Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

@Retaret в нас аналогічний період був зимою, навіть десь тут писала про нього. мені аж зле робилось, коли пора було йти на прогулянку. Теж було "не хоцю" на всі вмовляння, а я стільки всього нафантазовувала))) З криками не виносила (в такий спосіб я хіба заношу))). Мені підійшло йти гуляти зразу після денного сну. Коли тільки проснувся і ше не добре очухався, брати і вдягати. Але теж не завжди помагало. Сиділа дома, правда то зима була, а зараз обідно трохи дома сидіти) Але воно все пройшло. Навіть не помітила коли.

 

А може якусь іграшку для двору цікаву завести? В нас візок з лялькою, стандартна історія - ляля плаче, хоче гуляти/їсти/спати/змерзла (останні, то коли додому треба). Коли візок не діє, тоді відерко з лопаткою, м'ячик, машинка-толокар...

 

то ще хіба це буду пробувати, бо з "інвентарем" ми ще не виходили. Хоча як чоловік її нині перед вечором вдягав, то вділася досить нормально, чи то так заскучила за день за татком...

ага, ото моя мама любить ввечері подзвонити і питати чи гуляєм, і ниє мені як то шкода, що впертюх в таку погоду сидить вдома

 

То реально якась пошесть?! В нас те саме. Діє лише, якщо йду сама, даю па-па, розказую, що зараз куплю собі те і те, піду туди і т.д., а ти як не хочеш то сиди собі сам в пустій квартирі. Але нервів те збирання забирає добряче, особливо в поєднанні з 'ні' на все. Реально все, що я говорю заперечує, прохання і пояснення просто ігнорує. То так бісить! На прогулянці, якщо не на майданчику - втікає,, біжить куди хоче, в магазині хапає все підряд. Ніколи такого не було! То вже славнозвісна криза 3х?

Надіслано від мого SM-J200H, використовуючи Tapatalk

 

Бо нема більше варіантів.. Хіба в парку біля ратуші, містечко маленьке...

Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

я б вибрала парк і не нервувалась)

 

я намагаюсь не просто "залишити в спокої", але й робити це, поважаючи бажання дитини - хоча часто кортить сказати ображено-роздратоване "не хочеш-як хочеш!" ("я ж заради тебе йду, зараз буду 2 год в пісочниці нудитись, поміж качелі бігати, сама зібралась, сумку зібрала, все продумала, пасочки-кофточки-печеньки, а ти - невдячний!")))), але намагаюсь - ну має ж людина право сама вирішувати, чи хоче вона гуляти, чи ні. Одне, що точно - тижнями і місяцями це бажання незмінним не залишиться)
дуже хочу, щоб моя дитина не боялась говорити "ні", розуміла, що сказати "ні", це так само ок, як "так" і не почувалась при тому винною, розуміла важливість своїх потреб і бажань, а не концепцію "бути зручним для когось", то кому ж як не мені, в першу чергу поважати його "Ні, не хочу" і показати, як би то мало бути?

 

А в Вас в місті один майданчик з качелями? Можливо є десь з меншою кількістю дітей чи з більшою кількістю качель? Спробуйте приходити не в "годину пік", коли там найбільше дітей. Скільки років дитині? Може йти в парк і там зацікавити велосипедом, самокатом, беговелом, толокаром?

 

От я теж хочу, з одного боку. З іншого, мені близький підхід, що у природі є мама-качка, і є її каченята, і каченята запросто приймають правила качки-мами, бо так воно і має бути; вони можуть не хотіти, не бути задоволеними - і мають на це право, але не йти за нею права не мають, поки вони - каченята. Вони можуть бути незручними каченятами, але вони - ведОмі, а мама - ведуча.
Не знаю, чи нормально пояснила. Я це так сприймаю, що дитина може хотіти й не хотіти багато чого, але вона - маленька, і її хотілки можуть бути абсолютно протилежними її потребам. Я - не Цербер, мені не важко пояснити, мотивувати, домовитися, але все ж, правила встановлюю я. Якщо Аня не хоче йти гуляти, бо погано себе почуває - це єдина причина, чому ми залишаємося вдома (і зазвичай, це по ній видно, і не потребує ніяких її додаткових пояснень). Не пам*ятаю ніяких особливих каруселей із гулянням у будь-якому віці. Було незадоволення - добре: має право; було небажання йти в конкретне місце - добре: по можливості коригували.

