Шановні адміни, я не знайшла відповідної теми для мого питання, та якщо вона все ж є, то перенесіть, будь ласка. Отже, хотіла почути вашу думку стосовно такої ситуації: моя родина є доволі релігійною, ми греко-католики. Мій чоловік, як і вся його сім'я, хоч і хрещені, та не є віруючими. Сам чоловік агностик. Я ж час від часу заходжу до церкви, молюсь за душі живих і померлих, та більш вірю у Свого Бога, не є ревною християнкою, хоч вихована в такому дусі. Я б більше сказала, що ще шукаю Бога....питання в тому,що у нас росте донечка. Час від часу ми з нею ходимо до церкви,я їй пояснюю і розказую хто такий Бог і в кого вірять її родичі, коли ми приїзджаємо до мене в село, бабусі також показують їй образи,вчуть хреститись, дарують дитячі релігійні книги. Це все страшенно злить мого чоловіка і на цьому грунті починають виникати конфлікти. Він вважає, що ці вчення заважають дитині вибрати самостійно в що чи в кого вірити. Як донести людині, вміння хреститись чи періодичне відвідування церкви -це не насаджування своїх поглядів, а розширення світобачення? Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
ну так і донести...я б сказала, що так само, як він зробив свій вибір, дитина має право робити свій. І то не він повинен за неї вирішувати. Він і ви мусите надати дитині можливість (в т.ч. інформацію) визначатись. Ніхто ж не силує. Нехай ознайомиться, що є те, і те. А далі буде видно. Два, я би сказала, що в тому вигляді, як воно є зараз (мінімальне реліг виховання) не вчитт дитину нічого поганого. Навпаки, вчить добра. Тому, для чого робити конфлікти на тому, що дитину нічим не обмежуж і шкоди не несе? Хоче, нехай додатково доносить їй свої погляди, щоб вона мала базу для того, щоб потім колись там зробити свій вибір.
бідна дитина ((( оце з одного боку їй розказують одне, а з іншого прямо протилежне. І це батьки. Я б краще домовилась про якусь одну версію, якомога нейтральнішу, раз уже так сталося, що батьки не мають спільної думки, щодо цього питання.
та що одне чи інше, я щось погано виразилась. Агностик - то нехай пояснить свою позицію. Як він її пояснить 2річній дитині? думаю, лише якісь мінімальні речі, якщо зможе (хімію і фізику не буде наводити). І християнське виховання в такому вигляді (десь колись), не думаю, що буде разюче наголошувати на виникненні всесвіту, походженні людини і т.д. То більше як заповіді напевно, якісь добрі норми. Тому я не бачу наразі!!! такої аж нагальної відмінності. А бабусям розказати свою якусь вигадану версію - то напевно буде взагалі шок) Але в майбутньому, це напевне, може стати критичним питанням. В сім'ї. Але, якщо сім'я існує (а не тільки "Я"), то можна і домовлятись, як виховувати. --- дописи об"єднано, 11 Січень 2018 --- і ще додам. Релігійні погляди деяких! людей можуть мінятися з часом. Маю в оточенні декілька прикладів. Тому, як буде через 5-10 років - невідомо. Можливо проблема зникне сама по собі. Наразі, я би поговорила з чоловіком в тому ракурсі, що християнське виховання не несе поганого (загрози) для дитини в тому вигляді, що є.
@Melian не вплутуйте в це питання дитину на перший погляд конфлікт з чоловіком схожий на конфлікт на основі цінностей, а такі конфлікти практично невирішабельні, та ще й шляхом компромісу. Але, з іншого боку, Ви одружилися з агностиком, отже для Вас християнство - не така вже й цінність. Чоловіка Ви не переконаєте. Для нього або справді важливий науково-логічний підхід до цього питання і він ніколи не поступиться, або він сам всередині повен сумнівів і його дратує будь-яке зачіпання тої теми. Для Вас чому важливо водити дитину до Церкви? Це справді Ваше бажання чи відголосок родинних традицій? Я спеціально пишу "традицій", бо часто саме так воно і є. І щодо символічних всяких моментів. Вміти хреститися - нехитре діло, але саме по собі нічого не варте. В нас є родичка, де мама свідок єгови, а тато мусульманин. Дідусь і бабуся "часом ходять до Церкви". Вона себе відносить до крайніх атеїстів, але на родинних святах хреститься. Ну щоб не дратувати бабців і дідусів, їй не важко. Я сама виросла в сім'ї, де "ходять до Церкви". Чесно, щось близьке до усвідомлення себе як християнки прийшло в дорослому віці. Правда моя мама в один момент стала такою релігійною, що й досі викликає в мене спротив до крайнощів. Я дуже чутлива до навколорелігійних символів, зобов'язань, традицій, бо вони заглушують суть. І я Вам скажу, що дитина навряд чи візьме щось корисне для душі чи світогляду, якщо не буде бачити щоденного практичного прикладу близьких людей.
