудово, але була зовсім не схожа на першу – з яскравим токсикозом, печією, дискомфортними відчуттями, болями та важкістю в спині та попереку…
Незважаючи на фізичний дискомфорт, я не втрачала бойовий дух та настрОй – моє позитивне налаштування на успішні пологи активно підтримувалось та підживлювалось чоловіком, докторами з жіночої консультації та з пологового будинку.
Приблизна дата пологів – 2 травня (повних 40 тижнів згідно циклу). Вже десь з початку квітня я почала відчувати тренувальні перейми, збільшилось навантаження на сечовий, почались тривалі години нічного безсоння, інших яскравих передвісників не було.
Так як наша перша дитина народилась як подарунок свекрусі на уродини, ми жартували, що друга може народитись як подарунок на уродини свекру (5 травня) або бабусі чоловіка (28 квітня).
28 квітня вранці я відчула конкретну важкість та більший ніж звичайно тиск на сечовий та промежину, як завжди, передзвонив лікар з пологового, щоб довідатись як наші справи, і попередив що він цілий день буде за межами Львова, і зможе приїхати не раніше ніж за 1 годину після дзвінка. Ми попросили дитинку ще не поспішати, мій настрій того дня був дуже мінливий – тривога очікування чергувалась зі спокійними щасливими хвилинами вишивання. Ближче до вечора я таки вирішила прийняти запрошення на каву від наших двох вагітних чарівних форумлянок, - за милою позитивною бесідою ми провели кілька годин у Світі Кави, а потім ще 1 годину – гуляючи з чоловіком вечірнім містом. Засинала я втомлено-щаслива

Пологи
На наступний день, 29 квітня я прокинулась близько 8 ранку, перевернулась на спину і за кілька хвилин відчула внутрішній різкий рух-удар, разом з ним на ліжко вилилась певна кількість води, одразу за ним – такий самий другий… То таки були води – чисті і прозорі, без інших кров’янистих виділень чи слизу. Мене відразу опанувало величезне відчуття щастя і внутрішнього спокою, з ним я і пішла будити чоловіка, котрий спершу трохи злякався, але побачивши мою щасливу посмішку, вмить заспокоївся. Ми передзвонили доктору, поснідали, зібрали старшу доню в садочок, відвезли її туди, по дорозі в ПБ ще заїхали в магазин, щоб купити вологих серветок (в садочок та магазин чоловік ходив сам, бо води дуже активно підтікали)…
В пологовий ми приїхали близько 9.40, до 10.00 тривало оформлення в приймальному відділенні, десь о 10.10 ми з чоловіком вже були в родзалі, де мене одразу оглянув доктор – відкриття 3 см. В 10.30 відійшов слиз та невеликий згусток крові і я нарешті відчула перейми, котрі постійно посилювались та частішали, як результат – в 11.00 було відкриття 5 см, в 12 годині – повне відкриття 10 см.
Період перейм був дуже контрольованим та відносно легким – ми з чоловіком постійно змінювали пози, найлегше мені було спочатку в колінно-ліктьовій, а потім лежачи на лівому боці. Дуже допомагав масаж попереку вище копчика круговими рухами, котрий робив долонею чоловік.
Потуги почались десь близько 12.10… Потуги мені було дуже важко контролювати – відчуття дещо притупились - я перестала відчувати прихід нової перейми (напевно внаслідок перетискання якихось нервових закінчень), мені постійно тряслись ноги і я в результаті почала хвилюватись, що я не можу ними добре впертись, контролювати дихання також мені ставало дедалі важче – чомусь мені видавалось, що мені важко гарно вдихнути і ще важче правильно видихнути. Далі я просто намагалась чітко виконувати вказівки доктора та акушерки, бо зрозуміла, що не зовсім володію ситуацією… Вдих-видих, вдих-видих, короткий перепочинок… і так кілька разів - потуги тривали півгодини – о 12.40 народилась наша золота Донечка – 3.600 кг, 55 см!

Згодом народилась плацента і доктор провів огляд – не було жодного розриву та тріщин - завдяки Божій помочі, чоловіку, докторсько-акушерській команді все сталось відносно легко і дуже правильно, так, як я собі уявляла і мріяла…

Все, що відбувалось після 12.40 в деталях пам’ятаю дуже слабо – перед очима і досі щасливі сльози чоловіка, його очі, руки і поцілунки, перше знайомство доні з цицею і її перший міцний сон в обіймах мами та татка…

