Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

Отже, задзвонив мені шой но татко дитинки ) 3700 карапузик 51 см) трохи мала синців бо мама не пускала родитись... чекала лікарів лежачи верх ногами. Не порвалась , лиш тріщинку мала. А решта все добре. Каже "назовем в честь тебя, а как тебя зовут ?" :xaxa: "вот бы встретится хоть цветы передать" кажу ніц не треба, цвети мамі купи і досить. Питаю чи годує грудьми... "да, все хорошо, прививку всделали..., сиську ест, антибиотики колят для профилактики, ты не волнуйся" Кажу я не хвилююсь. Така історія .

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ключова фраза з якої хочеться розпочати розповідь - Мєчнікова закривали 6 числа))) Зранку я прокинулася від того що крутить живіт - більше подібне до "щось нє то з'їла". Я мала йти до лікаря на Мєчнікова - щоб отримати рекомендації - куди йти бо не встигаю) - приїхала - порадив мені Стаха з Медінститута, дав його номер - сказав дзвонити та йти до нього. На моє несміливе припущення, що шось мені живіт тут крутить трохи - посміявся, каже голова твоя тобі все крутить бо зациклілась тут родити, побажав щастя на тому розійшлись. Я подзвонила Стаху та пішечком потопала до Медінститута. Познайомилась там з Зіновієм Володимировичем - дуже приємний пан, подивився мою обмінку та УЗД - сказав приходити до нього через тиждень - будем дивитись. На тому розійшлися. Потопала я на маршрутку до дому, потім за сином в школу - живіт хапало якось сильніше, я навіть знайшла якусь "схваткощиталку" - але вона мені писала - прийміть душ та прогуляйтесь))) Тим часом почала відходити пробка, але ж пише Інтернет, що вона може і за тиждень до пологів відійти. Тому не дуже перейнялась цим. Зробила з сином уроки - приїхав чоловік та повезли малого на тренування. Живіт хапало так сильно, що я потроху пищала, сиділи чекали малого у машині - стали рахувати періодичність, получалась, що хапало - кожні 7 хвилин рівно, але якось ну не дуже боляче. Приїхали до дому, стало хапати кожні три хвилини - я їх передихувала, але лікарю, ще годину дзвонити стидалася - бо у ті хилини, що відпускало - здавалося що наступної перейми не буде. У 8 вечора - я все ж таки подзвонила на Мєчнікова, - каже ну як так збирайся та приїзжай. У 9 були у приймальному - подивився, каже лишаєшься, що з тобой поробиш)) Поки оформляли папери всі - хапало частіше. Відвели мене у родзал на 1 поверх, поруч у сусідньому родила дівчинка - лікар прийшов та відправив мене у капличку - щоб я тих кошмарів не слухала. Прогулялася я на 4 поверх - хапало мене на кожному прольоті по два рази, помолилася, пішла в низ. Прийшла акушерка - ми разом пішли до аптеки - накупили цілий кульок всякої бякі - я сильно не вникала бо хапало вже і під аптекою і на шляху назад - але якось терпимо, тому я "с печалью" думала що ж то буде далі....
А далі...)) повернулися ми до родзалу, мене черговий раз скрутило - під час перейми лікар як раз подивився відкриття - та видав бойовий клич акушеркам та всім решта - про те що ми вже родимо всі позбігалися. Дві потуги і народився мій синуля - о 23.45. Кульок з бякою закупленою у аптеці так і не згодився.
Отака моя розповідь про довгий день, та 1,45 у пологовому - я і сама не зрозуміла, що це вже все. Стан був - якесь сп'яніння від щастя, та до кінця не вірилось, що так буває. А лікарю мій Федина Роман Григорович, так і сміявся до самої виписки з мене, що я, як задумала родити до 6 числа, так і встигла.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Розкажу і я свою історію.

Мій срок родів був на 30 вересня. От я приїхала до Львова 1 вересня і незадовго пішла на огляд до лікарки у якої мала родити. Приходжу і отримую жахливу звітку: "дитина лежить косо, голова у правому підреберрі, а ніжки у лівому боці знизу". Лікар каже: "Ідемо на УЗД для підтвердження". УЗД підтвердило неправильне положення дитини. Лікарка каже, що нічого страшного, просто буде планове кесарське, а я в плач, бо дуже хотіла народити сама. Домовилися з нею зустрітися 26 вересня. З горем пополам чекаю того 26,роблю різноманітні вправи, з надією на те, що дитина повернеться. З часом я подумала звернутися до другого спеціаліста, але 28 вересня. А тут 25 вночі у мене щось почав живіт нити, якийсь дискомфорт, я настрашилася, сестра свариться, що жартувати не можна. От я і 26 іду до неї на огляд. Дитина лежить так само, а матка вже відкрита на 2 пальці. Лікар говорить, що мені вже не можна багато ходити, побільше лежати, а 28 ввечері приходити у пологовий лягати під нагляд лікарів. Ось я цілий вечір плачуся чоловіку, що я ніколи не була у лікарні, як я це переживу.
І Господь мене почув! 27 вересня, відправивши зранку чоловіка на роботу у мене починає боліти живіт. Я думала, що це прості проблеми зі шлунком, діарея, кожні 20 хв. мене хапає живіт, я біжу у туалет і мені стає краще. Але приблизно через 1 год. у мене почали підтікати води. Біжу буджу маму, викликаємо таксі і їдемо на Мєчнікова. Дорога звичайно була жахлива, їхали дуже швидко, а ще мені закортіло блювати, добре, що водій мав кульок.
Приїхали, лікарка оглянула, каже, що матка відкрита на 6 пальців, доки піднялася на 4 поверх після всіляких процедур, то матка уже була відкрита на 8 пальців.
Лікарка каже, що дитина іде ножками, а їм зараз заборонили приймати роди ножками, вона збирає консіліум лікарів і вирішують, що робити. Чую кажуть, що дитина не велика, може сама народити, от мене і питають, будеш родити, я кажу БУДУ! УРА!!!!!!
От лікарка і приймала роди ножками. Їй було дуже тяжко, бо поки сідничками дитина не сіла, доти вона тримала ножки дитини, тобто під час пологів, вона від мене не відходила.

Попала я у лікарню о 10 год, а народила я малого 13,30. Я вважаю, що на першу дитину це швидко.
Роди пройшли надзвичайно легко!!!!!!!!
Я дуже боялася кесарського розтину, хоча була до цього вже готова. Але дякуючи Господу та лікарці -Винник Ользі Володимирівній я народила сама.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Думала і надумала я нарешті вже і сюди дописати, ато за кілька днів і півроку стане, а я все ніяк не зберусь:shy:

У животику доця носилась доооовго, про ті останні два тижні перед пологами і згадувати не хочеться: то мама дзвонить майже щодня спитатись, чи ще не народила, бо ми з чоловіком завше як партизани (ніколи нічого не кажемо:shutup, то друзі есемесками штурмують, чи вже не мама. І так пройшов 40-й тиждень, потім 41-й, йолки, день, другий... Свекруха щодня приходила з роботи і заглядала, чи я ще є, чи вже де в лікарні. Гіршого за це чекання, мабуть, нічого немає. За тиждень до пологів вже стільки тих передвісників було, а доця все сидить собі чемно в животику і сидить.
На 41-й тиждень заявилась я до лікарки, в якої мала родити, на огляд. То був вівторок, вона подивилась мене, сказала, що найближчі 2-3 дні мені не світить родити і сказала приходити з манатками у четвер, лягати в патологію, щоб бути під наглядом, ато термін такий вже, ризикований. Я так страшенно цього не хотіла, планувала, що буду до останнього вдома, що з чоловіком поїду в лікарню. Але здоров’я дитинки було важливішим. Тож приперлась я так нехотя в четвер, ще понила їй, що не хочу лягати, що добре себе почуваю, та так глянула на мене і каже: "Якби всі так ставились до свого здоров’я, то в нас би патологія була пуста, а так переповнена під зав’язку, тож тобі пощастило, сьогодні не ляжеш, бо місць нема, приходь завтра зранку". УРА:radist: Ну а завтра зранку донечка вже красувалась у мами біля циці
Увесь четвер я так просила доцю, що пора з’явитись на світ. Напевно прохання подіяли. Але до того, я всю квартиру вилизала, повипирала, попрасувала, НАЇЛАСЬ капусточки так ДОБРЯЧЕ. І вже ввечері щось животик занив раз, потім другий, з кожним разом все частіше. І так до півночі нив, нив, але, думаю, ляжу спати, як засну, то значить ще не пора. Але заснути не вдавалось, вже перша ночі була, ми з чоловіком не спали, вирішили подзвонити до лікарки, попередити, що їдемо в лікарню, хай там черговий огляне, подивиться чи вже. Всі мої торби були вже в машині (щоб не таскатись з ними зранку в п’ятницю, коли мала лягати в лікарню, ми залишили їх в машині ще в четвер), тож ми тишком-нишком вислизнули з квартири, так, що свекруха навіть і не чула.

