Чи має дитина право на власні таємниці?

Ви абсолютно праві в цьому.

А от це, як на мене, - банальний брак виховання. Щось десь колись пропустили чи не закцентували вчасно. Пізно пояснювати, коли дитина прийшла і сказала "мені соромно з тобою на люди виходити, бо в інших мами-тати на машині приїжджають, а ти...". Такі речі пояснюються змалечку, превентивно. Щоб дитина вже мала цей емоційно-моральний багаж. І якщо однолітки будуть щось там казати на зразок "а от у твоїх батьків навіть машини нема" - вона повинна знати, як відповідати. І головне - не просто "відгавкатись", а справді мати впевненість в тому, що батькам та машина взагалі не треба. Або ж вони її придбають - але тоді, коли буде потрібно, а не тому, що вже у всіх є.

Звісно, сказати чи написати набагато простіше, ніж реалізувати на практиці. Я в підлітковому віці теж багато чого хотіла - косметики, модно вдягатись, мати якісь модні дрібнички. Батьки на той час не могли собі дозволити купувати мені те, що я хотіла (у мене навіть тетрісу не було ніколи - правда, тамагочі таки випросила на день народження). Та я ніколи в житті не соромилась своїх батьків. Якось з розумінням ставилась до того, що сімейний бюджет був досить обмеженим. Хоча у підлітковому віці і років до 23 була рідкісним "не подарунком". Якби я зараз була в ролі матері, їй-Богу, сама б себе прибила.

 

мені подобаэться позиція вище,що буде сумно, коли дитина мене буде соромитися, но недуже(коли звісно через матеріальні речі). Бо....вона ще на той час ще не прожила того, що прожила я. Що інколи краще поганенька таврія чесно зароблена, чим мерседес на грабовані гроші...Коли я їй це скажу вона звісно то знатиме, но.....теоретично. Так само як знатиме, що мерседес то круто....То все будуть чужі слова і чужий досвід, в якому незрілому мозку ще розібратися треба....Так що, дівчата, не глобалізуйте.
По-друге, про декларації, коли ви такими термінами говоритимете дитині, точно вас не почують. Далі, у вас не попахує когнітивним десонансом - між довірливими стосунками, і проголошуванням власних правильних принципів....змалечку, непорушно і безапеляційно? І ще раз повторюся, та після такої школи декларацій -дитина ніколи не розкаже своїм батькам, коли порушить якусь з них....

 

Та ясно, на Мерс можна тільки накрасти.

І ні, нема когнітивного дисонансу. Що має довіра до дитини до закладання вічних цінностей? Навіть не так - я їм спочатку закладаю принципи (відповідно до віку і можливостей сприйняття, але непорушно), а потім в мене і вибору не буде крім як Богу довірити, і сподіватись що ті принципи спрацюють.

 

ну та чого ж. виховання - це важлива частина світогляду, але тільки частина.
вплив суспільства ніхто не відміняв, а порівнювати себе з іншими - це цілком нормально. І залежно від сили особистості і багатьох інших факторів реакція на це порівняння буде менш чи більш болісною.
Для мене важливо пояснити обидві сторони 1) що заробляти - важливо, і треба вміти забезпечити себе і свої потреби. 2) що гроші - це не головне.
Вчитись радіти тому, що маєш, але прагнути і здобувати те, що хочеш. Це важливо. бо оця прив'язка штучна бідності до багатьох чеснот мені дуже не подобається.

--- дописи об"єднано, 12 Грудень 2017 ---

а потім я би хотіла, щоб у дитини була своя думка. Щось таке, що можна протиставити і думці когось стороннього і, не-нажаль, моїй думці теж.

 

Я як згадаю які в мене були думки... На одних втовкмачених принципах і виїхала. Ми ж про підлітків говоримо. Може де є такі супер-свідомі, але я ніколи не бачила.

 

звичайно. І все одно, мені важливо було мати свою окрему думку. Те, з чим "в руках" можна аргументовано сперечатись З дорослими, з однолітками, з вчителями.
Хотіла би, щоб в моїх дітей було щось таке.

 

Принципи для дитини глупа теорія, якої купа вчать, особливо в школі...Тому в певний момент(не кажу, що обов`язково) ваша теорія разом з теоремою Піфагора піде в шлак). Ви не передбачаэте права на помилку і таку помилку взагалі. Принципи, то дуже вузкий діапазон, нема що буде коли станеться....поплачем, я буду кричати , я не буду кричаи....Дитина того не знаэ і боїться, друге може не бути страху, а не бажання розчарувати, не оправдати надії....Мабуть пасує розширювати діапазон від категорії добре-погано, до категорії після такого живуть...І що виходить, ми поміщаємо дітей в дуже вузький діапазон вчинків і"поважаємо" їх приватність...Та ясно, що в тому коридорі не оступитися складно, треба страхувати...

 

я дуже добре пам'ятаю. Цікаво, що лишилась я та сама, просто низка прийнятих рішень та відповідальність за них на мене впливає.
Тому мені важливіше, щоб дитина була сильною і відповідальною особистістю, ніж те, чи відповідає її світогляд якимось конкретним критеріям

 

Погоджуюсь на 100%. Якби люди завжди вдовольнялись лише тим, що мають, ми б і досі, мабуть, ганяли степами разом з кочівниками.