Щиро дякую Господу Богу за велике неосягненне Диво народження нового життя…

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну нарешті і я готова написати свою розповідь про пологи, можливо не саму оптимістичну і позитивну але зі щасливим закінченням це точно
Отже, тест на вагітність (енний по рахунку) нарешті показав нам ці завітні дві смужечки і ми з коханим сповнені щастя і сподівань почали чекати на наше малятко. Вагітність проходила дуже добре, токсикоз був але дуже легенький, навіть токсикозом і не назвеш, так, легкий дискомфорт, я літала, як на крилах!!!
ПДП мені ставили на 5 квітня, тож на 31 березня в мене була призначена зустріч з лікарем у якого буду народжувати. По дорозі до Львова чоловік мене тероризував щоб я сказала лікарю, що живу на даний час в Червонограді і добиратися буду звідти. Я мовчала і кивала головою, але збиралася "упустити" цю деталь, так як лягати наперід в ПБ не було бажання. Лікар подивився, голівка низько, і т.д. і сказав йти додому, чого на свята тут сидіти, якщо 5-го не народжу то 6-го з речами....Я вже було зібралася виходити, як мене "замучила совість" і я сказала...Тут все "круто" помінялося і мене лишили в ПБ (за що я потім дуже "дякувала" чоловікові і собі).Тоді термін в мене був 39-40 тижнів, а народила я в повних 42. Можете собі уявити як я хотіла вже народити за 3 тижні перебування в патології, коли мені телефонували і питали "Ти ше нє?", то я вже жартувала, що того року народжувати вже не збираюся. Загалом було весело, дівчата в палаті були класні (правда їх помінялося декілька "партій"), мене там вже називали паханом. Лікар не спішив мене "народжувати" а я і не просила. На мої питання "коли?", відповідав "Ти кудись спішиш? Я ні, чекаєм, чекаєм...". Правда кожного разу після огляду як я питала чи якесь розкриття, то мовчав або казав "Тебе это надо?". Вже на терміні 41-42 після огляду сказав щось по плоский міхур, що голівка не може вставитися і що поки не відійдуть води або їх не пробити то процес все одно не піде. Відкриття як було 2 см. на 39-му тижні так і лишилося. Але на моє питання, що будем робити, сказав "Подождем день-два", через 2 дні знов чекаєм, потім знов чекаєм, накінець каже "Я не маю ніякого бажання тебе стимулювати, але якщо до закінчення 42 тижня не родиш, то будем "рожать". До понеділка я таки не родила хоч по сходах находжувала 30 поверхів вверх і вниз. Вранці 19 квітня прийшла палатна, питає "Лідочка ну шо, нічого, тебе зовсім нічого не болить?" кажу "Ні...". До професорського обходу мене слава Богу забрали в родзал (за 15 хв. до нього), не хотілося мені відчути ще перед пологами того "кайфу". Отже в 12.00 я вже (після клізми, до речі нічого страшного там немає, а найбільше я боялася саме клізми, а не пологів, пологів я не боялася зовсім я про них мріяла) я вже була в родзалі. Я подзвонила чоловікові, що сьогодні народжую, він чказав "Я вже виїжджаю." Для мене це було несподіванкою, так як цілу вагітність він був категорично проти СП, а тут він їде з Червонограда на спільні пологи, це додало мені оптимізму і впевненості, що все буде добре. Прийшов лікар - пробив води. Залишили мене чекати переймів. Переймів не було...Поставили крапельницю, щось трошки почалось (як казала акушерка, дуже ніжна стимуляція), приїхав мій коханий і мені вже стало веселіше ми розмовляли, сміялися, каталися на мячику, перейми трохи посилювалися, але були терпимі, потім ще посилилися, а потім почали слабшати....Поставили ще одну крапельницю, прийшов лікар, подивився, як я зрозуміла все стоїть на місці, сказав "Готуйся, що це буде дуже довго і неприє
мно." Перейми сильнішали, мені вже не було смішно з жартів чоловіка, я не хотіла щоб до мене хтось торкався посто щоб чоловік тримав за руку...Прийшов лікар, прогресу нуль, а пройшло вже 4 години стимуляції, по його обличчю бачу що не все так гарно як би мені хотілося. Каже "Ліда, візьмися міцно за ручки, і постарайся не напружуватися, дихай...". Короче, почали відкривати шийку "вручну", сказати, що це боляче - це нічого не сказати, добре що там були ті ручки і підставки під ноги з пасками...Так тривало 10 годин, переймі такі, що терпіти несила, а розкриватися нічого не розкривається, голівка не опусається чомусь, перейми не прогресивні, відкрили мене до 8 см. і питають (питають, бо біля мене вже було 3 лікаря і акушерка) "ну ти хоч трошки какати хочеш?", каже "Ні". Почала тужитися своїми силами, нічого не виходить, нічого мені не помогло ні крапельниці ні гарячий укол, ні півтаблетки за щоку. Слуємо серцебиття - падає, 140 - а на переймі відразу 70, слухали довго, приймали рішення всі разом про КР. Данков каже "То все ще буде тривати дуже довго, дитина може і не витримати, в неї вже і так стресу вистачає після такої стимуляції, треба кесарити, інакше толку не буде". Мені було все одно, аби з дитинкою було все добре, я так і сказала, чоловік теж погодився. Я вже чекала того наркозу, як манни небесної, 5 хв. здаються роком, я вже погано розумію що робиться, перейми безперервні, анестезіолог мене питає якісь дурниці (як мені тоді здавалося), щось привязують, колять, дають кисень, а я кажу "нафіга мені ваш кисень, давайте наркоз!!!" вони сміялися, а мені тоді було несмішно. Памятаю, що на годиннику було 22.05 коли зі мною ще поводили якісь маніпуляції, потім маска, два вдохи..... і тут мене вже питають чи я їх розумію, чи можу дихати, махаю головою що розумію, але ж дихати не можу (попробуй подихати з трубками в горлі), все розумію а сказати не можу, починаю махати головою, нарешті витягають ті трубки. Анестезіолог "Вітаю, хлопчик 3400, 56 см." я - "ого, такий довгий як тато..". Вивозять мене з операційної, чоловік кричить "Ліда в нас такий гарний Дмитрик є!!!!", я - "Дмитрик? Ну добре хай буде Дмитрик". Потім мені ще чоловік фото маленького показував, я його 10 раз просила щоб показав ще, бо я вже забула який він...Отак в 22.20 народився найрідніший, найсолодший синочок на світі - наш Дмитрусик-котусик.
Пишу зараз - і не віриться, що ми то все пройшли, бо воно так швидко забувається, а ще, найголовніше що біля мене був мій чоловік - він дуже мені допоміг, підтримував, відволікав, давав попити, гладив мене і казав що я молодець, коли мене забрали в операційну, сидів на коридорі і... плакав, він перший побачив нашого синочка, перший пригорнув до себе і поцілував, такого щасливого його я не бачила ніколи в житті. Я з впевненістю можу сказати що ми народили нашого сина разом і вдячна я йому за це безмежно.
А тепер, чому сталося саме так.... Голівка в мого масіка була величенька 37 см., може для когось нормальна а для мого тазу завелика, тому він і не просувався, він просто не міг туди "вміститися", сама я його би ніяк не родила, хоч би навіть і три дні родила....+ відсутність родової діяльності - можливо це спадково, в мами моєї було все аналогічно, правда води самі в неї відійшли, але перейм не було, стимулювали, правда мене витиснули - в результаті чого мала вивих. Олегу Веніаміновичу я дуже вдячна, знаю, що якби не було необхідності він би і не стимулював і не кесарив, за 3 тижні в патології я вже в цьому переконалася, він завжди за максимальну природність пологів, ніколи не поспішає "розроджувати".
Хлопчик наш дійсно був переношений, води були меконіальні, а шкірочка з нього злазила дуже - всюди, на ручках, ножках, спинці, навіть на лобику. Народився 6/7 по Апгар, дуже вимучений і ослаблений. Правда на цьому наші пригоди не закінчилися, але це вже зовсім інша історія.
Дівчатка, вам всім майбутнім матусям бажаю легких пологів і здорових маляток!!! Памятайте - пологи це тільки декілька годин і то все дуже швидко забувається, а дитинка того варта на всі 100%!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Моя вагітність стала для нас з чоловіком справжнім щастям. Я запідозрила, що вагітна десь на 2 тиждні, ще до того як в мене мали бути місясчні. Бо замітила за собою патологічну тягу до апельсинового соку і дивну зміну апетиту Як тільки був 1 день затримки одразу купила тест, і вдвох з чоловіком розглядали чи є друга полоска чи ні, бо вона дуууууууже слабо проступала

