І я погоджуюсь, стосунки, відносини, то взагалі складна штука, щось передбачити дуже важко. Різні періоди в сімейному житті бувають, але кожен сприймає це все, в силу свого характеру, обставин, настрою. Не може бути чудесного рецепту для всіх. В кожного своє мистецтво, яке або розвивається, вдосконалюється, або просто зупиняється на певному етапі чи терпиться, або просто нівелюється. Але насправді, дуже складно, втримати ту рівновагу в сімейних стосунках(постійно), а може то і не потрібно? Бо має бути наше життя різнобарвним))
Це важка риса характеру. Часто ловлю себе на думці, що люди роблять "мєлкіє пакості" в надії, що зійде з рук, ну бо ж якось не пасує в очі говорити за мінімальні провтики. А тут я така мєґєра, що не натякає, а прямо каже, що думає. Або мовчить і робить по-своєму (це я теж вмію). Мій муж не дуже то любить, він би хотів, щоб я вдавала, що не знаю, що він деякі речі робить свідомо проти мого бажання. Недавно мала зі свекрухою комедію. Привезли їй кілограм мандаринок. Ну і почалося "йооой, та мені не треба, та дай дітям, та нащо мені купуватииии". Я пояснюю, що от є мої діти, їм, Богу дякувати, не бракує ні мандаринок, ні до мандаринок і я б дуже хотіла, щоб для них було нормально привозити гостинці бабусі, ну а колись і своїм батькам. І що я не хочу, щоб вони вважали за нормальне, коли старші віддають їм останню цукерку. Свекруха типу покивала головою, ми приїхали додому і в сумці я знаходжу ті самі мандаринки! Запхала тихенько поки я не бачила. Наступного разу довелося при свекрові (він адекватніше реагує на мої методи виховання) і чоловікові пояснювати, що ще раз таке повториться і я не візьму жодного голубця, який вона накрутила для нас, і цукерки отам щв плотом тихенько сховаю. Словом, надулася трохи, бо "та я не думала, що ти так взлостишся". Кажу: "Ні, Ви думали, що я взлощуся і промовчу, бо Ви на 40 років старша")))
absolutely я би взагалі навряд чи на комусь зупинялась, якби не такий шторм почуттів і обставин, який тоді трапився після свят, напевно, всі роблять висновки з зустрічі поколінь Я цього разу чітко, повним реченням сформулювала в голові, чому мене неприємно чіпляє оце "живемо тільки заради вас, дітей". Та тому, що я ні заради кого не живу і в момент, коли то чую, почуваюсь ніби трохи винною - як у тім, що перериваю ланцюжок "життя заради", так і в тому, що совість цілком спокійна щодо цього. ти_не_один
а хто наполягає - суспільна думка, "учасник(и)" стосунків? Я не люблю працювати над стосунками. Мені простіше прийняти щось, ніж шукати шляхи подолання. Якщо звісно не йдеться про крайні випадки небезпеки для життя(алкоголізм, насилля і т.д.). Ну так - це непопулярна на форумі позиція. Бо тре(кому?) сідати за стіл перемовин, обговорювати. Але в мене характер дуже спокійний(постійний дзен) і "невибагливий". Ну і ще в нас часто плутають " працювати в стосунках" і "працювати над стосунками". Особливо жінки. Часто "пашуть в стосунках" і думають, що роблять це заради стосунків і їх розвитку. А на ділі...Просто пашуть. Але то в тему про тяглову конячку.
ой, а я думала що одна така! Ми як тільки прийдем до свекрухи, то вона завжди жаліється на долю і колишнього чоловіка "я ж все життя для дітей (типу для нас в тому числі), мені нічого не треба, але я така бідна ніхто мене не любить!!! " Мене аж тіліпає від такої позиції і дуже неприємно . Це майже при кожній зручній нагоді таке. При чому не розуміє жінка, що "щаслива мама=щасливі діти", принаймі в емоційному плані. Я зараз дивлюся на те все можна сказати, що зі сторони, і ніяк не хочу так тиснути на свою дитину через 25 років, сподіваюсь що буду пам'ятати оті "уроки" свекрухи, бо зараз теж не живу для когось, може шось міняється з роками в голові?
