Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мій зараз бігає голий і не дається вдягнути. Я останні два дні обрала техніку "пофігізму" - не хочеш - не треба, бо цей крик витримувати неможливо, здається що голова лусне. Але я тримаюсь: обіймаю, заспокоюю. Гуляти не ходили, щоб не було істерики при поверненні ( погода виправдовує). Цілий день напівголодний, бо всадити їсти неможливо, а моя тактика не припускає конфліктів. Всеодно кричав перед обіднім сном, бо заліз на шафку, довелось його зняти... Кричав голосно, але я не зірвалась.
Ось мені цікаво: японська система виховання, коли дитині до 5 років дозволяеться все, як це на практиці? Те що ми примушуємо їх робити: істи, мити голову, стригти нігті, гуляти.. Або не дозволяємо: вибігати на проїзжу частину, їсти скло, падати з верхотури, залазити в духовку і тд. Що нам потрібно чи все ж таки для їх блага? І як японці поводяться? Бо якщо йти на поводу в дитини, то вони цілодобово, голодні, холодні, з брудною головою і поламаними нігтями сидітимуть перед мультиками і їстимуть цукор. Які ж самураї з них виростуть? І як потім після 5-и їх перевиховувати все забороняючи? це ж шок для організму...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ні, це трішки не так. Наскількі я зрозуміла з прочитаного, то :
-до 5 років Дітям дозволено практично все, що не несе загрози здоровю і життю. ТОбто в таких естренних моментах діти знають реакцію батьків ,яка є такого окличного плану типу "АААААААААхххх" (надіюсь зрозуміли)
-з 5 до 10 дитина практично як"раб",повинна чітко слухати батьків, виконувати прохання (ну ясно, що вони там не заставляють дітей гроші заробляти в 10 років ) таким чином їх вчать "преуспевать" в школі, знати і виконувати обовязки, старанність тренується, вчаться робити все самі. Тобто в цей період ,вони починають вчитися жити дорослою відповідальністю.
-з10 до 15- такий посередній період- дитина і батьки вроді вже "на рівних", друзі ,але батьки ше "рулять"
- а от з 15 років (за умови , якщо все раніше було так як пише ця методика, в шо важко повірити) батьки і діти стають повноцінними друзями і з ідеальними стосунками.
Це так як читала я. Не знаю, як на практиці це робиться. Насправді на сході не була і не знаю як вони там виховують дітей, але навіть і якшо , за цією мотодикою, то мені здається воно вже в них вкрові, передається поколіннями, і батьки і діти до цього пристосовані.
А в нас сьогодні спостерігала картину в ліфті- зайшла мама з 1-2 класником, і за шось вона його сварила, а він їй: "ти вапщє не маєш права на мене кричати", вона каже: "чекай-чекай, ти ше зараз получиш", на шо він: " а я в школі розкажу , що ти намене руку піднімаєш, і не маєш такого права". Отакі діти і який тут східний період рабства може бути???

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Тут 100% з Вами погоджуюсь. Я на сході була=). І можу констатувати для себе, воно і справді в них в крові, а ще й загальна філософія життя, СПОСІБ життя, а не тільки методи виховання інші. Люди спокійніші й врівноваженіші в РАЗИ! тому і діти спокійніші. А в нас насправді, нічого дивного, якщо мама дратівлива і час від часу істерить (я про себе, аби нікого не образити часом, але впевнена, що не я одна така=), та не тільки мама, а й інше оточення, то і дитина переймає таку поведінку, свідомо чи несвідомо. Отже, пробуємо бути врівноваженішими і більш терплячими, хоч це і дуже складно, але може це принесе свої плоди.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

зі свого досвіду (українського) можу сказати що моїм дітям не надто цікаво робити те, що дозволяють а от те чого не можна, о, то завжди хочеться спробувати.
А щодо японців то в них в вихованні дітей діє правило "попередити щоб не забороняти"

Воспитание. Так правда ли, что до 5 все можно?

