Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

такс, тепер і мені можна тут писати

ліричний відступ: протягом вагітності я вишивала ікону бісером, довго, нудно, зважаючи на мій настрій, але чим ближче було до пологів, тим бісеринки швидше вкладалися в рядочки і стовпчики. я собі поставила за умову, що не буду народжувати доти, поки її не вишию. лялю я якось просити про таке не могла, а от сама настроїлася. так і вийшло - в 7 ранку я її закінчила, гарно протерла, і поїхали з чоловіком здавати в рамарню, де жіночка не менше за мене дуже дивувалася, чого це мене так ловить а ще більше вона була здвивована, коли дізналися, що ми в той же день народилися))

єдине, про що я просила ляльку - це по можливості, попроситися на світ на вихідних - тато буде вдома, з роботи не буде гнати і всьо буде спокійно)

за тиждень до пологів відійшов корок. кульки перепакувалися ще бо-зна який раз в присутності чоловіка. цілий тиждень ми чекали дату Х, але під кінець розслабилися, особливо коли проминуло перше ПДП - 27, друге ПДП - 1 березня, ну а за підрахунками мого лікаря, 40 тижнів нам стукнуло в суботу, 2, і я поїхала слухати сердечко. все було в нормі, тільки тиск в мене трошки впав -я списала на маршрутку, бо дууже мені зле в ній стало, добре, що я не часто ними користувалася). і нас відпустили додому, щоб через тиждень показати і пройти огляд на кріслі, ну а вже там якщо малявка передумає - то лягати в патологію. такий сценарій мене повністю влаштовував, тому я з спокійною душею поїхала в рамарню, і ще потім вишукувала терте какао, бо планувала під кінець наїстися шоколаду - всі кажуть, що всім вагітним перед пологами хочеться солоденького, тому в мене в запасі було 5 шоколадок в кульках, але я ще вирішила перевірити "готовність" домашнім

уже від 2 дня мене легенько підловлював живіт. я собі ні буб-бум, тренувальні то в мене віддавали в ногу, тому я чекала перейм таких, що хіба лежати зірочкою, бо рушити не зможу))) регулярності не було ніякої. прийшли додому, побачила кров зі слизом, кажу чоловікові - всьо, ми скоро народимся, бачили б ви його задоволене лице)))) перейми ніби 7 хв, але так, не болить. поспали, вирішили набратися сил, стало 15хв. тут подумали поїсти, бо ще ж точно не скоро, я ще прибирала і пилососила (тут вже пробивалося на 5хв), ніколи б не подумала, що це роди, бо ну не болить, всі якось так описували, що я собі склала таку картинку, алгоритм, що просто нема куди)) одним словом, в мене були тренувальні перейми - так я запевняла чоловіка. всі перейми я передихала першим типом, бо решта мені не помагали + крутилася голова. вже десь перед 10 вечора, коли вони стали тривалістю вже майже 1 хв, я вже казала, давай сюди ношпу і валер"янку, бо то щось дуже сильно на тренувальні. подзвонила лікарю - вона теж каже, не може бути, а перейми 5-5-3 і 4-4-2. муж чемно намагався це все точно підрахувати, але напевно не вдавалося. в 11 поїхали в пологовий. ніколи не думала, що дорога до мечнікова таака довга. а таксист з чоловіком обговорюють в кого які знайомі як родили і коли води відійшли
приїхали - відкриття 8 см. обнадіяли, що години через 2 народжу. ну а вже в родзалі було трошки веселіше - і на боці лежали, і на м"ячику каталися, (потім прокололи міхур і були гарнюні зелені води) і присідали пів години, поки не почало реально підтужувати, але все одно 2 довгі перейми-потуги, і 1 коротка. я ще так дивувалася, чого вони в мене так. на кріслі я вже була реально дуже "заскочена" тим, що це все так не регулярно і не сильно, тобто боляче.
тужилася я неправильно. факт. мені на курсах розказували і показували, і кудись я те повітря направляла, але не туди, куди треба було. певне в сечовий або по верху в живіт. згадую постійно слова однієї жінки - вам скажуть какати, фу, яке негарне слово. ви повинні народжувати. ви не повинні какати. а мені якраз треба було слухати лікарів і какати, бо те, що я відтворювала своє розуміння потуг, то було дуже великою дурницею. ну, але через пів години результату ніякого. надрізали . ще пів години відчуття, що дитини тільки підходить і ховається назад. я вже починала панікувати, ЧОМУ, ну чому навіть при неправильних потугах дитя не виходить?? пригнала купа лікарів. ставлять капельницю. потуги нарешті вирівнюються в часі, хоча б 2 хв., але по силі не дуже змінилися. тут на мене нахлинуло - все, кесарево вже робити не зможуть, дитина низько, лишаються тільки щипці. від одної думки про них і уяви тої конструкції мені скрутило живіт. дякувати Богу. бо я нарешті покакала - дитина вилетіла як пробка від шампанського навіть не за всю потугу. зі всього незвичайного - то притискав ручку до лиця. я так і не знаю, чому він не хотів виходити(((

поки зашили, забрали капельницю. пішло пів банки. якщо говорити чесно, я дуже рада, що зі мною був чоловік - мені було всьо одно, що вони там триндять і роблять, я реагувала тільки на акушерку (золота людина і мегапозитивна) і слова лікаря. чоловік їх мучив за кожен документ і підпис, йому кілька разів казали вийти, але він сказав, що лишається, і вже не заперечували. йому розказували, що зі мною роблять і чому. він навіть на неонатолога трохи погаркав, бо вона трошки з дитиною неввічливо поводилася. ми відмовилися від стимуляції, і він не купив окситоцин, але щось таки вкололи(((, певне свій.

одним словом, не хотіла я тої стимуляції і не хотіла надрізу, але чомусь я спокійна і не маю ніякого жалю на лікаря. я не знаю, що я б робила на її місці, коли вже йдуть 1 год 20 хв потуги і без результатів. вона ще потім приходила і казала, що мусила надрізати, хоч дуже не хотіла. я зробила висновок, ще це певне єдине, що було непотрібно.

