Я така затуркана, така затуркана... )))))

Ну як вже пішла мова про т9, то я сьогодні в повідомленні написала " податкові наклАдені" замість накладні.

 

Хотіла написати аж в жилетку, але вирішила таки сюди, так як все добре закінчилося) Захлопнулася на роботі в туалеті. Щоб розуміли, то туалет в нас на вулиці, до нього так треба йти через двір, і ключем відкривати. От я ключ залишила з вулиці (але завжди так роблю), а там шось чи заїло, чи ще якась фігня, але вийти не можу! І телефон залишила в офісі, тобто нема кому подзвонити, щоб мене звільнили. Почала стукати в двері, але там рідко хто ходить, то з другої сторони гаражів, і там хібашо деколи хтось з роботи машину паркує, але не завжди. В туалеті холодно, в мене почалася паніка, бо реально страшно, бо не знала скіки там буду сидіти. Вже почала думати може то двері вибивати (вони дерев'яні, але не суцільне доска). Але на 3 місяці вагітності думаю не подужала би. Трохи копала ногами, кулаками била і пробувала кричати. Захотілося вже плакати, але вирішила заспокоїтися, помолитися про звільнення, і знов продовжувати стукання. Уявила себе як в якомусь фільмі жахів. Чи піде хтось мене шукати аж до туалету? Але на щастя (майже зразу після молитви) почула рятівні кроки. То з гаражів почув мене працівник, і пішов звільняти) Нє, ну то може і смішно, але в мене ще досі трохи трусяться руки, болять (від того, що стукала), і колотиться серце. Але вже сиджу в кабінеті, і більше без телефону в туалет не піду)) То напевно хвилин 15 була закрита, і навіть не хочу думати, що би було, якби сиділа довше, чи якщо так ніхто би і не почув..

 

@Thebestnata....., то яказь карма серед тендітних дівчат ДП? НЕщодавно @Divchyna vesna закрилась...

 

Я така затуркана... така затуркана, що вчора вкинула свій зимовий чобіт в сміттєвий бак.

Ото дівчта, усі, хто перевзувається в машині, бо в одному взутті зручно їздити, але не пасує ходити, а в іншому пасує ходити, але не добре їздити, будьте дуже обережні, бо для самих обдарованих є ризик залишитись без капців взагалі.

Возила дітей, своє до роботи і мала ще непомітно прихований) пакетик сміття біля пасажирського, переднього сидіння на коврику. Закрутилась геть чисто, вже після усіх-усіх своїх доріг повертаюсь додому, згадую, що всі свої справи виконала- все роздала, купила, поносила... а сміття везу додому. Завернула до смітників, а там темнота просто непросвітня, лампочки не вмикала, бо діти позасинали. Відкрила дверки, витягнула пакет з сміттям, ще завязала, бо розвязався, вкинула в бак напомацки і поїхала додому.
І то за щастя, що вирішила я все порозвантажувати і позаносити до хати, бо інколи до ранку можу залишити. Ношу-ношу і тут бац, а один капець є, другого нема. Я лажу, я шукаю, навіть під машину лізла, не понятно чого- НЕМА.
Нове, якісне, зимове взуття. Таке купую раз на три роки- каапець!
Потім беру себе в руки, згадую де перевзувалася останній раз- біля Арсену. Їду в той Арсен, облазила усю парковку, думаю ну одного черевика ніхто не вкраде, по максимуму десь відкинуть. Нема!
Сіла, похилила голову на кермо і ревлю. Добре, що подруга подзвонила і якось мене зібрала в кулак. Пригадай та й пригадай... пригадала, викидала сміття напомацки, відкривала ті дверки, де капці лежали в низу на коврику біля сміття. Ну, але яяяк, в голові якось не вяжеться.
Поїхала на смітники. Сидять три бомжі, дивляться, частуються. Вилажу з машини, свічу телефоном, хожу навкруги, а потім довго не думаючи обходжу їх і їхню вечірню трапезу і по забору карабкаючись заскакую в сміттєвий бак.
Отож яка там обстановка я описувати краще не буду.. Бомжі повтікали (добре шо не набили, а то ше б подумали що я у них харчі зібралася красти)))))). Знайшла я свій пакет , розвязала, а на самому верху мій черевик. Фуууууххх...
Але радість оця шаленна дуже швидко закінчилась, коли я зрозуміла, що стою так, що з баку лиш голва виглядає.
Короче, стояла я з тим чоботом в зубах)) не довго, помітив мене якийсь добрий дядько-водій і хепі енд урррааа, подав мені руки, взяв на плечі витягнув мене з того бака з тим чоботом.
На моє "просто не уявляю, що Ви про мене подумали..."), розказав мені смішну історію, як вони з жінкою колись посварилися і вона в нервах викинула його подаровані кульчики в смітник, а потім вони до 5-ї раня рили лопатами і шукали.

