Мамо, не вбивай...

Дівчатка! Я також проти аборту! Мені 38 років, в мене двоє дітей. Зараз вагітна втретє. Вагітність бажана.В 12 тижнів планове УЗД - все в нормі. Стала на облік в ЖК. Пішла на плановий УЗД в 18 тижнів - вада плоду несумісна з життям. Акранія! (відсутнє окостеніння черепа, мозок плаває в водах). Пройшла ще три незалежних УЗД - діагноз підтвердився. Направляють на переривання. Я ніколи не робила абортів, немала викіднів, не було завмерлої вагітності. Дуже тяжко!!! Щось підкажіть, благаю!!!

 

В такій ситуації ніхто вам нічого не підкаже. Нехай Бог вам дасть сили і розуму.
А якщо не переривати, а народжувати?
Може сходіть до священника?

 

Якщо не переривати, а народжувати, то так моїй душі було би спокійніше. Але по відношенню до дитини і так, і інакше це дуже жорстоко. Я була у священника. Він сказав, що переревння вагітністі має певні виправдання в даній цитуації, але з точки зору церкви це гріх, адже "Бог дав-Бог має забрати". І в той же час благословляють воїнів. які йдуть на війну вбивати і гинути.
В моєму випадку дитина немає шансів жити. І дійсно можна доносити , народити і поховати. Але, якщо б в моєї дитини була вада сумісна з життям, але все життя каліка я би вагітність точно би перервала. Не народжувала би нещасну дитину. Перервати - гріх, а бачити як страждає твоя дитина, як можливо буде нарікати на долю це дуже боляче і жорстоко. То виходить зараз я буду виношувати і народжувати тільки тому, що знаю про летальний кінець. Це дуже жахливо!!!Тяжко напевно уявити,що я зараз відчуваю...

 

Не можна тут нічого радити, тільки Вам вирішувати, бо може бути цілком можливо що Вас зараз засудять і Ви збережете вагітність, а потім Вам і тільки Вам з тим жити... Це саме і якщо навпаки.
Можливо сходіть ще до якихось спеціалістів. Буває що малюють діагноз трохи перебільшений. Чула випадки, коли казали робити аборт (навіть моїй колишній сусідці), а жінка потім виносила і дівчинка цілком здорова вже он школу закінчує.

Хочу Вас підтримати, уявляю як Вам зараз важко, сили Вам.

 

З таким діагнозом не можливо помилитись. Тим більше на такому терміні. Я сама бачила, що мозок виліз і очей практично немає.

 

Може Вам хоч чимось допоможе ось ця тема.
http://posydenky.lvivport.com/threads/virok-perervati-vagitnist-scho-robiti.41034/

 

Вчора на ФБ прочитала ось таку історію:

https://www.facebook.com/photo.php?...26.100001216132492&type=1&fref=nf&pnref=story

Особисто я вважаю, що Ви вже підказали собі самі:

Сили Вам і Божої опіки!

 

я, чесно, не дуже розумію.


стосовно діагнозу. одна жінка таки народжувала, хоч довго вагалася. дитинка легко виходить - черепа тож фактично нема, одразу і поховали.

 

Сорі, але мені такого ніколи не зрозуміти. Виношувати, звикати до дитини, народжувати, щоб зразу поховати?! Це якийсь мазохізм як на мене.

 

це взагалі складна тема і ніхто з нас не може вам нічого порадити, бо вирішувати лиш вам.

власне, що не розумієте і я не розумю, але не через думки про аборт, а просто сама не знаю, що би робилв в такій складній ситуації....

--- дописи об"єднано, 22 Березень 2015 ---

та так легко таке писати.. але носити 9 місяців дитину,знаючи, що ітак одазу і поховаю...Це в будь якому випадку нелегко... при чім тут біль фізична, яка буде менша, бо нема черепу? ну і що? хіба тому жінка думає, що робити?

