Відповідь: Народжуємо вдома! Котрий тиждень прокручую в голові питання "де мені буде зручно?", але щось ніц путнього не приходить. Не уявляю де і як. ))) Акушерки спиталася, то вона сказала лишитися того планування, бо й так я в останню мить оберу якесь зовсім інше місце, ніж собі думала. Каже, що найчастіше вона приймала пологи в темних і тісних закамарках. І що найчастіше пологи відбуваються вночі. От у мене питання власне виникло: чи в багатьох то було вночі? і де саме народжували?
Відповідь: Народжуємо вдома! +1. На Ніагару ж не поїдете..? У нас це була ванна. Звично, комфортно, чисто.
Відповідь: Народжуємо вдома! Я вже писала, що ванна - не моє. У мене страх і дискомфорт у воді занадто сильні, аби я могла розслабитися.
Відповідь: Народжуємо вдома! натрапила на статтю на сайті мама-тато.ком.уа про домашні пологи в Росії. уся стаття тут Погляд збоку І, дивлячись на все це з боку, абсолютно чітко розумієш: до тих пір, поки наша держава не спроможеться врегулювати нормативно весь блок прав і обов'язків, які формують відносини російських громадян, які народжують удома, і домашніх акушерів, буде творитися бардак і беззаконня. Громадяни хочуть народжувати вдома. Хоч би чим вони при цьому не керувалися. Хочуть — і будуть. Тому що ці процеси тотального контролю не піддаються. Деякі з них навіть народжують соло. Безумству хоробрих, як кажуть ... Більшість же хоче, щоб за правильністю, безпекою їх пологів стежив професіонал або хоча б людина, що володіє значним досвідом, здоровим глуздом і не з чуток, чи не тільки по особисто від кірки до кірки прочитаних підручниках — знає процес пологів. Переважна частка цих домородящіх хоче, щоб запрошеному ними акушеру НІЧОГО ЗА ЦЕ НЕ БУЛО від держави, щоб ніщо не загрожувало благополуччю людини, що приймає в світ їхню дитину. І кожна людина, регулярно, систематично присутня на чужих пологах у домашніх умовах, яка робить хоч щось, що нагадує медичні маніпуляції, — це особа, яка підпадає під дію російського Кодексу про адміністративні правопорушення. Крім того, це цілий комплекс податкових правопорушень: складно уявити, хто з акушерів і у якому вигляді декларує свої винагороди від вдячних батьків. Виходить, у російських громадян є право народити УДОМА, але права на допомогу при цьому немає. Ті, кого запрошують на домашні пологи в якості помічників, не мають і не можуть мати ліцензії, а отже, де-юре не мають права надавати ніякої допомоги. І вони діють на свій страх і ризик. І саме так буде продовжуватися до тих пір, поки нормативно, на державному рівні, це питання не буде вирішене. Стільки копій вже зламано навколо цієї теми, стільки слів написано і сказано — і з боку послідовників так званого природного народження, і з боку непримиренних супротивників домашніх пологів, — що заново транслювати їхні аргументи безглуздо. Якщо намагатися зондувати громадську думку, то з'ясується, що за результатами, наприклад, голосування в співтоваристві «Геть медичну неписьменність» на сайті «Вконтакте», проти легалізації (узаконення) домашніх пологів у Росії висловилося переважна кількість респондентів — 70,1 %, серед яких більшість займають медики з майже 900 чоловік, що проголосували. Це говорить про неготовність російської системи охорони здоров'я до визнання та прийняття того факту, що домашні пологи є і будуть проводитися і далі. І що права російських громадян на гідну допомогу навіть у домашніх умовах повинні бути захищені, а домашні пологи — легалізовані. І ніхто з осіб, відповідальних за дотримання прав громадян у сфері охорони здоров'я, не думає про те, що, «надані самі собі, події мають тенденцію розвиватися від поганого до гіршого». Сумно від цього. Дуже.
