Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

сиджу і думаю, що то написати, бо дуже коротко якось
в п"ятницю десь коло 7-8 вечора мене почало поболювати, я перевірила кульки і вирішила прилягти, щоб уважно засікти інтервал. було 2 хв.
звоню до дохтіра, мол так і так, він:"ну то збираємось і виїжджаєм в ПБ, як вийдеш з хати, маякни мені".
я надорожку вирішила по маленькому сходити - і затихло. тобто якась загальна біль залишилась, а будь-яка регулярність зникла. я передзвонила дохтіру, що відбій, розділась і лягла в тепленьке ліжко. постійно нила спина, просто нереально, що і заважало мені відчути нормальні перейми та інтервал між ними. десь коло 00.30хв я заснула з Романом, а в 01.48 хв мене схопило досить сильно і я прокинулась. в 02.00 щось, ніби, гепнуло всередині і полились води. приблизно в 02.30 ми виїхали в 20-ти градусний мороз в ПБ (от це жахливий спогад), в 3 ночі була в родзалі, Роман був увесь час зі мною. лікар наш приїхав десь в 03.15, а в 03.50 хв народився Сашка, 8-9 за шкалою Апгар, без стимуляцій і розрізів, правда з тріщиною старого шовчика, що впринципі і не дивно, 4300 кг, 57 см
пологи просто не до порівняння з першими, все свідомо, все з розумінням справи, відчуттям кожної стадії, впринципі отримала задоволення. от що значить відсутність стимуляції.
зараз моє чудо спуняє на ліжечку і їсть цицю. всім легких пологів!!!!!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Передісторія:

Прочитала розповідь Женічки і вирішила свою написати) хоч вже майже 5 місяців минуло.
Йшов 40-й тиждень,тобто все йшло до свого логічного завершення...
Як то кажуть "дітей знаходять в капусті"...мене то стосується буквально
Вирішила я попрацювати (чомусь чулася в неябиякій силі) і помогти татові город почистити,взялася за тягання качанів з капусти,певно з десять натягала...могла й більше...сили то повно!
От моя праця видно дала поштовх синочкові до народження.Далі впродовж всього дня почувалась нормально,ніяких ознак не було.Лише пожартувала з сестрами,що "класно би було родити 13 числа"...і накаркала
Прокинулась я десь о 00.50 з якимись дивними відчуттями в животі,встала з ліжка...і тут потекли води,якась паніка охопила мене,чоловік на роботі,далеко,без машини,а хочеться щоб був порад) Подзвонила,розбудила,кажу -приїзжай!
Пішла будити тата,щоб відвіз,і сестру би пильнувала Софійку.

Приїхала я в пологовий десь о 1.20,поки реєстрація, огляд чергового-відкриття на 3 пальці, в родзалі я була о 1.50
Тут якраз чоловік приїхав, говорив зі мною,водички подавав, я весь час ходила, бо лежати зовсім не могла... час досить швидко йшов.
знов огляд лікаря - відкриття на 3 пальці (думаю надовго тут застрягла, як так помало відкривається)...і не знаю скільки пройшло часу (здавалось що кілька хвилин), лікар дивиться і каже -на крісло, швидко! Одна потуга,...друга - і моє малятко вже на мені, таке слизьке і тепленьке! таке рідненьке! то була 3.20, зважили - 3,550 і 55см
Ура, аж не віриться,що я двічі мама!

П/С Хтось тут на форумі з дівчат писав, що налаштувався на легкі природні пологи і так вони й відбулися. Я, прочитавши таке, теж дала собі таку установку - народити швидко і безболісно, постійно за то Бозіньку просила! І всім бажаю легких пологів і віри в те, що так як ми захочемо так і буде!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті і я зібралась написати.
Перші пологи: довелось стимулювати, народила досить швидко, але як наслідок - численні розиви, як внутрішні, так і зовнішні. Та і в певний момент не могла думати і важко було щось зрозуміти - в голові сильно паморочилось. Тому вирішила, що все зроблю, щоб під час других пологів такого не було Так і сталось

Народжувати я вирішила в нас в Яворові, а не їхати до Львова, як багато хто робить, бо і близько від дому, і лікарів всіх знаєш, як облуплених (хто, що, як і скільки), та і тут я при потребі могла би настояти на своєму з більшою ймовірністю, ніж будь-де в іншому місці. Лікарку я вибрала таку, яка максимально ЗА природні пологи, без зайвого втручання, консультувалась з нею і до вагітності, і під час, при потребі.

8 січня в мене відійшла пробка - ну, думаю, вже скоро побачу свою малечу. Але більше нічого не відбувалося, тому спокійно продовжили святкувати Різдво. Ввечері 12-го вирішили зі синочком прогулятися, та коли поверталися додому, дуже важко мені було йти, якось тиснуло низ живота. Вночі о пів на четверту я розбудилася, сама спочатку не зрозуміла від чого, та потім відчула, що живіт так легенько-легенько ніби стискається. Полежала, почекала - через 5 хв повторювалось. А в мене ще ж не всі речі спаковані! Встала, попрасувала одяг, поскладала в кульки. Живіт почав напружуватись через 2-3 хв, але так якось легенько, що я не була певна, що то таке, чи справжні перейми, чи ні. Вирішила прийняти ванну, накапала своєї улюбленої олійки, і так розслабилась, що ледь не заснула. І так мені не хотілось з ванни вилізати, що там би й родила Потім згадала про свою рожеву мрію з Нового року - шампанське! Не витерпіла, відкоркувала і випила. Так класно стало, живіт напружуватись перестав, так я розслабилась, що пішла спати. Але чоловік мав їхати на роботу, при потребі мене не було би кому завезти в лікарню,а я і далі не могла вирішити, що то зі мною таке, тому подзвонили до лікарки(вона якраз була в поговому), і поїхали, щоб вона мене подивилась. На її запитання після огляду: ти вже з речами?, я здивувалась:а що, вже треба? Матка вже наполовину відкрилась, а я майже не помітила! Я така щаслива була! Поїхали додому, взяли речі, поки оформились - була 9-та ранку. Ну, думаю, треба до 12-ї народити, і зробити моїм батькам сюрприз, бо моя мама щодня о 12-й дзвонить до мене. Почувся крик жінки з родзалу. В чоловіка забігали очі, потім він мене обняв, погладив, і я відчула, що починаю себе жаліти, і чогось аж плакати захотілось. Тому вирішила, що я справлюсь краще, коли ніхто не буде мене шкодувати і гладити. Відправила чоловіка додому, до старшого синочка. Розклала свої речі, ще заварила чаю, та й почала нагулювати собі по палаті перейми. Почали підтікати води. Акушерка весь час була зі мною, час від часу заходила і лікарка. І ніхто мене на крісло не тягав, води не пробивали, нічого не намагалися колоти чи вручну відкривати. Тільки спитали, чи я хочу стимуляцію, щоб після народження дитинки все решта швидко вийшло. Я відмовилась - ну як природні пологи, то хай вже будуть природні до кінця. Ходжу по родзалі, ходжу, а мене майже не болить! Легенькі перейми, подихала - все, нічого не болить. Прийла лікарка, подивилась - майже повне відкриття! Ура! А мене ще майже не боліло! А коли була стимуляція, то наче на куски розривало... Правда, потім мене почало майже без перерви тужити, і досить боляче, але то було недовго - і в 11.45 народився мій синочок! Згодом народилось і все решта. І після жахів зашивання під час перших пологів я не могла повірити, що в мене нема внутрішніх розривів, а лише в одному місці розійшовся старий шов, та й то імовірно лише тому, що малий йшов із ручкою. Яке то щастя, коли малеча лежить на мамі і гамає цицю! І яке то щастя народити природньо! Біль - не до порівняння, відчуття -теж.
Потім запропонували мені вколоти антирезусний імуноглобулін(правильно написала?), причому безкоштовно.
І хай в мене весь процес тривав довше (від самого початку десь 8 год проти 4 год першого разу), та це було легко, без розриваючих болів, без психологічного тиску, радісно, що даєш початок новому життю. В той же день я нормально ходила, прекрасно і легко себе почувала. І тепер після двох синочків хочу третю донечку
Всім вам, дівчатка, бажаю легких природніх пологів!
Ой, стільки настрочила...вибачайте, не вмію коротко

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті і я напишу розповідь про свої пологи.
Почну з вагітності. Вагітність була дуже бажаною. В травні місяці ми з чоловіком поїхали відпочивати в Хорватію на море і привезли полосаті тести... радості не було меж. Вагітність протікала чудово, токсикозу взагалі не було. Я просто тішилась тим прекрасним станом, багато рухалась, ходила в басейн, їздила по грибочки в ліс. Останній триместр теж пройшов дуже легко, я з пузом ходила пішки кілометражи по ЛЬвову, навіть не відчувала ніякої втоми.
Час минав дуже стрімко. І настав час домовлятись з лікарем за пологи. Зустрілась з декількома львівськими лікарями я зробила висновок що недовіряю їм, все таки пологи перші. Потім наші ПБ закрили на карантин, а в нас мали бути тільки партнерські пологи, інакше і мови не могло бути. Недовго думаючи, я беру телефон і набираю рівенського акушера - гінеколога (він мого вуйка кум, ще колись кесерив мою маму, дуже приємний дохтір з великим почуттям гумору і позитивний). Дозвонившись до нього, розповіла всю свою історію вагітності, прочитала протоколи УЗД, а він мені каже: приїджайте на 39тій неділі з гарним настроєм, і будем рожать. Збираю сумки, чоловік мене відвозить до Рівного, йду я жити до вуйка на квартиру, прощаюсь зі сльозами з чоловіком і лишаюсь чекати. Проходить тиждень, приїджає чоловік на вихідні, йдем ми з ним бавитись в більярд. Після тих забав в мене починає тверднути живіт. Приходжу до хати, попиваю теплого чаю, все стихло. Вихідні закінчуються, муж їде до Львова на роботу. я з нетерпінням чекаю, ну коли вже???
Стало скучно, дзвоню до сестри(вона тут в Рівному живе), вона приходить до мене ночувати, ми сиділи до ночі говорили на всякі дівочі теми, потім пішли спати. Це була ніч з 31 січня на 1 лютого. ПДР по УЗД стояло на 1 лютого. Заснути я вже не могла, тут чую хлоп, встаю в туалет, потекли води... Визиваєм швидку, дзвоню до лікаря, він каже їхати в пологовий, чекати перейм. Приїджаєм, поселили мене в патологію, вночі нікого не пускають, але сестра шустра, пробралась до мене в палату через чорний хід. Сидимо з нею, хіхікаємо, тишина, тільки чути храп з сусідніх палат. До чоловіка я подзвонила, як тільки відійшли води, він пригнався зі Львова за 2 години, казав що його 2 рази спиняла відома служба ДАЙ за 2 кілометри, бо він по при них гнав 120км год. Ото вже відірвався. З Дайцями він розібрався швидко, і гнав собі далі.
Я почала хвилюватись, щоб не було великого безводного проміжку. В 6 ранку почались легенькі перейми інтервалом 15-20хв, в почала ходити по палаті, присідати, перейми наростали. В 10тій ранку 4-5 хв, в 12тій год прийшов лікар, огляд, відкриття 4см, каже: "народиш сьогодні до 18год без стимуляцій, за безводний проміжок не хвилюватись". Перевели нас в родзал. Дзвоню до батьків, кажу "я вже в родах тримайте кулаки". Перейми стали кожні 2-3 хв по хвилині. але ми ще з чоловікао говорили, жартували. А після 14 год мене почало так хапати, що терпіти було боляче, муж масажував спину і я висла на ньому, мені вже хотілось вити. Кличу дохтіра, кажу: "зробіть шось, не можу вже терпіти". Він усміхнувся, подивися, в там вже 9см відкриття, це було біля 16год. Лікар не збирався мені нічим обезболювати, бо він лише за природні пологи. Каже доктор: "А ми з тобою як домовлялись, перше сама просила щоб все було без втручань, а тепер порушуєш наш договір?Та ти вже зараз рожать будеш!!!" і усміхнусвя. Тут мене відразу почало тужити, залізла на крісло. Перша перейма - тужусь, друга - тужусь, третя - вижимаю з себе свсі останні сили, і тут чудо, всі кричать УУУррррааа, і хлюпнули моє чудо мені на живіт, згодом хлюпнула плацента. Але шось всі затихли... дивлюсь, а вони всі витріщились на мою плаценту, виявляється було дві плаценти, звідки та друга взялась, незнаю...
Перерізали пуповину, залишили нас на дві години. Малеча відразу присмокталась до циці. Чоловік обзвонює всіх, всі вітають!!! Потім стандарті процедури, виміри, зважування. Перевели в палату, за палату домовились заздалегідь. Зі мною в палаті був лише чоловік, дитина була постійно з нами. Дитина спала постійно зі мною і з чоловіком, в те ліжко дитяче ми її не клали. Доня постійно була на циці, на другу сутку прибуло перше молочко, на треті сутки нас виписали.
Отака наша історія народження нашої чорнявої красуні донечки 9-10 за Апгаром, дуже схожої на тата...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

