Як Бог випробовує?

Може комусь допоможе:
Акт віддання (довіри себе) Господу Ісусу (о. Доліндо Руотоло)
Проти внутрішнього неспокою та надмірного сум’яття)

Ісус каже душі:

«Чому переживаєте та непокоїтеся? Залишіть мені турботу про ваші справи, а все заспокоїться. Істинно кажу вам, кожний акт правдивої, сліпої довіри Мені розв’язує важкі ситуації. Віддання себе Мені не означає терзання себе, обурення, розпач, а пізніше керування до Мене молитви повної неспокою, щоб я слідував за вами. Віддатись, означає замінити неспокій на молитву. Віддатись означає спокійно закрити очі душі, відвернути думки від скорбот і піддатися Мені, бо тільки завдяки Мені відчуєте себе як діти що сплять в обіймах матері своєї, а це тоді коли дозволите, щоб я переніс вас на другий берег.
Те що вами терзає, що вас болить безмежно це ваші сумніви, ваші роздумування, ваші неспокої і бажання застосування відповідних кроків за всяку ціну, щоб запобігти тому що вас переслідує.
Чого ж я не чиню, коли душа, так в потребах духовних і матеріальних, звертається до Мене кажучи: «ТУРБУЙСЯ ТИ!», закриває очі і заспокоюється! Отримуєте небагато благодатей, коли мучитеся і терзаєтесь, щоб їх отримати; отримуєте їх дуже багато, коли молитва є повним відданням себе Мені.
В терпінню просите, щоб віддалив їх від вас, але в такий спосіб, який ви собі того бажаєте…
Звертаєтесь до мене, але хочете, щоб це я достосувався до ваших планів. Не будьте як хворі, котрі просять лікаря про лікування, але самі йому підказують що він має чинити.
Не поводьтеся так, але моліться так як я вас навчив в молитві «Отче наш»: «хай святиться ім’я Твоє», то значить будь прославлений в моїй потребі; «хай прийде царство Твоє», це означає нехає все спричиняється до слави Царства твого в нас і на світі; «нехай буде воля Твоя» то значить Ти вирішуй. Я ввійду з цілою Моєю всемогутністю і вирішу найважчу ситуацію. Чи бачиш що нещастя наступають одні по одних, що ситуація увесь час погіршується, замість щоб покращуватися? Не переживай, закрий очі і скажи Мені з довірою: «хай буде воля твоя, ТУРБУЙСЯ ТИ». Кажу тобі, що я затурбуюсь, що ввійду як лікар, навіть вчиню чудо, якщо буде така потреба. Спостерігаєш що стан хвороби хворого погіршується? Не переживай, закрий очі і промов: «ТУРБУЙСЯ ТИ?». Запевняю тебе, що потурбуюсь.
Суперечним з тим щоб віддатися мені є така поведінка, коли гризетеся, непокоїтеся, роздумуєте про наслідки подій. Пригадує це сум’яття яке викликають діти, котрі домагаються щоб мама турбувалася про їх потреби, а одночасно все хочуть робити самовільно, перешкоджаючи своїми ідеями і капризами в її праці. Закрийте очі і дозвольте понести себе хвилі Моєї ласки, закрийте очі і дозвольте Мені діяти, закрийте очі і не думайте про теперішню хвилю, відверніть думки від майбутнього як від спокуси.
Віддайтесь Мені, повірте в Мою доброту, Я присягаю вам Моєю Любов’ю, що коли говорите: «ТУРБУЙСЯ ТИ», Я вповні потурбуюсь, потішу вас, визволю і поведу. А коли змушений повести вас дорогою іншою від тієї, яку ви вибрали для себе, тоді повчаю вас, ношу вас на своїх раменах, бо не існує кращого ліку від Моєї Любові що входить в ваше життя. Турбуюсь я однак тільки тоді, коли закриєте очі.
Ви є безсонні, все прагнете оцінювати, все збагнути, про все думати і в цей спосіб довіряти людським силам, або ще гірше людям, покладаючи надію на їхній вплив. А це власне стоїть на перешкоді моїм словам і моїм намірам. О! Як Я міцно прагну вашого цілковитого віддання Мені, щоб я міг вас обдарувати і як я сумую бачачи, що ви є неспокійні.