Кто из нас не слышал о том, что до 5 лет японским деткам позволяется делать все, а уж потом их ждет строгая школа? Но так ли это на самом деле?

Действительно, 50 лет назад детей баловали гораздо больше, сейчас же японцы стали более занятыми и строгими из-за постоянного стресса. Некоторые даже предпочитают не иметь детей вообще ради собственной "свободной" жизни. Рождаемость падает. Однако в мире представление о "маленьком императоре" осталось до сих пор.

Если в голове у вас возникает картинка беспредельничающего малыша, то это не так. Япония - страна со сложившимся столетиями этикетом и манерами. Есть в Японии такая поговорка, аналог русской "Яблоко от яблони не далеко падает". И ведь правда, дети подражают нашим манерам по нашему образцу и подобию, следуя тому, как взрослые обращаются с ними и друг с другом. Японские родители не забудут напомнить своему годовалому крохе, что надо поклониться при приветствии, поблагодарить за подарок, обязательно снять обувь при входе в чужой дом и извиниться за вторжение.

Если можно заменить запрет компромиссом, то почему бы и нет. К примеру, в дождь - не кричать на свое чадо "сейчас дам по попе", а надеть красивые резиновые сапожки и плащик-дождевик.
Если все-таки надо сказать "Нет", то обязательно должна объясняться причина запрета (опасно, например) и при этом японская мама не забывает напомнить своему малышу, какой он у нее хороший.

Конечно, даже от малыша-паиньки лет двух-трех можно ожидать сюрпризов в самый ответственный момент какого-нибудь важного мероприятия, свадьбы друзей, например. Прекрасно это понимая, родители следуют очень важному правилу: "не запретить, а не допустить". Ребенок еще не способен прилично вести себя в обществе? Просто не ходить с ребенком на важные мероприятия и в приличные рестораны (в семейные все ходят с рождения, есть стульчики и специальные детские меню) "Сохранить лицо" - очень важно для японцев, плохое поведение детей в обществе (имеется ввиду "недетские места и мероприятия") - позор родителям и на их совести. Родители плохие не потому, что не запретили, а потому, что допустили данную ситуацию в принципе.

Если же ребенок раскапризничался в поезде - это другое дело, выхода нет, ехать надо. И тут, поверьте, очень многие пассажиры с радостью придут на помощь, пытаясь развлечь малыша любыми способами.

Японцы следуют каждой букве закона, правила, инструкции во всем… Никогда японец не повезет в автомобиле ребенка без автокресла. И если на скоростной трассе, где нельзя остановиться, грудной малыш будет надрываться плачем, мама никогда не возьмет его на руки, чтобы успокоить – потому что это опасно для жизни малыша. И только там, где правилами разрешена остановка, ребенка отстегнут, возьмут на ручки и успокоят. Здравый смысл преобладает над чувствами самой любящей матери. И такое соблюдение правил японцами во всем с самого раннего детства. К примеру, в Японии рано темнеет. На улице можно гулять только до 6 вечера летом и до 5 - зимой. В это время во всех районах раздается музыка и голос из громкоговорителя, вещающий, что уже поздно, пора идти домой ужинать. После этого времени встретить на улице ребенка без сопровождения родителей практически невозможно.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А я в інших випадках і не забороняю нічого, крім тих які перерахувала (їх можна вважати екстренними?). Для прикладу: в нас дозволено малювати по стінах. Але ж повертатись з прогулянки дитина мусить? Або мити голову час від часу?=). Але якщо він проти, то з погляду японців я не дозволяю йому виразити свою волю? тобто протест? ... хм... нєстиковочка...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

не знаю...я сама настільки деколи розгублена втаких речах, що аж самій дивно. Я теж не розумію,як би я дозволила дитині перебігати самій дорогу, коли переходимо , і япрошу дай мамі ручку, а вона ніяк і все, і я беру на руки, ще за собою волочу велік і так йдемо.

