Дитина для працюючої мами: аксесуар чи "цілий світ"?

Що значить "дуже тяжко і напряжно". У людей бувають різні пріоритети. Для когось тяжко і напряжно, бо нема можливості поїхати в Грецію чи Єгипет, чи Венецію.
Я от дивлюся на людей із тих сімей, і от деякі дійсно не мають грошей на різні забаганки, лише на необхідне. Але сім'я вирішила, що саме мама дітям найбільше потрібна, а безплатна шкільна освіта геть не відповідає їхнім моральним принципам чи є занадто низькою за своїм рівнем, то Бог тими людьми опікується. Просто люди для себе відкривають, наскільки ми обростаємо зайвими речами і обирають саме те, що дійсно потрібне. Є ж узагалі цілі сім'ї-місіонери (але то окрема тема), там теж грошей не густо, бо фактично ні мама, ні тато не мають офіційної роботи. Проте у тих випадках, коли дитина хоче на гурток, чи зацікавлюється чимось, то гроші якимось чином знаходяться. Наперед їх ніколи нема, але вони з'являються тоді, коли з'являється потреба.
Я взагалі знаю дуже мало сімей, де батько дійсно заробляє дуже багато й саме фінансової потреби виходити на роботу в мами нема. Більшість просто живуть скромно, не бідують, але не розкошують точно. І всі щасливі.

Питай. Я ще мало знаю, бо тільки приглядаюся, але не бачу крайності. Бачу просто батьків, які незадоволені рівнем освіти в школах (і не тільки), а не маючи змоги оплатити приватні школи, обирають таку альтернативу, яка їм більше по кишені. І оскільки це щораз більше набирає популярності (хоча, це зовсім не нова практика, а просто добре забуте старе), то щораз більше різних досліджень проводять також і цікаві результати виринають із того всього.
Але повертаючись до мамів, бачу, що дуже багато з тих, хто має досвід 15-20 чи більше років "буття вдома з дітьми", є надзвичайно діяльними, мають різні домашні хобі та бізнеси, які їм приносять додатковий дохід, часто досить суттєвий, бо хобі переростають у свою справу, яка стає сімейною. Наприклад гомскулери не знаходили книжок, які би їм підійшли, то почали видавати самі, шукати інших батьків, які би писали книжки, а тоді відкрили цілі видавництва чи книгарні. А хтось винайшов цілі системи навчання з математики, читання, письма... А почалося все з того, що мама покинула роботу, щоби "сидіти вдома з дитиною". (беру в лапки, бо то сидінням назвати не можна.)
Коротше, із того всього роблю висновки, що жінка завжди має нагоду знайти себе, навіть якщо вона залишить роботу, щоби бути вдома з дитиною чи дітьми. Всі обмеження виключно в голові.

 

По ідеї, в школі вчать всього того самого, що ми вже теж пройшли, коли в тій школі були.
Ну і батьки зазвичай мають освіту. Як не одну, то іншу. Але то вже оффтоп.

Ну от я якраз про те й говорю, що в кожного своє розуміння напрягу, своя межа того, від чого можна відмовитися.
От я маю тут приклад однієї сім'ї, то він теж мені такий цікавий. Працює лише батько, у нього мінімальна зарплата уже багато років. І він просить своїх роботодавців не піднімати йому зарплати, натомість, виплачувати бонуси у фонд, який він створив для своїх дітей і з якого оплачує своїм дітям приватну школу. У них 7-еро дітей. І вони дуже багато собі речей не можуть дозволити купити, а водночас їхні діти мають все необхідне, і завжди знайдуться люди, які допоможуть. І мама каже, що взагалі не уявляє, як би вона мала виходити на роботу, вона й так ледве жити встигає.
А от відпочивають вони так, що їздять у походи. Маса вражень! І зовсім не коштовно.

А щодо різних світів, то в Канаді, маючи більше однієї дитини, треба таки дуже добре заробляти, аби оплатити дітям садки чи групу продовженого дня. Якщо мама вийде на роботу на середню зарплату, то набагато дешевше їй сидіти вдома, ніж працювати суто на оплату садків.

 

Власне, що вони не розраховують.

Та я говорила загально. Людина або пристосовується, якщо їй ніц не тисне, чи несильно тисне, або щось міняє.

 

То так випадково докупи пов'язалося. Я мала на увазі інше. Якщо уникається садків і групи продовженого дня, то це не конче гомскулери. Просто мама тоді вдома, а діти собі ходять до безплатних шкіл. Такі мами тут зазвичай проходять якісь курси й оформлюють вдома салони краси, стрижки, манікюри, педикюри, видалення волосся воском тощо.

Щодо гомскулерів, то там, де це оформлено офіційно, є ціла система, як воно все виглядає.