От і я вирішила написати свою маленьку історію народження синочка....
Відразу попереджаю позитивчику буде маловато…уж так вийшло…..івіняйте))))
ну що ,поїхали.....
Розпочалося усе 20 січня в 6 ранку,прокидаюся ,йду в туалет і бачу - відійшла пробка....
і тут почалось,каламбур відчуттів,то радість,що вже скоро,то страх охоплює як то все буде....то знову радість....
йду,лягаю і пробую заснути,а емоції вирують....прокинувся чоловік,я кажу вже скоро,він засміявся,обняв мене і ми заснули....
в 10 ранку почала відчувати схваточки,легенькі легенькі....і так всі 2 дні ....аж до вечора
в 8 вечора в неділю схватки стали регулярні і сильніші....
в 1 схватки стали що 6 хв,звоню лікарю,а той каже,їдь в пологовий, ну ми зібрались і в 2:15 мене оглядає черговий лікар....
каже маеш відкриття 1 палець,вітаю, сьогодні народиш....звонить мому лікарю,а той каже вибачай,я незможу приїхати....
з того переживання в мене пропали схватки на 20 хв,потім відновились....
ну що в чергового так в чергового......вибір не великий…
переділась,піднялись ми у родзал,досить гарний доречі і комфортний...( на 4 поверсі),

кажуть ходи,нагулюй схваточки......
прийшла дохтір каже підпиши і суває мені папірець,я кажу дайте прочитаю...та каже нашо тобі ,підписуй....,я взялася читати,її то знервувало,каже будеш підписувати,кажу ні,забрала і пішла....через пів години,приходить ,каже ,на зїш вітамінку,і сує мені в рот таблетку,я навіть не встигла зрозуміти що сталось....пішла...я натомість таблетку в мусорник,сама сижу і думаю ото повезло((((і тут я вперше пожаліла що не у свого лікаря народжую…
далі було все веселіше.....
приходить,каже лягай,будем тебе дивитись....
чую схватка наступає....і тут ...якісь непотрібні махінації руками...кричу не робіть,а їй як соловю,знов схватка,знов маніпуляції..знову крик не робіть так,больно,,,,,а вона мені : ДИТИНО,Я Ж ТОБІ ДОПОМОГТИ ХОЧУ,,,,,я їй кажу не тре мені такої помочі:khomyak:......от образилась,фиркнула і пішла...
це була 3 година,в 4 вона спробувала знову вручну мені відкрити матку,я не дала,знову нерви,фиркання...пішла....
в 5 чую,щось мені плохо...кличу акушерку,,,міряєм тиск,високий,каже лягай,будем ставити капельницю....я не хотіла,але після 20 хвилин спорів з акушером і лікаркою згодилась,вже немала сили на спори та нервування ..і так зле було…..
лежу,чую в сусідній палаті жіночка двійню народила....классссс....щастя то яке,і тут сили прибули знову,молюсь і чекаю розвязки.....
і так я до пів на восьму ранку лежала(лежачи схватки переносити набагато важче ніж стоячи чи ходячи по кімнаті),чекала народження свого маляти....
пів 8 почало потрошки підтужувати,кличу акушерку,та подивилась ...каже ще недовго...я зраділа,думаю ну все вже скоро.:radist:...але то скоро стало вічністю...
що2 хв схватка і підтужування виснажувало,,,я про себе співала: В лесу радилась йолочка.....трошки відволікало....але всерівно було важкувато,а ще й лікарша,яка приходила з кавою в руках: і таким поглядом негарним на мене дивилась і казала,ну шо мучишся,і тут усмішка від вуха до вуха,не дала собі допомогти.....так тобі і треба....
в цей момент я жаліла що не маю в руках бензопили...я би їй допомогла.....:
ну врешті 8 : 15 чую....тужить капец .....акушерка кликнула лікарку і почалась вайдосія.....
за 2 потугою чую пече...капец,кажуть терпи,,,,зробили мені надріз ,прорізала сь голівка на половину і потуга пропала....лежу,чекаю наступну...ті пару хв пройшли незамітно....і тут 3 потуга і головка,потім плечики і моє ну зовсім рожеве чудо прийшло на наш світ.....
моїй радості небуло меж...про себе кричала урааааааа я мамаммммммммммаааааа...такий вир емоцій.....супер,поклали маля на мене,прочистили оченята ,носик...я його обняти хочу ,а недають,бють по рукам кажуть не заважай,а я знов до малого,знов по рукам дістала.....зробили усі маніпуляції,полежали ми так хв з 5 і його забрали,мене натомість чекала подальша процедура....
ну про чистку і зашивання я мовчу:8:,бо коли народився синулька, думаю все ,супер ,відбула,тепер лише позитив...ага не тут то било.....
почистили,перевірили ,і почала мене лікар шити.....бббее яка неприємна процедурка...кажу ще довго,а вона мені довго довго....ото думаю попала- тепер вона на мені відібє весь свій позитивний настрій....:shutup::shutup::shutup:
залишились ми самі,вона шиє мене і питає...а з персоналом розраховуватись ти плаануєш....????? я офанаріла...думаю люди дайте хоть з дитинкою побути,насолодитись....зробіть спочатку все...
ну кажу - думала ,буду розраховуватись...вона мені,,,,даш мені 1000 грн,я сама з ними розрахуюсь....і тут в мене знову штопор....кажу як 1000 грн????:khomyak:,в мене стільки з собою немає....та навіть не задумуючись у відповідь…а скільки маеш????.:bazar:
кажу тре подивитись...ну добре,я зашю то ти глянеш...і усмішка ......
ех...де моя бензопила(((tanksmile:
зашила,каже ну шо...і дивиться на мене....
кажу дайте сумку,дала мені сумку,я витягла з кошелька гроші шоб перерахувати,а та нагло бере,перераховує сама і каже цього достатньо,кладе в кішеню і виходить...а я розкарячена( вибачте за подробиці) лежу на кріслі,в руці сумка і кошельок...і дуже великі очі))))):eek:
як я потім собі підрахувала було там десь біля 800 грн....ото пішло на персонал.....
полежали ми з малечею півтори годинки і перевели нас в палату( теж на 4 поверсі)..теж гарненька,охайна палата.....

я думаю все ,на кінець то закінчилось взяточніцтво...ага не тут то било....там дай тут дай ..за прививку 20, за довідку 20 ...короче сплошне виманювання грошей і хабарництво...а саме головне я дивлюсь всі дають....капец,таке враження що всі багаті,самі привчили давати ті гроші ...
палатному дай,неонтологу дай,а своїй ,що приймала роди,я дала мізер,не заслужила вона...так на наступний день та до мене навіть не прийшла)) а коли мене виписували і треба була її думка чи можна мене додому відпускати,так та прийшла,небрєжно глянула на шви,на мене,розвернулась до мене задом і каже,ви вільна і пішла...ото позитивний дохтір:khomyak:....я знову уявила в русі бензопилу....
одним словом позитив я отримувала тільки від синулі ,лежала я тільки 2 дні,на третій виписалась...не мога я терпіти того хабаництва і ставлення до людей як до гаманців.....
отакіто пиріжки малята….

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Я дівчатка все ж таки вирішила написати свою розповідь про пологи

хоч пан Левандівко при обговоренні раніше казав, що розповідь про КР повинен писати лікар, а мені хочеться з вами поділитися розповіддю, тому закрию її офтопом

.Вибачте, що російською, мені так легше висловити свої думки.

Лягла я в паталогию за неделю до родов (пошла 41 неделя+отёки+Данков начал уже ругаться). Никаких предвесников толком у меня не было, поэтому отдыхала и каждый день надеялась : «ну, сегодня». Посчастливилось попасть на осмотр к Маркину (если честно то больше пугали рассказы девчёнок, чем сам осмотр).

И не скажу что больно – неприятно - да, но не больно, больше дискомфорт и напряжение испытываешь от того что 15 врачей смотрят как тебя осматривают.

Проффесор сказал ждать до четверга…
Четверг (15.06)
Утренний обход.
Всех спрашивают хорошо ли чувствуют движения пузожителей, и тут я понимаю что своего то я давненько не слышала. Говорю об этом палотной. Отправляют на КТГ и биопрофиль. На КТГ сердцебиение плохое, движений нет. Жду очередь на УЗД, прошу малыша толкнуть маму в животике, ничего – тихо…
Биопрофиль не показывает ни активных движений ни дыхательных, набираю 2 балла из 12. При результате меньше 6 – показано срочное родоразрешение.
Поднимаюсь в палату, трясуться ноги, руки, голос, прибежал О. В., назначил капельницу и сказал ничего не есть, т. к. он уезжает (был последний день его дежурства по области), а когда приедет будет пробивать воды, если мутные – кесарево одозначно.
15.00. Поставили капельницу. Наконецто почувствовала своего сыночка, слёзы счастья, с этой радости наелась земляники)
Иду опять на КТГ, биопрофиль, набрали мы уже 10 б. из 12, пришла Халина посмотрела результаты, успокоила, отправила отдыхать, набираться сил. В роддоме меня уже знали если не все то через одного), переживали, поддерживали…
Захотелось кушать, пошла к палатной говорю – мне рожать скоро, а есть хочется, она посмеялась, позвонила О.В – разрешил)
18.00. Поела, думаю посплю, но как то сон не идёт и живот начал в тонус регулярненько так приходить, говорю девчёнкам : «кажеться ОНО». Полежала, понаслаждалась этими легинькими схваточками, думаю надо засечь, засекаю - схватка 30 сек. через каждые 5 мин., становятся сильнее…
Иду к дежурному, подтвердил : «ОНО». Позвонили О.В., сказал что выезжает (был делековато, за пределами области), заедет домой и сразу ко мне.
21.00. Хожу по длинному коридору патологии нахаживаю схваточки, прошу масика собраться с силами и преодолеть этот путь навстречу мне. Вышли девчёнки, смеемся, вобщем посыденькаем)
24.00. 16 июня
О.В. приехал, меня на кресло, потом в родзал, в родзале пробили воды – чистые, у меня камень с души упал, сказал : «до утра родишь» и ушел к другой роженице, которая в 01.15. уже няньчила свою лялю(и так бывает).
01.00. Раскрытие 2 см, шейка не сглажена. Капельница. Лежать не дают, ходить нет возможности, сижу на мяче иногда стою, боль сильная, но терпимая. Приехал любимый муж, сказал что я сильная, я справлюсь. Я и старалась…
03.00. Очередной осмотр – без изменений, головка малыша не вставляется нивкакую, были и пробы повернуть головку и открытие матки – всё было, не хочу уточнять. Я начала паниковать и сама же себя успокаивать, схватки (хотя нет одна сплошная схватка которая длилась 4 часа, так как я перерыва вообще не ощущала) становятся сильнее, дико хотелось пить, муж поил из бутылочки и умывал – становилось легче.
06.00. Осмотр акушерки. Позвала Данкова – он посмотрел, расстроился, говорит : «Настя, я готовлю операционную, не получилось у нас как мы хотели, никто в этом не виноват, так вышло». Вышел что-то объяснять мужу, я лежу и плачу, от боли, от отчаянья, от того что всё пошло совсем не так как я этого хотела…
Пришёл анастезиолог, что-то спрашивал, ушел, отсоединили капельницу, пошла в операционную, казалось шла вечность, еле забралась на то тдурацкий операционный стол, дальше стандартные процедуры

(кто проходил - знает, кто нет- дай Вам Бог этого никогда не узнать)

, слова Данкова: «Зовите педиатра», и сон...
Проснулась, сказали что у меня мальчик , спросили как назову, попросили облизать губы (до сих пор не понимаю зачем), привезли в палату а там самый родной и любимый муж, (как он всё это выдержал?), опять плачу, он говорит что у нас очень красивый сын, на меня похож, что он его уже целовал и что он был такой тёплый и у него был мой запах.
Наконецто и мне принесли Артёма, помогли приложить к груди и мы уснули, а муж сидел и смотрел на нас. Дальше были звонки, поздравления, а мне ничего этого не хотелось, хотелось обнять сына и поспать, а ещё дико хотелось домой.
Родился мой мальчик в 06.20 16 июня (в 41 неделю и 2 дня) 5/8 по шкале Апгар.
Потом были 5 не совсем легких дней в роддоме. Артёмчик очень плакал, постоянно сися во рту, если не там то плач, носила, качала на ручках, кое как засыпал на час и опять по новой, но это всё мелочи, главное что он у меня был.
Выписка прошла достаточно безболезненно благодаря родственником, которые быстренько в выписной комнате всё уладили пока я спускалась.
А дома началась уже новая страничка жизни нашей уже полноценной семьи!
Такая вот история.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Напишу і я сюди свою історію.
Йшов 38 тиждень, грудень, кінець 2011 року. Чомусь інуїція таки підказувала, що все трапиться ще до Нового року. 25 грудня ми святкували татів день народження, повна хата родичів, а у мене відійшла пробка. Ну, думаю, певно вже скоро...а тут далі якісь виділення. Виявилося води підтікають, та ще й рожеві. Якось стало лячно, подзвонила лікареві, сказав їхати з речима в пологовий. Родичів, які святкували ми сповістили, сумки дозбирали, викликали таксі (довго не приїжджало). Зі сльозами на очах родичі відправили мене разом з чоловіком і татом в пологовий.
Приїхали в пологовий на Раппопорта десь біля 16:00, двері за рідними зачинили (карантин), мене з сумками забрали. Завели в прийомне, тоді до чергового лікаря на огляд, відкриття 2см, буду народжувати. Тоді зробили клізму. Не обійшлося і без казусів. Сиджу я в туалеті після клізми, розглядаюсь, а паперу то немає, і я зі собою не взяла. Думаю, ну капець, що робити?
Сиділа довго ))) Кричу з туалету: "Я перепрошую". Прибігла санітарка, я їй сказала, що не маю паперу, - принесла мені клаптик ))))
Повели мене після цього в родзал. Лікаря ще не було. Відправили мене в аптеку по родпакет. Десь біля 1,5 год ходила я по родзалу, скукота...Схватки не зрозуміло є чи нема, щось ніби прихоплює, а ніби і ні. В 18 з чимось приїхав лікар, оглянув, сказав ставити капельницю. А далі почалося найвеселіше. Схватки наростали швидко і інтенсивно. Замість однієї схватки у мене було дві підряд. Через якийсь час мене так колотило, думала, взлечу разом з тим кріслом. Два рази приходив лікар відкривати матку. Нікому такого не бажаю.
Біля 9 вечора знову зайшов лікар, оглянув. Каже "Зараз будеш тужитися". А мене навіть не тужило, так що я не знаю, що то таке. Тужилася довго, памятаю хтось навіть допомагав, правда не памятаю хто. Лікар натирав олійкою проміжність. На останній потузі закричала, від чого дістала одну тріщинку невеличку. А тоді плюхнули малого на живіт, я навіть не сподівалася, бо не відчула навіть як він виходив. Нарешті полегшення і купа емоцій. УРА я стала мамою в 21:15, 25.12.2011.
Дитинку забрали повитирали, поміряли, зважили, і приклали до грудей. А далі три дні в пологовому, які в принципі можна було терпіти )))) Отака історія.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Відкладала свою розповідь і от недавно зловила себе на тому, що, як не дивно, потрохи починаю забувати деталі, тому напишу нашу історію, щоб можна було час від часу перечитувати і самій не забути

Якщо буде занадто довго, то вже вибачайте.