Приїхали до лікарні, черговий подивився, сказав, що будеш «рожать». Відкриття всього лиш 3 см, але мене це так тішило, що ось, нарешті! Приспособилась я в родзалі, м’ячик, шведська стінка – все для мене, налаштувалась на якомого природні пологи. Та не тут то дЄло било:umbrage: Далі згадувати не хочеться (капельниця, лежаче положення, потім знеболювальне), застрелитись з того всього можна було. І як би не впиралась, командувати парадом не дозволили, бо термін вже не той і є ризики. Трясця.
В лікарні ми були вже о 2-й ночі. Чоловіка я налаштувала, щоб масажував спинку і все таке. Але пам’ятаю, як хотів мене по спині погладити, то так його по руці ляснула, що аж шкода було. Дрімала між переймами весь час (хоч це було добре). Пам’ятаю, як раз проснулась, глянула на чоловіка, а він сидить на м’ячику скаче і в телефоні іграшками бавиться. Йому, мабуть, партнерські пологи дуже сподобались, тим більше, що коли приходила лікар оглядати, то його завжди виганяли, і коли потуги були – теж вигнали (а я того навіть і не помітила), але пуповинку перерізав він.
Народились ми рівно о 8.00 ранку в п’ятницю 13-го, здоровенькі Відтоді наша маленька сім’я стала щасливішою.
До речі, свекруха зранку так і не помітила, що нас немає, на роботу вона виходить о 8.00, а ми в той час зазвичай ще спимо. Тож вона така шокована була, коли чоловік їй подзвонив привітати, вона думала, що ми ще не прокинулись…
Ось так все було. Не все так, якби хотілось, але результатом задоволені.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Мабуть, почну з того, що я страшенно боялась народжувати, хоча попередні пологи були природні і досить швидкі. Всю вагітність я вичитувала розповіді про треті пологи і боялась...
Отже, Благовіщення, йшов 38 тиждень моєї вагітності. Зранку, десь о 6-ій я відчула, що мене почав боліти поперек. Ну, думаю, нарешті щось болить, а то всю вагітність бігаю, як скажена, нічого не відчуваю. Мабуть, організм готується до пологів. Але спати я вже не могла, пішла прийняла душ, та й дальше лягла. Через деякий час знов якась біль появилась. Чоловік вже також не спав і все питав мене чи їдемо чи ні. Але я сміялась з нього і казала, що мене нічого не болить, що сьогодні св"ято і я хочу відпочити. Надіялась, що ще не час і я зможу відтягнути той момент пологів, страх наступав.:ninja:
Десь о 7.30 я все ж таки подзвонила до своєї лікарки і сказала їй, що в мене якісь не зрозумілі болі, ниє, але не болить. Вона сказала, щоб я негайно їхала в пологовий, а вона також їде. Ну, думаю, "ложна тривога", але відправила чоловіка, щоб він поносив всі сумки в машину і помаленьку зібралась. Сіла за кермо і ми поїхали.
В приймальній я була о 8.00, поки заповнили всі папери, прийшов черговий лікар, щоб мене оглянути і...вибіг зі словами: "Відкриття 8см., в родзал її, викликайте педіатра". Ви би бачили мої очі в той момент, я просто впала в ступор і не знала, що маю робити. Якраз прибігла моя лікарка і мене повезли в сімейну плату.
В палаті я вже відчула перші перейми, але вони були ну дуже легенькі і по часу тривали хвилин 10, з перервами звичайно. Я все ще тягнула час, бо чоловік переодягався в приймальній. Ось він прибіг. Потім крісло, дві потуги і наша донечка, дякувати Богу, з"явилась на світ. Я була така розгублена, що перші хвилини просто дивилась на всіх і сміялась, не могла повірити, що все так легко пройшло.
Отак народилась наша принцеса, Анна-Марія, 7 квітня, о 9.00, вага 2850, ріст 48см. Пригадую, що санітарка сказала, що в мене були королівські пологи. Вже за дві години я прийняла душ і взяла своє сонечко на руки.
Всім пузатікам бажаю легкої вагітності і легких пологів.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Пройшло трохи часу і тепер і я можу написати свою історію... Історію появи на світ нашої донечки. На жаль пологи були не такі про які мрієш, не таке ставлення якого б хотілось і зовсім все не так як уявляєш і себе настроюєш. Я собі читала гарні розповіді про легкі і природні пологи, і чомусь відчувала що ми народимось дома. Скажу чесно, то трохи було страшно щоб народитись дома і я думала що точно в прийомному відділенні народимось. Але то все виявилось зовсім не так і правда на жаль зовсім інша.
Отож дату по УЗД ставили на 25 липня, по календарі на 30 липня. Чомусь всі хотіли мене положити раніше і щоб я чекала на появу дитинки в ПБ. Я всяко того уникала але 9 серпня то вже мала бути там. Дуже просила донечку щоб вона уже прийшла до нас, щоб лікар її не чіпав. І ніби все добре починалось. 8 серпня ближче до 12 ночі почались періодичні болі, почала зауважувати час, інтервал 15 хв. Я встала, пішла в душ, відійшла пробка. Я дуже зраділа і думала що точно до 9 ранку буду тримати на руках донечку. То я уже практично не спала, позапаковувала речі, себе в порядок приводила і так щось по хаті ходила. Ранком викликали таксі бо на 9 нас лікарка уже чекала. Я так раділа що інтервал є і думаю поки ми по бруківці проїдемо то точно народжу. А вийшло навпаки, поки їхали всі признаки зникли.
Я навіть собі в своїх страшилках не уявляла який то жах за тими дверима ПБ. Положили мене у відділення патології.

І тут сюрприз перший – виявляється палати умовно поділені між лікарями. Одні пусті, а інші переповнені. Кладуть мене в переповнену палату де 4 ліжка уже стоять а мають бути 3 і ставлять розкладушку на якій я маю бути. Що я відчувала то якось не передати. Сусідні палати пусті а я маю лежати на розкладушці. І ще дівчата шепнули що потрібно 100 грн палатній оплатити. За такі умови і платити?
Потім був огляд і не просто огляд, а огляд де всі стараються зробити так щоб швидше народила. Я вперто опиралась і то дуже не сподобалось лікарям. То мені сказали що вони мені допомагають а я от опираюсь. Висновок після огляду – дитинка готова до появи, схватки ідуть, відкриття 2, слаба родова діяльність. Призначили вколоти аскорбінку, глюкозу і поставити свічки. Після всього інтервал скоротився до 5 хв. Запропонували випити ношпу.

Відправили на УЗД і серцебиття. Монотоне серцебиття не подобалось лікарям.
Настала ніч. Схватки йшли з інтервалом 5 хв і передихувати їх на тій розкладушці сил не було. То я взяла дитячу байкову пеленку, накинула на плечі і перебазувалась в коридор на диван. Більше часу ходила, намотувала круги, трохи пересиджувала на дивані. Коли ходила по сходках то чула крик дітей які народжувались. Передати відчуття важко. То ніби тебе наповняє якесь тепло бо ти чуєш як зявилось нове життя, і радість така за тих дітей і батьків які уже зустрілись.

Отакі мої ходіння побачила чергова медсестра і запитала чи потрібна допомога. Я казала що все добре і нічого не потрібно. Але вона викликала чергового лікаря. Знову огляд але просто огляд бо лікар спитав чи маю домовленість і коли почув що так то і не намагався щось зробити. Оглянув, подзвонив до моєї лікарки і домовились вколоти димедрол+анальгін+паветрин. Казав що трохи посплю, щоб сил набратись щоб родити.
Поспати мені не вдалось. Знову огляд лікарів. Висновок той же, слабка родова діяльність, відкриття як було 2 то так і залишилось. І тут я кажу щоб робили КР. Відповідь одного з лікарів мене вразив. Наша розмова:
Я: може КР?
Л: ви ж розумієте що КР то інша сума.
Я: я все оплачу.
Л: вже одна так казала, ми зробили КР а вона забрала дитину і пішла.
Кажуть до мене, що переводять в родзал і щоб телефонувати чоловіку щоб їхав.

В 13.00 10 серпня ми поступили в родзал. Те що відбувалося то як страшний сон. Як тепер згадую то не знаю звідки були сили то все перенести.

Зразу поставили капельницю, окситоцин вводять. Він нічого не дає мені, збільшують дозу. І тут я розумію що тілом керують медикаменти, а я так собі ніби окремо. Нічим не можу управляти, ні дихати, ні передихувати. Залили ще банку якогось масла, відкривають матку руками. Сказати, що то біль то нічого не сказати. А далі шпигування медпрепаратами (ензапрост, діоксизоль, дезаміноокситоцин, цефтріансин). Мене просто ніби розриває на частинки. Руками на голові волосся тягаю, звуки видаю якісь не реальні. Тілом теліпає, то кидає в жар то в холод такий що зуби клацають. Уже благаю КР але хто мене там слухає. Вкололи щось щоб я заснула на годинку. Після того в душ щоб до свідомості мене привести. Знову відкриття матки руками, знову капельниця. І уже 23.00 ситуація не міняється, я уже практично нічого не усвідомлюю. Прийшли ще лікарі. Бачу як на лиці акушерки зявляються кров, розумію що зробили надріз. Хтось тиснув, хтось казав як тужитись.

І о 00.30 11 серпня народилась донечка.
Її навіть не поклали на мене, зразу на столик і там всякі маніпуляції. Я бачу свою дитинку, а вона така синя-синя і не плаче. Кажу чому так, чому синя. Відповідь – то ще не синя, ви не бачили ще синіх. А далі виявляється обірвали пуповину ще у животі, а значить мене чекає чистка, а потім штопання. Але вже викликали анестезіолога (не знаю чи пожаліли мене чи то так має бути) і зробили загальний наркоз. Як все було не знаю. Пам'ятаю що хтось спитав чи перевести мене в палату. В 5 ранку перевели в палату. Питаю де моя дитина, а мені кажуть не переживайте вона під «ковпачком». Питаю чому, бо має трохи зігрітись. Наполягла що піду подивитись, то медсестра мені допомогла дійти.
Принесли мені доцю о 10 годині але з умовою що прикладати не буду. Потрібно її тримати на бочку і забирати то що випльовує. Сказали що дуже наковталась навколоплідних вод. Цілий день дитина не їла.
І о 21.00 11 серпня доня познайомилась з цицею. Ніхто не показував як то прикласти. Та дякуючи певним гілкам на ДП ми справились.
Перебування і виписку описувати не буду бо і так довга історія.
Уже 14 серпня ми були дома!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Від вашого допису я вже сиджу вся в сльозах. Згадала себе.
Мене взагалі запруторили на Джамбула в 37 тижнів з діагнозом ЗВУР. Ставили крапельниці і коли крапельниці по кількості вийшли, сказали, що на такому терміні вже ніхто не виписує і треба лежати в патології чекати пологів. То було 38 тижнів. Коли пішов 41-ий лікарка запропонувала випити касторки. Ну, я випила вранці, а у вечері на мому животі лікарі побачили білу полоску. Щось ніхто не знав що то за знак, але в 1-ій ночі я відчула свої легенькі схватки. Подзвонила лікарці, вона якраз була на чергуванні і розповіла про свої відчуття. Мене зразу на крісло і в родзал. Якби я була знала, то нізащо в світі не йшла б ще в той родзал. А я вже так втішилась що іду родити... Ходила я трохи в тому родзалі, на мячику каталася, а потім вирішили, що треба мене простимулювати. Пробили води і ставлять крапельницю, в вени попасти не можуть, скололи мені всі руки, все кровить, поставили в ногу і пішло-поїхало. Я ніколи і в уяві не мала що штучно викликані схватки, то таке страхіття. Я з тої болі повиривала собі з голови волосся, знала що треба зібратися, але сил не було зовсім, а лікарка кричить : "Ти доросла жінка, візьми себе в руки!!!", а я просто нічого не соображаю, абсолютно. Відливали водою, давали нюхати нашатир і я знову відрубувалась. Потім був надріз і лікарка видавлювала дитину тою ж сорочкою в якій я родила. Малий родився здоровий, але мав на голові ранку (не пам"ятаю як вона називається). Народила в 9,20 год ранку.
Саме гірше те, що мої шви на другий день після пологів почали гноїти, а після виписки взагалі розійшлися, хоча я строго дотримувалась того, що не можна сідати.
Тепер маю такий страх до пологів, що коли мені говорять за другу дитину навіть слухати не хочу. Боюся страшно, але чим більше читаю розповіді про пологи, які пишуть дівчата, тим більше розумію, що не все так страшно.
Моя основна помилка в тому, що я занадто сильно циклилась на тому аби виносити дитину, бо там було багато проблем, а про самі пологи не задумувалась. Думала, що як вдастся виносити до кінця, то якось тай вже народжу.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

А я народжувала з чоловіком,то біля мене всі бігали і питали чи мені щось треба.
Схватки в мене почалисяу понеділок ввечері,чоловік ліг спати а я ще вирішила почекати,відійшла пробка і я вирішила піти в душ,намалювала нігті і чекаю -чекаю-чекаю,а нічого нема,і я пішла спати.
У вівторок як нічого не було,схватки припинилися,алея ще думаю приберу вдома,бо тільки ремонт закінчили,а у вечері поїхали в роддом,там мені сказали що можна ще лягати спати ,я так мучилася до ранку поки не прийшла моя лікарка і я попросила щоб мене стимулювали бо терпіти я вже не могла, і так я о 18.00 я родила свого синочка)))))))))))