До цього власне прагне Сатана: щоб вас відволікти, щоб відділити вас від Мене і від Мого впливу і кинути вас в пастку людського впливу. Тому довіряйте тільки мені, спочиньте тільки в мені. Віддайтеся Мені у всьому. Чиню чуда пропорційно до вашого повного віддання Мені, а не до вашої довіри до себе самих. Виливаю на вас ласки, коли знаходитесь в цілковитому убожестві!
Якщо маєте свої засоби, навіть невеликі, або стараєтесь їх здобути, залишаєтесь в звичному горизонті, а тому йдете за звичним ходом справ, який є часто під впливом сатани. Жодна людина що мислила і роздумувала по-людській логіці не чинила чудес навіть серед святих. По Божому діє той, хто віддається Богу. Коли бачиш що справи є кепські, скажи з закритими очима душі: «ІСУСЕ, ТУРБУЙСЯ ТИ!» І відверни свою увагу в іншу сторону, бо цікавість твого розуму перешкоджає тобі бачити зло. Віддавайся Мені часто не зосереджуючи уваги на самому собі. Чини так у всіх своїх потребах. Чиніть так всі, а побачите великі, неустанні і тихі чуда. Це я вам присягаю Моєю Любов’ю. Запевняю вас, я потурбуюсь.
Моліться завжди з готовістю віддатись мені, а завжди будете відчувати великий спокій духа і осягати значні користі також і тоді, коли уділятиму вам ласки жертви, надолуження і любові, яка накладає на вас терпіння. Тобі здається це неможливим? Власне тому закрий очі і скажи цілою своєю душею: «ІСУСЕ ТУРБУЙСЯ ТИ!» Не лякайся я потурбуюсь.
А ти благословитимеш моє Ім’я, не дбаючи про себе самого. Твої молитви не мають такої ваги, як цей акт повної довіри до Мене; пам’ятай про це добре що немає кращого набожества від того: «ІСУСЕ, ТУРБУЙСЯ ТИ»!
«ВІДДАЙСЯ МОЄМУ СЕРЦЮ… А ПОБАЧИШ»!
Хочу, щоб ти вірив в Мою всемогутність, а не в свою запобігливість, щоб дозволив Мені діяти в собі а не іншим. Шукай моєї близькості, сповни Моє прагнення наповнити тебе, збагатити і любити тебе так як того хочу. Забудь, дозволь, щоб спочив в тобі, дозволь щоб Моя всемогутність знаходила в тобі пристановище.
Якщо залишишся близько мене, не будеш переживати що дієш самотужки, що живеш увесь час в поспіху для того щоб тобі щось вдалося, щоби ствердити що щось зробив, доведи Мені, що віруєш, що я всемогутній, тоді я інтенсивно буду працювати з тобою, коли будеш мовити, ходити, працювати, молитися або спати, бо моїм улюбленцям дам то чого потребують навіть у сні (Пс. 12,6). Якщо будеш зі Мною і не будеш хотіти спішитися, ані не будеш переживати про щось для себе, а звернешся до мене з безграничною довірою, дам тобі все, чого будеш потребувати, згідно з моїм вічним задумом. Дам тобі почуття які вимагатиму від тебе, дам тобі велике співчуття до ближнього і спричиню що будеш говорити і чинити те чого Я хочу. Тоді твої дії будуть походити з Моєї Любові. Тільки Я, а не ти із своїми починаннями сотворю нових дітей, які народяться від мене. Сотворю їх тим більше, чим більше забажаєш стати Моїм сином, як мій єдинородний. Знаєш, що якщо виконаєш мою волю, будеш «Мені братом, сестрою і матір’ю», дозволяючи Мені народитися в інших, бо я творю нових дітей послуговуючись правдивими дітьми. Твої справи і цілі – це фікція в порівнянні до того що Я чиню в глибині сердець тих, які люблять. «Тривайте в моїй любові… якщо тривати будете в Мені і тривати будуть в вас Мої слова, просіть про що хочете, а воно буде вам дано» (Йо. 15

 

І ще, сьогодні прочитала цитату (написав священник)- 'Труднощі - це не покарання за минуле, а випробування заради майбутнього.'

