Діти в Церкві

Ми ходимо у церкву зі всіма дітьми, але завжди стоїмо на вулиці. У нас біля церкви (на Пасічній) велике подвір"я і там дуже багато людей (не тільки з дітьми) стоїть під час Служби Божої. І от діти (не тільки мої, а більшість) там собі бавляться, у пісочку-снігу колупаються, влітку по траві ходять коників стрибунців шукають, там навіть такий майданчик асвальтований є -- то навіть у футбол грають. Навіть собі не уявляю, як то з ними можна в церкву. Хіба кому цікавіше -- то в тата на руках. А після Служби, коли люди вже повиходили -- ми заходимо всередину, ставимо свічку, п"єм свячену водичку... А віднедавна у нашій церкві зробили четверту ранішню Службу Божу -- на другу годину. Я ще не ходила, а чоловік із дітьми ходив. Каже, людей мало, діти всередині просто біля священника, їм цікаво: трохи посидять, трохи походять

 

Це моя болюча тема. До року я з малим гарненько собі ходила до церкви(на подвір*ї) він засинав і це мене влаштовувало. З року моє дитя досить добре пересувалось самостійно(пішов в 9 міс) і все - він гасає, викрикує, збитки робить після 20хв. перебування.Коли йому було півтора року ми переїхали за місто. Тут взагалі катастрофа- як мультик про П*яточкина, ми при ходимо до церкви мій (найменший серед дітей які ходять, бо решта у візках) гоне перший, а за ним ціла ватага. Зауважте, що по дорозі до церкви він сам робить собі установку: не суміти, не гонити і т. д. Я ще довший час намагалася то все направити, але це були одні нерви. Я реально була зла, мені було встидно, і від того ще більше злилася. Я здалася! Можу інколи зібратися і поїхати до Львова в церкву. Там він витримує хвилин 20-25. Ну і кожен раз, як буваємо в місті(2-3рази на тиждень) заходимо до церкви помолитися. Довше ніж тих 20хв. не витримує. Малому 2.8- активний дуже, не сидить і хвилинки, ввечері коли молимося, то він мусить товктися або намотувати круги по кімнаті. Молитви повторює зі мною, але стояти - нізащо. Сподіваюсь, що переросте. Дуже сподіваюсь.

 

Ну не природньо бути дитині без руху. Я йду до церкви з дітьми, знаючи, що будуть ганяти. Часом топаю з 3-ма. Одне виє, друге жаліється, що ноги болять, а третє питає, коли додому.

 

Ні, він реально навколо церкви з криком "юухууу" гоне. І дітям така гра подобається- то вони й гонять за ним. А батьки на мене дивляться скоса- і я їх розумію повністю. От я й знайшла вихід, не впевнена чи правильний. Бо не кожну неділю їду до Львова.

 

Моя мала провокаторка якщо бачить свою цільову аудиторію, то завжди когось на щось підіб"є. То стрибати і реготати, то бігати дуріти.. Зупинити неможливо. Стараюсь, хіба обирати церкву, щоб стояти на вулиці, або щоб діти не були скупчені в одному місці.

В мене інше питання - доки вважається етичним і нормальним дитині щось жувати в церкві. Моя часом має охоту на всілякі печенюшки- соломки. Нам вже скоро 3, в принципі пояснити можна, але от та криза трьох...

 

А моє дитя сьогодні пройшло через Царські Ворота... Я аж завмерла, бігла за ним, але зловити не встигла.
Свекруха потім сказала, що дуууже зле, їй так мама ше казала, що то дуже поганий знак. Забобон? Не розумію, як в церкві щось може принести біду..

 

забобон і якраз саме забобон є гріхом, а не прохід дитини за царські ворота, тим більше хлопчика...
звичайно, якщо виникають сумніви, то краще спитати про це наприклад у свого духівника.

а коли хрестять? хлопчиків заносять і проходять за царськими воротами.

... я наприклад переживаю і слідкую за причастям, щоб малявка не вхопив чашу, щоб не виплюнув чи розлив причастя,
за тим щоб не "буянив" також слідкую, але ж діти то є діти, тому казуси бувають різні.