Відповідь: Народжуємо вдома! Гм-м-м... Не тільки "охорони здоров'я", а й інші успадковані совдепівські СИСТЕМИ, "чхали" на людину, котру повинні (в теорії) захищати. І дивуватися/сумувати тут, ІМХО, марно. Їх треба обходити. Як гору, в котору "умний нє пойдьот". Держави у нас з росіянами живуть своїм життям, люди - своїм...
Відповідь: Народжуємо вдома! Моя жж-френдеса дуже гарно написала про біль в пологах Пишу в гілку про ДП, бо не уявляю собі цього в пологовому...
Відповідь: Народжуємо вдома! Єх, сильно! Це про те, як я уявляю ідеальні пологи, але ніяк неможу висловити і узагальнити все що я читала про роботу з переймами. Вище наведений аналіз вартий десяти розповідей про домашні пологи. Розповідей, в яких люди описують свої дії під-час прогресування перейм і супутні трафунки. Як і моя розповідь. Готуючись до пологів, я виходила з позиції "пологи не боючі - жінка приготована" і навіть не припускала, що може бути краще ніж просто без травм і болю.. І не уявляла поєднання "без болю + без технік дихання". Але зараз бачу, що таки навіть дуже може. Бачу, не початий край роботи над собою Уко, а ваша подруга часом не з соло-родів?
Відповідь: Народжуємо вдома! якщо Ви про жж-спільноту, то вона там є. А ще вона модератор в posle_kesareva і дуже мудрий ГВ-консультант.
Відповідь: Народжуємо вдома! +1. Ніколи не запарювався дихальними інструктами. В пологах важливо розслабитися і "ловити кайф". Регулярний релакс у ванні "важить" більше, ніж 100 лекцій про техніки.
Відповідь: Народжуємо вдома! Перечитала усі вітання. Так хочеться подякувати кожному особисто, але наразі ще не маю сил писати взагалі. Я така безмежно вдячна всім за підтримку й молитву. То дуже багато дає. Спробую написати про пологи, якщо вийде, бо мало нині відпочивала ще... Моє маленьке хлопченятко зараз спить, а більші хлопці пішли на джу джітсу та закупи. Учора мали дуже позитивний огляд в акушерки. Я відчувала, що то вже-вже... Розкриття на два сантиметри сама намацала ще 5 днів тому, та й корок уже також відійшов. Сказала їй про це й попросила перевірити відкриття. Вона вся аж світилася: твоє тіло цілковито готове, тільки чекає сигналу від малюка, я майже впевнена, що ти цього тижня народиш. Іди відпочивай, і ні про що не думай, усе само прийде, коли буде час. Ми ще вранці з Марусею розмовляли й жартували, в кого то він такий лінивий вдався. :xaxa: І на який то день він чекає, аби народитися... Я чомусь подумала, що, може, на 8-ме число, адже це моє улюблене, а Роман казав, що чекає на наше улюблене свято - Йоакима й Анни (ми навіть народжували, то над нашими головами була ікона Йоаким й Анни). Народився мацьопий на Різдво Богородиці, якраз у переддень Йоакима й Анни... Усі знайомі, яких бачили вчора, зі смутком і напівжартома казали: "о, то вчора ти ще не мала дитинки? а ми вже так чекаємо!" Одна із Романових співробітниць навіть сказала: "я впевнена, що на цього малюка півсвіту чекає! я щодня перевіряю повідомлення, чи нема від вас новин!" Отак із купою позитивних емоцій після тих розмов ми прийшли додому. У мене чомусь з'явилося відчуття, що то точно буде скоро, але треба малюкові якось дати знати. Я зробила собі чаю з малинового листя (паралельно прочитала в неті, що з пологами мені то поможе хіба так, що матка буде сильніша в процесі, але нічого той чай не пришвидшує) й просто почала розмовляти з малючком. Говорила йому про те, як ми його всі любимо, як чекаємо, скільки всього для нього приготували, аби йому було тепло, затишно... Говорила йому, що в цей світ не страшно приходити, бо тут на