Еміграція з України

В Україні по-іншому?

--- дописи об"єднано, 14 Липень 2015 ---

Хто як себе цінує. До прикладу, індійці: я ніколи їх не бачила, щоб вони робили якусь фізичну роботу навулиці - щось ремонутвали, косили, прибирали. Ніколи. Вони або в ІТ, медицині, або в сфері обслуговування, продажу, офісах. Це не чорна робота. Хоча їхня країна - бідна, бідніша за Україну. Мексиканці - то якраз чорна робота переважно або сфера обслуговування.

 

Дівчата, це добре, що ви думаєте про батьків. А як же діти? Де їм буде краще: в Україні чи в Америці/Канаді/Польщі?

 

Я, мабуть, погана мама, якщо дивитися з такої точки зору. )) Але моя думка - якщо дитина мудра, то вона всюди дасть собі раду. А якщо баламут, то нема різниці, чи в Америці-Канаді-Польщі чи в Україні - всюди буде баламутити.

Ми з чоловіком в Україні теж самі давли собі раду. Обоє почали працювати на останніх роках навчання. Купили ділянку самі (позичали в батьків, але весь борг віддали), кредит виплатили самостійно. Побудувалися теж самотужки. І в батьків на шиї весь цей час не сиділи - винаймали окреме житло. На моря їздили теж за свої гроші. Так, батьки дали освіту. Ми теж дамо, але власне освіту, а там вже, дитино, як постелиш, так і виспишся.

То я про майбутнє. А в глибокому дитинстві дитині добре там, де добре її батькам.
Ми з чоловіком думаю про батьків. Думаємо і про дітей. Але ми ще й думаємо про себе, де і як нам буде добре. І я зараз я не лише про матеральний достаток. Адже хочеться жити не тільки, щоб тілу було добре, а щоб й душа раділа. Тут поки що не радіє.

 

Виключно там де буде добре мамі з татом.
Бо то діти і така у них природа.
І щось мені підказує серце, що дуже малому відсотку мам і тат є добре на чужині.

 

Тужите за батьківщиною? Мене от найбільше в еміграції лякає це... колись жила за кордоном, але вила вовком, так хотілось додому...

 

В мене татова рідна сестра виїхала із сім'єю в США по грін карті (вона, чоловік і 20-річна дочка). Вже 5 років там. Тітка дуже тужить за Україною, чоловік у неї космополітична особистість, дуже швидко привик. А дочка взагалі за домом не тужить. Мову вивчила дуже швидко, тепер навчається в коледжі на медсестру, паралельно працює у весільному салоні. Тітка з дядьком прибирають у великому супермаркеті, мають 2000 в місяць. За 5 років кожен має по автомобілю, взяли власний будинок в кредит.
Вони дійсно тільки працюють, взагалі без вихідних: тільки два дня мають на Різдво і на День незалежності, ще й вночі. Але вони жили у селі, і нічого кращого їх тут не чекало, а робота ще важча, ніж там. Сільське господарство теж не знає вихідних. В кожного свій шлях. Їм там набагато краще і легше, ніж було тут. Батьків їхніх уже немає в живих, дочка біля них.

 

РОзповім про досвід своїх добрих знайомих і колєгів. Ріст кар"єрний, матеріальний достаток, якась така певна влаштованість в житті вдались передусім тим, що виїжджали в 20-25 (вони справді там добре почуваються). А люди, які поїхали після 30, виказують більше туги за батьківщиною (можливо тому, що не змогли пристосуватися до тих реалій). Тому права flame (я ще не освоїла цитування), при еміграції основну роль відіграє вік людини. І чим він менший - тим більше шансів. Для себе - я не впевнена, що отримаю там (Канада, Німеччина) краще життя. ніж тут. А щодо дітей - як є в дитини бажання, то можна їй помогти здобувати освіту в якійсь іншій країні, принаймні. я для цього все роблю.

 

Оце доля багатьох емігрантів - працювати день і ніч, щоб потім в кредит взяти житло чи ще щось. Добре що хоч сім'я разом там, так напевно легше. І якдо хтось хоче там хороші заробітки, якийсь статус соціальний, то звичайно потрібне чудове знання мови плюс професіоналізм, бо всюди і своїх фахівців вистачає. Ще мені не подобається що у тих країнах немає такого декрету для матері, і постає умова-або швиденько виходиш на роботу і оплачуєш недешеву няню, потім садок, або сидиш з дитиною і все "тягне" на собі чоловік

і ще оті заморочки з геями, дозволили шлюби для них, і загалом виховання в тому роді я б для своєї дитини не хотіла, а там на рівні держави то діло просувається

.

 

От, от. І, згоджуся з попередніми дописами, "гарувати" там треба дуже і дуже. Справа ще не у самій роботі, а в ставленні наших людей до неї - от немає там вихідних на день конституції, восьме березня, по три дні свят на Різдво, травневі свята і так далі. Нашим людям дуже важко без того обійтися.

 

А в Україні не так?шоб взяти теж житло чи машину в кредит треба ше не так гарувати,або красти, або їздити по заробітках. Інших варіантів нема. Неможливо в нас жити на одну зарплату, працювати умовно по 10 годин 5 разів в тиждень і купити квартиру (ми упустимо певні специфічні спеціальності).
І взагалі, всі ниють ша там зле, але чомусь ніхто з них не вертається. От чесно, вся моя родина шо емігрувала навіть і близько не бачить собі повернення в Україну.