 

Сьогодні на мене накричали за поведінку моїх дітей в церкві. І мене "пробило"
Просто в церкві ті, хто ходить туди не для галочки, мають особливий вразливий стан. І я теж. Тому дітей від агресії закрила, а мені тепер погано.
Тут же зацінила грізність тата моїх дітей - коли він з нами разом, нікому язик не повертається напасти. Хоча він мила і неконфліктна людина. Ну і поведінку менших разом все ж легше амортизувати.
А сьогодні я була сама. Діти поводились недобре, але не бігали, не штовхались, не кричали і не зачіпали людей і їхні речі.

За що себе поважаю - я не зірвалась на дітей через те, що "відгребла" за них. Поговорила з ними, бо поводились справді погано і не реагували ні на мої прохання ні на зауваження. За це навіть покарала відсутністю мультика. Але спокійно і без "передачі естафети агресії".

Всередині церкви крім нас зазвичай максимум 2-3 сім'ї з дітьми. І я розумію, чому

 

а що ж вони таке робили?

 

Між собою штовхались. Плескали в долоні, корчили гримаси. Сергію 5 з половиною, виглядає на 7. Віруся тягне на п'ятьорік запросто. Нерідко ті зауваження починаються з того, що "то ж не маленькі діти". Таблички з віком носити чи що Дмитро в якийсь момент почав закривати і відпускати свої вуха, щоб звук хвилями доходив
Блін, мені треба вчитись в церкві суміщати відкритість до Бога з закритістю до маразму.

"То не діти, то не знати шо! Таке привести до церкви! Та що ти за мама, не виховуєш зовсім!"

 

Треба було сказати тій жіночці що осуджувати гріх. Хай не забуде висповідатись сьогодні ж.

 

та сказати є що насправді.
Просто в ситуації, коли йде служба, а хтось кричить, перекрикуючи священика, відповісти можна лише перекрикуючи всіх. То вже якось дуже задуже.
Дякую за підтримку, я щось реально все на себе вхопила.

 

думаю, кожен, в кого є малі діти, і хто ходить з ними до церкви, бував у такій ситуації.
Діти непередбачувані, і з ними нелегко,

особливо в ситуаціях в церкві, коли сам маєш потребу і бажання зосередитись і заглибитись,
а діти вимагаюсь свого - це часто справжнє випробування

але "все так не буде".
А за ту жінку можна помолитись.

 

На мою орду раз надворі кричали, в місці де якраз батьки з дітьми. Може би і ше шось сказала, але побачила мій злобний писок і мовчала до кінця служби. Служби Божої я вже не чула, бо мене тіпало зі злості.

 

відкритись. Я "по життю" в "бетоні і залізі", а до Бога вже 10 років вчуся потроху відкриватись. Тим більше, сьогодні справді маю особливу потребу ще і через це розбита дуже.

дякую

 

Не переймайтеся. То дуже образливо, коли так " наїжджають " на дітей. Не знаю, як би я втрималися не "порвати" за своїх. Але подібні екземпляри людей мають властивість зустрічатися часто, особливо в громадському транспорті . І про Церкву з досвіду моєї родини. Свекруха водила в церкву мою племінницю, мама якої працювала за кордоном. Одного разу якась бабулька так "шикнула" на дитину (молодшого шкільного віку) і не за поведінку, а за те що дитина в "непідходящий" момент пішла загасити свічечки, що догорали ( ну люблять діти таке), що після того дівчинка навідріз відмовилася йти до церкви. Ви хороша мама і ваші діти найкращі. І вони дуже швидко виростають і перестають отак бешкетувати. Важко, знаю, але старайтесь дистанціюватися. Неврахованих людисьок вистачає, а нервів на всіх не вистачить.

 

Наші діти не раз нечемно в церкві поводяться, то я щоразу внутрішньо готуюся до таких зауважень чи "шикань", підбираю собі фрази-заготовки для відповіді) ясно, що у відповідний момент ними точно не скористаюся, просто мені так спокійніше)
А часом навіть на такі підняті брови-осудливий погляд і відповідаю (внутрішньо, собі), от ту жінку я би запитала, де її діти/внуки)
А самій з дітьми - та, складно, і то не фізично...
Але Ви мій герой з самоконтролю і позитиву, мені рідко вдається не переносити негативу на винуватців(

 

мені подобається церква, куди ходять мої батьки. Там священики говорять, якщо ваші діти хочуть лягти на підлогу і махати руками і ногами, нехай так і роблять, лиш би хотіли ходити до церкви. А як інакше навчити дитину? Таким маленьким важко сконцентрувати увагу і так довго стояти чемно.