Розповіді про пологи

Тема у розділі 'Пузата хата', створена користувачем levandivka, 28 Листопад 2007.

  1. Львiва

    Львiва Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Напишу я про рождение своего сына, может и мой рассказ кому пригодится. Рожала я у себя, в России. Сразу скажу - рожала бесплатно.
    Поженившись с мужем, мы сразу перестали предохраняться. Пол-года я не могла забеременеть, начали лезть всякие плохие мысли в голову, типа у меня что-то со здоровьем ни так и тому подобное. Летом взяли отпуск и поехали отдыхать в Санкт-Петербург на неделю. Там мы расслаблялись по полной программе, отдыхали, купались в Финском заливе, пили пиво, о беременности я уже особо не думала, раз пока не получается, ну и ладно. На обратном пути заехали в Новгород Великий, там в Новгородском Кремле есть Курская икона Знамение Божией Матери - одна из древнейших икон Русской Церкви, XIII век. Я помолилась возле этой иконы и попросила сына.
    По приезду домой - я узнаю что беременна. Мы с мужем были очень счастливы. Беременность моя проходила очень легко, работала я до 30 недель, как и положено.
    За неделю до родов врач, которая меня наблюдала в поликлинике, предложила мне лечь в роддом до самих родов, т.к. у меня были небольшие отеки. Я согласилась, хотя можно было и не ложится. Перед этим сходила в часовню в нашем городе и помолилась иконе Феодоровской Божьей Матери, заступнице беременных женщин. За неделю, проведенную в роддоме до родов мне провели полное обследование (УЗИ, КТК, окулист, анализы). И стали колоть препарат, который размягчает шейку матки (синестрол) и витамины.
    В ночь на 7 апреля (это Большой Церковный праздник - Благовещенье) я всю ночь не спала, у меня было такое ощущение что мне постоянно хочется в туалет, раз 20 наверное за ту ночь вставала в туалет. Дежурная акушерка на посту в 6 утра меня спросила, почему я всю ночь хожу из палаты в туалет, я ей все объяснила. Она вызвала дежурного врача, врач меня посмотрела и сказала: "Да у тебя схватки уже идут и шейка открыта на 2 пальца". И стали меня готовить к родам. Провели все необходимые гигиенические процедуры, выдали чистую ночную рубашку, взяли кровь из вены и отвели меня в родовую. Там мне проколи пузырь - воды были зеленые, как потом выяснилось - у меня была фето-плацентарная недостаточность". В предродовой я увидела икону Помощница в родах. Вместе со мной привели еще одну девочку на роды. После прокола пузыря мне сказали больше ходить, я ходила, разговаривала с этой девушкой, познакомилась с акушерками, их было 2, и что самое главное удивлялась, почему все говорят что схватки - это больно - было вообще не больно. Через минут 40 началась ужасная боль, причем резко, схватки постепенно усиливались, становились более продолжительными, а перерыв между ними сокращался. Мне не разрещали ложится на кровать, говорили все время ходить, от этого схватки были еще более болезненными. Единственное что помогало - это тянуть на себя спинку железной кровати. Мне постоянно кололи какие-то уколы, меряли давление, слушали серцебиение ребенка, акушерки как могли старались меня отвлекать, спрашивали про работу, про мои увлечения, говорили что надо на схватке очень глубоко дышать, чтобы ребенок не испытывал кислородное голодание. Девочка рядом со мной во всю стонала от боли. Постоянно заходили врачи и поздравляли нас с Благовещеньем, говорили что нам повезло что мы рожаем в такой праздник. Мой врач, который вел роды, периодически проверял раскрытие шейки матки. 4 пальца, 6 пальцев, 8 пальцев.
    Наступил период, когда между схватками почти уже не было перерывов, мои силы были на исходе, в какое-то время мне показалось что я уже умираю. И тут врач говорит акушеркам, чтобы мне вкололи Сон (промедол), чтобы у меня остались силы на сами роды. Мне вкололи этот Сон и я отрубилась на 2 часа, у меня во сне шли схватки и раскрытие шейки матки, но я ничего не чувствовала, так как спала.
    Проснулась я уже от потуг и с полным раскрытием шейки матки. Потуги были очень сильные, мне (пардон) казалось, что очень сильно хочется в туалет по большому, что у меня от этого желания сейчас живот разорвет. На самом деле ребенок был уже в малом тазе и давил своей головкой на прямую кишку. Я стала кричать что хочу в туалет. Быстро прибежал мой врач и 2 акушерки. Врач стал слушать серцебиение моего ребенка и....весь побледнел, говорит акушеркам, что надо мне надо срочно рожать, так как серцебиение у ребенка падает. Мне сказали, побежали рожать, а бежать надо в родовую через пол-коридора))) Я соскочила с кровати, просто пулей забежала в эту родовую и сразу на кресло для родов. На меня кричали, давай тужься, если не хочешь потерять ребенка, я тужилась, и все равно не могла родить. Это было ужастно и очень больно. Мой врач позвонил кому-то на сотовый и в родовую тут же прибежало еще 2 врача. Они сделали все оперативно, спасибо им большое. Один врач мне вколол обезболивающее и сделал эпизиотомию так что я даже ничего не почувствовала, а другой врач навалился мне на живот и только со второго раза смог вытокнуть моего сына. Первую секунду он не кричал - эта секунда показалась мне вечностью. Потом как громно заплакал - на весь роддом, мне его показали, смотри говорит, кого родила, мальчик у тебя, цвет кожи был розовый. Я расплакалась - стала благодарить врачей и акушерок. Плаценту мне вытащили совершенно безболезненно и очень быстро. Потом меня переложили на каталку и повезли зашивать. Мой сын плакал.
    После того как меня зашили, меня вывезли на каталку в коридор, принесли мне сотовый телефон, положили лед на живот. Я стала звонить мужу, родителям, бабушке с дедушкой. Была просто на 7-ом небе от счастья. Через минут 40 мне принесли моего сына, чистенького, и запеленованного, сказали смотри какой - на тебя похож, сейчас он очень похож на мужа, приложили его к груди, он пососал грудь и нас с ним повезли на этаж ниже в детское отделение.
    Вот так началась наша новая жизнь:)
     