 

Ще стосовно цієї теми цікаво буде почитати
Щоб любити Ісуса Христа, потрібно вміти терпіти

Земля є місцем здобування заслуг, і тому є місцем терпіння. Нашою батьківщиною, де Бог приготував для нас відпочинок у вічній радості, є небо. На цьому світі маємо небагато часу, але і в цьому короткому часі є багато страждань, які ми повинні перетерпіти. " Чоловік, що родиться від жінки, віком короткий і тривоги повний" (Йов 14, 1). Потрібно терпіти, і це чекає всіх: однаково як справедливих, так і грішників; кожний мусить нести свій хрест. Хто несе його терпеливо, спасається; а хто бунтується, сам себе осуджує. " Ті самі страждання, – говорить св. Августин, –одних ведуть до раю, інших ведуть до пекла". Завдяки випробуванням у терпінні, – твердить святий, – у Божій Церкві відділяється полову від зерна: хто в муках упокорюється і підкоряється Божій волі, є зерном для раю, а хто спалахує гордістю і гнівом, відкидаючи таким чином Бога, є половою для пекла.
У день останнього суду, який вирішить нашу долю, щоб заслужити на щасливий вирок вибраних, наше життя мусить виявитися згідним з життям Ісуса Христа: "Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його" (Рм. 8, 29). З цією метою Предвічне Слово зійшло на землю, щоб навчити нас своїм прикладом терпеливо нести хрест, який посилає нам Бог. "Бо й Христос страждав за вас також:, – пише св. Петро, – лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами" (1 Пт. 2, 21). Ісус Христос захотів страждати, щоб додати нам відваги у нашому стражданні. О Боже! Яким наповненим ганьбою і муками було життя Ісуса Христа?! Ось як пророк Ісая називає нашого Відкупителя: "Зневажений, останній між: людьми, чоловік болів, що зазнав недуги" (Іс. 53, 3). Також пише, що це чоловік погорджений, сприйнятий як найгірший з-поміж усіх, чоловік болю. Бо життя Ісуса було сповнене безмірних мук і болю.
Як Бог вчинив зі своїм Улюбленим Сином, так чинить з кожним, кого любить і приймає за сина: "бо кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає" (Єв. 12, 6). Св. Терезі Господь об'явив, "що найдорожчими душами для Його Отця є ті, які терплять найбільші муки". Тому коли ця свята переживала страждання, говорила, що не проміняла би його на найбільші скарби світу. А коли після смерті об'явилася одній особі, то відкрила їй, що втішається великою нагородою у небі, не стільки через багато добрих діл, які вчинила, скільки завдяки мукам, які витерпіла добровільно під час життя з любові до Бога. Також додала, що єдиною причиною, яка викликала б у неї бажання повернутися у цей світ, було б бажання знести ще якесь страждання заради Бога.
Хто любить Бога серед страждань, той подвійно заслуговує на небо. Св. Вікентій а Паульо говорив, коли замало страждань у цьому житті, це треба сприймати як велику немилість Бога до нас. Твердив також, що як кожне згромадження, так і кожна особа, позбавлені страждання і, які втішаються схваленням цього світу, є близькі до падіння. З тієї самої причини св. Франциск, коли проживав день без хреста заради Бога, боявся, що Бог про нього забув.