 

Про "має право" - завдяки тому , що ми живемо не в місті, то моє дитя має можливість(вже давно) гуляти сам, без мене. Територія в нас не огороджена і піти можна бааагато куди, але ця ситуація, власне , й пояснювалась і проговорювалась.. Пару разочків наздоганяла в кінці вулиці..., але це бцло ще між 2 і 3 роками...
Нинішнє--вивалявся, як сажотрус в купі свіжопривезеного асфальту (одяг для гуляння в нас відповідний, не відіправся- спалили і юш),але в намагання відчистити одяг і взуття(Боже, добре що шапку не зняв, бо тим білим косикам був би капець) він брав безпосередню участь --прав шкарпетки і трусики (ага , аж так)...
Питаю--- тепер би ти поліз на той асфальт, коли вже знаєш, що він не відчищається?
Перша реакція--ні, не поліз...
І друга --поліз, бо то так класно на животі з нього зсовуватись.
Ось це і є свобода вибору (для мене) з мого мовчазного дозволу (бо я бачила з вікна, ЩО саме він робить з ще одним подібним).

І про гуляння - мого важко вмовити не гуляти, бо там дощ-зимно-жарко...був лиш короткий період коли він не хотів йти гуляти(якраз скачок росту- почав активно бавитись сам) , але з прогулянки до хати загнати, то жесть!
Можливо тому, що з його народження ми гуляли кожен день і довго... і з соплями, і після щеплень, і в дощ, і в мороз, і в хурделицю...
Не гуляли лиш з температурою. Решта все регулювалось одягом-взуттям і часом прогулянки.

 

качелі в парку... Іншого парку нема... Просто перше йдем на качелі , потім гуляєм в іншій стороні парку з другого боку, так щоб качель не було видно, але як тільки приіждаєм спершу качелі.

Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

Біля дому один..
Може ще десь і є, але далеко ... Зараз питання зняте , бо ми в селі тут качелі біля дому і ще на майданчику ,де дітей майже нема, одним словом катаємся скільки хочем...

Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

Все таки трохи різні ці два погляди.
Я зрозуміла думку buhgaltersha. Коли дитина є дуже маленька, ці всі закони
мами качки діють, тоді дитина ще не заперечує нічого. Але потім появляются перші "не хочу".
Звичайно є обов'язкові вимоги, що стосуються безпеки здоров'я, а є такі що не вкрай обов'язкові. І чим дитина раніше навчиться розуміти наслідки своїх дій, СВОГО ВИБОРУ тим буде краще, тим вона раніше стане відповвдальніша.
Та для здоров'я краще піти погуляти, але якщо раз-два не піти гуляти,то з здоров'ям нічого не станеться, а дитині буде краще видно різницю, коли весь день дома і коли день з прогулянкою. Та й, можливо, коли вона зрозуміє, що вона може вирішити чи йти їй гуляти, то все не буде сопротивлятись прогулянці, бо це буде її вибір. Бо буває, що дитина просто хоче піти наперекір, щоб за не все не вирішували.


Я просто недавно прочитала таку книгу Анни Бикової "Самостоятельный ребенок или как стать ленивой мамой". Дуже хороша книга, всім рекомндую. Спочатку думала, що там буде щось з розряду крайнощів, але тема самостійності мене дуже цікавила, то ж я її прочитала. І крайнощів там нема, а є дуже раціональні практичні поради, думки. Потрошки втілюю прочитане. Поки почала з того що спочатку не годую сама (Лев лише іноді їсти сам, якщо консистенція густа), а даю ложчу, щоб Лев пробував сам і вибирав (але потім я сама догодовую, бо йому тяжко багато з'їсти). І трохи по іншому стала дивитись на виховання.

А нас з збиранням поки нема проблем, є під час прогулянки різні проблеми. Справа в тому, що мій синок дуже активний і він просто потребує піти на вулицю, це для нього як розрядка енергії. Був такий період, що сам витягає куртку, давав мені взуття і йшов до вхідних дверей та плакав, щоб йти гуляти. А мені ще треба самій вдягнутись, покласти їжу, Лева вдягнути.


Sent from my SAMSUNG-SGH-I537 using Tapatalk

 

Для мене те, що я написала вище, абсолютно не йде в розріз із тим, що мама ведуча. Тут, як завжди, питання балансу - насправді в більшості сфер і питань мама каже, як має бути і все. Тобто, в конкретному випадку прогулянки, виходу з дому - якщо мені треба обов'язково вийти щоб щось зробити, тоді каченятко піде за мною), а якщо ми говоримо про прогулянки як пункт з дитячої програми, то це сфера, де моя дитина має компетенцію (яка без мого дозволу також є неможливою, тобто і в такому випадку я залишаюсь ведучою), вирішувати хоче, чи ні. Для мене заставляти гуляти - це з тої ж опери, що заставляти їсти, заставляти спати, і багато дрібніших речей, хоча дуже багатьма це сприймається нормально - ну треба ж їсти, мама краще знає потребу дитини, яка, скажімо, не співпадає з її "не хочу".