    • Подобається Подобається x 25
  2. Наталя

    Наталя Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Нарешті ми з чоловіком зійшлися на думці, що вже пора нашій сім'ї поповнитися дитинкою. Над чим ми і почали працювати :) Місяць, другий, третій, четвертий ... Я починаю боятися тих місячних і переживати, що зі мною щось не так. От нарешті (пройшло вже пів року) нема моїх місячних! Я себе марною надією не тішу, в мене таке буває. І так я себе не тішила тижні зо два, кожен день тримаючи кулаки, щоб з мене таки не дзюрнуло. І от, нарешті, відважилася купити я тест результат якого всім вже відомий :)
    Вагітність моя протікала досить необтяжливо, токсикозу майже не було, хіба що дуже легенький десь тижні зо три. Затьмарювало приємні враження лише одне - на самому початку вагітносні, буквально на першому-другому тижні, я перехворіла на грип і знала, що є ймовірність, що це вплине на розвиток дитини. Саме з цієї причини я здавала всі рекомендовані аналізи, щоб переконатися, що все добре. Всі аналізи були суперові і почувала я себе класно: нормальне життя, робота, друзі, басейн. І тут одного не зовсім прекрасного дня (на сьомому місяці) я закровила (мене попереджали, що таке може станися через низьку плацентацію). То був для мене такий удар, що я ледве на ногах встояла. Ну, а далі по плану: швидка і в лікарню на підтримку. Депресія в мене була страшна, сказали мені, що ймовірність 50 на 50... я то дурна надіялася, що в той день ще повернуся додому і в мене все ok. В той день враження від Батальної в мене були жахливі: мене поклали в передродову палату, бо більше місця не було. Перед очима була тільки каталка і через відкриті двері (закрити я їх не могла, бо вони була заставленя тяжкою вішалкою) я цілий день слухала крики роділь, розмови персоналу, телефонні дзвінки та інший лікарняний шум. І особливо неприємна ситуація була з туалетом, де на унітазі не було кришки, а з того туалету де вона була санітарка досить злобно виганяла мене і мою сусідку по палаті, вагітних яким зайвий раз не рекомендували вставати з ліжка. Потім правда я трохи обжилася і звикла, подружилася з дівчатами з якими жила в палаті (мене перевели правда аж на третій день), і головне, знайшла порядного лікаря, в якого вирішила народжувати. Він був на чергуванні коли я потрапила в лікарню і після цього поки я перебувала в лікарні слідкував за моїм станом і не залишав мене без уваги, хоча ніякої домовленості і оплат не було і він не був моїм палатним лікарем. Правда, він любив побурчати і психологічно, можлииво, не ідеально мені підходив, але я вирішила, що то другорядні речі.
    З лікарні я виписилася через шість днів, бо кровотеча припинилася в перший день і не повторювалася. Правда, ходити на роботу мені заборонили і з того часу і аж до пологів я сиділа дома :sad: і на перших порах гуляти майже не виходила, бо рекомендували більше лежати.
    Потім був лікар (не мій) в ЖК який мене залякав мене кесарським, що оптимізму не додавало.
    Десь за місяць до ПДР дзвоню я свому Айболіту з Батальної. Домовилася з ним і з того часу ходжу до нього на огляди: слухаємо серцебиття, перевіряємо чи зафіксувалася голівка, чекаємо. Забула сказати, що якраз тоді, коли я домовлялася зі своїм лікарем я сходила на ультразвук, який мене страшенно втішив: плацента піднялася, а значить в мене все ok і кесарське мені не загрожує.
    І от на черговому огляді (за ПДР родити я мала було наступного дня) мій Айболіт мені заявив, що бачить покази до госпіталізації (AB0 конфлікт, тобто в мене перша група крові, а в чоловіка і дитини третя, хоча аналіз крові великої кількості антитіл не показував, ще один показ за його словами - це те, що в дитини ще не зафіксувалася голівка, ще він приплів туди низьку плацентацію, хоча її вже не було) і якщо я через тиждень після госпіталізації не народжу мене простимулюють. Одним словом, сказав мені, що якщо я завтра ввечері не прийду зі своїми манатками лягати в стаціонар, то він в мене роди приймати не буде. Що таке стаціонар я вже знала, тому не розуміла які переваги дасть для мене і моєї дити перебування в лікарні, а не дома. Бо крім слухання серцебиття мені навряд чи ще би щось робили, та й самі покази до госпіталізації мені не здавалися вагомими. Я спати не могла цілу ніч - так в лікарню не хотіла, і не хотіла травмувати свою психіку для чиєїсь галочки. В мене з'явилася майже впевненість, що лікар з моєї госпіталізації має мати якусь вигоду, а після обговорення своєї проблеми з форумчанами я ще більше в цій думці утвердилась. Довго вагалася і мучилась, але дала лікарю останній шанс :) подзвонила йому і сказала, що ляжу в лікарню, але відпускайте мене або на ніч додому, або на день в певні години для мого психологічного комфорту. Він сказав "Ні, ні і ще раз ні і на цьому крапка". На моє питання "які переваги будемо мати я і моя дитина від цілодобового перебування в лікарні?" - він відповів, що в мене покази до госпіталізації, а значить я маю бути в лікарні постійно, і це не обговорюється.
    Тут я вирішила, що я не буду маріонеткою, а він - не єдиний лікар на Батальній. Отже в день ПДР я звертаюся до лікарки, яку порадив мені мій співробітник. Після слів "що я б хотіла у вас нарожувати, але день ПДР у мене - сьогодні" вона була м'яко кажучи здивована, але не відмовила і сказала приходити завтра на огляд. На огляді мені в черговий раз послухали серцебиття дитини і після того як лікар уважно вивчила мою обмінну карту, то сказала, що взагалі то за останнім ультразвуком ПДР не вчора, а через тиждень і якщо ми не почнемо народжувати до того часу, то прийти на огляд наступного тижня. Радості моїй не було меж, з Батальної додому я летіла як на крилах: яке ж то щастя що в мене все ok, нема навіть згадки про госпталізацію і мені дають час щоб нормально народити.
    Отже я спокійно чекала пологів, не переймаючись, коли вони почнуться. Практично протям всієї вагітності в мене час від часу тонусувала матка, тому хибні перейми не були для мене пердвісником пологів. Одного дня вони були досить сильні і навіть ледь-ледь віддавало в попереку і я подумала, що скоро буду робити, але минулося.
    В той день в мене також були хибні перейми, і абсолютно безболісні. Я, як завжди, не звертала на них увагу. Ввечері прийшов чоловік з роботи, було звичайне вечірнє дозвілля, але десь пів 12 ночі мене на декілька секунд схопив низ живота. Промайнула думка, що може я вже роджу. Коли через 10 хв історія з животом повторилася, я ту думку озвучила чоловікові і ми почали заміряти час. Відколи ми почали наші заміри перейми відбувалися кожні 5 хв. Причому вони вже були на стільки болючі, що я їх передиувала. Коли наступна перейма повторилася через 3хв ми подзвонили лікарці (було пів першої ночі). Пім'ятаю я була недовольна, що це почалося вночі, а значить, не висплюся і не дам виспатися чоловікові. І ще мені чогось було незручно дзвонити лікарці посеред ночі і піднімати її з ліжка. Але вибору в мене не було. В таксі настрій був кланий, між переймами я почувала себе чудово, а перейми хоч і були відчутні з передихуванням минали легше. Переваги нічного прибуття в лікарню - в приймальні пусто чи майже пусто. Мені заповняють карточку, я перевдягаюся, а чоловікові сказали чекати поки що в приймальні. Далі стандартні процедури бриття і клізма. Прямо перед бриттям відійшли води. В клізмі нічого болісного чи неприємного (порівняно з переймами) нема, правда під час перейми важко зрозуміти, чи то ще на унітазі варто посидіти, чи то просто перейма дає такі відчуття. Відгадайте, хто був на чергуванні коли я приїхала родити? Сиджу я за тою біло-голубою ширмою, про яку писала Зоряназірка, на унітазі і чую його голос. Чесно кажучи, перетнутися не було бажання. За іронією долі, якщо б іншого лікаря не знайшла, то чи так чи сяк йому прийшлося б приймати в мене роди :)
    Вийшла я до чоловіка, він питає як я, а мені все гірше і гірше, кащу йому що погано. Приїхала лікарка. Оглянула мене на кріслі - відкриття вже 8см. Каже "то добре, скоро будеш родити". В той час знову підтекли води і лікарці не сподобалося що вони мали зеленкуватий відтінок. Заходжу в родзал, тут до мене підійшов мій чоловік, дуже часто хочеться пісяти, він мене водить туди-сюди за руку.
    Хочу сказати всім, хто ще сумнівається чи народжувати з чоловіком чи ні. Під час пологів будете виглядати не найкраще, а точніше, як на мене, навіть жахливо. Тому, якщо ви звикли завжди для свого чоловіка виглядати гарно, то сімейні пологи не для вас. Щодо мене, то я з самого початку уявляла, що все буде приблизно так і була до цього готова і знала, що буде готовий мій чоловік. Я дуже вдячна йому, що він був зі мною в цей непростий період, бо без нього мені би було набагато тяжче, особливо психологічно, хоча і фізично теж: біль в попереку слабшав від сильного масажу (після родів я відчула, що в мене там гуля :D ), він помагав мені підійти до стіни, відійти від стіни, лягти на кушетку, перевернутися на другий бік, тримав мені ногу піднятою, коли я лежала на боку, нагадував, що треба дихати, а не стогнати, або дихати, а не тужитися і я знала, що якщо буде треба, то він покличе лікарку, якщо її не буде поруч.
     
    • Подобається Подобається x 12
  3. Наталя

    Наталя Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Пригадую ще таке: коли зайшла в родзал побачила як готують пологове крісла і зразу заявила "в мене так ноги не розставляються на широко". Свого часу п. Галя (з курсів школи вагітних) розказувалаЮ що вони ноги породіллі можуть прив'язувати так, що аж корчі беруть. А мозок мій в той час працював так, щоб муки мої зменшити. Ще питала лікарку коли мені родити, бо я пару годин так не витримаю. На що почула відповідь: яких пару годин, зараз будеш родити. (В результаті то було таки ще пару годин.) Перейми ставали тривалі і часті, і з початком перейми в мене виникала думка "що вже? дайте мені ще дві хвилинки передихнути". Зараз я би то порівняла з плаванням в морі під час шторму: тільки висунеш голову щоб вдихнути повітря, як тебе накриває нова хвиля. Під час перейми чогось уявляла собі що йду по осінньому лісі і збираю жовте кленове листя, з такою картинкою було легше дихати.
    Ще в родзалі було таке спеціальне крісло у вигляді половини кришки унітаза, я чомусь не могла сообразити як на нього сідати, бо мені здавалося, що моя дупа провалиться в середину, якщо я на нього сяду :D. Прийшлося чоловікові мені пояснювати як тим кріслом користуватися. З усіх харчів, які нам радили взяти з собою на пологи, нам знадобилася лише півлітрова пляшечка води. А обіцяних м'ячиків для фітнесу не було :sad:.
    Останні перейми перейми перед потугами я лежала на кушетці на боку, чоловік тримав мені ногу, а лікарка втішала, що скоро полізу на крісло. Між переймами, коли я лежала, я засинала, і мені снилися сни, навіть якщо перерва тривала менше хвилини. В якийсь момент моя лікарка стала мене втішати: ще трошки і підеш на крісло. Я песимістично сказала, що на кріслі мені легше не стане, на що мені було сказано, що при бажанні я можу народжувати тут, на ліжку. На крісло я все-таки полізла. Поза в мене була трохи нестандартна, бо поставила стопи туди, де мають бути коліна. Почалася перейма мені сказали: "тужся", я тужилася так, що здавалося, іскри з очей підуть. За перейму я потужилася три рази, після чого мені сказали, що вже показалася голівка. "Та не може бути", - сказала я, бо нічого не відчувала. "Хочеш - подивися", - відповіли мені. Тут чоловік припіднімає мене, я нахиляю голову і бачу, хочете вірте, хочете - ні, з мене видніється частина голівки. Я була просто ошарашена. Чого чого, а такого видовища на своїх родах я просто не чекала. Через пару секунд я відчула, що мене там дуже пече, але мені сказали не тужитися, а дочекатися наступної перейми, а моя матка, як на зло, напівспорожнівши, відмовилася працювати. Ну я так полежала пару хвилин і зрозуміла, що треба тужитися, бо це тривати буде не знати скільки, тим більше, що бажання потужитися було. Я знову зі всієї сили тужуся і мій мацьоп вискакує персоналу в руки. Вони всі ойкають, в мене склалося враження, що він, як рибка, висковзує їм з рук. Насправді це було через те, що він був обмотаний пуповиною навколо шиї двічі і ще один раз навколо тулуба. Не пройшло і секанди після того, як мацьопа побачив світ, як він заповнив родзал своїм вереском. Чоловікові запропонували перерізати пуповину, але він з вдячністю відмовився :). Коли поклали його мені на груди, то він так і не заспокоївся :sad:. Потім його забрали на стандартні процедури. З мене щось вислизнуло практично для мене невідчутно. Виявляється то була плацента. "Покажіть мені ту плаценту", - попросила я. Мені показали тазік з чимось похожим на печінку. А мене зашивали (бо все-таки трошки чікнули), не дуже приємна процедура, скажу я вам, але все ж набагато приємніша ніж роди. Потім я перебралася знову на ліжко, мені дали дитину до грудей, цього разу мацьоп був чемний і тихенько став гамати, від чого моя матка стала так інтенсивно скорочуватися, що в мене з'явилося враження, що я знову роджу. Ще дуже болів шов, чомусь болісні відчуття були в районі дупи  . Я жалілася що мене болить і мені дали пляшку з льодом. Обмотавши цю пляшку тканиною чоловік мою дупу рятував :). За якийсь час мацьопа забрали перевдягнути, а мене запитали чи зможу я дійти до своєї палати. Чого б то я не змогла. "Зможу!" - сказала я і всала з ліжка. Тут я зрозуміла, що і кроку не ступлю: вуха вже майже не чують, очі бачать тільки яскраве і чорне. Я прошу почекати і спираюся руками на ліжко. Лікар зразу зрозуміла, що з того ніц не буде і в палату мене повезли на каталці. Приміщення куди я в'їхала мені сподобалося: свіжа побілка, дитяче ліжечко (а не залізна кліточка), туалет з душевою. Я не зразу зрозуміла, що моя палата була одномісною. В ній ми з мацьопом прожили пару днів.
    З того, що не сподобалося: підхід до ГВ. Кажуть, що Батальна в тому плані найкраща. Та де там! Наша неонатолог на другий день життя мацьопа заявила, що якщо ми назавтра теж так втрачатимемо вагу, то тре буде догодувати сумішшю!!! І сказала мені, що в мене мало молозива! В мене був шок… А перед випискою вчила мамочок (мене в тому числі), що обов’язково потрібно зціджуватись, бо пропаде лактація!.. А то все, що тепер вчать, що зціджуватись не потрібно – то американська фігня.

