Чи має дитина право на власні таємниці?

А як ви дізнаєтесь чи робить ваша дитина те на що має право?
Я не була відверта з батьками в підлітковому віці, але абсолютно відверта із своїм чоловіком.
Ок. Маю знайому сім’ю, яким їхня донька розповідає все. В них девіз - чому бути - тому не минути, ліпше гірка правда ніж будь яка брехня. При тому вони всіляко намагаються заохочувати її бажання ділитись. Коли донька в 15 років сказала, що почала займатись сексом, вони просто вкотре проїхались по основних моментах - безпека, багато партнерів не означає якість і т.д. Давно було, не пригадаю. Коли вона на першому курсі прийшла додому і огорошила всіх : ”в мене затримка”, разом зробили тест і зі сльозами і шампанським відсвяткували відсутність вагітності. Кльові батьки. А поставити себе на їх місце? Вже не так кльово. Вони не виховували дітей в атмосфері вседозволеності, там і дисципліна була, мала була зайнята на надцятьох гуртках , щоб вільного часу не було і дурне в голову не лізло. І церква раз в тиждень. І всі можливі події при церкві. В неї в ФБ 20% фоток під церквою зроблених) Виросла розумна, самостійна, правдива. А от попробуй сприйми як нормальне і не пхайся. А пхаєшся значить обмежуєш, і настає вік коли вже ті обмеження можна обійти і виду вдома не подати.
Моя сестра. Малій 18. Подружки з дитиною -нема ближче. Знаю скільки це сестрі коштувало, в певних ситуація бити себе по руках, кусати себе за язик, щоб не втратити довіру малої і не випалити: з ночовкою? Там де буде ВІН? Ти що мозгами поїхала? ) ну то образно.
Сама з нею на морі стояла на безпечній відстані від дискотеки і «пасла» нашу шіснадцятирічку) І лайкати ті фотки в фейсбуці, за які хочеться її на пів року в хаті закрити, а не лайкати.
Я теж читаю книжки, я теж знаю рецепт - будувати з дитиною довірливі стосунки, бути дитині другом, не відлякати дитину заборонами і покараннями. А як це зробити? Коли дитина хоче робити неправильні речі? І ти навряд чи можеш якось її бажання відкоригувати. З тобою чи без тебе.
Ще була в мене однокласниця. Поки ми наплітали батькам три короби небилиць, вона казала : мам, ми йдем на п’янку в ліс. А мама їй казала: « Наталя, не пий багато, бо мусиш бути собі завжди хазяка») А нам було по 14-15. Хтось би так зміг?

 

Дівчата, невже ви думаєте дитина, яка по якійсь причині вирішила спробувати щось заборонене, те про що мама чи тато міліон раз попереджали - розкаже про свій намір, вони усвідомлююто що то неправильно- але цікавість..

 

@Haidee думаю тут не узагальнювати треба, а враховувати простий факт-всяке може статися.

 

Лише одна ремарка щодо ефективності контролю. Колись давно одна жінка з 13-річного віку раз на пару місяців водила свою доньку до гінеколога, щоб переконатись в її незайманості. Добра пані гінеколог піднімала щоразу брівки з питанням «у вас хороша дівчинка, нащо ви її привели??». І , порушуючи лікарську етику (?) продовжувала це робити, навіть коли у вже повнолітньої дівчини були цілком серйозні фізичні стосунки зі своїм майбутнім чоловіком ) Контроль мами не вберіг її ні від нічних купань в озері голяка, ні від дошлюбного сексу, ні від першої цигарки, ні від алкоголю (в «розумних» дозах ) ) . А коли у 18 дівчина сказала, що виходить заміж, мама хотіла, звісно, заховати паспорт. Та мала пригрозила однаково піти з дому. Вийшла заміж (навіть не по зальоту), народила дітей, і донині вони разом, вже й внуки підростають.
А щодо родинного святкування негативного тесту на вагітність з шампанським — то це такий же перекос, як описане вище ходіння по гінекологах.
Дійсно, всього не передбачиш, і сюрпризи дітки часом роблять неприємні. І доступ до смартфона деколи не помагає, і душевні розмови. Чи по писку бий, чи по голівці гладь — ну є ситуації, коли неможливо вплинути на людину, і не спитає, і не розкаже, і зробить, і помилиться сама... Можливо, потім розгребти попросить.. Що не кажіть, це життя, і від проблем ніхто не застрахований, от тільки переконалась — головне не придумувати їх собі наперед, бо чомусь рветься не там, де все під контролем, а там, де й не подумала б..
Ну і після того, як мені перепало за підняту на кухні трубку на паралельному телефоні під час розмови мами з кимось (в суть якої я навіть не встигла вникнути), знаєте, навік затямила, що чужі розмови і листування — табу. І мене особисто пересмикує від думки, що хтось без дозволу бере мій телефон, не кажучи вже про більше..

