Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Тема у розділі 'Маленькі бешкетники', створена користувачем Кольорова, 6 Жовтень 2009.

  1. бетменша

    бетменша Well-Known Member

    напевно, бо в мого трирічного такі самі заскоки) якщо в нормальному настрої то можна переконати шоб сам йшов, чи з татом, а як вже капризує, то мушу я. правда, все якось по легшому сценарію проходить. так шоб прямо крики, істерика нема
     
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  2. ГаЛоЧкА

    ГаЛоЧкА Well-Known Member

    мені нагадало) субота ранок. малий і чоловік вже двіжують. я ще досипаю. чую крізь сон. що читають. і тут гуп-гуп. по голові книжкою бам-і РОма-хтосики 4))приніс щоб читала я. бо чоловік "не так" читає))
     
  3. Miss Sixty

    Miss Sixty Yummy Mummy

    В нас вони теж і такі добрячі. Він загалом дуже був мамин, з татом різні періоди бували, але, як наступила 2га вагітність чудово почали давати собі раду вдвох, особливо з туалетом. А останнім часом крик "мама, тебе не хочу, іди геть". Теж списую на вік)


    Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
     
  4. Luchik

    Luchik Well-Known Member

    І я сюди... Зі старшою таких проблем не було, вона більше боялася сама залишитися, від мене нікуди ні ногою, а з молодшою просто невиносимо.... Їй 2.8 р. з вулиці забрати неможливо, істерика, говорю не чує, по дупі не чує, від мене втікає, нічого не боїться і їй нічог не допомагає:girl_cray: падає на підлогу і руками, ногами :girl_cray: все що я можу зробити, заношу до хати кладу на коврик в коридорі, виходжу і закриваю двері і через деякий час заспокоюється. Але я від такої поведінки просто в шоці:girl_sad: Як її контролювати? А всі мені:" в тебе дівчинка, тобі легше...." Але моя дівчинка не поступається ні одному хлопчику...:girl_mad:
     
    • Співчуваю Співчуваю x 1
  5. cjomcjomka

    cjomcjomka Content - fairy

    не шукати вхід у безвихідні ситуації :) ідеально.
    Це я колись так злізла з того "ну треба ж гуляти". Тобто, нема різниці - де, чи хочу я, чи хоче дитина. Треба - гуляти. Щоденний action item.
    Щойно я позбулась того (в числі дуже багатьох "треба", між іншим), мені відкрились очі на світ.
    Знайома стогне, бо ввечері тяжко їй гуляти, а потім ще купу роботи робити вдома. А мені як треба багато робити - я йду на менший час або не йду зовсім. Або планую щось з роботи на ранок, коли спатимуть. Завжди є варіанти, коли справді хочеш обрати.
    --- дописи об"єднано, 21 Квітень 2018 ---
    було. Не лише з вулиці. З кімнати, з кухні, з гостей, на вулицю, з вулиці. Так і носила. Не лишала, щоправда, "прокричатись саму". Сиділа поряд, чіхала її. Або якщо вона не давала себе гладити - я сідала на крісло, а вона кричить біля моїх ніг. Ставила ногу на її спинку (легенько, звісно, тільки контакт). І так ми сиділи. Потім давалась на ручки. Потім давалась помитись. Дуже мене виснажували ті істерики. Але я власне до них ставилась як до "пережити", а не до "взяти під контроль"
     
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  6. Luchik

    Luchik Well-Known Member

    От і мене вони виснажують, більше ніж будь-яка робота. Коли таке бачила на вулиці то думала: "як то мама не може домовитись з дитиною..." а тепер сама в таке попала( У якому віці ці істерики закінчились?
     
  7. Козенятко

    Козенятко Well-Known Member

    Закінчились, то не правильне визначення, трошки змінилися, зменшилися, зникли. То такі періоди в житті, просто все залежить від характеру дитини і сприйняття мамою(батьками) різних емоцій, почуттів, всяких вибриків дитини. Змінюється все, по мірі росту дитини, все так не буде. Головне, сприймати все позитивно, де потрібно, робити висновки.
     
    Останнє редагування: 21 Квітень 2018
    • Подобається Подобається x 1
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
  8. Retaret

    Retaret Well-Known Member

    начиталася я нарешті Медіни про розвиток мозку дитини. Вирішила спробувати його рекомендації по боротьбі з криками та істериками. Не знаю чи варта шкура за виправу, часу то займає дофіга, але я реально не вмію інакше з тим справлятися.
    Ну суть в чому - як дитина починає за чимсь кричати, то треба спочатку її перепитати за чим саме вона кричить, поспівчувати, можна потім сказати, що колись в тебе було подібне, а далі назвати відповідну емоцію і сказати "окей, давай можеш трохи позлитися / посумувати чи шо там...".

    Ну от напрклад, ми в гостях вже зо дві години. Тут дитина згадує про жирафика, його ніде нема, згадуємо, що лишився в машині. Купа крику - хочу вже жирафчика. Ну і я починаю "медінити": "ти так хочеш того жирафика? ти так засумувала за ним? ходи я тебе трохи пожалію, хочеш посумую з тобою? А знаєш, в мене теж так було, що я була маленька і забула свого улюбленого ведмедика вдома і потім дуже за ним сумувала". І тут дитина переключається - "ти сумувала? а якого кольору був твій ведмедик? а ти була маленька? а хто тобі купив? хресна? а хто в тебе хресна?". Ну і так ми балакаєм, потім вона ще може трохи посхлипувати, я її обніму і якось обходимся ще годину без жирафика.

    Але блін! не завжди є стільки часу і внутрішніх сил на ті розмови! Ну і під кожне плакання підібрати на ходу ситуацію схожу теж не виходить. Єдине, що мені тут подобається - плачі таки якось минають, я не мушу дитині якось погрожувати чи страшити чимсь в стилі "якщо ти зараз не замовкнеш", ну і на виході я сама якась спокійніша, не мучуся, що в пориві дала дитині по дупі (бо часом бувало і таке).

    Чи то я собі задуже вже такий сценарій взяла довгий?
     
    • Подобається Подобається x 2