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Захотілося теж розказати, як це було більше ніж півтора роки тому.
Ще під час самої вагітності була налаштована, що виноситиму синочка довго. Так і сталося - переносила на півтори тижні. Але оскільки самопочуття було добрим, то тихенько сиділа дома і нікуди не потикалася(це я про гінекологів і ПБ).
Час від часу були тренувальні схватки, але справжні відчула зразу. Десь в 6 ранку почалося з інтервалом в хв. 7-10. Так я собі ще годинку подрімала з таким же інтервалом. Потім розбудила чоловіка, подзвонили до лікаря що приймала пологи і вирішено було ще перечікувати перейми дома, поки не стануть сильніші та частіше. Як сказала лікар - Ти сама відчуєш, що потребуєш моєї допомоги.
Отак до годинки 13 я привела себе в порядок - помила голову, поніжилася в ванні, а ще дихала, відпочивала на фітболі, і переконувала та заспокоювала маму та інших рідних, що дома родити не планую.
Десь годинка 13.30 я приїхала в пологовий. Оформлялася я певно довше, ніж була в родзалі. А води в мене так і не відійшли - за хв.10 до потуг їх прокололи. Малий народився не за першою потугою, хоч скільки їх там було не памятаю, але швидко. Без надрізів, стимулювань, видавлювань. Пуповину перерізав чоловік вже після того, як вона відпульсувала.
Тож кілька хвилин по третій зустрілася з найдорогоціннішим скарбиком. І побіцяла за два роки приїхати по донечку. Коханий теж був з нами весь час, і його підтримка дуже помагала.
До речі, жодних ознак переношуваності в нас не було. Хіба трохи пампульки встиг синок наїсти.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Пройшло майже 5 місяців, малеча гуляє з бабусею, а я строчу...
4 ранку 22 червня. Лежу і думаю, що треба мені перевернутись з боку на бік, але перед тим сходити в туалет, поки думала "туалет прийшов до мене". З мене почала хлюпати тепла вода, ще й з напором (до тепер мурашки по тілу біжать, коли згадую про це). Перше відчуття: паніка; за секунду: радість; ще за секунду: що робити???
Кажу до чоловіка: ВОДИ!!! Які води, куда води, шо води???? Йди кажи мамі, що води відійшли. Мама те саме, які води, куда води, що сталось??? Збираємся в лікарню, бігаєм по хаті, з мене тече... дзвоню до лікаря, він з першого гудка взяв трубку (був на чергуванні), а в мене виключився телефон. Поки я влючила тел. в зарядку, то в мене вже було 5 пропущених від лікаря...
Їдемо в роддом. В мене настрій такий піднятий, всередині все тремтить, такий радісний мандраж, одним словом. По дорозі ще купили мені шоколад, печиво Марія і воду. Я всіх заспокоюю, бо в чоловіка якийсь ступор, а мама, взагалі, ззаду напівмертва сидить...
Приїхали в роддом... і тут почалось...........Подивися мене лікар, констатував відкриття на один палець. Зробили клізму, оформили всі папери, відправили в родзал. Я вся з таким піднесеним настроєм бігаю по родзалу чекаю на перейми, бо їх взагалі не було. Чоловік з’їв моє печенько і на ліжку заснув... За дві години прийшов лікар, подивися мене - відкриття на один палець. Каже, щоб я ходила, якщо за годину не буде перейм і більшого відкриття, будем ставити капельницю. За півтори години ні перейм, ні більшого відкриття. Поставили капельницю. Почались легесенькі перейми, ну такі, що я думала, чого то всі кажуть, що роди - це боляче??? Виявилось, що мене та капельниця просто не взяла, бо на 12 годину відкриття в мене дальше було на один палець. Доречі, коли мене дивився лікар, то це було в мільйон раз гірше ніж самі перейми, і потуги, і зашивання разом взяті, чи то він вручну намагався розрити шийку матки, чи яка біда.
Кароче, поставили мені якусь імпортну капельцю (той самий окситоцин, тільки бельгійський) і тут почались перейми:8: Якби не чоловік і мама, яку впустили в родзал, то я б напено від"їхала. Я могла тільки лежати і коли приходила потуга то мені треба було терти спину, чим і займались мама з чоловіком (на другий день шкіри на спині в мене не було). Вже з 13 години перейми в мене були такі, що мене чули на весь роддом. Я думала, що це кінець світу! Боліло дуже. Дуже!!! Мене заставляли ходити, скакати на м"ячику, любе і різне тільки не лежати. Дві перші потуги в мене були на м"ячику, я кричала так, що мій чоловік аж вийшов з родзалу, мама терла мені спину і плакала, а лікар сидів і махав гловою і казав, що якщо мені легше кричати, то це навіть добре. Після другої потуги на м"ячику, я пішла крісло. Якби я не була така замучена тими переймами, то потуги це дійсно прекрасний момент в житті жінки. Чудо життя! Першу потугу на кріслі я кричала, коли мій чоловік привіт мене до пам"яті (вдарив мене по лиці), бо я не реагувала ні на кого і почав зі мною дихати, то я вже перестала псіхувати і взялась за роботу - почала нормально тужитись. Коли чоловік побачив голівку і сказав, що вона чорненька і просльозився в мене відкрилось останнє дихання... за три потуги я народила свою донечку. Це сталось в 15.55. І туман…… Про відчуття не пишу, бо не існує такого слова, ні на одній мові світу. Це відчуття, коли хочеться бути горою, рожевим ковпаком, тим ідеальним світом, який свідки Єгови малюють в своїх брошурках, всім-всім, тільки б захистити дитятко від всього-всього. Пам’ятаю той теплий комочок, який поставили мені на живіт, крик лікарів, щоб я тримала дитину, щоб вона не впала з мене, маму з фотіком і чоловіка з телефоном. Я не пам’ятаю, як чоловік відрізав пуповину, не пам’ятаю як зашивали (тільки лікарю сказала, щоб тугіше зашив).
Тоді лялю забрали, зважили, поміряли і приклали до циці. Дві години ми пролежали не випускаючи циці з ротика…. Ой…….
Хоч я мучилась під час пологів, як і кожна жінка, але коли побачила свою кровинку, то народила б ще раз, і ще раз, і ще раз…

Ну а дальше пологові реалії, при виписці нас таки запхали в ту кімнату виписки, з тим ужасним бузьком і зазомбованими працівниками; по-друге: весь мед персонал, крім лікаря, педіатра і акушерки, бо то «само собою», думав, що ми їм щось винні. Тому треба дати 100грн, або коньяк, цукерки і каву, на власний розсуд, тому 50грн, тому 20гр… кароче, та тупа виписка затьмила все!!!
Ще мені виписали здорову дитину (9 балів), хоч то так не було, навіть на думку нашого сімейного лікаря-терапевта і на мої звернення подивитись на дитину, всі казали, що все гуд, то у всіх дітей так. Одним словом, починаю читати гілку про пологи вдома.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Вагітність моя була дуже бажаною і водночас несподіваною. Я лише оговтувалася після сумних подій ( коли маленьке сердечко перестало битися на 15 тижні ) як дізналася що знову вагітна! Лікарка забороняла вагітніти півроку, я вирішила чекати 4 місяці,а завагітніла через 2 Перший триместр проходив майже під секретом і страхом- боялася, щоб не повторився викидень і просила дитинку залищитися з нами. На Новий рік отруїлася (6 тижнів вагітності)- провела ніч в туалеті,а потім ще 2 дні у ліжку із спазмами шлунка -думала все((( Але малятко було сильне і вирішило бути з нами, тому що трималося всередені за маму Потім були перші рухи- і постійний кайф від того, що в животику росте нове життя.
Підходив термін 37-тижня. Мріялося родити вдома, але були певні передумови з якими було важко, тому вирішили йти в ПБ . Але були прохання до чоловіка ,які він мені обіцяв виконати (дякую йому за це!)
Рівно в 37 тижнів у мене почалися перейми. Лише вклала старшеньку спати, як заснути не вдалося. Перейми були що 12 хвилин. Я пішла в душ мити голову))) Кульки доскладувала. Раділа зустрічі. Потім інтервали скоротилися до 10 хв, почалася чистка шлунку. А потім проснулася старшенька, розплакалася,прибігла до мене і все затихло
38 тижнів- знову те саме, тільки інтервал уже 7 хвилин. Ниє поперек, але перейми легенькі. Випила но-шпу і за годинку все знову стихло)))
40 тиждень- знову переймочки, але після но-шпи все затихає.
Починаю мити підлоги, робити перестановки, йду на високий замок прогулятися, лажу по парку по 2-3 години, а пологи не починаються
40 тижнів і 3 дні. Йдемо в ПБ до лікаря. Огляд- 5 см відкриття, шийка тоненька..Каже приходити з речами((( Як не хотілося, але налаштувалася на краще. Пішли гуляти ще по місту- зайшли в "Дзигу" , випили капучіно. Пішли на піццу. Зайшли в Церкву-помолилися. Починаю відчувати періодичне ниття. Десь годинці в 6 вечора прийшла в ПБ, зайшла в палату в патології, куда мене «оприділили».В палаті було ще 3 дівчини. Я не розпаковуюся, бо знаю, що ввечері йду в родзал. Пішла зробила собі чаю, читаю Бондарь. Низом ниє і почалася виділятися слиз))) В животі метелики. Таке відчуття,що збираюся на побачення з коханим. Читаю книжку ,а відчуття мене переповнюють, гладжу животик і посміхаюся. Принесли постіль. Кажу «стелитися не буду,заберіть». Дівчата питають «а чому?», відповідаю «я нині народжу. Ввечері по мене прийдуть)». Одна з них здивувалася «як??і ти не боїшся? Ти не кричиш і не стогнеш? То ж РОДИ! То ж боляче!» Сміюся- «не боляче.» А сама думаю «ой буде важко їй родити, такий вже настрій негативний на пологи((« ( в результаті так і було, її пологи ледь не закінчилися щипцями).
21.30. Прийшла медсестра і каже мені « вас переводять в родзал». Я попрощалася з дівчатами і обіцяла зайти після пологів до них.
Далі клізма. Стандартні процедури. Заходжу в родзал, мене зустрічає акушерка, в якої я родила Софію. Обняла мене. Прийшов лікар, подивився - 7 см)) Прокололи води, чисті .
22 год. Ходжу по родзалу- балакаю з акушеркою.Лікар обіцяв, що до 12 ночі народжу. А я без чоловіка не хочу!!! А він вдома,купає і вкладає старшеньку спати. Переймочки ледь відчутні, ходжу і мрію. В животі далі пурхають метелики))
23 год- урааааа. Приїхав чоловік, можна народжувати. Відчуваю сильніші перейми)
24год. Повне відкриття, але потуги ще не йдуть. Мале в одній площині стоїть і далі не рухаеться((( Напівлежу на тому ліжку, а розслабитися не можу. Купа всіх, лікар чекає схватку…А мені хочеться ,щоб був лише мій чоловік і все. Вирішую не звертати ні на кого увагу і «уйти в себя».
Майже перша ночі. Помолилася в собі, попросила дитинку родитися і забити на те, що все відбуваеться не так як нам би того хотілося, адже зараз головне її і моє здоровя. І тут відчуваю потугу, та таку, що не можу нею керувати. Кричу «оооо», хтось каже «передихуй», а я НЕ МОЖУ!!! Так тужить, що капец))) Попустило. Чоловік каже «не розслабляйся, вже видно чуб- чорненький! Працюй!» Ще одна потуга- тисну. Відчула, як маля відштовхнулося ніби ніжками і полізла голова, велика голова))) Прорізалася і стало легше. Потім ще родили плечики і всю повністю.Синеньке((( Мало обвиття навколо шиї (про то знали) і навколо тулуба(( Нам повезло, що мали довгу пуповину і малечі вистачило її.
Дали мені- тепле, мокре, скривлене і найсолодше дитятко!Чую – дівчинка)) от і добре, ще одна дівчинка. Далі стандартне- зважування і тд. 3900 і 57 см . Кажуть «ого, яка довгенька (думаю, от чому відчувала як відштовхнулася). Мене переповнює втома і радість. Чоловік приніс чаю, накрили мене, дали під бік доцю і залишили втрьох. Чомусь відчула приплив такої любові до чоловіка, що раніше не було.
Стандартне опускаю ( зашивання тріщинки і всяке таке. То неприємно, але вже було все рівно, бо головне - комочок лежав біля мене!)
3.00- перевели в палату. Ми були там самі)) Доця спала, а я не могла заснути. Любувалася нею і балділа, що маю вже 2 доці!
Ось така історія! Не ідеальні пологи, але недовгі і легкі (як на мене).