 

В сестри теж поставили на УЗД дитині діагноз відсутність головного мозку. На 6 місяці викликали штучні роди і робили чистку. От передчасну стимуляцію можна вважати абортом?

 

Здається так. У мене було 5 самовикиднів , то священник вичитував молитви як по аборті. Але можливо я щось і плутаю- не той стан був, щоб допитуватися що і як.

 

Засуджую аборт по відношенню до здорової дитини, або яка піддається лікуванню і має шанси на здорове життя. А якщо дитина приречена ? Це також аборт? При перериванні викликають штучно пологи і дитина після них не живе. З таким діагнозом, через 9 місяців, буде те саме і при природних пологах ...
Я знаю, що пишу жахливі речі, і сама собі не вірю. Але, дуже боюсь побачити спотворене личко моєї дитини. Не знаю як буде більш людяніше.

 

Запишіться на прийом до Єпископа Бенедикта в церкві Юра , в Вас особлива ситуація.... Мужності ВАМ !

--- дописи об"єднано, 12 Травень 2015 ---

Також я б радила поїхати на молитву до с.Ліді в Павшино , деколи Бог робить чудо тоді, коли в нашому людському розумінні ШАНСІВ НЕМА....

--- дописи об"єднано, 12 Травень 2015 ---

Також чула багато випадків, що УЗД показувало різні вади, а коли мама мала відвагу не переривати вагітність, то дитинка народжувалося здоровою. Ще можна поїхати на молитву до о.Яна Білецького , а також просити, щоб св.Йосиф заступився за вашу дитинку перед Богом !!!
http://posydenky.lvivport.com/threads/chudo-v-nashomu-zhitti.99523/

 

Дуже дякую !!!
Настільки важливо усвідомлювати , що дитинка живе з моменту ЗАЧАТТЯ і дні в маминому животику - це дні її життя і що мама може любити свою дитинку в той час, навіть усвідомлюючи, що вона відійде при народженні....
На следующий день, я поняла, что на самом деле решение внутри я уже приняла. Я хочу дать малышу все, что смогу: свою любовь, возможность прожить столько, сколько захочет он, пусть даже это будет только внутриутробная жизнь и родить его естественным путем. И больше ни какие узи, анализы и прочие медицинские процедуры не нужны. При этом я поняла и приняла то, что шансов на чудо нет и теперь нужно научиться с этим жить...

Врачи, видя на экране, что с малышом что-то не так, перестают видеть во мне беременную женщину, ждущую Ребенка, а моего ребенка как человека в принципе, они уже даже не говорят о нем как о человеке, живом человеке. Они говорят: "плод с аномалиями", они рассказывают мне про уродство и невозможность на это смотреть. Но для меня-то он сын, для меня - он мой ребенок.

Я счастлива, что роды сложились дома, что я смогла полежать рядом со своим малышом, погладить его, поговорить с ним, подержать его на ручках и попрощаться с ним.
Конечно, я не хочу пережить такое еще раз, но и забыть все это я тоже не хочу. По советам с сайта, мы сделали памятные фотографии и отпечатки его ручки и ножки. Теперь у нас есть память о нем и о его присутствии в нашей жизни - настоящий "маленький след".

Сейчас, когда я дописываю этот рассказ, моему малышу был бы почти месяц. Это так мизерно мало по сравнению с Жизнью и так несказанно много по сравнению со Смертью!
Спасибо тебе, сынок, ты научил нас ценить жизнь, ценить друг друга и ценить то счастье, что уже у нас есть!

Наш малыш был с нами 290 дней. Это была его жизнь! Он рос и знал, что у него есть мама и папа, которые его любят. Я верю в то, что он был счастлив!
Ты всегда будешь с нами - в наших сердцах, ангел мой, Егор!

 

Найкраще переконує досвід інших людей
http://flymama.info/about-me/lichnaya-istoriya-svety/

 

перепостила всю статтю, бо важлива в час війни . Коли просимо миру маємо пам"ятати, що щодня в Україні роблять аборти. Це страшніше за війну, бо ненароджена дитина не може втекти чи захистити себе від смерті ....