Моя вже дааавно зрозуміла і тепер, коли що, каже "Знаю, що ти скажеш, як є, тому питаю". Ага, і я не вважаю таку рису(не люблю те слово) поганою . Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
мама мого чоловіка - зовсім не така, дуже сильна, гарна і реалізована жінка. І мені аж дисонує та її яскравість з тим "жити для когось" Але колись так було "треба". Я розумію її. Розумію, але робити так сама не буду ("уважаю, но пить не буду" (с))
Та моя свекруха дуже і дуже адекватна, завжди питає, що і як з дітьми, з порадами не сунеться. Але то якраз було з опери одноразового провтику. Типу, я ж завжди чемна, зроблю разок по-своєму, може пронесе. Ггг, не пронесло. Мене з боку свекрухи не зачіпає. Ну жила як жила, такі були обставини, такий зробила вибір. З боку мами зачіпає, бо це все під соусом "я заради вас, а ви невдячні свині". І можна об стінку голову розбити, доводячи, що нам конкретно зараз не треба ні-чо-го, що нам в раааадість зробити щось для неї - завжди один фінал. Типу "Ти порахуй там добре, скільки я тобі винна за те, що ти мою комуналку заплатила. Порахуй все, бо мені від вас грошей не треба, нащо, я віддам все до копійки. Мені від вас нічого не треба. Ти купила мені шампунь? Чекай, зараз пошукаю гроші і віддам. Звари мені гречки на вечерю, я завтра піду надвір відкуплю". Ааааа! І от тут не доходить ні прямо, ні криво, ні тихо, ні голосно.
в мене з боку мами трохи інакше, це в нематеріальному. Типу, тебе так виховували, а ти отаке от виросло... А в плані фінансів я дуже вдячна батькам за отримане від них це своє розуміння: дорослі діти себе точно мають повністю самі забезпечувати, а дати щось приємнокорисне батькам - це не в напряг, а почесна приємність. Ознака дорослості чи що...
то в суспільстві загалом помінялось, в молодших поколінь. В них були одні обставини (і таки вони справді мали менше можливостей жити окрім дітей різностороннім життям), були інші тренди і гасла материнства, такі дійсно в дусі жертовності і героїзму, виконаного обов'язку і т.п.). В нашого покоління зараз свої віяння і маятник хитнуло в сторону "ніхто нікому нічого не винен", це закономірно, але теж нездорово значною мірою. Якщо це говориться без грубощів, то я вважаю це загалом рисою зрілої людини - ніякого затаєного негативу , недомовок, непорозумінь, з яких можна роздути образи на пів життя, шкода, що досить рідко таке зустрічається - чемні хлопці і дівчата все через реверанси спілкуються, а інша категорія, з тих, що "кажу в лоб" - то зачасту хами з роздутим его. А от так, щоб і відверто про проблеми, і без образ, без принижень, без агресії - це таки мистецтво.
Погоджуюсь, в певній мірі це так, але час змінився і можна зараз трохи подумати про себе, коли діти дорослі. от у мене є кілька прикладів старших людей яким далеко за 60, а вони живуть повноцінно (робота, кіно, фестивалі, якісь прогулянки, відпустки, санаторії, катаються на лижах та ін.), причому заробляють посередньо, тобто відкладають для поїздок, шукають якісь бюджетні варіанти розваг. А от моя свекруха складає всі свої грошики, економитть на рівні скнарства, а потім зробить черговий ремонт або купить якусь дорогу річ і притикає своєму молодшому сину (брату чоловіка) от "я все для тебе, а ти не ціниш" і не розуміє, шо в силу його віку і характеру йому пофіг на підвісну стелю на кухні. Я за цим спостерігаю і дивуюся, бо мої батьки геть інші... Всі ми різні, в кожного різні цінності. Просто часом втомлюють такі розмови, чи що?