Про вагітність я дізналась на своє ДН, чи точніше в той день я зробила тест, бо "підозра" була вже тиждень до того, але через зірвану попередню вагітність було страшно. Загалом, за винятком тривалого тяжкого токсикозу до перших рухів дитинки (десь до 19 тижня), вагітність була безпроблемною і приємною.

Я собі "наворожила", що народжуватиму десь на тижні 38, але пройшов вже повний 41, а було глухо. Оскільки вагітність проходила добре і ніяких протипоказів не було, Пологи в мене планувались в акушерському центрі, тобто мали бути без участі лікаря, а тільки з акушерками. Більше того, народжувати я б мала в басейні. Але акушерка попередила, що якщо процес природно не розпочнеться до початку 42 тижня, то мені доветься лягати в пологовий під лікарський нагляд, буде обговорюватись можливість стимулювання і вже пологи тільки з акушеркою мені не світять. Тому мені дуже важливо було встигнути Але ані перестановка меблів, ні фізичні навантаження, ні різні народні способи "результату" не давали...
Так от, якраз в повний 41 тиждень в мене виникла підозра на підтікання вод, я задзвонила акушерці, вона сказала їхати в лікарню. Поїхала. Зробили мені аналізи і оглянули, підтікання не було, не було й жодних ознак наближення пологів ( ні відкриття ні згладження), але після того добрячого огляду живіт вже хапав до вечора. Ввечері відійшов корок і я вже була щаслива, що є хоч якійсь передвісник.
Живіт хапало всю ніч і весь день, і десь до години 9 вечора перейми стали регулярними кожні 5-6 хвилин. Хоч вони були 30-секундними, чомусь дууже болючими і їх стало важко переходжувати-передихувати-пересиджувати на м'ячі. Чоловік причепив мені апаратик ТЕНС (не знаю чи таке практикується в Україні, то електростимуляція нервових закінчень для природного вироблення ендорфінів, тобто природнього обезболення. Тут дуже популярне при природніх пологах.), ніби з ним стало легше. Біля 12 подзвонила акушерці, та запитала як я справляюсь з болем, сказала пити парацетамол, добре їсти і пити, відсипатись і чекати регуряних перейм кожні три хвилини. Але спати було нереально, не так від болю, як від неможливості справитись з емоціями і переживаннями. Ще й чоловік чогось почав дико злити: всі його розмови і намагання відволікти видавались недолугими і недотепними, тому відправила його спати, а сама намотувала круги по хаті, приймала душ, пила чай з лисття малини і чекала...
До ранку час між переймами став коротший, але ще не було регурних щотрихвилинних - то 3 хв, то 5. Чоловік не пішов вже на роботу, а чекав разом зі мною. День проходив в тих самих заняттях що й ніч - ванна, ходіння, м"ячик, намагання прилягти, але біль при лежанні сильно посилювався. Час між переймами не скорочувався - далі регулярні перейми що три-п"ять хвилин. Витримала десь до обіду, знову дзвоню акушерці, та каже приїзжджай, я тебе огляну, але швидше за все відправлю додому, тому будь до цього готова. Біля 5 вечора поїхали з чоловіком в акушерський центр. Мене глянули - шийка повністю згладжена, але відкриття тільки 1 см, а для того щоб залишитись треба мати відкриття хоча б 4 см. Ще й пульс, аналіз крові і сечі, і серцебиття дитини показують в мене зневоднення - мене добре висварюють і перед тим як відправити додому заставляюють випити 2 графіни води і з"їсти величезний салат. Кажуть,що я маю добре їсти, щоб мати сили, особливо в світлі того, що спати я не можу. Їдемо додому.
Пішла друга доба регулярних перейм. Почуваюсь вже виснаженою, але розумію, що попереду ще довга дорога. Ця ніч відрізняється від попередньої хіба тим, що поступово витікають води. Нарешті під ранок перейми стають набагато довшими, а час між ними скорочується до 2хв. Біля 7 ранку буджу чоловіка. Поки він помився-зібрався, починається перейма за переймою, передихувати нереально взагалі, рятує тільки "електрострум". Чоловік дзвонить акушерці, що ми вже виїжджаєм, щоб готували "койку", вона просить дати слухавку мені і тут я просто "припухаю" від її питання чи готувати на мене сніданок! В голові в мене йде потік нестандартної лексики і думка чи акушерка адекватна, бо про їжу я думала напевно в останню чергу. Формую думку в якесь пристойне речення типу "ні,дякую, я не голодна", але мій чоловік одержує інструкцію перед виїздом мене погодувати. І невблаганно робить мені якійсь сніданок. В мене істерика - кричу на чоловіка, сльози течуть рікою, ледве через нудоту, намагаючись передихувати перейми, впихую в себе то яйце і сир. Народжувати їду вся зарьована і на нервах.
Огляд показує, що в мене відкриття всього лиш 3 см, але тільки тому, що йде перейма за переймою, додому мене цього разу не відправляють. Підключають до моніторів, щоб слідкувати за дитинкою, я лежати з переймами не можу, починаю стогнати і відчуваю, що перестаю себе контролювати, даю слабину і прошу вколоти мені якесь обезболення. Не скажу, що після нього мені стало аж сильно краще чи неболяче, але в сумі з електростимулятором можу зібратись і хоча б повернути самоконтроль. Тут монітори показують якійсь непорядок з серцебиттям дитинки і акушерка каже, що мене ймовірно будуть переводити в пологовий. Збирається нарада акушерок, лікар з пологового, моніторять мене ще, але приходять до висновку, що я можу залищатись в акушерському центрі. Фууу.
Далі тривають перейми. Відкриття йде помалу. Ще від самого ранку втрачаю контроль над мочовим, тообто незважаючи на те, що п"ю дууже багато, в туалет сходити не можу. Періодично ставлять катетор. На якомусь етапі мені приносять дихати повітря і газ. З тою маскою перейми передихувати стає значно-значно легше. Помалу починаються потуги. Нарешті десь біля 5 вечора відкриття 9 см, мені напускають ванну води і ми з трепетом сподіваємось, що максимум через 2 години буде така очікувана зустріч з нашою дитинкою. Але тут стається найнеочікуваніше і непередбачуване для мене - як тільки я залізла в басейн, моє втомлене тіло (чи то навпаки мозок) дає збій, воно якимсь чином забуває, що ми народжуємо, а хитрим чином розслабляється, і я практично перестаю відчувати біль, а з ним і потуги... Коротше, родова діяльність припиняється. Акушерка приносить мені нюхати якісь масла, що стимулюють потуги, але від них мені взагалі дико хочеться спати. Так безрезультатно проходить 2 години і я йду "на берег" в надії відновлення родової діяльності. Таки так я починаю відчувати потуги трохи сильніше, вирішуємо з акушеркою, що будем пробувати тужитись на таких мінімальних відчуттях. Кілька потуг і акушерка каже, що видно чорняву голівку, але подальші потуги результату не дають. Збирається консиліум акушерок і повідомляють, що в нас лобне вставлення, тому нас переводять в пологовий, і нас чекає або екстрений КР або повернення голови вакуумом. Але сил плакати чи навіть переживати в мене вже нема, мене просто огортає сум, що не вийшло так як хотілось і я намагаюсь зібрати всі сили, віршіне їх залишки, щоб НАРЕШТІ (пологи тривають вже більш як 48 годин) моя дитинка народилась.
Навіть точно не можу пригадати в котрій годині я опинилась в родзалі, здається було десь коло десятої вечора. В мене легкий шок від діаметрально протилежної атмосфери спокою і турботи, яка була в акушерському центрі. Тут, в родзалі, шалений рух. Як потім казав мій чоловік, це виглядало як в фільмах, де показують роботу лікарів із фразою "ми її втрачаємо". В досить невеликій кімнаті назбиралась дуже велика кількість народу, тобто медперсоналу. Мене дуже швидко, ну просто миттєво, роздягнули, одягнули в операційну сорочку, компресійні панчохи, поклали на крісло, підключили крапельниці, монітори до живота, при чому то все якось одночасно робили різні люди. Мені кажуть, що монітори показують, що стан дитини поганий (ще б, стільки часу біднятко мучиться і не може народитись), на епідуралку нема часу (в моїй голові коротка думка "ура") хіба якщо я настоюю на ній чи на кесарському, але лікарі пропонують мене простимулювати, щоб повернути родову діяльність, і на простимуляваній сильній потузі повернути вакуумом дитину в правильна положення. Попереджають, що буде боляче (в моїй голові коротка думка "хі-хі"), бо дитинка вже дуже низько і колоти обезболююче ризиковано для неї, і що можу порватись. Медсестра, яка слідкує за моніторами, тривожно констратує, що стан дитинки вкрай нестабільний. Дають крапельницю зі стимуляцією (чим стимулювали вилетіло з голови), дуже швидко починаю відчувати сильні потуги. Намагаюсь так на них сконцентруватись і тужитись, що чомусь взагалі перестаю відчувати біль. Навіть не відчуваю розриву і навіть самого моменту народження, вже аж чую крик медсестер, що я молодець і бачу як несуть червоненьку лялю Через той нестабільний стан і погане серцебиття, чоловікові не дають перерізати пуповину, дитину мені відразу не викладають, а беруть на огляд на сусідній стіл. Повертаю голову, БАЧУ перші рухи і тут розумію, що я ще не знаю хто народився Ми не знали статі наперед, але чогось обоє були впевнені, що буде хлопчик, хоч я неймовірно хотіла дівчинку. Я питаю, хто в мене, але всі тепер так зайняті дитиною, що мене за перший разом не чують, вже кричу "та скажіть чи хлопчик чи дівчинка?" і тут чую "дівчинка. 3,780. 9-10 по Апгар. народились в 23.20". Мені знімають сорочку і дають мою маленьку. Ну тут вже важко описати емоціії, які переповнюють в ту хвилину. То така неповторна суміш щастя, відповідальності, переживань!
Так ми лежимо, цьомаємо цицю і чекаєм хвилин 15-20 на народження плаценти. Ще перед пологами ми з чоловіком вирішили, що віддамо плаценту на донорство на ліки для хворих дітей, то її відразу забирають. В мене дуже незначна кровотеча, огляд показує, що внутрішніх розвирів немає, але зовнішній розрив так би сказати "від і до". Шиють мене з обезболенням, тому далі ніякої болі. Скажу, що шов зажив вже десь днів за 10 (тобто я вже могла практично безболісно сидіти і ходити). Як зашили, сама злізла з крісла, сама пішла в душ, сама помилась і переодягнулась. Чоловік казав, що я його герой, бо в нього в голові не вкладалось, як можна от тільки "стікати кров"ю", мати свіжий шов і бути таким бодрячком. Але то все емоції (ну і напевно трохи обезболення ), які не давали спати і всю ніч (незважаючи на 2 попередні безсонні доби), бо як можна спати, коли хочеться тримати на руцях свою доцю. Отак ми до ранку і сиділи.
На кінець хочу ще додати, що перша моя післянароджувальна думка була, як не дивно: "оце все? та ж нема нічого аж такого страшного точно буду родити ще!". Я так і не зрозуміла, чому жінки так кричать на пологах, і чим то допомагає Трохи мені сумно і шкода, що не вийшло все як планувалось, що пологи кваліфікувались як складні, що доцю тягнули вакуумом, але намагаюсь на цьому не зациклюватись, бо ж закінчилось все добре. І хай шлях народження доні був не легкий, але вона здоровенька, а це головне!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну от, не пройшло і року

(хоча, якраз пройшло)

, як я зібралася сюди.
Під час вагітності вивчала теми рекомендую\не рекомендую, і все думала, куди я впишу свого лікаря. Народила - і так і не вирішила, куди... Бо ніби і в негативний список нема за що, але і радити його комусь я б не стала...
Тож вирішила, що краще таки розповідь, а кожен вже собі висновки зробить.