На наступний день вирішила здати аналіз крові, щоб точно знати І в той же день вечором мені підтвердили , що ми чекаєм нашу квіточку.
Вагітність в мене проходила не просто. На 7 тиждні почалась кров"яні виділення, загроза, але за допомогою лікарів змогла зберегти вагітність. Через те я ходила до знайомого лікаря що 2-3 тиждні на узд, для перевірки чи нема інших ускладнень.
На 16 тиждні прийшлось пережити ще один стрес, на черговому огляді показало відкриття шийки матки на 11 мм. Вирок лікарів не втішний : необхідна операція, ставити шов на шийку матки, щоб на більшому терміні, коли вага дитинки стане більшою, не втратити її. Але і сама операція несла певну загрозу для вагітності.
Сьози, переживання, операція.... Робили її під загальним наркозом. Потім ще 2 тиждні в патології на збереженні.
Але ми і це пережили. Далі вагітність проходила більш- менш нормально.
Наступає 36 тиждень вагітності і в мене в один чудовий день різко опускається живіт, робить такий собі "бух". І починається жара, тренувальні перейми, біль в спині, недоспані ночі, тобтону вже дуже активно ми почались готуватись до пологів.
Через той шов мені потрібно було лягати за 2 тиждні до пологів в патологію, щоб його зняти, і далі лежати і чекати пологів. Ми домовились з лікарем, що ми приїжджаєм до нього 15 квітня. Числа 10 квітня в мене почались нууу дуже активні тренувальні перейми. Ми з чоловіком налякались, бо до пологів треба зняти той шов.Чоловік сів біля мене, став гладити животик і розказувати доці, як ми її чекаєм, але хай вона не спішить. Дочекається 15 числа, щоб мама була під наглядом лікарів. І що ви думаєте? Доця послухалась. Наступні дні були нормальні, а 14 числа взагалі затишшя перед бурею.
А 15 посалось:
1. Пологи в мене почались несподівано під ранок. Десь біля 5 в мене відійшли води, я проснулась від того що мені мокро. Швидко розбудила чоловіка, позвонила лікарю, кульки руки та махнули в род дом.

Заїхали рекордно швидко за 12 хв .
2. Лікар вже мене чекав оскільки в мене нестандартна ситуація, шов на шийці матки, що не дава їй передчасно відкритись. Тому треба було терміново його зняти. Завели на 4-йповерх, швидко переоділи, і на крісло .Тут почався перший етап моїх пологів. Лікарі почали знімати той шов, але вони не були впевнені, що він в мене один (часом накладють 2-3). Тому потім ще, довго шукали чи нема ще. ОООООООО це було щось. В мене там все зовсім не було готове, схаток теж не було, так що чарівні пальчики лікарів я відчула в повній мірі.
2. Після цього лікар сказав що до 11 чекаєм як в мене буде ситуація з розкриттям, якщо погано, то тоді почне стимулювати. Десь о 6.30 в мене зявились легкі схватки, розкриття було 3 см і шийка матки не згладжена.
3. В 11 мене підключили до капельниці,бо розкриття було 3.5 см і прогресу не спостерігалось. під капельницею я пролежала до самих потуг. Це була каторга. Рухатись не можна було, лежати тільки на одному боці. А ще кожні пів години лікар приходив і в ручну розкривав мені шийку. Потім приходили його колеги. І теж робили мені "масаж". Я вже не могла лежати, було важко. Але лікар підбадьорював мене, а я його. Лежу на тому ліжку , робить лікар мені масаж а я йому в перерві між схавтками " Ви там акуратно, дивіться, щоб мала за пальця не вкусила" До 4 години ситуація була погана, бо шийка далі дуже повільно готувалась. Я зрозуміла , що лікарі почали розглядати варіант операції. Але тут закликали Пані лікарку, призвище якої я згадати не можу вона такий мені масажжж замутила, що після її чарівних пальчиків процес Пішов.

4. Мене десь зо 2 рази садили на крісло, але щось потуги не йшли. Прийшов ще один лікар, щось там натиснув, поктрутився біля мене і накінець процес вже зрушився до свого логічного завершення

5. Ну потім я ще трохи походила, постогнала покричала, і висадили мене на крісло. Менше 10 хв, і моє прекрасне сонечлко мене на грудях. Плаче і голосно свариться з лікарем smile.gif

Хоч мене і прийшлось надрізати і накласти зовнішін шви, зараз я себе чудово почуваю.

Так що дівчата не бійтесь. То того варте. Може на схватках я і думала, що за 2-м та НІКОЛИ, а як моє сонечко виклали мені на груди, я собі вирішила років через 2-3 поїдем за братиком.

От моя доня, чемна послухалась татка. До 15 досиділа, але татко забув домовитись про годину

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Дві різні дороги до синочків.....
Стимулом до народження Любчика стала сумна подія в нашому житті - раптова смерть мого тата..тоді виходом із депресії Бозя дарувала мені позитивний тест на вагітність, яку ми планували, але вже 3 роки як відкладали, щоб повністю бути "готовими" до батьківства...Отже, ПДП пологів була 5 липня...вагітність проходила дуже легко, на "одній хвилі", незважаючи на 25 набраних кг, я літала до останнього дня...от 2 липня, це була неділя, ми з Юрком пішли на наш місцевий базарчик, щоб купити мені халатика, а потім я шаленно захотіла хот-дога і вже хрумаючи його відчула, що свято наближається- почалися легкі перейми...це була 14-15 год..прийшовши додому. я лягла і біль трохи притупився, але моя мама все наполягала, щоб я подзвонила лікарю, а я все пручлась, аж поки в 20.00 в мене не відійшли води..тоді дзвінок лікарю і ШОК - він не приїде, бо на пікніку за Львовом і, як я зрозуміла, троха випив...але дохтор мене заспокоїв і сказав, що мене чекатиме в пологовому його колєга....в 22.00 ми побачили колєгу і я "офігіла" - якщо хтось пам"ятає групу ФАНТОМ 2, то її соліст...але виходу не було і я чемно пішла на огляд на крісло, а далі стандарт - крапельниця,уколи, неможливість вставати, міряння серцебиття дитини, страшилки, якщо серцебиття не внормується, то будемо кесарити.....але Бозя була з нами і при потребі сходити на судно я встала і почула потугу, а за цим і побачила голівку....далі - крик акушерок, бо в палаті ні дохтора, ні санітрарки, ні дитячої..я в прямому розумінні заскакую на крісло і дохтор розрізавши мене витягує Любіка..потуг як таких не було, бо синочок "вискочив" ще в позиції,коли я стояла..а далі - неймовірне відчуття щастя..Любіка виложили мені на животик, я тішилась, що він у мене такий красунчик..далі неприємне "шиття" і приємне знайомство з татком, який за 3 год. після пологів прийшов знайомитсь з синочком....тобто перші пологи -стандарт-схема акушерської практики в нашій країні, яка, на щастя, була для нас щасливою.....
Бажання народити другу дитинку виникло у мене раптово - я поїхала, коли Любчику було 1,2 р, на конференцію до обласного Миколаїва, і саме в поїзді, далеко від дому і дитини, мене переповнило бажання народити ще одне чудо....але розуміла, що фізично мені буде дуже важко, тому 11 місяців ми вичікували, поки підросте старшенький, а далі щасливий серпень 2008 і історія вагітностей, що не подарували нам діток...але Бозя - добра і серпень 2009 став початком нового життя у нашій родині....цього разу ПДП - 27 травня, але вже від початку травня я відчувала, що народжу скоріше, бо йшли постійно тренувальні і "ток" бігав по ногах..отже, 15 травня перед обідом ми з Юрком знову сходили на місцевий базарчик і хот-доги…. і ще жартували, що сьогодні точно поїдемо в пологовий , як і 4 роки назад...але на 16.00 я записалась в салон, щоб пофарбувати волосся і зробити манікюр..прийшовши туди я захотіла в туалет, де і зрозуміла, що, мабуть, таки поїдемо - підтекли води, а за 20 хв., сидячи вже з фарбою на голові, почалися перейми що 10 хв. по 20 секунд...регулярні..про це я сказала в салоні і всі нервово посміхались...я подзвонила Юрі і попередила, щоб все було готове....приїхала додому в 19 і подзвонила до лікаря, хоча перейми притупились...лікар сказав слідкувати за рухами і помити підлогу....до 23.00 ми мали зідзвонитись, якщо нічого не зміниться....тоді я зайшла на ДП і знову відчула перейми, пішла мити підлогу,а тут і відійшли води...ми поїхали в пологовий. в 23.00 зайшли в палату, переодягнулись...жодних ліків, стимуляцій і т.д. …перейми були щохвилини "на 3 видихи", через 20 хв. - "на 8 видихів", а далі ще 2 перейми з відчуттям потуг, а лікар вийшов, тому Юра терміново йому дзвонить і за 30 секунд ціла бригада лікарів в нашій палаті, бо "киця народжує", як висловився дохтор....потуги були більш болючі, ніж при 1 пологах, бо Марчик був обмотаний пуповиною, від чого я трохи потріскала.....цього разу пологи були стрімкі, але потуги більш болючі...але все це ми переживали разом з чоловіком, який мені дуже допоміг у плані впевненості, що все відбудеться якнайкраще..так і сталося..а далі перша сімейна трапеза, перші сімейні обійми...дівчата, беріть чоловіків на погови..відчуття «сильного плеча» мені дуже допомогло…
Тепер нас 4 і ми щасливі…кажуть, приходити за донечкою…Дай Боже…Богом Даної нам бракує…..