 

Повністю погоджуюсь. Ґарувати тре всюди, щоб жити на рівні. Тут теж постійно тре економити, щоб поїхати раз на рік на море. Не економлять лише ті, хто в тренді, має спеціальність, яка нині має попит. Зайшла вчора в секонд (бо рідко туди ходжу), ще й в останній день, вжахнулась, як люди риються в тих боксах, де все на купу, якесь дрантя. Ми вже давно по рівню як мексиканці, на мою думку, просто тішимо себе, що все налагодиться. Свят у нас теж забагато, як для не найбагатшої нації. Цілий січень свят це занадто. Багато хто їде саме за тим, щоб забезпечити життя дітей в нормальній державі, в нас це неможливо. Я не лише про фінансову сторону. Сестра мого чоловіка виїхала в Канаду сім'єю, так сумує за швидше ментальністю. Але повертатись не планує. На хвилиночку жили досить забезпечено в Києві. Просто в нас ніколи невпевнений в завтрішньому дні. Стабільності немає.

Sent from my SM-T230NU using Tapatalk

 

Стабільності ніде немає.

 

Ой стільки відгуків і позитивних і негативних,але всерівно я марю Канадою..і хочу,щоб моя дитина вчилася за кордоном сама своїми силами,а не в Україні за взятки (знаєш ти чи ні.)Не знаю,може там не все так добре,як я собі вимальовую,але впевнена,що набагато краще ніж тут....

 

З власних спостережень: хто дійсно має ціль емігрувати (справжню мету!) той маленькими кроками йде до неї днем за днем...Здає тести, проходить співбесіди, вчить мови, збирає всю потрібну інформацію...Одним словом - працює і ще раз працює...І явно 99% з них не пишуть на форумах на зразок: "Кудись хочу - не знаю куди, Погано і там і тут, Мені таке точно не світить..." Маю приклад: чоловіка брат емігрував до Канади із сім'єю місяць тому. Вони йшли до цього 5 років (на хвилиночку синочку 4), ми дізнались менше року тому. В один прекрасний день від них почули - ми емігруємо до Канади (за цими словами стояли роки клопіткої праці та значні фінансові затрати, але в них є ЦІЛЬ!
Але я впевнена, що далеко не кожен так зможе - та й не потрібно! Ми всі різні! У нас відмінні цілі та вподобання.

 

отут і відповідь лежить. Якби вони тут працювали, то і там легше було. Якби запроси були менші і не заробляли тут хабарами, то не літали б в хмарах. Там такого хабарництва немає, там треба працювати, а не хабарі збирати

 

стсовно лікарів та юристів: невістка моєї перукарки закінчила львіський Мед і зараз працює лікарем УЗД -практики у Штатах. На це у неї пішло близько 3 років підтвердження диплому та навчання власне як УЗД-иста вже там, ну і наявність батьків, які у Штатах вже до того прожили багато років і мали право вже на громадянство подавати. Моя коліжанка-гінеколог, закінчила львіський Мед. Зараз працює гінекологом у Чікаго. Але- вона заміжня за лікарем того ж госпіталю, який хоч і є з родини наших емігрантів, але є громадянином США. На підтвердження диплому пішло в неї 2 роки.
Мій брат- біолог-генетик. Живе у Канаді з 1999 року. Виїжджав колись по гранту тамтешнього вузу- вивчає проблеми онкології. Більше року тому мав бажання повернутися в Україну- приїхав, посидів майже рік тут без роботи і вирішили повертатися назад.
Стосовно юристів- дружина мого товариша закінчувала юридичний ( він ІТ). За 15 років вона практично так за спеціальністю і не працювала. Дуже важко пробитися, тому за кілька років вона перекваліфікувалася на дизайнера флориста і заробляє цим. Він- працює у ІТ по спеціальності. 2 роки тому придбали у кредит будинок у передмісті Чікаго. До того- жили на зйомних квартирах.

у нас є знайомий, який тут володів мережею заправок і весь був такий крутий. Але виїхавши у Штати, сів звичайним водієм на фуру. Повертатися сюди все рівно чомусь не хочуть ( тут залишилися старі батьки)

Ситуація, яка склалася от буквально 2 тижні тому: моя ще шкільна коліжанка-психолог, яка виїхала у Німеччину теж 15 років тому. У них в сім ї у мами було 3 дітей. Усі 3 з сім ями виїхали закордон ( один брат- у Великобританію, вона і молодший брат- в Німеччину). Батьки тут залишилися. І от два тижні тому помирає їх мама ( до того тут рік хворіла на онкологію). Коліжанка на похорони навіть не змогла приїхати, бо у свої 39 років з дня на день очікує на перші пологи.

 

Звичайно,що не дуже приємна ситуація склалася і я впевнена ,що ваша коліжанка буде про це жаліти ще довгі роки.Але знаєте,якщо завжди думати про погане і настроюватись на негатив,так воно й буде.І з іншої сторони хто не ризикує(сидить на місці і жаліється на погане життя)той не п'є шампанського)Майбутнє в руках кожного з нас.

 

Головне, що там закони працюють. Це не вигідно, тим хто звик "замазувати", а пересічним громадяням дуже зручно. Не згідна, що ніде нема стабільності. Економічно і політично сильну державу видно. Чи в Канаді давно були повстання? Чи обвал валюти? Чи якщо ти відкладаєш гроші, вони не перетворяться за 10 років в ніщо? От те то я і кажу.

Sent from my SM-T230NU using Tapatalk

 

В такій ситуації вони би не змогла приїхати і з іншої області

 

От тому мене це і дратує в нас.На кожному кроці треба давати на лапу.

--- дописи об"єднано, 14 Липень 2015 ---

А там