    Так ми отримали свого довгоочікуваного мацьопа, з чого дуже тішимося і дякуємо всім хто нам в цьому допоміг, зокрема і форумчанам за безліч цінних порад, які дуже пригодилися. А я крім того дуже вдячна свому чоловікові, бо вкотре переконалася, що маю найкращого чоловіка на світі. Надіюся, що мені получиться виховати нашого мацьопа схожим на нього. :)
     
    • Подобається Подобається x 22
  4. Koza-Dereza

    Koza-Dereza Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Ось детальна версія про мої пологи, бо я так в двух словах розповіла :)

    Дата родiв була встановлена лiкарем i численними календариками на 7ме червня, але по пiдрахункам за правилом перший поштовх + 20 тижнiв дата здається мала бути на 26те травня. Отже, я вже відправилась в декрет, сиджу дома, чекаю, читаю Quo Vadis (знайшла що читати на останніх днях вагітності, ну нехай буде) 26те травня... нічого... 28ме травня... нічого... Хммм, значить народні календарики підвели. Пузо до землі тягне, шкіра тріщить, КОЛИ ВЖЕ КОЛИ?????? Чоловік каже, може 8-го, то мій щасливий номер. Добре, щаслівчік, будем чекали. Може і капне щастя :)
    Вівторок, 5 червня, візит до лікаря. Відкриття 3см (ого) і перейми де не де. Одну навіть лікареві показала - гордилась :) бо ще скаже що я видумую! На запитання коли відповідь: може сьогодні, може за два тижні - не знаю! А хто в мед школу ходив? Я чи ти (лікар)?... я теж не знаю. Ну добре, іду додому, дочитаю Quo Vadis. Середа пройшла у рахуванні часу між переймами. Що 15-20 хв живіт твердне і вщухає. Цілісінький день я сиділа з ручкою і папером, рахувала. Четвер... рахую... 15-10 хв між переймами. У нас правило, якщо між переймами 3-4 хв і дитина вже полізла от тоді тільки заявляйся в пологовий. А так сиди дома. От і сиджу. Четвер вечір, ниє внизу живота. Перейми через 10 хв... Ще не пора. Нічка, 2 ранку, щось заболіло. Ой! Ні, перестало, далі спатки. Встала зранку, і о чудо корок відійшов. Чекайте, який корок? У мене ж корок відійшов ще 2 неділі назад? Хмммм значить то був не корок. А що тоді? Добре, не важливо, де моя ручка і папір. 5хв.... 7хв... 5хв... 5хв... живіт всетаки ниє. Ай! Мама дзвонить мені що 30 хв "Ну що?"
    ЩО ЩО? Нічого! Мені теж не терпится. Буду чекати поки "справжні" перейми почнуться. Сиджу далі, рахую, 5хв... 5хв... живіт все ниє і ниє (внизу) спина поболює. Але не сильно болить, а казали що буде сильно, мабуть це не воно. Мама вкотре дзвонить десь в обід, каже що я здуріла і щоб я негайно йшла в пологовий. Може мама і права. Алло, чоловік, іди додому, вези мене в пологовий. Чоловічок прилетів додому на крилах автобуса за 10 хв! Поїхали! Приїхали, записались, 3 година дня, пояснила свою ситуацію. Підключили медсестрички мене на монітори і питають на шкалі від 1 до 10 яка біль. Амммм... нуууу.... напевно 4, не знаю, нічого страшного, бувало і гірше при місячних. Епідуралку треба? питають. Та ні, яка епідуралка, мені ще огого! Прийшла головна медсестра, довго порпалась у мене ТАМ, поки нащупала відкриття (нетямуща) і не об'явила мені що поки що ще 3 см.
    Ти напевно шуткуєш??? 3 дні перейм і ніяких змін? Агррр! Каже медсестра що мабуть відправлять мене додому, але перед тим мушу походити по лікарні з 2 години (так, саме 2 години ПІДРЯД) щоб подивитись чи будуть зміни. Агрррр! Добре, татко, йди кудись погуляй, чого будеш на мене дивитись, прийди через годину. А я пішла намотувати круги по поверхові. Там ще якийсь клас був для вагітних, вони так не мене дивились, я страшна, в сорочці лікарняній. А мені всеодно! Ходила, ходила аж 2 години, вертаюсь на стіл. Знов та "професорша" порпалась там у мене (так боліло), і гордо заявила мені що ніяких змін нема, далі 3см, прідіте пожже! А най вам буде грець! Позбирав мене мій чоловічок і пішли ми. Слід сказати що перейми всетаки почали йти частіше вже десь 4хв і ниття внизу живота посилилось, але йдем додому, лікарі так сказали.
    Прийшли, такі розчаровані :sad: Поїли, та поїхали до свекрухи на печенька :D А живіт все ниє. От вже майже під'їхали до неї і тут я відчуваю ЧПОК! АЙЙЙЙЙЙЙ! Дитинко, зараз не час маму копати там, Айййййййй! Нечемна доця!

    Додано через 38 секунд
    Запаркувались, ідемо до ліфту, зайшли і тут я чую що щось тепле тече по ногам. Ого! Невже це була вода! Зайшли в квартиру я побігла в туалет і О БОЖЕ, у мене все там мокре, вода далі тече. І в ту хвилину мене хапає перейма ТАКА БОЛЮЧА, що я мало не впала на підлогу. Мене зігнуло навпіл і потемніло в очах, я вхопилась за умивальник і постаралась не впасти, якби розпечені ножі мене штрикали унизу живота!!!!!!!! ААААААААААААААААААААААА. Відпустило! Вихожу і кажу що моя вода відійшла. Мій чоловік як ошпарений (і я) побігли назад до гаражу по машину. Я чекала внизу поки йому видали машину. І тут знов болюча перейма АААААААААААА, мене перегинає навпіл і я просто не можу стриматись і не видати стогін. Я такого болю ще не відчувала. Йой боже, а я думала шо мої місячні болючі, наївна! Йшов якийсь дядько з псом, дуже переживав чи я є ОК. Ну що я йому буду казати - та ОК, дякую :) А в самої зірки перед очима. Ахх, машина, накінець то! І так мене хапало ще по дорозі, добре що їхати всього 15 хв (читай 3-4 перейми ще в машині). Вернулись в ту саму лікарню, знов мене записали, знов на монітори, тільки тепер ситуація інакша, я не лежу з щасливою моською а звиваюсь на ліжку від болі, і на її дурні питання про біль від 1 до 10 кажу СТО!!! І хочу епідуралку ВЖЕ!!!!!!!!!!!!! Відкриття на 4 см, льод тронулся!
    Оформили мене, посадили на каталку (інв. крісло) і повезли вже в род палату. ААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА.
    Мила медсестричка намагалась пересадити мене на ліжко з крісла, але мусіла чемно чекати поку перейма пройде. Хух, давайте скоріше, бо зараз знов буде. Бачу чоловік зблід, стоїть не знає що робити. Вибач, я теж не знаю що тобі робити у мене АААААААААААААААААААААААААААААААААА…………….
    (примітка, коли я пишу АААА, це я не кричала, просто не знаю як інакше на папері відобразити що я відчула)
    Прийшов анастезіолог, приємний хлопчина мого віку (може трошки старший) Чоловіка попросили вийти. Я дала завдання подзвонити моїй мамі. Тим часом Анастезіолог вправно ховає від мене свою голку (яка, я чула є дуже велика) але мені, вірте чи ні, всеодно! Медсестра каже що треба сидіти рівно і не дригатись. А як???? Так же болить, перегинає!!! Вона тримає мене за плечі коли від дає локальне обезболююче, і потім відійшла провірити монітори. Ой ні, не йди, будьласка потримай мене за плечі!!! Мила медсестричка вернулась і прижала мої плечі, о ні... перейма наступає, невже він мене штрикне куди не треба АААААААААААААААААААА. І тут я чую "Все, ти готова"! Що? Як? Коли? Га? Вже? Ой... аххххх.... чую почала німіти права нога. А це так треба? Ой і ліва вже німіє, але менше ніж права. Анастезіолог, на даний момент, ТИ є моя наюлюбленіша людина, милий мій, хороший, дай я тебе розцілую!!! ееее, ти куда пішов???? Ну добре, йди, я тут побалдію. Ахххх... нічого вже не болить, медсестра моніторить мій животик приладами, я тільки бачу як він зжимається час від часу. Спокій. Чоловік теж вернувся, сказав що задзвоний мамі, і вона приїде. А вже 11 вечора. Кажу щоб ще задзвонив подрузі, бо та ВЕЛІЛА подзвонити як тільки почну рожати. Сидимо... прийшов лікар, оглянув, каже що вже 4.5 см. Будем чекати до повного відкриття, він час від часу буде навідуватись. Слід відмітити, що у мене своя палата, з своїми моніторами і ліжком. Тут я буду рожати.
     
    • Подобається Подобається x 14
  5. Koza-Dereza

    Koza-Dereza Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    О, мама, заходь :) А ми чекаємо. Моя мамуська всплакнула, розмістили маму на диванчику і базікали. 1 ночі... польот нормальний, чуюсь добре. Комунікаційний прилад вмонтований в ліжко оголосив що я маю гостей і чи можна їм зайти. Звичайно, але хто ж це? А це двi мої подружки! Не сподівалась, заходьте дівчата, диванчиків багато. Принесли мені квіти :) приємно. Сидимо базікаємо, 2 ночі. Я вже почала замучуватись, але бадьоро шуткую зі всіма. Татко наш відключився, бідоська. Нехай поспить, а ми ляси поточимо. 3 ранку. Хочеться спати. Може я подрімаю, а ви побазікайте... і так до 5 ранку. Прийшов лікар, провірим ТАМ - каже що я повністю відкрилась і будем рожати!!! Що, от просто так? Вже? Ой... несподівано. Ну добре давайте :) Як тільки він це сказав, мене почало дуже сильно трусити, так наче мені було холодно, але не було. Аж підкидало мною. Я нічого не могла вдіяти, старалась розслабитись, але не помагало. Згодом саме пройшло. А лікар казав що це нормально, і багатьох жінок трусить так. Не знаю, не бачила.
    Мама одразу сказала що іде, а подружки хотіли залишатись і дивитись. Але ми їх з чоловіком ввічливо відправили зіславшись на неприємне видовище ітд...
    Ну все, момент правди, лікар попередив що епідуралки може не стати на момент коли дитина буде виходити саме вже на волю. Ну що ж поробиш... Тужся! Як? Ну як, як, так як ти ходиш в туалет! Дохторе, дорогенький, за 9 місяців, я забула що таке тужитись в туалеті, так що прошу поподробнєє! Ну добре, жарти жартами поїхали. Медсестра одну ногу тримає, чоловік другу, лікар пальці ТАМ тримає а я тужусь на кожну перейму. Раз, два, три... десять. Хух, мало дихання не сперло. Ще раз - раз, два... десять. Ще раз ....десять. Ой, а це тяжко. 30 хв пройшло, бачу що лікар не дуже мною задоволений, каже щоб я краще тужилась, бо сусідка з іншої кімнати от от народить. ЕЕЕЕ, куди! Я перша, ну давай раз, два .... десять. Фу, тяжко. Після години випихання, у мене зовсім не стало сил. На перший відрахунок у мене було повністю дихання дорахувати до 10, з другим відрахунком я мусіла вiддихнути по середині, а на третій, ой... часом третього і не було. Бідна медсестричка поміняла кілька раз одноразову пеленочку з-під мене. Ну що ж поробиш, така її ( і моя на даний момен) функція :) Лікар вернувся, ну давай, Ніна, ще кілька раз, дитина вже майже там, чоловік каже що навіть бачить голівку, і О БОЖЕ там купа чорного волосся!!! Як чорне волосся? А я ж мріяла про рудоволосу дівчинку. От, халепа, треба швидше рожати і подивитись що там.
    Лікар знов вийшов, знов кілька потугів. Медсестра почала кіпішувати раптом що дитина от от вивалиться і щоб я більше не тужилась і запейджувала лікаря. А його нема. ЩО? Здуріли???? І тут я чую що вона каже "Будь який лікар потрібен прийняти дитину" так... це мені не подобається! Де мій лікар? За кілька хвилин двері відкрились і зайшло чоловік з 10! Один з них якийсь інший лікар що буде ловити мою кицю, а решта медперсонал до моєї киці. Лікаря одягнули, з мого ліжка зняли нижню панель і воно перетворилось в крісло. Ну давай, тужся тепер. Раз, два, три... десять. Оооо, голівка, ще раз раз.... десять.... ще раз і дитина твоя, раз...два, три, давай давай, чотрири, п'ять. Все народила! 6:23 ранку. Моє мале вислизнуло з мене лікареві в руки, медперсонал заметушився, зажали їй пуповинку, дали татові відрізати. Тато з другої спроби всетаки відрізав досить товсту і тверду пуповинку, яка на початку здавалась такою ніжною і тонесенькою. Котичка мого забрали скоро витирати і важити ітд. А я так і лишилась на кріслі з розкаряченими ногами.