 

Відповідь: Розповіді про пологи

моя вагітність також, як у Уляночки наступила після важких шести місяців. одразу після весілля захворіла моя бабця(вона мене виховувала і була мені, як мама), серйозно захворіла на рак, півроку тривала важка і круглодобова борьба за її життя, але так сталося, що хвороба була сильніша, а я геть знесилена. але Бозя дав місяць часу щоб відновитися і подарував нам з чоловіком нашу крихітку, яку ми вже давно до нас запрошували. вагітність проходила добре, без усіляких ускладнень, був правда токсикоз, але ж на скільки приємним він бувпоправлялися нормально, розвивались добре і всілякі лишні аналізи не здавали. я і чоловік були налаштовані на сімейні пологи, а ще подумували над домашніми, але нажаль наша ляля з 30-го тижня всілася дупцьою і не думала перевертатися, як ми її не просили, які вправи не робили. тож поїхали знайомитися з лікарем, перший не сподобався, другий також і третій не підійшов, а от вже на четвертому в третьому пологовому зупинилися. всі лікарі налаштовували мене на кесарів, а цей казав побачимо по ситуації і не спішив з плановими кр як інші. правда поклали мене в 39 тижнів в лікарню, а через два дні взнаємо що малеча опустила ножки(а в лікарів це 100 кесарське). лікар просив мене і малечу робити вправи, розмовляти з лялею, бо в них були всякі випадки, але до четверга донечка не перевернулася, а перейми регулярні почалися... тож вирішли на пятницю робити операцію. як я чекала тої пятниці, літала як на крилах, адже я побачу нашу дитинку))) нарешті той день настав, після всіх неприємних процедур я влетіла в операційну, залізла на той стіл і ще жартувала на ньому з анестезіологом))) потім почали мастити живіт а я почала переживати, що от зараз без наркозу будуть різати. в останнє подивилася на животик свій і сказала лялі що люблю її. дали кисень і... я прокинулась. всі крутилися навколо а я не могла зрозуміти що сталося чи то операцію відмінили чи що, питаються як мене звати, хто поряд, а потім кажуть що вже все, операція пройшла. разів 10 я перепитувала скільки важить мала і який ріст, і ревіла в післяопераційній від щастя. в донею першим зустрівся чоловік, чекав в коридорі доки вона закричить а потім годину тримав її на животі у себе. казав що повзла до циці і шукала її, шкода що не до моєї... але принесли нашу красуню і медсестра каже що вона змерзла і питає чи будемо гріти, ясно що будемо і нарешті я побачила цю неземну красу. поклали донечку коло мене, щоб гріла, поряд сів чоловік, ось воно щастя, моя родина!!! і я знову розплакалась. ще в палаті я казала що хочу ще дітей!))) а потім тиждень в пологовому. донечку до грудей давав чоловік і памперс також він перший міняв, потім мені показував як та справа робиться... а потім виписали додому і от ми вдома гарно бавимося іграшками і махаємо голою дупцьою))) так чоловік потрібен в пологовому, інакше він не побачить коли ж його маленька частинка приєдналася до сімї)))

 