а це 100% правда, я вже переконалася багато разів. Як тільки ми їдемо в ТРЦ,Полі зриває дах (це десь з 1,6 року почалось), на неї той простір і все довкола діє дуже негативно, іясна річ, шо починаються втікання, ганяти, на прохання не реагує.І тепер я собі просто вирішила, що треба уникати таких поїздок. Якшо хочеться вийти попити кави поговорити з подругою, я краще Полю лишу з татком, а сама відлучусь на 2 години, і всі задоволені.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Моя мама була в Японії у 89 році. Багато про дітей розповідала. Про шкільну форму, що по кожному віку вона іншого фасону і т.д. Слінгокуртки в них вже тоді були ( і багато чого іншого цікавого, досі каталоги вдома є). Дисциплінованість у японців в крові, посмішка, люб"язність, ввічливість. У них маленькі діти всюди з батьками і ніхто з порадами і коментарями не встряває як у нас люблять. Якщо всі дорослі слідують певним правилам і традиціям то і діти їх наслідують. Нам би, українцям, в них повчитись.

На підході до дороги попереджаєте-пояснюєте, що зараз будете переходити дорогу, там їздять машини і діткам можна переходити лише з мамою за руку. Берете міцно за руку і впевнено топаєте. В одній руці волочите вєлік, в другій дитину ))). Впевнена, що японці поступають так само))). Дітей найкраще завчасно попереджати про певні ситуації. Я страшно нервуюсь коли ми гуляємо в дворі із сусідським хлопчиком і його мама раптом каже, "все ми ідем додому" і її малий іде додому, а мій Антон ні і дратується, що товариш вже пішов. Тому стараюсь завчасно вияснити коли вони ідуть і завчасно попереджаю свого "через 15 хв ідемо додому, через 10, через 5..." Він хоч і протестує іноді але не так бурно.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мені здається, що дуже мало дітей на яких Торгові Центри, та інші місця із великим скопиченням людей діють позитивно, це ні для здоров"я дитячого ні для психики не може бути добре

мій малий після таких вилазок ще й спить погано

. Але все ж таки є сім"ї, які сидять собі в піцерії в Кінг Кросі наприклад, їдять, попивають пивце, а малеча років двох "втикає" в телефон або культурно товчеться поруч ( в полі зору батьків). Я на таких дивлюсь здивовано і з заздрістю...=)))). В моїй сім"ї вилазки разом з сином мають бути присвячені розважанню його - коханого, бо поїсти, попити, відпочити самим нам не вдається, треба бігати за малим і по черзі їсти вже холодну піццу. Задоволення ні йому, ні нам. Благо, що є мама, яка при потребі може з ним залишитись.
Ще здивовано дивилась на сім"ї з дітьми ( двома-трьома) в аеропортах: культурно ( чи відносно культурно) тримаються батьків, не тікають... Еххх! Як нам цього року десь вибратись разом з Петриком? щось я це собі складно уявляю...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ой.....та явсе саме так і роблю, зазвичай все ок, а це я написала випадок,який запамятався, вона мене навіть в той момент не хотіла почути, бо ж Настя поїхала, а до того вона везла її на велосипеді. От я помітила , дома чемненька менш більш , а на вулиці, або з дітьми -ульот, мами не чути. Але це у багатьох так, я знаю,якшо правильно то все корегувати,то має бути з часом все добренько.надіюсь.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

в мене малий коли хоче свого -істерить-я просто беру за руку(якщо це вдома) і заводжу в кімнату, закриваю двері.Він ще там трохи кричить, може щось скинути-але я не реагую-через 5-7 хв дитина виходить звідти-як нічого не було.А раніше-то я бувало зривалась з котушок, але теперішній спосіб набагато дієвіший

