Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Тема у розділі 'Маленькі бешкетники', створена користувачем Кольорова, 6 Жовтень 2009.

  1. бетменша

    бетменша Well-Known Member

    напевно, бо в мого трирічного такі самі заскоки) якщо в нормальному настрої то можна переконати шоб сам йшов, чи з татом, а як вже капризує, то мушу я. правда, все якось по легшому сценарію проходить. так шоб прямо крики, істерика нема
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  2. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    мені нагадало) субота ранок. малий і чоловік вже двіжують. я ще досипаю. чую крізь сон. що читають. і тут гуп-гуп. по голові книжкою бам-і РОма-хтосики 4))приніс щоб читала я. бо чоловік "не так" читає))
     
  3. Miss Sixty

    Miss Sixty Double Boy Mama

    В нас вони теж і такі добрячі. Він загалом дуже був мамин, з татом різні періоди бували, але, як наступила 2га вагітність чудово почали давати собі раду вдвох, особливо з туалетом. А останнім часом крик "мама, тебе не хочу, іди геть". Теж списую на вік)


    Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
     
  4. Luchik

    Luchik Well-Known Member

    І я сюди... Зі старшою таких проблем не було, вона більше боялася сама залишитися, від мене нікуди ні ногою, а з молодшою просто невиносимо.... Їй 2.8 р. з вулиці забрати неможливо, істерика, говорю не чує, по дупі не чує, від мене втікає, нічого не боїться і їй нічог не допомагає:girl_cray: падає на підлогу і руками, ногами :girl_cray: все що я можу зробити, заношу до хати кладу на коврик в коридорі, виходжу і закриваю двері і через деякий час заспокоюється. Але я від такої поведінки просто в шоці:girl_sad: Як її контролювати? А всі мені:" в тебе дівчинка, тобі легше...." Але моя дівчинка не поступається ні одному хлопчику...:girl_mad:
     
    • Співчуваю Співчуваю x 1
  5. cjomcjomka

    cjomcjomka Content - fairy

    не шукати вхід у безвихідні ситуації :) ідеально.
    Це я колись так злізла з того "ну треба ж гуляти". Тобто, нема різниці - де, чи хочу я, чи хоче дитина. Треба - гуляти. Щоденний action item.
    Щойно я позбулась того (в числі дуже багатьох "треба", між іншим), мені відкрились очі на світ.
    Знайома стогне, бо ввечері тяжко їй гуляти, а потім ще купу роботи робити вдома. А мені як треба багато робити - я йду на менший час або не йду зовсім. Або планую щось з роботи на ранок, коли спатимуть. Завжди є варіанти, коли справді хочеш обрати.
    --- дописи об"єднано, 21 Квітень 2018 ---
    було. Не лише з вулиці. З кімнати, з кухні, з гостей, на вулицю, з вулиці. Так і носила. Не лишала, щоправда, "прокричатись саму". Сиділа поряд, чіхала її. Або якщо вона не давала себе гладити - я сідала на крісло, а вона кричить біля моїх ніг. Ставила ногу на її спинку (легенько, звісно, тільки контакт). І так ми сиділи. Потім давалась на ручки. Потім давалась помитись. Дуже мене виснажували ті істерики. Але я власне до них ставилась як до "пережити", а не до "взяти під контроль"
     
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  6. Luchik

    Luchik Well-Known Member

    От і мене вони виснажують, більше ніж будь-яка робота. Коли таке бачила на вулиці то думала: "як то мама не може домовитись з дитиною..." а тепер сама в таке попала( У якому віці ці істерики закінчились?
     
  7. Козенятко

    Козенятко Well-Known Member

    Закінчились, то не правильне визначення, трошки змінилися, зменшилися, зникли. То такі періоди в житті, просто все залежить від характеру дитини і сприйняття мамою(батьками) різних емоцій, почуттів, всяких вибриків дитини. Змінюється все, по мірі росту дитини, все так не буде. Головне, сприймати все позитивно, де потрібно, робити висновки.
     
    Останнє редагування: 21 Квітень 2018
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  8. Retaret

    Retaret Well-Known Member

    начиталася я нарешті Медіни про розвиток мозку дитини. Вирішила спробувати його рекомендації по боротьбі з криками та істериками. Не знаю чи варта шкура за виправу, часу то займає дофіга, але я реально не вмію інакше з тим справлятися.
    Ну суть в чому - як дитина починає за чимсь кричати, то треба спочатку її перепитати за чим саме вона кричить, поспівчувати, можна потім сказати, що колись в тебе було подібне, а далі назвати відповідну емоцію і сказати "окей, давай можеш трохи позлитися / посумувати чи шо там...".

