Відповідь: Для чого нам діти? А як вам причина "щоб не бути самотніми в старості"? Якось ніби і логічно, і водночас надто егоїстично. Дитина ніби вже від початку свого життя "зобов'язана" на свою основну функцію - забезпечити своїм батькам несамотню старість. А якщо діти виросли і виїхали кудись далеко-далеко, то, виходить, "усьо пропало"? Задуматись над цим питанням мене змусила недавня ситуація. Моя мама "видала", що може і не варто дітей тепер родити, бо он повиростають, пороз'їжджаються, а батьки самотні.. Я порадила для таких цілей краще грошей більше призбирати, і в старості собі найняти сиділку чи кого там, "щоб не бути самотніми в старості". Так вже буде напевне. Не буде ризику, що діти пороз'їжджаються і "всьо пропало".. Жорстоко, звичайно.. Але чути, що ти народжена задля несамотньої старості теж дуже боляче. А де правда? Десь посередині, як завжди?
Відповідь: Для чого нам діти? Мені тато колись жартома сказав що діти для того, щоб сидіти поруч, коли тато захоплено будує замки у пісочниці, а то без дитини то б дуже підозріло виглядало
Відповідь: Для чого нам діти? А Ви у дитинстві мамі ніколи і нічого не "видавали мамі"? Отримували жорстокі відповіді?
Відповідь: Для чого нам діти? ну, тоді тема про "Ми і наші мами" і "Свекруха-бабуся" взагалі зайвими мали б бути
Відповідь: Для чого нам діти? Коли мій малий був зовсім малий, він самостійно додумався, що "діти є для того, щоб їх любити і цьомати". Що і робимо. Для чого нам діти.. Я свого малого народила не для чогось, а тому що люблю його батька, люблю його самого від маленької краплинки в животику, тому що це - чудо, яке сталося зі мною тоді, коли я того взагалі не планувала. І плакала, як дурепа, над тестом - від щастя і від того невідомого, що було попереду.. Тому що він - це я+мій чоловік. Тому що тільки з його народженням ми відчули себе не парою, а сім"єю.. Тому що він - те найбільше і найкраще, що є в нашому житті. А для чого ми його ростимо-виховуємо - та вже ж не для тієї "склянки води на старість". Для щасливого життя, хай навіть воно не співпадатиме з нашими амбіціями щодо нього.. Життя, повного нашої безумовної любові і підтримки. Для того, щоб у старості в його рисах побачити свою молодість..
Відповідь: Для чого нам діти? А що в тому логічного? Я не бачу нічого логічного, хіба те, що та дитина собі не належить.
Відповідь: Для чого нам діти? Доречі, цікаву фразу видала моя Андріана сьогодні. Вкладаю їх спати і кажу їм " надобраніч", і вже виходжу з кімнати а моя Андріана, - Мама, а ти нас любиш? - Так. - А тата любиш? - Так. - А чому? - Бо він мені подарував таких чудових діточок, як ви. - Е ні. То не тато дітей дарує, то тобі нас Бог подарував. Напевне заради таких маленьких розмов і перлин ми народжуємо дітей. Проте треба добре пам’ятати, що пташенят треба нераз викинути з гнізда аби вони навчились літати. А літати вони мусять, бо інакше вмруть з голоду. Не видавала, бо не мала права. Жорстокі відповіді отримую по-сьогодні.
Відповідь: Для чого нам діти? Обговорення тем не є зайвим. Зайвими у тому можуть бути дописи з лементом "а-а-а-а!". Хіба ж "мама видала" про сенс народження дітей? Мама, якщо логічно думати, видала про інше, про своє, про: Вчора був на цвинтарі. Річниця смерті батька. І згадав своє "прости...". Бо теж "пороз'їхався", не встиг сказати йому усього, повернути хоч частку отриманого тепла, думав, завтра то зроблю... Гм-м-м... Мені таке право не відбирали. І жорстоких відповідей не отримував. Діти народжуються не для жорстокого. Не від жорстокого.
