Мистецькі дружини, а як ви ставитесь до розмов про робочі справи і хобі чоловіка? Чи є ви для чоловіка тією людиною, якій він може виговоритися про справи поза домом? Я інтуїтивно відчуваю, що добре, якщо такі розмови є. І коли є баланс "слухаю-розповідаю". Скажімо, ввечері я слухаю після вечері. А вранці за кавою говорю про своє, а він слухає. Як у вас? Надаєте цьому значення?
Звичайно слухаю, буває по різному, але живучи досить довго з чоловіком, знаю, що, як, де, коли, звідки) Є так, розказує, я слухаю, питає, радиться, але все одно робить по своєму. Ну, в нас так, і мені не дуже це подобається, але якось так)
щодо своїх розважальних/улюблених справ? Я стикнулась з думкою, що чоловікові хоббі і навіть робочі справи - це те, що вдома не треба обговорювати. Мотивації дві: 1) в нього має бути "своє життя" - в сенсі, давати йому простір і не весь час грузити дітьми і побутом. Я з цим погоджуюсь, але повністю окремою цю частину життя не робила би. В моєї мами був подібний підхід, і я бачила це зсередини. 2) жінка каже "мене це не цікавить" - і, незважаючи на велике значення якоїсь справи для чоловіка, - не дає себе тим "грузити". Мотивацію я розумію, але була би з тим дуже обережна. Мій досвід - такий, що коли мужчина подобається , а тим більше, коли це найближча людина - чоловік, - то про нього цікаво все. Так, не завжди є час вислухати годинами. Але можна, приміром, самій почати про це розмову у зручний для себе час. Я вважаю, що дуже цінно, якщо він приходить розповісти і порадитись. Як би далеко це заняття чи захоплення не було від системи координат дружини
в мене пункт 2, мене це не цікавить, але чоловік все одно розказує, бо просто любить поговорити, бо він може годинами обговорювати робочі питання по телефону і я це чую. А я просто в тому взагалі "не шарю" і для того, щоб в'їхати мені треба дуже сильно напрягтись, мінімально, хоч би не мамкав ніхто збоку. Тому коли чоловік щось розказує, я просто киваю головою, часом повторю якусь фразу з його розповіді, бо для мене це все бла-бла-бла-бла. Здається мені, що він точно те ж саме робить, коли я йому щось своє розказую чи про дитячі штучки, якщо хочу від нього фітбек, то повторю і прошу послухати
дякую, що поділились! А "не цікавить" - це внутрішнє, чи Ви так і кажете - "ойвсьо, я втомилась, мене це не цікавить"? оце - всезагальна карантинна біда. Або - для тих, хто працює з дому... Та на мою думку - це не про "ділитись переживаннями".
внутрішнє, я колись сказала, що його монолог для мене бла-бла-бла, він не зрозумів, але його б і так це не спинило, він просто любить триндіти мій чоловік зі мною не радиться, мені здається, він говорить, щоб самому це почути, він не чекає порад саме від мене, колись я намагалась вникнути, він все одно робив по-своєму, тому я дала собі спокій, хай собі радиться з колегами, а я про своє буду думати
якщо це про роботу, то я його розумію Я так говорю - не раджуся, переважно, пояснюю (сама собі), чому приймаю таке або інше рішення. А якби у чоловіка було захоплення типу риболовлі чи трейлового бігу, чи важкої атлетики. І от, приїжджає він в неділю зі змагань чи з якогось припонтованого ставу з коропом метровим... і розповідає, весь на емоціях, як йому було... Ви би сказали йому "слухай, мені це просто нецікаво"?
Кажу, коли не цікаво, і не кажу, коли цікаво. Я також маю настрій/настрОй по-всякому. Сама ,взагалі,маю звичку питати, чи розповісти, де, що, як, чи цікаво йому буде. Непорозумінь не виникає.