а далі почалося пекло, бо те, що відбувається в після родзалу - це знущання над мамою і дитиною. особливо, коли тобі ще не дозволяють встати, а дитину забирають (були певні покази, але могли і лишити). найгірше те, що після пологів я розмазалися в тряпочку, і говорити ні мені зараз дуже важко, і зібратися ще ніяк не можу досі.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки мої діти сплять (ніколи не могла подумати, що так скоро буду писати про дітей в множині) і я не маю чим зайнятись... пишу.
За 2 дні до свого дня народження я зробила собі подарунок - купила тест, бо чекати другий місяць місячних вже було трохи дивно Поки мама гуляла з малою і майстри (в той час робили ремонт) пішли на обід, я на нього попісяла і О чудо(!), за якусь долю секунди побачила дві жирнючі полоски, які аж кричали, про те, що грядуть зміни. Подзвонила чоловіку, реакція на 2 з 10, шось типу "ну класно", подзвонила подружчі (реакція на 10 з 10), поплакала... страшно мені було, відчуття неготовності, злості на себе, образливо до сліз за Мартусю, якій я хотіла віддати всю себе, а тут такий сюрприз.
Вагітність проходила легко, трохи токсикозу на перших місяцях, який мені, навіть, не дуже запамятався. Мартусю годувала грудьми, носила на руках і це не була легковажність, я просто знала, що якщо Бог мені послав цю дитинку, значить вона народиться і буде нас тішити.
На 3 УЗД день Х був призначений на 28.02, але лікар сказав, що дитинка велика і народиться скоріше... От ми і чекали появи нашої Марусі щез 31.01. Довго нам довелось чекати
Вечір 8 березня закінчився спокійно, вдома. Мартуся не хотіла спати в ліжечку і мама забрала її до себе, але над ранком мала дуже почала плакати за мамою і тітьою і мама принесла її до мене. Я дала їй цицю і за хвилину почула, що витікають води... Це була 5.45. Я розбудила чоловіка, розбудила маму, помилась, напилась кави з канапками і ми поїхали. Їхали, напевно з півгодини, бо була така ожеледиця, що машину крутило в різні сторони і чоловік не міг тормозити.
В 6.45 в приймальній пологового в мене хлюпнули води (добре, що додумалась взяти малої памперс). Подзвонила до лікарки, вона сказала, що збирається і їде до мене.
Дальше стандартні процедури, папери, клізма, переоділись і в родзал (чоловік ще забув тапки вдома, то їздив до себе додому за ними, добре,що недалеко).
Перейми були дуже слабенькі і я б, навіть, сказала, не дуже регулярні, приблизно, кожні 5-7хв, але деколи і 10хв, тому я вже була готова до попереднього сценарію з невідкриттям шийки, капельницями ітд... В 7.30 приїхала лікарка, яка всім своїм видом вселила в мене спокій і впевненість і констатувала відкриття на 5 пальців:eek: (розумію,що це нормальний перебіг пологів,але як згадаю, як було вперше, то мало вірилось, що мені може так повезти). Вона ще забрала якусь плівочку, таким страшним гачком і сказала чекати. Я інтенсивно ходила по палаті, чоловіка настроїла , що чекати треба десь до обіду. Перейми стали болючіші, але терпимі, ще коли чоловік потирав спинку, то взагалі майже не відчутні.
Лікарка приходила часто і я з нею домовилась,що якщо буде вже дуже боліти, то вона мені шось там вколить і мене трохи попустить (ну не вмію я терпіти біль, не вмію). Перейми були вже кожні 2-3 хвилини, чоловіка вже боліли руки, а мене шкіра на спині від тертя, але біль була як за 2-3 години до потуг на попередніх родах, тому швидко народжувати, я ще не збиралась. Прийшла лікарка і я почала просити,що мені вкололи знеболююче, вона мене подивилась і сказала, що зараз вже буде легше (я зрозуміла, що вона зараз буде колоти). Вона сказала акушерці приготувати капельницю, терміново кликати неонатолога і сіла переді мною. Я ще запитала, чи можна кричати, бо вже дуже болить, а вона сказала не кричати а тужитись:eek: Вже??? Як почалась перейма і потужилась, лікарка запитала, чи стало легше. Таки так! Лікарка "давала команди" дихати, какати, не дихати, я чемно все виконувала. І так за 4-5 потуг в 9.45 появилась на світ наша Маруся Трошки синенька, бо було нетуге обвиття, її зразу поклали мені на живіт. Ех... класно так! Таке своє, таке рідненьке, таке тепленьке, таке беззахисне
Потім поставили капельницю, вийшла плацента, лікарка перевірила чи немає тріщин і розривів. На диво все добре, бо я була впевнена що попердній шов розійдеться.
Я ніяк не могла повірити, що пологи можуть бути такими легкими, і швидкими, і позитивними, і взагалі такими, після яких хочеться сказати, що я ХОЧУ ще народжувати.
От так легко я завагітніла, виносила і народила! Дівчата, від щирої душі бажаю всім такого!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Привіт всім!По свіжій пам"яті хочу поділитись враженнями про мої другі пологи на Джамбула(Раппапорта) 26.02.2012року.
Так як у нашій сім"ї тимчасово фінансова криза, то десь з шостого місяця вагітності я почала настроювати себе на пологи без домовленості (переживала щоб чоловік спав спокійно а не переживав де взяти кредит).Доречі, перші були по домовленості.Родичі і гінеколог з ЖК переконували домовлятись з лікарем, але я була непохитна. Регулярно робила аналізи, УЗД показувало що все ОК. Надходила прогнозована дата а в мене навіть пробка не відійшла (з першою дитиною відйшла за тиждень).Сходили ми ще раз (вшосте) на узд (в40 тижнів і 3 дні за підрахунками), потім вирішили піти до чергового лікаря в ПБ щоб мене оглянув на кріслі чи не відкривається шийка. Тоді чергував Петришак В.М. Він не вважав за необхідне дивитись на кріслі, пощупав живіт і сказав тієї ж ночі готуватись, а якщо ні, то на наступний день лягати в патологію. Ми приїхали додому, почала нити спина як при місячних. Так я дотрималась до 10 год.вечора, періодично (кожні 30 хв.) біль трохи посилювався. Я зібралась поспати, але чоловік наполіг їхати в ПБ(за що я йому безмежно вдячна). Поки я вибралась, була 12 година(а ще з півдороги вертались за фотиком: Girl_haha::
Приїхали ми під ПБ, а все закрито, достукалась до сторожа в в будці біля брами на Джамбула, він відкрив браму, а в мене вже проміжки між переймами 2 хв.Паніка що не дойду до лікарні (30 м).Дойшла до приймальні, покликали чергового лікаря а той сказав що все в розгарі, поки переодягалась, мене випитували про дату народження і т.ін. хоча мали обмінну перед очима. Поки чоловік приніс з машини кульки я дочовгала до родової, куди переді мною побігли акушерка і санітарка, не додумавшись мені допомогти .Почались потуги.Поки чоловік 3 рази бігав за чимось в аптеку на поверсі лікар проколов міхур зробив надріз і маля мало не вискочило з мене. На все-про все 30 хв від моменту коли ми приїхали і до хеппі енду.Але з нами обома все добре(не враховуючи заштопану промежину).Лікар Шукатка Р.М.(різкуватий, весь час казав на мене "Зая"і корчив недовольні міни що я його не слухаю і дригаюсь коли зашивав, шов майже рівний), неонатолог Процайло Ірина Іванівна (дуже приємна, уважна,молода, всім раджу).Чоловік розрахувався зі всіма відразу (лікарю 200 грн, бо на його думку так попрацював. Неонатолог 300 грн, акушерка 300 грн, санітарка 100 грн, хоча я думаю, досить і 50 ). Якщо буде ще нагода народжувати, то буду домовлятись про пологи. Так у нас вже всі навчені:і лікарі і пацієнти...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Мушу визнати, відколи я почала читати гілочку „Розповідей про пологи”, весь час мріяла як я буду писати і свою розповідь. І тепер, поли моя крихітка мирно посопує в колисці, я сіла писати нашу маленьку історію.
Вагітність була надзвичайно бажаною. І коли все трапилось, ми боялись навіть повірити своєму щастю. Було зроблено багато тестів, були сльози радості, неймовірного хвилювання, ейфорії. Обертаючись назад, можна сказати, що вагітність пройшла доволі таки легко, навіть незважаючи на токсикоз з 12 по 24 тиждень, печію з першого до останнього дня, загострені проблеми з обличчям. Все це було варто було пережити очікуючи на маленьке щастя.
На облік прийшла ставати на 12 тижні. Нас відправили на УЗД, там все гарно підтвердили, дали нам чорнобіле фото нашого малятка, дали (як і всім) великий список здачі необхідних аналізів, отож почалося щомісячне відвідування ЖК. Аналізи були в нормі, лише на 20 тижні мені поставили гіпертонус, але на ДП мене дівчата заспокоїли і все обійшлося без лишніх нервів. На роботу я ходила всі вісім місяців, здоровя позволяло ходити і девятий, але здоровий глузд переконав, що треба ж і відпочити, підготовитись до найвідповідальнішої праці, купити деякі речі в пологовий. Чим я і зайнялась.
Дату „Х” моя г. ставила на 29.01.13. (бо мала як раз на цей день діжурство) Це якраз з того варіянту „приходьте і ми вас народимо”. Я тут на ДП порадилась – не пішла.
Ми з чоловіком планували з самого початку народжувати разом, вже навіть намалювали собі ситуацію, як будемо перечікувати перейми вдома, як приймемо ванну, а вже потім поїдемо в пологовий. Ще хочу сказати, що ніяких домовлянь з лікарем в мене не було, так як в нас на офіційному рівні оці домовляння заборонили. Страховку – яку в нас придумали на офіційному рівні - не платила, так як рахую, що це офіційна викачка грошей, але ж не офіційну „подяку” – ніхто не відміняв.
Отож, дата „Х” залишилась позаду. Кожен день прислухалась до свого організму, але у відповідь тишина. Кожний ранок починався з прозвону родичів „ну що там, коли вже?”, мені самій вже стало цікаво „ну коли вже”. Малявка засіла в животику і ніякі вмовляння, чаї з листя малини відрами, „підключення тата”, піші гуляння по місту не могли пришвидчити такого очікуваного народжування.
Коли прийшов 42 тиждень(по рахунках моєї Г.) по моїх – на тиждень меньше, позвонила моя Г. і терміного призначила зустріч. Була якраз пятниця. Так не хотілося їхати і ЖК, але моя Г. така як жандарм, сказала що мої протести навіть не обговорюються, маю прийти. Погода така паскудна, але збираюсь – їдемо. По приїзду нас відразу відправили на КТГ. Моя доня – як раз файно вляглася спати, оскільки нічкою добре побігала. Отож результат КТГ ніц доброго не показав, написали „порушений стан плоду”. Вердикт – негайно в патологію. Кажу: „та добре, але дайте ще часу, щоб додому за торбами заїхати.” Бояться щоб не втекла, але обіцяю повернутись – відпускають. Їдемо додому, оглядаю ще раз торби. Так сумно. Кажу до чоловіка „їдемо на піцу”. Щось в останній момент захотілось не здорової їжі. Наїлась, обпилась томатного соку, печія така що аж очі вилазять. Зайшла в „Сільпо” купили чорну чиколяду і снікерс (який так і не їла), ще трохи погуляли. Але нема ради – їдемо здаватись. Довго чекаємо в приймальній. Чергової нема на місці. Чоловік помітно нервує, а я жартую, хоч в душі шкрябе мишка, страшно що все йде не за планом.
Приходить чергова, оформляє. Беру свої манатки і піднімаюсь на четвертий поверх. Там мені кажуть що безплатні палати всі зайняті. Та чудово, мені ще й краще, попадаю в платну. В платній – дозволені відвідування. По сусідству в палаті дівчина Наталя з таким самим терміном як у мене, теж малюк засів у животику. Спілкуємося, трохи мені полегшало на душі. Раз не можу змінити ситуацію, вирішила змінити своє ставлення до неї. Ранок суботи – ніяких змін. Прошуся додому - не відпускають. Думаю – на неділю точно відпустять, тішу себе такою думкою. Паралельно від нудьги рахую сходи в пологовому. Ходила цілий день, аж ноги зболіли. Ввечері прийшов чоловік, посиділи- поговорили. Потім пішла ще на перегляд якогось фільму. Прийшла опівночі в палату спатоньки, тільки лягла як заболів поперек. Почала наслухати. Через десять хвилин знов. Болить одну хвилину і відпускає. Тішуся що вже скоро народжу. Гуляю біля підвіконника цілу ніч, заснути не вдається, бо тільки лягаю в ліжко то біль просто нестерпна, стоячи і пританцьовуючи набагато легше. Засікаю, але бачу інтервал не зменшується. Кожні 10 хвилин прихвачує. Дочекалась ранку. Пішла в туалет, на папері кров. Перелякалась, але то в мене так корок відходив. Попросилась на оглад до чергової лікарки. Десь через годину прийшла лікарка, оглянула каже „тренувальні”. Сижу чуть не плачу, ото тренувальні, больть як натурально справжні. Після огляду – тишина, пропали. Прийшов чоловік, приніс термос чаю, жаліюся – що тепер додому точно не відпустять. Починаю знов рахувати сходи. Після обіду почала знов відчувати схваточки, але такий самий інтервал і не зменшується. Знайшла собі батерею в коридорі на сходах. Вона така гаряча і ребриста, на переймі притуляюся до неї і труся спиною – так добре. Ну думаю, тепер я знаю що ніч проведу біля батареї. Наївна. Чоловік ще ввечері заїхав провідати. Бачу що нема змін – відпустила додому. Труся біля батареї між 3 і 4 поверхом. Медсестричка пропонує привести лікаря, щоб оглянув. Погоджуюся. На огляд прийшов молодий лікар, каже – „йдіть збирайте речі, ви в родах, відкриття два пальці”. УРА! Звоню до чоловіка, кажу – якщо не передумав, повертайся і будемо народжувати. Тим часом йду в душ, який мені полегші не приносить. Коли вийшла з душу, то чоловік вже сидів в палаті переодітий в хатні речі і з великими очима. Берем торби, йдемо на поверх нижче. Той же дохтір бере мене ще раз на крісло і проколює води. Води окрашені, але серцебиття в нормі, повертаюсь в родблок до чоловіка. На годиннику 22:30. Сідаю на фітбол біля шведської стінки і все... ніби там приросла. То була сама краща позиція для мене. Чоловік по моїй команді масажував поперек, потім мені аж шкіра злізла від того масажу, але на той момент його масаж – був просто необхідністю і чим сильніше, тим краще. Дохтір прибігав слухати серцебиття дитини і біг до решти породіль (нас у ту ніч було шестеро). В годині першій ночі прийшов дохтір і акушерка, „віддерли” мене з того мяча, вложили на кушетку на огляд. Огляд показав, що моє скакання на мячі помогло дитині опуститись, але відкриття як було на два пальці, так і залишилось. Прийшов ще один дохтор. Ніхто мені нічого не кажучи, на слідуючій переймі акушерка (така велика жінка що і слона би втримала) тримає мені ноги, а той дохтір почав якісь такі маніпуляції, що я аж втратила самоконтроль. Кажуть мені – що ми вам трохи помогли відкритися з двох до чотирьох пальців, вже скоро будете родити. Ну, думаю... Всі дружно йдуть з родблоку, чоловік поміг мені залізти на мячик - скачемо. Через годину приходять і лікар і акушерка питають чи не тужить. Кажем, як буде тужити то покличемо. Йдуть собі, аже через хвилин 15 котиться моя акушерка з стояком і баночками. Розумію що будуть колоти стимуляцію, репетую що не дамся. Вона безапелятивно насувається на мене. Чоловік стає між нами. Каже ще трохи почекати. Але де там. Тра колоти, бо вже всі народили а ми тут самі стойкі ніяк не можемо народитися, треба тільки стимуляція бо без неї ніяк не народимося. Ух... яка я була недобра на неї. Прийшов дохтор, сказав що поки керує він і треба його слухати. Підключили. Сказали, що схватки посиляться і вже скоро народжу. Таки посилились, хотілось лізти по тій шведській стінці. Проміжки між схватками скоротились, можна сказати що йшла одна суцільна, коли чучуть послаблювало, то я просто вирубалась від перевтоми, мені аж починало щось снитись. Третя година ночі поприходили мої дохтори, питають чи тужить, кажу що поки ще ні. Вони в шоці, сидимо чекаємо. Незадовго відчуваю що трохи тужить, але зовсім так чучуть. Озвучую, що мабуть тужить. Вчитись тужитись було саме важче. Ніби все читала, вчила а практика показала що я повний „нуль”. Сил нема. Чоловік зі мною тужиться, в нього краще получається ніж в мене. Постелили пеленку, приказали какать. Стидно дуже. Але рад не рад, мушу. Далі все пішло як по маслу. Переходимо в великий родзал. Як я вже вилізла на те крісло навіть не памятаю, чи чоловік помагав чи сама і за дві потуги о 3:30 вискочила моя донечка. Три кілограми щастя. Положили мені її на живіт, вона відразу маму попісяла. Лежу бачу тільки чубчик і рученята з отакенним заточеним манікюром, тай думаю де ж моя дитина там пилочку для нігтів взяла, що так нігтики заточила? ))).Чоловік перерізав пуповину. Сльози радості і в мене, і в нього. Як вийшла плацента навіть не відчула, потім огляд – сказали що один зовнішній розривчик, наклали один шовчик. Потім нас певезли в родблок з якого все починалося, моя дівчинка трішки відпочила і почала шукати цицю до якої відразу присмокталася. Тим часом тато „дякував” дохторам. А вже потім нас возили чуть не по всьому роддомі шукали де би притулити, бо небуло місць.... але то вже зовсім інша історія. Через два дні тато нас забрав додому, трохи засоплених, але мабуть тому бігом нас виписали. Тож ми дома набираємося сил, ростемо, даруємо мамі і таткові кожний день посмішки.
Отака наша історія, вибачайте що така велика, мало написати щось не получилось. Тепер я точно знаю, що родити не страшно. І через деякий час будемо у Бога просити ще нашій дівчинці братика чи сестичку.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Прочитала розповіді дівчат про пологи і шалено захотілося написати й свою. Власне, саме після прочитання історії від HOPIC прийшло бажання викласти свої думки та дії у найвідповідальніший день Незважаючи на те, що ми з Надею народжували у зовсім різних пологових будинках і різних лікарів, наші історії чимось схожі…
Вагітність.. Дуже очікувана, дуже «планована» і дуже бажана. Після затримки я навіть не робила тесту, одразу пішла здавати кров на ХГЛ. Просто на підсвідомому рівні відчула, що це «воно». Практично весь перший триместр у мене постійно було відчуття тепла у животі. Так, ніби Хтось поклав на нього свою руку і оберігає дитятко. Завдяки цьому я точно знала, що все добре, малятко розвивається, бо перші місяці моєї вагітності були для мене дуже важкими у фізичному та емоційному плані. Усі 9 місяців минули у щасливому очікуванні. Дякуючи Богу та дитинці, жодного токсикозного дня, жодного нездужання, печії чи інших проявів, притаманних вагітним жінкам, у мене не було. Працювала до останнього, бігала/їздила/насолоджувалася життям
Пологи. Дата ПДП стояла на 6-7 лютого. На 40 тижні мій домовлений лікар пішов на лікарняний. Дякуючи Миросі, яка мене про це попередила до приїзду до нього чи телефонного дзвінка, шок мене оминув. Алярмово знайшла іншого спеціаліста. Зараз розумію, - добре, що пологи у мене прийняла власне цей лікар.

Дуже хотіла закінчити дитячу метрику, яку розпочала вишивати за місяць до пологів. Не встигла, зараз по-трішки закінчую. Але протягом вагітності вишила дві великі роботи – образ для тітки та картину на кухню, тому совість свою я тим і заспокоїла