    Додано через 57 секунд
    Але мені всеодно. Де мій котичок??? А котичок тим часом, верещав так що мало нікому не показалось! Так Котя, покажи їм з чого ми зроблені! Накінець то дали мені мою кицю замотану всю в шапочці. чистеньку, гарненьку. Тато клацнув пару фотографій і дитину забрали. Куди? Пошо? Не зрозуміла? А я ж хотіла до грудей прикласти. Що за бардак. А-а-а, зашити мене треба, бо розриви є. Ну добре, вмовили, шийте. Що? Плаценту перше витиснути? Ну давайте витиснем. Тепер шийте. Ой, тільки плаценту мені не показуйте... я не саянтолог, їсти її не буду. Фу!
    Зашили, протерли, помили мене, дали антибіотики до вени, бо виявляється у мене була якась інфецкція в матці під час родів і тому температура піднялась дуже високою. Катетор поставили. Добре що епідуралка ще не вийшла з організму то я ні шиття, ні катетора, нічого не відчувала. Але була така замучена що засинала просто на кожному кроці. Подружок і маму так до мене більше і не пустили. Мама потім чекала мене в палаті, а подружки поїхали додому, так і не дочекавшись ні мене ні лялі.
    Сусідки в інших кімнатах теж надодили, в 6:21, я в 6:23 і ще одна в 6:25, цілий марафон получився. А мій лікар бігав між нами трьома. Комусь дитину лапав, мене шив, третій не знаю що робив. Хіба не всеодно тепер :)
    Далі смутно пам'ятаю, якось опинилась в післяродовій палаті, ледве ледве перелізла на ліжко. Глядь а це вже й 8 ранку, розносять сніданок. Йогурт, булочка, молоко. Нічо так, можна жити. Медсестри нанесли прокладок з льодом, дали баночку якою треба митись, показали душ, туалет. Ага, до нього ще треба добратись через цілу кімнату. Це з катеторами і з капельницею далеко не забіжиш.
    Каже медсестра постаратись сходити в туалет на #2 сьогодні. Вона напевно шуткує? Який #2? Мені тут #1 з катетором виводять а вона може мені ще й затанцювати скаже? Смішна...
    Я навіть і не пам'ятаю хто і як мені сказав що дитина має жовтушку + антибіотики через інфекцію і через те мусить перебувати в інтенсивній терапії. :sad: Бідна моя ляля, така маленька а вже інтенсивна терапія, капельниці.
    Сама я не була в стані туди добратись, інший поверх, далека дорога. Треба було чекати чоловіка. А між іншим, я зібралась спробувати своєї долі в туалеті. Закликала медсестру щоб помогла мені з капельницями. Та прийшла, відключила моторчик капельниці, я потягла з собою до умивальника, включила воду, і раптом чую медсестра кричить "Хелп, Хелп"! Думаю, чого вона верещить про допомогу, і чому це я сиджу на підлозі? Виявляється я зімліла, і вoна мене не втримала, чи невчасно підхопила, і я впала задом на підлогу, добре що не головою об ліжко. Прибігла друга медсестра, підняли мене, посадили на крісло, питаються чи я ОК. А я кажу що не знаю чи ОК, в очах все дуже мутно. Поміряли тиск 70/60... не дивно що зімліла. Дали попити клюквенного соку, то я трошки оклигалась. На тому моя подорож до туалету закінчилась.
    А далі почалися два дуже довгі дні в пологовому, капельниці, катетори, таблетки, подорожі в Інтенсивну терапію до малої, що 3 годинне годування, цідіння ітд. Але то вже зовсім інша розповідь, яка легко може затягнутись так як і ця :)
    Вибачайте що так довго. Але що є то маю :)
     
    • Подобається Подобається x 37
  6. Андріана

    Андріана Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Почну здалеку........:)
    Дитинку ми хотіли давно, старалися половину року, я за цей час поздавала аналізи чи все добре. Півроку це невеликий термін, але в голову лізли дурні думки, „А ,може, щось не так”. По результатах аналізів все було добре. Так от через півроку наступила вагітність, я це відчула відразу, ще до затримки, пішла купила тест, показав одну жирну полоску і одну ледь помітну ,але я зрозуміла ,що це вагітність. Правда, це було 1квітня, то не ризикнула нікому розказувати ,щоб довго і нудно не доказувати ,що це не жарт. Наступного дня я на всякий випадок купила ще один тест і він показав те саме. Отже, сказала майбутньому татусеві. Спочатку шок, потім радість.:radist:
    Ще до 5 тижня мала спокій, а потім як почалося......:no: був страшенний токсикоз. Перші кілька місяців з ліжка вставала до унітазу і назад, ну...нічого не могла втримати, лікарка з ЖК посилала в стаціонар під крапельницю, але я не мала часу, ще й сесія почалася, туди я добиралася з трудом!!! Пізніше звикла, казали ,що після 4 місяця пройде, ага так і відразу, ранкові процедури біля унітазу були до останнього тижня вагітності.
    Крім токсикозу нічого мене не турбувало, під кінець, трохи впав гемоглобін, але я його підняла. На останньому УЗД, за місяць до пологів, мене настрашили, що відбувається передчасне старіння плаценти, в ній є якісь поодинокі кісти, що дитина вже важить 3 кг, і що я народжу набагато швидше.
    Лікарка з ЖК поставила діагноз „великий плід”, за 2 тижні до пологів потрібна госпіталізація, я це мала десь........бо її ніколи не слухала. Добре, що на цей час я вже домовилася з лікарем в якого збиралася народжувати, поїхала на огляд, він сказав нікого не слухати, дитина велика, бо чоловік великий, і вона народиться тоді, коли захоче ,їй там добре, казав не переживати, йти висипатися. Останній раз я їздила на огляд 8 грудня, трохи перестрашено, бо всі „наполягали”, що народжу швидше, а то ніяк. Лікар вирішив покласти мене в пологовий завчасно, бо я сама вдома, чоловік зранку до вечора на роботі, а там я буду під наглядом. Народжувати зібралася на Мечнікова в Федини Романа Григоровича. Ну, я і погодилася. В понеділок 10 грудня поклали в патологію, поздавала всі аналізи, подивилися на УЗД, послухали серцебиття дитинки-все в порядку. Взяли на крісло-відкриття 2 пальця, не тут то било, 2 пальця, це ще не роди, ну, нило внизу живота, ну, опустилася голова дитини дуже низько, але далі ніяк. Я так чекала з дня на день, вдома чекання жахливо вимучувало, а в лікарні останні дні просто жах!!! Вже двоє з моєї палати пішли родити, ходим їх з малечею провідуєм, а родової діяльності в мене нема.
    Я вирішила вже по сходах бігати, щоб був якийсь прогрес, та де там...
    Так я пролежала до п”ятниці, лікар головне переживав, щоб я висипалася, щоб хватило сил, приписав пити дорміплант (екстракти валеріани і меліси), це допомогло, я прекрасно спала.
    В четвер ввечері мені страшенно захотілося оселедцю, відчувала, треба наїстися, потім таке не скоро світить.
    В ніч на п”ятницю о 4 годині ранку я встала в туалет, прийшла лягла, і згадала, що дівки по палаті вдень сперечалися чи є в них молозиво, я вирішила подивитися чи в мене є, може, це і спровокувало роди, вимучивши соски, я лягла спати, це була 5 година і тут чую мені стало дуже мокро. Я на ноги, очі квадратні, відразу зрозуміла що починається, пішла до чергової акушерки.
    А та дура, бо інакше не скажеш „дуже рада мене бачити”, :ireful1: зустріла мене словами „ну, що ще сталося, я тільки лягла спати...”. я кажу, що води відійшли, а вона, то не води, то в шийці назбиралося, йди спати, я намагалася доказати, що то води, тоді вона каже, йди полежи, якщо то води, то будуть постійно підтікати. Через півгодинки я її підняла, бо було все одно мокро. Нащастя мій лікар був в пологовому, подивився і сказав збиратися на 4 поверх(родзал). Я така раденька побігла в палату збиратися,:radist: сусідок побудила, ще подумала, що я голодна і треба наїстися, бо то надовго, з”їла кілька булочок, запила сочком і піщла з торбами на 4 поверх. Там лікар спустив мені води і почалися схватки, я прикинула, що це перші роди, і я народжу приблизно в 15.00-17.00. в передродовій була одна жіночка, яка дихала так як вчать на курсах, і я почала так, прийшов лікар, пояснив, що це не правильно, що треба видихнути повністю, затримати дихання на 3 секунди і так швидше вроджу. Я послухала, так було дихати набагато легше, відчувався якийсь прогрес, бо це поверхневе дихання лише полегшувало чучуть схватку, а просування дитини треба було чекати, а так створюється вакуум, що просуває дитину. Знаю на форумі вже висловили своє негативне враження щодо цього, але кожен робить як хоче, тобто як лікар підскаже. Так от з 9 години йшли вже регулярні схватки і дуже болючі, але я встигала розслаблятися між ними. Слідкувала за годинником, бо як не крути, а думки „скільки ше?...” пролітають часто, (хоч на курсах вчать так не думати). Лікар, майже, не відходив від мене, контролював все, що відбувається, наскільки йде відкриття. О 10.00 він мене порадував, що до 12.00 я народжу, в мене аж сьоме дихання відкрилося. Ну нарешті, повели мене в родзал, там теж повезло, була сама, нічиїх криків не було, ніхто не відволікав. Лікар дуже добре до мене відносився, все чітко пояснював що і як треба робити, і акушерка хороша попалася. Тільки вилізла на то крісло, вхопилася, і тут потуга, потиснулася, голова показалася, ще раз ,два і голова вилізла, і тут з”являється дике бажання звести ноги разом:shutup: , жахливо пече, лікар взяв за руку і кричить ,щоб до мене дійшло:clapping: „там твоя дитина, не зводь ноги”, а я то все ледве контролюю, кричу” тримайте коліна, бо я не контролюю”, але пішла ще потуга, я сильно потиснулася ,лікар припідняв мене і ще дитинка посунулася. Тут десь на 3 секунди в мене була емоційна (не фізична) відключка, я кудись відлетіла, приземлилася-лікарі ,родзал, ага я народжую, продовжуєм. Сил в мене на той час було малувато ,бо останній момент явно не контролювала, не чула що казав лікар, сама ,тоді, коли не треба було потиснулася і порвалася. Побачила як переглянулися між собою лікар з акушеркою, зрозуміла, що сильно порвалася ,але я того не відчула, на родах не кричала. Відразу липке, мокре ,волосате(в неї довге чорне волосся) :radist: МОЄ дитя виклали мені на живіт, плацента тут же вилетіла. Приклали до груді, та голота так вхопилася:) , що думала не відірвуть, так і тепер захланно їсть.Доцю зважили, поміряли, 4 кг,56см, я сама худенька, йшла родити, важила 67кг, з моїми габаритами, вона завелика, не дивно, що порвалася. Головне, що дитинка здорова ,а я заживу.
    Звичайно, в цих швах нема ніц доброго, бо поки заживе.......сидіти не можна, дитина велика ,на руках важко тримати, але заради малечі можна потерпіти, не я перша, не я остання рвуся. Народила 14 грудня о 11.30, справилася за 6 з половиною годин, вважаю, що роди пройшли легко.
    Взагалі процес пологів мені дуже сподобався, я зовсім того не боялася, пережила і не боюся.
    Дуже дякую своєму лікарю, золоті руки має ,повністю віддається роботі ,я навіть не знаю коли він спить, до мене після пологів заходив по 10 раз в день.
    Так що майбутні мамусі ,головне не боятися і слухати лікаря, а сам процес дивовижний, це дійсно треба пережити, все одно не перекажеш словами і жоден документальний фільм цього не передасть.
    Назвали Юлія.
    Щасливо!!!!!!!!! Всім легких пологів!!!!!!!!!!!
    :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist:
     