а ви хрестили свою дитину? якщо так, то я б сказала , що ви навіть зобов'язані тепер познайомити її з тим Богом, якому довірили її маленьку.
Раніше (до років так 20) я була доволі релігійною людиною, щиро віруючою. Потім в моєму житті трапились деякі події, сенсу яких я досі не розумію, втрата, яку я, мабуть, досі не пережила і яка, якби то правильно сказати, сильно применшила мою віру в християнського Бога. Можливо, в той час я не знайшла правильну людину, наставника,щоб все мені пояснив і допоміг в складну хвилину...не знаю. На даний момент, релігія для мене це дійсно дань традиції. Ми брали шлюб (бо я сказала, що інакше заміж не піду), хрестили дитину як робили наші діди і прадіди. А далі... Треба,напевно,спочатку вирішити свої проблеми, і від цього відштовхуватись у вихованні дитини. Всім дякую за відгуки Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
@Haidee Ваш допис мені нагадав це потішне формулювання, давненько його не зустрічала. Воно таке викриваюче, якщо вдуматись... "щоб не дратувати християн" Особливо на контрасті з "не дратуйте дітей своїх". Багато воно каже про людей і їх стосунки з релігією.
Для мене це складне питання. В моєму оточенні мабуть 90% з хвостиком людей - християни, але лише одна подруга - це приклад для мене, як треба жити, щоб мати право так називатися. Я зараз особливо часто спостерігаю між молодими людьми мого віку пошуки бога поза християнством (в основному десь в східних практиках), але при тому вони продовжують формально бути католиками чи православними. Моя сестра такий цікавий приклад. Дзвонить на днях, питає, чи то правда, що від першого Святвечора до третього всі вечори святі і вишивати не можна. То їй так цьоця строго наказала. Я кажу, якщо ти вже ходила на Службу як мінімум і будеш вишивати не для заробітку, то чому б і ні. На що сестра пише: "Та я хіба на Паску до Церкви ходжу. Значить, не можна мені вишивати"))) і сміх, і гріх. От власне в контексті виховання - нас однаково виховували. Моя свекруха колись побачила мене за вишиванням в неділю, то пішла пити таблетки від тиску. Я поки що не відчуваю, що можу своїм дітям на 100% передати свій досвід і знання в цій сфері життя, але маю велике бажання. Це одна з причин, чому віддала старшу в католицьку школу і рада цьому. Коли з дитиною поряд наставники, психологи з відповідними знаннями і досвідом, то велика підтримка для батьків, які ще себе мусять поставити на місце після "релігійного виховання" то аж ніяк не гарантує, що моя дитина буде прикладом доброї християнки в майбутньому, але в 6 років, я вважаю, має бути один вектор, бо ніякого "вибору" вона робити не в змозі.
Були вчора на передшлюбних науках - то священик казав, що не для продажу, а для себе чи на подарунок - можна. Не можна займатись ВАЖКОЮ фізичною працею. Особисто мене дуже сильно бісить, коли свекруня вважає, що весь січень до 19-го числа прибирати вдома не можна, бо "то ж свята!". Аж язик чешеться їй сказати - "а весь цей час смітити собі під ноги Бог дозволяє?!" Прати теж не можна - ну як так? Маю на увазі - в пральній машинці. Хіба натиснути кілька кнопок і закидати речі в машинку - то важка фізична праця? Ми ж не на річці перемо, як наші прапрародичі. Якось спеціально детально розпитаю священика по списку хатньої роботи і вивішу просто в коридорі перед носом. Щоб у брудиську не сидіти. --- дописи об"єднано, 12 Січень 2018 --- Тільки 2 дні на науках, а я вже встигла добряче пошкодувати, що батьки не надто релігійні (мама стверджує, що вірить в Бога, але по-своєму, нехрещена і в церкву йти не бажає, батько з віруючої родини, певних традицій дотримується - Великдень, Різдво - але до церкви теж не ходить). Адже якщо мене б змалечку привчали до церкви, пояснювали всі ці премудрості, а найкраще - здали б у недільну школу (чи як воно правильно називається) - я б уникла багатьох помилок юності. Не гарантовано, звісно. Але шанс їх уникнути був би значно вищий. Коли в мене буде дитина - дуже хочу, щоб вона ходила в таку школу. Щоб зменшити шанси наробити таких дурниць, як її мама свого часу. Вважаю, що в підлітковому віці (особливо!) важливо, коли, крім батьків, є ще якийсь наставник. Якщо батьківський авторитет руйнується чи дає тріщину в силу різних причин (юнацький максималізм, гормональний шторм і так далі) - щоб була людина, яка здатна втримати і не дати оступитись. Отаке прозріння в 30+ років.