нього чекають мама, татко і братик. І ми вже його безмежно любимо, тільки чекаємо, аби могти його побачити й притулити до себе. Спати я лягла дуже спокійна, із відчуттям ще більшої єдності зі всіма своїми хлопцями, не лише тим, у животику... Серед ночі я пробудилася від сильного болю в поясниці та низу живота. Я почала засікати час перейм і побачивши, що інтервал лише 4 хвилин, подумала, що то знову тренувальні, бо де поділася решта перейм, як із Дарком? Була 4:33. Я відчула, що інтервал ще трохи скоротився, сіла тихенько, коло Романа й передихувала. Він сам відкрив очі й сонно спитав: чого не спиш? "Та от, щось хапає мене, не можу спати" - відповіла спокійно я. "А який інтервал?" - далі сонно продовжував Роман. "Ну, десь 3,5-3 хвилини" - спокійно, але ще невпевнено прозвучала відповідь. Роман одразу сів із широко розкритими очима: "скільки? Я дзвоню до Клавдії (акушерки)!" Була 5:01. Ми ще позасікали час разом, 3-чі підтвердився інтервал у 3 хвилини й Роман одразу скинув повідомлення нашій акушерці на пейджер. Клавдія, як виявилося згодом, уже не спала на той час. Вона прокинулася перед 5-ою й думала про мене. Коли подзвонив Роман, вона фактично була готова виходити. (Отака от жіноча й професійна інтуїція.) Десь коло 6-ої вона вже була в нас. Перевіряла всі свої знаряддя. Мала і кисневий балон, і якусь машину, що допомогла витягувати потому слиз у дитятка з ротика та носика. Там було дуже багато всього різного, я навіть не зуміла роздивитися, бо пологи явно були швидкими. Увесь час після того, як Роман прокинувся, я шукала зручної позиції. То сідала на м'яча, то клякала на підлогу коло ліжка, але однозначно знала, що з нашої спальні я ніде не піду, хоча до того була переконана, що буду народжувати у вітальні, із відкритими на балкон дверима, аби не бракувало повітря. У спальні мені його таки бракувало трохи, вікно не давало достатньої кількості, але від вітряка я категорично відмовилася. Деякі перейми я перестоювала, міцно обійнявши Романа, а він мені в той час масував поясницю й повторював, що все добре, я все можу, все чудово, я молодець... Перейми посилилися й мені довелося вже самій собі теж почати повторювати, що "я можу! я можу! моє тіло знає, що робити!" І налаштовувати себе "розслабся, тільки не напружуйся..." От тільки цього разу не було так легко, як із Дарком. Все-таки швидкі пологи набагато важчі за довші. Коли йдеш від перейми в 20 хвилин, до перейми в 15, у 5, встигаєш себе налаштувати, зібрати, взяти в руки, а тут - моє тіло випереджало мою свідомість і я нічого не могла зі собою зробити, як не допомагала собі самонавіюванням, молитвою та спільним повільним диханням то з акушеркою, то з Романом... Десь 7:30 відійшли води. Зовсім трошки (мені чомусь здавалося, що мають бути мало не кілька літрів). Я відчула перед тим легенький хрускіт, але не зрозуміла, що то міхур тріс, подумала, що просто тазові кістки хрустять. Акушерка майже зразу помітила зміну в переймах і почала випитувати за води (вона в той момент не була коло мене, тільки Роман, оскільки я час від часу вставала й виходила до лазнички). Перевірила відкриття й сказала, що міхур тріс і голівка вже дуже низько. Мене почало тужити, але якось так, що я не встигала. Я пробувала нагадати собі, що "ти все знаєш, ти знаєш як і що, ти вже це переходила, не спіши, слухай себе", але це працювало якось через раз. Крім того, я почала відчувати страшну втому. Мені запропонували лягти, аби трохи передихнути. (Увесь час перед тим я сиділа навприсядки, спираючись на Романа та його руки, якими він мене