Відповідь: Розповіді про пологи

В мене була неймовірна вагітність, якою я не встигла насолодитися і в повні відчути її смак. Почалося з того, що одного ранку донечка вилізла на мій живіт, підняла футболку і почала його цілувати... В нас із чоловіком закралися підозри, які згодом вилилися в дві смужки
кінець вагітності теж цікавий- на початку червня я гуляла з малявкою в сусідньому подвір'ї і познайомилися там з двома дівчатками приблизно клас 5-й. Одна із них питала на якому я місяці і хто в мене буде. я сказала, що 9-й, але статі малька не знаю. На що дівчинка сказала, що я народжу 9-го червня хлопчика так і вийшло.
Я відразу визначила термін вагітності і призначила собі дату пологів на 15 червня. На облік не ставала до останнього (гроші мають вплив і аби отримати лікарняні перед 30-м тижнем довелося показатися лікареві на очі). Від УЗД відмовилась, зробила лише перед пологами і попросили не казати стать малюка- з чого дуже щасливі- дуже цікаво вийшло.
Домовилися в медінституті в лікарки, в якої народжували донечку (Михайлів Ольга Омелянівна-сонечко!), вона зробила УЗД і сказала, що пологи можуть бути раніше. я на чемоданах сиділа тижні 2.
Прийшла в назначений термін подивитися. відкриття вже було 2 см, але вона сказала, що то ще не показник, що це другі пологи і матка відкривається за якийсь час перед пологами, але що вже ось-ось. Домовилися зустрітися через 3 дні. Вона не є прихильником ані стимуляцій, ані УЗД, ані інших зайвих втручань. Я питала, а що якщо буде явний перенос ітд, на що вона відповіла, що нема чого за це хвилюватися, дитинка знає, коли їй з'явитися, що про старіння плаценти нема чого думати і що зайвий раз світити мене УЗД не буде. Максимум, коли буде виглядати конкретне переношування дасть касторки випити.
зустрілися ми не через 3 дні, а через день.
вночі о 1-й почало щось тягнути, але мене час -від-часу тягнуло вже добрий тиждень-два, тому до 3.30 я намагалася спати і переконувала себе, що "ще не воно".
А потім зрозуміла, що все відбувається як лікар казала- під час того, як тягне, животик стає твердим і пружним як гумовий м'ячик, а потім розслабляється і м'якне. Зателефонувала татові, аби приїхав, посидів з малечею, а ми поїхали в ПБ.Чоловік відірвався- їхав на всі червоні світлофори, хоч потреби мабуть не було
Зустріла нас доктор (бідолаха- ми з нею ввечері говорили, вона казала, що може хоч цієї ночі виспиться, а тут ми ). Вона мене оглянула (за що ще її люблю- за акуратність і обережність).Оформили мене, завели в родзал і залишили з чоловіком. Ми встигали говорити з малечею і казати, що це ненадовго, щоб він не хвилювався, що ми разом з ним і скоро його будем цьомати.
Лікар була в сусідній кімнаті і приходила досить часто. Потуги прийшли досить скоро, початок потуг я провела на м'ячику і стінці вертикально, потім, коли лікар лянула, що голова на підході, я вибралась на крісло. Минулого разу крісло було комфортніше. Там якісь м'які "педалі" були, щоб впиратися, цього разу- металеві перекладини і ручка за головою, замість під руками, але я про цей дискомфорт швидко забула, бо інтенсивність потуг наростала.
Цього разу, на відміну від минулого, мені вдавалося гарно і правильно тужитися і дихати (детальні інструкції ми отримали на "нанашківських" курсах-дуже допомогло). і я досить швидко відчула проходження голови. Окрім лікарки і акушерки ще була дівчинка-інтерн, яка мені дуже допомогла, думаю, з неї вийде гарна лікарка.
Вони мені кожної хвилини казали який я великий молодець і як я гарно все роблю- це ду-у-же допомагає! Дівчинка нагадувала, щоб я розслаблялася між потугами, чоловік теж казав яка я молодець.
Голівка була вже зовсім близько, на животі був датчик КТГ і я час-від-часу поглядала на показники і однієї миті, коли вже добряче стомилась, побачила, що показники стрімко падають 130-120-110-дійшло до 80 і в мене з"явилася сила, аби ще попрацювати заради малюка. Пішла голівка і лікарка сказала, що не проходить, чи будемо надрізати. Надрізали (надріз малий, перстав турбувати досить швидко, добре, що надрізали- поруч ішла тріщина і був би розрив. Я вибрала надріз. на мій погляд добрий доктор не допустить неконтрольованих розривів, і надрізи гояться скоріше). Надріз, до речі, на відміну від зашивання- не відчутний взагалі. Дивуюся людському організмові- так все занечулюється!
Вийшла голівка, Акушерка попросила продихати потугу, щоб підійшли плечі, а вже після наступної потуги малого мокрого хробачка поклали мені на живіт і позагортали ( о 7.15). Ольга Омелянівна перепитала "І хто там в нас?" (Хоча вона єдина, хто це знав), і акушерки радісно сказали, що хлопчурик Чоловік плакав від радості, я, звичайно, теж. Хоча через той шалений темп не розсмакувала пологів як першого разу-занурилася в туження-дихання, менше думала про малечу і ейфорія була дещо меншою.
Відпульсувала пуповинка, через деякий час пішло дитяче місце (саме на потузі вийшло-без допомоги медикаментів), потім процедура зашивання ...
З моїх помилок- я налаштувалася, що другі пологи- повна халява, оскільки перші для мене не були важкими, то про другі я думала, що напружу живіт- і народжу.
За неврологічними рефлексами виглядає, що малюк переніс пологи значно легше, ніж Мелася. Він і менший народився-4200 (доктор зважила і сказала "Всього? я думала, він більший"), дівчинка була 4550. Думаю, тиждень до 40-ка він таки недосидів і ще я час-від-часу робила собі кефірні дні і не їла після 6-ї, бо є тенденція, що другі дітки більші за перших.
Пологи для мене, як перші, так і другі- вияв неймовірного Дива, в яке неможливо повірити, поки не відчуєш на собі, поки не побачиш сам. Це насправді- фантастична неймовірна, шалено емоційна подія!
2 годинки ми за правилами побули в родзалі, за цей час приходила кілька разів лікар, дивилась як я, потім перевели в палату.
Фізично цього разу я почувалася значно сильнішою- відразу сама вставала, одягала малюка ітд. після перших була дуже виснажена (але спати не хотіла- милувалася дитятком-гормони щастя), коли потрібно було вперше встати з ліжка і пройтися- потемніло в очах і чоловік мене піймав. Цього разу я себе почувала як досвідчена циганка після 10-х пологів