 

І це, мабуть , якраз буде проявом довіри від дитини. Всі роблять помилки, і не тільки підлітки. І в 40 років можна на стакан підсісти, чи наркотики. Головне, щоб дитина (чи доросла людина) мала до кого звернутися за порадою і підтримкою. Може тоді і самогубств було би в рази менше.

 

в часи нашого шкільного дитинства також вистачало дітей, які соромились своїх батьків. В моєму оточенні їх практично не було, але зі сторони бачила.
Нещодавно говорили з ровесницею про водіння, то вона казала, що має права, але не їздить, бо нема нормальної машини, в селі розвалюха стоїть. А виявилось, що розвалюха - це пристойна чиста "дев'ятка", на якій не соромиться їздити її чоловік... А я їжджу на "шістці" і єдина незручність в тому, що цю машину я позичаю, а не є її власницею. Так що то просто різні люди. Я би також сумувала, але не сильно.

нікагда не ефективний.
Але я пам'ятаю, як були моменти, коли мені відсутність контролю сприймалась як те, що мною не цікавляться взагалі.

наркотики і аборти. Не знаю, яким чином, але це було в мене не "заборонене" ззовні, а в моїй власній голові неприпустиме. Так і залишилось.

пригадую, як приїжджала бабця, і рилась в моїх речах. Ну я, як порядний шпигун, мала спеціальні "щоденники" і блокноти, які підкидала в ті речі, наче заховані. Пару разів ловила бабцю на гарячому, влаштовувала скандали, а сама собі на фоні тих скандалів спокійно жила іншим життям, значно цікавішим, ніж в тих щоденниках.
Для мене також чужі листування, розмови, гаманці, кишені - це табу. Але! тут важливо бачити момент, коли людина сама хоче щось зі свого життя показати і відкрити для тебе - і прийняти це, а не махати руками: це твоє, мене це не цікавить!!!

 

Що вважаю своєю великою помилкою - для мене право на всі рішення, в т.ч. на таємниці, завжди вимірювалось тільки грошима. Ні, мені не дорікали батьки, то я чомусь так вирішила.
Цього точно хочу уникнути зі своїми дітьми. Речі окремо, стосунки окремо.

 

Погоджуюсь, щоб не виникало почуття «зайвості», і потрібні розмови, щира цікавість і співчуття, обійми, домовленості, обов'язки, правила (з яких деколи приємно робити вийнятки..), для обох сторін. Не уявляю собі, що може бути гірше для підлітка, ніж ставлення типу «а, це ти?.. ну, підігрій там собі щось, давай, па-па, я побігла..». Діти ж не можуть рости собі, як трава. Точніше, можуть.. але це дуже сумно.
І на 100% правда: найкращий фільтр небезпек — у власній голові, і не замінить його ніякий контроль ззовні. Якщо його нема, то біда, значить, щось упущено задовго «до»...

Тобто, це мої кошти, як хочу, так і роблю? Чи хто заробляє, той і керує? Просто не зовсім зрозуміла думку..