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Додам і я розповідь про свої пологи, поки маю трошки часу.

Історія перша. Артем.
Вагітність проходила легко. Ні токсикозу, ні інших проблем я не мала. Дату ставили на 23 лютого. Десь на 35-37 тижні познайомилась з лікаркою, у якої хотіла народжувати. На другій зустрічі вона мене переконала, що краще лягти у пологовий наперед. І от 20 лютого я з торбами вже оформлялась в патологію. На вихідні мене ще відпустили додому, але в понеділок зранку 23 числа я вже знову була на місці. В патології було як в санаторії, лежиш собі весь день, ніхто тебе не чіпає, самопочуття прекрасне. Так було і 23, і 24....і цілий тиждень. Коліжанки по-черзі виконували мої кулінарні захцянки (одна вареників наліпила, друга канапок з московською (і тільки!)ковбасою мусила терміново привезти), магазин на першому поверсі мав великий виторг від продажу солодощів завдяки мені Дні проходили весело -ми з сусідкою по палаті постійно сиділи в коридорі і "точили ляси" з іншими дівчатами. Ночами було трохи страшнувато - тишину роздирали крики з родзалів і в голову лізли тривожні думки.....
У суботу 28 лютого мене відпустили додому на кілька годин. Я нормально помилась, помила голову, привела себе до порядку. По дорозі назад ми заїхали в "Арсен" і закупилися купою всякої смакоти. Вже в палаті та смакота мені ніяк не давала спокою і я злопала все, що було (ніби чула, що це останній шанс).Сусідку відпустили на вихідні і я була одна. Трохи почитала і лягла спати. Прокинулась пів на другу ночі від дивного болю в животі. Не могла спочатку зрозуміти чи то "воно", чи то мій кишківник мені мстить за вечірнє "свято живота". Почала засікати перерви. Ніби регулярно хапає, та і сильніше щоразу. З переляку пішла будити чергову. Вона, незадоволена тим,що я її розбудила, не дуже акуратно подивилась мене на кріслі, сказала вколоти обезболююче і йти спати, бо ще маю купу часу. Після огляду в мене зразу відійшла пробка і почались набагато сильніші перейми. Спати вже не вийшло. Пішла зробила клізму, позбирала сумки...В 7 ранку подзвонила лікарці і відключила свій мобільний. Вона передзвонила черговій і вже близько 9 я була в родзалі. Перейми ставали болючіші. Я не могла сидіти на місці, ходила туди-сюди, а коли хапало - спиралась на підвіконник і старалась дихати правильно. Прийшла моя Вікторія Ярославівна. Оглянула - немає розкриття взагалі. Далі ліжко, крапельниця і нестерпний біль. Часами мені здавалося, що я втрачаю свідомість, засинаю. Хотілося заснути і щоб ніхто мене не чіпав. Лікарка це помітила і добряче гавкнула на мене, щоб я прийшла до себе. Подіяло. Дійшло,що все-таки несу відповідальність за свою дитину і маю їй допомогти. А дитинка не хотіла виходити.. Щось не давало їй опуститись. Покликали чергового лікаря (ним був Герчаківський). Він констатував обвиття і давай його знімати рукою всередині. Як згадаю ту біль - мурашки по тілу. Зате ефективно. Процес пішов. Через півгодини потуг мені на животик поклали моє чудо.....І одразу забрали. В мене паніка - чому не кричить? Питаю у всіх по-черзі - що з ним, чому не кричить? Мовчать. Всі біля стола з малятком щось там роблять, лікарка зашиває тріщинку, а я в паніці....Нарешті закричало.Чую - 4 кг,55 см. Поклали на животик і синуля одразу почав шукати цицю. А я в ту ж секунду забула всю біль. От воно щастя. Маленьке, синеньке, мокреньке і таке рідне....Мій Артемчик.
Далі нас залишили самих, я ввімкнула мобільник і почала ділитися радістю материнства з рідними та близькими.

---------- Додано в 16:25 ---------- Попередній допис був написаний в 15:56 ----------

Історія друга. Дмитро.
Початок цієї вагітності істотно відрізнявся від першої. Мене мучив дикий токсикоз, особливо по вечорах. Всі навколо пророкували дівчинку На 13 тижні все пройшло і жити стало значно легше Приблизно у цей час пані Прокопчук на УЗД сказала, що ніби щось там стирчить чоловіче, але ще не точно. На 20 тижні підтвердила остаточно - чекаємо синочка. На 18-19 тижні ми з чоловіком ще відпочили в Єгипті, набрались сил на майбутнє. Паралельно потрошки готували Артема до появи братика.
Термін мені ставили завжди на різні числа (13,10,8,7 листопада), а я взагалі думала, що народжу ще пізніше (десь в 15-20 числах)....
Ввечері, 7 листопада, відпустивши коханого святкувати день народження з друзями, сиділа вдома. Якесь у мене було дивне передчуття. Ми з Артемом трохи потанцювали під "Океан Ельзи", я зробила всі сан-гіг. процедури....Пішли спати. Всю ніч мені не давав спати живіт. Але оскільки тренувальні перейми в мене були вже місяців зо два, я не спішила вірити, що то вже справжні. Повірила тоді, коли піднялась зранку з ліжка - з мене потекла тепла водичка з домішками крові....Далі ступор. Стою, дивлюсь на сплячого Артема, думаю - треба щось робити)))
Виходжу на кухню, - муж з перепою напивається компотом. Кажу -"На роботу не їдеш, будемо мати Дмитрика". В нього шок,паніка. Я починаю його заспокоювати (хто кого ще мав би).
Дзвоню до лікарки. Каже - негайно в пологовий. Ага, а кому залишити Артема? Бабуся в церкві, телефон вимкнула. Чоловік злиться, панікує. Заспокоюю його. Кажу церква за два метри,служба вже мала б закінчитись, зараз мама включить мобільний. Так і сталося. Я нагодувала Артема, переодягнула його, допакувала свої сумки. Їдемо.
В приймальній на Джамбула купа народу. Медсестри бідкаються,що купа народу, всі хочуть родити, а нема де. Спустився до мене молоденький лікар (інтерн Лобанов). Подивився, подзвонив моїй лікарці. Каже - півтора пальці. Далі - клізма, чекання поки звільнять родзал (я на другому поверсі, муж - на першому). Нарешті ми в родзалі (10 година). Перейми з переляку зникли. Починаю ходити туди-сюди, нагулювати...Толку мало. В 12 прийшла моя лікарка. Оглянула - півтора пальці. Дали укол для помякшення шийки. Через годину - знову півтора пальці. І тоді, як завжди, крапельниця. Дуже швидко почалися болючі перейми. Я старалася чемно дихати (виходило краще,ніж першого разу), чоловік масажував спину (правда чомусь він мене почав дико злити, як і весь персонал). Трохи ходила, трохи на мячику сиділа, трохи лежала. З годинки другої-третьої перейми були дико болючі. Но-шпа не допомогла ні крапельки. Наталя Юріївна оглянула - 5 пальців. Ще не кінець. Мучусь далі. Близько 16 чую, що мене вже конкретно тужить. Кажу Юрі - клич акушерку. Побіг. Прибігли всі. Обступили. Тужуся. Юра вийшов в коридор. Раз-два-три...На третій потузі я знову мама! 3200, 52 см. Розривів і тріщин немає.
Далі туман. Бачу -Юра перерізає пуповину. Сльози на очах (і в мене, і в нього). Щасливі....