2. Дар терпіння заради Христа
Св. Іван Золотоустий пише: коли Бог обдаровує когось даром терпіння, то виявляє йому більшу ласку, ніж коли б дав йому силу воскрешати померлих, бо роблячи чуда, людина стає боржником Бога, а коли терпеливо зносить страждання, Бог стає її боржником. І ще додає, що хто терпить заради Бога, коли б не отримав вже ніякої іншої нагороди, крім тієї можливості терпіти муки заради Того, кого любить, саме це терпіння повинно стати найбільшою нагородою для нього. Тому більшою ласкою уважав ув'язнення ап. Павла заради Христа, ніж його взяття до третього неба.
"За витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий " – пише св. Яків (Як 1, 4). Він хоче сказати, що для Бога немає нічого милішого, ніж людина, яка терпеливо та у мирі зносить усі хрести, які Він їй зсилає. Любов бо чинить так, що люблячий є подібний до любленого. Св. Франциск Салезій так говорив: "Усі рани Відкупителя є немов численними устами, які повчають нас, як маємо для Нього терпіти. Такою є мудрість святих: терпіти безустанно для Ісуса – таким чином швидко освятимося". Хто любить Ісуса, сам хотів би бути сприйнятий так, як Він – убогим, мученим і зневаженим. Тому св. Іван бачив усіх святих одягненими у білу одіж і з пальмами в руках: "одягнені в одежі білі, і пальмові віті в руках їхніх" (Од 7, 9). Пальма є ознакою мучеників, але не всі святі зазнали мучеництва, чому ж усі несуть пальми в руках? На це питання відповідає св. Григорій, який каже, що всі святі були мучениками або меча, або терпеливості. І додає: "Можемо бути мучениками без ставання під меч, якщо збережемо терпеливість".
Саме у цьому полягає заслуга особи, яка любить Ісуса, – у любові і терпінні. Ось що Господь сказав св. Терезі: "Гадаєш, дочко моя, що заслуга пливе з насолоди? Ні, вона полягає у терпінні і любові. Глянь на моє життя, сповнена мук. Повір, дочко, що той, кого більше любить мій Отець, одержує більше турбот, пропорційно до міри любові. Вдивляйся у мої рани, бо твої страждання ніколи з ними не зрівняються. Недоречно думати, що мій Отець зробить своїми приятелями людей, яких не випробував стражданням". Для нашої втіхи св. Тереза додає: "Бог ніколи не зсилає страждання, не відплативши за нього швидко якимсь добродійством".
Одного дня Ісус об'явився Б. Баттисту Варані і сказав йому, що є три найбільші ласки, які дає вибраним душам: перша, щоб не грішили; друга, більша, щоб робили добрі діла; третя, найбільша, щоб терпіли з любові до Бога. Тому св. Тереза говорила: що якщо хтось зробить для Бога якесь добро, то Він обдарує його за це мукою.

