Депресія, як побороти?

можу багато написати про депресію. і хоч ніхто так і не визнав що вона у мене була, пройшла я багато. але хочу сказати про ліки. чогось їх так усі бояться. та краще пити ліки, хоч і все життя, але жити!!!! аніж боятися страшних назв (антидепресанти, транквілізатори, нейролептики) і ледве існувати і страждати. і так, якщо пропити антидепресанти навіть піврічним курсом, то зовсім нема гарантії що їх не доведеться приймати знову. а якщо є така схильність організму - то вже на все життя. але з цим можна боротися і жити!

 

@Lynx це правда...у всіх ліків є побічні дії, не тільки в АД. В моєму випадку, якби не антидепресанти і психотерапія - то давно вже б звихнулася...хоч з таблетками, але живу повноцінно - без страхів, без проявів панічних атак, без нав'язливих думок та постійних сліз без причини...

 

@Stepan Prysh , хто такі КПТшники?

 

КПТ-шники - сленгове слово у психіатрично-психотерапевтичному середовищі. Означає психотерапевтів, котрі практикують когнітивно-поведінкову психотерапію.

 

Здраствуй, йолка, Новый год...
От тепер я знаю, що то таке депресія Останні роки два відчувала, що ходила на грані - час від часу впадала в хандру але якось вдавалося посидівши в нірці і "повмиравши" пару днів знов зусиллям волі вибиратися на світло. Цього разу інакше. Коли зовсім "накриває" - майже неможливо змусити себе поворухнутися, думки ніби сповільнюються, руки і ноги стають десятипудовими і таке враження, що навіть якби стеля падала - я б не посунулася. Чим далі - тим менше злості (яка була спочатку) і більше безпричинних сліз. Чим далі - тим важче заставляти себе робити вигляд, що все зашибісь, тим важче встати і зробити хоч те, що мушу, і чим далі - тим менше мене це хвилює. Я вже не переживаю про втрату репутації, кар"єри, перспектив, про те, що виховательки в садку таки остаточно вирішать, що я алкоголічка

бо вже кілька днів навіть зуби чищу і розчесуюся через раз - коли "попускає" трохи.

Бути стильною - ха, бути красивою - три рази ха... Нажріться шоколаду, підіть прогуляйтеся надворі, життя прекрасне - навіть не коментуватиму
Коли просвітляється - стає не те щоб добре, а принаймі нормально-терпимо, як після грипу - складнувато але можливо. Глобальні плани і "радіння життю" все одно десь в паралельній реальності, але зварити їсти, переодягнутися, написати оно якусь дурню на ДП, сходити на пошту, в магазин стає не таким напряжним. Але й тоді боротися, доводити щось собі чи іншим, сперечатися, будувати і втілювати плани... немає ні сил, ні бажання... Просто стає достатньо палива і включається такий собі режим автопілоту.
Так що, кажись, я маю новий досвід - і тут побувала-відмітилася

він не від того. він всього лише покращує кровообіг в мозку, я пила коли починалися запаморочення і т.д.

бо мала колись ще в студентські часи мікроінсульт, то от гліцисед від таких штук теж - там в інструкції пише, здається

 

співчуваю. Ти чоловікові казала, мамі? Тим хто може забрати на себе дитину, поки ти себе відтелепаєш?
До лікаря? Для початку - невропатолога?

 

Ги, він сказав що у нього теж депресія. Якщо коротко - то з тої сторони допомоги не буде.
А мамі нє, не хо, до неї завозити малого - далеко, а тут мені мама не треба, бо то буде зайве джерело конфліктів.

Добре, що в мене є садок наразі, а ввечері вт. і чт гурток

заради якого треба пройтися чер з Погулянку - що плюс бо природа, прогулянки і все таке, а потім можна сидіти в куточку в коридорі і в стіну втикати або читати поки Влад займається

, а в решту днів мультики. Вихідні вже трохи лякають.
Влада шкода, бо він бачить що щось не так, пробує мене підбадьорювати часом, а мені від того зовсім зле стає, що, наче, на нього "навішую" і він через це теж страждатиме.

Ух, я з лікарями не сильно дружу і наразі ще надіюся що сяма-сяма, даю собі часу до кінця року. Як за 1,5 місяці не розгребуся - піду здаватися... Там сонечко обіцяють, мо, трохи вигріє. Луізу Хей почитаю-спробую (почала з того де 21 день вправ), тут в пп сьогдні ще таку здраву мисль про маленьки крочки підкинули Путь из ямы
ну я і так вже зо 2 тижні грандіозного не планую а пишу собі в блокнот дрібні плани "сходити-купити-занести" щоб хоч трошки рухатися і прогрес викресллючи бачити.