Відповідь: Для чого нам діти? Мені здається, що кожна людина боїться постаріти і відчувати себе немічною, нездатною щось самій зробити. Ніхто не хоче бути самотнім, то є найстрашніше. Особисто я не бачу ніц страшного в тому, що батьки розраховують на допомогу дітей в старості. Зрештою, якщо дитина далеко житиме, то може сама найняти людину для компанії своїй мамі, чи татові. То вже як життя складеться. Ми поки нормально ходимо, бачимо, робимо свої справи, не розуміємо наскільки то цінно. Я маю бабцю, яка вже сама не може ні встати, ні навіть нормально поїсти, бо поліартрит скрутив їй руки і ноги. То страшно дивитися. А як їй важко жити.. І за нею доглядають її діти, хоч я впевнена, що вона воліла б могти все робити сама і не нав'язуватися нікому..
Відповідь: Для чого нам діти? Це все занадто утровано і занадто спрощено, як на мене. Я згідна із Лілею, що діти не є наша власність і вони нічого не зобов"язані робити. Але якщо ще подивитись з такої точки зору - не зобов"язані народженням, але в якійсь мірі самозобов"язані. Маю на увазі, коли когось любиш (дітей, батьків), то сам на себе приймаєш відповідальність за тих, кого любиш. От і виходить, що трохи зобов"язаний, але в такому випадку то не тягар. Батьки ж теж дітям віддаються повністю, коли ті маленькі - і ніхто ніколи це не назве, що він "зобов"язаний", чи не належить собі. Робить так, бо то є любов. І ще ...після допису Левандівки подумалось - так добре, поки ти є комусь ще зобов"язаний . Добре, коли батьки ще живі - тільки за цієї умови ти все ще дитина. Тож ці "зобов"язання" і нам, дітям, також потрібні.
І що тоді? Не народжувати? Ми якраз із тих, хто "пороз'їжджався". Правда, у моїх ще є мій брат, а в Романових - обидва сини в інших країнах живуть. І їм, хоч і сумно, ніщо не заважає радіти за своїх синів. І не нарікають ніколи, а навпаки шукають можливості приїхати й приїжджають. Гірше, коли батьків запрошуєш, готовий оплатити дорогу, а вони тільки шукають відмовок, аби не їхати: краще ВИ до нас їдьте. А за кордоном узагалі є так, що діти їдуть вчитися в інше місто (навіть, якщо є університет у їхньому), а тоді вже там і залишаються. І батьки завжди свідомі того, що так буде, або що діти переїдуть кудись, де знайдуть роботу. І навпаки тішаться. І жити вміють своїм життям. Я взагалі ніколи не зрозумію, як то батьки не мають свого життя, своїх інтересів, а тільки пхаються до дітей і труять їм кожен день їхнього життя. Це ж наскільки треба не любити ні себе, ні своїх дітей. Як на мене, то є інше. Я кожен день молю Бога, щоби бабуся моя ще жила й дочекалася нашого візиту до Львова, аби побачити внуків, яких вона ще не бачила, й потримала їх на руках, як вона того вже стільки часу чекає... З батьками спілкуємося дуже часто, і хоч то не порівняти з живим спілкуванням, але то дає дуже багато. Добре, що є скайп, електронна пошта й не треба так, як колись, чекати листів і не могти бачити. А тут і бачишся, і говориш. Іноді запущу скайп і вони з малим собі розмовляють, дивляться, що він робить, а я в тому часі на кухні можу щось поробити. І знайому тут маю. Вона своїм онукам по скайпу казки читає. І так, живе спілкування нічим не замінити, однак така можливість компенсує відстань й потребу уваги, новин тощо.