    • Подобається Подобається x 36
  7. Галинка

    Галинка Well-Known Member

    Передбачувана дата пологів була встановлена на 13-20 грудня. Так як всю вагітність в мене була „загроза невиношування”, то на 35т. лікар в ЖК сказав, що я народжу раніше. З 36т.я вже з дня на день чекала народження свого малюка.:) Десь з 37т. кожного вечора болів живіт, так звані схватки Брекстона-Хікса.
    На 35т. домовилися народжувати на Джамбула в Данкова О.В. Лікар сказав чекати до 20 грудня, якщо до того часу не почнуться пологи, то 20 приходити до нього з речами. Я дуже хотіла, щоб схватки почалися дома. Роддаму я боялася як вогню. Але, нажаль, мій синочок не хотів мене слухати.:sad: Що ми йому з чоловіком не обіцяли - результату не було...
    Десь з початку грудня ночі для мене зробилися суцільними кошмарами – мучило безсоння і свербіж. Могла не спати до 3-4 ранку.
    19 грудня з ранку відійшла пробка. Я втішилася – думала, що ось-ось почнеться. Чекала на схватки весь день... Нічого... В ночі не змогла спати, бо почало щось нити в животі. Ні, це не були схватки. Мій малюк виріс настільки великим, що, очевидно, притиснув нозями сусідні органи, які й не давали мені спокою.
    З ранку чую щось витікає – я в туалет... Знову пробка... Але вже більша, ніж вчора. Це 20 грудня. ААААААААА. Боюся! Сьогодні мушу йти в пологовий. Вирішила прийняти душ і п”ятий раз поголитися (всі п”ять разів я думала, що народжую), не хотіла тої неприємної процедури в ПБ. Стою, сушу голову і відчуваю, що ниє живіт. Я зраділа! Думаю, нічого собі, все як книжка пише: 20 грудня, пробка, схватки. Дзвоню до лікара, щоб запитати коли приходити в ПБ - надіялася, що ще відтягне термін. Ага! І тут я розчарувалася – почула в відповідь, що мій лікар сьогодні дуже занятий і з 12 год. його не буде. Я в плач!:sad: „Пупсік, не родися! Лікар сьогодні не має на нас часу!”. Ото я мама – то родися, то не родися! Сиджу плаааачу!!! Чоловік заспокоїв, ми викликали таксі і поїхали на Джамбула.
    Водій таксі, побачивши мій живіт, налякався і привітав нас з претензіями, чому ми не викликали швидку. Я всю дорогу пояснювала йому, що не завжди, коли хтось їде в ПБ, то роди. Намагалася роз”яснити мужику, що роди тривають 14-16 год. І взагалі-то я ще не роджу, просто їду в ПБ, бо так лікар сказав.
    В роддомі ми були десь біля 11год. Лікар прощупав мій живіт і сказав оформлятися. В мене виступили сльози – тяжко було розлучатися з коханим чоловіком. А ще в голові крутилися дурні думки, що можливо ми бачимося востаннє. Оформлялися до 14год. Я насолоджувалася кожною хвилиною, яку проводила зі своїм чоловіком. На щастя, в той день чомусь дуже багато жінок оформлялися.
    Оформилися. Я ледве стримую сльози, дуже важко на душі. Чоловік вчасно запитав, коли принести вечерю. Тоді до мене дійшло, що не все так погано, за кілька годин ми знову побачимося. Санітарка бере мою карту, 2 величезні кульки і ми йдемо на 2 поверх. В палатах Данкова місць не має! Санітарка бігає по цілому „Паталогічному відділенні”, шукає для мене місце. Знайшла одне-єдине! Доречі, на другому поверсі два відділення: „Паталогічне” і „Обсерваційне”. Абсурд! В „Обсервації” лежать всі з „поганими” аналізами і різноманітними хворобами. В тому відділенні ще гірша ситуація – 4 ліжка на коридорі!
    В моїй палаті 8 чол. Починаю знайомитися. Дівчата виявилися не комунікабельні. В мене такий класний настрій! Сказали, що Данков всіх стимулює і чомусь я вбила собі в голову, що сьогодні народжу. Я була переконана, що як тільки появиться мій лікар, то відразу візьме мене на 3 поверх, а там всі народжують!
    Я перезнайомилася зі всіма, хто оформлявся разом зі мною. У всіх така ж ПДР, як і в мене! Думаю, як ми всі помістимося в родовій?
    Дотягнула я до 21год. До того часу я встигла знайти їдальню, туалет (а там є де шукати!) і побачитися з чоловіком. А ще розказати всім, що я ходила на курси для вагітних і вмію правильно дихати! Ті, що були вагітні вдруге, дивилися на мене як на дурну (ніби до одного місця то дихання).
    21-00.З”явився мій лікар. Оглянув. Відкриття 1 палець (2см.). - „Народиш ще не скоро, на Новий рік будеш дома”. Як то? Я думала, що сьогодні?! -„Йди роди!” . Поки я з маніпуляційної дійшла до палати, то встигла порахувати, що десь днів 10 мені в тій „тюрмі” треба буде посидіти. Я так сильно розтроїлась! Проплакала весь вечір. На душі дуже тяжко. Розумію, що треба взяти себе в руки і лягти спати. Пішла, прийняла душ. Дала пожертву на службу Божу (час від часу в лікарні є Богослужіння). Ниє живіт...Я лягла. Лежу і відчуваю, що стояти або сидіти краще. Встаю, йду нагулювати схватки.
    12-00.Перерва між схватками 30хв.
    2-00. Перерва – 7-10хв. На коридорі – ні душі. Лежати не можу, бо відразу „хапає” живіт. Стаю „раком” – легше, але заснути не можу. Сідаю – не зручно, ноги звисають над ліжком і мерзнуть. Встаю, знову на коридор. Передихую схватки.
    4-00. Перерва 5-7 хв. Йду до чергового лікара, бо терпіти вже не можу. Відкриття 1 палець (2 см.), так як і було. Я в плач. Вкололи мені анальгін, демидрол і папаверин. Кажуть, що біль має стихнути, бо це ще не схватки. А що це тоді? Які ж справжні схватки? Заснути не могла до ранку - думала, як би то сказати чоловікові, що більше дітей я мати не хочу.
    Відчуваю, що сили мене покидають, я потребую Божої помочі. Пригадала, що п. Світлана з курсів казала дати їй знати, коли буду народжувати, вона за мене помолиться. Пишу їй SMS. ЇЇ чоловік якраз правив Службу Божу, каже, що за моє здоров”я помоляться. Через 2 год. відчуваю полегшення.
    21 грудня. 11-00. Чоловікова сестра наробила „шухеру”, щоб я не мучилася, дзвонила лікарю і нехай мене стимулює. Я не народжу, бо не маю зовсім сил! Тоді вона сама подзвонила моєму лікарю і сказала, щоб шось зі мною робив.
    Прийшов лікар – поводив по животі і сказав, що я народжу сьогодні вночі, або завтра з ранку. Вкололи мені обезболююче, щоб я поспала. Але і цього разу мені не вдалося заснути. Щаслива, як слон – не треба чекати Нового року!
    Ніч була аналогічна до попередньої, з такою різницею, що перерва між схватками в 12 ночі була 10-15 хв., а в 10 ранку – 1-2 хв. Цього разу між схватками я спала! Тільки починало тянути живіт я зривалася і бігла на коридор віддихати.
    22 грудня. 10-00. Йду до чергового лікара. Відкриття 2 пальці (4 см.). Збираю речі на 3 поверх. Ура!!!!!!!
    11-00. Прцедури.
    11-30. Передродова. Бачу, що дівчина, яка зі мною ввечері ходила по коридору і трималася за живіт, підключена до капельниці і бліда, як стіна. Час від часу стогне. Каже, що тут від 7год. Я налякалася. Побігла до акушерки і прошу, щоб мене не підключали, бо я не зможу справитися з диханням. Я буду терпіти!!! Акушерка виявилася дуже ввічлива – акуратно пояснила, що чекаємо на лікара. Ось і лікар. Крісло. Я думала, що перевіряє відкриття матки! Ага! Наївна! Акушерка тримає в руках спицю. Боже!!! Не треба!!! Я буду терпіти скільки треба!!! Лікар відрубав: „Тут керую я!”. Я зрозуміла, що „потяг рушився”, від мене вже нічого не залежить. Дихаю, дихаю...Застосовую всі типи дихання по черзі. Помагає! Лежу. Акушерка гладить мене по животі. Легше. Дихаю, дихаю...Всі лікарі, хто не зайде:”О, яка гарна родова діяльність! Така молода жіночка, а так гарно себе поводить!”. Схватка минає, я спускаюся на землю, говорю з акушеркою, якби й не було ніякої схватки! Доречі, дуже класна акушерка попалася! Зі мною мама так делікатно не поводилася, як вона!
    14-00. Потуги. Ричу. Нічого з собою вдіяти не можу – дихання вже не помагає. В перервах між потугами вибачаюся за свою поведінку. Родзал. Крісло. Не чую болю. Лікар каже тужитися. Тужуся. Вони якось опускають голову малюка. 15 хв. перерви. Знову тужитися. Лікар натискає сильно на живіт. Не відчуваю ніякого болю! Абсолютно нічого не болить! Трохи запекло в районі промежини – це мене розрізали. Знову лікар кричить, щоб тужилася. Тужся, тужся, тужся!!! Ще, ще, ще!!!...Лікар зі всієї сили тисне на живіт. Відкриваю очі, дивлюся - живіт опав. В акушерки в руках бачу маленьку спинку – це мій синочок!!!!!!:radist: :radist: :radist: :radist::radist: 14-30. Боже! Це все?! Дитина чомусь не плаче. Чому? Кажуть, що відсмоктують рідину. Заплакав!!!!! Фу!!! Живе!!! Ура!!!!!!!:radist: :radist: Як легко! Таке враження, що це я народилася. Мою крихітку забрали, але я його бачу. Очі весь час бігають за ним. Відійшло місце. В лікара в руках шприц. Розумію, що будуть шити, знову починаю дихати, щоб не чути болю. Лікар пожартував:”Перестань вже стільки дихати!”. Шиє. Нічого не болить! Як все легко! А казали, що то страшні болі.
    Моє золото лежить тихенько. Питаю, чому не прикладають до грудей. Відпорвідають, що педіатр ще не оглянув і не назначив. Нічого не розумію. Дл чого призначати груди? Це ж не лікарство! Але малюк лежить тихенько, я заспокоююсь. Лежу, вдивляюся в завиток і ніяк не можу зрозуміть, чи це реальність, чи сон.
    15-00. Дають синочка до грудей. Як він схожий на мене! Як 2 краплі води! З 1000 дітей я б могла розпізнати свого синочка!!! Моя радість! Моє щастя! Пробує захопити цицю і не виходить – не вміє. Нервується. Я не наполягаю. Лежить і дивиться на свою маму. А в мене в голові хаос – я вже мама! Цей стан моєї душі не можливо описати словами. Всі, хто вже народжував, мене зрозуміють.
    В загальному стимулювали мене 2,5год, а мені здалося, що 20хв. Процес народження я уявляла набагато гірше. А може це тому, що ті болі швидко забуваються? Вже на слідуючий день, коли побачилася з чоловіком я була впевнена, що хочу ще й донечку.
    Історія, як на мене, вийшла досить оптимістична, хоча, насправді, ті 2 доби, коли тривали схватки, мені здавалося, що ніколи не минуть. Перебування в пологовому здавалося мені вічністю.
    Я безмежно вдячна Богові, лікарю, акушерці і всім тим, хто допоміг моєму синочку з”явитися на Світ!!!