Це ще не так погано. Куди гірше, коли економія на рівні скнарства без жодного мотиву - тобто складання заради складання. А потім читаю у ФБ, як циганка/аферистка чи ще якийсь злочинець витягнув усі ці збереження. А притикання "все для тебе" я теж не розумію. Завжди хочеться в такому випадку сказати - ну то живіть для себе, хто ж не дає.
от-от і мені так завжди хочеться сказати, навіть раз пробувала, для неї це на рівні непристойного. Як можна? Все дітям. Я тут її не зсуджую, в кожного свої цілі - у когось ремонт, у когось відпустка, це питання десяте. Якщо людина каже, що все дітям, то запитай ти в тої дитини, шо вона хоче. Я от втілювати свої бажання під "соусом" все дітям, а потім плакати чому не цінують, це як на мене трохи лукавство.
А я от не розумію: чому так не подобається: "все -- дітям", чи я не так розумію це словосполучення? Так, я -- все дітям. Працюю, щоб на дітей були гроші, потім на їх освіту. Якщо треба буде після школи підтримати -- теж готова. І онуків бавити готова. Ну як то діти не головне? Я от на ДН в Польщу на добу без дітенй поїхала, то молодша під 40 Т мала, я так перенервувала, що шлунок і нерви ще місяць лікувала після ДН. --- дописи об"єднано, 23 Січень 2018 --- Зрозуміла, що ніяка подорож (навіть не день) мені без них не мила. А як відірватись -- то і одного вечора вистачить, без ночівлі
ну важливе, але не центр життя. Ніхто ж не каже на них "забити". думаю, не так розумієте, бо мені виглядає, що у Вас з тим все ОК. Ви задоволена життям людина, а отже, наврядчи себе утискаєте на благо дітей. Вмієте зробити так, щоб вистачало і Вам ї їм - це дуже ґут я категорично не готова. Хіба би щось форсмажорне, в нормальному житті діти - це особисте життя тих, хто їх народжує. Це я не мщуся за те, що мені не допомагають з дітьми, ггг. Справді не розумію того "статус бабусі" --- дописи об"єднано, 23 Січень 2018 --- "все - дітям" в тому гіршому розумінні - це коли потреби дітей ставлять вище від своїх і все роблять не для себе, а лише для них. А потім дорікають, що "життя для них поклали". От я нічим не можу дорікнути дітям, навіть якби хотіла. Вони нічого в мене не забрали, жодних можливостей не позбавили, ні в чому не обмежили. Нє, ну звичайно, якби я почувалась нереалізованою, незадоволеною життям і хотіла чимось виправдовуватись та нити, "Якби не діти, я би 1), 2), 3)..." - то можливостей донесхочу Але мені гріх жалітись. Діти не центр життя, але в мене таке життя, що їм і на периферії дуже непогано Зрештою, вони - мої найдорожчі гості. Виростити, вивчити, відпустити. Подякувати їм маю за що, а дорікати - ні.
та ні, ви напевно не зовсім правильно зрозуміли. Всі ми мами стараємося для дітей зробити найкраще: іжу, одяг, освіту і т.д. і це нормально. Я теж як пів дня не бачу малюка, то здається вічність. Іде мова про те, що після, коли діти дорослі не варто при кожній ліпшій нагоді їм про це нагадувати з докором (так ніби вони вам винні вашу молодість), це трохи засмучує, принаймі мене. Просто стикнулась із такою позицією і родині чоловіка. Та й варто мати ще якесь життя, окрім дітей, ну не знаю хоббі, робота, захоплення чи ще щось щоб легше відпустити дітей у доросле життя, бо мені чесно шкода їх.
мати життя - не те що "краще", це необхідно. Бо якщо свого життя нема, а жити лише очікуванням дітей, то потім вони справедливо стають центром того "нічого", а коли виростають - то батьки справедливо лишаються з нічим.