а в нього робота - автомобілі, хобі - автомобілі і трохи риболовля маю настрій - то слухаю, як вище написали, деколи можу прямо сказати "давай простіше" чи "пропускай деталі" Але коли я питаю щось про авто як водій, з технічного боку, то він не сильно вдається в деталі, загальними фразами говорить, от і зрозумій
Ну є різниця раз в місяць із змагань і щодня діставати... разі місяць можна і послухати... я як купила тіні яких хотіла років десять, теж день за чоловіком бігала, щоб він оцінював і хвалив. Але хоча я далі пищу як їх беру в руки, ща ним вже не бігаю, бо йому тіні не цікаві, і якось ображатись чи щось собі з цього робити було б дуже дивно.
Мій чоловік не надто балакучий, але як щось розповідає по роботі, то мені цікаво послухати. Часом як щось не розумію, уточнюю, але за 10 років вже в принципі вивчила. В мене теж дуже вузькопрофільний специфічний жаргон і я теж часто ділюся з ним різними робочими новинами. Ні разу ще не сказав, що йому не цікаво, і не перевів мову на інше. З ким ще поговорити, як не одне з одним, поділитися емоціями. Надіслано від мого POT-LX1, використовуючи Tapatalk
В мене чоловік говорить. Багато . Принаймні, в порівнянні зі мною. Що там в мене з досвідом... В свій час, його розмови зі мною про роботу мене руйнували. В бізнесі були різні негаразди, один бізнес вмирав, другий ніяк не зароджувався, третій не приростав, заробляння в нуль і в мінус. Спроби влаштовуватись на роботу (взагалі, чоловік довше місяця ніде не тримався , його все починало нервувати і тому знову відкривав бізнес - і знов, і знов я то все слухала). Маса ідей, проектів, провалів, захоплень, перспектив і для мене... А ще раніше, на початку шлюбу, я була слухачем «які всі козли» стосовно робочих питань. Звісно, козлами були всі . В минулому році я почала хвилинні пікети щодо обмежень таких розмов (а точніше, слововиливів). Трошки стало легше. Минулорічного літа ми спробували тактику «перед входом в дім, залишити роботу на порозі». І тоді я ваще розквітла . Зараз чоловік працює з кабінету домашнього, певні моменти я без проблем і вислухаю, і зверну увагу на якісь деталі і перспективи, і порозмірковуєм... А так як ми періодично в нашому шлюбі співпрацюємо, то на горизонті черговий спільний проект. Цього разу менше відповідальності, більше роботи з текстом, цифрами та таблицями. Що я і люблю. І майже без спілкування з людьми. Перфектно --- дописи об"єднано, 20 Грудень 2020 --- Ага, щось таке в основному про роботу в наших розмовах. --- дописи об"єднано, 20 Грудень 2020 --- Щодо позицій. В нього має бути заробіток. І як близька людина, чоловік розкаже специфіку та окремі моменти. Якщо в дружини є запитання - дасть відповіді. Але ж нащо грузити та розповідати в 3D або в 8D форматі все-все-все і щодня... Робота - це не зовсім окреме життя. Але і не основне в сімейному житті. Це складова. І інформативні межі можна регулювати. Це як обговорювати робочі моменти мам: кількість та якість того, що роблять діти щодня.. Часто це рутинно. Але раз на тиждень пожалітись чи ввечері похвалитись - ок.
Ну це егоїзм дружини. Як висновок, я думаю, що роботу потрібно залишати поза домом. А якщо є інтерес чи нагальна потреба щось виговорити чи вислухати - то, як близькі люди, можна знайти спільну мову і в цьому питанні. Але не на постійній основі. А поки я не зрозуміла, що треба обмежити ось ці робочі питання - бо часто це були основні теми для нашого спілкування - мене вражала небезпека втрати доходів. А небезпеку я вбачала часто, хоча б з незадоволеної інтонації чоловіка. Відповідно, перебувала в стані нервозності та депресії. Щодо сумісної роботи, то є робочий час - ось там і говоримо. В мене будуть робочі годинка-дві. Зазочемо більше - буде видно. І в нас не вся робота буде сумісною, а досить небагато. І якби мій чоловік запротестував щодо того, що я не хочу багато слухати про його роботу - я б писала щось інакше. Але ми спробували те, що я написала - і це позитивно вплинуло на наші відносини.
Ну тобто як чоловік приходить і вивалює на дружини в непомірних (для цієї конкретної дружини) кількостях інформацію, то це не егоїзм... а як вона його не вислуховує, то це егоїзм.