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В мене теж дитина істерить, вимагає, але такі речі, як перейти дорогу за руку, ще й на зелене світло, або на пішохідному переході, і їхати в автокріслі - то у нас желєзно і давно ніяких протестів не викликає. Ще й мені дома розповідає, що бабця забула, що переходити треба на зелене світло. І коли в машині їдемо, то коментує, що мама ти бачиш, там знак, що треба пропусти тимашину, давай тормози, або кричить, чому це я на жовте поїхала, або мам, а чого ти як тато не б'єш по рулі, він ж тебе підрізав!!! Тут все чітко розуміє, що це все є безпека, але от чому ніяк не може зрозуміти, що коли я прасую то прасувальну дошку не можна штурхати, бо то не безпечно - тут уже я гублюсь. Чудово розуміє, що в театрі треба сидіти мовчки, не вертітись, а якщо щось треба, то тихенько сказати, але ніяк не може зрозуміти, що коли я беру її на роботу, і мені треба відповісти на дзвінок, то треба декілька хвилин помовчати, навіть не помовсати, а не перекрикувати мене. Ж ніби і те і друге одинаково пояснюю, чому одне сприймається, моментально, а інше ну ні як?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

З цього приводу не переймайтесь, бо зі сторони чомусь здається, що чужі (особливо яких бачимо раз в житті) дітки чемніші, ніж наші. Я просто теж дуже тим заморочувалася, а потім довелося просто кілька разів побачити тих самих діток у різних ситуаціях (в церкві, в магазині, на майданчику) і зрозуміла, що вони теж не такі чемні, як мені видалося першого разу. От до прикладу мої хлопці в поліклініці, церкві чи навіть в магазині можуть часом такими чемними бути, що люди аж дивуються, діткам в приклад ставлять, а я тихо сміюся, бо лише якихось півгодини тому ми розносили хату і влаштовували мені перед виходом чи по дорозі концерт Хоча справді є дуже чемні і спокійні діти, які ведуть себе всюди пристойно і дають батькам розслабитися, але дітки все-таки мають бути активними, це моє переконання - це запорука того, що вони добре розвивають (не маю на увазі гіперактивності).

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В сусіда завжди трава зеленіша=)))
Та я особливо не переймаюсь, і річ не в тому що дитина"нечемна", а в тому, що мама недостатньо компетентна. Якщо дитя робить, щось не те, то для мене це означає, що я якось не так його виховую...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

якби я керувалась такою думкою, то вже би давно себе з"їла за "неправильність".
моя дитина дуже активна і непосидюча, і дуже "винахідлива" і фантазерка ще та! а ще має загострене бажання до самостійності, все буде робити сама, і спробуй її за ручку візьми в громадському місці!
а ще малюки не розуміють, чому щось одне можна, а інше не можна, вони не уявляють всіх наслідків, які може спричинити їхня цікавість і безтурботність.
я ще не зустрічала таких дітей, які би покірно слухали батьків з першого погляду, моя дитина, коли зайнята, взагалі не чує, що до неї звертаються, поки не заглянеш в очі. але то ж не значить, що всі "якось не так виховують".
такий процес пізнання дитиною світу, будування стосунків в суспільстві, випробовування допустимого, і маминих нервів .

---------- Додано в 13:47 ---------- Попередній допис був написаний в 13:43 ----------

оце теж цікавий момент.
межі допустимого в кожного дорослого свої.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

То дуже правильна позиція, я тепер теж її застосовую у вихованні меншого синочка, але він дуже швидко пристосовується до нової тактики виховного процесу і у відповідь на те: "Ти ж такий гарний і чемний хлопчик, хіба чемні дітки роблять так негарно тощо" мені впевнено відповідає :" Мамо, а я нечемний хлопчик і мені так подобається негарно робити" Тоді доводиться якось його переконувати, що він таки чемний
А ще не знаю як у кого зі спанням, а у нас то проблема - старший хоче в обід спати і засинає нормально, а малого вкласти в ліжко нереально - дуріє, скаче, не слухає моїх казок.... словом випробування маминих нервів на міцність (а як не поспить, то тоді взагалі некерованим стає, тож мушу якось прикладати). Так-от, на мої переконування, що діткам треба конче спатки, бо вони уві сні ростуть великими і стають здоровими, малий мені каже: "А я не хочу рости і буду завжди маленьким" Аргумент вагомий на користь неспання, тут не заперечиш До слова, я теж напівхолєрик і мені так важко даються такі денні вкладання А як у вас із цим?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