обіймав попід пахи.) Я лягла, але на спині було надзвичайно дискомфортно, я одразу лягла на бік. Але і це не дуже підійшло, хоча це таки дало мені трохи перепочинку й сили. Я знову присіла, як перед тим і мене почало тужити ще більше. Клавдія сиділа переді мною й повторювала: "не думай ні про що, це вже твій Натанчик до тебе рветься, тільки допоможи йому і ти зараз триматимеш його на руках"... А ще більшу підтримку давав Роман. Останні потуги ми тиснулися разом. Нарешті голівка визирнула й Роман одразу сказав мені, що голівка вже є. Але виявилося, що плечі дитятка повернулися не дуже зручно, а до того ж він трохи спинявся ручкою. Клавдія зразу попросила мене лягти. Я напівлежала властиво, спершись на подушки та Романа. Дитинку легенько повернули й тоді, коли власне виходили плечі, я скрикнула. Була 8:23. Не пригадую, що говорив мені Роман у той момент, але він був такий щасливий, такий сяючий, що я відчула спокій, неймовірний мир і спокій. Мого синочка поклали мені на груди, накривши рушником. У той час прокинувся Дарчик. Я дуже переживала, як він відреагує, що зробить, але Дарко зайшов, поплескав у долоні від щастя, повідомив акушеркам, що "я тепер старший братик", запитав мене, як я і чи мене нічого не болить, а, почувши ствердну відповідь він побачив кров, тому почав трохи переживати, але йому пояснили кілька разів, що то нічого страшного, що мене не болить, що все добрей він заспокоївся моментально, ще раз оглянув малятко й пішов снідати. Один із наших добрих друзів відвів його до школи... Романові дали перерізати пуповину, а потому вже він тримав синочка на руках і весь світився від щастя. Мене мучило питання, чому мені було важко розслабитися, чому було важко тужитися в певні моменти... Клавдія пояснила, що хлоп'ятко цього разу було більше й власне найбільшою проблемою були плечі та ручка, а не голівка. Та й ішов він дуже стрімко, тому не дивно, що я за ним не встигала трохи. Усі троє (Роман і акушерки) дуже мене хвалили і казали, що я чудово дала собі раду й не варто до себе мати претензії за те, що я щось там не зробила, що думала... У тому місці, де був надріз попереднього разу, шкіра не була еластичною, а просто легенько надірвалася. Але зовсім трошки. Мені заморозили шкіру й наклали шовчики. Цього разу я нічого не відчула, хоча дуже боялася, що знову кожен штричок відчуватиму. То вже було після того, як о 8:29 відійшла плацента. Воістину недаремно її називають деревом життя! Потому наше малятко важили, міряли, перевіряли на рефлекси - все було чудово! Він народився зі зростом 54 см та вагою 3,997 кг. Із вагою вийшов конфуз, тому що нам її сказали у фунтах (8,13). Ми тих цифр не розуміли й попросили перевести в кілограми. Друга акшерка сказала, що це 4 кг. :shok: Коли ми в дядька ґуґла спитали, вийшло 3,700. Однак згодом ми таки дійшли до спільного знаменника, що то ми неправильно питали, а це значить, що в нас таки народилося маленьке слоненятко. :xaxa: Після всіх перевірянь, ми спробували годуватися. Малючок був однозначно дуже втомлений і після 10 хвилин смоктання й сопіння - заснув собі мирним сном. Акушерка залишалася з нами ще 3 години й постійно перевіряла мій тиск, пульс, дихання й пульс малого. Розповідала нам трохи про себе, розпитувала про нас - і аж світилася, дивлячись на нас усіх. Клавдія була не менше щаслива, ніж ми, що малючок народився такий гарнюній та здоровий. Я все дивилася на нього й не могла повірити, що він не був таким фіолетовим, як Дарко після пологів. "Дуже щасливе мале дитятко" сказала про нього Клавдія, "із рожевенькою