Дівчата, якщо ви погоджуєтеся з автором статті, зробіть, будь ласка, репост !!!
http://catholicnews.org.ua/yak-ya-robila-abort
В мене вже підростали двоє дітей, і раптом виявилося, що я вагітна втретє. Але я повинна була перервати його життя. Іншого виходу в мене не було. Повірте, так буває ...

Виявилося, що аборт - платна послуга, і коштує досить пристойно. Звичайно, багато жінок міркують інакше: операція позбавляє їх від проблем, і за це дійсно можна заплатити. Але мені це чомусь здалося парадоксальним.

Все ж я прийшла туди, в гінекологічне відділення лікарні. Кілька років тому я лежала тут з першої дочкою, на збереженні. Я пам'ятаю, як з іншими майбутніми матусями ми обговорювали «абортниць». Ми говорили, що деяким з нас складно навіть завагітніти, хтось не може виносити дитину, але не втрачає надії, а вони ... Та щоб ми ... Та ніколи! І ось тепер це «ніколи» сталося зі мною.

Зазвичай абортниці чекають операції в особливій палаті, окремо від «матусь». Так спокійніше для всіх. І в цей раз нас таких було в палаті четверо. І в сусідній - троє. Разом - семеро. Я тоді спробувала порахувати: операції робляться кожен день. Припустимо, в році двісті таких днів. Скільки ж людей убивають тільки в одному цьому відділенні? А скільки по всій країні? Одна справа читати статистику, а інше - зрозуміти на власному досвіді.

Мої сусідки

Моїми сусідками по палаті опинилися: жінка років тридцяти п'яти, ще одна трохи молодша і зовсім молоденька, років двадцяти, дівчина. Процедура відкладалася, і ми розговорилися. Виявилося, що у всіх були свої, на їх погляд досить вагомі причини прийти сюди. У першій (назвемо її Лариса) вже була дитина, хлопчик п'яти років. І вона більше не хотіла дітей. «Як би цього ще виростити, вигодувати», - говорила вона. Але чомусь вона не здалася мені бідною, навпаки, вона була добре одягнена, на ній були дорогі прикраси, і взагалі вона виглядала дуже елегантно. У другій (нехай буде Світлана) перша дитина народилася зовсім недавно, менше року тому, тому другого, за її словами, поки «народжувати зарано». Третя, молоденька (нехай буде Наталя), йшла на аборт вже вдруге. Дітей у неї поки не було. Вони з чоловіком зовсім недавно купили собі квартиру, але не встигли ще зробити в ній ремонт. І тільки через це вона «поки» не хотіла народжувати.

Очікування

Ми сиділи на ліжках, розмовляли, навіть сміялися. Але мене не покидало відчуття дикості, абсурдності того, що відбувається. Ось чотири молоді жінки. У кожної свої причини, на їх погляд, дуже важливі. Але це не скасовує того, що ми маємо намір скоїти вбивство. І ми можемо при цьому сміятись. Людина взагалі дивна істота, повна протилежність.

Медична допомога ...

Прийшла лікарка, розповіла про операцію, про те, які ліки пити після неї, і про ускладнення. Вона була спокійна і діловита. Для неї це був ще один робочий день. Потім увійшла санітарка, літня жінка, проста і трішки грубувата. Вона веліла нам заправити ліжка так, щоб потім було зручніше перекладати нас байдужих, не відійшли від наркозу, з каталки, і розповіла, в якому вигляді ми повинні з'явитися в операційну. Було помітно, що для неї це теж справа звична. Якщо вона і засуджувала нас, то тільки за «необережність», через яку ми виявилися в абортарії. Її хвилювала побутова сторона питання, а не моральна.

Проблема Наталі.