Загалом, роблю висновки такі, що з сміттєвими баками у мене окремі рахунки.
Колись ключі викинула, вчора капці.

Треба себе брати в руки і бути трохи уважнішою. Нині згадую зі сміхом, а вчора стрес дістала ше той, як то кажуть- проблема з нічого.

 

Жанна, навіть не знаю, що поставити, чи то співчуваю, чи то смішно))) шкода, немає знаку "токапец"))))

 

Нині можна (і треба))) посміятися, бо взуття на місці, я щаслива фактично з нічого. Як то кажуть не було би щастя, так нещастя помогло...

Колись я так викинула ключі. Тримала в одній руці сміття і ключі, думаю викину сміття, поставлю ключі в сумку. І фігась- шпурнула то сміття разом з ключами в контейнер. Тільки мені тоді пощастило, місцевий мисливиць на щось смачненьке з смітників за 20 грн люб"язно мені ті ключі звідти добув.
А вчора так би не вийшло, бо я мала гроші лиш на картці.)))) Тай три помножити на 20- троха закруто і розцінки вже мабуть помінялись, прикол з ключами десь два роки тому як був.

 

Тепер вже точно напишу про смішне
Тему "Не в грошах щастя?" прочитала як "Не в грудях щастя". Ще й подумала : "ого хтось таку тему відкрив "

 

Викликаю сьогодні таксі і відкриваю двері нашої квартири подивитися який в нас номер ...

 

Чомусь згадала і сміюсь з себе до себе)

Пробігаючи повз двох мужчин (я дуже-дуже швидко ходжу), постаті яких я помітила кутовим зором та не зреагувавши на їхнє "дєвушкапрівєт", за декілька кроків усвідомлюю,що голос видався доволі знайомим. Розвертаюсь, "впізнаю" свого російськомовного колегу, радісно наближаюсь до них (одного знаю 10 років, з іншим я не знайома) зі словами:"Сірьожка, прівєт, не впізнала тебе зовсім, думала,що то якісь хлопці до мене пристають". А вони стоять,дивляться і посміхаються (уявляю,що вони подумали). Це був не "Сірьожка". Його звати Семен.
Ключове тут "не впізнала тебе зовсім"

 

ну вчора був шедевр. зайшли з подругою в ресторацію, накавували , нагодували дітей. встали і поіхали. дома згадую що не оплатили..... добре що тепер то все можна зробити онлайн. як же офіціанти втішились і дякували ))

 

@Vinnytska , хлопці певно втішились , вирішивши ,що ви передумали таких пациків крутих ігнорити. ..

 

Назву теми на ДП "Страхування життя" прочитала як "Страхування котиків"(???) Де "життя", а де- "котики"...Хоча, що то за життя без котиків)))) Понеділок...

 

Замотиличена моя голова має звичку бігом записати номер телефону

де-будь(квитанція напр.)

без імені, чи іншої якоїсь ознаки, чий він є.
Номер перукарні, яку відвідую) записано маю на квитанції. Дзвоню, щоб записатись. Відповідає чоловічий голос

але ж ,можливо

- "Ало?..." Та дивно, бо перші слова мали б бути "Салон ... слухаю Вас")).
-Ееее. А з ким я розмовляю?
-Привіт Наталя
-......О_О
-Ти, мабуть, хочеш зі мною знову поїздити?))))
-
І тут, до мене дійшло, то мій інструктор з водіння. Якось треба було і я швиденько переписала від чоловіка... на квитанцію.
Посміялись але мені було дуже
Сиджу підписую номери або видаляю

 

Йшли ми з малечею гуляти. Вдягла, взула, вийшли на вулицю. Але лиш ставлю на землю - малюк чогось зі здивованим виразом моськи і йти не хоче, проситься на рук. Пройшлася до Нової пошти і назад, а маля все ніяк само йти не хоче. Сіла на лавочку, дивлюся на нього і думаю: "Що ж не так?!" А я його черевички переплутала і взула правий на ліву ногу, а лівий на праву
Дитина спить, сідаю за комп, вдягаю навушники, вмикаю фільм,... а звуку нема. Підкручую - далі тиша! Вже злякалася, що щось поламала. Добре помордувала свій втомлений мозок і аж потім зрозуміла, що навушники не підключені до роз'єму

 

Я так взимку малого в тапках на вулицю випустила. Поки сама вділась десь 5хв пройшло, вийшла на подвір'я, а він в тапках по снігу скаче))))

 

Я так на роботу була посунула, добре, що в ліфті дзеркало величезне, то верталась...

 

Ну я в бахілах в маршрутку сіла...аж одна пані мені пальцем показала на взуття , а то би щиголяла вулицями міста.

 

Завелась в нас тут нова тема на форумі - "Моя дружина-дурепа?"...Я чомусь постійно візуально сприймаю цю фразу як "Моя дружина-депутат"...