Отож домовлялися ми з 2-ма лікарями: на Джамбула і на Мечнікова. На Дж. сподобався хол і лікар, на Мечнікова ота кімнатка просто з вулиці, з тими кріселками для очікування трохи пригнічувала... Але для мене величезним плюсом на корист М-ва була можливість народжувати і перебувати разом в сімейній палаті. Тож вирішили народжувати там.
Вагітність проходила добре, я багато читала-дивилася-слухала-ходила на курси і була впевнена, що все пройде так,як я собі уявляла: може, не аж дуже легко, але плавно і природно. Вийшло не зовсім так.
По відгуках лікар був суперовий, особливо мені подобалося те, що описували його ніжне, лагідне ставлення (а я дуже вразлива на всякі грубі слова чи дії, тим більше в такій ситуації, тож це було важливим для мене).

На попередній консультації лікар сказав, що чуть щось не те - дзвонити. На початку 41-го тижня поїхала на огляд на кріслі (я б того не робила, але сказав:"у тебе було вишкрібання, втручання, всяке може бути, може, спайки, чи ще щось - треба подивитися."). Огляд виявився болючим, на питання: "Та що ж ви там робите?!" була відповідь :"Та що я можу робити - дивись, як я далеко від тебе стою!"

(не сподобалося, як на мене, щонайменше вульгарно...)

Після огляду трохи кровило (попередили про таке), живіт нив, я така вже злюща була і на себе - чого на той огляд погодилася, і на лікаря - нащо таке робити, і на чоловіка - чого не відрадив... Так нило цілий вечір, десь по 12-й лягли спати, чоловік хропить, а мене ниє, а я лежу і нервуюся... думаю, може то вже, беруся рахувати інтервал - який там інтервал, болить, коли собі хоче! Полежала-полежала, збудила мужа, каже:"Дзвони". Дзвоню. "Приїзджайте!" А, ну ясно, логічно, що той т.зв. огляд відбувся якраз перед його чергуванням...

От дурна я...

Стали, допаковувалися, чоловік зробив чай, канапки, мене тричі знудило, тай клізми вже не треба було робити Дзвонить дохтор:
- Ну де ви там?
- зараз виїзджаємо.
- то ви ще вдома?
Ну нє, було сказано - щось не те - дзвоніть, а про те, щоб перед дзвінком вже бути на взльоті, нічого не говорилося... Також не сподобалося.
Приїхали. В таксі вже трохи важко було, бо хапало сильніше, але терпимо. Переодягаючись, черговий раз нагадала, що хочемо в сімейну. Незадоволена реакція: "точно? та нашо тобі того... Оксан, є в нас там вільна сімейна?.."
Ну, думаю,

бляха-муха

що значить НАЩО? я хочу, я маю право, я готова за це заплатити, в чому справа???
Палата була вільна

УРА! УРА! УРА!

і це було нашим найбільшим везінням в тому всьому! Прийшли ми туди, поставили торби, мене на крісло - треба чекати, чоловіка за медикаментами (попереджали, щоб за відсутності наглої необхідності ніякого втручання!). Чекаю. Болить сильніше, нудить. Лікар пішов досипати, з нами акушерка, сидить, як кам"яна баба... Ходжу, лежу, в туалет, туди-сюди... Так пройшла десь година. Потім знову на крісло - ще чекати. Далі за хронологію не відповідаю, бо наступні дві години були такі дуууже затуманені, я і рік тому не надто ясно все пам"ятала, а що вже зараз...
З того що пам"ятаю, такий епізод: я на унітазі (сорі), л-р перед мною на кушетці сидить.
- Хочете спати?
- Мовчи! (!)
- А говорили, що Ви доообрий!
- Брехали.Тепер всім розкажеш, що я злий

(прохання виконую - розказую)

Далі знов на кріслі, злазити не хотілося, було зручно і легше.... Що п"ять хвилин мордувала акушерку, чи ще довго. Боліло щоразу більше, нудило. Акушерка пішла кудись, приходить:
- Дайте руку.
- Нащо?
- Вколемо знеболююче.
- Не треба, я потерплю.
- Лікар сказав вколоти.
- Не треба, я не хочу.
Приходить лікар:
- ти що, не хочеш знеболюючого???
- ні. мене не аж так сильно болить.
- коли буде боліти сильно, колоти щось буде запізно!
- то, значить, не будем колоти.
- ...
Пішов.
Акушерка:
-Дайте руку, вставлю катетер.
- Нащо???
- може, треба буде щось колоти.
- не треба буде.
- а як буде?
- то поставите тоді... нащо наперед?
- ...
Далі дууже тяжкий період: перейма - рвота

(знову сорі)

- перейма - рвота і так весь час... Передихувати не було коли. Навіть як намагалася (я вчилася, я знала, як!) - "Ти неправильно дихаєш! я тобі як говорив?!" - "Мені так легше..." - "Дихай так, як я показував!"

"Лягай на живіт!" - "так дуже важко і сильно болить..." - "хай болить, лягай!"...
ну, і все переважно в такому дусі...
Потім понакликували купу люду, - "Будем родити", потім :"послухай, чуєш?! то серце твоєї дитини! серцебиття падає! досить вже твоєї самодіяльності! давай руку! "
І ось тут мені вкололи щось одне, друге... Оцей момент пологів мучить мене найбільше...
за п"ять хвилин народився синочок.
Мені його таке враження, що кинули на живіт: "Дивись, відчуваєш, який він теплий?", а я відчувала, що він мокрий, і дуже важкий, і дуже хотілося попросити забрати, але стрималася... Відчувала пекучий біль, і розчарування, що все пішло не так, як хотілося-уявлялося, і злість на тих, хто мені заважав...
Отаке... не було всеохоплюючого материнського відчуття і світлої радості... все прийшло пізніше...
А поки що мене зашивали, робили це довго і дуже боляче. Ті розриви мучили мене ще більше місяця, а перші тижні то було ЩОСЬ жахливе!
На питання: " Багато в мене розривів?" - "могло бути більше" - "скільки? " - "та є трохи..." Вичерпно, що тут скажеш.
А, і ще: відразу після зашивання лікар сам почистив і буквально запхав в мене півгрейпфрута,(думаю, прізвище лікаря писати необов"язково?.. ) завдяки чому синочок до вечора був ЦІЛИЙ червоний і у висипці. За це окреме "дякую"
Потім нарееешті нас залишили самих! найблагодатніший період!
Народився синулік на світанку, за вікном сіріло, отримав свої перші 9 балів. (я так і не зрозуміла, що там було з тим серцебиттям...)
Вдень вже була і широка посмішка, і :" Ти ж розумієш, я просто хотів, щоб все було добре..."
Але, як каже Фреймут у своєму "Ревізорі": рекомендувати цього лікаря я НЕ МОЖУ.

Окремо про присутність чоловіка. Він не масажував мені спинку (як не дивно, вона майже не боліла), не тримав за руку (радше, за ногу - так певний період було легше переносити перейми - із задертою ногою ), не шепотів на вушко... Але він був там, він стояв поруч з лікарями, він тримав мені мисочку, коли я рвала, він заливав мені розриви календулою (тортури ще ті!), він повністю заопікувався нами... я люблю його

Виписка була трошки затьмарена тупою медсестрою, але дуже "освітлена" тим, що палату нам "подарували" Я ще місяць після того чекала, що нам подзвонять і скажуть принести гроші

Підсумок: наступну дитинку хочу народжувати там, але в іншого лікаря.

Пи.Си. Дякую форумлянці, яка своїм вчорашнім ПП мимоволі "надихнула" мене нарешті написати свою розповідь

Пи.си.2 Точно щось забула написати, але раз забула, занчить, не дуже треба було

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну от, не пройшло і 6 років
Народжувала я несподівано легко - думала, буде страшніше..

Попередньо був визначений термін на 26-28 липня. Якраз мав би відкритися після карантину Медінститут, де ми домовлялися раніше. Але,на щастя, на початку липня знайшли підстраховку на Батальній, за рекомендацією родички чоловіка. То радше була навіть не рекомендація, а щось на зразок "ну, в нас всі лікарі добрі.. Хочете, до ***, або до ***, вона в патології вагітності працює". Вибрала чисто інтуїтивно і не помилилася

Словом, 11 липня мене почала тягнути спина.. Але ввечері я заснула сном немовляти, що було не дуже дивно, зважаючи на 3 попередні безсонні ночі. Прокинулася біля 9-ї, встала.. сюрприз - відійшли води. Коли саме - не маю поняття.

Телефоную своєму татові, він з півдороги повертається з роботи і везе мене в пологовий. По дорозі телефоную чоловікові, він теж підтягується, але побачилися ми з ним тільки після пологів. Отже, чекала мене під вікном ціла делегація з 4-х осіб.. В сусідній палаті жінка народжувала, кричала "зробіть щось, бо я вже більше не можу", а вони думали, що то я, бідолашна..

В пологовому виявилося, що пробка вийшла, але перейми так і не наставали.. Я була дещо розгублена (бо ж вперше), і повністю довірилася лікарям. Вкололи мені стимуляцію, і почалося.. Я тільки мокріла, червоніла і дихала, дихала, як книжка пише.. Лежати було несила, то ходила з крапельницею, і махала своїм у віконечко.. Не кричала, не плакала, але як 2 акушерки всілися при мені побалакати про якусь рожеву кофточку, то максимально культурно відправила їх подалі.. Після чого мені було запропоновано купити мінералки, від чого я відмовилася - боялася, що як вона шукатиме природний шлях назовні, то народжу не на кріслі, а на санвузлі

Лікар була в доброму настрої, і, що тішило, не святкувала на роботі (діло було на Петра і Павла, а вона Петрівна). Періодично заглядала і контролювала ситуацію.

Потім мені вкололи щось таке файне, що мені вже ті перейми дуже не боліли.. Так би і народити, подумалося мені.. Але потім перейми знов стали такі, як раніше, тільки частіші.. Як лікар черговий раз зайшла і сказала "Ну що, ідемо на крісло", я так здивовано "Що, ВЖЕ?!". А вона мені: "А ти що, до ночі тут хочеш сидіти? " Потужившись три-чотири рази (не так воно і боляче було, та й малого вже страшно хотілося побачити), в 14.40 з допомогою надрізу народила я свого богатиря. Принаймні, мені він здався величезним, хоч і важив.. 2800. Павлуська тихо м"явкнув, і розслаблено задрімав на циці. Тотальна ейфорія..

А потім почалася проза життя -гроші, гроші...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Коли тест показав дві смужки, все ще не могла повірити у те, що сталося. Вийшла з ванни і показую той тест чоловікові, а сама плачу, як дурна. То були сльози радості, хвилювання, якоїсь ейфорії… Вагітність проходила чудово, літала, мов на крилах, всі 9 місяців і ревно оберігала свою крихітку в животику. Роди нам назначили на 12 грудня. Але вже в листопаді у мене почався передродовий мандраж і кожного дня думалось, а може сьогодні? 5 грудня поїхали на огляд до лікарки, сказала фугувати додому, бо ще нічого там не робиться. Приїхала я додому, а в мене кров’янисті виділення почались. Я в паніку і назад в пологовий. Правда, то ще були не роди, а так після огляду помазалось, але вирішили з пологового мене вже не відпускати. Сиджу день, сиджу два, сиджу тиждень, а моя мацьопа з’являтися на світ Божий не спішиться, от тільки товчеться в животі ще сильніше. Я вже не можу чекати, ходжу по сходах, роблю зарядку, прошу малого «вилазь!», бо мені скучно в лікарні, а він собі ні мур-мур. Прийшла лікарка і каже: «Якщо до Миколая не родиш, то стимулюєм». Мій батяр, певне, настрашився того і почав щось робити.
О 3 годині ранку 14 грудня прокидаюсь від незрозумілого ниття внизу живота. Пішла розбудила медсестер, кажу їм, що буду родити, а ті мені: «та йди спати, не мороч голови». Пішла я назад в палату, спати не можу, бо щось мені не те, а чи то перейми, чи що, сама не знаю. Отак до ранку просиділа, дзвоню лікарці, оглянула мене, каже: «нині вродиш, але то не скоро, рахуй перейми». Я озброїлась блокнотом і годинником та й рахую. В обід приїхав чоловік і мама. Тоді щось трішки сильніше почала боліти, але зовсім не страшно, я й собі дума: «от класно і зовсім не боляче, чого то всі бояться». 5 година – розкриття 6 см. Лікарка пробиває води і каже: до 9 вечора буде малюк. 7 вечора – розкриття 7 см, щось загальмувалось. Але вже почала боліти трохи страшно. 9 вечора – народженням малюка ще навіть не пахне, а я вже звиваюсь у диких болях, а мене все заспокоюють, що до кінця дня народжу. Опівніч – розкриття 9 см, капають вже другу пляшку окситоцину, а я кусаю губи від болю. Мені тоді нічого не помагало: ні всякі там м’ячики, ні різні пози, ні масаж, навіть дихати правильно не могла, просто чекала, поки схватка пройде. Чоловік мені дуже помагав: тримав за руку, говорив гарні слова, підтримував, переказував слова лікарки, змочував чоло, давався навіть на себе покричати. 2 ночі 15 грудня – розкриття повне, а голівка не опускається. Пробували тужитися – не виходить, я знесилена, на межі притомності-непритомності. Прошуся, щоб мені вкололи знеболювальне, а мені дулю. Чекаєм далі, а голівка все не опускається. Я вже лізу на стіни, прошу робити кесареве, бо малюк дуже довго не виходить, а мене не слухають. 5 година ранку – нарешті наді мною змилосердились і завезли в операційну. За кілька хвилин з’явився на світ мій хлопчик з вагою 3970 і 55см. Моя маленька мавпочка заплуталась у пуповині, та ще й головешка в нього нівроку, от і не вийшло мені його самій народити.
Відходжу від загального наркозу і перше, що видає ще мій затуманений мозок: «хто?» Мама каже: «хлопчик» і я знову провалююсь у сон. Пізніше було перше прикладання, покусані груди, перші безсонні ночі, постійні хвилювання, але все це миттєво забувається, коли дивишся на усміхнене личко свого синочка, коли не можеш стриматися ні хвилини, щоб не подусяти чи обійняти його, коли просто дивишся, як він спить і одним лиш поглядом гладиш своє чудо. Щоб отримати це щастя, довелося перенести немалий біль, але тим цінніший мій хлопчик є для мене.
Тепер розумію: родів не треба боятися, щоб там не було, це просто треба пережити, щоб отримати отой Божий дарунок. Адже що значать години болю в порівнянні з роками щастя, що вам подарує ваше дитятко.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

З дозволу адміністрації ДП переписую свою розповідь про народження малюків.