3. Хто терпить заради Христа, той зазнає спокою
Святі, зазнаючи мук, дякували Богові за це. Св. Людвик, король Франції, згадуючи страждання, пережиті в турецькій неволі, так говорив: "Радію і дякую Богові більше за терпеливість, яку дав мені під час мого ув'язнення, ніж за можливість завоювати усі землі". Св. Єлизавета, княгиня Турингії, після смерті чоловіка була вигнана з держави разом з сином; вона зрозуміла, що всі покинули її, тому змушена блукати без пристановища. Тоді вона пішла до монастиря францискан і попросила заспівати "Те Deum" як подяку Богові за дану їй ласку терпіти з любові до Нього.
А св. Йосиф Каласант твердив: "Щоб заслужити собі рай, будь-якої праці замало". Ще раніше про це сказав сам апостол Павло: "Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися" (Рм. 8, 18). Тому коли б за одну хвилю в раю треба було ціле життя зносити всі страждання святих мучеників, то й тоді це було б для нас великою нагородою. Як охоче ми повинні тепер приймати наші хрести, знаючи, що страждання нашого короткого життя можуть нам принести вічне щастя? "Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру ваготу слави" (2 Кор. 4, 17). Кажуть, що св. Агапіт, малолітній хлопець, коли тиран погрожував йому накладенням на голову розпеченого шолому, сказав: "Чи може зустріти мене більше багатство, ніж втрата голови тепер, щоб я міг побачити її коронованою потім у раю?" Це переконання змусило св. Франциска сказати: "Таким великим є добро, якого очікую, що кожна мука є для мене насолодою". Бо хто бажає слави раю, мусить боротися і страждати: "Коли страждаємо, то з ним будемо й царювати" (2 Тм. 2, 12). Не можемо мати нагороди без заслуги, а заслуги без терпеливості. "І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно" (там само, 5). А хто бореться з більшою терпеливістю, отримає найпрекрасніший вінець слави. Дивна справа! Люди цього світу, якщо йде мова про дочасні блага, дбають про все, що тільки можна придбати. Якщо йде мова про блага вічні, твердять: "Достатньо, щоб ми мали якийсь куток у раю!" Але не так говорять святі. Вони у цьому житті задоволені усім. Тим більше –позбавляють себе земних благ, а про вічні блага дбають усіма силами. Виникає запитання: "Хто з тих людей чинить мудро і розсудливо?"
Роздумуючи лише над питанням про дочасне життя, можна з усією певністю ствердити: хто страждає більш терпеливо, той радіє більшим спокоєм. Св. Филип Нері сказав, що на цьому світі немає чистилища: є або небо, або пекло. Хто терпеливо зносить страждання, тішитися раєм; хто ні, вже тепер є у пеклі. Стається так тому, бо – як пише св. Тереза – не відчуває хреста, посланого Богом, той, хто його приймає. Св. Франциск Салезій, будучи одного разу мучений багатьма випробуваннями, сказав: "Певний час серед численних і таємних випробувань, які зустрічаю, зазнаю такого солодкого спокою, якого з нічим не можна порівняти. Ці муки є провіщенням майбутнього утвердження моєї душі в Бозі, що справді є єдиним прагненням і бажанням мого серця". Миру не знайде той, хто веде розпорошене життя, а лише той, хто з'єднаний з Богом і його святою волею. Один монах – місіонер, будучи в Індії, побачив засудженого, який вже стояв на ешафоті перед усікновенням; ця людина закликала його і сказала: "Знай, Отче, що я колись був у твоєму чині; доки зберігав правила, мав погоже життя, але коли почав їх занедбувати, все стало для мене мукою. Залишив чин, віддав себе неморальній поведінці і довів себе до цього нещасливого кінця, який тепер бачиш". І наприкінці промовив: "Я сказав тобі про це, щоб мій приклад міг послужити іншим".
Бл. о. Людвик де Понте так говорив: "Вважай те, що солодке в цьому житті, за гірке, а те, що гірке, за солодке, і завжди будеш тішитися спокоєм". Так, бо те, що солодке, подобається почуттям, однак завжди залишає гіркоту докорів сумління через невідповідне уподобання, яке переважно в цьому маємо. Але те, що гірке, терпеливо прийняте з Божої руки, стає солодким і дорогим для душ, які люблять Бога.
Будьмо переконані, що на цій долині сліз справжнього спокою серця зазнає тільки той, хто з любов'ю приймає і зносить страждання, щоб виконати Божий задум – таким чином у спокої зносить свій людський стан, уражений гріхом. Про життя святих на землі можна сказати – терплять люблячи, про святих у небі – радіють люблячи. Отець Павло Сеньері, бажаючи своїй каянниці додати відваги у зношенні страждання, під розп'яттям казав помістити такі слова: "Так люблять". Однак не саме терпіння, але бажання терпіти з любові до Ісуса Христа є найпевнішим знаком, який свідчить про те, що хтось любить Його. "Чи можемо посісти щось більше, – говорила св. Тереза, – ніж упевненість, що здійснюємо те, що подобається Богові ". Але, на жаль, більшість людей жахається навіть самої згадки про хрест, упокорення і муки! Але є багато таких, які люблять Бога і усе своє щастя знаходять у стражданні, інакше не мали б втіхи, якби їхнє земне життя було позбавлене страждань. "Погляд на розп'ятого Ісуса, – говорив один святий, – робить мій хрест таким солодким, що щастя здається мені неможливим без страждання; любові Ісуса Христа вистачить мені понад усе". Ось що Ісус радить тому, хто хоче йти за Ним: "Нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною" (Лк. 9, 23). Але треба його взяти і нести не з примусу і з відразою, але з покорою, терпеливістю і любов'ю.