 

А, ну тоді так, погоджуюся.
В мене прогулянка - то маст хев для мами. Тому і не обговорюється. Навіть не беручи до уваги робочі моменти, не виходити цілий день з дому я не можу.

Зі здоров*ям дитини точно нічого не станеться. Станеться з моїм.
Я вже зрозуміла, чому сприймаю гульки інакше.
В мене це - обов*язковий пункт мого розпорядку дня, оскільки Аню лишити вдома саму у 3,9 я не можу, бо це - небезпечно для її життя і здоров*я, то вона теж гуляє. Щодня. Через те я і не пам*ятаю особливих протестів на рахунок гуляння. В нас це не з розряду "читати/не читати", а з розряду "чистити зуби".

 

Дівчата.порадьте щоб ви робили на моєму місці
Тіки що ходили на вулицю.. сидів бавився в пісочниці.поки не прийшли хлопчик і дівчинка з машинками. Хлопчик не захотів ромі давати свою машинку. Той давай верещати. Дівчинка дала свою. Я дала дівчинці нашу.він забрав нашу і дівчинки і далі верещить.почав забирати в хлопчика.той не дає.. я забрала рому з пісочниці.понесла на іншу площадку.виривається і йде назад. То все під вереск. Прийшов в пісочницю. Баба дітей побачила що ми йдем забрала малих. Рома став верещить і давай йти за ними. Я забрала додому. Дома покричав і заспокоївся.. верещав довго. Ну мені здалось що не менше півгодини. З рук викручувався.. що мені робити.гуляти де нема діток? Бо таке повторюється через раз.. минулий тиждень взагалі дурдом був..

 

Не знаю чи то 100% правильно, але я в таких ситуаціях коли Влад верещав: "нєєє, хочу, віддайте" і починав забирати силою чужі іграшки після 1-2 спроб "розрулити" мирно і домовитися, якщо бачила що діла не буде таки забирала. І несла під пахвою догори ногами (бо інакше виривався ) десь далеко на інший майданчик або ще кудись де дітей не було взагалі. Потім як заспокоїться пояснювала - що або він вчиться домовлятися з дітьми, або ми гуляємо там де дітей немає. Що не можна забирати силою все що хочеться, ніхто не зобов"язаний віддавати йому свої іграшки і "якби твої іграшки забирали, тобі б сподобалося?" і т.д... І так по 100 разів. Перед виходом на вулицю теж проговорювала що йдемо в пісочницю тільки якщо він буде мінятися і домовлятися, а не буде силою забирати все що захочеться. Як тільки ситуація загострювалася - знаву забирала. Ну і загалом до певного віку мені було значно зручніше гуляти там де менше дітей (та й гуляли ми зазвичай не в "час пік" - у нас режим дня був досить не типовий, тому дітей на майданчиках було небагато). Зараз став свідомішим, іноді сам залагоджує конфлікти навіть в яких не був винуватий, і оте "хочу і все" стало досить рідкісним явищем.
Але я трохи лінива - мені простіше було почекати поки трохи "переросте" і стане свідомішим , а той час погуляти подалі від місць конфліктів, ніж вирішувати ту проблему в період загострення (теж десь після 2 років).

 

Дякую. Тішить що ми не одні.. ми гуляєм переважно там де дітей нема. Бо закінчується все переважно по схожому сценарію.. Рома ще не балакає. І мені інколи здається що він не чує що йому говорять.. будем чекати коли переросте і пити м'ятний чай.. а до якого віку у вас тривало таке?

 

важко сказати, ми і зараз частіше на самоті гуляємо Загалом минулого літа ще мали дуже рідко конфлікти (то в майже 3), ну але він у мене загалом не схильний до істерик і вимагань

отакого "класичного" качання по землі і стукання головою в стіни і не було, в знак протесту міг хіба покричати чи мовчки вкластися на асфальт, зараз сідає в кутку і "дується"

, ще й любитель чітких правил і справедливості останнім часом тому конфлікти частіше старається залагоджувати ніж розпочинати. Бачу по знайомих, що то дуже від дитини ще залежить, в певному сенсі легше стане коли добре говоритиме - можна буде вести діалог.

Ви точно дааалеко не одні я б сказала навпаки: рідкість якщо когось то минає стороною. Тому моя думка

і говорити-пояснювати правила, навіть коли здається, що то як об стіну горохом

 

Багато хто з друзів і родичів закидає.що Рома такий бо ми не гуляєм там де всі діти.. ну а що я його прив'яжу чи як...
В нас і істерики і качання по землі практично кожну прогулянку.як підем не туди куди малий хоче.. як переведу через дорогу за руку то взагалі не доходячи до тротуару падає і я практично тяну по дорозі до тротуару ..вообщем не знаю..