І я

А нерви то не залізні в мами. Я перечитала величезну кількість інформації на теми виховання і до того аби зірватися (якщо таки зриваюся), випробовую усі педагогічні методи: пояснення, компроміс, вмовляння, шантаж і підкуп. Два останніх ще якось впливали до недавнього часу. Зараз якісь такі дні(сьогодні), що не допомагає нічого, що б не пропонувалось зробити: вдягнутись аби піти на вулицю, що Петя дуже любить. Зимітувала, що йду сама, істерив під дверима, але вдягати штани відмовився. Поїсти. До сьомої вечора не вдалось. З"ів півяблука. Істерив як навіжений. Вимагав аби я кинула памперс в кут, ось така в нього була захцянка, витягнув з смітника і істерив. Я розуміючи, що це експеримент на тему "хто переможе", півгодини ігнорувала. Пояснювала, брала за руки і дивилась в очі... В результаті істерики такі дістав по попі, і став в кут. Але в мене той метод крає серце. І що робити?
Практикую форму гри, періодично дає результат.

В нас із вкладанням норма, а ось коли голодний, то стає некерований, а нагодувати - проблема. Зараз наївся і чудова дитина.
Тяжка це робота бути хорошою мамою....

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

і в нас на кожне моє слово є його 10. Каже те, що йому вигідно в даний момент і в даній ситуації. То він "се маєньнький", то "я взе веикий".

аналогічно.... І позіхає і нудиться, але придумує різне всяке, що він зараз має зробити, щоб тільки не спати

дуже тяжко . Я сама бачу по собі, що поки терплю, доти терплю, а далі зриваюся і дуже тяжко зупинитися. Останнім часом дала собі слово бути чемною , вже майже тиждень тримаюся. І знаєте, дитина чемна разом зі мною.
Тепер боюсь початку місячних, бо тоді гормони будуть проти мене і триматися бути дуже тяжко.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

В англії це називають Terrible two, вік коли дитина "досить доросла" вже намагається відстоювати (активно) своє Я і надто маленька, аби можна було їй/йому пояснити як дорослому, чому від нього вимагається те чи інше

я дивлюсь в нас тут здебільшу дітки 1.6-3 роки

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Видко нас таких багато і нема на то ради, ніж як перерости

У нас на то мастак Марко: каже мені "я не можу накритися, бо мене обсипе" і починає розкриватися, а вже за кілька сенкунд "Мама, прошу накрити, бо мені зимно" і так кілька разів . Або зараз у нас нова фішка: лягти в ліжко і замість спати починати вимагати "какати" і "пісяти" на горщик "багато разів цілий день". Ми вже з чоловіком різні штуки придумуєм, щоб його з того збити, бо розумію, що то просто хитрощі - позавчора і вчора отак на горшку сидів майже 40 хвилин, аж поки засинати не почав і сам попросився в ліжко А тут ситуація ускладнюється ще й тим, що мушу двох вкладати одночасно, а тут вже Євгенко собі вирішив скористати з ситуації і каже мені: "Я почекаю, поки Марко на горшку посидить і аж тоді буду спатки"... Я вже від того холодна

---------- Додано в 00:11 ---------- Попередній допис був написаний в 00:05 ----------

Я теж терплю якийсь час, намагаюся бути дипломатом, а потім як зірвуся, то аж самій страшно від себе - обіцяю триматися, а коли додаються гормони, то це стає майже нереально...