    Ну от напрклад, ми в гостях вже зо дві години. Тут дитина згадує про жирафика, його ніде нема, згадуємо, що лишився в машині. Купа крику - хочу вже жирафчика. Ну і я починаю "медінити": "ти так хочеш того жирафика? ти так засумувала за ним? ходи я тебе трохи пожалію, хочеш посумую з тобою? А знаєш, в мене теж так було, що я була маленька і забула свого улюбленого ведмедика вдома і потім дуже за ним сумувала". І тут дитина переключається - "ти сумувала? а якого кольору був твій ведмедик? а ти була маленька? а хто тобі купив? хресна? а хто в тебе хресна?". Ну і так ми балакаєм, потім вона ще може трохи посхлипувати, я її обніму і якось обходимся ще годину без жирафика.

    Але блін! не завжди є стільки часу і внутрішніх сил на ті розмови! Ну і під кожне плакання підібрати на ходу ситуацію схожу теж не виходить. Єдине, що мені тут подобається - плачі таки якось минають, я не мушу дитині якось погрожувати чи страшити чимсь в стилі "якщо ти зараз не замовкнеш", ну і на виході я сама якась спокійніша, не мучуся, що в пориві дала дитині по дупі (бо часом бувало і таке).

    Чи то я собі задуже вже такий сценарій взяла довгий?
     
    • Подобається Подобається x 3
  9. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    Не знаю чи сюди..
    Отже мами трохи старших діток... ну так 9+ .. розкажіть як ваше дитя перший раз в табір їздило. Тобто як дитина це сприйняла - сподобалось, не сподобалось, плакала, сумувала, хотіла ще....
    Тобто все , що памятаєте і свої емоції також.
     
  10. Havronia

    Havronia Well-Known Member

    Хлопці вперше поїхали в 10 років ( спочатку старший двічі, потім обоє). Не дуже хотіли, але тренер з карате вмовив спробувати. Особливих емоцій в дітей не було ( їхали на 7 днів, частина дітей були знайомі, свій тренер), не плакали, додому не просилися. Мені вперше було якось «дивно», трошки сумно, відчуття «переходу на наступний рівень».
    Донька несподівано попросилася в 7,5 років. Я спочатку не погоджувалася, здавалося, що ще рано, але вона мене «вмовила». Переживала я більше, надзвонювала частіше, але бачила, що доня «в гуморі», довго зі мною не розмовляє, не плаче. Плюс - були щоденні фото і відеозвіти. На наступний рік не захотіла їхати, а тепер знов хоче.
     
    • Подобається Подобається x 1
  11. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    Мій дуже хотів їхати... але сталось так, що його тренер не зміг поїхати...Тому лише одного хлопця там знає, але вікова різниця велика ( 12 р і майже 6).
    По телефону вчора був веселющий. Нині вже не дуже, чується , що стримує сльози.
    Чоловік готовий їхати його забирати, але тренер каже , що вдень був веселий. Просто ввечері почув мій голос і ..тому так.
    Я би не хотіла, щоб ми його забрали прям завтра ( ага, я злюща мама). Хотілось би дати шанс йому пристосуватись, поборотись з собою. А не прибігти і квокати.
    В кінці розмови вже чула, що опанував себе. Пра сказав, що він буде тут 3 дні, а потім щоб ми його забрали.
    Вечері тренер написав, що все добре, п*ють чай, жартують..
     
    • Подобається Подобається x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  12. Havronia

    Havronia Well-Known Member

    А якби не треба було «шанс пристосуватись і поборотись з собою», ви би його забрали? :)
    Я би погодилась на три дні, бо програму по самостійності в «майже 6» він вже виконав. Але я не знаю вашої дитини, тому вирішувати вам.
     
    • Подобається Подобається x 2
  13. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    І я поставила собі цей термін. З поправкою , на те що може бути й швидше , якщо буде потрібно.
     
  14. Козенятко

    Козенятко Well-Known Member

    Це все є емоції, нормальні материнські, людські емоції. Повірте, що сину там цілком добре, просто це вперше.
    Мій син поїхав в табір вперше в 12 р., З сусідським хлопцем, молодшим на три роки і зразу на 21 день. Я переживала дуже, коли говорили по телефону, чуть не плакали ми двоє. Чула, що малий не дуже в захваті від того табору, але повернувся живий-здоровий, з новими враженнями. Так от на наступний рік, сусідський хлопчик з радістю і нетерпінням поїхав в табір, а мій навідріз відмовився. Додам, що син в мене дуже компанійський і комунікабельний, але видно домашній і мамин. Зараз він вже досить дорослий, і їздить всюди, і дома не ночує, але я відчуваю (і він відчуває) дуже міцний, такий невидимий зв'язок зі мною. А переживання будуть завжди, чи в 9 р., чи в 21р.
     