Залежить. Багато хто вважає, що мама може знайти інших мамів, яким теж не хочеться вчити дитини того чи іншого предмету, й вони разом наймають групі дітей викладача. То треба йти в іншу тему, бо там направду ціла система, доволі складна, просунута й повністю спрямована на особистий підхід до дитини, відповідно дитина може бути з одного предмету на рівні 7-8 класу, а з іншого - на рівні 5-го класу. А ще гуртки різні, де дитина може займатися улюбленим спортом наприклад протягом дня, а не ввечері, як звичайно.
І батьки ж мають освіту на рівні магістерок, докторатів (не всі, звичайно, але всім і не конче) і тоді проводять курси для дітей, організовують практичні з фізики, хімічні лабораторії. Там вибір такий, що навчання може лише називатися "домашнім", а насправді для багатьох це цілий букет різних занять поза домом.

--- дописи об"єднано, 14 Серпень 2015 ---

Моя знайома каже так: для мене то необхідність, аби діти в школу ходили, щоби я могла їх любити й не позабивала. ))

 

Тут до кінця шостого класу фактично один викладач на всі предмети. А освіта спрощена дуже сильно. Тому й виходить, що самоосвіта вища за рівнем.

Я не уявляю, як вони то роблять. Але реально в нього зарплата в рік 22-24 тисячі. Я дивилася сайт школи, то мені за трьох дітей виходило 17 тисяч на рік. За 6 можна порахувати по ідеї.
І ще всі діти в них займаються футболом професійно.

То на цьому континенті?
У мене навпаки вийшло досить багато витрат. І книжки, і різні заняття додаткові. Економити точно не виходить, витрати так чи інакше будуть. Аж цікаво, як то так без витрат виходить.
Тут кого не питаю, то всі саме за кращу освіту. Ну і проти того, аби їхнім дітям із 5-річного віку розповідали, що гомо і лесбо - це нормально, а в молодших класах вчили про тонкощі анального сексу. Перепрошую за такі тонкощі.
Десь нещодавно читала статтю під назвою "чому високоосвічені обирають залишатися вдома". Отакі цікаві парадокси відбуваються на цьому боці світу.

 

Я порівнюю зі "стандартом", а стандарт - це безплатна школа, а не приватна. Мені вийшло суттєво дорожче, бо в звичайній школі я підручників не купую. Мені певно лише математика коштувала як цілий рік школи. )) Так само мені було лінь вчити деяких предметів, тому записала на курси, організовані мамами-гомскулерами, де власне історію та природничі науки викладав професор. Дешевше зібратися мамам і оплатити професорові півдня, ніж би кожна індивідуально платила. І група з 12-15 дітей, це не 35 - як у звичайній школі. Правда, я потім можу ті витрати списати у податках і мені частина повернеться.
Ну і причини в нас були зовсім інші, аж ніяк не фінансові. У дитини особливі потреби, рівень освіти у тутешніх школах постійно падає (я за один рік довідалася, що багато чого взагалі не вчать, просто викинули з програм; принципи навчання теж починаються експериментальні; домашніх завдань не дають, а якщо дають - то це компутерні ігри онлайн; у школі надмірний доступ до компутерів, брак обмежень на доступ до різних сайтів), так само мені геть не подобається надмірна сексуалізація, проштовхування суспільних стандартів навіть у католицьких школах, і надмірна гонитва за компутеризацією навчання. Ну і школа з 4-ох років - це теж мені зовсім не подобається. Системи в навчанні багатьох предметів нема, є просто стрибання по темах, в результаті діти до кінця року забувають, чого вчилися протягом року. Вчителі розуміють, що це проблема, але не передбачено програмою повторювати пройдений матеріял. Я за рік гомскулінгу більше спілкувалася із вчителями, ніж під час навчання в школі. І якщо на шкільну програму я не можу повпливати, то на індивідуальну домашню - запросто. Тим більше, що перевірок тут узагалі нуль, роби, що душа забажає. Можеш нічого не робити. ))
Останнім часом журналісти дуже зацікавилися темою гомскулінгу й чому все більше мамів обирають таку форму навчання для дітей, то можна було почитати й послухати інтерв'ю. Всі жаліються саме на шкільну систему, ніхто не говорить про економію, навпаки шукають для дітей найкращі програми, які підійдуть саме тій дитині. Ну і принцип навчання не шкільний зовсім, то більше самоосвіта. У нас за рік (на моє здивування) відновилося бажання вчитися й зникло бажання лінюхувати й нічого не робити, з яким безуспішно боролися і вчителі, і я протягом 1,5 року. А тут якось само прийшло, природа заграла в дитині.
Із чим згідна, це з тим, що для мами це дуже велика ноша, якщо все саме на ній будується. А якщо ще й тато дуже контролює саме маму, то це взагалі перетворюється на величезний тягар. Так що то треба мати покликання. Але я вважаю, що й до кар'єризму теж треба мати покликання. Головне те своє покликання відчути й за ним іти, тоді все вдається. Ну і не накидати на себе чужі цілі, бо в мене це була найбільша складність і найбільший провал, поки я не розглянула саме свої цілі, не усвідомила, що насправді рік прожитий немарно, бо своїх цілей я досягнула, а от чужих - ні. Хоча й боролася з ними мало не цілий рік (боролася, щоби не досягати й не зробити їх своїми). ))