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Знайшла час написати про свої пологи, які були несподівано позитивними. Налякана першими пологами, я боялась навіть думати про те, що доведеться пережити вдруге. Животик, який ставав все більшим, натякав мені, що вже скоро. Я робила вигляд, що не помічаю, сумки не пакувала, нарахувала собі ПДП на кінець липня і просила чоловіка за два дні до пологів взяти мене у відрядження в Хмельницьк (дякувати Богу, чоловік проявив стійкість до моєї вагітної примхи). Отже 24 червня біля другої ночі у мене почав нити живіт, я не звертала уваги і намагалась продовжувати спати. На цей день мала багато планів, білети на "Секс і місто", яке давно хотіла подивитись, а от "народжувати" в моєму графіку точно не було. О третій ночі біль став відчутнішим, довелось прийняти позу "рачки", а ще нив поперек і мене почало морозити. Я все ще не вірила, що час настав і сперечалась з мамою, що це тренувальні перейми, зараз минеться. Але моя поза переконувала в протилежному. Мене ніхто не слухав. Чоловік уже готувався їхати, я диктувала по пам"яті, що необхідно зібрати в пологовий. Лікарю не дзвонила, просто приїхали в приймальне на Мечнікова. Там був ажіотаж, одночасно оформлялось троє вагітних. Я "мило" побесідувала з черговою лікаркою, відкриття було 4см. Подзвонила до лікаря, нам з чоловіком виділили родзал. Чесно сказати, я була налаштована на біль, муки і чекала, коли ж буде нестерпно погано. А ті перейми, що були, переносились надзвичайно легко. Чоловік масував поперек, розмовляв зі мною, а я уявляла, як розкриваюсь, не затискала м"язи, а йшла назустріч переймам, намагалась розслабитись. Лікар приїхав близько 8 ранку, відкриття 7см. Пробив навколоплідний міхур (сказав, що він буде лише гальмувати процес) і поставив довенний катетр (на всякий випадок). Ось цей катетр мені дуже заважав і відволікав, але порівняно з крапельницею на перших пологах - то дрібниці. Далі настав момент, коли я почала погано усвідомлювати, що відбувається, просилась в туалет. Акушерка сказала, що вже повне відкриття і будемо народжувати. Я вилізла на крісло, потуги давались непросто (все ж думаю у вертикальному положенні було б легше), але бажання побачити свого синочка додавало сил, а присутність і ніжна підтримка чоловіка надихала. І ось у 8.50 народився наш хлопчик,такий маленький і бажаний! Він безпомічно плакав у мене на животі, а я відчувала тепло його тільця і радість, від того, що вдруге стала мамою! Наш татко плакав, що дуже розчулило медсестричок. Підсумовуючи скажу, що природні партнерські пологи з мінімальним втручанням це справді легко. Я отримала найкращий подарунок до свого дня народження - синочка, народженого в атмосфері любові, а не окситоцину!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Народження нашої донечки.
Вирішила написати про наші пологи. Насправді нема дуже чого описувати - жодних ускладнень, розривів, кровотеч, шуму, біганини... Все доволі тихо і спокійно. Так як я хотіла.
Народжувала вдома. Десь від першої ночі не могла спати, бо перейми були відчутні. Встала. Запалила свічечку в іншій кімнаті. Перейми передихувала на мячі.Болю не було зовсім.Поміж тим ходила, співала, молилася і розмовляла з нашою Лялею. Прокинувся чоловік.Спитав чи справді я сьогодні народжу і чи може він ше трошки поспати. Так, нарешті народжую. Перейми гарні - сильні та регулярні кожні 5 хв.Поспати ще може, звичайно.(Насправді,тиждень перед тим у мене кілька ночей були тренувальні схватки і чоловіка я вже добре замучила.) Поспати йому не вдалося. Михась не дав. Чомусь неспокійно спав, прокидався.Татко мусів його заколисувати. Десь після четвертої все втихомирилося і мій коханий пішов набирати воду у ванну. Але витримала я там зовсім трохи. Перейми стали болючими, розслабитися не змогла.Вибралася на сушу до свого мячика. Але і він вже не помагав. Почало тужити.Передихую все собачкою, пробую різні положення. Чоловік підтримує, дихає зі мною і каже "не тужся". Я й сама боюся потиснутися раніше. Тим більше, що води ще не відійшли. Заспокоююся. Дихаю. Потім...сплю. Інтервал між переймами-потугами збільшується до трьох хвилин, під час яких я провалююся в сон. Бачу трохи засмученого чоловіка (процес затримується) і сама думаю чи то в мене така слабка родова діяльність? Питаю котра година (доходила 7-ма) і кажу, якщо до 9-ї не народимо, то певне здамося в роддом. Очевидно мій організм відреагував на це кодове слово "родом", бо вже за кілька потуг я зрозуміла, що стримуватися більше не можу. Потиснулася. Бризнуло кілька крапель крові. Чоловік просив ше стриматися, бо боявся, щоб я не порвалася. Наступна потуга. Кажу, що не можу. В думці собі "не порвуся". І Лялі теж кажу: "Давай маленька, бо мама вже не може". Потиснулася. Чоловік:"я бачу голівку!Ні, це міхур!Рвати?" - "рви".Одразу пішла наступна потуга і народилася голівка. Я собі уявляла, що прийму дитя сама, але в той момент не могла поворушити рукою.Хвилею накотилася ще одна потуга - і доня вже в татка на руках. Кричить! Все гаразд! Нема слів, щоб це описати! Беру її до грудей. Пересуваємося на сухе місце.Виходить плацента. Не вся. Одночасно з тим прокинувся Михась і чоловік пішов до нього. Ми собі прилягли, бо мені закрутилося в голові. На появу Лялі синочок зреагував досить спокійно, погладив, поцьомав. Потім пішов дивитися мультики. А ми вирішили, що треба шось робити. Татусь переніс Лялю на ліжко, поміг мені піти помитися. Потім перерізав пуповину. Далі чоловік пішов прибирати. Приніс мені чаю з кропиви і ми з донею заснули.
Власне пологи на цьому і закінчилися.
Але ми злегковажили плацентою. Я вже написала, що частинки її не вистачало. Але я почувалася добре (а в порівнянні з попередніми пологами, то взагалі фантастично) і вірила, що все вийде. Наступного дня таки вийшов кусочок. Але передивитися ще раз дитяче місце ми не здогадалися.
У вівторок пішли в поліклініку,щоб отримати довідку на дитину. Мене вмовили зробити УЗД. "Спеціаліст" чемно мені розказав: "Во шось є і як рване, то тебе ніхто не врятує..." Сумно. Роздрукував мені результат обстеження. З цим папірчиком наступного дня прийшла до своєї лікарки на огляд. Прочитавши висновок цього спеціаліста, доктор сказала :"тут описано ідеальний стан матки після пологів". Огляд показав, що розійшовся старий внутрішній шов, нових розривів нема.Але матка погано скоротилася (ймовірно, що щось залишилося).
Молодий спеціаліст на іншому УЗД побачила, що є кусочок плаценти 16мм і згустки крові, а також підтвердила завеликі розміри матки(цифри відчутно відрізнялися від попереднього УЗД). Зробили чистку. Все пройшло добре.Тільки в лікарні трохи протримали.
Наразі вчимося жити вчотирьох. Годуємося тандемом.
Ось так у нас все склалося.
P.S. Не написала найважливішого - дівчинка, 2800г, 51см, здорова, спокійна, гарно їсть, усміхається. Народилася о 7:15 в суботу 12 червня.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Народжувала синочка на 43 тижні
Так вийшло що вибрала собі лікаря який ну ніяк не хотів мене стимулювати. Термін у мене був на 24 квітня, ходила-ходила, і аж 7 травня мене поклали в патологію. На той час у мене відкриття було на 1 палець, так я пролежала аж до 10 поки мої батьки не почали бити на сполох (доречі животик у мене так і не упустився). Ну і нервів я наїлася цього дня, з того приводу і відійшли у мене води десь в 17:00. Вже в 18:00 я була в родзалі, без схваток, стояла і слухала як з сусідніх родзалів кричать жінки (ух відчуття страшне було). Десь о 18:30 мене поклали під капельницю, вкололи мені глюконат і глюкозу і ще 2 уколи в попу незнаю які, непитала. До 21:00 болі були терпимі майже такими як у мене на місячні були, а вже з 21ї почалися родові схватки, якраз коли до мене впустили чоловіка (доречі лікар сказав моєму чоловікові, що якщо б він відчував таку біль, як я, то він би вже помер). Потім мені сташенно захотілось в туалет і акушерка мене відпустила (за що потім добряче получила від мого лікаря), вже в туалеті у мене почались перейми, організм сам тужився. Добре що недалеко була санітарка. Я думала що народжу під ранок, а вже в 22:30 у мене було повне відкриття і в 23:00 я народила синульку. Правда мене порізали томущо малявка був великий 4,100 і 56 см. (це при тому що ми з чоловіком до 1,70 не дотягуєм), я думаю що це через переношування адже за 2 тижні він міг спокійно в животику набрали 0,5 кг.
Не пройшло і місяця, як у мене появилась ностальгія, це такі переживання і такі відчуття. коли тобі викладають щойно народжену дитинку на животик, не передати словами, ми жінки такі щасливі що можемо це відчути.
Думаю скоро буду вертатись до пологового за донечкою