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Хоча вагітність моя стала для мене шоком, ми з чоловіком дуже чекали на нашу лялю. Вагітність протікала добре, хоча на другому місяці лежала на підтримці через загрозу викидня і дуже мучив токсикоз - білий унітаз - кращий друг))) Народжувати по місячних мала 2 серпня, по УЗД - 30 липня. Десь на початку липня почались тренувальні схватки, уже вирішили, що народжуватиму швидче... та не так сталося, як гадалося))) Владиславчик вирішив, що ще встигне з нами побути і вирішив насолодитися комфортом у маминому животику))) Домовилась про пологи я з лікарем ще в кінці червня, народжувати планувала в медінституті. От і чекала дня х, а медінститут не чекав на нас)))) і зачинився на мийку((( лікарка направила мене на Мечнікова до Басистюка і ми слухняно пішли... Пологи з лікарем-чоловіком уявляла з жахом, але лікар виявився зовсім нестрашним і навіть розслаблялася під його вдалі жарти. 2 серпня Влад був ще в животику, як і 9. От лікар і каже "збирайся в четвер зранку і приходь, лягай в паталогію, ми через четвер-пятницю зробимо аналізи і будемо дивитися, що робити"...
І 11 серпня, в четвер зранку, вирушила я до лікарні. По дорозі ще в таксі відчула досить сильні схваточки періодичністю в 15 хв. Поки годину чекали на лікаря схвтки були по півхвилини що 10хв. От і кажу, що Владик не хоче лягати в паталогію і вирішив народитися))))а напередодні я весь день просила його зявлятися до мене, так не хотіла в лікарню і так тяжко було мені з моїми +22, що просто капець))) Лікар вислухав мене і каже, що то перші роди і, якщо це дійсно пологи, то все так скоро не буде - він іде додому, а вечером заступає на чергування і о 8 зустрінемся. найгірше те, що поклали мене не в родзал, а в паталогію ще й на розкладушку, бо місць не було. До 7 вечора я ходила, присідала, корчилась по коридорах паталогії і в кімнаті, де на мене дивились перелякаані майбутні мами - бачили, що на них чекає з 2 години час між переймами скоротився до 5 хвилин. Мій лікар дзвонив і посилав чергових оглядати. шийка розкривалася повільно... Прийшов А. В. о 7 і пробив плідний міхур від чого схавтки почалися що 3 хв і тривали хвилину. Скажу чесно, біль був наслільки невиносимий, що через дві години я почала втрачати свідомість. тоді мені вкололи щось(назву не памятаю) і стало трохи легше, шийка почала відкриватись швидче, інтервал між переймами скоротився до хвилини, і десь в 11 почались роди))) потуги тривали десь уже добрих півгодини, а тужитись не можна було, ото було мабуть найтяжче... ні, найтяжче було коли голівка вставилась і показалась назовні... а тужитися було неважко... потім остання потуга ... і Владика витягли на білий світ!!! Плюхнули мені на грудики, але перд тим прочистили дихальні шляхи, він легенько закричав... а я блін ніби у ступор впала))) потім малого забрали, а мене хвилин з 15 шили. я читала тут, що то вже не боляче, а фіг там - мене боліло, ще й як, і чистили, і оглядали десь годинку, а мій зай лежав собі там тихенько сповитий... а потім нас залишили удвох. я дивилась на нього і думала, який він манюнь і що ж я тепер робитиму з ним? нічого ж не знаю!!!!! дала йому цицю, він щось там не дуже охоче цямкав, а я повідомляла усім прекрасну новину: "я - мама!"
Отак зявився Владик! Вибачайте за помилки - емоції нахлинають... тоді я почувала себе егоїсткою, бо хвилювалась як зміниться моє життя, коли запропонували потримати синочка ще у себе медсестри, я погодилась... Думала, що я найгірша мама у світі... Прйшов час і я уже не уявляла свого життя без Владика! Дівчата! Ви усі будете хорошими мамами! Бо у нас це в крові! А знання і уміння прийдуть з часом, і навіть дуже швидко))) Легких вам пологів і щасливого материнства!
Забула сказати - синочок народився 0 23.30 11 серпня вагою 3750 і 55 см ростом!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Рік тому я сиділа на "Посиденьках" і вичитувала історії про пологи. А ось тепер пишу сама.
Нам скоро 7 місяців, тож маю трішки часу, щоб накалякати свою історію.
Родити мала 11 травня. 4-го відійшла пробка, минув тиждень, і - нічого. Я прислухалася, ніяких змін. Правда, груди трохи боліли і текло молозиво.
11 травня я з аналізами до лікаря. Аналізи вкотре нехороші. Лікар сказав лягати в патологію 12-го зранку. В мене паніка. Яка патологія? Я не хочу!!!!!! Та ж там можна і два тижні просидіти. Я була в розпачі. Ходила сходами, гуляла лісом... А увечері налягла на чоловіка, бо це була остання моя надія
Прокидаюся десь о 3-ій годинці ночі і розумію: "Воно! Так, у мене перейми!" Ніякого страху, лише побоювання, що тренувальні. Чоловік спить, а я засікаю інтервали. 15 хв. потім 10. потім 8. дочекалася 8-ої години і дзвоню до лікаря. Каже, годинку потерпіть і у пологовий. Вас огляне там головний лікар і скаже, у родзал чи у патологію. Приїхали ми, а лікаря того нема. Ще година під його кабінетом. А перейми лише рідшають. Минула година (навіть більше), і мене таки оглянув той лікар (Данков). Оглянув швидко і неакуратно, мені аж стало боляче. І послав у родзал. Поки оформили, я ще допомагала чоловікові одягнути бахіли. Зайшли в родзал а лікар каже, що дзвонив до Данкова і той сказав, що в мене розкриття майже 9 см і треба спускати воду, бо міхур гальмує процес. Довелося пробити міхур. Але зробив він це акуратно. Перейми стали частішими. Але терпіти можна було. Я ходила, танцювала. У родзалі грало радіою Десь о 13-ій лікар сказав поставити крапельницю з фізрозчином, щоб був доступ до вени. Мені довелося лягти. А це незручно. Плюс крапельниця. Дуже вже я голок боюся. А ще перейми наростали і зникали інтервали. Словом, без крику не обійшлося. Кричу собі, що я хочу додому до мами. Відкриваю очі, стоять студенти перелякані і дивляться на мене з таким співчуттям!.. Але мені було не до них. Я просила, щоб щось вкололи, але мені не кололи. Сказали, що я несерйозна і що треба тужитися, а не передихувати перейму. Але потуг як таких у мене не було, тож довелося надрізати. Як я верещала, коли побачила найбільші у світі ножиці А потім мить і в мене на животі щось репетує. А я далі кричу, бо далі болить. Потім відійшла плацента і мене зашили. Але я це смутно пам,ятаю, бо дивилася тоді на сповивального столика, де одягали мою Данусю
В родзал ми зайшли десь о 12-ій, а вже в 13:40 нас стало на одного більше!!!
П.М. Дівчата, легких вам пологів!
А хто ще вагається, мерщій робіть дітей, бо це велике щастя )))
П.П.М. І беріть до пологового чоловіків. Не обділяйте їх, адже для них це велике щастя.
П.П.П.М. Коли моєму чоловікові дали наше Щастячко (3200, 52 см), то він аж просльозився. Каже, що ніколи не забуде цю хвилюючу мить, коли нас стало троє

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Історія перша- Сашко.Вагітність була неочікуваною,але проходила добре,без всяких ускаднень.Десь на 4 місяці я дізналась що буде хлопчик,малий дуже товкся в животі як футболіст.,Отже,пологи.Тоді ще,а це був 2007,ми з чоловіком мало до них підготувались.Я спілкувалась на останніх місяцях з подругою з Києва,яка теж була майже на томуж терміні,вона планувала родити вдома,прислала мені книжку Е.Гройсман.Мені ця ідея теж сподобалась,але чоловік боявся.Домовились ми з лікарем,прийшли до нього 27 лютого зранку,не забуду той огляд на крісліяк тоді має боліти на родах?,після того сказав збирати манелі і приїзджати завтра.Після того втручання з неприємним відчуттям дойшли якось додому.Побачиши картину в роддомі в мене було вражження,що я попала у післявоєнні роки.Коротше,все почалося ввечері,після приємної вечері відійшли води.Тоді в нас вдома якраз була мама чоловіка,зразу шухер, дзвоним,поїхали всі разом, протряслись у швидкій.Далі допрос,процедури,оформлення,знов жахливий огляд чергової лікарки,наш ше не приїхав,це була майже 10.Приїхав,піднялись в родзал,у сусідніх верески,цікаво а чо вони так кричать,потім- зрозуміла.Все у нас відбулось стрімко,лікар не чекав такого,вони всі думали що мені довго прийдется ковбаситись,бо коли приїхали ніяких натяків на перейми не було.Розвивались події швидко,як стихія,чоловік був завжди поруч,дуже помагав,весь час я ходила,старалась правильно дихати.У родзалі був умивальник,я хлюпала на себе воду,але було дике бажання залізти у воду.Ми з чоловіком не готувались,але якось підсвідомо робили правильні речі(хоч страх звичайно був), це відмітив потім наш лікар.Отже,все було більш-менш до моменту крісла,хто його придумав?!!!видряпавшись на нього я себе відчула розіпнутою вівцею,збіглась по команді вся бригада,врубали сліпуче світло від якого я нічо не соображала,одразу сили десь поділись,шей лікар кидав фрази що з дитиною щось не так,бо він дуже вертівся.Добре що поряд був чоловік,який тримав мене за руку.Команда десь зі світла-тужся,якось вдалось,друга-кажу що не маю сил,почали сварити -а ну давай!добре,я так напнулась.що тріснули капілярчики на обиччі,і тут вихлюпнувся мій малийв той момент стало зле чоловікові але нічо,опанував себе,поклали на живіт.дали цицю,потім забрали для процедур,зважили-4кг,55см!-ого!Ейфорія повна,це було 2.25. А потім зашивання,який це ЖАХ!порвало сильноПодальше перебування- нічого приємного,про здирство і хамство всі знають,хоча були і хороші люди.Добре,що дитина була поруч,з ГВ було все добре,а це головне.Після цих пологів я довго відходила,через розриви.Бажання знову родити відпало надовго,але я тоді зрозуміла,що ЦЕ має бути по іншому...(це на мою думку),кожен вибирає те,що хоче.Нас з чоловіком це зблизило,ми зрозуміли як це важливо ,відповідально і водночас прекрасно-бути батьками.Тому,коли ми завагітніли вдруге,ми трохи все переосмислили,я прочитала багато літератури(зокрема про ДП),продивились фільми.По обліку я стояла у дуже хорошої лікарки,яка давала лекції про прививки(точніше проти них),і про здорове харчування(побільше б таких).В результаті,наш другий синочок Владислав родився вдома.Про ці пологи напишу згодом,бо повільно пишу,мало часу,але давно це хочу зробити.
[mod]Дуже сподіваємося, що напишете ту розповідь, проставляючи НЕОБХІДНІ для читання "пробіли"[/mod]