4. Значення нашого терпіння заради Христа
Якою милою є Богові людина, яка у покорі і терпеливості обіймає хрест, зісланий Ним їй! Св. Ігнатій Лойола так говорив: "Немає дерева більш придатного до народження і збереження любові до Бога, аніж дерево святого хреста", тобто любов Його серед страждань. Одного дня св. Гертруда запитала Ісуса, яка жертва була б Йому наймилішою. А Він так відповів: "Дочко, не можеш зробити мені нічого милішого, ніж терпеливо зносити муки, які випадають тобі ". Тому ревна слугиня Божа, сестра Вікторія Анжеліні, твердила, що один день "на хресті" має більше значення, ніж сто років різнорідних духовних вправ. Подібно писав преподобний Іван Авільський: "Більше значення має один раз промовлена молитва Нехай буде благословенний Господь, коли зазнаємо випробувань, ніж тисячі подяк за успіхи". На жаль, люди не знають як цінні терпіння, які зносять заради Бога! Бл. Ангеліна з Фоліньо вважала, що терпіння заради Бога, якщо б лише було розпізнане нами, сталося б "річчю гідною викрадення": цим хотіла сказати, що кожний старався б тоді "викрадати" у інших нагоду терпіти. Тому св. Марія Магдалина Паційська, знаючи яким дорогоцінним є терпіння, бажала більше продовження свого життя, ніж смерті і неба, бо як говорила: "у небі вже немає нагоди терпіти".
Єдиним бажанням душі, яка любить Бога, є повне з'єднання з Ним. Прислухаймося до думки св. Катерини Женевської, яка говорить про осягнення досконалої єдності: "Щоб осягнути єдність з Богом, необхідні випробування. Бо за допомогою них Бог хоче знищити усі наші неупорядковані пожадання – як, внутрішні, так і зовнішні. Тому будь-які образи, погорди, хвороби, опущення родичами і приятелями, неспокій і спокуси, також – інші різні випробування необхідні нам, поки боремося, щоб перемагаючи це все, ми повністю усунули їх і перестали їх відчувати. Інакше кажучи, поки випробування, які зносимо для Бога, не стануть для нас солодкими, а не гіркими, доти ми не осягнемо єдності з Богом".
Тому особа, яка бажає повністю віддати себе Богові, повинна прийняти рішення, – як пише св. Іван від Хреста, – шукати у всьому в цьому житті вже не розкошів, але страждання, приймаючи охоче всі добровільні умертвлення, і з ще більшою ревністю та любов'ю – ті небажані, бо саме вони наймиліші Богові. Адже Соломон говорить: "Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець" (Прип. 16, 32). Подобається Богові той, хто умертвляє себе постами, ланцюжками і бичуванням, бо через умертвлення набуває сили духу, та ще більше подобається Йому той, хто з терпеливістю і радістю несе хрест, що посилає йому Бог. На думку св. Франциска Салезія: "Умертвлення, які походять безпосередньо від Бога або від людей з Його розпорядження, завжди набагато цінніші від тих, які походять від нас. Бо завжди більше Божої волі і нашої користі є там, де менше нашої волі". Це ж зауважила св. Тереза: "Більше отримуємо одного дня через страждання, що приходять від Бога і від ближнього, ніж протягом десяти років умертвлень прийнятих нами". Св. Марія Магдалина Паційська щиро стверджувала, що немає у цьому житті такої гіркої муки, щоб її неможливо було перетерпіти з радістю, думаючи, що походить від Бога. І дійсно, у великих муках, які ця свята витерпіла протягом п'яти років, достатньо їй спогаду, що це воля Божа, щоб знову осягнути спокій. Щоб знайти Бога, цей найбільший наш Скарб, усього буде замало! Отець Іполіт Дураццо говорив: "Нехай здобуття Бога коштує нам стільки, скільки Він хоче, ніколи не буде надто дорогим!".
Просім Господа, щоб учинив нас гідними Своєї святої любові. Якщо будемо любити Його досконало, всі блага цієї землі видадуться нам димом та болотом і солодкими стануть ганьба і страждання.
Послухаймо те, що говорить св. Іван Золотоустий про душу, повністю віддану Богові: "Коли хтось здобуде досконалу любов до Бога, здається йому, що тільки Бог є на землі. Не турбується вже ані про свою славу, ані не журиться ганьбою, погорджує спокусами і терпінням, втрачає потяг до всіх речей. Не знаходячи ні підтримки, ні відпочинку, невпинно і без втоми шукає Любого – чи працює, чи їсть, чи чуває, чи спить, у кожному його вчинку і в кожному його слові, всі його думки і будь–яке пізнання спрямовані на пошук Любого, бо його серце є там, де його скарб".
У цьому розділі ми роздумували про терпеливість дуже загально; а в розділі XV розважимо про це детальніше, тобто як потрібно виховувати у собі цю чесноту.