Відповідь: Для чого нам діти? Таке ані зрозуміти ані сприйняти неможливо. Тільки тому, що діти були народжені, ну бо треба було їх народити, робити їх винними у свому рішенні?.. Доречі, мені дивно чому деякі батьки аргументують прикріпленням до себе своїх дітей, що так споконвіку було в Україні. Це ж неправда. Он навіть подивлюсь на свого тата, то його мама відпустила до Львова вчитись, а там він одружився і залишився жити. Моя бабця, світлої пам’яті, ніколи його не осуджувала, що він зробив свій вибір. Може вона хотіла для нього кращого чогось, але він зробив свій вибір. Відпустила, і вже. А старший її син взяв собі жінку католичку. Уявляєте, що то таке в селі де всі православні, і затовчені, що католики то уніати і взагалі нелюди. А бабця ніколи навіть словом нічого тій невістці не сказала. І багато є випадків саме в Українських сім’ях, що батьки відпускають дітей а не прив’язують до себе і вимагають подяки. Колись моя мама мала велику сварку з моїм вуйком, світлої пам’яті, про те чи потрібно чекати на подяку від людей. Мама сказала, що людям нема чого помагати бо вони невдячні і всеодно дякую не скажуть, а тільки нарікатимуть. Вуйко в свою чергу аж посинів від злості, за такі мамині слова, і сказав що треба допомагати, навіть якщо тобі ніколи не подякують. Думаю, що десь в такому підході і ховається суть народження дітей ДЛЯ СЕБЕ! Паєтаму, твоя моя нє понімальт. Коли дитина має свої дитячі права, бо кожна дитина повинна мати якісь рамки, тоді є інакше виховання і відповідно батьки не будуть жорстоко відповідати, забороняючи висловлювати свою думку. Діти народжуються і в жорстоких батьків також. Хоча погоджуюсь, що не повинно бути так, що народжуються для жорстокого відношення до себе батьків чи інших людей. Особливо тепер в часи тотального лібералізму.
Відповідь: Для чого нам діти? Чому - не народжувати? І чому одразу - пхаються і труять? Це може бути просто сум матері за тими часами, коли дітки були маленькі і бігали за мамою, постійно її потребували а тепер добре, як хоч зателефонують. Так, сказано було з надмірною гіркотою, "в сердцах", може тому і відповідь була жорстка. Але одразу такі висновки.. Звичайно, коли є постійні серйозні прояви батьківського егоїзму - це нездорово і неправильно. Діти повинні прожити своє життя.
Відповідь: Для чого нам діти? Ви праві. Але от від слів на зразок "краще було не народжувати" якось не по собі. Не говоріть ніколи такого своїм дітям. Це дуже боляче чути.
Відповідь: Для чого нам діти? Та я, пишучи це, мала на думці конкретні випадки, де саме "пхаються і труять". Звичайно, що я не мала на увазі тих, хто просто проявляє здоровий інтерес і цікавиться, що і як у дітей відбувається.
Відповідь: Для чого нам діти? Не згідна, треба краще думати: "Яка я щаслива, що ще маю батьків, яким можу допомогти/порадити/подякувати/віддячитись". то точно. Колись мені такі думки навіть і до голови "не лізли". Але коли я сама стала мамою - почала на світ дивитись "іншими очима". І мені, наприклад, приємно, що мама на мене розраховує, коли садить/копає город, чи коли ремонт, чи коли ми святкуємо Паску/Різдво. І, "той стакан води" для мене не буде ніяким тягарем. Я думаю діти нам дані для того - щоб достойно прожити житя. Маю на увазі, жити так, щоб діти брали приклад, гордились нами - і потім, на старості, коли малеча повиростає - таааак за них гордитись. І, повірте, то не так легко. і "той стакан води" - відпаде автоматом
Відповідь: Для чого нам діти? А якщо приводів для гордості за дітей буде небагато, попри всі старання? Ну не так сталося.. Що тоді? Повне розчарування дітьми? Все інше повністю підтримую. Позитивне мислення - це супер.
Відповідь: Для чого нам діти? Стараюсь жити за принципом "нікому нічо не випоминаю" ---------- Додано в 17:24 ---------- Попередній допис був написаний в 17:18 ---------- Ну, тут є різні "критеріїї". Хтось буде гордитись, що дитина стала "крутим бізнесменом", а хтось буде щасливий, що з дитини виріс гарний господар....
Відповідь: Для чого нам діти? Я вважаю, що якщо захотіти, то можна завше знайти щось таке в своїй дитині, чим можна гордитись. Та хоча б тим, що вона гарні очі має і за собою слідкує. А як живе, то її вибір, навіть якщо він нам не подобається. Ну але це ж дитини життя. Нам єдине, що залишається, то за них молитись, щоб Бог їх мав в опіці.