Отже, народження Дмитрика
Мені було 20. 42 тиждень моєї безпроблемної, ідеальної, довгоочікуваної вагітності добігав кінця. неочікуваний поворот долі (медінститут закрився на ремонт) заніс мене на Батальну. Але мені було все рівно, де і в кого родити: чи то вік такий чи що, але тривожності не було анітрішки. Отже, з оптимістичним пофігізмом в душі я познайомилась з лікарем, вкотре почула, що "серцебиття хороше" і "дитина маленька" - і поїхала собі додомцю. Живіт був твердий практично весь час останні 2 тижні, тому я вже навіть не сприймала це як знак.

а позатим, дуже хотілось народити. задовбали питання "ну коли вже", переживання, чи не покладуть мене в лікарню через переношування і все таке. читати розповіді про пологи не те що не хотілось. я майже спеціально їх не читала. наче то все мене не стосується, в мене-то все є добре, і все буде добре...

коли 29.09.2008 о 22.30 відійшли води, я застрибала від щастя. повідомила чоловіка, зібрались і одразу поїхали до ПБ.

нафіга, думаю я зараз. ну але тоді не було страху перед лікарнею, була віра у все хороше, і бажання побачитись з малюком. знань було замало...

по дорозі живіт скамянів, і зявились перші перейми - 30 сек через 5 хвилин. слабо, але дуже регулярно.
поки огляд лікаря, поки клізма, поки холодний душ (гарячої води не було чомусь) - от тобі і 00.00. ми з чоловіком опинились в пологовій залі. перейми 40 секунд через 3 хв, але відкриття жодного, анінайменшого. лише води все течуть і течуть, і дивнувата шмата між ніг заважає ходити.
коли лікар диктував список того,що треба купити в аптеці, я здивувалась щодо окситоцину: навіщо? "хто тут лікар, я чи ти? та то про всяк випадок, ще ніхто і нічого тобі не ставить".
нас лишили в спокої на 6 годин.тобто, як - лишили: час від часу заходила акушерка і казала, що "у тебе нема перейм". а до того часу скорочення матки були 40 секунд через 2 хвилини. "а що ж це?" - дивувалась я. "це не перейми" - вперлась акушерка. ладно, не перейми - так не перейми. продихую неперейми. танцюємо з чоловіком румбу. молодий черговий лікар зазирнув, сказав, що все буде добре і що у мене все-таки перейми, але дивитись мене не став.
05.50 прийшли писати КТГ. пишуть лежачи, лежати тяжко. Сердцебиття падає кілька разів - 90-80 уд/хв. "зле". встаю, кажу, переміряйте стоячи. те саме. Відкриття...-ніякого! несуть окситоцин, погоджуюсь. я була тоді вже трохи втомлена ніччю ходіння і дихання, і мене морально підкосила звістка про те, що процес не зрушив ні на міліметр.Якою ж дурною я була, коли погоджувалась на стимуляцію! Проте,хто ж знав.. мені сказали, що якщо серцебиття дитини 3 години буде стабільним, то окситоцин знімуть.

ще одну велику помилку ми зробили, коли скинули рідним СМСки, що їдемо в ПБ. і вде від 07.00 нас діставали дзвінками, ну коли вже. дурніших питані в такій ситуації просто не придумаєш: "чого це вона (я, себто) не тужиться?" "чого лінується?" "ви що там, у черзі стоїте чи що?"

щойно поставили крапельницю, перейми пішли хвилина через хвилину.Біль був дикий і неприродний, продихувала, розслабляла горло і рот. голова крутилась. минуло 3 години, я вже не могла ні стояти, ні ходити. Сідала на той "унітазний" стільчик, хиталась зі сторони в сторону. Масаж поперекової ділянки, який люб'язно проводив чоловік, нічим не допомагав, а потім навіть і дратував. О 09.00 прийшов лікар. Я знала, що повного відкриття ще нема, але може, хоч трошки... і дійсно, було - трошки. 2 см. Вкололи ношпу і ще ампулу окситоцину додали в крапельницю. перейма 90 сек, проміжок 60. "до 12 народить" - сказав лікар і пішов. я, як божевільна, дивилась в одну точку - на той годинник. коли ж та 12.00...
12.00 - 2 см. лікар сів коло мене і довго колупав шийку матки. Відкривав. нервувався трохи: все йшло не за його планом. а мені було так боляче, що я погодилась би на будь-що, тільки б народити поскорше.
зі мною по черзі сиділи 2 акушерки: одна казала, що у мене - не перейми, іншу, вочевидь, дратувало, що я не кричу. то вона казала:"не роби такий вигляд, наче ти одна тут мучишся. всі народять - і ти народиш".
о 13.00 я зробила ще фатальнішу помилку: дала вколоти собі ЩОСЬ, не знаючи, що і для чого. але коли мій затуманений болем мозок почув,що "після цього уколу ти за годину народиш" - я не могла не погодитись. Бо ж матка ледь пропускала 2й палець лікаря, а мене починало підтужувати.
після уколу перед очима все попливло, я ледь не втратила свідомість, не могла говорити, не могла попросити дати мені води. перейми злились в одну. о 14.00 (обіцяна година) прогресу не було. отут почався кіпіш: матку відкривали вручну, окситоцин крім крапельниці - ще і внутрішньомязево, якісь таблетки за щоку, під язик, гліцерин ... хм... туди.. потім ще ректальні свічки. раптом я знову змогла заговорити. "тужить, тужить мене!" не може бути, відповідають всі. а всіх - багато: лікар, акушерка, інтерни, зав.відділенням. чоловік тримає мене, поки всі кому не лінь, відкривають матку...
мене стало нудити, потім - напади блювоти. в очах почорніло, кажуть "встань", а я не можу - чоловік піднімає. так і тримав мене на собі. справжні по силі перестимульовані потуги почались о 15.00 . такі сильні, що коліна самі підтискались до грудей.а відкриття - 4 см. вручну дотягнули до 5. сказали, що синочок - чорнявий. "не тужся, дихай". дихала, дихала, не тужилась, тримали мене за руки і за ноги. чорнявий мій, маленький... ну коли вже...
16.00 - КТГ. сердцебиття падає. розкривають вручну на кожній переймопотузі. набряк шийки. не можу втриматись,трохи тужусь. Дикий біль, відчуття того, що так не має бути. Хочеться видерти з руки крапельницю, сил дихати нема, а мені і далі: «Дихай, не тужся».
16.30 – знов погане КТГ. Чоловікові: «Тримай її, якщо потужиться зараз – матка розірветься». Мені вже і так було страшно, а після того взагалі подумала, що добре би після того всього вижити.
Дуже пам’ятаю момент, коли лікар сказав мені про КР. Довго кликав мене на ім’я, бо я вже була напівпритомна. «Треба оперувати».

багато хто казав мені, що лікар просто втомився зі мною, і хотів вже додому. Та я впевнена, що на момент, коли він сказав «треба оперувати» - оперувати дійсно було необхідно. Інша річ, що до того стану мене довели. А я – дала себе довести.

Народився Дмитрик о 16.50 30 вересня 2008. Замучений, синюватий, 7/7 по Апгар. А я прокинулась о 21.00. Тобто, можливо, раніше, але була така замучена, що після наркотичного сну мене взяв сон звичайний.
Сина побачила на наступний день. Чисто випадково, бо знань не вистачало, налагодилось чудове ГВ до 2х років 

Визнавати свої помилки – важко. Але потрібно. Я розуміла, що неправильно поставилась і до підготовки до пологів і до самих пологів, вже з першого дня. Проте, засуджуюче ставлення оточуючих змушувало захищатись і казати, що «я зробила все, але довелося мене рятувати». Коли побачила свою виписку з ПБ – мене мов струмом пробило. Згідно з документом, в мене був плановий КР на 40 тижні вагітності. До пологове відходження вод… А про всі ті стимуляції і решта – ні слова. КР без родової діяльності. Отже, лікарі напартачили так, що навіть і розповісти про це у виписці встидались. Я була надто шокована і розбита, щоб піти розбиратись.

Минав час, я дорослішала і зайнялась таки самоосвітою щодо вагітності-пологів-дітей. До другої вагітності підійшла з відповідальніше. На облік здалась перед самим декретом. Залякувань ніби не чула. Всю вагітність фізично «випробовувала себе на міцність» - і бігала, і тяжке (Дмитра) піднімала, і багато того, що вагітним з рубцем на матці нібито категорично не можна робити, - робила. І все було чудово.
З пошуком лікаря цього разу було складніше. З одного боку, хотілось народжувати на черговій зміні, приїхавши туди вже з сильними переймами. З іншого боку, оскільки все ж якийсь відсоток ймовірності КР залишався, мені був потрібен лікар, який би і прооперував ідеально. Отже – лікар, який мав би досвід ведення пологів з рубцем і який би добре оперував… 2в1. Знайшовся. Але виставив для мене вимогу: лягти в лікарню, якщо не народжу в ОДП. Не хотіла лягати. Та так вже склалися обставини. Лягла. Обстежилась, всіх переконала до початку пологів мене не чіпати. Весь час відчувала, що в лікарні то все відбувається якось не так, якось як в тюрмі. Але намагалась відволіктись. Лікар казав, що ми «сподіваємось на краще, так що не розкисай».

Отже, настав час народитись і Сергійчикові. Було це 16 січня 2012 року. Знову, на 42 тижні, знову надвечір в понеділок  Перейми-передвісники змінились. Кожна накривала вже все тіло – неболючою, але потужною хвилею.
Попередні 5 днів з мене потроху виходив слизовий корок. Шийка готувалась не на жарт. Малюк був так низько,що я не могла сісти.
О 18.00 я зрозуміла, що це – воно. Навіть не засікала час. Цифр не хотілось, логіки – теж.Я була така щаслива і не хотіла звертати на себе уваги допоки перейми не стануть нестерпними.
читала до того, що перейми на цілому плідному міхурі переносяться легше. І вони дійсно якось так пружинили, а не боліли. Я зробила «вечірню розминку» - робила її щодня, так що ніхто в палаті не здивувався. Пішла прийняти душ – ледь дійшла. Не тому, що боліло, а тому, що перейми не давали рухатись, забирали всі сили саме на внутрішні скорочення. Повернувшись з душу, стала засікати час. Перейма – 40 секунд, проміжок – 10 хвилин. Самий початок. Але такий справжній. Тут зрозуміла, що треба терміново щось придумувати, щоби сховатись: нас-бо в палаті четверо, світло горить, а мені вже хочеться почати дихати.. справа вирішилась сама собою. Дівчата увімкнули телевізор, і він зайняв усю їхню увагу. Я оголосила, що йду спати, але телевізор мені не заважає – і відвернулась до стіни. А тоді вже розслабляла м’язи обличчя, тихенько дихала. І тіло саме підказувало, як легше переносити перейму. Трошки вбік… руку на живіт…
Може, здаюся дурною, але я відчувала справжнє задоволення. Ніхто мене не «пускав» в роди, я сама в них пішла. Нікого не питаючись. Так, як задумано природою. Тоді, коли задумано природою. Проміжок між переймами 8 хвилин. 7 хвилин. Ну, думаю, щоб тільки всі пішли спати – а тоді вже якось до ранку добудемо. А зранку, якщо це – «воно», піду на огляд. Так я подумала, коли потекли води. І от я лежала і думала, що ж то робити. Встати мокрій – «запально», покличуть лікаря. Спати мокрій – холодно. Щойно закінчилась перейма і можу говорити – найспокійнішим голосом прошу сусідку дати мені рушника. А в неї – гіпертонус у 26 тижнів, встати не може. Блін, мокро. Встаю, беру рушника – і тут ще один плюх – на підлогу.
Чийсь крик «в Юльки води відійши!» Палата наша – недалеко до оглядової. Хтось вже покликав чергову лікарку. Лікарка – меганеприємна особа. Дивилась на мене так, наче я в неї щось вкрала. І, нічого не питаючи, кричить до санітарок: «В операційну її! А якщо не може іти, то несіть». Я ледь по стіні не сповзла, хочу щось сказати, не можу. Шепочу: «Яка операційна? Я без свого лікаря нікуди не піду». А вона «в операційну!» - і все. Каже, що в мене в карточці написано «на плановий КР». Я в шоці. І тут, неочікувано, за моєю спиною виросли всі мої сусідки по патології, включно з тою, в якої був тонус. Кажуть, що не можна мене нікуди забирати, поки лікар не прийде. Чергова – зла, але мене вже ніхто нікуди не несе. Кажуть збирати речі, і йти в приймальне. Так і роблю. І раптом помічаю, що мої перейми в тій катавасії кудись зникли. Нема! Просто суцільне скам’яніння живота від стресу.
Санпропускник, клізма, перевдягання. Прийшов мій лікар. На крісло. Заперечно хитає головою. «только оперировать». Виявляється, після відходження вод дитина притиснулась голівкою до ділянки рубця. А шийка матки викривлена назад.