    Дописано згодом:
    Перепрошую! Щось забула написати:) Назарчик народився з вагою 4кг і зростом - 56см. Виписувалися з роддому - 4060гр.! Ми були на спільному перебуванні. Це все мамині циці:)! Згодом напишу про період нашого перебування в ПБ - багато різних ньюансів, про які повинні знати майбутні мами.
     
    Останнє редагування модератором: 19 Грудень 2009
    • Подобається Подобається x 35
  8. Женічка

    Женічка Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    читаю всі ваші розповіді, і так якось радісно стає. вирішила і про свої пологи розповісти. це було минулого року в січні. термін мій закінчувався, якщо можна так сказати, 15 січня. я знала, що буде донечка і ми вирішили назвати її Настінька. і тут перед новим роком мені свекруха каже, що 4 січня Анастасії. от я і загадала новорічне бажання народити донечку саме 4 січня.
    4 січня рано вранці я прокинулась розчарована, бо не було ніяких схваток, ніяких натяків на якусь, хоть найменшу біль. я пожалілась чоловікові, пішла гарненько поснідала, і вирішила все ж таки прийняти душ і поголити все, що треба, ну так, на всяк випадок.
    тільки я домилась, як щось відчула, якусь ниючу біль як на місячні. буквально через хвилин 10 ця біль повторилась, і я зрозуміла, що починається. це була приблизно 11 ранку. біля 12 ми виїхали в роддом, вже в машині біль була такою, що ледве сиділа. коли ми приїхали, лікарка оглянула мене, і сказала, що в мене вже повне відкриття, що нема на що чекати і любязно спустила мені води. і відправила на клізму. після клізми всі схватки ніби рукою зняло. але води добра лікарка вже спустила і довелось стимулювати, зробили мені 2 уколи в переднє місце, вибачте за таке формулювання, і тоді мене так почало боліти, що я з переляку мало не втратила свідомість. о 15.45 народилась моя донечка, мені зразу поставили її на живіт, таку мокру, але таку рідну. і не зважаючи на стрімкі роди, сильну біль, не зважаючи на те, що добрі лікарі мене розрізали(майже місяць не могла добре сидіти), вже наступної хвилини, я зрозуміла, що хочу ще одне малятко, хочу пережити це все знову.
     
    • Подобається Подобається x 21
  9. Улянка

    Улянка Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    ПДР-27 жовтня 2007року. Вагітність була дуже важкою і лікар сказав, що коли до 27 пологи не почнуться, то краще буде лягти в лікарню щоб слідкувати за нашим з малюком станом. Ще до вечора 27 була надія на те що в лікарню просто так лягати не прийдеться. З 23 години 27жовтня я почала доводити свого нещасного чоловіка»Не піду», «не буду лежати», «я не хвора щоб там бути» і т.д. На один день повезло Залишилась вдома Але лише на день…..
    Вівторок, 30 жовтня
    З купою речей для себе, для дитини, для чоловіка на спільні пологи(щоб потім сам в нервах не забув), для себе і для дитини про всяк випадок, для себе щоб не було скучно влазимо в таксі і їдемо на Батальну. Поселилась в патології і почала мріяти про те як скоро звідти вийду На щастя палатна лікар виявилась нормальною жінкою і сказала що в них не тюрма, так що я можу йти гуляти після 14:00 до 7 вечора.
    Середа, 31 жовтня
    Була чудова сонячна погода і я вирішила що якщо гуляти то треба йти нагулювати схватки. Ну запхала MP3 у вуха і пішла…….З Батальної пішки на Краківський а потім до дому( в район Привокзальної). Коли подзвонила чоловіку і запитала чи йому зварити гречки він був шокований. 19:00 я повернулась до лікарні. Лягала спати з ниючим болем живота і надією що вночі почнуться пологи
    Четвер, 1 листопада
    Ниття животика пройшло. Повторюємо вчорашній похід Хоч на вулиці дощик проходжу далі ту ж відстань слухаючи музику і отримуючи задоволення від того що не сиджу в замкнутому приміщенні. 19:00 – повернення до ПБ і знову засипаю з ниючим болем пузика. Вночі почались пологи дівчини, що лежала зі мною в палаті і ПДР якої була теж 27 жовтня. Чомусь весь час поки та дівчина збиралась і ходила по палаті мене переслідувала думка що треба дуже добре виспатись.
    П’ятниця, 2 листопада
    8:00 – прокинулась, ледве продерши очі встаю з ліжка з думкою «Ну скільки я тут ще лежатиму». І…..чую що почали підтікати води. Ура-а-а-а!!! Ще нікому нічого не говорячи йду чистити зуби і телефоную чоловіку. «Доброго ранку! На роботу ти не йдеш Чекаю тут». Чергова акушерка чомусь довго пробувала переконати мене що мені здалось що підтікають води і повела мене до лікаря. Лікар підтвердив що води таки підтікають. Йду назад в палату збиратись і чекати чоловіка.
    Пологи
    Приїхав чоловік. Мене перевели в родзал, чоловіка попросили йти погуляти бо сімейні всі були зайняті. В той день лікарі не знали куди бігти бо наплив роже ниць був просто фантастичний Далі було не зовсім по плану. Прокололи міхур бо води так і не відійшли. Матка не розкривалась і лікар попередив що прийдеться стимулювати. Далі пам’ятаю дуууже погано. Вірніше майже нічого. Схватки наростали швидко. Я і не встигла відчути що таке схватка як почались потуги. Так як дихала весь час ротом то дуже хотілось води. Чоловік виручав капітально. Я взагалі нічого не боялась. Абсолютно. Стіл. Два рази потужилась і….малеча в лікарів на руках. Правда , спочатку мало не здуріла бо бачу що чоловік блідне а доня не кричить. Народилась обвинута одним кільцем пуповини. Але дякувати Богу її швидко зняли і ми почули її перший крик
    Кілька хвилин в міряння-взважування-вдягання і моє щастя, яке виміряли в 54 сантиметри і 3800 вагою в чоловіка на руках.
    В мене були стрімкі пологи. Всього 4 години. Я навіть не могла подумати, що це буде настільки легко. Чомусь завжди малювала перед собою пекельні муки. А виявилось що бажання якнайшвидше побачити доню і підтримка чоловіка пересилювало біль.
    ……..Наше безмежне щастя зараз сопить у своєму ліжечку, а я сиджу і вкотре плачу від щастя що маю: люблячого чоловіка, який вміє підтримати та допомогти завжди та саму рідну крихітку – мою донечку Аню
     
    • Подобається Подобається x 28
  10. Гелена

    Гелена Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Історія вийшла досить довга, але скоротити в мене не виходить :)