Початок 40 тижня. Огляд. Шийка тверда, закрита. Гуляйте.
Кінець 40 тижня. Четвер. Огляд. Шийка м’яка, закрита. Про наближення пологів найближчим часом ніщо не свідчить. Сказала, щоб купила собі вагінальні свічки колпотрофін для підготовки шийки матки і запросила з понеділка у патологію… Не хочу!!! Яка патологія, який пологовий?! Я готувалася зовсім не до такого. З такими думками ми вийшли від неї, пішли у Метро, закупилися на тиждень наперед (треба ж чоловіку наготувати смаколиків), повечеряли у ПХ. Потім ще обійшли усі аптеки в районі у пошуках колпотрофіну (я питала про цей препарат на форумі, перечитала різні статті… Не стимуляція, це мене тішило.).
Мої відчуття. Жодних тренувальних у мене не було протягом вагітності. В середу ввечері з’явилося легке ниття живота, як перед місячними. Але оскільки в четвер на огляді лікар сказала, що відкриття немає, подумала, що мабуть ось такі вони, ці тренувальні.
Четвер вечір. Легенькі піднивання десь кожні півгодини. Беру з неохотою першу таблетку. Вже через 5 хвилин після її прийому (хоч в інструкцій вказано, що діє протягом 30 хв.) інтервал різко зменшився. Дивно, бо зовсім не болить… 3-5-7-2-10-7 хвилин. … Тієї ночі я вже не заснула нормально. Ходила, лежала години дві у ванній з великим годинником з секундною стрілкою поруч , дрімала у ліжку. Знаю точно:
- якби не вечірній огляд лікаря і не її слова про закритість;
- якби я не почула краєм вуха, що вночі чергує Сімкін, який, по відгуках, жахливо оглядає жінок
я б точно з ночі з пакунками стояла біля пологового.
Ношпа одна, друга. Перейми не проходять. У 5 ранку відходить корок. Хлюпнув одразу весь коричнево-білий згусток. Впевнилася, що усе добре, планово, поспішати немає чого. І так до 12 години дня я й провалялася у ліжку. Розуміла, що сили будуть потрібні. Прийняла душ, зробила зачіску і поїхала «здаватися». Дорогою до пологового інтервал вже був кожні 3 хв. Місцями ставало страшно, - а що, якщо?
Приїхали, оглянув черговий. Я запитала про відкриття, він лише посміхнувся: «Сьогодні народиш». Як виявилося потім, відкриття вже було 7 см.
Особисто мені лежати і дихати першим типом дихання було найкомфортніше. Усі масажі спини і ставання навколішки приносили дискомфорт. Пару годин ми з чоловіком у пологовій залі дихали, говорили. Тільки після пробиття вод я відчула, що це ж це таке - ті перейми. Важко, але повністю контрольовано і абсолютно не на межі можливостей. Тут велике-велике спасибі п. Олі з курсів. Завдяки її науці ні страху, ні криків не було.
Потуги. Тут звичайно «трудно»… Ну не вчать на курсах тужитися добре, не вчать Тужилася ніби добре, але м’язи промежини, ті що Кегеля, постійно вкінці потуг скорочували і відпихати дитину назад. Це зі слів лікаря, я теорію не читала після пологів, не до того вже було. Дякую своєму малятку, вона трималася і чемно терпіла такі невдалі спроби мами виштовхнути її на світ
Пройшло півгодини. Слова лікаря про щипці, якщо так і далі буде продовжуватися, подіяли на мене миттєво. Пару потуг і червоне крикливе створіннячко вагою 3550 кг вже лежало поруч.
Шви мала тільки внутрішні. Ось власне їх зшивання є для мене найнеприємнішим моментом усіх пологів. Ойкнула пару раз.
Про пологовий. Пощастило, що народила у п’ятницю ввечері. У вихідні дуже мало людей на роботі. Та й ті не поспішають до тебе у палату. Нас і на другий, і в останній день забули поважити. Я не заперечувала. Вже вкінці при оформленні довідки на виписку медсестра бігала, ойкала, що даних немає по вазі.
ГВ. Готувалася, читала, мала з собою книги від Свічада про грудне вигодовування у пологовому. Дуже важким для мене була друга доба, - коли молоко ще не прибуло, а молозивом малявка не наїдалася. Практично всю добу я її годувала: за одне годування почергово міняла два-три рази груди, потім вона спала півгодини і плакала знову. Тут вибачте мене усі мої родичі і друзі, які хотіли мене привітати, але трубку телефону я ні від кого не брала. В голові крутилося тільки одне – потрібно годувати. Груди дитятко трішки покусало, як я й не намагалася прикладати її правильно. На третій день прибуло молоко. Тоді вже стало значно легше. Як висновок: при виписці з пологового на 5-ий день ми вже важили на 130 грам більше від ваги з народження. Малявочка молодець.
А якщо коротко, то я тепер точно знаю, що ніяких таблеток мені не було потрібно, усе йшло природньо своїм ходом. Але дякую Богові, що сталося власне так, бо невідомо, якою б була моя поведінка за інших обставин. Власне, у мене були такі пологи, після яких одразу ж хочеться народжувати знову.
Дякую усім, хто дочитав до кінця, і ще раз дякую Творцеві та маляткові за ці чудові митті материнства

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Надихнули мене розповіді дівчат Вирішила і я звести все докупи і нарешті написати свою розповідь, щоб не забулося. Власне дописувала свою, коли прочитала Оліну. Вибачайте за дуже довгий текст, але інакше не вийшло…

Вагітність моя була дещо несподіваною, але дуже бажаною. Ми щойно повернулися з медового місяця і вирішили перестати застерігатися. І цього ж місяця нас чекав приємний сюрприз. Про те, що вагітна, я знала ще за тиждень до затримки, відчувала це внутрішньо і по змінам у своєму організмі. Але нікому не признавалася про свої підозри, а тест робила лише через декілька днів після затримки. Я була настільки впевнена в тому, що всередині мене зародилося маленьке диво, що була дуже здивована, коли тест показав одну полоску. Ніяк мені в це не вірилося, тож я відклала його в шухляду і через годинку чи дві почала знову вдивлятися в нього і таки побачила легенький натяк на другу полосочку. Через день інший тест показав вже темнішу

З першого ж дня я насолоджувалася кожним моментом цього прекрасного стану. На щастя, вагітність була легкою, без будь-яких токсикозів, загроз, болей чи чогось подібного. З самого початку мріяла про дівчинку, і на УЗД в 20 тижнів нас обрадували, що в мені таки живе маленьке дівчатко.

ПДП нам ставили на 1-3 березня. Одразу скажу, що відносно пологів я не хотіла 2 речей: народили на своє день народження - 25 лютого (хотілося, щоб у нас з донею було в кожної своє свято) і щоб пологи почалися з відходження вод (бо планувала передихувати перейми вдома, наскільки зможу). Але, напевно вірно написано в книзі «Секрет», що Всесвіт не знає слова «ні» Часто жартували ми з чоловіком, що ДН зустрічатиму в пологовому, але я не вірила, що такі співпадіння дійсно бувають.

Ішов 40-й тиждень. Почувала себе добре, жодних передвісників не мала, тож сподівалася, що таки народжу в березні, як і хотіла. В суботу 23 лютого була на огляді в лікарки, відкриття ще не було. В неділю 24 лютого ми з чоловіком нарешті зробили домашню фотосесію в вишитій сукні, яку планували зробити вже місяць, поїхали на бардівський вечір і поспівали пісні під гітару, подивилися фільм і лягли спати в 2 ночі. В 5 ранку 25 лютого (на мій 30-річний ювілей) я по звичці в енний раз встала в туалет. Але, коли дійшло до справи, зрозуміла, що з мене щось мимовільно витікає і з не зовсім очікуваного місця. Сон як рукою зняло. Я зрозуміла, що підтекли води. На щастя, вони були прозорі, тож, оговтавшись від першого шоку, я взяла себе в руки і залізла в Нет читати, чи варто одразу їхати в ПБ, якщо води лише трохи підтекли. Про всяк випадок розбудила чоловіка. Він, бідося, так перестрашився, нервував значно більше за мене. Але через півгодини води полилися конкретно, відійшов корок і води стали не прозорі, а рожевуватого кольору. Зрозумівши, що сидіти і чекати вдома я все таки не зможу, почала потихеньку збиратися. О 7 ранку вирушили в ПБ. Настрій був бадьорий і бойовий, на щастя, нервувати я зовсім не стала, хоч взагалі я дуже емоційна. По дорозі ще з чоловіком жартували, а я пробувала рахувати перейми, які на той час вже потрохи починалися. Прибули в ПБ, лікарка мене оглянула на кріслі і констатувала відкриття до 2 пальців. Заповнили папери, зробили мені клізму, піднялися нарешті в родблок, де, як виявилося, був суцільний аншлаг – жодного вільного сімейного родзалу. Тож ще десь півгодини я передихувала перейми на коридорі. Потім нас нарешті перевели в якийсь запасний маленький родзал, де було лише ліжко і більш нічого, а ще через півгодини – в нормальний великий, з фітболом і диванчиком. Перейми вже йшли десь з інтервалом 7-8 хвилин і були лише зовсім трохи болючі, тож на перших порах допомагав масаж попереку. Десь біля 8 години до нас зайшла непривітна акушерка з нічної зміни з крапельницею і сказала, що зараз мене будуть стимулювати. Який у мене був шок!!! Як це – одразу стимуляція? Я рознервувалася, чоловік побіг шукати лікарку і виясняти. Лікарка сказала, що від неї таких вказівок не поступало, і ми ту акушерку відіслали подалі. Дякувати Богу, на пологах у нас була інша, дуже приємна. Перейми поступово ставали сильніші, інтервал між ними скорочувався. Десь напевно з годинки дві я їх передихувала на фітболі, одночасно трохи скакала або рухалася на тому м’ячику. Так було найлегше, інші положення мені не подобалися. Масаж попереку мене чомусь став нервувати, просто хотілося, щоб мене у той час ніхто не торкався. В інтервалах розслаблялася, розмовляла з чоловіком, навіть трохи шоколадкою перекусувала. Всі типи дихання, які вчили на курсах, застосували не вдалося – не було бажання думати, коли і як дихати. Просто дихала тим типом, який в цей момент мені здавався найзручнішим. Переважно це був вдих ротом-видих носом, а пізніше, під кінець – швидке дихання по-собачому чи задування свічки. Але курси таки дуже допомогли – пам’ятала, що треба старатися розслабляти м’язи обличчя і промежини і максимально відпочивати в проміжках між переймами.

В 10:30, коли перейми йшли кожні 3-4 хвилини, лікарка прийшла перевіряти відкриття і сказала, що прогрес недостатній, а шийка затверда. За її словами, якщо зараз почати потрохи симулювати, до 14-15 дня я мала б народити, а в іншому випадку – не гарантовано, і це вже трохи небезпечно. Хоч як я була настроєна народжувати без стимуляції, в той момент моя впевненість таки дала слабинку. Якби води не відійшли, я б опиралася до останнього, а в цьому випадку все таки здалася. Мені поставили свічки для пом’якшення шийки і підключили рухому крапельницю, але вставати з ліжка мені вже не захотілося, останню годину перейм було найкраще перележувати на боці, бо я могла так максимально відпочивати в інтервалах. Перейми після стимуляції стали дійсно сильнішими, але терпимими, я їх передихувала і трохи «перестогнувала» - стогін виходив якийсь інстинктивний, так було дійсно легше. Але не кричала, відчуття реальності не втрачала, не просила мене «відключити» (таке я чула з сусідніх родзалів, аж мороз по шкірі йшов, бо я все думала, що значить то все ще квіточки і в мене ще теж буде так сильно боліти). Десь менш ніж через годину після стимуляції почало тужити, і ці останні пару перейм з підтужуванням були найважчі (полегшення приносило знання того, що цей період насправді не триває довго). Прийшла лікарка і обрадувала мене повним відкриттям і що вже можна народжувати! Багато де я читала, що перейми тяжче переносити, ніж потуги, і теж на це настроювалася, але для мене потужний період виявився найскладнішим. Аж такого сильного болю не було, було скорше відчуття надзвичайно сильного розпирання, ніби щось розриває мене зсередини. Але найтяжче було те, що в мене ніяк не виходило тужитися нормально. Тяжко було і фізично, бо старалася на повну силу, і морально, бо дуже мене засмучувало те, що ніби роблю все, що можу, а ніц не виходить. На курсах розповідали, як треба тужитися, але коли прийшло до справи, виявилося, що, як писала Оля, цьому навчитися дійсно нереально Єдине, що змогла зробити – не тужитися в обличчя (і чоловік збоку про це постійно нагадував), тож жодних крововиливів на обличчі не мала. Через деякий час лікарка сказала, що треба робити надріз, бо мої потуги ні до чого не приводять, а серцебиття дитини падає. Хоча я розумію, що насправді пройшло ще не так і багато часу, десь півгодини, але в той момент була згідна на все. Мене надрізали і за одну потугу дитинка вислизнула і одразу закричала. Так, в 12 год. дня, рівно в той самий день через 30 років після мене народилася моя донечка. Її швиденько обтерли і поклали мені на живіт, і вона одразу притихла, заспокоїлася. Чоловік не розгубився, побіг за телефоном і зробив нам перші фотки
На жаль, усі неприємні післяпологові маніпуляції, зашивання, стрес і озноб, який мною трусив, трохи завадили мені уповні насолодилися першими митями знайомства з донечкою. Згадую зараз той момент після пологів і пам’ятаю лише неприємні відчуття, якусь апатію, але не ейфорію від того, що стала мамою. Лише цей аспект у пологах мене і засмучує. А так зараз, через місяць, згадую пологи з радістю, розумію, що пройшли вони досить легко, незважаючи на стимуляцію, біль і дискомфорт забувся. Навіть перебування у ПБ, незважаючи на умови, згадую лише з приємністю, адже поруч зі мною було моє маленьке сонечко в рожевому чепчику, яке з першої ж ночі усміхалося вві сні, починало дивитися на світ великими сірими оченятами, гарно вчилося смоктати цицю і так мило-мило муркотіло біля неї

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Напевно і я розкажу свою історію.
Старались ми з чоловіком, а потім махнули рукою, бо погіршилось матеріальне становище і чоловік, аби його виправити поїхав у Сибір на заробітки, на 9 місяців. Попрощались ми файно), пройшло 3 тижні - місячних нема. Йду рано на роботу (14 лютого), купила тест, а там \\. Руки трусяться. Шок, радість. Дзвоню чоловіку, вітаю з днем закоханих, розповідаю. Не вірить. Вагітність була легкою, токсикозу не було, забаганок також. На 13 тижні пішли з чоловіком на УЗД і наше сонечко помахало таткові ручкою, і показало горобчика. Хлопчик. На роботу ходила до 8 місяця. Дату пологів ставили на 14 жовтня. 13 жовтня поїхала в банк і на роботу. Під вечір стало мене хапати. Але періодичності нема. Ціла ніч в туалеті. Ранком відійшов корок. Ну думаю вже скоро. Пакети зібрані. Цілий день легкі перейми. Вечером, 8 година, дзвонить майбутня кума, говорю ій про перейми, вона кричить їдь в роддом. Який роддом, без укладки і манікюра. Сіла за манікюр, хлинули води. Дзвоню знайомим, а вони в гостях, вже виїжджають. Ну нічо, ми почекаєм. 21:30 - ми в роддомі, оформлення, огляд - відкриття 8 см. Родзал - нагулюй ще 2 см. Яке гуляти, я спати хочу. Думаю, вилізу на стіл - подрімаю. Не встигла вилізти, акушерка (хороша знайома) тут, як тут. "Ну що, будем родити? Какати хочеш?" Відчепись від мене родити не хочу, какати не хочу, ХОЧУ СПАТИ! Але взяла себе в руки. Раз, два, три. 22:55 - ось воно моє мамине чудо. 3350, 51 см. Слухняний хлопчик - народився, як мама і просила, на Покрову. Писи. А тато наш не встиг на пологи, Сибір замело, прилетів на 3 день.
Пиписи. Народжуйте дівчата, зовсім це не страшно, а дуже КЛАСНО

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Дійшли і в мене руки написати свою розповідь

Отже, вагітність для мене була абсолютно несподіваною і не планованою. Планували з ще тоді не мужом в Крим на велосипедах, довелось плани кардинально міняти . Загалом вагітність проходила легко, якщо не враховувати загрозу на 5-6 тижні, з якою пролежала 2 тижні на Топольній. Після цього все було ок - ходили в Карпати, їздили в Крим, займалися йогою і оптимально набирали вагу.