 

Там у першому дописі недаремно є примітка:
Тему назвала модератор відповідно до того, куди пішла дискусія далі, а не щодо написаного в першому дописі.
Хоч примітка не моя, але тему я називала. Тема точно не виключно про кар'єру мами з маленькими дітьми.

Загалом моя думка така, що кожен робить те, до чого покликаний і до чого лежить серце.
Для мене віддати дітей до школи - це переступити через себе. Правда, у мене досвід маленький. Я тільки почала. Але саме таке моє бачення щодо мене і моїх дітей. І проблема в домашньому навчанні не з браком соціалізації, а з її надміром. Я за цей рік дуже багато ґуль собі набила саме в тому питанні, тому знаю, про що кажу. Школа такої соціалізації в житті не дасть. Взагалі перше ніж про то говорити, треба вияснити, чим саме є соціалізація так насправді, а не що ми думаємо, чим вона є.

Я не бачу серед гомскулерів нереалізованих мам, зовсім навпаки. Постійно самі щось шукають, чимось займаються, діти так само мають купу зацікавлень, дуже часто вчаться на різних курсах в університетах ще з 5-6 класу (з власного бажання й зацікавлення). Ущемлених і затурканих зустрічала, але таких дуже мало. І при тому, то вони іншим такими видаються, вони себе такими не бачать, тому все відносно. Просто є якась така стереотипна думка в суспільстві, що мама "сидить" удома, а робота - це від години до години поза домом. Та різні є кар'єри та види роботи.

Тутешні дослідження щодо домашнього навчання показують, що саме домашники мають найвищі показники у післяшкільних тестах (щось типу українського ЗНО чи як воно там називається), навіть порівняно із приватними школами. Тому тут це є офіційним і коли пишеться до міністерства листа, що я обираю таку форму навчання для своїх дітей, у відповідь приходить лист, в якому пише, що дякуємо, що повідомили, що діти матимуть забезпечене гідне навчання.
Я за гомскулерами спостерігаю вже понад 6 років, то в мене поки тільки захоплення. І дітьми з приватних шкіл також. А про тутешні школи ось тут написала. Я колись думала, що мій вуйко расист, коли він про шкільну систему говорив, а тепер бачу, що може, і я расистка. А може й не тільки )))

А вертаючись до мам і кар'єр. Мені дуже подобається, коли жінки тут відверто кажуть, що от у мене хата не прибрана, їсти не завжди наготовано, але зате я після роботи йду зі своїми дітьми в парк, музей, театр, або просто сиджу з ними граю в настільні ігри й читаю книжки. Бо час із дітьми безцінний. І якісно проведений час дуже важливий, навіть це лише година щодня. Гірше, коли батьки не вміють проводити часу з дитиною, коли кожен закривається в своєму світі й живуть як багато чужих людей під одним дахом. Знаю такий випадок і завжди було боляче чути питання "ви так часто кудись їздите, як ви один одного стільки витримуєте?" Боляче за ту сім'ю, бо я не уявляю собі, як то не вміти проводити час разом. Маю знайомих мам, які працюють, маю тих, які не працюють (і не гомскулери), щасливі жінки, бо вони пішли за своїм вибором. Їм добре в тому, що вони мають і що обрали.
Натрапила якось на програму в радіо про жінок, які поєднують кар'єру і дітей. Було надзвичайно цікаво послухати саме про те, що в них пріоритети в домі розставлені саме так, що перше треба провести час із дитиною, а все решта зробиться пізніше, або й не зробиться, значить, то не так важливо. І дитина не весь світ, і водночас - це надзвичайно важлива людина в житті. Мені в їхніх розповідях сподобалася та свобода вибору, якою вони дихають. Хочеться такого кожній жінці побажати.

І ще цікаво, що нарешті (принаймні тут) більше говорять про те, що жінки, які мають сім'ю, дітей, є кращими менеджерами, керівниками, директорами, приносять компаніям більші прибутки тощо. І водночас з'являється більша повага до тих, які обирають бути вдома. Навіть термін тепер інший з'явився.