Далі у нас з лікарем відбулась розмова, яку я пам’ятаю слово в слово.

І навіть наведу мовою оригіналу, щоб точно нічого не перекрутити. Щоб всім було все ясно :
Я: - но у меня же ничего не болит, зночит рубец вне опасности!
Лікар: - когда заболит, будет поздно. Он просто упёрся головой, даже шейку выровнять не даёт.
Я: - но шейка ведь – не такая уж проблема, на большом открытии сама выровняется. Это ж банальная небольшая дискоординация
Л: - это у здорових женщин – дискоординация. А у тебя – однозначно операция. Отошли воды, через 6 часов может развиться инфекция.
Я: - какие 6 часов? Норма ж 24-48…
Л: - 6
Я: - 48
(ну, Ви зрозуміли. Я йому – чорне, він мені – біле.)
Я: - ну так хоть эти 6 часов дайте! Дайте мне мои 6 часов!
Л: - это невозможно, ребёнок упёрся в рубец.
Я: - я понимаю, что Вы устали за день и просто хотите спать.
Л: - я не дам тебе порвать матку.
Я – не дам согласия на операцию.
Л: - мне проще разобраться потом с бумажками, чем с твоїми осиротевшими родственниками

Доходить перша година ночі, надворі лютує зима. В ПБ карантин. Я погоджуюсь на КР.
О 01.00 Сергійчик гучним кроком сповістив світ про своє народження. 4.200, 56 см, 9/9 по Апгар.

Підсумки:
- У мене двоє синів, один рубець на матці і тотальна недовіра до ПБшних акушерів.
- У виписці було написано: дискоординація пологової діяльності, крупний плід.
- перед тим, як продовжити здійснювати мрію про багатодітну сім’ю, треба щось тотально змінити, напевно, в першу чергу, в собі.

Далі – однозначно, буде….

щиро дякую всім, хто дочитав до кінця

 

Відповідь: Розповіді про пологи

ось і я напишу про народження моїх діток.
Даринка народилася 10 червня 2008 року.

Вагітність протікала нормально. Лише на 12 тижнях в мене почалося загострення хвороби нирок, від госпіталізації я відмовилась, на той час мені важлива була моя робота (хоча зараз би я вже такої помилки не зробила). Але коли проблеми минули, то я насолоджувалась своїм станом, льотала на роботу до останнього, потім зібрала речі і в 34 тижні машиною приїхала до Львова, готуватися до майбутніх пологів. В 30 тижнів мене дивилися на УЗД і ще тоді все було добре. А в 35 тижнів 10 червня в 1 годині ночі, в мене відійшли води. Це було таким неприємним сюрпризом, що я спочатку не зрозуміла що сталося.
Речей в пологовий я ще не збирала, моя обмінка лижала в ЖК, в пологовий я поїхала лише з паспортом і резиновими тапочками.
Це був суцільний жах, води лелися з мене постійно і в такій кількості, що я весь час вибачалася, що я їм усю підлогу залила. Переймів не було. Оформили мене, поставили клізу. Вдягнули пологову сорочку і відправили в передродову (коли я народжувала малу, ще не було окремих родзалів). Подивилися мене, відкриття нема взагалі, перейми почалися але дужжже слабкі. А води все хлюпають. Почекали до 5 ранку, весь час слідкували за серцебиттям дитини. Голова не вставляється, мала в животі на переймах як риба в акваріумі плавала. Знов перевіряють, відкриття немає взагалі. І тут почали говорити про ймовірність КР. Я плакала і просила дати мені ще часу, мені його дали. Година за годиною, картина не змінюється. Потім мені вкололи ліки, які мали допомогти в дитинки розкрити легені. в 8 ранку серцебиття дитини почало слабнути, а розкриття і далі немає. В 9 ранку серцебиття дитини почало пропадати і я дала згоду на КР. Коли я йшла по коридору з родзалу в операційну, з мене все ще хлюпали води. Чомусь на останніх тижнях в мене розвинулося багатоводдя. І ось в 9:49 ранку народилася моя крихітна донечка, 2400 і 48 см. Легені розкрилися, але самостійно дихати вона не змогла і тому її забрали до реанімації на Орлика. Я дві доби проплакала і молилася, тому що шансів що вона виживе були 50 на 50. Я сцідила молозиво і передала на Орлика, що б її нагодували. На третю добу сказали що ризику для життя немає, але дихала вона все ще через апарат. Появилося молоко, мій чоловік з пологового 5 разів на день возив моє молоко до малої, що б її годували. На сьому добу мене виписали, і я зразу поїхала до своєї крихітки, а на 17 добу нас вже виписали з Орлика. Всі лікарі були здивовані, що таку важку дитинку і так швидко виписують. В малої була така жага до життя, що вона руками і ногами хапалася за соломинку, гамала мамино молочко, набирала вагу і ми щасливі поїхали додому.
P.S. Через рік малій поставили діагноз вроджена вада серця, і як потім мені пояснили, це і могло зпровакувати передчасні пологи, дитинка вижила, бо ВВС була операбельна, а якби ВВС була несумісна з життям, міг статися вкидень на раніших термінах вагітності.

але коли мала була вже здорова, все погане почалося забуватися, ми задумалися про братика чи сестричку. І ось в вересні 2011 року я побачила дві полосочки, і чомусь зразу була впевнена що в мене під серцем живе маленький хлопчик, якого я почала любити з першої хвилини його існування.

На облік я стала в 13 тижнів, від усіх аналізів відмовилась, здавала лише основні аналізи, що б контролювати стан нирок. Боялася повтоного запалення. Хоча перед вагітністю пройшла обсеження, сказали все добре. Зразу почала готувати себе і свого лікаря до того, що збираюся народжувати сама. Вагітність протікала добе, я була активна, старша мала не давала мені розслабитись При тому я кожну другу суботу їздила до Львова на навчання, а в грудні здавала сесію і готувалася здавати сесію в квітні. Інколи бувала паніка, чи дитинка рухається, чи все добре, але від того скоріше страждав мій чоловік, бо те все я виговорювала йому. Але він стійко тримався. Коли підійшов термін 33 тижні, я зібрала речі і поїхала до Львова. Так мені було спокійніше, бо почали мене мучати кошмари. Пройшов 34, 35, 36 тижні і я заспокоїлась. Мою сесію перенесли на травень, якраз коли я мала родити, всі сміялися, що на іспитах в них ще ніхто не народжував. В мене були вже зібрані всі речі, настрій був просто суперовий, стан ще кращий. Я ганяла по місту, хоча обіцяла, що буду відпочивати. 11 травня я пішла здавати свій перший залік, а в 6 вечора пішла на плановий огляд в пологовий, де мали рішити чи я зможу народити сама, чи мне планово прокесерять.
І ось кажуть що 70% що я зможу народити сама, я щаслива. Питаюся і коли це буде. Відповідь: або через добу або через тиждень, але якщо родова діяльнісь через тиждень не почнеться сама, робимо КР.
Вернувшись додому, я вже була впевнена, що народжу 12 травня. Так ще якраз в п"ятницю чоловік приїхав, а в неділю мав вертатися до Києва. Ну ось їсти не хочеться, попила чаю, відчуваю що живіт підниває, нічого нікому не говорю. В 12 годині ночі відчуваю перейми, прошу маму помогти мені голову помити, мама питається чи я родити не збираюся. Кажу ні, так на всякий випадок мию. Всі пішли спати, я теж лягла, дихаю. Чоловік проснувся, кажу все добре. В 1 годині перейми вже кожних 5 хв, наростають. Світло не включаю, гуляю по кухні, дихаю, почало мазатись. В 1:30 вже перейми інтенсивні, розбудила тата з мамою, поїхали в пологовий. Підняли в родзал, відійшли води. Перейми посилилися, відкривалася шийка матки, почало нудити. Слухали серцебиття дитини, пригала на м"ячику, дихала, робила масаж. Повним ходом була готова до народження. Але дитина так не рішила, мене дивляться на кріслі а води тікуть, голова не вставляється. Мені дали дві години, я навіть не замітила як вони пролетіли. Знов дивляться, а голова не вставилась, води хлюпають. Ось тут і стало зрозумало, що в мене така будова, що діти головою не вставляються в родові шляхи. Такі жінки народжують, але роди тривають по 18 годин. Стимулювати чи якось допомагати мені не можна було. Мене з рубцем стільки тримати не можна було. Коли відкрили живіт, матака біля рубця вже була на грані, дуже тонка, якби чекати 18 годин переймів, був би розрив матки. В 4:30 ранку рішили робити КР. В 4:55 народився мій син Олег, 3350 і 54 см. В 5 ранку я вже на нього дивилася, його приклали до грудей. Я заснула, як відкрила очі, біля мене сидів мій чоловік. Я була щаслива. В 9 ранку мене перевели в палату і принесли малого, він погамав і заснув. Його забрали спати в дитяче відділення і пообіцяли принести кормити. В 12 я встала і зразу пішла на нього дивитися. А в 16 годині його принесли і він був зі мною до самої ночі. В 6 ранку знов принесли годувати і він вже залишився зі мною. Нас перевели в палату сумісного перебування. На третій день мені перестали давати антибіотики, а на 5-тий день мене виписали. Молоко прибуло на 3-тій день, але до цього в мене було багато молозива. Зараз Їжачок сопить, а я радію що хоч і вийшло не так як я планувала, але дитина сама вибрала час свого народження, я пройшла перші стадії родів, і зараз мені все одно яким шляхом він з"явився, головне що він здоровий, він зі мною.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Пишу коротко, поки спить пупсік
Води відійшли в 1:15, позвонили лікарці, сказала збиратися і їхати по неї (то якраз по дорозі в пологовий)
Приїхали туди в 2:30, все спокійно (крім чоловіка, він мене аж дістав по дорозі "а ми встигнем?", "а то нічо, що по ямах трясе?"...). Там мене оформили і десь по третій я пішла на родзал, лікарка оглянула, сказала йди попробуй відпочити перед пологами, сама пішла в сусідню палату подрімати (тільки зі зміни прийшла), зі мною залишила акушерку.
Я лягла і через деякий час зрозуміла, що вот воно починається.
Лежати під час перейм не могла, ходила по родзалі, не можу сказати, що боліло сильно, досить терпимо (стимульовані перший раз були набагато болючіші)
так я походила - походила, десь пів 7 почались потуги і в 6:55 мій солоденький вже лежав у мене на животику і шукав цицю

єдиним недоліком моїх ПП був розріз, вони до останнього не різали, але став рватися старий шов, зашивали на живо((((((( так як маю алергію на обезболюючі(((

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Тепер і я напишу свою історію, поки донечка солодко спить
Вагітність протікала чудово, але мене настроювали на КР (через зір). На останніх тижнях я звернулась до незалежного окуліста, який і ощасливив мене, що я можу сама народити своє щастячко, чому я безмежно раділа і чекала того щасливого дня. На 38-му тижні в понеділок, почала потрошки відходити пробка, так я знала, що до 40 тижнів не доношу, що донечка хоче зявитися на світ раніше, десь через тиждень. У п’ятницю я відчула, що таке тренувальні перейми. Той щасливий день наближався. Середа, 20 червня – о першій ночі чітко зрозуміла, що починається. Перейми були відчутні кожні 14-11 хв., але вдавалося поспати. На ранок перейми стали слабші і я подумала, що ще мабуть не скоро Та під обід перейми відновились і були сильніші теж кожні 11 хв. Вирішили з чоловіком їхати по наше щастячко в пологовий. Прибули коло 2-ої години, взяли мене на крісло – відкриття 3-4 см. Відправили перечікувати перейми в родзал. Через дві години – відкриття 6-7см. Перейми слабенькі, але інтервал скорочується до 2-3 хв. Ще через дві години відкриття 11см, але матка так і не опустилася, і так же не сильні перейми. Пробивають води, і перейми стають просто нестерпними. Ці 20 хв, коли перейми переросли майже в одну суцільну я думала, що втрачу розум, настільки було важко їх передихувати, та деякі знання, які почернула, ще задовго до того, все ж допомагали мені бути при памяті і контролювати перейми. Матка не опускалася, наказали мені тужитись, коли переймочка наросте, кілька потуг і перші розриви плюс кровотеча, малеча рвала весь родовий шлях. Це було важко… Дуже хотілося спати, лікарів просто не чула, не сприймала, говорив до мене коханий. Якби не чоловік, який весь час був поряд я незнаю як би то пережила. Ще дві потуги – і маленьке сонечко у мене на животі. Яке полегшення, болю вже немає, донечка вже народилась. 20:15. Поки сонечко плакало на животі, народилась плацента, потм мене зашивали. Подумала, що потуги мені зовсім не були важкими і не болючі, то тільки перейми додавали такого болю.. Зважили, поміряли нашу Христинку і залишили нас утрьох на дві години. «Як добре, я вже мама..»: крутилось в голові. Хоч було справді важко, та я щиро вдячна Богу за такий чудесний дарунок, за ці солодкі очка, носик, ручки… За те, що не залишив мене в важку хвилину і допоміг народитися нашій Христиночці. Дівчинка здорова, гарненька 52 см. 3650 кг. Я щаслива, і якби мене хто спитав чи зголосилась би народжувати так ще раз, я б однозначно відповіла «Так!». Таке маленьке чудо того варте