 

Читала, читала і не переставала дивуватись, як загалом гранично зрозумілі і правильні слова з Писання, у відповідному трактуванні перетворюють життя доброго християнина на суцільний добровільно-примусовий мазохізм. До висловлювань святих ставлюсь обережно, зважаючи на те, що їх зміст може бути неправильно трактований без врахування контексту і образності. Загалом Новий завіт — це книги натхнення і любові. А отако почитаєш — і жити не хочеться )

 

я теж дещо перелякалась, бо я розумію що не готова до стражданнь і не хочу їх. То треба йти десь до якогось розумного теолога щоб пояснив.

 

Що я для себе зараз розумію. Коротко
1. Бог дає хвороби, втрати як випробовування. Ок. Але випробовування чого? Типу чи не зійде людина з розуму від своїх страждань? Ні. Я думаю, що це є випробовування віри. І чи пройде людина свої труднощі, усвідомлюючи, що вона з Богом, чи стане атеїстом та/чи увірує в Крішну/сноп сіна та 12 страв/єговістів - ось де випробовування.
Одна людина нещодавно розказала: хочете універсальні ліки від горя, смутку, болі?- СМИРЕННЯ, смирення. Бог дає тільки ті випробовування, які ми здатні пережити. І ніщо не допоможе залишитись з Богом під час чи після випробовувань, як смирення.
2. Випробовування на славу Божу. Це дивно, але ми ніколи не знаємо як саме наша особиста трагедія вирішиться та вплине на інших. Історія з Нового Завіту, коли Ісус зцілив сліпого. Люди Його питали: ну от за що цей сліпий був позбавлений зору - розплата за батьківські гріхи чи ще щось? Якщо коротко, то відповідь була: щоб прославити Бога. Адже, батьки могли виховати сліпу дитину з ненавистю чи образою в серці до Бога. Натомість, сліпий зразу визнав Ісуса і був зцілений. І ця ситуація заспокоює мільярди християн, які читають про неї в Біблії до сих пір. Хоча тільки батьки дітей з вадами реально можуть оцінити і розуміти через що пройшли батькі того сліпого чоловіка....
3. Що посієш - те і пожнеш. По плодам їхнім їх впізнаєте. Якщо згадувати диявола, то думаю, що тільки в цих "випробовуваннях" він має певну роль, але вирішальгим є ВИБІР людини, чи спокушатись на те, що пропонує оте зло. Кара не від диявола. Кара не від Бога. Бог може (наскільки розумію це я) ДОПУСТИТИ певну хворобу з певною метою, але конкретно карати - ці часи пройшли, з моменту жертви Ісуса. Біблія в цьому плані корисна, як інструкція, де є попередження: будеш робити то-то-то і будуть наслідки, які тобі не сподобаються.
В житті знаю чоловіка, у якого вже років 10 серйозні проблеми з носом/диханням і зі спиною. Йому ніс колись легенько зламали, і вже 3 операції, купа ліків і методик, але все рівно кисневе голодування. І, здавалось би, за що таке? Порядна людина, не пє, не гуляє, годує сімю... А, виявляється, в віці 16-20 років він неодноразово бився, ламаючи комусь носи, погрожуючи зламати хребет. І хай це все забулось як витівки по молодості - але пожинає тепер ось таке. Бо спокусився на плоди плоті, на спокуси диявола: ненависть, гнів, азарт бійки, гордість, гонор...
Ще роздуми з приводу 'а як же жити далі?' Смирення, віра, дотримання Законів Божих... Я не знаю конкретно чому стаються ці випробовування, у мене, у вас, у наших близьких. Але на все воля Божа. Це розуміння не просте, це глибинна робота душі, розуму, це самодисципліна, це час. Літом у знайомих на 32 тижні народився 4й син, пожив півгодини і помер. Я зараз маю такий термін і в цю ніч в черговий раз є питання в мене в голові... Тоді така була незвична реакція у них: знайомий, що щойно втратив сина подзвонив, повідомив і попросив помолитись за те, щоб їхня віра, у звязку з втратою, укріпилась. Я тоді поруч не була, але деякі подружки, здавалось, горювали більше, ніж сама знайома... На питання чому так - знайома відповіла, що була готова: вони знали, що є певні проблеми з нирками у дитини і тому були готові прийняти любий розвиток подій, який пошле Бог. Його воля.
Тому питати картати себе "за що і чому так?" я в принципі не впевнена чи варто. Бо ось так. Сталося і живемо далі.
Важливі ще взаємовідносини з Богом, спілкування, слова^дії. Не тільки "дай і чому". Не тільки "прости". Я чула одну молитву старої вже хворої жінки майже при смерті. Молитва не завченого тексту, не високим слогом. А так, як воно на душі. "Тато, ти знаєш мої потреби, прошу, якщо на то є Твоя Воля - поможи, а якщо нема - зруйнуй ті мої наміри, якщо це Тобі не довподоби...". Ось це "Тато" мене вразило, і я розумію, що вона зверталась як справді грішна донька до люблячого Батька, але я ще до такого відчуття душевного настрою не дійшла.