    • Подобається Подобається x 3
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  15. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    думаю про це нинішній ранок...І нарешті зрозуміла, дякуючи вам, так- я його підтримала в бажанні табору, бо відчувала, що він дійсно може... Можливо не всі 7 днів,але точно відчувала, що йому це під силу . Що він впорається. А "ковбасить" мене те, що я не можу його підтримати в будь-яку хвилину. І те, що він дуже емоційний в реакціях + його чуттєвість, додають мені таких хвилювань.
    Тренер по телефону почав мені розповідати - "він їв, вбраний...іт.д." А мене в першу чергу цікавило - як з хлопцями, як конфлікти, який настрій.?
    Ну бо й так зрозуміло, що щось він таки їсть....нагло розібраний не ходить....
    Тренер сказав,що звикло мами питають про "їв-спав"...
    Чекаю нинішнього вечора - тоді вони мають "годину телефонів" :girl_smile:.
    Дякую за розповіді і ваші слова.
     
    • Подобається Подобається x 2
  16. Rodionochka

    Rodionochka Безнадійна оптимістка

    @nibysh, мій старший вперше поїхав у табір майже в 9 років. Табір був з айкідо, тренери, діти знайомі. Малий в мене дуже комунікабельний, зовсім не конфліктний, завжди і всюди в нього повно друзів і ніколи не було проблем. А тут попалась «папшива вівця». Поселили його в кімнату з хлопцем, його ровесником, який мав старшого брата в тому ж таборі. Брат був нормальний), а то мале гімно псувало моєму сонечку відпочинок). Щемив його по повній, забирав смаколики, настоював проти нього хлопців, насміхався тощо. Настрій та враження були зіпсуті. Короче, дзвонив і жалівся. Я б вже летіла туди (то були Карпати), і розбиралась та забирала сина. Але то була дорога не туда). Вирішила дати йому час. За пару днів все налагодилось. Тренер малого так і не зрозуміла проблеми, мені тоді це дуже не сподобалось. Якось механічно до того віднеслась). Загалом був задоволений, але більше іхати з ними не захотів.
    Минулого року відправила двох своїх теж в табір. Меншому було 7,5. Якщо старший комунікабельний, то менший такий з характером), не зі всіма знайде спільну мову, важче відкривається. Але він став улюбленцем всього табору), бо був найменшим, всім його хотілось пообіймати))). Ну і старший брат йому додавав впевненості), хоча вони були в окремих загонах, лише спали в одній кімнаті, і підчас трапези бачились). Спочатку мені було трохи хвилювально), але щодня мала фотозвіти, плюс розмови телефоном. Діти були мега зайняті, на розмову зі мною виділяли аж 5 хвилин, і мене це не могло не тішити. Цього року знову ідуть туди ж, чекають з нетерпінням.
     
    • Подобається Подобається x 1
  17. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    Дівчата, всім велике"дяк"...
    Вчора вже була зоовсім інша картина..Постійно вживав слово "ми" . А це мене тішить найбільше. Казав ,що все добре . Але запитав -скільки ще днів він буде.
    Тренер говорив про нього лиш хороші речі - страрається, активний, допомагає, контактний і дуже веселий.
    Мені , як бальзам на душу. Чи заберемо його швидше? Буду бачити в суботу. Тренер каже,що не потрібно ( вони в вівторок приїжджають).
    Ввечері, як говорив з татом , то каже--"все , па-па, мене хлопці чекають.Там конкурс."
    Але я ще не вирішила.
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Зе бест! Зе бест! x 2
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  18. nibysh

    nibysh оптимістка з сумнівами

    Коротко про головне: пробув всі 8 днів. Приїхав задоволений і втомлений. Коліжанці моїй по телефону сказав, що було весело і жестяково :)girl_impossible:).
    На питання її - чи поїде ще? , сказав - "ні". Мені сказав вже потім, що наступного року хочу, а цього вже ні . Ну ми його цього року й не збирались нікуди відправляти ще.

    Тепер про веселе - я колись тут питала - про такі класичні істерики і якщо їх не було, чи вже й не буде... Отже вчора спробував мені її закатати. Так класичненько - з дриганнями, наганянням на себе жалю, сльозами і трохи соплями....
    Я спочатку трохи аж здивувалась, спробувала йому поспівчувати, бо причина для сліз таки була, але як побачила куди вітер дме, то забрала собі співчуття назад. Трохи дала йому насолодитись істерикою, але не підливаючи масла в вогонь. Тому він пробував сам його підлити, але так як практики не мав,то все дуже швидко погасло. Нині мені було цікаво, чи спробує ще? Більше не пробував. Певно чекає тата - там більш "благодатний" грунт. Певно таки далі буде..
     
    • Подобається Подобається x 3