 

Мало на увазі якісь банальні дрібниці, які дитина не зобовязана розказувати. А як не розказує про свої проблеми, про своє життя, то є проблема батьків, що не змогли збудувати довірливих стосунків. І так, часто діти приховують щось від батьків через страх покарання. Саме тому потрібна довіра, щоб дитина не боялася сказати, а знала, що може поговорити, і отримати чи підтримку, чи пораду, чи ту ж заборону.

Мільйон раз батьки говорили про сигарети, і навіть батько палив, але після розяснювальних розмов, у мене не виникало бажання спробувати.

Контроль точно не застраховує від помилок. Тут дитина навпаки хотітиме більше спробувати заборонене, і навчиться віртуозно обманювати.

 

так, а точніше, приміром:
- ніхто не може заборонити мені малюватися як х*ойда, якщо я заробляю собі на косметику
- ніхто не може казати мені, коли повертатись додому, якщо я тут прописана і докладаюсь до оплати комунальних.
ЦЕ НЕПРАВИЛЬНО, я повторююсь. Але десь така думка.
Ну і батьків дуже застерігаю від дешевого пафосу типу "доки ти живеш в моєму домі, ти живеш за моїми правилами". Бо дитина може відповісти "та без питань", встати і піти.

 

Не втрималась, щоб не написати приклад. Отже, живу в домі батьків. Великий будинок, де ми мажмо власний кутик. Про комуналку і утримування хати - ну ясно, як самостійна сім'я, теж вкладаємо.
Значить час від часу забігає до мене тато, і отут страшне бажання знати щось, що йому не розказують. Обов'язково загляне в спальню.. в холодильник ніби ненароком, коли я щось туди ставлю.. і найгірше, коли лежать на видному місці гроші або документи - взяти і прочитати, "прикинути" на око скільки грошей лежить.. от як поводитись? Я вже далеко не підліток. Натякала, далі почала прямо говорити, відповідь "ну я може не зовсім чужа людина.." що робити далі? У його хаті за його правилами? Чи тупо ховати, щоб не бачив зайвого? Але я ж теж у своїй хаті і хочу почуватись комфортно(

 

то зовсім інший приклад, але це окремий сум.
Чомусь нерідко проблеми зі сприйняттям особистого простору саме в покоління сучасних 60-70.

хай не лежать.

В мене минулого року була ситуація, коли переглянули білизну в моїй шафі. Незалежно від обставин того випадку, мені досі час від часу хочеться все викинути, почуваюсь пограбованою, хоча нічого не зникло

 

Але мова йшла про невидимий контроль. Про часткову ілюзію свободи і самостійності. Коли дитина не відчуває тиску.

 

недооцінка здібностей дитини

не схвалюю. Справжню часткову свободу, пропорційну до дієздатності - схвалюю.

 

дуже і дуже згідна. Середовище - одна з трьох визначальних речей в становленні дитини, окрім виховання (а конкретніше, стосунків батьки-діти та батьківського прикладу) і вроджених нахилів. І, не применшуючи важливість першого і останнього, виховання, вважаю, це №1, який може підтягнути інші два, звісно, так само, як і запороти все(
Ну, і середовище теж може витягнути, але це більш рідкісна комбінація.

 

Вибачте, не стрималась, до теми Пласту: Sergii Zhadan
Насправді, мені теж хочеться вірити, що організоване дозвілля сина вбереже його від бруду світу цього... або хоча б зменшить відсоток оного... Та повних гарантій доброї компанії та «правильного шляху» нема ніде.. на жаль. Але це не означає, що не треба прагнути, все правильно.)

 

та це взагалі чи не найбільше, що може зробити людина

 

Погоджуюсь з

. Ще б додала, що дитині змалечку потрібно прививати певні безумовні установки.
В мене поки діти не підлітки, але ж я сама ним булаБатьки з моїм часопроведенням поза школою не заморочувались, але при будь-якій нагоді наголошували на ключових правилах поведінки. Перебуваючи в різних обставинах, різних компаніях, я мала, так би мовити, установки по замовчуванню, через які б ніколи не переступила.
І теж вважаю, що батькам потрібно корегувати оточення дитини.