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті, напишу ще одну розповідь про пологи, відігнала чоловіка від компа Отже, історія друга- Владислав.(13.01.2011) подумати тільки вже майже рік! а так ніби вчора!.. Вагітність була вже очікуваною, проходила ще краще, ніж перша . На облік ставати не спішила, хотіла знайти нормального лікара, і уявіть-знайшла! Доводилось Їздити на левандівку,але те цього вартувало. Все йшло гладко, малюк собі розвивався, по першому досвіду я вже читала зовсім іншу літературу, слухала інших людей, моя лікарка розповідала про природні пологи, про те що вони такі мають бути, не пресувала різними сташилками і непотрібними аналізами.І я поступово задумалась,чи можливі такі пологи(природні) в ПП? В пам'яті виринули спогади про перші, і я зловила себе на думці, що я туди НЕ ХОЧУ!!!, особливо не хотіла знов порватись,тому вирішила, що треба родити вдома. Лишався один пункт-чи погодиться чоловік. Поступово я з ним спілкувалась, розповіла про свої переживання, він теж після першого "експіріансу", коли мало не зімлів в родзалі , пристав на цю ідею і ми почали готуватись ( дивились фільми про пологи), я знову спілкувалась зі своєю подругою з Києва, яка родила вдома, вона допомогла найти духовну акушерку, бо чоловік погодився на ДП тільки з акушеркою. Зустрілись і познайомились ми з нею грудні, а родити я повинна була по розрахунках десь 24 січня. Вона нам сподобалась,хоча була не зі Львова, тому ми переживали що вона не встигне, тим більше, що перші пологи були стрімкі. Але ми домовились, що вона приїде до нас 19 січня, перед тим, ми мали з нею 2 заняття підготовчих, це більше було для підготовки чоловіка,\ етапи пологів і всяке різне\, а головне- психологічний настрой. Ми підготували аптечку, 12 січня я пішла здати аналізи в поліклініку, бо мала прийти до лікарки 13-го, про те ,що збираюсь родити вдома їй не казала,але я хотіла, щоб вона порадила мені лікаря в роддомі, який веде пологи природньо(казала що є такі),але наша розмова все відкладалась і таки не відбулась. Це було на випадок- якщо акушерка не встигне, а чоловік запанікує і скомандує їхати в ПП . Отже, 12-го вранці -поїздка на аналізи, потім все як звично;, прогулянка з Сашком, після обіду щось дуже потягло на сон. Посадила малого за мультики, а сама заснула... Ввечері, підготувала морську сіль(тож треба, якраз в той день!)бо хотіла родити у воді. Прийшов чоловік з роботи, нічого надзвичайного, але щось злегенька нило в низу живота( на такому терміні це нормально подумала я). Після вечері десь , вирішила прийняти ванну, після чого ніби відпустило. Подзвонила і сказала про це акушерці, вона сказала подзвонити вранці, бо швидше всьго це тренування, заспокоїла нас(взагалі вона- це втілення спокою і врівноваженості). Я лягла спати і міцно заснула, але прокинулась від того, що мене почало сильніше боліти і вже не давало спати, і поступово я зрозуміла, що це вже перейми.С казала про це чоловікові, пильно спостерігаючи за його реакцією...думала-все гаплик, акушерки нема, зараз скаже їхати в роддом, а малого на кого лишити серед ночі???,а я навіть речі ніякі не пакувала!. В мене почався мандраж, але на великий мій подив, чоловік туди аж ніяк не збирався! Процес ішов повним ходом, я ганяла в туалет(природня клізма). Синулька спав мирно в ліжку у спальні, а я переходжувала схватки у сусідній кімнаті, які ставали болючішими і регулярнішими. Чоловік нон-стоп набирав акушерку, може за 30-им додзвонився( так мені тоді здавалось), описав ситуацію, вона таким же спокійним як завжди голосом привітала нас, сказала, щоб ми не засмучувались, через те що вона не з нами ,порадила мені прилягти, щоб не втомлюватись, нагадала про дихання,і записувати тривалість перейм і інтервал між ними. Чоловік набирав ванну, приготував мені родовий чай.\ я відмічала перейми і тут щолк! пішли води, я зразу залізла у воду -о, водичка, який це кайф! Наскільки вона полегшувала біль!!! чи була би така можливість в ПП? ...Я занурилась повністю в процес, чоловік періодично надзвонював акушерці, описував ситуацію, вона давала інстукції. Взагалі чоловік поводив себе спокійно, робив все, що було необхідно, а головне я відчувала його підтримку і любов. Звичайно переживання були, але було відчуття, що все буде добре. Я ще із занять почерпнула те, що під час родів, ми забуваєм про ту особу, яка народжується, концентруємся на собі, замість того, щоб допомогти, адже вона переживає набагато сильніший біль, ніж жінка, яка народжує. Тому я старалась говорити з маленьким, заспокоїти його, сказала, що ми його любим і чекаєм. Взагалі, якщо говорити про біль, то в мене не було про неї згадки після пологів, порівняно з першими, швидше за все- це все через психологічний стан. Ніхто на тебе не кричить, тепла ванна,чайок із трав, поряд люблячий чоловік, улюблена музика, приглушене світло, все як у сні! Словами не описати цих емоцій, що я тоді відчувала, це цілий фонтан!!! Положення я приймала яке мені підказувало тіло, на потугах стояла, то присідала, страхувала промежину,( ну дууже не хотіла порватись). Я вже точно все не пам'ятаю, бо все відбувалось в мене стихійно швидко. Чоловік був на зв'язку з акушеркою, яка казала, що робити,\\ я майже не кричала, за пару потуг у водичку на світ з'явився наш другий синочок, у руки татусеві . А ше перед тим пам'ятаю, коли з'явилась голівка, то чоловік, сказав, що дитя дивится на ліве бедро,- значить точно хлопчик,- сказала я. Це була 4 година, коли він з'явився, ми його облили холодною водою, бо він не зразу почав дихати, і був трохи млявенький, але після того, він відкашляв слиз, всплакнув і я приклала маля до грудей, він зразу заплямкав. Татко нас вкрив, а через пів години я родила плаценту. Чоловік переніс малого на ліжко разом з відерком з плацентою, я теж змогла САМА!, без ніяких носилок піти в кімнату. Тоді зразу проснувся Сашко, і здивовано дивився на братика, який до речі був дуже на нього подібний. . Емоції вирували, Сашко так і ліз до нього цьоматись, прийшлось пояснювати що ще не можна, ледве вклала його спати( разом з нами.). Зважили ми малого десь на четвертий день\4.200 кг , ріст-54 см\,- ось так, без жодних розривів і тріщин. Почувала себе добре, єдине-дошкуляв геморой. Якщо родити так,то скільки завгодно!!! Наша акушерка тоді була у від'їзді в Києві, я була впевнена, що вона зразу вирушить до нас, але вона сказала чоловікові, що приїде не раніше в суботу ввечері,(ми родили в четвер вранці), або взагалі може не приїзджати. Ми в принципі справлялись спокійно і самі, тому від її послуг відмовились, бо найбільше ми переживали за самі роди. З дитинкою було все добре, ніяких гематом і травм.
Єдине, що потім виникла "катавасія" з реєстрацією, бо тоді якраз внесли якісь зміни(10 січня). Розсердилась і моя лікарка по обліку, Що я ЇЇ не попередила(я зовсім не хотіла їй неприємностей), та ЇЇ реакцію я розумію... але в нас така держава, де вимагають одні папери(або довідки, або кеш).То вже теж окрема історія( є шо згадати),як згадуєм, то з Але нічо, пережили;" вік живи, вік учись" (шкода, ЩО часом на своїх помилках, а не чужих), але добре те, що добре закінчуєтся!!! Ось така історія.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки я ще в пологовому, спогади яскраві та свіжі, і вільного часу не бракує, напишу розповідь про народження нашої третьої доні

Вагітність
Вагітність була несподіваною, але дуже бажаною. Ми свідомо хотіли народити третє маля орієнтовно в 2013-2014 році, але на рівні підсвідомості, ми стали готовими набагато швидще – підростала наша друга доня - ставала дедалі самостійнішою – перші кроки, тривалі, незалежні від нас, батьків, забави та ігри, поступове скорочення грудних прикладань… а нам з чоловіком ще так хотілось якомога довше залишатись для неї цілим світом))) Бог благословив наші думки та бажання новим полосатим тестом…

Цікавим фактом стало те, що я довідалась про свій новий приємний стан буквально через 2 тижні після свого виходу на роботу з декретної відпустки, одразу трішки заскочена та приголомшена, я знайшла в цьому факті позитив – значиться, не буду мати часу на токсикоз, дурні думки та клопоти. Так і сталось, - токсикоз оминув, почувалась просто чудово, на облік стала у 20 тижнів, а час для дурних думок в голові появився лише після виходу на лікарняний, після 30 тижнів…

Маючи позитивний досвід попередніх пологів, на ці я налаштовувалась не менш позитивно.
Хотіла народжувати в того самого лікаря, у тому ж пологовому, що й попередню доню. Турбували мене тільки питання так і не вилікуваних ще з часу попередньої вагітності нирок-сечового та своєї більш адекватної та контрольованої поведінки в часі потуг.

Кілька днів "До"
Коли відкрили "мій" пологовий, я зітхнула з полегшенням (дуже не хотіла народжувати де-інде) і врешті спакувала валізи. З часу відкриття ще кілька разів їздила до доктора на консультації – погані аналізи сечі, + деякі дурні сумніви та напади невпевненості. Консультації йшли мені на користь (доктор – хороший психолог), окрім того, у пятницю в пологовому я зустріла акушерку зі своїх попередніх пологів, коли побачила її та її добрі очі, на душі стало затишно та світло, а до позитивних мрій на пологи додалась ще одна – щоб на них була присутня та ж акушерка.

Понеділок
В понеділок я прокинулась в дуже незвичній для себе 7 ранку, не для того, щоб пошвидше порозглядати "миколайчики") – дошкуляв ниючий біль в спині. Я не одразу зорієнтувалась що це, тому попросила чоловіка відвезти сечу на терміновий аналіз. Аналізи ниркової порції були погані, але не настільки, щоб спровокувати біль та дискомфорт, які так і не стихали – нило, не хапало, - постійно однаково, без наростань та полегшень. З’їджений сніданок “вернувся» назад, і цілий день апетиту більше не було, натомість мучила спрага.

Я заспокоювалась вишивкою та музикою, двічі пила ношпу, приймала теплий душ і намагалась заснути, але сон так і не йшов, ниючий біль не змінював свого характеру. Ввечері попросила свою маму прийти до нас допомогти з кухнею та дітками...
Всі домашні заснули, я ще попила чай разом з ДП, і також вляглась близько опівночі, а сон не йшов…

Вівторок
Перша ночі, я не сплю… Спрага… Випила півлітрову пляшку "Боржомі"… 1.30. Сон….

Прокидаюсь від хапаючого різкого болю, встаю в туалет, знову те саме, розумію, що це перейма… Розумію що інтервал маленький, дивлюсь на годинник – 2.45. Ще не зорієнтувалась, що треба засікти час, знову перейма. Буджу чоловіка, - "Телефонуй до лікаря та викликай таксі"… - "піду в гараж?" - "ні, краще на таксі, одягаймось!"

Лікар одразу відповів на дзвінок! Ура, він якраз в пологовому!

Я швиденько пішла в душ, побачила маленький згусток крові, води не підтікали, одягнулась...

3.10 – ми в таксі, таксист перелякано включає аварійку, але не поспішає, оминаючи ями та бережливо їде по бруківці.

3.25-3.30 – ми в приймальному відділенні – обмінка, паспорт, заміри пуза, вага, тиск… переодягання, мій чоловік в бахілах і кумедній блакитній шапці)))

3.45-3.55? Родзал. Урра, є "моя" акушерка, крісло, огляд, - відкриття 6 см. Доктор керує – Візьміть аналіз крові з вени на групу-резус (і навіщо я двічі в жк здавала?), і переконує мене залишити у вені метелика – "треті пологи, ймовірний ризик кровотечі"…

Перейма, - прошу чоловіка терти ступні ніг...
Наступна перейма, - вдягни, будь ласка, гетри на ноги…
З наступною переймою відчуваю, що починає тужити, кажу про це лікареві, - "Сідай на крісло і добре впирайся руками-ногами".

Перша потуга, я подивована – нічого не перетискає, ноги не трясуться, як минулий раз…
Друга потуга, - відчуваю як прорізується голівка, хлюпають води, хочеться кричати…

Доктор каже, буде наступна – не тужижся, не кричиш, просто спокійно продихуєш… Чоловік гладить мене по голові, акушерка розмасовує промежину пальцями, доктор тримає руку на низу живота і чекає…
Пішла перейма, - дихаю, легенько народжується наша третя дівчинка, її одразу ж кладуть мені на живіт і груди, відчуваю що щось тече – то наша ляля вперше покакала мамі на животик )))
В чоловіка очі повні сліз і щастя, а руки тремтять, але обіймають міцно і ніжно
В родзал забігає санітарка, кричить – "Група крові Друга плюс!" Регіт шалений

Народження плаценти – ціла! Пуповина відпульсувала – чоловік гордо перерізав
Н дуже приємний огляд, але приємне заключення – жодних розривів та тріщин!

Ось так рівно о 4.30 ранку, вчора, 20 грудня, народилась наша солодка третя доня, – 3600 г, 53 см

Вже втретє пережила народження нового життя, але не перестану дивуватись –
"Яке ж це все-таки, Диво та Благословення Боже!"

 

Відповідь: Розповіді про пологи

розповідь на жаль не моя, знайшла її на іншому сайті.. лікарі, мабуть, всюди одинакові...