Дату пологів мені ставили на 29 березня, тому готуватися не спішилася, думала купу часу ще маю. На 35 тижні познайомилася з лікаркою з пологового. Та сказала, що з 8 березня можна родити (початок 38 тижня) і попросила прийти 8.03 ще раз.
7 березня я ще пішла на роботу, наїлася цукерок в честь 8 березня
8 березня ми поприбирали в хаті, подзвонила до лікарки, а та сказала що то сьогодні вихідний, тому прийти в понеділок.
9 березня до нас приходили друзі, знову понаносили солокого, грали до 12 ночі в монополію.
10 березня ми пішли на хрестини, понаїдалася всілякої шкідливої їжі . Після цього пів годинки погуляли (погода була жахлива) і засіли вдома за компи. В 8 годині я сходила в туалет і мені здалося, що щось трошки витекло не з того місця звідки мало , але в мене останнім часом були сильні виділення, то не особливо звернула на це увагу. Повернулася за комп, а за 10 хвилин відчула, що мені вже так добре мокро. Ошарашила чоловіка, що ми їдемо в пологовий і нагрузила склалати речі в кульки, бо вони на купках собі лежали. Подзвонила до лікарки, та не могла згадати, хто я така, але сказала приїжджати о 9:15. В мене відразу ж почалися перейми що 3 хвилини. Передихувала вдома і вже в приймальному спираючись руками на стінку. Поки оформляли прийшла лікар, помацяла живіт, сказала, що голівка низько, відправила чоловіка докупляти медзасоби і - в родзал. Там оглянула на кріслі - відкриття 4 пальці! Зробили клізму, щоб позбутися наїдженого на хрестинах . Потім перейми стали посилюватися і я стала шукати собі зручну позу. Найкраще виявилося рачки на підлозі. Чоловік ще пробував мені якісь анекдоти розказувати, але мені вже було пофіг. Інтервал вже був коротший, ніж сама перейма. Потім знов прийшла лікар, акушерка, поклали на бік на ліжко і сказали поки що не тужитися, щоб не порвати шийку. Не тужитися ставало все важче, а чоловік тим часом витягнув телефон і взявся фотографувати Як не дивно, я на тих фотках чомусь тішуся . Потім терпіти стало зовсім несила, кажу мужу, щоб кликав лікарку. Перевіряють відкриття - можна родити.
Трансформують то ліжко в крісло, ставлять капельницю з фізрозчином (хз нашо, але мені було пофіг в той момент) і кажуть тужитися... Лікарка мене хвалить, каже, що рідко зустрінеш жінку, що вперше родить і вміє правильно тужитися. Але для мене то було якось автоматично, не уявляю як того можна не вміти, то таке чітке відчуття, що стриматися тяжко. Коли голівка вставляється в промежину - пече конкретно, а коли з наступною потугою народжується наш синочок і зразу кричить - відчуваєш величезне полегшення і ейфорію
Потім мені поклали його на живіт, муж перерізав пуповину і відразу взявся фоткати , а потім було найнеприємніше - огляд і зашивання. Хоч в мене була одна невелика зовнішня тріщинка, навіть за шов не рахується, а те зашивання мене боліло найбільше за всі пологи. Я навіть крикнула пару разів.
Потім нас поклали разом на ліжко і залишили. Тоді синочок нарешті відкрив очка і присмоктався

Ось така історія, як я без ніяких передвісників за 3 години народила наше малятко, вагою 3150 і зростом 51 см. Просто мрія, а не пологи!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки наша квітуся спить (нарешті! ), вирішила скористатись моментом і написати свою розповідь про пологи.
Перш за все хотіла подякувати ДП за те, що я разом з вами всіма пройшла цей шлях вагітності від початку до кінця – підтримка, критика, нова інформація, поради, - це все мені дуже допомогло підготуватись до найвідповідальнішого дня в моєму житті – першого дня народження нашої доці
Вагітність була надзвичайно бажаною, очікуваною і планованою. Завагітніти нам получилось з першого ж місяця планування, все було як по книжці – всі аналізи здані, всі обстеження пройдені, Фоліо і Вітамін Е протягом трьох місяців випиті
Я тиждень після зачаття на підсвідомому рівні чомусь зрозуміла, що я вже вагітна, хоча ніякий тест цього не показував ще і симптомів ніяких не було, тут велика дяка моєму чоловікові, який ні на секунду не сумнівався, що з цією вагітністю у нас все обов*язково получиться з першого ж разу. Тому я чомусь була впевнена, що я вже вагітна, не знаючи ще цього. В один прекрасний день я купила тест і зробила його, він показав одну полоску, я не дуже розчарувалась, бо до затримки було ще 10 днів, але чомусь 3 години після того, як я викинула тест в смітник, мене потягнуло забрати його зі смітника і подивитись ще раз і… там вже була друга світленька полосочка. Я нікому нічого не казала, бо тест міг помилятись, показавши три години опісля другу полосочку, тому через 5 днів зробила ще один тест і він вже показав відразу світлесеньку другу (це було за тиждень до М), знову ж таки нікому нічого не казала, бо хотіла бути на 100% впевненою. За 4 дні до М здала кров на ХГЛ, бо мені до М треба було знати, чи я вагітна (мала квиток на поїзд, то планувала здати його, якщо виявиться, що вагітна) і от аналіз показав, що ми вагітні!!! Я була на роботі, коли прийшли результати аналізу, відразу розказала коханому про цю чудову новину, хоча він і так був впевнений, що у нас все получилось і без того аналізу
І от з цього часу почалось: переживання, емоції, хвилювання… прийшлось в першому триместрі лягти на збереження, але все в нас пройшло добре і після закінчення першого триместру, а точніше після того, як почула перші рухи, я остаточно розслабилась і почала насолоджуватись вагітністю
Не рахуючи постійних переживань в першому триместрі (чи виношу, чи закріпиться, щоб не було виділень, тощо), вагітність пройшла легко: токсикоз був, але не сильний, набряків не було, набрала 11 кг, животик був невеликий, то дискомфорту як такого я не відчувала, аналізи були всі просто чудові, мені навіть лікарі не вірили, що гемоглобін може бути 120-125 всю вагітність
І от я пішла в декрет, про який я просто мріяла, адже моя робота мені дуже мішала насолоджуватись цим прекрасним станом, і я почала сповна отримувати насолоду від мого животика, від рухів малечі, від відношення чоловіка до нас…
ПДП було на 30 березня, але з 37-ого тижня в мене всі сумки вже були складені і чоловік підготовлений. Останні тижні ми активно використовували наш дорогоцінний час тільки разом, якого вже не буде…
І от в перший же день 40-го тижня в мене почала по чуть-чуть виходити пробка, я думала, що вже ось-ось, з дня на день, але пройшов день-два-три, пробка все виходила і виходила і більш нічого не було. Наприкінці 40-го тижня лікарка запропонувала лягти в патологію, що стало для мене і чоловіка шоком, бо ми були абсолютно не готові до того ну і не бачили сенсу лягати в лікарню на вихідних, коли там нікого з лікарів не буде. Нашими стараннями ми уламали лікарку почекати ще два дні, але чомусь серце мені підказувало, що вже скоро…
В ніч з 29-го на 30-те ми виспались дуууже добре (якби знала, що це остання доспана нічка ) і після походу в туалет з мене вийшов величенький комок білого слизу, я зрозуміла, що свято наближається… через годину вийшов ще один такий самий комок і близько 10 ранку почались слабесенькі перейми. Ми з чоловіком спочатку думали, що це тренувальні, бо засікаючи час перші дві години виходило шось дивне, але вже після 12:00 перейми стали більш болючими, ніж місячні, після душу інтервал став що -6 хв і ми вже були впевненими, що скоро поїдемо в ПБ. Але лікарці я не спішила дзвонити, хотіла дочекатись сильніших перейм. Бачачи, що болить все більше і більше, а інтервал зменшується, я подзвонила лікарці десь в 16:00, лікарка мені сказала їхати в ПБ, там буде черговий, який мене огляне і якщо відкриття велике, то вона відразу приїде.
По дорозі перейми ставали все болючішими, я навіть подумала, що ми можемо не встигнути (смішна), але я ще тоді не усвідомлювала, що таке справжні болючі перейми...
В ПБ ми приїхали близько 17:00, мене оглянув черговий лікар і повідомив «чудову новину», яка мене просто збила з пантелику : «Відкриття один пальчик». Моєму шокові не було меж, я думала «Блін, цілий день дихаю, скачу на м*ячі, переношу перейми вдома так як радили на курсах – і відкриття всього лиш 1 палець???». На мій шок чую відповідь від лікаря: «Якщо хочеш, то можу тобі зараз зробити три пальці», я відразу в крик: «Ви що, я хочу природні пологи, не робіть мені там нічого!». Лікар відразу подзвонив до моєї лікарки, повідомив про один пальчик і сказав, що «дівчинка не хоче стимуляції, хоче природні пологи». Ой мене так той лікар рознервував був, капец, але я ледве трималась. Короче, лікарка сказала залишатись мені в ПБ, але оскільки тільки один пальчик, то в родзал мені зарано і направили мене в патологію. Я туди пішла з нормальним настроєм, будучи впевненою, що то ненадовго (так і сталось). Я, поклавши свої величезні кульки в палату, спустилась вниз до чоловіка і ми на коридорі дві години разом передихували перейми. Чоловік слава Богу пам*ятав всі типи дихання і дуже мені допомагав в цьому.
Коли я вернулась в палату – перейми ставали частішими і сильнішими, вже повторювались кожні 3 хв, ще годину перейм я перенесла в колінно-ліктевй позі на ліжку або ходячи по палаті і дихаючи так, як вчив чоловік. Дівчата з сусідніх ліжок дивились на мене, як на космонавтку, а мені було все-одно
Близько 20:00 подзвонила лікарка зі словами: чому це я не дзвоню до неї, чому я така скромна, що типу інші дівчата за тих три години подзвонили б вже десять раз, а я мовчу, вона за мене переживає ітд. Я кажу: перейми що -3 хв, але біль терпимий, тому я не спішу дзвонити… лікарка каже: йди до чергового, хай він ще раз тебе огляне. Черговий мене оглянув і вуаля: відкриття 4 пальці! Я не тямила себе з радості, ото ми з чоловіком молодці!!! Черговий подзвонив лікарці, щоб терміново виїжджала, я подзвонила чоловікові і всі дівчата з патології біля ліфта провели мене в родзал
Лікарка приїхала десь за півгодини, до цього часу я вже розклала всі речі, був вже чоловік і ми чемно передихували перейми.
З того часу лікарка від нас не відходила, була постійно з нами, допомагала як дихати, контролювала сердечко малечі.
В 21:00 мене ще раз оглянули, вже було 6 пальців, а води так і не відходили… мені пробили води, які були світленькі (урааа, я така була рада, жоден з моїх страхів не здійснювався!). Після пробиття вод перейми стали болючішими і частішими, переносила їх здебільшого на швецькій стінці або в колінно-ліктевій позі.
Через годину перейми стали настільки болючими, що я вже не могла зробити жодного руху, якось мене чоловік поклав на то крісло-трансформер, прикололи мені катетер і почали намекати на обезболююче, на що я почала кричати: тільки не промедол. Лікарка була в шоці, що я така «підкована» Врешті-решт вкололи мені укольчик ношпи і буквально 15 хв після того лікарка константувала повне відкриття (близько 23:00). Я була така щаслива і налаштувала себе, що через півгодини зустрінусь з моїм дитьом, але не тут то било) Я неправильно тужилась, ніяк не могла зібратись з силами, я вдячна своєму чоловікові, що він сидів біля мене і мені постійно нагадував : «тільки не тужся в лице, тільки не тужся в лице», лікарка в свою чергу кричала «какай-какай, дитину треба викакати!», але в мене все-одно не получалось, замість того, щоб тягнути ті ручки на себе, я тягнула їх від себе і головка постійно то туди, то назад, то туди, то назад… Прийшлось зробити маленький надріз і слова лікарки: «все залежить тільки від тебе, якщо за цю перейму не народиш, то будемо різати ще, колір вод міняється, Наталя, та викакай вже ту дитинку!» на мене дуууже вплинули і я за одну перейму і три сильнющі потуги народила нашу квітусю, наше золотко в 1:00 31 березня
Вона біднесенька така стиснута і синенька народилась, мама певно дуже її там бідну затиснула, але наше сонечко відразу так розплакалось і порожевіло, що я забула геть про все на світі, мені виклали дитинку на живіт, воно бідненьке так тряслось і плацяло, але як тільки лягла на маму – відразу заспокоїлась, затихла і почала тихенько сопіти
Це був найщасливіший момент мого життя. Мені ще досі інколи не віриться, як таке чудо могло жити в мені тих 9 місяців? Як всього-навсього з яйцеклітини і сперматозоїда виходить таке щастячко, за яке я віддам все своє життя?
Після того, як доця полежала на животику, її зважили, поміряли, одягнули і приклали мені до грудей, доця відразу гарно захопила сосок (яка молодчинка!) і вже дві години сосяла маму, поки ми знаходились в родзалі.
Я взагалі не відчула, як виходила плацента і як мене зашивали, тільки один раз ойкнула, коли лікарка зачепила там шось... післяпологова ейфорія... ;-)

Я дуже вдячна чоловікові за його присутність, підтримку, і просто за те, що він в мене найкращий Я без нього так швидко не справилась би
Зараз я щаслива мама маленької Квітусі-Вікусі, яка собі мирно посопує і губками час від часу шукає цицю
Дівчата, народжувати не страшно, не слухайте всякі страшні історії, головне – налаштувати себе, що все пройде швидко і легко і все так і буде, точно-приточно ;-)

 