    12 січня пів п’ятої ранку я проснулася від болю внизу живота, біль був як при дуже болючих місячних. Я не відразу зрозуміла що то перейми, вирішила спати далі, але не вдалося: то таки були перейми і хоч біль був терпимий спати явно не вдавалося. Ці перейми повторювались то що п’ять хвилин, то що п’ятнадцять, нарешті до мене дійшло що то саме перейми і що вони нерегулярні. Почала відходити пробка. Я сказала чоловікові, що певно наша дитина народиться сьогодні, хоча часу ще є багато, може йти спокійно по справах. Він пішов, а я лишилася рахувати свої перейми. Під обід вони стали досить болючі, тому я прилягла на диван і так пролежала кілька годин. Боже! Як я могла забути, що в першому періоді пологів треба бути активною? Перша помилка.
    До вечера я ще встигла полежати в ванній, там біль не відчувався, вода дійсно розслабляє і знімає біль. Довго в ванній не сиділа, бо нудно було. Біль в переймах був цілком терпимий. Чоловік вернувся після обіду, я сказала йому, що перейми далі нерегулярні, то ж нема куди спішити. Ми поїли, подивилися фільм. Ввечері повернулися свекруха зі свекром. Чоловік взяв і десь біля 20.30 сказав свекрусі, що в мене почалися перейми. Вона відразу хотіла дзвонити за “швидкою”, але я відмовились, мотивуючи тим, що ще зарано. Що тут почалося! В свекрухи істерика: як так можна, народження дитини це дуже відповідально, а ми сидимо фільм дивимося ая-яй. Вона чомусь подзвонила своїй сестрі, яка живе поблизу, та примчала і почала мене вмовляти їхати в ПБ негайно. Я відмовилась і вона пішла. Трохи рознерувавали мене, але ми далі з чоловіком сіли додивлятися фільм. Десь по дев’ятій хтось подзвонив в двері, чоловік відкрив, сюрприз – лікарі. Виявляється сестра свекрухи викликала “швидку”, а мені сказати “забула”. Я в шоці. Всі кажуть, що треба їхати, чоловік каже, що можна їх відправити і поїхати пізніше. В кінці-кінців таки поїхали, ситуація дурнувата. Хіба з такими родичами можна було говорити про домашні пологи??? Свекруха поїхала з нами, дала лікарям “швидкої”40 грн. - перші гроші невідомо за що.
    Прихали в Медінститут десь біля 23.00. Свекрушина сестра ще подзвонила якомусь професору аби він позвонив черговому лікарю, щоб той мене прийняв нормально, бо я домовлялася в ПБ на Рапопорта, а потім не захотіла ту лікарку і той ПБ і от вийшло, що я без домовленості. Той таки подзвонив черговому лікарю, але я би не сказала, що мені це чимось помогло. Лікар мене оглянув на кріслі, було трохи боляче, сказав, що відкриття 2 пальці, треба мене оформляти. Встиг спитати де я працюю, яка в мене освіта, я ледве стрималася щоб йому не нахамити. Так мені до сліз не хотілося бути в тих стінах! Думаю ну чого я сюди вже приїхала? Поки лікар десь гуляв, а медсестра мене оформляла я одягнулася і сказала чоловікові, що їду додому. Медсестра дивилася на мене круглими очима. Прийшов лікар, почав мене сварити, сказав, що він такого ще бачив (думаю ну чого ти ще не бачив при такій роботі?), що я така-сяка. Чоловік трохи з ним посварився і лікар притих, навіть не нервувався, певно звик до такого. Перед прийомною сверкруха почала мене вмовляти лишитися, я почала кричати, що ніхто не просив викликати швидку... Потім ми з чоловіком вийшли надвір, я постояла, подумала, що вертатися пізно і ми пішли назад оформлятися. Коротше без скандалу не обійшлося. Без моїх нервів теж.
    Далі процедури, точніше одна – клізма. Кажуть треба було дати 5 грн. меддсестрі, але я не дала, бо інше було в голові. Аж стидно тепер, бо за таку роботу треба хоч 20-ку давати :) Потім ми пішли з чоловіком в передродову, добре що там окремі родзали і передрові. Там було ліжко, м’ячик і годинник на стіні. Було біля 24.00. Десь годину я трохи ходила і сміялася над чоловіковими жартами, після 01.00 вже було не так смішно, після 02.00 вже геть було не смішно, перейми було щоп’ять хвилин, боліло сильно, але я ще трималася.. Перед третьою мені захотілося тужитися, я сказала, що пора кликати акушерку. Я вже думала, що скоро народжу, а все тільки почалося.
    Десь біля 03.00 акушерка подивилася мене на кріслі і каже, що треба мені помогти, взяла рукою щось там зробила. Помогла, називається. Боліло, але терпимо. Прийшов лікар, сказав відкриття 8 см. Двох бракує. Спитав чи відійшли води, та ні не відійшли. Бачу взяв спицю, значить хоче пробити міхур, я кажу: не треба. Тут знов перейма, я трохи відволіклася, після перейми він пробив міхур і спустив води. Я репетувала як дурна. Думаю: от тепер точно все буде по поганому сценарію. Так і вийшло. Спустили води, чекають на перейми, перейми рідко. А певно, що рідко коли лежиш на тому дурному кріслі на спині, треба було походити. Сказали медсестрі дати мені укол, чогось там 0, 2. Попробувала відмовитися, кажу не треба мене стимулювати. Акушерка сказала, що треба, бо інакше буду ще довго народжувати, передасть вона мене ранковій зміні аж в 09.00. і спати через мене ніхто не буде, а дитина зараз страждає найбільше. От... Кажу добре, давайте той укол. А можна було і відмовитися. Але я вже і не знала що мені робити. Логіки нуль. Потім дали ще один – 0, 4. Щось покапали в вену, медсестра така молоденька так співчутливо на мене дивилася, а прийшлося голку в вену запхати, то не поцілила. Їй аж лікар сказав: що ж ти робиш? вени так добре видно. Був в мене десь тиждень потім синяк на півруки. Тим часом перейми почастішали, мене весь час тужило, лікар постійно повторюваав, щоб я не тужилася, бо порвуся, в мене то погано виходило, не все вдавалося не тужитися. Я вже собі думала, що геть вся порвалася. Питаюся скільки ще чекати? Кажуть ще трохи, голівка вже на підході. На підході та й на підході, а час тягнеться повільно. Нарешті лікар сказав тужитися коли він скаже, по 10 секунд зі всієї сили. Почала тужитися. Під час того всього ще дивлюся, що в лікаря чи в акушерки в руках. В акушерки ножиці, кажу не треба мене різати. Вона відповіла, що от тут мене вже ніхто питати не буде, тут вже мова про дитину, а не про мене, а моє командування ними скінчилося. Я собі ще встигла подумати, що хай вже буде як буде, а в мене більше нема сил з ними сперечатися і тим більше я вже і не знаю де треба сперечатися, а де вже пізно. Щось в мене то слабо виходило по 10 секунд тужитися, не пам’ятаю скільки було перейм, акушерка мене три рази по чуть-чуть різала, а в якийсь момент дивлюся вона вже тримає мою дитину. Лікар спитав хто народився, акушерка каже: дівчинка. Я на кілька секунд завмерла, а вона каже: ой, нє-нє, то хлопчик. Та ж певно що хлопчик :) Хотіла спитати чого він не плаче??? Налякалася, але згадала, що то нормально, заплакав за кілька секунд. Певно за це нам дали 8/8 по шкалі Апгар. Дурні вони зі своїми оцінками, в мене міцний, здоровий хлопчик :) Тим часом я задивилася на дитину – забула про все на світі. А хотіла сказати, щоб пуповину перерізали коли перестане пульсувати. Дитину мені поклали на живіт, як перерізали пуповину я не бачила. Родила плаценту і дитину забрали міряти-важити: 52 см., 3700 :) такі симпатичні щічки собі в мами в животику від’їв :) народився о 04.40., в неділю, 13 січня.
    Потім мене оглянули, сказали, що ні розвивів ні тріщин нема, я аж здивувалася. Ще хвилин 15-20 зашивали мій розріз, добре, що саморозсмоктуючими нитками. Вкололи новокаїн, який на мене не діє, не знаю чи взагалі на когось діє, спочатку не боліло, а під кінець я знов репетувала. Сказала акушерка, що розріз маленький, може і справді маленький, бо вже на 4-ий день почала потрохи сідати, а через тиджень вже почувалася нормально. Мені казали доки сідати не можна, але я забула доки, може зашвидко сіла, бо ще досі часом відчуваю той шов.
    Потім мені сказали ще полежати трохи в передродовій, принесли дитину, вдягли в наш одяг тільки коцик дали лікарняний, такий страшнючий. Акушерка сказала, що дитину треба погодувати, я лежу, мені не вдається його прикласти до грудей, вона хотіла допомогти, потім сказала, що в мене нема молозива і треба, щоб дитину медсестра забрала погодувати. Боже! Ну як я могла це дозволити??? Молозиво в мене вдома було, то де щезло в ПБ? Я про це забула, а дитина так надривно плакала, що в мене серце розривалося, я подумала, що дитина лишиться голодною і хоч сказала чоловікові, що не хочу, щоб перший раз невідомо чим годували дозволила медсестрі забрати дитину. Ніколи собі того не пробачу!!! Як я умудрилася стільки дурниць наробити??? Навіть коли думала про щось, то не казала, ніби мене заціпило. За кілька годин я сама годувала дитину і тепер маю молока достатньо. Найбільше шкодую, що пуповину перерізали відразу і що перший раз сама не погодувала дитину. Вдома ревіла через це півночі, але хто ж винен, крім мене? Якби не це, то не було би такого жалю за свої помилки.
    Акушерка ще спитала чи прийду по дівчинку. Ха-ха. До вас прямо прибіжу. Ще й сказала, що пологи в мене були легкі, бо до відкриття 8 см. я навіть ні разу не крикнула, а вона коли народжувала теж в цьому ПБ, то взагалі не кричала, бо їй було встидно, тільки плакала, а народжувала дві доби. Думаю, значить тебе не стимулювали якщо дві доби. А мені не було встидно, мої дикі воплі слухав весь ПБ, по правді я деколи кричала навіть тоді коли і не дуже боліло :) Взагалі я людина терпляча і сама від себе такаго не сподівалася, просто крім фізичного болю було ще трохи злості і образи на всіх і вся, особливо на саму себе, а от страху чомусь не було ніякого. Під час перейм на кріслі кричала, поміж тим старалася контролювати дії акушерки і лікаря. Нічого з того не вийшло, наївно було думати, що це можливо під час пологів. До мене все доходило з запізненням, свята правда що під час пологів розум відключається зовсім. І що я собі думала до того???
     