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки діти сплять, напишу про народження Миколки.
Мені було дуже цікаво якими будуть ці пологи. І де вони будуть також))) Не планувала їх як попередні, не малювала нічого в уяві. Хай дитя народжується як знає.
От в ніч з неділі на понеділок почалися перейми. Скоро зрозуміла, що нетренувальні. Гарні, ритмічні. Переживала їх на балконі і насолоджувалася природою і наближенням зустрічі з моїм малятком.
Вранці інтервал був менше 10 хв і відійшла пробка. Чоловік повіз старшого сина в літню школу, а я думала, чи встигне він повернутися до народження маляти.
Та все раптом змінилося. Чоловік потрапив в аварію, на щастя постраждало тільки авто. А в мене від хвилювання вся родова діяльність припинилася. Тиша.
У вівторок ми святкували день народження донечки. Зібралася родина. Сидимо за столом. І раптом починаються перейми. Чому пишу раптом? Бо то були дуже-дуже сильні і болючі перейми, та ще й практично без перерв.
Я втекла до кімнати. Від болю хотілося кричати. Передихувати не могла. Знайти собі зручне положення теж. Врешті кличу чоловіка і прошу всіх випровадити, бо мені треба якось розслаблятися. Чоловік каже: "Давай ще півгодинки почекай, хай торт поїдять". А мене добряче хапає практично щохвилини.
Пробую заспокоїтися, поговорити з малям, молитися, дихати...Все нічого. Тільки біль і бажання кричати (але не можу, бо повно люду в хаті). Врешті не витримую і біжу до ванної, вмикаю гарячу воду. Під шум води починаю гудіти-ричати. Стає направду легше. Тоді залізла у воду і знову пробую розслабитися іпереживати перейми.
Дається важко. Приходить чоловік, каже, що відправив всіх гуляти разом з нашими дітьми. Спитав, що будемо робити. А що робити? Народжуємо. Ще трошки і знаходжу позу, в якій можу переживати перейми - навприсядки, нахилившись до краю ванни. Можу трохи зосередитися, починаю молитися, також кажу собі, що перейма -то 1 хв і вона наближає мене до дитятка. Дитяткові кажу, народжуйся, як хочеш, мама тебе чекає.
Чоловік кілька разів пробував щось зробити (масаж, зняти одяг з мене, подихати), але скоро зрозумів, що все марно.
Раптом знову тиша. Чекаю на нову перейму, а її нема. Не думаючи, виходжу з ванни. Йду в кімнату. Чоловік питає про всяк випадок чи не поїдемо ми в пологовий. Кажу, ще не знаю, може ще і відкриття нема, то я просто не вмію біль терпіти, і може ще кілька годин треба чекати. Вирішую "глянути" відкриття. А там...голівка! Я аж повірити не могла. І така радість мене пройняла! І спокій. Все чудово. Чекаємо потуг.
Вмостилася собі зручно на колінах. Незабаром пішла потуга. Болю нема. Я спокійна. Розслаблена до максимуму. Не тужусь. Чекаю. Хлоп! Міхур тріснув. Полилась водичка. Підбіг чоловік. А я така щаслива! Наступна потуга. Ще одна. Чую як почала просуватися голівка. Не тужусь. Дихаю і розслабляюся. Знову тисне...є голівка мені в долоні))) Коханий каже: "Яке личко!" Ще одна потуга і думка в голові: "Яка та дитина велика!" Трохи потужилася. Все. Маля приземлилося переді мною на животик. Кряхтить.
Від щастя хочеться не то плакати, не то сміятися)) Беру на руки. Хлопчик. Цицю одразу не бере. Ну, нічого, малий передихни.
Пересуваємося на сухе місце. Починаємо гамати нарешті. За якийсь час чую перейми. Народжується плацента. Ціла. Ще через якийсь час перерізаємо пуповину і перевязуємо її...зубною ниткою (іншої чоловік не знайшов)).

Я не орієнтувалася в часі зовсім. Постфактум за фотографіями і телефонними дзвінками того вечора, ми визначили, що почалася та хвиля перейми після шостої години, а народився малюк кілька хвилин по девятій.
Ну, і післяісторія є ще.
Цілу середу я почувалася чудово і жила практично звичним життям. Ще трохи повідбивалися від родичів, котрим потрібне було "добро" від лікарів. А от в четвер вже чулася слабо. Страшенно крутилося в голові. Потім в обід зявився біль в тазу, який я не могла ідентифікувати. До вечора той біль став нестерпним і ходити я не могла. Викликали швидку. Поїхали в пологовий. Попередньо сказали, що сімфізит. І лікар, і медперсонал були дуже дружелюбними: жодного кривого слова чи зауваження. Вранці прийшов травматолог, зробили реньген, щоб переконатися, що кістки не розійшлися чи ще щось гірше. Ні, тільки сухожилля. Чому так? Доктор схилявся до думки, що я щось підняла або впала. Не падала. А от підняти донечку і не зауважити цього могла.
Що робити? Лежати, лежати, лежати. Скільки? Невідомо. Дякувати Богу, мені знадобилося лише 5 днів, щоб знову відчути себе нормальною людиною. Ще дуже вдячна, що в пологовому нам трапилися адекватні лікарі. З ліків поставили крапельницю з глюкозою, вкололи знеболююче і ми поїхали додому.
А слабість була, бо гемоглобін впав до 65. Що я вже проходила після других пологів. Дієта з петрушки, печінки і ягід себе виправдала. Через 10 днів уже був 85.

Ось така- от історія.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Перші пологи були не найкращими, в першу чергу в міру моєї до них неготовності. А от перша вагітність була казковою і просто непомітною. Завершилась народження мрії – донечки і досить швидко після її появи нам стало зрозуміло, що ми хочемо продовження

Вагітність 2.
кому цікаво, описую свою нелегку вагітність.

Ми не застерігались, тому вийшло так, як дав Бог - маємо різницю у віці між дітьми 3,4 роки.
Восьмого жовтня минулого року одружувався наш добрий товариш, весілля було просто бомбезне, з тих випадків, коли йдеш і знаєш майже всіх По весіллі мені було зле, з чого не відомо, але зле конкретно. Нудило, голову хтілось викинути, а шлунок взагалі казав «до побачення». Оскільки не було чого виникнути просто так такому стану, який повторився вдруге за короткий час, прийшлось купити тест на вагітність. Він був негативний. Таке ж було з Софією, я вже була вагітна, а зіпсула ше аж 3 тести. Такщо одному тесту ми не повірили, бо мене періодично нудило і я шось перестала вміти нормально відкрити холодильник… Словом рівно за місяць від весілля, 08-го листопада минулого року на УЗД нам сказали: вагітність, плід один, 6 тижнів і 4-5 днів
Перші тижні і до 16-18 тижня холодильник я відкривала або в масці, або з закритим пальцями носом. Смаку їди не відчувала взагалі. Тиск падав до таких цифр, шо я не могла встати, нижній до 45-40 мм.рт.ст., верхній до 70 і так далі. На Різдво ми з Софією перенесли якийсь вірус і він у нас обох ускладнився бронхітом. Лікувались ясно шо чайочками-народно-медичними методами тощо. Ніби виздоровіли. В другій половині лютого знову вірус і в мене вже ускладнення обструктивний двосторонній бронхіт, або двостороння пневмонія… Лікована цефіксом (АБ широкого спектру дії, але слабий), мікстурами і чайочками… рентгену не робили, ну бо ж вагітні… а треба було.
Винесла урок: вагітна МУСИТЬ БУТИ ЗДОРОВА! Хвора вагітна є ризиком і для себе, і для дитини.
Якось ніби підлікувались, якось ніби вже не кашляли, але повністю здоровою я не чулась, постійно була захрипла, часто поболювало горло і закладало ніс. Я мало куди ходила взагалі, про роботу мовчу, там я появлялась вряди-годи на годинку-дві і то зовсім нечасто.
В середині квітня ми впритул зустрілись з жахливим діагнозом: дерматоз вагітних, іншими словами дерматит вагітних, або свербіж вагітних. Розпочалось з однієї плями на передпліччі і однієї на нозі в області стегнової ділянки. Далі на руках плями збільшились, обсипало ноги і живіт. 21 квітня, 29-30 тижнів вагітності, ми поїхали в Закарпаття. Там мені стало гірше, не знаю чи це була така реакція на зміну клімату, чи просто гормональні зміни глибше відчулись, я вже вся була в таких доволі яскраво-червоних плямах (крім лиця, шиї і долонь), які лущились, свербіли, особливо вночі і свербіж не знімався жодною зовнішньою маззю. Антигістамінними старалась не зловживати, тільки брала діазолін часом, щоб поспати (на мене він спричиняє сонливий ефект). Зовнішні мазі, такі як дермалекс, той же феністил, судокрем тощо були ефективні 15-20 хв. Дуже важко було одягатись. Носила тільки прості речі, все хоч трохи штучне відразу викликало дикий свербіж. Тому я майже весь час була вдома. З 1-го травня я вже практично нікуди не ходила, бо ні настрою, ні самопочуття доброго не мала і тому просто була вдома. 28-го квітня весілля товариша далось мені надзвичайно важко, я витримала аж 3 години і це був мій останній «похід в люди».
35й тиждень ознаменувався знов якимсь вірусом і ускладнився обструктивним бронхітом. На Батальній мене послухали і відправили на спірометрію. Хоч показники спірометрії були більш-менш, але вентолін мені виписали. Оскільки дихати мені було вже доволі важко, то по частоті дихання і аускультативних даних мені поставили дихальну недостатність. До тижня часу стало краще. Вентолін залишила на «при потребі».
Наближався час «ч». На 38-му тижні мене почали хапати тренувальні перейми. Якось вони мені видались вже геть не тренувальними і ми були на огляді на Батальній. Відкриття було 2 см, незначно згладжена і вкорочена шийка. З таким ми вернулись додому. Ну і через тиждень було забито останній цвях моїм болячкам : 38 повних тижнів, Софія принесла ентеровірус, в обід захворіла по повній програмі, а під вечір і вночі я. І то так справді по повній: з кишковим синдромом, ломкою, температурою тощо. Через три дні класично приєднався кашель і слідом за ним загострився обструктивний бронхіт. Через тиждень, 22-го червня ми поїхали на Батальну до лікаря, в якого я мала народжувати на огляд і щоб їхній терапевт послухав що там в легенях. Терапевт на Батальній послухав і сказав, що в легенях більш-менш, але їй не нра серцеві тони і мені зробили ЕКГ. Далі вже історія перед пологової госпіталізації і самих пологів.

До чого я все так детально описала з своїми болячками. По-перше, можливо комусь стане щось в пригоді чи хтось має запитання, бо аналогічно чується, питайтеся – відповім. По-друге можу сказати таке:
1. Повторюсь: Вагітна має бути здорова, це запорука здорової жінки, майбутньої мами і майбутньої дитини;
2. Якщо у вагітної імунітет пішов спати з невідомих причин (можливо гормональних, можливо «все ліпше дітям» - неважливо), вірусні, які ускладнюються інфекційно-запальними процесами ТРЕБА ЛІКУВАТИ, а не тикати пальцем в небо, процеси гниття інфекцій в організмі жінки некорисні нікому і в першу чергу власне тому плоду, тій дитині, яку ми оберігаємо. Це все добре, мінімум втручань, але і наслідки хворіб треба враховувати;
3. Якщо вагітна захворіла, їй треба обстежуватись, пальцем в небо призначений мені антибіотик невідомо що зробив і чи взагалі хоч трохи поміг, тобто до всього треба підходити з розумом. Ясно, що якщо до вагітності ви давно на гомеопатії, то і звернетесь до гомеопатії, але переходити вагітною з традиційної медицини на щось інше – я б не переходила.
Отакі мої висновки по доволі нелегкій вагітності.

Передпологова госпіталізація і власне пологи.

Отже 22-го червня на Батальній після змін, які двічі підряд були виявлені на ЕКГ, мене скерували мед (ОКЛ) на обстеження і госпіталізацію. Мені зробили ЕхоКГ (виявили рідину в перикарді, ущільнення стулок мітрального клапана, змінену фракцію викиду), рентген органів грудної клітки (явно показував, що обструкція є і дихальну недостатність написали правильно), скерували робити купу аналізів (благо ревмопроби не виявилась позитивними), знайшли білок в сечі і з таким букетом мене госпіталізували. На Батальній я вчинила істерику, я планувала народжувати у доктора Литвинчук, то мій 100%-вий лікар, я і слухати не хотіла про ніякий медінститут, а все-таки нема злого аби на добре не вийшло.

Батальна мене прийняти не мала права при відкритому меді, оскільки не має відділення ектрагенітальної патології.