Відповідь: Розповіді про пологи

маю трохи часу, то напишу як все пройшло. першу пдп ставили на 26 квітня, друге на 2 травня.
19 квітня ходила на останнє узд. настрашили мене по повній. сказали обмотаний пуповиною навколо шиї і навколо тулуба і малий важить 3900. я аж розплакалась. думала, шо 100% будуть робити кесарево. в понеділок 22 дали направлення в патологію. попросилась приїхати 23 зранку з речами. вночі біля 5 год почались схватки. боліло не сильно, але з періодичністю. підготовилась до роддому, сказала Денису, шо напевно він сьогодні на роботу не піде зібрали пакети, пішли до таксі, бо ше не могли ніяк викликати. в роддомі кажу, шо почались схватки зранку. поки чекали, коли лікарі прийдуть з пятихвилинки, то ніби й перестало боліти. не знали куда мене оформляти чи в патологію чи вже родити. прийшла лікарка. на кріслі подивилась - відкриття 3,5 пальці. каже: "сьогодні година перша-друга народиш". н-да... думаю, шо вже так швидко. завели нас з Денисом в родзал, показали як скакати на мячику, Денис робив масаж. ну впринципі не боліло сильно. пробили води. десь година 11 запитали чи не тужить і поставили капельницю з оксотицином. я питала може не треба. сказали, шо то трохи пришвидшить, я вже змучилась і т.д. думаю "ладно, їм краще знати". схватки участились, стали болючіші, але терпимі. почало трохи тужити. поприходили студенти. ну, канєшно, безплатне кіно, але мені всерівно. Денис робить масаж поясниці, періодично відповідає на дзвінки з роботи, короче, процес йде. потуги болючі, ніж схватки. часті. положили мене на ліжко. добре так було на тому ліжку, питала, може тут буду родити, так добре тут. потім перейшли на крісло. схватки часті, за схватку тричі тужусь, кажуть, шо правильно. чекають. як на крісло перейшла, то лікарка не попереджуючи почала видавлювати малого. бляха, ото був найбільший стрес і біль!!!! може якби попередила, а то ні з того, ні з сього! Денис каже малий показав голівку. ше трошки. а я не можу відійти від того шоку і болю. чекають схватку, шоб сама тужилась, а її нема. всі в паніці. провіряють серцебиття дитини - не чути. прибіг лікар-чоловік, почав давити. появилась голівка. потім тільце. тужилась сама. малий тричі обмотаний пуповиною, але живий!!!! маленький гарбузик 3190 г 52 см (як то узд збрехало!!!!). робили надріз, але не чула. положили маленького на груди. мацьопка наша! а потім почали зашивати. було таке враження, шо цілу картину хрестиком вишиває. боліло! казали ніби розривів не було. тільки надріз 2 см.
отак ми народились. не можу однозначно відповісти чи важкі були пологи чи ні, бо нема з чим порівняти. впринципі мені не було дуже важко, не знаю чи лікарі правильно все робили, але малий живий-здоровий, кесарево не робили. тільки має гематомку, бо голівка застряла в родових шляхах. шви не болять. почуваємось нормально. Іллюшка спокійний, гамає цицю.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Це мала бути розповідь про ідеальні пологи. Так я думала чотири місяці тому. Але минув цей час і я починаю розуміти, що не все було ідеально, бо, зрештою, так не буває. Але все ж, можна сказати, що мої пологи були легкими і щасливими.
Наша дорога до вагітності була довгою, наповненою горем, стражданнями, але й постійною надією. І Бог почув наші молитви – власне через півроку, коли ми з чоловіком почали постійно разом молитися і просити про дитину.
Коли я врешті знову завагітніла, зовсім неочікувано, бо графік базальної температури був абсолютно нетиповим, то перші два місяці пролежала в ліжку. Загрози діагностовано не було, але ми вже не були готові пробувати. Тож погодилися на підтримуючі засоби, запропоновані лікарем.
Ліричний відступ.

Жахливий перший місяць очікування.. не знаю чого, мабуть, біди. Розум розумів, що треба розслабитися, а тіло маючи свою пам’ять, панікувало з найменшого приводу. Мабуть, переломним моментом був вечір, коли мені здалося, що почалася мазанина (хоча насправді нічого не почалося) і я пережила жахливу ніч, то прокидаючись в гарячому поті, то обсипана морозом. І в ту ніч мені приснився сон, де ми в церкві просимо священика завезти нас до лікарні, бо не можемо зловити таксі. Він погоджується, а я бачу що тримаю в руках його хрест, оздоблений дорогоцінним камінням. І думаю – мені ж не можна, це його хрест, священика. І віддаю йому в руки. Після того сну мама сказала, що я мабуть свій хрест вже віддала. Так і було.

Що далі, то ставало легше на душі. Пузик ріс, на узд все було добре. На останніх місяцях поставили порушення плацентарного обміну і я змушена була пити деякі ліки. Тоді сумнівалася, тепер думаю, що не помилилася, бо дівчинка наша народилася хоч і здоровою, але дуже маленькою.
За чотири дні до ПДП вранці я відчула якусь зміну. Неначе дитинка повернулася і голівкою тисне на сечовий. Легкий дискомфорт. І він протривав до вечора. Ще гадали з чоловіком – може воно? Але ж ні, проміжків якихось неможливо визначити, болю немає, пробка не відходила.
Як з'ясувалося потім, то таки був перший період. Але абсолютно безболісний. Вже ввечері в душі я вирішила прийняти ванну, ну бо вже не страшно. Дискомфорт трохи стих, я помолилася і збиралася лягати. Чоловік ще сидів біля комп’ютера. І власне одразу після молитви, рівно опівночі мене почав хапати живіт. Почалося очищення організму (причому в три заходи). Тепер я так розумію, що якби в пологовому не спішили ставити клізму, то все може відбутися природно, але це вже ближче до потужного періоду.
Тоді ж відійшла біленька пробка - теж зовсім не такого вигляду, як описують в неті.
Почалися сильні перейми, з проміжком в чотири-п’ять хвилин. Чоловік подзвонив до лікаря і вона порадила поїхати до чергової, обіцяючи приїхати за кілька годин. Але не так сталося.
Коли чергова мене оглянула – відкриття було майже повним. Лікарка одразу приїхала і питає мене: чому ти так довго терпіла? Що я могла сказати – я не терпіла, бо болю не було цілий день. Тепер смішно, бо колись часто чула, що пологи ні з чим не сплутаєш, ну а я майже сплутала ))
До двох годин народилося наше малятко. Чоловік був проінструктований і пильнував кожен крок – не давав ставити систему (ну бо навіщо вона з повним відкриттям), слідкував за дитиною… Я ж виявилася слабшою, бо дозволила вколоти окситоцин після народження. А це було зайвим, бо як тільки медсестра витягнула голку – плацента вийшла сама. Так само я погодилася на триденний курс антибіотика. Не знаю чи маленька його отримала з молозивом, але направду я боялася, що не відбудеться повного очищення, бо мала подібний досвід. І вирішила що краще перших три дні антибіотик, ніж потім десятиденний курс, коли вона смоктатиме молочко. Так само я погодилася на епізіотомію, бо чомусь не могла витужити дитинку. Потуг було більше 10 і нічого не виходило. Я не розуміла чому, бо начебто тужилася правильно – не в лице, і не була втомлена зовсім. Потім лікар сказала, що вузькі родові шляхи. Тому мене надрізали, а від надрізу ще пішов розрив. Тепер то я розумію, що просто вони не казали мені коли тужитися. Були моменти, коли я відчувала потугу, а вони тупо мовчали. Можливо, якби акушерка фаховіше керувала цим процесом, то і розриву б не було, і внутрішніх тріщин. Хоча направду зажило все дуже швидко і майже не боліло.
А найбільше шкодую про власну слабкодухість, що не наполягла, щоб маленьку залишили мені на животі. Це надзвичайні відчуття, дитятко відразу затихає, заспокоюється. Але це тривало не більше 20 хвилин, потім її спеленали в якийсь старий коц, а ще пізніше медсестра переодягнула в наш одяг. І вона дуже довго була прохолодна, мерзла. Як шкода!! Треба було в палаті розпеленати і покласти собі на живіт. Досі зла на себе за це..
Так само картаю себе, що дозволила взяти дитинку на відсмоктування навколоплідних вод. Вона трішки хлебнула при пологах, але думаю ніц страшного б не було. І позригувала б те. Бо після тої процедури відсмоктування вона була дуже сумна і в’яла. Зайве це все.. ((
Були проблеми з налагодженням ГВ. Хоч я проштудіювала книжку по ГВ і прочитала половину форуму дівочі посиденьки ))), але мені ніяк не вдавалося погодувати лежачи. Ну ніяк. Але я нікому про це не признавалася. Вдалося її прикласти стоячи, так ми і їли перші два дні – і вдень, і вночі. Коли хтось заходив в палату і запитував чого ми не лежимо я казала, що нам так краще ))) Дуже боялася, що наполягатимуть догодувати. Як це не смішно, допомогли плакати про годування, які висіли в коридорі. Я просто вийшла і почала на них дивитися, ну чому, чому я не можу прикласти? І там побачила свою помилку.
Поки не прийде молоко, звісно, треба стиснути зуби і терпіти терзання напівголодного маляти. Але я пам’ятала про пораду з курсів – постійно прикладати дитину і тоді молоко прийде поступово. Так і вийшло, молоко прибуло дуже м’яко і відтоді ми вже так не кричали, бо було що їсти.
І про присутність чоловіка. Для нас питання ніколи не стояло - однозначно варто і він буде. Він не робив мені масаж чи щось такого.. просто стояв, тримав за руку, часом давав попити води. Але я постійно відчувала його тепло і коли він на хвильку відійшов щоб перевдягнутися, відразу його покликала. Так і стояв до самого кінця наполовину переодягнений. І потім він сам повідомляв педіатра про нашу відмову від прививок. І я щиро не розумію, як народжувати самі. Це - спільна справа, це величезна подія для сім'ї, унікальний момент.
Отакими були наші майже ідеальні пологи. Попри все, вважаю, що ми всі гарно справилися. Ще з пологового донечка постійно спить зі мною. Трошки висаджуємося, носимося в контакті шкіра до шкіри, я відчуваю як вона мені довіряє. Боже, яке це щастя! Дівчата, чому майже ніхто ніколи не розповідає яке це щастя – мати дитину?? Тільки кажуть – важко, важко, важко. Так, іноді це недоспані ночі, якісь там ще незручності. Але що б там не було я дивлюся на неї і я щаслива, бо її могло в мене не бути. Що може бути важчим, ніж усвідомлення, що ти ніколи не матимеш дітей?

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Я от також захотіла написати свою історію,хоча пройшло вже 8 місяців і вже готуюсь морально до других своїх пологів.
Мені термін ставили 30 вересня-Віри Надії Любові.Але не так все сталося як гадалося.
На 32 тижні я попала в патологію,перед тим як раз познайомилась з лікарем.В мене був шок після розмови з ним,а через пару днів власне він кладе в патологію бо вибору в кого народжувати більше немає.Провалялась там 2 тижні,ознайомилась з обстановкою(я так це сприйняла).
наступив вересень.Останні дні догулювали,відпочивала,нудилась... стигла погристись з чоловіком,наплакатись(плюс була погана погода і хотілось валятись в ліжку і плакати). Хоча я читала на посиденьках,що це і є передвісники,я ще того не знала.В середу я надумала поїхати в Ашан,а перед тим ходила доздавати аналізи в ЖК.
А Ашані погуляла нормально і з чоловіком помиртлась...в п"ятницю поїхали за результатами,але крім того мала планів багато,чоловік не на роботі був.
Ну от...результати забрала,лікарка дала настанову з медсестрою38 тижніврівно,можна народжувати сміло.А живіт тягнув вже з ранку,ще й думки були ,щоб може мене навіть подивилась....Ми спішили,тому лишилась того...
Поїхали на шувар,в тіті куртку забрати,живіт і далі болить.Хресна звісно дістає питанням коли...

живіт далі спазмами болить,вже починаю задумуватись може то воно.Пішла була в туалет(пардон за деталі),там мене вже пропускають дивлячись на мене.

Зрозуміло потім поїхали додому,вже десь була 17.00.зготувала вечерю,переговорила з сестрою(сестра потім говорила ніби відчувала)з батьками,я їм не призналась. А може не то,тай мама би не спала.В 20 пішла митися ,бритися....перескладувати речі.
В 22 я сообразила позвонити Федині(він накричав на мене,я тільки приїхав додому),перед тим якось боялась звонити.а тут розуміла виходу немає пробка виходила..бігаю в туалет по маленькому по чучутть.Потім мій організм почав очищатись після вечері...нудило,рвала та щей на унітазі відсиділа.Сватки були силььні вже.,лікар сказав випити ношпу,аналгін,і поставити вібурколові свічки....і в 1 позвонити йому.Правда то все було марно ,скоріше воно мені допомогло не заспокоїтись, а навпаки очисти оргізм.В першій я звонила чуть сильнішими болями плюс мені вже все було пофіг.Він направив в лікарню....За годину десь там були вуздралиси ми ще ,доскладувала сумки і вже верещала на чоловіка -ІДЕМО. В приймальній він мене подививсяі відправив на пологи.Поки оформляла схватки передихувати було складно.ууу...як згагаю.В родзалі мені щось вкололи і заборонили вставати,а мені погано лежачимене вивертає,добре що коханий біля мене був,через пару хвилин я вже кричала,що хочу в туалет по великому.Ну тут все і почалося..почали крутитись..медикаменти принесли і т.д Мене така голова мутна була,толком не знаю за скільки потуг я народила її.Чоловіка попросили вмйти коли пробили пузирь,щось я там була не зрозуміла чи це кров така тепла чи що.Я знала,що він чекає під дверима і ми однаво разом,(не витримав би пологи).Через годину часу як зайшла в родзал(так чоловік говорить),я народила свою маленььку крихітку в 4.40 3 кг,51 см.Мені її поклали на живіт,це дійсно кайф.Потім забрали бо я не могла чомусь народити послід,вони там почекали трохи ,мені так здається вкололи окситоцин і почали шити.То було щось.....колись мала чистку і шиття і це пекло я знову відчула,для менетих 15 хв.були не стерпні.Він нічого не пояснював,які маніпуляції робить за весь час це не сподобалось.
Коли це все закінчилось ,татко розплатився з лікарем і настала двогодинна ейфорія..... Два дні і ми дома .