[mod]Прихована частина принесена сюди випадково, добре, що без 5 кг макулатури.
Читати той невідформатований текст без шкоди здоров'ю неможливо.[/mod]

Ребенка я хотела давно,еще до свадьбы! Муж как-то сначала отнекивался,говорил,что еще рано да и денег пока нет на такое дело!Я сначала обижалась,но потом просто стала ждать того дня,когда же он созреет для отцовства.Ждать оказалось не так долго. После свадьбы,которая состоялась 5 июня 2004 года, прошло полгода.Как вдруг муж мне заявляет,мол,хочу малыша.Я очень обрадовалась его решению и после Нового года начались наши попытки.
Начиталась всякой информации о том, что даже если забеременить удасться, существует большой риск невынашивания, неразвивающегося эмбриона и просто забеременить можно не всегда. После каждой попытки я производила определенные манипуляции: вставала в позу "березки",чтобы ничего не вытекло (глупо,конечно,но подстраховаться было нужно), лежала на боку по 20 - 30 минут в спокойном расслабленном состоянии (даже в душ не ходила),ложилась спать ногами к окну, а не к двери ( прочитала в каком - то форуме).Короче,вела себя не совсем нормально. Но муж не удивлялся.
Странно,было раздвоение мыслей в голове. Одна мысль не покидала до последнего, что все мои действия напрасны и все равно ничего не получится. Эта мысль появилась, когда я прочитала на одном сайте, что нормальным считается, если беременность наступает через 6 - 12 месяцев после регулярных попыток без предохранения. Было написано, что случаи "моментального залета" очень редкие. Поэтому я морально была готова к многомесячным безрезультатным попыткам. Другая мысль, совершенно противоречивая первой, была о том, что и я и мой муж были физиологически здоровы, возраст вполне подходящий для родов и у меня есть все шансы скоро забеременить.
Периодически одна мысль перевешивала другую. Я основательно подготовилась к предстоящему мне материнству. Бросила курить с Нового года,что было серьезным шагом по мнению всех моих друзей и знакомых, изучила всю литературу,посвященную беременности и родам, начала правильно питаться. Наверное все это повлияло на то, что вторая мысль все таки перевесила первую! И, конечно, еще то,что я ОЧЕНЬ хотела ребенка!!!
Срок месячных еще не настал, а я уже почему - то была уверена, что все у нас получилось. Никому не говорила о наших ближайших планах, боялась спугнуть удачу !
И вот в день ожидаемых месячных вдруг ничего не началось! Я не удивилась, но и радоваться было еще рано, ведь это были всего лишь мои догадки. На третий день задержки купила тест. Сделала все по инструкции. Результат - одна яркая полоска, а через 2 - 3 минуты появилась бледно - бледно розовая вторая. было не понятно, как же расценивать результат? Прошла неделя, а месячных все не было. Я уже была на 98% уверена. что ДА, потому что с 13 лет у меня никогда не было таких длительных задержек! Опять понакупила тестов и делала их каждый день. Вторая полоска появлялась быстрее, но была все такая же бледненькая. Дала себе слово, что как только появятся две одинаково яркие полоски, пойду к гинекологу. И это произошло! До сих пор храню все тесты .
Показала мужу последний тест с двумя яркими полосками. Он спрасил:" А это да или нет?", на что я ткнула пальцем на объяснение результатов на самом тесте. Он мне сказал,что мне нужно пойти к врачу и убидиться в результате. Так я и сделала: пошла к врачу с задержкой в 2 недели. Врач меня посмотрела, пощупала живот и сказала, что я беременна, 4 недельки! дала кучу направлений на анализы и сказала придти к ней через месяц.
Шла домой с безумной улыбкой до ушей и с бешеным пульсом!
Залетела домой, муж с порога вопросительно посмотрел мне в глаза. Я с улыбкой кивнула. На что он с умиротворенным и довольным видом ответил :" Вот видишь, а ты боялась! Я же тебе говорил, что все будет хорошо!"
Дальше потекла жизнь от одного посещения врача - гинеколога до следующего. А в промежутках сдача анализов. Таксикоза, как такового, у меня не было.Тошнило только в машине или если натощак на улицу выходила. Вкусы в еде не изменились. Единственное, очень сильно хотелось редиски. Прямо слюни текли, как только подумывала о ней. Количество потребляемой пищи тоже не прибавилось. Весила я до беремености 45 кг. Не верилось, что возможно набрать целых 10,5 кг до конца беременности!
Подошло время первого УЗИ! Точнее, на этом настояла свекровь. На очередном приеме моя врач меня немного напугала. у меня нашли уреаплазму. Дома встал вопрос о сохранении беременности. Решили проконсультироваться с другим врачем и заодно на УЗИ сходить. Но, слава богу, врач в роддоме меня успокоила, сказав, что уреаплазма лечится на более позднем сроке, матка развивается нормально, а обильные выделения - гормональная перестройка организма. После врача пошла на УЗИ. Эту первую встречу с моим малышом я никогда не забуду!!! Когда медсестра повернула монитор ко мне, я увидела маленького человечка, который копошился во мне. Слышала, как бьется его сердечко. Медсестра определила срок - 14 недель и сказала, что скорее всего будет мальчик! Это ощущение, с которым я вышла из кабинета, было невозможно описать.
Про эмоциональный фон на протяжении целых 6 месяцев я даже вспоминать не хочу. Я сама по себе человек эмоциональный, а в этот сложный период мое неустойчивое состояние серьезно пошатнулось. Бедный мой муж! Все пережитые им скандалы, мои слезы, нервы, наверное самое неприятное, что было за всю мою беременность. К тому же начало моего нового положения совпало с началом его новой ступени карьерного роста. Он перешел на более интересную и оплачиваемую работу на новую должность. Короче говоря, был трудный период в нашей новой жизни, для каждого в своей сфере.
Животик у меня был маленький почти до самых родов, что меня немножко расстраивало. Очень завидовала беременным с большими круглыми животиками. А муж меня успокаивал говоря, что я сама маленькая по росту и телосложению, и поэтому животик тоже маленький.
Я очень ждала, когда же наконец почувствую первые шевеления моей малютки. Было очень интересно, как же я это почувствую. Я залезла в интернет, стала читать в форуме тему о первом шевелении плода. Девочки описывали свои ощущения, кто как: и как пархание бабочки, и как легкое подергивание внизу живота, а кто вообще не мог описать это чувство, но что оно не сравнимо ни с чем другим говорили все! И вот, читая все эти высказывания, я вдруг почувствовала те самые подергивания в районе пупка, слабенькие, еле ощутимые! На следующий день они повторились. Срок был 16 недель. Врач сказала,что с моей худобой вполне возможно ощутить первые движения малыша уже на этом сроке.
Теперь каждый день, гуляя по улице, я разговаривала с моим маленьким, описывала мир, в который он вскоре попадет: и деревья, и небо, и дома. Говорила, что мы с папой его очень любим и просила только об одном - чтобы малыш поскорее рос, набирался сил и родился здоровым и крепким. А остальное сделаем мы!
Время шло, животик постепенно увеличивался. В обычные вещи я уже не влезала. Пришлось ехать за спецодеждой ! Надо сказать,что за всю беременность я обошлась всего двумя спецвещами - комбинезоном и джинсовыми брюками с "мешком" спереди. Футболки и блузки надевала мамины, свободного покроя на несколько размеров больше. На шестом месяце приобрела бандаж 2 в 1, так как начала болеть поясница. Правда сначала он был не очень полезен, а вот на 7 - 8 месяцах он реально помагал - спина болела жутко.
Прмерно в 30 недель мы с мужем потихоньку начали покупать приданое для малыша. Купили каляску - люльку синего цвета, памперсы самые маленькие, пеленки, распашенки, бутылки и соски. Живот уже стал большой. Спина и ребра болели даже ночью, а движения малыша вызывали дискомфорт, иногда даже боль. То коленкой под ребро ударит, то пяткой, то локтем в бок даст. была еще одна неприятность - сильно чесался живот. Ничего не помагало снять зуд. Детский крем от раздражений помагал буквально на 20 минут. Иногда в одежде было просто невозможно находиться, чесала постаянно.
В 34 недели собрала сумку в роддом. Решила сделать это заранее, чтобы в самый ответственный момент не бегать по комнатам в поисках нужного.