Дівчата, я новенька РОзкажу свою історію, бо вже накіпило і сил нема. З чоловіком в шлюбі 6 років, першій дитині 4, проте є проблеми зі здоровям, затримка мовного розвитку внаслідок гіпоксії (в комі була 8 днів), зараз внепланово завагітніла 2, в мене 4 роки був полікістоз і ставили безпліддя а тут оп і вагітна ні з того ні з сього. Дитину реабілітуємо як можемо, асихолог, дефектолог, масаж, плавання. Я всі 4 роки просиділа в декреті так як не могла вийти на роботу, коли чоловік в той час працював і зараз працює, ні в чому собі не відмовляє, постійні корпоративи і так дільше. В плані грошей дитині ні чого не жаліє, ну і впринципі мені теж, ходжу на манікюр, педикюр, депіляцію...мінімальний догляд. От тільки мене заїдає що він весь час собі ходить і веселиться, разом ходимо але рідко, з дитиною залишається при потребі, от я боюсь з 2 дитиною знову себе зажену в хату, а самій теж хочеться корпоративів. Вчора поставила ультиматут що ніяких походеньок кожних 3 тижні, інакше розвід, і що ви думаєте - хлопнув дверима і пішов, розказала свекрусі, вона з ним поговорила але це його ще більше привело в бешенство.. В мене такий характер що маю керувати я, а як ні - то з речами на вихід.
Я зараз теж в декреті, тому майже постійно вдома або в околі дому,дуже розумію Ваші почуття і образу на чоловіка. Складно повністю розуміти саме вашу ситуацію, адже всі люди різні. Проте напевно потрібно шукати компроміси, адже якщо чоловік уважний до Вас і дитини + працює, то потрібно і розвіюватись, звісно якщо то не дуже часто. Мій чоловік, наприклад, любитель риболовлі, злюся часом, бо тільки вихідний вільний (не загружений селом, чи якимось іншими нагальними потребами) він відразу на рибалку. Але і розумію, що кожен має мати якусь віддушину і це нормально. Стараюся налаштувати себе, що все так не буде і 24\7 робота вдома скоро скінчиться і почнеться насичене не меншими проблемами, але цікавіше життя. Напевно не варто вплутувати свекруху у Ваші справи, чесно мене би теж збісило якби мій чоловік про наші непорозуміння розказав моїй чи своїй мамі. От люблю свої проблеми сімейні вирішувати сама. Але то я така, тут унівесальності нема... Домовляйтесь про спільний вихід з чоловіком чи можливо з коліжанками, але без дитини, хоча б раз в місяць чи два, поки немає другої малявки, бо потім буде важче. Але не мовчіть, розмовляйте з чоловіком, пропонуйте якісь варіанти спільних розваг.
Вам потрібен чоловік чи підкаблучник, який би тільки гроші до хати приносив? Вагітність, гормони, переживання за старшу дитину, це все зрозуміло. Але чи ви готові пожертвувати сім'єю і хочете, щоб ваші діти росли без батька, бо вам керувати хочеться? Багато хто вас підтримає і похвалить. Але я тут бачу лише ваш егоїзм. Ваш чоловік дуже мудро повівся, бо я б теж ультиматум натомість ставила. Я прекрасно розумію, що таке сидіти самій з дітьми, коли нема жодної допомоги з боку. І також часом хочу більше уваги від чоловіка, а інколи сама не знаю чого хочу і чіпляюся без причини (так, я теж не свята). Але дуже швидко до мене доходить, що чоловік теж людина і йому потрібно іноді відпочити і перевести подих і, навіть, побути без мене і дітей. Не поводьтеся як мала дитина, покажіть, що ви розумна любляча дружина, яка просто хоче більше часу проводити з чоловіком. А ультиматумами нічого не досягнете, тільки більший опір і спротив з боку чоловіка. І ще пораджу зайнятися чимось крім дитини, щоб мати якусь свою віддушину (малювання, фото, вишивання, книги, в'язанння...). Бажаю миру і спокою вашій сім'ї! Не робіть дурниць.