Але є продовження історії не дуже хороше(тут писати не буду,багато вагітних читає).скажу одне,піду родити знову до Федини,напевне принципово,бо знає вже мене і нюанси після пологові знає(там весь пологовий був на вухах)начмед приходив дивитись,питатись як я.наступний раз виписуватись так швидко не буду,краще довше,але бути впевненою,що все чисто і ти нормально себе почуваєш.Напевне він (федина) буде в шоці ,правда мені по*іг.

Вибачте за забагато букв і помилки.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

По свіжій пам`яті розповідаю
Вагітність в нас була планована і бажана, проте це не завадило двом смужкам на тесті ввести мене в ступор...руки трясуться, сльози лиються, на обличчі либа від вуха до вуха))) Все напевно тому, що я не очікувала, що все вийде з першого ж разуПоказую чоловікові - довоооольний, він чекав цього моменту вже дуже давно, а я ніяк наважитись не могла на малятко.
Носилось малятко легко і безпроблемно. ПДП ставили нам 21 червня, але і УЗД і лікар з пологового казали готуватись трошки раніше. Так і сталось. 17 числа в 5:30 я прокинулась від сильної болі в животі і одразу зрозуміла, що то перейми. Походила трохи по хаті і пішла будити чоловіка. Почали засікати перейми - кожні 5-7 хвилин. От тут я вирішила, що в мене ще купа часу і почала помалесеньку збирати все в пологовий. Потім доручила то діло чоловікові, бо боліло вже досить сильно. Інтервал скорочувався швидко і вже в 9:00 ми їхали в пологовий з інтервалом 2 хвилини! Я вже готова була народжувати в машині)))
Приїхали в пологовий, ой, як довго мене оформляли... Я кручусь від болі, а вони задають якісь безглузді питання! При чому чоловік сидить збоку і відповідає, а вони все на мене дивляться і чекають поки пройде перейма, щоб я щось відповіла. І тут мене понесло, як я викричалась на ту жінку, яка оформляла... До мене більше питань не було
Прийшла моя лікар, послухала малятко, завели нас в родзал, мене на крісло і слова лікаря повне відкриття 10 см. Я щаслива до неможливості, бо думала що зараз вже народжуватиму. Лікар доречі теж так думала, бо якраз після огляду в неї задзвонив телефон і вона сказала, що зараз на пологах, вільна буде через півтори години приблизно.
І почалось гуляння по родзалу, крісла з диркою, присідання... І тут по нозі потекло щось гаряче і зелене...води. Лікар мене на крісло, пробила плідний міхур, бо води лише підтекли. Казала, що мусить забрати води, бо зелені і вже свою роль виконали. Серце дитини слухали що кілька перейм і постійно лікар мене питала чи не тужить. Казала, як буде тужити, або як буду відчувати що хочу какати, щоб не боялась і тужилась. Але мене не тужило
Вже пройшло трохи часу, серцебиття малого ставало слабше. Лікар зпропонувала окситоцин, щоб почались потуги, бо дитина низько і пора народжувати. Я як навіжена почала кричати, що не хочу. Тоді лікар сказала, добре, тоді родимо так і додала "Своїй доньці я б не дала так мучитись". На кожній переймі мені треба було витужувати малого.

Кидайте тапками, але зараз я вже думаю, що можливо в моєму випадку окситоцин був би не лишнім, так як не було пологової діяльності нормальної. Народжувати без потуг не конче добре, таки напевно коли організм допомагає, той процес не такий важкий...

Я зі всіх сил намагалась і мені здавалось що немає ніякого прогресу. Час йшов немилосердно довго. Перейма за переймою а потуг нема і мені здавалось, що те все моє туження впусту. Але коли я почула, що видно лису голівку я зрозуміла, що прогрес таки є))) Акушерка пропонувала зробити надріз, лікар заперечила, сказала, що буде зберігати промежину. І їй то майже вдалось, якби синок не йшов ручкою біля личка, чим зробив трохи тріщину. Доречі, про те як тужитись мені лікар дуже добре пояснила і в мене виходило, правда не кожного разу...
А потім я лише пам`ятаю "Юля, голівка є, на наступній переймі з усіх сил і не шкодуй себе!" Наступна перейма і моє чудо в мене на животі
Потім стандартні процедури, зашивання тріщини і моя ляля гамає цицю. Далі дві години блаженства з моїми коханими чоловіками
От так ми народились! 17 червня о 13:15.

Перечитала свою розповідь і зрозуміла, що про чоловікову роль нічого не написала.
А вона була гігантською. Я знаю точно, що без нього не справилась би! Кожнісіньку перейму він був біля мене, я сиділа на кріслі, повисала в нього на поясі і втупившись лицем йому в живіт ричала як ненормальна. Так, я кричала, стогнала і ридала, хоча перед пологами свято була переконана, що кричати не буду
Інші пози крім повисання на чоловікові мене не влаштовували, а контролювання дихання для мене було взагалі нереальним.

А ще крім великої допомоги на пологах, я бачила чоловікові очі повні сліз одразу після народження дитини і оте "Дякую за сина" на вухо, пошепки...Справжнє ЩАСТЯ!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки спить мій янгол, напишу і я. Про вагітність багато писати не буду – і так всім ділилась на форумі. Коротко:

дуже-дуже бажана і планована, настала аж після 9 місяців спроб, сліз, купань у всіх можливих джерелах. На 6-7 тижні незрозуміла мазня, огляд на кріслі і УЗД, на якому вперше почули серцебиття маленької дівчинки; на 20 – передлежання плаценти (для майбутніх мам – гарно вона піднімається, навіть і по задній стінці, я навіть особливо себе не балувала, єдине – підлогу мила шваброю, а не раком, через 3 тижні уже була 25 мм над вічком); на 30 тижні – порушений кровоток в пуповині, ніби-то ЗВУР, тиждень в патології; ну а далі – сідничне положення, 2 місяці стояння в колінно-ліктьовій, спроба зовнішнього розвороту, і – нічого не змінилось.

Зійшлись на плановому КР.
Отже, 27.06, ранок:
8.00 – пишемо КТГ, бриємо самі знаєте що, бинтуємо ноги (проти варикозу, як виявилось), підключили крапельницю з фізрозчином.
8.20 – огляд на кріслі (ще раз підтверджуємо сідниці), прийшли мами і чоловік.
8.30 – їдемо в операційну, чоловік – в родзал.
8.40 – я голяком на столі, мені все підключили, все вкололи (я вибрала ЕА, а не заг. наркоз), почали, всі жартують, анестезіолог лепече щось веселе, постійно питає, як я, а мені відняло нижню частину легенів, не можу нормально відповідати, голос глухий, але загалом – все добре.
8.49 – «А кого ми чекаємо?» «Дівчинку.» «Ну, зараз побачимо.» І відразу крик. В мене сльози, а думала – не буду плакати, але якось так швидко вона закричала. Чоловік в родзалі в той момент теж її почув, сказав, що серце на мить стало, а потім – 150 ударів на хвилину. ЇЇ забрали одягнути (шкарпеточки і шапочку), сказали мені повернути голову, щоб я її бачила, а вона така вся «світло-фіолетова і в маслі». Коментар лікаря «Хороший грудничок». Я розслабилась. Дали двічі поцьомати і забрали до чоловіка.
9.04 – мене дошивають.
9.10 – везуть в реанімацію, по дорозі бачу мам, мами ревуть, аж самій себе шкода стало)).
Десь 11.00 – 11.30 – прийшов чоловік, принесли зірочку, уже така червоно-рожева)). 2950, 51 см. Пробую годувати, нижня частина тіла «відмерзла» наполовину, ліву ногу так і не чую, годувати лежачи виходить смішно, незручно, місцями боляче, але головне – молозиво є, маленький гномик смокче.
20.00 – перевели в післяпологове.
Далі було 2 дні обмеженої рухливості і обмеженого спілкування з дитиною (ставати було важко, мами ночували по черзі зі мною, я лише годувала). Коротше, до ролі мами я приступила повноцінно на третій день, коли змогла нормально рухатись, не згинаючись в три погибелі.

Обійшлось: 1000 грн. офіційно в касу ПБ за розтин, 600 грн. - анестезіологу, 1600 грн. (або 200 баксів) - лікарю на лапу (в цю суму увійшла палата з туалетом), ще 400 грн. - з власної ініціативи дали лікарці, в якої я "долежувала" в патології, вона ж мене і дошивала, бо той "домовлений" кудись-там спішив. Нагадую, що ціни рівненські.

На цьому і закінчу, бо почалась зовсім друга історія, зовсім друге життя, яке зараз ще трішки нагадує марафон, але себе без доці я вже не уявляю.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

І я напишу. Коротенько.

Вагітність була бажаною, і довгоочікуваною. За 1,5 року спроб завагітніти я навіть сказала, що багато є сімей, що мають одну дитину і мене чекає така ж доля... в тому ж циклі я завагітніла. Щасливааааа...
Потім на 5 тижні було відшарування і лежання пластом, потім були нежиті і кашлі, потім старшому сину оперували грижу,і я стояла під операційною і ридала... потім на 33 тижні поклали на 2 тижні в обсервацію з діагнозом "низьке розташування голівки, загроза передчасних пологів". Вже ближче до кінця вагітності ве внормувалось. ПДП ставили на 08.06., потім УЗД скоротив термін на тиждень, а останнє УЗД в ПБ взагалі сказали що буде щастя якщо доношу до 37 тижня. А я ходила і ходила.. на 40 тижні уже не ходила, а котилась.
Вночі 06.06 в 01.00 мій сон перевав різкий біль. Сходила в туалет, полегшало. Через 15хв.знов. Стало ясно що свято почалось. Думаю засічу інтервал, щоб знати коли дзвонити лікарю. Інтервал став різко скорочуватись. Через 3 перейми інтервал був у 5хв. Розбудила чоловіка, за 2хв. зібрались і вирушили на Львів. Додам, що їхати до Львова 40хв, +20хв. до ПБ. По дорозі хапало кожних 2хв. Приїхали в ПБ в 03.00, в приймальні мене вже не оглядали, процедури теж мене оминули. Паперові формальності лишила на чоловіка, я говорити вже не могла. Перейми йшли одна за одною. Поки перевдягнулась почало підтужувати. Ще коли виїжджали з дому, я подзвонила до лікарки... і тут облом.. вона по дорозі на Київ, народжувати у чергового. Черговою виявилась Місюра А.Г. Отже заскочила я в родзал, лікар оглянула і сказала що відкиття повне, потішила що за 2 потуги народжу. Але не все так гладко. Синок виявився великим, і тяжко йому було. Посварилась з дитячим лікарем, бо я її розбудила і не народжую, а вона стоїть і чекає. Чогось Анжела Григорівна вирішила покликати Сабата.. потім виявилось, щоб допоміг витискати. Я як то зрозуміла, то такого вереску наробила, лікар тільки запитала чи я медик (правда я не знаю що воно має одне до другого). Тому наперекір їм я вирішила народити сама. Через 2 потуги хлопчик мій закричав. Народився Артем о 03.40., з вагою 3950гр. і зростом 55см. Потім лікар трошки повишивала на мені (зробили епізіотомію), і тоді прийшов чоловік і ми залишились втрьох. Можу сказати, що в такі моменти відкриваються серця, ми плакали від радості.
Тепер у мене є солоденький комочок, який сопе біля мене і тулиться, смокче, і дивиться щирими оченятами.
Яке ж то щастя...............................

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Напишу і я про наші пологи. Вагітність була планова і дуже бажана, ми з чоловіком готувались, не вживали алкоголь, пили фолієву кислоту і т.д. Коли побачили дві полоски - руки в мене трусились, і ми просто розплакались в обіймах від щастя Загалом, вагітність проходила нормально. На 7 тижні були незрозумілі виділення, ми з чоловіком помчались на узд, і мені лікар порадив тиждень полежати дома. Таким чином, всі мої співробітники дізнались про мою вагітність. Токсикоз минув десь на 12 тижні, і почалась легка і безтурботна вагітність, якою я насолодилась сповна. Народжувати вирішила в місті, звідки я родом, оскільки не хотілось у Львові домовлятись з кількома лікарями в кількох пологових, та й умови тут значно кращі. Отже, за місяць до планової дати ПДП я приїхала в Калуш, познайомилась з лікаркою. ПДП в мене було на 27.06, лікарка "потішила", що йде в відпустку, але до 27.06 має повернутись, і на наступному огляді познайомила мене з заміною (на випадок передчасних пологів). Я ще лікарці сказала, що ми її дочекаємось, так і вийшло. І от, 27.06 я прийшла на плановий огляд, відкриття 1 палець, сказали чекати. Вечером 27.06 почав підловлювати поперек, почала засікати інтервал - 5-7хв. Вирішили з мамою поїхати в пологовий на огляд до чергового лікаря, щоб знати яка ситуація. Чоловік на той момент був у Львові і чекав новин, їхати йому вже чи чекати. В ПБ сказали, що відкриття 1 палець і на пологи це поки не схоже і запропонували лягати в лікарню. Я відмовилась і ми поїхали додому. Тут і почалась "весела нічка". Поперек ловив чим раз, тим сильніше. Вночі відійшла пробка. Спала я в перервах між переймами. Зранку почала засікати, ніякої періодичності не намальовувалось. Сказала чоловіку їхати, бо точно пологи будуть сьогодні (28.06). Чоловік приїхав, і десь біля 16-00 інтервал почав падати до 4-3 хв. Поїхали в ПБ. Черговий лікар сказав, що відкриття 6 см і викликав мою лікарку. Якраз оформились, приїхала лікарка, пішли в родзал. Пробили води, перейми почались кожну хвилину. Чоловік тер поперек, що мені дуже допомагало, дмухав на мене і казав, яка я молодець. Взагалі атмосфера в родзалі була дуже позитивна. Дуже задоволена лікаркою, вона чітко розказувала про кожний етап своїх дій і казала, що я маю робити, а я чітко слідувала її інструкціям. Скоро відчула бажання потужитись, сказала про це лікарці, і за кілька потуг в 19-05 ми народилися. Коли малюка поставили мені на груди, нас з чоловіком трусило від щастя і радості. Потім дві години в родзалі, і нас з чоловіком перевели в палату. Незважаючи на безсонну ніч, не спалось ні мені, ні чоловікові, емоції зашкалювали... Я всю вагітність налаштовувалась на позитивний хід пологів, мені не було страшно, навпаки чекала дня пологів, як свята. І хоча, 20 годин болючих перейм вибивали мене з колії і збивали з позитивного настрою, але завдяки підтримці та зусиллям чоловіка самі пологи були такими, якими я собі їх й уявляла - обійшлась без стимуляції, епізіо і зовнішніх розривів і це було справжнє свято зустрічі з синочком і справжні партнерські пологи. І дивлячись на синочка, який посміхається, я розумію, що таке справжнє Щастя Материнства

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті і я можу написати про свої другі пологи. Вагітність була дуже бажаною хоч і не запланованою. Проходила безпроблемно, тиждень до пологів я перестала ходити на роботу. Найбільше за що ми з лікарем переживали це низька плацентація і ймовірність кровотечі. Але лікар сказав, що все одно будемо пробувати родити самостійно,без КР. За два дні до ПДП в мене вночі дуже болів живіт як на місячні, подзвонила лікарю сказав приїхати на огляд. Подивився на кріслі, відкриття один палець і відправив додому. Тільки зайшовши до хати почула, що щось хлюпнуло. Кров. Знову дзвоню лікарю і через 15хв. вже з торбами їду знову в ПБ. Знову огляд, далі відкриття в один палець, але вже залишаюсь в ПБ. Поклали в патологію до пологів. Чотири дні я пролежала без будь-яких признаків на пологи, їла усе що тільки можна було, спілкуалась з дівчатами, читала журнали - одним словом відпочила на 100%. В суботу зранку мене так почало „чистити” що не передати словами. І так цілий день. А на вечір я вимучена і голодна наїлась так, що заледве заснула. Але не тут то було в 00.05 почула різкі болі, які то проходили то знову починались. Встала і почула що знову клюпнуло-кров. Подзвонила до свого лікаря і за 20хв. він вже був коло мене. З патології перевезли в родзал. Подзвонила чоловікові, він мамам і тут почались дзвінки.