Потім нас знову залишили одних. Чекати було дуже важко. І справа навіть не в тому, що через майбутній наркоз ми з ранку нічого не їли, а в тому, що хотілося вже скоріше покінчити з усім цим. Щоб зайняти час, я розговорилася з Наталею, молоденькою. Виявилося, що насправді їй би, мабуть, і хотілося мати дитину. Вони з чоловіком одружені вже півроку, але другий раз відкладають, бо поки що все не час, поки ще є інші справи. Батькам своїм вона навіть не розповіла ні про що, тому що вони примусили б її зберегти вагітність. Але вже раз вони з чоловіком вирішили, то вирішили. І ще вона багато говорила, як ніби себе вмовляла. Я спробувала пояснити їй, що ремонт - це не та причина, щоб робити аборт, але я розуміла, що не маю морального права переконувати її: чим я була краще? Якщо би я проявила тоді трохи наполегливості, і одне життя було б збережено.

Спочатку оперували жінок з іншої палати. Ми тільки чули, як їздить по коридору каталка. І тут я була вражена ще раз. Все відбувалося дуже швидко. Звук коліс по кахлю лунав через кожні п'ять хвилин, якщо не частіше. Тобто виходило, що на саму процедуру потрібно всього дві-три хвилини. Що це в порівнянні з цілим життям, яку могло би прожити ця ненароджена людина?

Ось стали викликати з нашої палати. Я бачила, як ішли жінки, і як їх привозили назад, як їх перекладали на ліжко, клали їм на живіт пакет з льодом, накривали ковдрою, і в мені піднімався жах! Ні, це був не страх болю чи чогось іншого, а саме жах, від того, що відбувалося на моїх очах.

Покликали мене

Я перейшла коридор, зайшла в операційну, лягла на стіл. Лікар відвернулася, вона готувала інструмент. Медсестра підійшла, щоб зробити мені наркоз. І тут мене затрясло, я затремтіла всім тілом, так, що це стало помітно. Медсестра запитала, що зі мною. Їй було ніколи довго розмовляти, але не запитати вона не могла. І тут я зрозуміла, я все зрозуміла. Я зрозуміла, що ніколи, ні за що, ні за яких обставин, як б погані вони не були, не зможу вбити свою дитину, - це вище моїх сил! Це неможливо. «Я не хочу», - ось і все, що я змогла сказати. Я знала: ще мить, мені зроблять наркоз, і я вже нічого не зможу змінити. Але я встигла, я його врятувала.

Я повернулася в палату і розридалася. Плакала від щастя, що моя дитина зі мною, він тут, я знаю, що він в мені, і що він мені вдячний. І я плакала про всіх тих, хто не зміг врятувати своїх дітей, про тих жінок, що були разом зі мною і тих, що були раніше мене і будуть тут, на цьому ліжку, потім.

І тут закричала Наталя. Наркоз проходив, і вона вже була у свідомості, але поки ще не повністю. І прорвалося те, що вона намагалася приховати від самої себе. Вона благала повернути їй її дитину, вона металася по ліжку, поривалася встати і йти за ним. І це, напевно, було найстрашніше, що я бачила в своєму житті - плач матері за вбитою нею дитину! Він був потрібен їй, але, підкорившись помилковим уявленням про те, що правильно, а що неправильно у цьому житті, що важливо, а що може почекати, вона позбулася його. І не могла собі цього пробачити.

А моєму маляті вже чотири місяці. Він вміє перевертатися зі спини на живіт і тягнеться сідати. Якщо це здається вам занадто простим, то повинна вас запевнити, для такого маляти це серйозні досягнення. І, напевно, я люблю його трохи більше за інших моїх дітей, тому що він - вистражданий.

Джерело:
За права ненароджених дітей

 

"Тяжка" стаття, але я дочитала...

 

Папа Франциск : Незалежно від того хто і які наводить аргументи - АБОРТ- це легалізоване вбивство! Життя - священне!

 

Чудова стаття , яку вартує дочитати до кінця
http://oleh-sj.com/Zycie-duchowe/ZD-49-2007-3.html