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Моя друга вагітність була для мене зовсім не запланованою,але бажаною.Приїхавши в серпні з моря я почала підозрювати,що зі мною робиться щось не те,але нікому нічого не сказавши ми зібралися з сім"єю ще й в Карпати...В ті дні мені з голови не виходила думка:"Як так,що я знову вагітна,я просто не вірила сама собі."І дійсно вже у Львові купивши тест і пройшовши консультацію в лікаря я привітала чоловіка з тим,що він стане вдруге татом.До речі він твердо вірив,що то буде хлопчик,а я ні. коли через 9 місяців не побачила на власні очі(ось такий я невіруючий Хома) biggrin.gif 15_1_55.gif
Вагітність протікала спокійно,без всяких ускладнень.в ЖК лікар завжди говорив,що по мені можна книжку писати,що мене невимовно тішило.З тим почуттям я проходила 9 місяців...чим меньше лишлалося часу до родів тим більше я переживала,напевно ще більше ніж з першою дитиною.Всю вагітність я щиро молилася до Матінки Божої за щасливі пологи і я свято вірила, що саме вона захистить мене і мою дитинку від всякого злого...
Настав час мені народжувати - це було 24 квітня,а в мене взагалі ніяких передвісників і так продовжувалося тиждень.За цей час в мене в домі хідники всі були випрані,речі в шафах перескладені і підлоги два рази на день помиті - чоловік говорив,що я варьятка crazy.gif ,а моя малеча все не хотіла появлятися на світ.І ось настало 31 квітня.Ніщо не віщувало моїх пологів,я почала дико переживати,бо боялася що пішов 41 тиждень і дитинці там може бути зле.В той день я домовилася з лікарем про зустріч на наступний ранок і вже тоді ми щось мали вирішувати.Колись давно я чула,що якщо жінка не може розродитися так сказати потрібно щоб її "простимулював" чоловік і в цей вечір ми вирішили,що в нас сьогодні буде неймовірне кохання(хоча чоловік всю вагітність боявся до мене доторкнутися) і в цей вечір нас все було як вперше!!!Я ним гожусь,що не побоявся!!!
І тут 12 год ночі...Я вже майже занурююся у солодкі сни,як в мене всередині щось тріскає.Тоді я зрозуміла,що почалося yahoo.gif .Коли я подзвонила лікарю він він мене заспокоїв і сказав лягати спати,якщо біль не вщухне приїзджати ,бо він родомі цілу ніч.Ось так чя проваляласа на ліжку 1,5 год і мої болі були вже з інтервалом 4 хв,а я все тішила себе думкою ,що то передвісники(от наївна).За той час з того пережиття в мене стався такий пронос,що в клізмі вже не було потреби видно організм сам готувався до пологів.А коли вже стало зовсім непереливки я почала будити чоловіка- ми швиденько зібрали всі заздалегідь спаковані кульки,я поцілувала свою сонну Настусю і ми відправилися в пологовий.Там лікар при при огляді сказав,що матка вже відкрита на 7 пальців,а при схватках на 8.Я була така довольна як слон,що скоро побачу свою дитинку.Щодо чоловіка то ми не готувалися до партнерських пологів,але він виявив мужність і весь час був зі мною, навіть перерізував пуповину - має ,казав,тепер купу вражень на ціле життя.Коли вдруге мене оглядав лікар на кріслі він був шокований,бо уже було видно голівку дитини і він просто не сподівався,що то буде так швидко.Наробивши крику біля мене за хвилину була купа людей і за дві потуги я народла чудового хлопчика - мою радість і мою потіху.Те сонечко було таке маленьке, він так хотів маминого тепла і коли мені дали його на руки він зразу потягнувся до циці і цмокав її 1,5 год не відпускаючи і тільки дивився своїми оченятами мені в очі і це було найбільше блаженство для нас батьків.Пізніше лікар сказав чоловіку,що твоя дружина все зробила як полководець -" пришол,увидел,победил."
В моєму житті настала ще одна ласка Божа - мої стрімкі і безболісні пологи(без розривів і тріщин) і мій синок без якого я зараз просто не уявляю свого житття
Ось так ми стали можна сказати ідеальною сім"єю де є і синочок,і донечка,і мамуся,і татко - а саме головне ЛЮБОВ,яка з кожним днем росте все більше і більше в наших дітях
За народження свого синочка я хочу подякувати Бозі,своєму чоловіку,який мене підтримав,лікарю та всім.Дякую Вам за привітання,без Вас я б так легко просто не справилася,
Я Вас всіх цьомаю і люблю!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось і я хочю розповісти про свої пологи.
Коли я завагітніла ми з чоловіком були в Санкт-Петербургу (в гостях у йього брата) моєму щастю не було меж.
Вагітність у мене протікала добре,один раз поклали на збереження (тоді коли почалась епідемія грипу).А так все було добре.
Коли я дізналась,що у нас буде дівчинка,я була на 7 небі від щастя.
По моїм розрахункам я мала родити 4 квітня,по разрахункам мого лікаря 6 квітня.
І ось пройшло вже 4,6,7 квітня, а я ніяк не роджу.8 квітня мене положили в роддом (у мене почались ложні схватки).Через пару днів у мене почались болі в низу живота,дивні виділення.Але лікар мені говорив,що це не початок пологів.
Якось в ночі у мене почались сильні болі і почали відходити води (але не так як у всіх ,вони у мене підтікали).Мій лікар сказав,що вже пора.
Зранку мене розбудила медсестра і забрала на всі потрібні процедури.
І в 9:00 я вже була в родовій залі,мені зразу поставили капельни і вкололи ношпу (болі які я відчувала тоді я не забуду напевно ніколи).Пройшло 3 години,а в мене розкриття матки було всього на 1 см.Лікар приходив кожної години і розкривав мені її.Через 2 години мені поставили другу капельницю,мучилась я так 8 годин.
І ось нарешті 15 квітня в 17:00 я народила свою донечку,коли мені поклали на живіт я забула про все (про біль,про розриви)я дивилась на неї,а вона така маленька,така гарненька.
Коли до мене пустили чоловіка він почав плакати коли побачив її (тоді я вперше побачили,що мій чоловік плаче).
Зараз моїй доці майже 3 місяці і вона кожень день радує і дивує мене.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну от і моя черга настала. Пологів я не боялась. Не хвилювалась зовсім і жодного разу за 9 міяців не мала приступу паніки. Але якщо попередні рази я вже мріяла "швидше би вже...", то цього разу я якось не бігла "впереди паровоза" (с) і взагалі я собі вмовила, що маю народити саме 29 червня. Відповідно і чекала саме на цей день, хоча підсвідомо була вже готова народжувати десь від 37 тижня.
Вже від понеділка в мене був дуже "лежачий" настрій - мені хотілось лежати, спати і взагалі я почувалась втомленою.А 24 червня близько 4ї ранку прокинулась Аня. Прийшла до нас із сльозами, скаржилась на животик. І залишилась спати з нами. Все це я чула крізь сон, бо настільки сильно хотіла спати, що очі відкрити сили не було. Крізь сон я відчула також, що у мене ниє низом живота, але навіть це не змусило мене прокинутись. А вже о 5.30 я відчула, що просто мушу встати в туалет і коли підвелась з ліжка, то зрозуміла, що у мене підтікають води. Я повідомила про це чоловіка і пішла в туалет, потім в душ, почала потихеньку збиратись. Чоловікові сказала, щоб ще спав. В 7й ранку почались регулярні перейми з інтервалом у 20 хвилин. Я бродила по кімнаті, перевірила чи нічого не забула, докинула ще кілька дрібниць, а водичка так собі підтікала... Відстань в часі між переймами скоротилась до 10 хв. це був знак, що пора і в пологовий. Десь в годині восьмій чоловік пішов по машину і ми поїхали. Лікарка вже була на роботі. Але поки ми їхали перейми припинились... Я злякалась. Чоловік помітив мою зосередженість і зрозумів у чому справа. Як тільки він перепитав чи перейми припинились, я знову відчула черговий спазм - камінь з душі!
Приїхали, оформились, я познайомилась із акушеркою, яка виявилась дуже приємною особою і надзвичайно добре про мене піклувалась весь час. Лікарка мене оглянула і констатувала, що організм повністю готовий до пологів - шийка м"яка, є відкриття, але...але дитинка ще дуже високо і не опускається, і тут лікарка повідомила мене, що треба прокапати окситоцин, інакше пологи можуть бути затяжними - я була неготова до такого повороту подій і це по мені було видно, бо мене тут же запевнили, що доза буде дуже маленькою, буквально 10 крапель і все таке. Мені поставили катетер, я сама ходила в аптеку по ліки і доза справді була мінімальна, от тільки атропін, який також входить у цю суміш окситоцину і фізрозчину мав на мене неприємний вплив - мені затерпли кінцівки і нижня частина лиця, відчуття було таке противне, що навіть не описати, але це вже почалось у фінальній стадії пологів.
Перейми були дуже болючими, як ніколи, але у проміжках між ними я провалювалась в сон і це мені дуже допомагало. Важко було відкрити очі. Я не ходила, не стояла, тому що просто не могла, спробувала разок і повернулась на ліжко. Води так і продовжували підтікати підчас кажної перейми. Коли вже настав момент мені допомогли перебратись на крісло і почалось найважче - стриматись, коли тужить немилосердно і правильно дихати, але я дуже не хотіла розривів і надрізів, тому робила все, що мені казали і в результаті народився наш синочок - вага 3100, 51 см.
В родзал я прийшла десь о 9й ранку, а вже в 13.15 я пригорнула до себе наше малятко. Це були найкоротші мої пологи і я рада, що вони обійшлось без розривів, мене не надрізали і я спокійно могла сидіти відразу після пологів і нормально пересуватись. Єдине, що мене засмутило, то це одноразове обвиття, яке констатували при народженні і воно спричинило легку гіпоксію, яка в свою чергу спровокувала у синочка здригання, але воно пройшло на наступну добу. Тому додому ми прийшли абсолютно здорові і з гарним апетитом.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