 

то така штука, яка має властивість поглиблюватись, а не вивітрюватись.

з священниками?

можеш мені підкидати.

 

Не знаю. Я з ними не знайома. І взагалі не знаю з якого боку до них підступатися...

Я вже помітила Але так щоб дпресія, а не хандра просто - то лише зараз почалося (і я поки що сама від себе в шоці), ще можна трошки поекспериментувати, певно. Я взагалі не сильно суїцидник, як побачу, що зовсім зле стає - поповзу до спеціалістів.

 

при поглибленні людина перестає "бачити", тому треба ловити "тепленьку". Давай, не жартуй. Може тут дівчата в темі когось радили.

 

повірте, краще зараз почати лікування. Чим більше Ви будете затягувати - тим важче Вам буде вийти з того стану або заставити себе лікуватись

кажу зі свого досвіду

.

це лише Вам так здається, ви спочатку давали з тим раду і у Вас ніби хвилі були, все ок - і не дуже...Ви викарапкувались з того і наступав світлий день.Але з кожною такою хвилею стає лише гірше...
Лікар і тільки лікар, не зволікайте! Воно само не пройде

п.с. тримайтесь, лікуйтесь і все у Вас буде добре!

 

@Akina насмілюся вам порадити дві речі. Те, що ви описали- класичний випадок пониження серотоніну(по простому- депресія). Щоб хоч трошки підняти, поки будете на шляху довиходу з кризи:
Виключити повністю солодке. Особливо в другій половині дня., особливо якщо схильні до безсоння.
Сходіть в солярій. Якщо немає протипоказань. Рівень серотоніну напряму пов'язаний з УФ. Саме тому влітку мало хто депресує. По пару хвилин. Має бути результат.
Удачі вам.

 

я не їла солодкого взагалі 2 тижні Тиждень тому трошки почала, але загалом зовсім не багато, за оцей тиждень лише Владовий торт (не магазинний, тому не сильно солодкий) на ДН і ще одну шоколадку на 3 дні собі розтягнула (і так вийшло що ранками якраз)
Сьогодні почала трохи розбирати - я реально загнала себе за минулі 2 міс (і фізично, і морально), забагато всього було і все швидко, і все треба на позавчора...
От тепер вже виревілася вволю, дозволила собі нарешті не відповідати ніяким критеріям типу "тобі треба добре виглядати"

за це дуууже картала себе останнім часом

і т.д. сьогодні от виговорилася віртуально трохи і загалом сповільнилася до мінімуму (от як голова крутиться, наприклад, і стараєшся всі рухи обережно і плавно. Так і я тепер... ). Короше я сьогодні зарьована нечесана черепаааха яка цілий день валяється, читає і зовсім не картає себе за це нарешті.
Бо раніше я все одно за день-другий силою намагалася впихнути себе в активне і радісне життя, а сьогодні вичитала, що це і було

Моя помилка була якраз в намаганні силувати себе, намагаючись підтримувати активний і радісний стан, і втіканні від печалей - і отак стрибала по синусоїді. А от бути пасивною, сповільнитися, не дьоргатися і просто спостерігати та жити в режимі економії енергії - то щось дуже нове, цьому варто спробувати навчитися. І головне для мене тепер не зірватися за пару днів і не почати знову з останніх сил вдавати з себе восьмилапого гепарда і ставити планки.
Дівчата, дякую дуже за корисні ідеї та підтримку тут, в карму і пп

 

ну не знаю.. мені море не помогло) вірніш помогло тільки на ті два тижні. що я там була)

 

@Akina, а скільки то вже по часу? Сама криза ?
То чудово, що ви аналізуєте, але не критикуєте і не докоряєте собі. Ви взагалі молодець, якось відчувається з дописів, що ви чесна сама з собою. Це класно.
Поставте собі часову межу, але меншу. 1,5 місяці то багато, може накрити. Скажімо - три тижні. Не обов'язково має бути результат, лиш би позитивний прогрес був. Як нема- без вагань до лікаря.
І рух. Як неможете - хоча б прогулянки, як не можете вийти спеціально, то гуляйте після того як завели малого в садок, або виходьте на годину швидше як ідете забирати.