--- дописи об"єднано, 20 Грудень 2020 --- Ось тут різниця між постійним виливанням і якимось скрутним важливим моментом. В моєму розумінні, дружина може (і я так почала робити) порадити виговоритися про складні робочі моменти другу, спеціалісту (в галузі проблеми) чи знайомому, хто може порадити чи думка якого є авторитетною. І не тому що «не цікаво», а тому що не за адресою. І погладити . Я таке радила, коли і друзів не було, і всяке-таке. З часом знайшлись друзі або виробилося розуміння промовчати та подумати. Ще ж є ситуації, коли в сім’ях говорять практично ТІЛЬКИ про роботу, а то і тільки про роботу чоловіка.
А взагалі я би тематику розмов про роботу розглянула ось з якої сторони. Чоловікам, жінкам, що працюють, буває не вистачає похвали. Подяки. Праця є праця, і наврядчи всі заробляють легко. Багато хто навчається новому, конкурує, банкротиться, має неблагонадійних партнерів чи незадоволених клієнтів... І ці переживання хочеться вилити часто заради того, щоб підтримали, бо інколи є бажання опустити руки і закинути ту роботу подалі. А якщо грати на випередження? А якщо зранку побажати чоловікові наснаги, вдячних клієнтів, вдалого полювання? А якщо в день зарплати чи при вдалій угоді похвалити, привітати? Я тут трішки наївну, дещо кумедну традицію започаткувала. З початку року чоловік почав нову справу, складно, все нове і ми всі такі в ремонтах, без норм умов, карантин... І так як зі мною говорити не варіант про роботу , а потреба в нього є, то я вирішила його підбадьорювати. Наприклад, виходить чоловік з кабінету та повідомляє про заключений контракт. А у відповідь ми з дітьми плескаємо в долоні, вітаємо, «вау», «молодець», обійми й створюємо такі овації. Причому дохід може бути зовсім маленький з контракту - але чоловіка це все наше дійство радує, він відчуває якийсь взаємозв’язок. І йде далі до наступних контрактів. А з технічними моментами він знайде як розібратись і з ким порадитись. Особисто мені було б дискомфортно, якби так вітали мене. А чоловікові з його інакшим характером - все подобається. Просто нам ще вистачає при що говорити. Можливо, колись ситуація зміниться, але наразі це так прикольно, коли малюки щиро радісно плескають в долоньки (особливо молодший син, який і не сильно розуміє до чого це все , просто за компанію)
Там вище Софія писала, що коли мамуають у всі вуха (цілий і кожен день), то ще слухати чоловіка просто нема сили. Важливість справи визначає чоловік абсолютно суб‘єктивно, то її має право «не цікавити». і так можна порадити виговорюватись за адресою. Ну але ефект може бути дуже різним. тут як з усім - хочеш щоб тебе слухали - звільни вуха партнера спочатку, щоб вона/він мали вкуди слухати. Не звільнив, тоді звиняй, доведеться себе обмежити в говорилці. Це обох стосується. І тільки в тому випадку, якщо вам дійсно хочеться щоб вас слухали, а не кивали і угукали. Якщо підходить кивання, то питань менше. ну і той момент, що вникати в якісь особливості сверл різних розмірів, чи 10 відтінків нюдового лаку може бути психічно неможливим. В партнера починається кікоз.
воооть. В тім-то вся і річ. Я, коли хочу розповісти щось про роботу, - думаю: що саме я зараз потребую? Підтримки, бо все зле? (тоді краще промовчати, мені з досвіду так). Похвалитись? (тоді теж краще профільтрувати, бо зазнайство то таке собі) Розповісти, яке складне рішення я зараз приймаю? (і тоді треба винести це все на купу рівнів догори, щоб стало ясно, про що взагалі йдеться). Поки це все проходить фільтри - я часом розумію, що не так то і хотіла говорити. Одного разу, давно ще, прийшли додому двоє. І дааавай же наввипередки розповідати. Ну але хто з нас продажник? Ясно, що я нарозповідала більше, а чоловік почувався обділеним. Досі трохи сумую через той випадок ,коли згадаю.