У мене вагітність пройшла без особливих ускладнень. Відвідувала курси для вагітних. Там вчиласа дихати і тужитьися правильно, але нажаль коли пийшлось до діла, то я все забула.Пологи почались за два тижні до встановленої дати. Спочатку я не переживала поки була в дома, на відміну від чоловіка, який що 5хв. курив. А ось у роддомі почалась паніка! Я не знаю чому, але мене всю весь час між схватками морозило і не могла розслабитись і набратися сил. Води проколювали, вони були зеленими, і серцебиття дитини було не добре, так казав лікар і мене стимулювали. Отже, схватки почалися бл. 21год. 1:30 приїхали в роддом, 3:40 появилася на світ моя принцеса! Ось так!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Мабуть і я розповм про свої пологи...
Отже да родів була 17.06, а сталось усе 19.06. Близько 2 години ночі мені щось пролилось на щоденну прокладку....Оякільки було мало і якогось рожевого кольору, то я і не була впевнена, що відходять води. Хотіла спати, тому залишалась на ліжку. Але так повторилось кілька разів, і у же 4.30 я розбудила чоловіка і ми поїхала у пологовий. Схваток не було ніяких. Приїхали близько 5 і десь до 6.00 чекали дежурного лікаря, щоб переконатись, що це справді води. Десь о 6.00 води відійшли повністю, я залишилась оформляти документи, а чоловік поїхав по лікарку.
О 7.00 мені поставили капельницю, оскільки схваток так і не було. Матка була відкрита на 2 пальці. Не буду розказувати про болі, відчуття і так далі...Єдине, що було смішно, біля 10 я почала кричати, що дуже хочу у туалет "по великому". Мене переконували, що це дитина лізе, а я настоювала на своєму. Добре, що мене не відпустили, бо це справді була наша доця. Хоча вона була й невелика, довелось робити надріз, та ще й сама порвалась трохи...Тобто у мене було 3 шви у загальній складності. О 10.50 я нкродила доцю 52 см росту та вагою 3300 кг. І от коли я, нарешті, вздихнула з полегшенням і думала, що це все, довелось пережити ще зашивання. Уколи мене не брали, тому я чула кожен шов, який мені накладав мій лікар. Було справді дуже больно, але потім мені дали малечу, прийшов чоловік з мамою і моєму щастю не було меж....От-така от історія моїх родів