Домовлялись з чоловіком про спільні пологи, але так як це була ніч, а він вдома з дитиною, вирішила почати без нього.

Перейми терпимі, але так як переживали за кровотечу вирішили пробити води, щоб голівка дитини швидше опустилась якомога нижче (як сказав лікар тоді мала ймовірність кровотечі). Поставили крапельницю з фізрозчином, викликали анастазіолога, дитячого лікаря і ще якихось спеціалістів. Як виявилось пізніше так лікар перестраховувся і визвав усіх для вчасного КР якщо буде необхідність, операційна також була уже готова на всяк випадок. Але я собі внутрішньо настроїлась, що усе це зайве і я народжу сама. Тут почались перейми одна за одною, вони були такими болючими що важко передати, напевно ще й через те, що я мусила весь час лежати з крапельницею, встати не могла- темніло в очах і починало тошнити. Акушерка весь час міряла тиск мені (був 130 на 100) і слухала серцебиття дитинки. З цим дякувати Богу постійно було все гаразд. Я була така вимучена що встигала за 2-3 хв. між переймами засипати(а ще комарі на Батальній в родзалі не давали спокою- їх було тьма.) Тужило мене несамовито, а акушерка весь час говорилаще не час, ще не час. А мені ті години здавались вічністю. Прийшов лікар (він періодично виходив) і сказав що час, тужимось. Що я тільки не читала, як правильно тужитись, як правильно дихати і як себе контролювати. Видно це не для мене, бо мене тужило як хотіло і я тужилась як виходило, за що постійно акушерка з лікарем робили зауваження. Сил нема, правильно тужитись не виходить- одна перейма, друга, третя – ще чуть-чуть і... ага пропала перейма. І так декілька разів. Десь на 5 „захід” акушерка кричить „давай не зупиняйся- дихай! Тужусь з усіх сил, дихаю як виходить і чую найсолодший і найрідніший у світі плач. Яке ж то відчуття...ммм. О 5.25 год. ранку я вдруге стала мамою. Мій синочок з вагою 3800 і 50см. уже на грудях і смокче цицю. Причому так „усєрдно” ніби він її вже тиждень смокче. Забирають малятко одягатись і тут я розумію, що лікар мій стривожений бо не виходить плацента і як сказав, зараз той момент за який він найбільше переживає. Для мене то вже було все рівно, синулька народився здоровенький і що вони там далі робили мені вже було все одно. А далі ще флакон до капельниці, кровоспинні уколи і зашивання всередині і ззовні.
Все, залишають нас з малятком в родзалі і заходить чоловік. Плачемо двоє, чоловік відразу „бачить”що брови і ротик то його))) , обнімає нас і тихенько на вухо дякує. І знову я найщасливіша на світі мама і жінка. Тепер я мама двох найгарніших на світі синочків.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну, нарешті і я добралась до цієї темки.

Все собі якось уявляла, коли вийду з ПБ, відразу кинусь розповідати. А не тут то було.))) Мусіли мені трохи ті емоції вщухнути, щоб я змогла хоч більш-менш нормально викласти тут свою розповідь.

І так, почну напевно з того, що вагітність моя була дуже несподіваною. Ні, ми хотіли другу дитинку, проте пропланувавли безуспішно більше року і вже думали знову як і першого разу звертатись до лікарів. Але потім в зв"язку з деякими не приємними перепитіями в житті подальше планування прийшлось відкласти на не визначений термін. Все обговорили з чоловіком, обміркували, вирішили і... тест мені видає дві смужки. Паніка, страх... не то слово. Але раз Бог дав, знадчить це є його дарунок.
Не зважаючи на всі нерви, перевтому, часто не доспані ночі, сімейні труднощі, які зненацька ще гірше повалились, як сніг на голову, вагітність проходила чудово. Чогось я собі думала,що точно народжу в 37-38 тижнів,бо так як я собою товкла ті останні тижні можу сміливо носити звання спортсменки-активістки.)) Але час ішов, живіт піднивав, а малючок собі сидів і не думав. І так, 15 липня, нам стукнуло 40 тижнів. Візит до лікаря, огляд на кріслі. Ще ні. Відпустив гуляти.
На наступний день мої тренувальні перейми посилились, але я жила собі в звичному темпі, бігала по справах, працювала, гуляла з малим. Живіт болів немилосердно, але я якось підсвідомо знала, що то ще ні. 16-го в вечір ще пофоткала свій животик і лягла спати. Ніч була жахлива, перейми хапали, але без періодичності. На ранок все заспокоїлось, але відійшов корок. Чоловік пішов на роботу і видзвонював кожних пару хвилин, а я незнала що відповсти ВОНО, чи не ВОНО. Перейми то були 20--15-10-25-10 хв. Періодичності ніякої, потім зникали і я давала собі спокій, що то ще ні і потім знову те саме. В обід задзвонила до лікая, але і по його словах я зрозуміла, що швидше за все то ще ні. По обіді знову те саме, але періодичність якась все ж пробивалася 20-30 хв. Не густо, але хоч вже щось. Чоловік відпросився швидше з роботи і прийшов додому,питаю нашо прийшов,бо я ще народжувати нині не збираюсь.))) Але він мене таки заставив збиратись і коли він сказав, що через пів години нас приїде забирати його співробітник,я готова була його пристрілити. Кажу що ніде не їду, бо... бо.. ага, за тих пів години мої перейми з 20-30хв скоротились до 8-10 хв. Все відбувалось якби в пришвидшеному темпі, я сама була в шоці. І поки ми доїхали до ПБ, хапало вже що 3-5 хв. Я трималась молодцем. В машині так файно щебетала, жартувала,що шофер навіть не міг повірити, що я їду родити. Певно я мала кричати і корчитися від болі, але я себе відволікала як могла, бо знала, що розкисати ще рано. Толі єщьо будєт.)))
Прибуваємо в пологовий в 16,30 год. Нагадаюсь, що я до кінця не була впевнена чи чоловік піде зі мною народжувати, але мовчу,не хочу щоб то було силою. Знадчить огляд черговим лікарем, відкриття (не памятаю яке відкриття...))), але кажуть пора. Все, виходжу, кажу чоловікові що таки приїхали ми вже за синочком. Питає що йому треба. Фууух,знадчить таки іде зі мною. Купили йому той одноразовий набір, переодягнулись і в перед. Мушу визнати, що хоч я страшенна панікерша, але якось так трималась спокійно, що сама себе не впізнавала. І так, заводять нас в родзал.Чомусь індивідуальний,а не для партнерський пологів. Ладно, але місця там трохи малувато. Чоловік увесь час бідкається жартома, що виглядає в тій "уніформі" як прибулець з НЛО.) Ще щось розмовляємо, він увесь час жартує. Лікар сказав ходити. Ходжу-ходжу, а біль все наростає, та й наростає. Чоловік прикалується, сміється, я стараюсь підтримати розмову, бо знаю, що ще не час розкисати і треба себе відволікти. Так пройшла година-дві. Далі вже ставало не виносимо. Сідаю на той м"ячик, акушерка допомогла правильно всадитися, бо на початку я всадилася не так, як треба.)). Вже не чую чоловіка, але прошу щоб стояв біля вікна. Шось не хотілося мені в ті моменти, щоб мені хтось тер спину, обнімав, сюсюкав. Най просто стоїть,я знала, що він є, відчувала його присутність і цього мені було більш чим достатньо. В періодах між переймами трохи старалася передихувати, навіть щось говорила. Пам"ятаю розповідала акушерці про старшого малого. А я знаю чому, бо думки направлені в то русло мене завжди вміли підтримати, зігріти і розрадити в різних важких ситуаціях. А от коли накривало переймою я старалася не напружуватися, не кричати, а просто по максимуму, як то кажуть, увійти в себе, розчинитися в собі, розслабитися. Я не дозволяла собі кричати, лиш тихесенько мурликала.) Акушерка увесь час питала, чи мене не тужить, а я через ту всю біль сама не могла розібрати тужить, не тужить. Лікар заходив, підтримував. Мушу визнати, що лікар супер мені підходив по духу.
Все то дуже добре, але чогось мої води так і не відходили. Лікар чекав мабуть до останнього, але все таки води прийшлось пробити. Я тільки побачила, що вони чисті і полегшено вздихнула. І далі той м"яч і далі я корчусь від перейм. От так здається, що так болить, що далі вже не можливо і тут находить наступна перейма і вона виявляється ще сильнішою ти думаєш, що вже далі більше боліти не може, а воно все наростає і наростає. І коли мені сказали, що будуть дивитися на кріслі що там, я була така обезсилена і вимурдувана, що здавалось мій мозок зараз відключиться сам по собі. Але я ж то знала, що попереду потуги- дуже важливий процес в пологах на якому я мушу зібратися і бути молодцем. Правда я ще вкотре попросила лікаря і акушерку, щоб все детально мені пояснювали що робити,а я буду дуже старатися, бо таки дуже боялася "піти" по старих швах. Але мене "потішили", що голівка дитини ще високо і відправили продовжувати мурдувати перейми.
Далі в мене провал в пам"яті. Пам"ятаю що було дуже боляче, а між переймами я трохи відключалася, чи то спала, ой, не знаю що то було.
Факт того вирішальний момент- лікар ще раз дивиться на кріслі і каже, що вже час, підбадьорує, налаштовує і кличе персонал. Чомусь дуже запам"яталося, як внесли якусь лампу.)) Я стараюсь зібратися в купу на скільки то можливо. Чоловіка прошу вийти за двері. От до цих пір не знаю, чи правильно я вчинила. Щось побоялася, щоб він бачив той весь процес. Але вже як вирішила, так і зробила. І так, чоловік за дверима, ми народжуємось. Ну, що, дехто говорить, що період потуг найлегший в пологах, але він для мене виявився найболючішим і найскладнішим. Я дуже старалась з останніх сил робити все як мені кажуть. А казали дуже доступно. Я знала, що мушу допомогти свому синочкові з"явитися на світ і зараз вже тільки від мене все залежить, але хоч мені лікар потім сказав, що я молодець, проте я себе молодцем не вважаю, бо не завжди робила все за командами. Дуже вже тяжко мені було правильно тужитися, все дуже хотілось тужитись в лице. Ще й виникли зненацька проблеми з тиском, піднявся напевно вперше в житті, бо в мене увесь час низький. Мене почало ацько нудити, в голові паморочилося, світ плив, а це ще більше заважало зібратися. Почали збивати тиск, щось не збивається. Таблетка, ліки в вену... Я тільки питаю, чи ще довго, пояснюю, що більше не можу, що більше не витримаю. Така дурна поведінка, тепер аж встидно.)) Мені здавалось, що ті потуги тривають вічність і водночас страх не порватися мене збирав в купу. Ех, чую що вже є голівка, чую, що ще чуть-чуть. Ці слова додають сил і гоп, відчуваю щось слизьке таке, але дуже вже мені рідне з мене вискакує, ще трошки і моє щастя в мене на грудях. Ох, ця мить... Я розумію, що заради тої миті, я готова була винести все це і навіть більше. Щастя переповнює. Беру синочка в охапку, пригортаю, дивлюсь на личко. Відразу бачу, що то татів хлопчик.))) Чоловіка хочуть покликати, щоб перерізав пуповину, але і цього я не дала зробити. Він зайшов, коли вже синочка забрали одягати. Щасливий такий, очі світяться. А мені як пластинку заїло, прошу віддати мені малючка і покласти на груди. Мені пояснюють, що дитину мусять одягнути, а до мене то ніяк не доходить, стою на своєму. Не можу вже без нього, з перших хвилин його життя.
Синочок народився в 19.20 год, вагою 3,800кг, довжиною 56 см. Такий собі трошки велитень.))
Лікар потішив, що по старих швах я не порвалась, тільки маю одну маленьку тріщинку на місці старого шва і щось там внутрішнє чуть-чуть. Знаю, що то по моїй вині, бо таки пару разів добряче схибила, не послухалась команд. Ну, але слава Богу. Шив не довго, бо не було сильно що. Але я все рівно завелася зі своїм улюбленим запитанням, чи ще довго.))
Ну, нарешті, мама в ажурі, помили, накрили, татко щасливий, малючка дали до циці і залишили нас наодинці. Найщасливіші миті...
Далі продовжувати не буду, бо то вже не пологи.
Отака моя розповідь. Все було значно легше, ніж першого разу, природньо, без стимуляції, розрізів і т.п. Дуже вже вдячна свому лікарю за гарний настрОй, компетнтність і людяність.
Тепер я мама двох козачків і що може бути важливішим в мому житті.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну і я вже за компанію напишу "як то всьо було" в мене.
Вагітність виявилася для нас зовсім не планованою, такий собі сюрприз. трошки навіть поплакала над тестом. а потім зібралася, і настроїла себе на краще. з таким настроєм була всю вагітність. Вагітність була най важча з моїх трьох, сил не було взагалі, ледь ходила.
Була впевнена що народжу ніяк не пізніше 38 тижня, і хотіла як най скоріше, бо дітки в мене великі (4.00 і 4.150), але як минув 36 почала панічно боятися пологів. це було жахливо: розумію що мушу народити, а боюся страшно. за 5 днів до пологів лягла на денний стаціонар бо набряки були страшенні і хотіли трохи молочницю підлікувати. Подивився мене лікар на кріслі 8 липня сказав що матка готова, але ще не відкривається, можу і сьогодні народити і можу ще кілька днів походити.
В ніч з 11 на 12 боліла поясниця сильніше ніж завжди, тай мала я передчуття що таки 12 рожу, в нас 12 празник, день міста, концерти різні і чоловік приготував м"яско і язик планував когось в гості кликати. пішла я зранку в патологію, на обході лікар жартує що треба нині комусь народити бо подарунок від міської ради прогавим ( на день міста як хтось народжує то щось дарують), каже того року коляску подарували. а я думаю про себе що не хочу ні коляски ні нічого лиш би не родити.
але кажу йому про свою спину і твердий живіт, на кріслі виявилося що відкриття 2, 5 пальці і я в процесі. мене зразу в піт кинуло, ноги трусяться, паніка страшенна, чуть не плачу. взяла себе в руки, встидно, акушерка ше й знайома- мама куми, має бути все добре.
повели мене на клізму в 12 год. почала відчувати легесенькі схватки, ще пішла в душ.
в 12.30 перевели в передродову, прийшов лікар, побачив що в мене паніка намагався заспокоїти. відкриття 3 пальці, з мого дозволу пробив води, це єдине втручання яке було, але зважаючи на свій стан я боялася що зірвуся, тому погодилася, про що не пожаліла.
лікар ще перепитав скільки часу тривали 2 пологи ( 3.5 год) і пішов (він якраз в цей час в сосідній поліклініці УЗД робить), акушерка йому дзвонить коли пора повертатися.
в 12.30 пробили води, і я чомусь орієнтувалася на 3.5 год, думала як того разу витримала стільки часу то і тепер мушу. схватки почалися дуже болючі, і наростав біль з кожним разом. я не кричала і не стогнала, відігнала акушерку яка хотіла мені спину потерти, просто не хотіла щоб мене хтось чіпав і говорив зі мною. намагалася розслаблятися, не закриватися і думаю що в мене виходило добре. через 30 хв схватки були такі що я дивлячись на годинник думала що ще 3 год просто не витримаю. чомусь дуже сильно пітніла ( 1 і 2 раз такого не було), піт капав так що аж калабаня була біля мене. і тут біля 2 год я відчуваю що тисне по великому, але вирішую що то я видаю бажане за дійсне. 2 потуга- ні, так і є, тисне ще сильніше, кличу акушерку, кажу: "або я дурна, або вже тужить", вона каже : "може бути". тут по коридорі чергова лікарка до дому йде, акушерка її покликала подивитися мене. 3 потуга- чергова лікарка (ЧЛ) дивиться на ліжку каже: " так, головка вже за рукою виходить, він (мій лікар) не встигне. і почала перевдягатися в халат.
маленький відступ- мій лікар в нас завідуючий пологовим, самий " крутий", його всі бояться. але на мою думку лікар він чудовий, хоча є багато протилежних думок. з любими проблемами в родах кличуть тільки його, я з ним в чудових стосунках і страшенно чомусь боялася родити без нього, хоч і з знайомою акушеркою.
Акушерка зразу йому подзвонила, і почали всі метушитися, бігати, родзал готувати. 4 потуга- я встала з ліжка в передродовій і відчуваю що ЛІЗЕ, при тому я сама абсолютно не тиснулся. кричу. прибігає ЧЛ, і тягне мені в родзал ( по коридорі, через 2 палати), я кажу що не годна бігти, вона просить: "ну скоріше бо в коридорі народиш". видерлася я якось на той стіл, і все трохи заспокоїлося, кілька хвилин нічого не боліло (кайф, можна йти до дому), прийшов мій лікар, навіть вже не перевдягався в свій синій лікарняний костюм, натягли на нього якусь верету. 5 потуга-тужуся вже на столі, все добре, правильно, 6 потуга- тужуся, підняла на кілька секунд голові від грудей, лікар зпам"ятав, але судини на лиці і шиї встигли потріскати, бачу дитяча мед сестра маску вдіває, думаю значить ще не довго. питаю акушерку чи вже видно, каже головка вже показалася і сховалася. 7 потуга- відчуваю як вийшла головка, всі почали кричати що застрягли плечики (пекло страашенно), лікар сказав "от мале порося", і щось ТАМ робив,не знаю що, але аж спітнів, ЧЛ тиснула трохи зверху на ребра. через кілька секунд, які були найболючіші за всі потуги, ляль народився. Таак добре стало.
Поклали його на мене і почали ОХкати який великий, зважили-4.290.55 см. маю 1 розрив, плечиками порвав, бо головка вийшла сама, без епізіотомії. якби не застряг то і тог не було б.
Зараз згадую період початку потуг з сміхом-всі так кумедно метушилися, а тоді трохи була паніка що дійсно рожу в коридорі чи настоячи в передродовій.
Загалом пологами задоволена, все було швидко і без ускладнень ( про що я молилася що вечора). Чого всім бажаю.

