про душі померлих

Відповідь: про душі померлих

Ніхто ж не знає, який там світ...ніхто ще звідти не вернувся і не розказав...
Тут прозвучала фраза, що після смерті близьких ми жаліємо самі себе...щось в тому є...я жаліла себе, коли залишилась з сином немовлям на руках...і до сих пір жалію сина, який постійно задає такі складні питання...і батьків своїх жаліла, що їм довелось таке пережити...і його батьків...і лише одну думку вселяла в серці, що йому там краще...але чи так...

 

Відповідь: про душі померлих

цитата: про радість за померлих.
Цікаво, а яка у вас реакція, коли дізнаєтесь, що хтось із дуже близьких вам людей помер?
Питання до всіх, хто радіє за своїх померлих.

Що говорити про нас, недосконалих людей, коли навіть Ісус плакав, коли помер його друг Лазар. Читаємо Івана11:33-36: А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам, і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися! І закапали сльози Ісусові...
А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!" То чому сум за втраченим рахувати егоїзмом?
Бог створив нас із бажанням жити, і якщо ми не радіємо з того, що хтось помер, то це нормально. Ми - живі, як би нам важко не було, помирати не хочемо, то чи ми не можемо сумувати з того, що помер інший? Якщо в тебе відірвався великий шмат серця, то чи не природньо сумувати? Коли в тебе порожньо всередині, коли ти не хочеш жити, чи не нормально плакати? Колит ти приходиш додому і , за звичкою,і хочеш розповісти комусь, що сталося на роботі, а поділитися немає з ким - сльози самі течуть. Коли ти , за звичкою накриваєш стіл на двох, не можеш заснути в порожньому ліжку - -це не радість. Але й це не егоїзм. Це природньо!!!

 

Відповідь: про душі померлих

Радіти від того що хтось помер, не важаю за нормальне, але і вбиватись не бачу потреби. Коли живеш з людиною багато років, потім вона померае, говориш на що ти мене покинув? як він покинув? якщо він перед тобою? покинула душа, без душі тіло не живе, присутність душі робить його живим. Ми, е, не тіло, а душа, душа вічна, душа частиця Бога, з нею нічого не може статись, її не можна розрубати, спалити, втопити, в душі нема початку нема кінця. Ми, е, душа, а не тіло, тіло нам дано щоб жити в матеріальному світі.
Звичайно дуже важко пережити смерть близької людини.

 

Відповідь: про душі померлих

Ну та, але ми залишаємося в матеріальному світі, і душі близької людини, яка покинула нас, не відчуваємо.

 

Відповідь: про душі померлих

А хіба не так? Нам бракує тої людини бо ще б могла щось порадити, розвеселити, розрадити... он ми і плачемо, бо такі ми егоїсти. Але я он не плакала за улюбленим вуйком (як він любив казати) але мені його всеодно бракує, бо він і потішити вмів і посварити і порадити.

 

Відповідь: про душі померлих

Що є душа?
Читаю Буття 2:7:"І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув їй у ніздрі, -і стала людина живою душею" Чому стала душею, а не отримала душу? Щоб виключити помилки перекладу, я подивилася в неті Біблії іншими, зрозумілими мені мовами (російська, білоруська, англійська), всюди стоїть слово став, або стала, а не отримав.
Далі в 3 розділі, після того, як Адам згрішив, з'ївши заборонений плід, Бог йому сказав: "...аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, - і до пороху вернешся." А також Буття 5:5:"Та й помер він (Адам)". Чому тут ніде не говориться про те, що вийшла його душа і пішла в небо (чи може інше місце, яке він заслужив)?
Пиитання до всіх.

 

Відповідь: про душі померлих

Недавно померли моя баба і дідо, яких ми дуже любили і яких нам дуже бракує. Бабця нам часто сниться, особливо мамі. Ми за їх душі молимся і даємо на Службу Божу за померлих. Але мама задумується, чого баба ій так часто сниться? Може її душа не маю спокою?

 

Відповідь: про душі померлих

Може і так, бо мамі дуже бракує бабці і мама до останніх днів була поруч з нею

 

Відповідь: про душі померлих

майже рік тому помер мій дідусь. молодий, раптово помер.
не можу сказати, що я плакала "зовні" сильно, але душею не відпускала його. постійно говорила з ним, перед кожним сном просила, щоб приснився мені. і от одної ночі приснився мені сон, в якому я зустрілась з дідусем, намагалась схопити його руками, не хотіла відпускати, щось кричала до нього, а він просто тікав від мене, вислизував з рук і мовчав.
я зрозуміла, що не даю його душі спокою. і просто в думках відпустила, заспокоїлась. дідусь більше не снився.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ревіти не можна, бо своїми сльозами тримаєте душу дитинки на землі і не пускаете її туда, куда вона по своїй волі ж пішла.
Сльози...нам шкода себе, а не душі яка пішла. постаратися сприйняти все з розумінням справедливості. Зробити висновки, зрозуміти, що хотіла сказати своїм вчинком та душа, яка пішла і жити далі і уйдешня душа ще повернеться)
Так моя повернулася до мене через 2 місяці після того як пішла. Я її відпустила і посадила вазончик для неї. Коли він зацвів я невдовзі побачила тест з двома смужками ))) Зараз та душа сопить мені в слінгу))
Є такка мудра фраза, вона написала в мому місті на церкві "все так не буде"

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

мої дуже добрі знайомі втратили 10-річну дитину. Причому абсолютно несподівано і незрозуміло. Рік вони не вилазили із цвинтаря, їздили по монастирям. І священники їм теж так казали, що цим ( постійними думками, сльозами і відвідинами могилки) вони не відпускають душу. Минулоріч,через чотири роки після трагедії, вже коли мамі було 42, душа повернулася до них у вигляді чудової здорової доні.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Дівчата, та не повертається душа з того світу, та дитинка зараз з Ісусом і їй там дуже добре. На світ приходить нова людина з новою душею. Так можна казати, що всі наші рідні до нас повертаються.
Ну принаймні в християн я не зустрічала такої "віри".

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

це скоріше образне. а не буквальне розуміння. Так кажуть "у народі", коли у одній родині хтось "іде "і в той же період ( за невеликий проміжок часу) хтось у цій же родині народжується.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Ясно. Просто зайшла в тему, читаю одразу два дописи про реінкарнацію, і не розумію, чи то пишуть християни чи ні.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

В мене малий родився через два місяці після смерті моєї бабці( його прабабці) і Богдан народився дуже на неї зовні подібний та ще й xарактер 80% її... Це мав бути її перший правнук, вона дуже його чекала. В бабці день народження був 17 червня, а малий родився 23 червня, xоч мав родитись на початку серпня. Ще перед самими пологами снилась мені бабця, що дуже xотіла забрати Богдана до себе, я ледь впросила його не забитати від мене.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

ви це говорите з 100% впевненістю, що так саме є ?

власне...то трактування християн.
я притримуюся трохи інших поглядів на життя і буття)) Мені ближче веди і ще дещоgirl_cool. Їхнє пояснення всього сущого є логічним і сприйнятним. Тому вірю в перетворення душі, в її подальше життя, але то вже в іншу тему

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

я також вважаю, що плакати треба, бо це звільняє людину від тягару смутку. Тримати все в собі, стримувати себе, це не вихід. Час вилікує рани, це треба знати і цього чекати. Але коли стається якесь горе, коли сумно, краше вилити то з себе.