 

А як ви розумієте смирення? Бо я поки не розумію що це до кінця. Чи це змиритись з усім і перестати боротись (просити, застосовувати якісь фізичні методи впливу) чи просто не хвилюватись і боротись?

 

Я не є високоосвічена людина в релігійних справах, чи у тлумаченні Біблії, але "смирення" розумію так, як підказує мені в першу чергу серце, а не здоровий глузд. Для мене смирення-це приймати усі випробовування з вірою в серці, мати сміливість не питатити"чому я?", "за що саме мені це, я живу чесно, я хороша людина і т. Д." "для чого це все...?". У всьому є свій зміст, який часто невидимий нашому оку. Я переконана, що й надалі треба жити з Богом, вірити, робити добро(навіть у думках... Просто думати позитивно) і приймати усе, що тобі дається на шляху до Бога.

 

От я думаю, як же сформулювати відповідь

Вже і власні приклади, і окремі цитати.
...
Першочергове, кожна людина визначає що є Бог і визначає себе у системі координат відносин з Богом. Система координат описана в Біблії, як в першоджерелі. Тлумачення, пояснення біблійних засад священниками, теологами, науковцями, сусідкою, якщо протиречать Біблії - то варто задуматись, чи треба до такого дослухатись.
Повертаюсь до випробовувань, смирення. Душа і плоть. Що має змогу спастись? Безперечно, кожен з нас має свої випробовування, свої душевні та фізичні втоми. І тут думка з Біблії: уныние (зневіра, туга, відчай, печаль...) - гріх.
Додам до попереднього запису свого, що випробовування одних - можуть служити втішенням для інших.
Бог своїх не кидає. А чи я з Богом..
І ось ці втрати здоровя, роботи, майна, дітей заставляють задуматись, а як в цих обставинах спасти душу?
Не гнівом, не відчаєм, ні заздрістю, ні біганиною до ворожок, ні пасивністю, а орієнтир - на Ісуса, на Бога, на Духа Святого.
Коли помирає дитина - це невимовна туга. А дітей Бог забирає на Небо. Так, в нас були наші плани: народити, виростити, виховати, пройти свою школу життя....Для чого? Щоб в кінці попасти на Небо.щоб в кінуі життя наші душі були такими, які прийме Бог до себе. У Бога свій план. Не завжди він співпадає з нашим планом, прогнозом чи бажанням. Це довіра до Бога - прийняти випробовування, пройти його так, щоб бути гідною дитиною Божою.
(Багато тексту я потерла, бо цілі кілометри букв на цю тему в роздумах можу надрукувати)