Вранці в понеділок, 25-го червня, коли крім інструментальних аналізів, були вже готові і клінічні мені призначили лікування. Без антибіотику не обійшлось, я вже всіх слухала і мало що фільтрувала. З розмов між лікарями я зрозуміла, що КР мені не грозить взагалі, бо є серцево-легенева недостатність і найважливіше – це усунути кашель якомога краще, щоб в пологах я могла дихати. Нам настійливо почали рекомендувати партнерські пологи. Мій чоловік ніколи такого не хотів, але бачив мій стан і навіть не сперечався. Мабуть йому було страшніше ніж мені. За 2 дні антибіотику я почала менше задихатись, відхаркуючі теж дали свій ефект, напевно і серцеві препарати, от що ми не могли усунути – це заблокованість носа. Ніс я чистила тільки аквамарісом, бо крім набряку слизових ЛОР там більше ніц не побачив, але це не помагало взагалі. Капати будь-що судинно-звужуюче мені було протипоказано, оскільки судинно-звужуючі впливають на гладку мускулатуру, а мені бажано було ще трошки антибіотику попити, тоюто відтягнути початок пологової діяльності. От так я дошкандибала до четверга, дня Конституції.
В 10-й годині ранку мені задзвонила товаришка з меду, запитати як я, чи ще не народила, як чуюсь тощо. 10:20 я вимушено закінчила розмову, бо раптово почались перейми.
Мене оглянув черговий лікар і я задзвонила до своєї докторки. Відкриття було 5-6 см, перейми регулярні, активні, але короткі, шийка близько 1 см, а то й менше, голова низько . Подзвонила чоловіку, він завіз Софію моїй сестрі і скоренько примчав. Я до того старалась трохи ходити, трохи сиділа на м’ячику коло стінки, раптово захотіла спати, і таксамо раптово перехотіла і тут приїхав чоловік – з того моменту перейми якісь стали для мене легші. Може просто приїхала людина, яка дуже зібрана завжди в критичних ситуаціях, а може нас так настроїли на пологи, не знаю, але якось було легко доволі передихувати перейми і між ними я старалась відключатись. Орієнтовно 13:30 мені лікар сказала показатись на кріслі. Відкриття не збільшувалось, перейми не здовжувались, хоч інтервал зріс, і вони були регулярними. Я по-трохи почала змучуватись, хотіла кашляти, кашель дуже забирав сили. Десь за хвилин 10 раптом настали такі довгі перейми, кілька, одна за другою, що здавалось, вони тривають вічність. Я вирішила встати і спертись на чоловіка спиною і відчула, що мене тужить. Води ще не відійшли.
На кріслі лікар констатувала повне відкриття і пробила плідний міхур. Потекли води… я бачила обличчя всіх: і свого чоловіка, і лікаря і акушерки і дитячого лікаря, очі були у всіх як тарілки. Води були густо-меконіальні (ну це нестрашно ніби), але колір темно-сірий і зелений. Це свідчило про масу всього, що я перенесла за час вагітності. Добре, що вголос ніхто цього не сказав, які ті води, бо я б здала напевно, думаю кожен з вас розуміє, що йдеться про те, що такі води вказують на можливість перенесення внутрішньоутробних інфекцій плода. Але все по-порядку.
Отже потуги, наростаючі з кожним разом, тривали приблизно 40 - 45 хв і народилась дівчинка, з тугим обвиттям пуповиною навколо шиї, але така гарна, така чудесна, і така наша-наша, що здавалось я зараз полечу з нею кудись з крісла. Дитину відсмоктали від вод і від меконію, і скоренько приклали мені до грудей. Нестимульована дитина і стимульована – це велика різниця, якщо Софія дуже в’яло смоктала, то наша друга новонароджена дівчинка, напевно, якби могла -мене б з’їла. Одночасно з нею я теж захотіла їсти і закомандувала мужу, аби вже дзвонив мамі чи сестрі і нехай несуть мені налисники з білим сиром і то вже. На вечір я ше собі замовила тушеного кабачка з картоплею))))))))))))))) Словом ожила, бо вже народила. Після прикладання з однією незначною потугою народилась плацента. Плаценту відправили на гістологію, як і води, ну бо це так має бути в випадках складних пологів.
Марта народилась 14:35, 28-го червня. Важила 3600г, зріст 52 см, 8\8 балів по шкалі Апгар. Красуня.
Чоловік у мене золото. Партнерські пологи це супер, шкода, що перший раз я не народжувала з чоловіком, вже як є.
З усього пережитого можу сказати, що диво Боже, створене з маленьких сперматозоїда і яйцеклітинки без сумніву найчудесніше в цілому світі, що тільки може бути. Я - подвійна мама. Якось збагнула до кінця таку радість аж вдома, коли мене ледь не збила з ніг Софія. Я щаслива. Багато ми пережили, наїлись страху, але ми дуже-дуже-дуже щасливі.

Бажаю всім легких і приємних пологів і гарної зустрічі з Вашими немовлятками! Це диво материнства незбагненно величне і прекрасне!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки моя малеча спанькає, напишу і я коротко.
Вагітність була планована і очікувана. Коли побачила дві смужки, не могла повірити. Вийшла з ванни, показую чоловікові, а він каже - що то таке, що ти мені показуєш? Радості не було меж
З самого дитинства я знала що народжувати природньо мені ризиковано, через важку стадію дисплазії, яку лікували тоді два роки і ледь мене з того витягли. Професор який мене тоді вів, сказав що народжувати природньо - ні в якому разі, бо буде біда. Але я під час вагітності пройшла купу обстежень, проконсультувалася з купою лікарів, висновок - цілком реально, але тре буде дивитися по ситуації. Теж ж саме сказав О.В.Данков. сказав що ближче до дати подивиться мене в кріслі, подивиться чи нема патологій будови тазових кісток і тоді будем бачити, крім того буде відомо остаточно як лежить дитинка і скільки приблизно важить. Доречі на моє ПДП його не мало бути. Він мав мене передавати комусь якби я народжувала під час його відсутності. 20 числа - 39 тиждень я мала йти на огляд. Купила набір. все собі звечора поскладала і сіла з чоловіком дивитися матч Україна-Англія. Було дуже душно і після першого тайму ми вийшли погуляти - на вулиці було трохи легше. Почули як весь Сихів гудів коли наші майже забили. Потім сіли на лавочку під будинком. За кілька хвилин і відчула що щось протекло. Мала надію що то води, бо потекло досить сильно. Але коли побачила на пальцях кров, ми побігли додому. Я чомусь була спокійна як удав. Знала, що дитинка вже повністю доношена, добре відчувала рухи. Вдома подзвонила лікарці з ЖК, яка сказала терміново їхати в пологовий і дзвонити Данкову. Я ще вирішила залізти в душ, бо через жару була вся мокра, думаю собі, як же ж я буду така липка і мокра народжувати, і мацьопу викладатимуть на мій спітнілий живіт. Поки приймала душ, кровотеча посилилася. Вийшло два згустки (один розміром з пів долоні), не схожі на кров"яні, швидше на шматки якоїсь тканини. Тоді я по справжньому перелякалася. Погнали в пологовий. Мене оглядав черговий лікар. Сказав відкриття в 1 палець. Поки оглядав, я залила всю оглядову. Нічого мені не сказав, лиш що госпіталізує мене і буде дзвонити Данкову. В передпологовому мене ще раз оглянули, цього разу якась лікарка - теж нічого не сказала. Але була дуже стурбована на обличчі. Мені показали ліжко, де лягти і сказали чекати приїзду лікаря. Чекала десь години 3-3,5. Весь той час відчувала не сильні але дуже регулярні перейми кожні 3 хвилини. Тішилася ними, думала, от-от приїде Данков і мене переведуть в родзал. Лікарка, яка мене оглядала забігала кожні 20 хв спитати як я, (я так зрозуміла, перевірити чи я ще притомна) і послухати маля. Десь біля 5 ранку приїхав Данков. Відразу оглянув мене в кріслі, відкриття так і лишилося в 1 палець і відразу, не думаючи, сказав щоб вели в операційну. мені сказав лиш що йому шкода, але нічого не можна зробити - сильне відшарування плаценти. Потім все як уві сні. Коли мене поклали на операційний стіл, було відчуття що мене розпинають. Я плакала і не могла заспокоїтися. А потім прокинулася, коли чоловік помагав перекласти мене на ліжко. Хотіла спитати де моя дитина, але не могла видавити з себе ні звука.
Потім чоловік передав мені розмову з Данковим. Якщо коротко - Ви не дарма зупинили свій вибір на мені, знаєте хто я і знаєте що якби щось можна було зробити, я б зробив усе можливе. В даній ситуації ПП були б ризиком як для життя дитини, так і для здоров"я вашої дружини. Отак.
В післяопераційній ще трохи плакала, але потім принесли мою крихітку (3350, 54 см) і всі ті нюанси якось відійшли на другий план. В той же день ми гамали молозиво, вже наприкінці наступного прийшло молочко (чому всі дуже дивувалися, особливо наша неонатолог, яка настійливо пропонувала догодовувати в перший же ж день, бо, мовляв, в тебе після КР молоко буде невідомо коли). Виписувалися вже з тою ж вагою, з якою народилися.
Ось така наша історія... Не все як хотілося, але результат того вартий мій скарбик зараз тихенько сопе носиком Тепер, коли вже по всьому, маю якесь таке відчуття, що така була Божа воля. Що, можливо, він мене таким чином врятував від ПП, які б могли можливо нанести непоправну шкоду моєму здоров"ю.
Про причини того відшарування ніхто нічого так і не сказав конкретно. Сказали що причин могло бути купа...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нам вже 2 місяці і 14 днів... Малеча бавиться з бабцію, а я пишу свою розповідь...
Вагітність була бажаною і проходила дуже легко. Я не знала що то таке "токсикоз печія, набрякання ніг" і т.д. На роботу ходила майже 8 місяців (хоч давно вже була в декреті). Якби не великий животик і їзда маршрутками - ходила б до самих родів. Сумки не пакувала до останього, аж доки одногрупниця не родила на 37 тижні. От тоді я запанікувала і швиденько все купила. І стала чекати... Народжувати мала 23-25 травня, але бабці казали на 18 травня, щоб була Іринка, на що я категорично не погоджувалась..
Так от наступило 12 травня - субота. Я нормально почувалась і вирішила піти на базар за покупками. Все скупила, ледве ті пакети додому дотягла... Весь день прибирала, готувала і т.д... Лягли ми спати з чоловіком. І тут десь біля 2 я просинаюсь з болем в животі. Думаю ну от і все.Схватки, засікаю час - кожні 25 хв, але чоловіка не буджу, думаю хай буде хоч кожні 10 хв. Так я відходила , передихувала, пішла в душ і все пройшло ( подумала про передвісники пологів)...Зранку розказую чоловіку, а він розсердився що я його не збудила.Вдень знову почались схватки, вже кожні 20 хв і знов все пройшло. Розказала про це мамі (вона була в селі), яка порадила мені подзвонити до лікаря Федини.Про що потім я дуже пожаліла. Лікар сказав негайно їхати в роддом на огляд( 9 вечора). Ми з чоловіком зібрались і поїхали.Виявилось відкриття на 2 пальці. Додому мене вже не відпустив, сказав що "сьогодні народиш" . Це була неділя. Оформили мене в родзал і я стала чекати, чоловік поїхав за пакунками додому.Обоє так спішили що приїхали тільки з обмінною картою. От лежу я в родзалі і нічо, на схваток, ні болі, тільки слухаємо крики майбутніх мамочок. Так пролежала я там майже 3 год і перевели мене в патологію(чого я найбільше не хотіла), чоловіка відправили додому. В патології я пробула аж до п'ятниці і схваток так і не було. Наніч лікар мене відпускав додому, а в день я приходила і здавала аналізи, слухала всякі розмови мамочок про їхні пологи. Просила вже чим пошвидше родити, бо лежати в патології то "повна жесть"- принаймі для мене.
Наступила пятниця 18 травня (Ірини). Схваток у мене так і не було. У 8 вечора приїхав за мною чоловік, лікар відпустив додому. Ми вирішила трошки прогулятись. Так від Мечнікова ми пішки дойшли аж до центру . Я ще вирішила з'їсти хотдога, щось мені дуже захотілось, хоч знала що тої гадості їсти вже не можна. Але з'їла. Так ми гуляли до 22-30. В 23-00 були дома. Я помилась, зробила чай і лягла в ліжко. Тут чую щось недобре. Встала і відійшли води. Чоловік аж побілів(Першого разу коли їхали в роддом - був спокійніший, а тут так панікував...). Визвали таксі і стали чекати, почались схватки і то такі сильні, що в машині я вже їхати не могла.Засікаю час - кожні 4 хв. Таксист тільки просив "щоб не народила в машині" . А я просила тільки щоб не на Ірини народити.. В 23-40 були ми вже у родзалі, чоловік мені всяко допомагав, за що йому дуже вдячна, найперше за моральну пітримку. А у 1 ночі 20 хв я вже народила нашу доцю . Роди були легкі, тільки 2 внутрішніх шва, які мені зробила малеча своєю руцію. (бо виходила головкою і ручкою) 3100 кг, 50 см і 9,9 за Апгар. Федина одразу відправив чоловіка помолитись в каплицю за здоровя маленької. В родзалі я пролежала аж до 5 вечора, бо не було місця у палатах. Хоч і роди були легкі, зато потім піднялась температура, коли почало прибувати молоко, потім і температура від нирки. Але то вже інша історія...
П.С. Кажуть що бути батьками важко, а особливо мамою. Але маленьке чудо- того варте. Хоч і клопотів додалось і не висипляюсь. ( потім висплюсь ) . На моїх очах доця росте, вже почала агукати . Так хочеться такі моменти ЗАПАМ'ЯТАТИ..
Дівчатка - не бійтесь народжувати і легких вам пологів...