 

Ви оце з ким зараз розмовляєте?

Принципи - це не теорія. Я живу згідно своїх принципів, і діти це бачать.

У вас якесь вузьке розуміння слова "принципи".

відповідальність за свої дії хіба не є частиною світогляду? Вона ж не з'явиться ні звідки, якщо не пояснювати і не демонструвати відповідальність, і не давати відчути її?

 

@cjomcjomka , Ви — мій ідеал мудрої , вдумливої, розуміючої мами. Однозначно.
А взагалі, аби не забивати дітискам голову хрестоматійними принципами, нафталіновими правилами і фарисейською мораллю, пропоную і правда — просто слідкувати на всі способи, аби не влип. Влипне — ну, буває, будемо далі жити. Ні пересторог, ні висновків. Зате мама — не ментор, не учілка, не ксьондз. Мама — друг. Наб'є шишку — зітхнемо і далі якось погребемо. Без орієнтирів, без правил, без моралі, зате в морі любові. І хай дитина буде САМЕ ЗА ЦЕ вдячна, а не за якісь убогі спроби зорієнтувати в цьому світі і виховати людиною, а не палко любленою істотою без коридорів, рамок і планки. До речі, оступитися в коридорі значно важче, ніж захлинутися у відкритому морі. І не обов'язково його ширина —1.5 метра.

 

дуже мене оце зачепило...я вважаю, що я була "легкою" дитиною в підлітковому віці, розсудливою, з батьками були хороші, довірливі стосунки

(я не розповідала про кожного, в кого закохувалась), але вагомими речима ділилась)

, але от раптом згадала, що таки ж штормило тоді, те, що зараз само собою зрозуміло, ті погляди-принципи, які міцно вкорінені - тоді якраз були поставлені в бурхливі умови...і так, це були тоді батьківські принципи, не зовсім мої, якщо чесно. А от чого я до цих принципів таки прислухалась, то це
вже заслуга тих стосунків.

мені теж, і жахаюсь, наскільки міцно це сидить у головах...

А чому не треба? а як треба і не можуть купити?
Самооцінка, гідність не повинні прив'язуватись до матеріальних статків. Якщо батьки так почуваються, то навряд, чи діти будуть таким страждати, принаймні, коли підростуть і дозріють.

 

Я думаю, йшлося не про «втовкмачені силою» принципи, а про добре засвоєні і сприйняті. До речі, щодо впливу того, хто саме їх транслює: те, що я перейняла від мами, «проросло» в мені. До батьківських же посилів був лише внутрішній спротив (попри «правильність» їх об'єктивну). От вам і все про авторитет, приклад, довіру і спілкування...

 

до якогось віку це заспокоєння, після якогось - виправдання.

фільозофське питання. Частиною світогляду чи рисою особистості? (НМСД, особистість може мати різний світогляд. Це hardware і software)

 

@Patty та що Ви в крайнощі вдаєтеся))). Істина завжди десь посередині.
@Orman я ні з ким конкретно не розмовляю, просто пропоную поглянути на ситуацію з іншого кута зору. Альтернативна думка, так би мовити. І на ваше живу за принципами, діти бачать...Дітки можуть видати , була молода таке витворяла, а тут така правильна....

 

так, це терапевтичні установки, 100%, але то в оригінальному походженні, а для нашого покоління це, швидше, просто спадково нажитий багаж, далеко не завжди усвідомлений та ідентифікований, який, як би це не було прикро, веде людей по життю до своєї відправної точки- бідності, проголошуючи її за чесноту...

 

Ви бачите різницю між транслюванням і втовкмачуввнням? Для мене, щось що більше 2 разів сказано-то втовкмачувати.

 

Не можуть саме зараз. А через рік-три-п"ять-десять, можливо, придбають. Значить, треба добре пояснити дитині, що не все в житті стається за клацанням пальцями. І на все є свій час. Щоб купити модельку машинки з кіоску потрібно почекати, наприклад, 3 дні (до зарплати). А щоб купити справжній автомобіль - розробити стратегію, як наскладати (зрозуміло, що на це піде часу "трохи" більше, ніж на модельку). І це, до речі, гарний наочний приклад для дитини на майбутнє - щоб вчилась думати, як отримати бажане. А не вимагати з батьків. І стимул також - "хочу жити краще, ніж батьки".

 

Мої висновки:
-більше покладатись на Бога;
- нищити в собі деспота -контролера;
- бути частиною життя дитини, більше там де хоче вона, а не там, де хочу я;
- говорити відверто, про своє життя і помилки особливо. Не повчаючи, а по дружньому;
- дитина має право на помилки. Масштаб тих помилок див.п1
- навчити усвідомлювати причинно-наслідковий характер стану нашого життя.
Але про мою подругу і її «невидимий контроль» категорично не погоджуюсь з тим, що вона недооцінює сина, або не довіряє йому. Це страх і чужі приклади приміряні на себе, а ще власні спогади про « бурхливу юність» і вчинки, які на даному етапі вже не можливо пояснити самій собі. Але це теж див.п1