ЛЮБОВ, І БІЛЬ, І ВІРА

Я так її, я так люблю
мою Україну убогу...
Т. Шевченко

Моя ти ненько рідна,
Обкрадена, розп'ята,
Яка ж ти нині бідна
При владі бюрократів.

Вони тепер змужніли
І знають, що й де взяти,
Куди піти й за скільки
Кому що й де продати.

Ти ж бідна своїх діток
Не маєш сил зростити
І мусиш все латати,
І помочі просити.

Бідкається з них кожен
Лиш за свою господу,
Цурається Вітчизни,
Хоча він з її роду.

- Не хничте! - каже нелюд, -
I не наводьте смуту.
Побачите: невдовзі
Здолають люди скруту.

- Я вірю, що здолають,
Бо є у нас ще Люди,
Але тебе спитають,
За що Вкраїну гудив.

Ех покручі, не зайди ж,
А що із вами сталось?
Поділася де совість?
В минулому зосталась?..

Ви краще б там зостались,
Де совість залишили,
З народу б не знущались
І волі не душили б.

Он гляньте: вже світає,
Трудіться ж для народу,
Бо скоро він спитає,
Чи ви із його роду.

1996р
Людмила Патлашинська