---------- Додано в 13:57 ---------- Попередній допис був написаний в 13:20 ----------

Відповідаю на численні запитання в карму:
так як наш мер останній рік при владі і чудово розуміє що більше його ніхто не вибире то "розщедрився" на м"якого ведмедя на якому було ціна 145 грн, горня, і конверт з "матеріальною допомогою" як він сказав. там було 200 грн. то вручення відбувалося урочисто під час концерту в честь дня міста (я леди вмовила чоловіка піти), фотографувався мер з мужом і дітьми і конвертим, в газеті потім писала що надав мер матеріальну допомогу. смішно. зрештою як в нас в владі заведено так і було.
хоча коляску дійсно пепередні роки давали, і мій лікар коли дзвонив в міську раду, при мені зразу як зашив мене, то наголосив що "мама потребує коляски"

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Тепер і я можу розповісти про свою історію.
Вагітність була планованою і дуже бажаною. Все проходило без ускладнень і особливих симптомів. Від 7 до 12 тижня мучив легкий токсикоз, без блювоти, і декілька днів печія. А дальше якби не живіт то і не відчувала б себе вагітною. ПДП було на 11 серпня . 6 я прийшла огляд до лікарки і вона дала прогноз шо ще буду ходити тиждень як мін. живіт вже опустився, але голівка високо, прописала Колпотрофін для помякшення шийки матки, і природню стимуляцію, і ще потішила мене тим що дитинка буде маленька.13-го мене взяли на крісло і сказали шо нічого ще не готово до пологів .Але той огляд розтривожив моє сонне царство і прийшовши додому я побачила шо почало мазатись, якимись рожевими крупинками. На другий день до тої мазанини добавився легкий дискомфорт в поясниці і внизу живота, але так легенько. Ну думаю тренувальні,тому що по словах жінок які народжували, справжні перейми нізчим не спутаєш. Тут я згадала шо можна випити ношпу і валерянку для того шоб перевірити чи то воно. Я так і зробила. В 6 годні ми зібрались на прогулянку, а в мене знов те саме. Захотілось мені позасікати інтервал, попрактикуватись на майбутнє. Так ми гуляли по району, і засікали кожні 10 хв. по 20-25 сек. на протязі 2 годин.(таки спавжні) Прийшли додому, помилися, і почали передихувати перейми так як вчились на курсах: кружляли на мячі, пританцьовуавали, і т.д. З 12 до 2 вдалось поспати, а дальше перейми стали трохи болючішими і виспатись вже не получилось. Всю ніч засікали, чекали стабільного інтервалу 5 хв. але його так і не було, був 5-7 хвилин. В 8 ранку я подзвонила до лікарки і кажу шо перейми по 45 сек. інтервал 5-7 хв і так вже пів ночі. Вона сказала випити ношпу і о 9.15 приїжати. Ми так і зробили. Приїхали повні позитиву і енергії, стояли в приймальному, передихували і вже не засікали, знали шо вже скоро. Тут прийшла лікарка і взяла мене подивитись на кріслі. Як виявилось за цілу ніч перейм трошки вкоротилась шийка матки, а відкриття нема. Треба лягати в патологію, додому мене не відпустила, тому що я "вступаю в роди". Такого я не очікувала, на скільки я знаю такий інтервал свідчить що вже ось-ось, а тут немає навіть відкриття. Лікарка вийшла до нас в приймальне, пояснила все мужу, заспокоїла, підбадьорила і відправила його додому. Після оформлення мене відвели в палату, там я переоділась, і мене взяли на аналіз крові. Потім зробили УДЗ, там все добре. Для полегшення перейм вкололи Папаверин і Анальгін. Від того уколу я втратила свідомість, чим перелякала весь персонал, лікарка прибігла в моменті, вмила мені пику водою, відвела в палату. Тут подзвонив до мене чоловік, пожалів мене і я розкисла, досить того шо укол мені нічого не допоміг, абсолютно, я від нього втратила свідомість, і тепер мушу сама передихувати невідомо скільки часу. Ввечері чоловік мене провідав, привіз фруктів, читалку з мультфільмами, ми погуляли по Марсовому полі на сонечку, разом передихували, засікали інтервал. Він такий і залишився як був, тільки перейми стали чуть-чуть сильнішими. Попереду мене чекала ще одна безсонна нічка. На ранок між 7-8 треба була здати сечу на аналіз, я ледво дочекалася того ранку. А то ще треба помитись перед збором, шоб був якісний аналіз, бо постійно трохи кровило. І це був найтяжчий момент всіх пологів для мене, стояти під час перейми тяжко, хочеться на шось спертись, а нема на кого і на шо, так себе шкода стало... і чого я маю тут сама мучитись? де мій чоловік? Але якось взяла себе в руки, згадала шо маю бути сильною, і пішла в сусідню кабінку пісяти в стаканчик. По дорозі назад жінки питались чи зі мною все нормально, напевно виглядала вже як з хреста знята, але то таке... В палаті подзвонив чоловік спитати як я, і під час розмови він почав засікати, і каже шо то кожної 1-2 хв. по 1 хв. і ти давай не лякай дівчат з патології, а вали до чергового хай подивиться. Я ше трохи помялась, але бачу шо дівчата дивляться на мене переляканими очима, тоді я взяла пеленку, рукавиці і повалила. В маніпуляційній поспостерігали за мною, спитались чи спала я вночі, висварили чого я не прийшла колоти знеболююче, або хоча б ношпу. В той момент я відчула шо з мене шось хлюпнуло, я вже думала води, а то кров, ше дістала за то шо не взяла собі підкладочної, і замастила їм стілець.:confused: Але вже через хвилину в дверях зявилась моя лікарка,подивились мене, і виявила плоский плідний міхур. Але я вже скоро народжу,години через 3-4. Відкриття повне але нема передніх вод, тому почало кровити і так довго йшло відкриття. Сказала йти пакувати речі і дзвонити мужу. Я до того родзалу на крилах летіла, навіть несла свій кульок на радостях.
Спочатку мене тимчасово поселили в родзалі де я ходила ше з пів години, потім ходити стало жахливо не зручно і я стала на коліна біля крісла, так було легше. По коридору пробіг знайомий силует... "Саша!" "А-а-а вот ти где... ну как ти?" Разом ми передихали ше 2-3 схватки і мене почало тужити... родзал ше миють... Через хвилину мене запустили в мій родзал, я вляглась, і думаю шо я не хочу народжувати лежачи, то травматично, тяжко, і всяке таке. Але я вже нічого не казала, тому що Сашка попросили вийти і то мене налякало, але нічого страшного не робили, пробили міхур. Після того відразу почались потуги, Хочу тужитись, а неможна... Всі на мене кричать "Не тужся!" Поміж тим лікарка викрикує "Столик!" і такий кіпіш довкола... Я аж сама почала кіпішувати, і ніяк не могла зібрати себе до купи. Коли нарешті дозволили тужитись, я зрозуміла шо виходить тільки з першого разу, а під час наступних спроб потуга кудись дівається і витужую пресом... Довкола всі думали шо я боюсь або жалію себе. Після двох потуг лікарка підійшла до моєї голови і сказала шо тепер все залежить від мене, я можу народити за 15 хв. або за годину, і ті слова подіяли на мене витверезливо. На наступну потугу народилась голівка, а через одну вивели плечики і народилось моя маленька лялюська. Чоловік перерізав пуповину, мені виклали на живіт на якусь хвилуну дві і забрали. 3550 і 56 см, з одягу тільки памперс добрий все решта замале. Поки мене оглядали, зашивали (розійшлась трошки тканина) чоловік носив малечу на руках. Шоб перевести мене в палату спільного перебування довелось чекати 7 годин в сусідньому родзалі, але то були безцінні години, чоловік звик до малечі, а я змогла погодувати його. Є один невтішний момент: пуповину перетиснули і перерізали відразу, не чекали поки перестане пульсувати.
Ось так,я перед пологами дуже переживала шо прийдеться народжувати серед ночі, і я буду не виспана і змучена, але організм мобілізував всі резерви, так шо я народжувала 40 годин і ще потім цілу ніч дивилася на дитину, милувалась і годувала. Тепер хочу народжувати ще і ще.