Павло Глазовий

ТУРОК

Збирається мій знайомий
В далеку мандрівку.
Придбав собі в Туреччину
На тиждень путівку.
Костюм купив елегантний,
Вчить турецьку мову.
Уже знає, як звуть турки
Свиню і корову,
Як спитати по-турецьки,
Почім у них шуби,
Де купити мило й пасту,
Яка чистить зуби.
Голова тріщить у нього
Від отих уроків...

Він, до речі, в Україні
Живе тридцять років.
Ходить всюди, як хазяїн,
Аж дверима гурка,
Хоча мову українську
Знає гірше турка.



КРАСОТУЛЬКИ

У крамницях, у пивницях —
Дуськи, Муськи, Люськи.
Ти до них — по-українськи,
А вони — "па-рускі".
Станеш глянеш: мамо рідна,
Господи мій, Боже!
Наяложене, патлате,
На чортяку схоже,
Стан свинячий, погляд вовчий
І усмішка кінська...
Нащо таким красотулькам
Мова українська?


ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ

Прилетіли в Україну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге. —
Не дивуйтесь,— каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.


КТО ШУМЄЛ?

В ресторані київськім
Питає директор:
— Кто шумєл здєсь — контрольор,
Рєвізор, інспєктор? —
Кухар каже: — Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українскі мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий.
Що не можна їсти».
— Розжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.