 

Воно так непомітненько, потихеньку, на фоні втоми, недосипу (і трохи безсоння) та застуди підкралося, що я спочатку на невиспаність, температуру і т.д. списувала, а потім буквально днями зрозуміла, що ні - то щось новеньке.

Не завжди, але я стараюся, з іншими теж, бо так простіше

правда не кожного разу вмію донести то до інших людей так, щоб мене правильно зрозуміли

можна і так, три тижні, 21 день. Якраз Луїзу Хей 21-денну домучаю, може.

 

А, ну і новенько-нетипове ще, що я не жеру як раніше зажди в печалі і недосипі. Їм нормально, але не об"їдаюся і шкідливостями всякими не зловживаю

ні вафель, ні морозива, ні цукерок-булочок, зі "швидкої їжі" максимум грузинська випічка ота смачненька що по Львову є в кіосках, і то солона а не солодка

О-о-о, написала і сама собі здивувалася щойно (я просто думаю і аналізую краще коли говорю чи пишу). От, навіть схудла якось випадково за ці 2 місяці біганини і десь там раптом зрозуміла, що в теперішніх незнаюскількитам (55?) кілограмах значно комфортніше загалом чуюся, ніж в звичних ще зі школи +- 60. І на солодке не кидаюся взагалі, 14 днів без цукру льогко осилила на яблуках і кількох ложечках меду... Коротше воно якось так підло і неждано з-за рогу мене шибануло і я поки не знаю точно чого. Мо, ще подумаю і докопаюся таки (бо версії в мене є).

 

Важко докопатися, але видно ваше життя, потребує змін, ви, ще дуже молода жінка, щоб впадати в таку пропасть. Мають бути на те, якісь суб"єктивні причини, і ще, можливо у вас такий характер, як тільки щось не так, зразу кома.., ну не знаю, а можливо, як в дітей, стрибок(росту). Мусите взяти себе в руки, знаю, що то не просто(бо сама, далеко не втікла), але можливо треба розвіятися, але так по-дорослому!? Або ви просто в пошуку себе(роботи), а то таки депресія.

 

Я не знаю, бо з мене Рудий сміється: дитя застою і не вірить у депресію. Але, кажись, вона у мене була, а зараз

я не лікувала

просто перейшла в хронічну форму.
Чого не лікувала? По-перше, вірила, що переживу сама

і таки перший раз пережила

. По-друге, шкода грошей на психоаналітика, бо вважаю, що мені Господь для того дав розум.
Я не вважаю себе віруючою, але я знаю, що церква і священник завжди мені допоможуть.
Чого священник? Бо з ним можна розмовляти і почути відповіді на свої питання.
Навіть, якщо зара тобі їх не хочеться чути. Тому я вважаю, що це краще, аніж психотерапевт. Бо слова одні й ті ж, і грошів не беруть.
І розмова... Мені допомагає розмова: суха, пуста, без емоцій і чужих думок. Я говорю і плачу, а мене просто слухають.
Інколи Рудий до мене репетує і каже, що інакше не можна достукатися. І в перший момент і ображаюся

ібо нєфік кричати на принцесу

, але потім усвідомлюю, що по-іншому мене ніяк не копнеш не порухаєш.
Звичайно, я за психо- і бла-бла-бла. Свого часу я не мала можливості до них звернутися. Але вірю, що ці депресивні стани можна подолати самому

маючи підтримку, звичайно

, просто воно займе більше часу і зусиль. Але можна.

--- дописи об"єднано, 13 Жовтень 2017 ---

Пфф! Я ващє жерти не можу, коли в мене пєчаль.
Патаму, раз я маю апетит, знач не всьо так хреново.
Кста, депресняк так і вилазив: я місяцями нічого не їла. Просто не лізло, нудило від усього.

Власне оті суб'єктивні причини і стають причиною депресії. Це взагалі складна річ - оті причини. Там настільки багато складників, що ніякого психо-бла-бла-бла не вистачить.
Тому я й звертаюсь туди, вище всього того. Якось так.

 

Знаєте, в мене мама, зараз також у дуже важкій депресії, бо похоронила чоловіка чотири місяці тому. І вона взагалі якось закрилася у собі і у молитві. Важко, бо вона живе серед різних людей, з однієї сторони вона все чує, розуміє, сприймає, а з іншої нічого не хоче, тільки, щоб її не рухали, ну але так не можна!?