це є одна з великих проблем отого релігійного виховання - порядки і традиції нам ще показати можуть, чи то батьки чи то бабці-діди. Але дуже рідко сім'я може показати Бога, познайомити дитину з Богом. Бо для цього рідні і самі мають бути знайомі з Ним. Адже Бог - то є першопричина всього, а звичаї - то похідне, шось дуже людське. І так, бути християнином таким, що хочеться на нього дивитися, вчитися і брати приклад - це дуже непросто. Дійти до певного рівня духовної досконалості - це теж праця, зусилля, окремо затрачений час. То не вийде лиш книжки читати чи на тренінги бігати. Але оскільки та духовна сфера така невидима, невідчутна, в руки її не візьмеш, а ще й самого Бога людина не знає - то і не намагається її плекати і розвивати. Залишаються лише традиції і нікому не зрозумілі вказівки, коли шось там можна, а шось не можна, бо так "ше моя баба казала"
ой, який класний капець Нагадало мені знайому. Перед Петра і Павла ввечері гуляємо з дітьми, і тут вона така: "Ой, то завтра свято! Все! Все пропало. Нічого ж ні попрати не можна, ні поприбирати. День пропав". Я так обережно "А ти до церкви на це свято підеш?" Ні, вона не піде, вона розчарувалась давно вже. Зате нити, що свято зіпсувало день - причина є В мене трапляється, що я йду до церкви і вмикаю пралку. Або перед церквою розвішую з ночі випране. Вже нечасто, бо діти більшенькі, але буває. А коли Ву було піврочку, а Сергієві 2 роки, то ми на другий день Великодня нормально прали (не ми, а машинка, звісно). По темі - в усіх традиціях я стараюсь знайти і розвинути складову саме ВІРИ. Знаєте, коли Великий Піст був справжнім Постом (я такі пригадую 2 в своєму житті), то і світло Воскресіння світить в серці, і - так, нічого поганого, - здобної паски, в молитві замішаної і спеченої, хочеться. А коли не було посту, то нема і свята. Я не лише про обмеження в їжі, думаю, це і так зрозуміло.
нагадали,моя свекруха стверджує.що в неділю і усі церковні свята митись не можна. І перед кожним свя том мені нагадує,що не можна дітей- купати і самій митись
Капець. Нашарування релігійного невігластва на язичницькі забобони породжує просто феєричні в своїй дебільності традиції...
все-таки це релігійна індоктринація за визначенням. якби це було розширення світобачення, то ви б завели дитину в мечеть та розповіли їй про буддизм, але сумніваюся, що ви таке робили, бо ваша мета, як самі написали в темі, - релігійне виховання. маленькі діти не мають розвиненого критичного мислення і сприймають на віру те, чому ви їх навчаєте. це еволюційно закладений механізм, необхідний для виживання виду. коли дитина підросте, чоловік може вчити її мислити критично і аналізувати інформацію. а наразі його роздратування цілком виправдане. просто він дивиться на ситуацію із зовсім іншого боку. люди, які виховувалися у вірі, а потім ту віру втратили, переживають важкий критичний період. не в сенсі того, що їм важко без віри. мені важко це пояснити так, щоб не образити віруючих, але ця криза може бути дуже важка та болюча (хай навіть після неї стає набагато легше). тому ваш чоловік цілком ймовірно просто хоче вашу дитину від того вберегти. ви оберігаєте з одного боку, він із протилежного. тому вам просто треба шукати якусь золоту середину.