В 38 недель на очередном посещении гинеколога врач посоветовала лечь в роддом заранее, т.к. была вероятность несовпадения головки ребенка с моими параметрами таза. Выписала мне направление в отделение патологии беременных. Лечь мне надо было за 10 дней до предполагаемых родов. Поскольку сумка давно стояла на готове, оставалось только подготовиться мне! И вот 10 октября( срок ставили 20 октября 2005 года) мы с мужем поехали в роддом. Меня приняли, разместили в самую большую палату на 9 человек! Сразу познакомилась с девченками. Они меня повели по окрестностям на экскурсию: где душ с туалетом, где столовая, где процедурная. В этот же день меня посмотрела наша врач - гинеколог. Сказала,что рожу я сама, и что надо подготавливать мои родовые пути к родам. Приписала уколы Синестрол и Глюканат кальция. И вот так на протяжении 10 дней я ждала начала родов, нахаживала с девченками по коридору часами и встречалась с родными и мужем раз в день.
А мой малыш все никак не хотел появляться на свет. В 39 недель врач сказала,что родовые пути готовы и что если 20 роды не начнутся, 21 мне сделают амниотомию ( прокол околоплодного пузыря).
Итак, 20 число наступило, а роды так и не начались. При очередном осмотре было принято окончательное решение провести запланированный прокол пузыря. На ночь мне дали фенозипам, чтобы хорошо отдохнула, а в 6:00 на клизму.
Родных предупредила, что мобильник выключу и позвоню сама, когда рожу. Утром после всех очищающих процедур меня отвели в родблок. Чесно говоря, при виде двух высоких железных кроватей, одного кресла и множества инструментов, шприцов и лекарств мне стало жутко страшно! А с другой стороны я понимала, что назад дороги нет и что скоро все случится!!! Меня привели самую первую, не было никого, даже врачей с медсестрами. В 8 утра пришел какой - то врач, изучил мою карту и посмотрел меня. Потом длинной железкой с крючком на конце проткнул пузырь. Ощущение, как будто кто - то больно укусил там - неприятно. Дальше этот жуткий врч велел нахаживать схватки, а через часик меня еще раз посмотрят. В родзале нас лежало двое. И вот мы вдвоем ходили туда - сюда по коридору, слушали, как кричат и стонут в соседнем родзале роженицы, потом их детки. Почему - то очень хотелось пить. Хорошо, я с собой бутылку 1,5 литровой воды взяла, там мы ее за полчаса всю выпили, пришлось из под крана еще набирать. Через час пришел, наконец - то, наш врач - молодой парень очень приятной и располагающей внешности и акушерка тоже хорошая девушка. Посмотрели меня, сделали какой - то стимулирующий укол, поставили катетер в вену и велели дальше ходить. Когда боль усилится - введут анестезию. Через пару часиков схватки, которые раньше чуть - чуть давали о себе знать, заметно усилились. Я пыталась расслабиться, дышала глубоко и спокойно, представляла, как мой малыш продвигается к выходу. Потом пришла медсестра и ввела анестезию в вену через катетер. Сразу закружилась голова, глаза стали закрываться и на сорок минут я задремала. Боли я не чувствовала, только поясницу тянуло и живот напрягался. Когда ощущения вернулись, мне еще сделали стимулирующий укол. Врач после осмотра сказал, что раскрытие шейки 7 см, осталось недолго! Как будет подтуживать - сообщить окушерке. Тем временем схватки стали сильно болючими, но я мужествено терпела, кусала подушку и тихонько постанывала. Примерно через часик появилось ощущение, что меня распирает. Что - то давило вниз с такой силой, что ноги сами сгибалить, а сидеть было нельзя. Я поняла, что это начались потуги. И как назло, моей окушерки не было на месте. Спасалась только тем, что при каждой потуге сидела на унитазе и потихоньку тужилась. Потом пришел мой врач, посмотрел, раскрытие полное - будем рожать. Я очень обрадовалась этой новости, несмотря на боли и распирающее чувство. Пришла окушерка, разрешила потужиться, потом привезла из соседней комнаты что - то типо насоса с прозрачной трубкой, подготовила кресло и инструменты.
С каждой моей потугой головка малыша продвигалась все ближе к выходу и когда она плотно вошла в таз, акушерка меня повела на кресло. Тужилась я молча, стиснув крепко зубы (чего делать нельзя). Врач, наблюдая за моими усилиями, решил помочь моему малышу родиться побыстрее. При очередной потуге он надавил ме на живот, а акушерка сделала небольшой разрез промежности. И на третьей такой потуге родился мой сынок! Ему сразу отсасали слизь из носика и ротика, помыли, взвесили и измерили. И все это на моих глазах! Тут акушерка велела мне еще раз потужиться и достала плаценту - бордовый мешок с кровью и слизью. Потом мое сокровище положили мне на живот. Вадик смотрел на меня, а я - на него. Так мы и познакомились!!!
Мы родились в 17:15 весом 3080 г, ростом 52 см, 8 - 9 баллов по шкале Апгар. Сразу обзвонила всех родных обрадовать и успокоить, пока меня зашивали и обрабатывали.
Спустя 40 минут меня перевезли на каталке в послеродовую палату и велели лежать на животе 2 часа. Я честно вылежала эти 2 часа, потом еще немного полежала на боку и решила встать. К моему большому удивлению даже сама смогла встать и выйти в коридор. То ли наркоз еще действовал, когда меня зашивала, то ли от радости, что все позади. Мне разрешили спуститься к ребенку, чтобы покармить его. Молока еще не было, так что малыш немного почмокал грудь и задремал у меня на руках. На следующий день меня перевели в палату для матери и ребенка. И с этого момента мы с сыночком больше не расставались!
Конечно, без проблем не обошлось: молоко пришло только на 4 сутки, Вадик все время плакал, хотел есть, а докорма не давали, т.к. педиатр вела методику только грудного вскармливания. В результате сынуля терял в весе и нас не хотели выписывать. Мои нервы были на пределе. Полмесяца без воздуха, ела кое как, трое суток вообще не спала, т.к. в палате нас лежало трое и детки наши кричали по очереди. В итоге моему мужу и свекрови все это надоело, они мне передали смесь, малыш прибавил в весе и на 5 сутки нас выписали домой!!! В роддоме я провалялась 16 дней, которые я никогда не забуду.
Сейчас ему почти 6 лет, а помню все, как будто это было вчера.Вот так вот!!! И с недавнего времени я опять замачиваю тестики))) Пока вторая полоска бледновата, но я надеюсь, что вскоре у моего сыночка появится братик или сестренка!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті знайшла трошки часу, щоб написати розповідь про найщасливішу подію в житті нашої сім’ї, а саме народження синочка. Коли ми довідалися, що в мені почало битися маленьке серденько, то постановили, що головне для нас здорове дитятко, а стать немає жодного значення, тому до останнього наш малюк був для нас сюрпризом. Вагітність протікала досить легко і з Божою допомогою настав 40 тиждень, а тоді 41, а тоді і 42. Я кожною клітинкою була налаштована на природні пологи і мови не могло бути про лягання в патологію і чекання там, тому залишалося просити дитятко і о чудо, він нас таки почув. У неділю ввечері 4 вересня як і останніх два тижні відчувала тренувальні перейми, слизовий корок відійшов ще тиждень до того, тому нічого особливого, як мені тоді здавалося не відбувалося. Але вже о 2:15 я прокинулася і зрозуміла, що наше дитятко готове до зустрічі з нами і вже в дорозі Чоловік прокинувся не типово для себе наче теж щось відчував і ми стали засікати перейми, вони йшли з регулярністю 15 хв, десь о 6й було затишшя на пів годинки, а тоді з новою силою та інтервалом 10 хв відновилися. Все було вже готове, тому я спокійно пішла прийняла душ та одягатися. Народжували ми у Дрогобицькому міському пологовому будинку, оскільки так вирішили, то останній місяць я жила в батьків у Трускавці. Десь о 7й зателефонувала до лікарки і поїхали, перейми по дорозі наростали. Після оформлення, моя лікар оглянула мене і сказала 4 см, що все супер ми в родах, але то перший раз і то ще трошки потриває. Вона сама прихильник природніх пологів і просто дуже приємна розумна людина, тому я ДУЖЕ хотіла народжувати саме в неї, ми домовилися що ніяких стимуляцій, уколів, таблеток… Я, чоловік і моя мама (дякую їм за велику моральну і фізичну підтримку, кожен з нас був зайнятим кокретним ділом, щоб полегшити дитинці шлях, а мені фізичний біль) перейшли в род зал, де і нагулювали, натанцьовували відкриття. Лікарка періодично заходила слухала малятко, дивилася відкриття, все йшло, так як мало, спокійно, без криків, нервів, непотрібних втручань. Я намагалася правильно дихати і була сама в собі, неймовірне відчуття. Десь по першій прийшла лікарка глянула відкриття було вже 8 см і вскрила води, після цього перейми стали ще сильнішими, мене почало підтужувати (відкриття було вже повне), це була десь 14 приблизно. Спробували спершу на звичайному ліжку на боці, але мені не було зручно, як на диво мені підійшло то крісло трансформер у напівсидячій позі. Кілька потуг, один маленький розривчик і наш сюрприз – ЗДОРОВИЙ СИНОЧОК (3570 г, 51см ) о 14:45 лежав у мене на животику і дивилося на своїх мамцю з татком. Спершу циці брати не хотів, але через 15 хв відпочив від довгої дороги і як ухопився то не пускав цілу добу. Мені сподобалося, що зберегли тепловий ланцюжок (важили і міряли аж через 2,5 години після пологів, протягом яких ми насолоджувалися один одним у родзалі), дали відпульсувати пуповині, плацента народилася ціленька. Все відбулося на так я хотіла, дякуючи Богу, позитивному налаштуванню, рідним, компетентній лікарці та акушерці.
Бажаю ВСІМ легких, природніх пологів і здорових діток!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Моїй донечці вже 10 місяців, аж не віриться, а про пологи згадую ніби це вчора було.Вагітність була дуже бажаною, але несподіваною, взнала про вагітність я на 11 тижні. Це був прекрасний період! Почувалася добре, багато гуляла,працювала на роботі до 32-го тижня- поки не попала в лікарню, появилася загроза передчасних. Доця кувиркалася в животику, дуже любила слухати музику. Після лікарні активно відпочивала, робила вправи для вагітних,і складала плани на майбутнє...,мій термін виходив 24-28 квітня.Але одного прекрасного недільнього ранку (після активного прибирання в суботу ) я проснулася з відчуттям що ось скоро і я стану матусею, незважаюче на те що це був 34-35 тиждень, практично за місяць до планованих родів.Був в мене піднесений настрій, посміялася з чоловіка, жартуючи що він мене повезе в роддом з схватками, він сказав щоб я не накаркала, бо впринципі ще нічого не купили в роддом, тільки з понеділка мали їхати закуплятися.Повалялися в ліжку, поїхали до мами на вареники, тай поїхали в центр гуляти (вирішили поїхати машиною, а не пішочком як завжди, і дуже правильно зробили).Після центру заїхали в супермаркет на закупи, дуже я хотіла піцци і всяких чіпсів. Набрали всього, стоячи на касі, я собі уявляла що перше злопаю, і тут раз о18-00 - і в мене води відійшли, таке враження що відро хтось вилив. Я вшоці до чоловіка кажу що води відійшли. а він збираючи все в пакет щей сварливо сказав щоб перестала так шуткувати, але побачивши ту калюжу і мій вираз обличчя весь побілів і сказав дзвонити до лікарки. На касі дівчинка нам побажала удачі.....Лікарка нам дала дві години на збори. Вдома ми дуже швидко позбирали мені сумку, лялі ні бо ще нічого не купили. В душі вже почалися схватки, після всіх процедур зробила ще собі укладку, перекрила нігті на руках, я знаходилася в ейфорії від того що побачу свою радість маленьку, але й дуже перживала бо все почалося зашвидко. По дорозі забрали маму, чоловік забіг в Антошку дещо купив маленькій (добре що супермар. працює до 21-00). Я трошки пожартувала, щоб розрядити обстановку бо бачила що Славік з мамою дуже переживають.

В роддомі почалися стандартні прцедури, в приймальній дуже здивувалися що моя лікарка приїде - бо в неї деньнародження, але вона приїхала, за що я дуже вдячна. Чоловіка відправила додому , щоб він там не протоптав стежки, мама не послухалась. Лікарка подивилася, відкриття три сантиметри, сказала що маємо ще багато часу, що може до 4 ранку роджу. Зробила мені клізму, і я собі ходила, молилася, настроювала себе на позитив, уявляла як ми бавимося з малечею, сиділа на мячику і дихала, дуже дихала. Лікарка сказала що йде все природнім шляхом і час від часу заходила. Схватки були, часті але терпимі, я старалася про це не думати, і тут я чую ооооооооооооо буду родити, викликалі лікарку вона була здивована що так швидко, посадили мене на крісло за першою потугою вийшла голівка, і лікарка сказала стримуватися не тужитися, вона розмотувала пуповину (було подвійне обвиття). І за другою потугою зявилося моє диво, але відразу плачу небуло, секунди тянулися вічно, але потім мабудь пів роддому почуло що родилася Анастасійка Комочок рідненький поклали мені на груди - тієї миті я не забуду ніколи коли я побачила найрідніші ще затуманені оченята. Поцедура зваження міряння і мою радість заберають під ковпачок, вона рахувалася недоношеною. Значить о 23-40 сталася найвизначніша подія в моєму житті - родилася донечка вагою 2750, 47 см. Плацента вийшла сама, лікарка позашивала всі тріщенки, я вцей час вітала новоспечиного татуся, який неміг мені надякуватися. Потім мені принесли канапку з чаєм - дуже хотіла їсти. Перед тим як завезти мене в палату показали мою донечку, яка спайкала собі під тим ковпачком. Спати не могла,над ранком стояла біля своєї донечки поки мене не вигнали відпочивати. В понеділок почувала себе прекрасно,трошки шви боліли,вже у вівторок мені віддали донечку в палату і тоді я вже була повністю щаслива!!!!!!!!!!!! Дівчаточка не бійтеся народжувати, головне настроюйтеся на все прекрасне