здоровою шкіркою". Він і справді такий - маленький, рожевенький і якийсь такий умиротворений... Протягом останньої години перебування в нас Клавдія заповнила різні необхідні папери, потішилася ще й датою - 8.9.10, подякувала нам (а особливо Романові за його підтримку) та поїхала до клініки. А ми подякували Богові за щасливі пологи, за наших синочків та пішли трохи поспати, бо нарешті далося взнаки те, що збудилися посеред ночі й добряче працювали кілька годин протягом народження. І пост скриптум... Чи не шкодую я? - анітрохи. Чи було це тим, чого я хотіла? - навіть більшим. Я знала, що командувати парадом буду я, але все одно важко повірити, що я дійсно ним командувала всюди, де не командував малючок. І нізащо наступні рази не буду народжувати ніде інше, тільки вдома. Таки рідні стіни дають багато, і можливість сказати "ні, мені так незручно" чи "це мені не підходить, допоможіть знайти щось зручніше" (то я про мощення) - то теж неабищо. І те, що говорять із тобою якось так, по-материнськи, і підтримка теж материнська... а потому ніде не треба йти-їхати, лягаєш собі в рідне ліжечко й відпочиваєш. І нікого чужого, хто би набридав, ані відчуття, що полонена на кілька днів і хто знає, коли випустять... Від початку й до кінця відчувала спокій, безпеку й захищеність.
Відповідь: Народжуємо вдома! Вітаю! Не знаю, чи пів, але чвертка точно. Прошу уточнити: Крім вишивального набору, що (поважного) їй знадобилося, було використане? Нема ради, якщо попередня швачка не вернісажниця, зле церувала... Але й проблем з дертим швом особливих нема, заживе. Ага... А перед тим, "куди піде гуляти"... А переживання ці марні.
Відповідь: Народжуємо вдома! Лілюся, рада за вас всіх!!!! Ви такі молодці! Я так плакала, як читала, що просто члів немає. В мене стільки емоцій, що відчуття, ніби я народжувала з вами. І я так само буду народжувати своє друге малятко (а може і третє), це я вже вирішила. Дякую, за таку позитивну і сповнену любові і щастя розповідь.
Відповідь: Народжуємо вдома! Ліля, вітаю вас з синочком! Я ще ніколи не чула і не читала про такі ідеальні пологи, все-таки переконалась остаточно, що все залежить від жінки і від її настроювання себе перед пологами!..
Відповідь: Народжуємо вдома! та вони навіть коло швачок близько не сиділи, то мясники-любителі розріжуть а зашивають як небудь.
Відповідь: Народжуємо вдома! Від місця теж троха залежить. На проспекті Свободи, наприклад, заважатимуть поради перехожих. У ПБ - придуркуваті інструкти. А дома - хіба Аська Скайпівна. Нє?
Відповідь: Народжуємо вдома! Ніц, але мати повинна, аби не переслідували. До речі, вони тут хоч і "в законі", то все одно мають купу проблем. Казали, що депресії в акушерок дуже часто саме через те, що є несприйняття зі сторони інших медиків, більше того - зверхність, при тому, що лікарі, котрі приймають пологи, мають набагато бідніші знання про природні пологи. Зовсім не болючий. Вже нині майже його не відчуваю. Сподіваюся, що коли шви відпадуть, історія не повториться. Ну-у-у, в нас вже були історії минулого року через те, що на похорон зі собою взяли. Виявляється, дітям у його школі не говорять про смерть. Цікаво, чи говорять про кров. Якщо ні - знову будуть приколи.
Відповідь: Народжуємо вдома! та що казати про інших медиків як он мої старші (мама і їм подібні ) також відносяться до того зверхньо і з приниженням, ну то що казати про медиків в яких акушерки «відбирають хліб». Он перечитавши Лілю сто раз голосуватиму за пологи вдома. Ну їх в баню ту лікарню де скажуть лежати пляцком і народжувати на спині.