    • Подобається Подобається x 26
  11. Гелена

    Гелена Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Фізичний біль забувся відразу після пологів, навіть щов то дурне, а от всередині мені що ніби надламали. Таке враження, що в тому ПБ мене морально просто розчавили. Я рада, що в передродовій зі мною був чоловік і відразу по пологах, коли я була в родовій він тільки за стінкою мої крики слухав і розмови з лікарями. Пішов додому аж як нас перевели в палату. Правда він на все дивиться інакше і вважає, що лікарів треба слухати, бо вони з великм досвідом роботи, а я тільки дурного начиталася в інтренеті. Від щеплення проти гепатиту я відмовилась, як і на диво всі в нашій палаті. Щеплення проти туберкулбозу зробили, бо настала черга таткових криків, що тут гуляє епідемія, як можна не щепити ля-ля-ля. Більше щеплень не буде, хіба що через мій труп.
    Перед і після пологів чоловік все з’ясовував скільки що коштує, нарешті після пологів лікар, Бурак Юрій Теодозійович признався – 250 доларів йому, 200 грн. акушерці, здається її звати Надія Петрівна, ще 80 грн. для медсестри і неонатолога. Ну і нащо ми платили тому лікарю і акушерці? За що??? За стимулювали-різали-шили, відразу перерізали пуповину і підгодували дитину. А шляк би вас всіх трафив!!! Правда я вже про це вдома подумала, а там було інше в голові, точніше нічого в голові не було. Потім ще я дала 5 грн. коли брали кров на аналіз і по 30 грн. якійсь лікарці і медсестрі, які приходили оглядати дитину і потім та медсестра збирала дитину, коли ми йшли додому. Ще платна палата 100 грн., єдине достоїнство якої кількість місць – 4, а в безплатних кажуть по 10. Ну там правда був холодний душ і туалет, але який душ, хоч би і теплий був, якщо дитина була весь час зі мною, а я навіть сісти не можу, дитину і то переважно стоячи годувала. Але це добре, що дитина відразу з мамою, не уявляю тепер що могло би бути інакше. Сказала лікарю, щоб виписували нас пошвидше, то на третій день ми вже були вдома.
    Правда без скандалу ми не виписалися :) Для мене виписка це забрати дитину, довідки і поїхати звідти. А тут медсестра ще сказала, що треба зайти в виписну кімнату, я її попередила, що в нас виписка не урочиста і нема потреби йти в виписну, але вона сказала, що треба туди зайти відмітитися. Ну ми пішли, я з однією думкою добратися пошвидше додому, залізти в душ, поспати і взагалі головне, щоб в тих стінах не бути, а тут нас почали вмовляти робити фото-відео і т.д. Щас! Мені якраз до фотосесії. Ох, і розізлили ж ми їх, а вони нас! Нащо мені ваші банальності і ваші фото??? Я собі вдома нароблю!!! Для мене подія це народження дитини, а виписка з лікарні яка до біса подія??? Коротше, на виході я знов поскандалила і ми пішли. Нас додому свекор віз, він зайшов в ту виписну і вибачився за нас з чоловіком перед тими причепами :) Я не маю за що вибачатися, але як хтось хоче, то прошу дуже, бо я спочатку культурно відмовилася від тих урочистостей, треба було від мене культурно відчепитися, але ж ні - звикли все нав’язувати від входу до виходу.
    Слава Богу, всі живі-здорові і вдома нам добре :)
    Отака історія, а могло бути все інакше, бо вагітність проходила легко і здоров’я тьху-тьху і дитина здорова, але нікому крім мене одної інакше не було потрібно.

    Хочу порадити майбутнім мамусям: записуйте все, що хочете отримати від лікаря, що маєте кому сказати, що маєте і коли зробити, тримайте той список біля себе і народжуйте разом з чоловіком або іншою близькою вам людиною.
     
    • Подобається Подобається x 30
  12. mamatu

    mamatu Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    всім привіт
    почитала ваші історії та й вирішила теж сюди копійнути свою історію.
    вибачайте вже, що російською мовою буде, бо писала її для "babyblog", а перекладати часу не маю.

    Свое первое солнышко я родила в Днепропетровске (Украина).
    Я была растерянной, неинформированной. Все дружно отмалчивались на мои вопросы о "моменте истины ". Хорошо, что на последних месяцах подвернулись курсы "домашних родов".
    Рожать пришлось-таки в больнице (хотя я ужасно не хотела), но благодаря им (курсам) я получила маломальское представление о том, что меня ждет, моральную подготовку и физическую реабилитацию после локального перитонита (апендицита) на 6 мес. беременности.
    Когда начались схватки, я не испугалась, а расплылась в улыбке. Родов ждала больше, чем Нового Года в детстве. Все ходила, гладила живот и говорила, как хочу увидеть ребеночка.
    В роддом приехали с раскрытием в три пальца и ощутимыми схватками. И тут меня резко обломали. С врачом не договаривались заранее. В этой больнице работал друг свекров и вся надежда была на этот "блат". Но не помогло. Хотя сам друг здоровски меня поддержал.
    Врач оказался мясником-садистом. Залазил куда не надо по локоть и на мои возражения спрашивал: "а ребенок будет идти..." Но ребенок - это естевственно и природа заботится об этом. Короче грубо со мной обошлись. И стимулировали по полной программе (а свекрам сказали, что нет). Я до последнего не теряла чувства юмора, только им и спасалась. Но осадочек навсегда остался.
    На курсах рассказали о приемах релаксации, о том, что нельзя кричать, чтобы не зажиматься. Чтобы расслабиться, я на выдохе пела открытые звуки. Хотя комплексовала слегка, потому что выглядело это смешно: ходит по палате пузатая,с выпучеными глазами и поет.
    Когда схватки вошли в завершающюю стадию, т.е. стали невыносимо болючими, мне врач сказал, что что это еще цветочки, а ягодки будут впереди. Сказал что рожать начну через 6 часов. Я тогда малость в панику впала, подумала, что если сейчас тяжело, как же потом выдержу? Но оказалось, что это уже финал и выдерживать уже ничего не надо. Через пол часа уже отдыхала. А "час пик" легче стало переносить, когда села на корточки. Намного легче.
    Доченьку сразу забрали. После всех процедур собирались уносить. Я офигела вообще! Говорю: "Ребенка хоть покажите!" Тогда показали мне кокон с другого конца родзала. После того, как дома мы с мужем нарисовали плакат "НАШ РЕБЕНЕК РОДИТСЯ ДОМА", вся моя картинка про идиллические роды была развеяна. Не процессом, а больницей.
    На следующий день я пришла в детское отделение, чтобы увидеть доченьку, а меня прогнали. Сказали приходить в 16.00. В 16.00 я пришла, только нашла свое солнышко, так меня снова прогнали: "чтобы я не упала на детей".
    Три дня не носили кормить. Неизвестно чем и как кормили сами. Я так плакала, что одна добрая сестричка принесла мне дочку просто так, "полюлять".
    Только дома я наконец смогла ощутить свое материнство. Удивительно, как его вообще не убили на корню в больнице.
    Обожаю свою доченьку. Она у меня просто супер, хоть и выросла "с характером". Лет с шести стала выпрашивать себе братика или сестричку.
    Мы все ждали, пока финансово укрепимся. Но прошло 9 лет и мы поняли, что "нет предела совершенству" и тянуть больше некуда.
    По всяким системам высчитывали, чтобы мальчик был и (спасибо тем кто "наверху") получилось.
    На этот раз я остро поставила вопрос больницы и врача. Хотя за 10 лет все так поменялось, что такого ужаса повториться просто не могло. Но все же.
    В консультации мне попалась врач - золотце. Если раньше (в первую беременность) меня запугивали разными историями про вырезанные матки, то теперь наоборот, даже не позволялось думать, что будет что-то не так.Я тоже была молодцом, очень дисциплинированной беременной.
    Врача посоветовала подруга, родившая совсем недавно. Меня прельстило, что больница, в которой он работает, поддерживает американское видение роженицы, отношения к ней и отношений мать-ребенок.
    Все было почти идеально.
    Схватки начались, когда я помогала мужу по работе. Позвонила подруге, чтоб пришла с утра закончить мою работу, позвонила мужу (мобилки - изобретение века! как их не хватало 10 лет назад!), что настало "время Че". Муж был в шоке - у него завал в работе, на следующий день билеты на поезд (в командировку), а я рожать собралась.
    Привез меня в больницу, дежурная врач посмотрела меня (очень деликатно), убедилась, что я не "понтуюсь" и тогда я вызвала своего врача, как мы и договорились.
    Родзал был одноместным, с физ.мячом, шведской стеночкой и канатом. На окнах шторки, в палате зеркало, умывальничек - все для того, чтобы чувствовать себя человеком, женщиной, а не коровой перед бойней.
    К родам я была полностью готова.
    От собранных тематично пакетов с вещами до филосовского настроя.
    Всю беременность я (с перерывами) делала гимнастику, много ходила и, главное, настраивалась на "релакс". И не зря. Во время схваток я полностью отключалась от мира, расслаблялась, насколько могла. В самые болючие схватки выдыхала со звуком. Врач не мешал, а только мягко контролировал процесс, а акушерка просто ангельская попалась. Спокойная, сочувственная, а не терминатор в юбке, как в первый раз. По ощущениям было немного хуже, чем в первый раз, потому что ребеночек был очень большим (4200гр, а первая дочка родилась 3600гр). Это чувствовалось и в схватках, и на родах. Я с мяча просто не слазила. Все схватки на нем просидела, держась за стенку и канат. Врач уговорил походить-постоять, чтобы ускорить процесс. Я выдержала пару схваток и снова уселась на мяч (тошнило очень стоя).
    Когда пришли потуги, мне пришлось немного сдерживать их, потому что "проход" еще был недостаточно открыт для моего богатыря. Это было довольно сложно, но я снова расслаблялась и это помогало. Выход сыночка был очень чувствительным. Первый раз все было быстро, размыто и незаметно, а теперь все было очень реально и осознанно. Я думала, что меня снова будут "резать".Врач сказал, что после первой епизиотомии остался грубый рубец и он не обещает, что он выдержит. Но акушерочка так постаралась, что мой великан прошел и оставил только небольшие трещинки на промежности, которые зажили за недельку.
    Мое чудо положили мне на живот сразу, как он родился. Всего в смазке, бардового, хрипящего и такого ФАНТАСТИЧЕСКОГО. Это было великолепно! Ощущение живого комочка на животе. Настала такая эйфория, которой я в жизни не испытывала. Тут же забылись все пережитые неприятные ощущения, осталось только счастье.
    Потом сыночка взяли на обработку и взвешивание. Вернули очень скоро и сразу приложили к груди. У меня было такое ощущение спокойствия и гармонии, вроде мы с сыном с начала времен вместе парим в космосе (что-то меня занесло совсем).
    В палате мы были вместе. Сынок много спал, а я спать не могла. Все им любовалась. Хоть он и был похож на китайского колобка.
    Скоро ему будет 6 месяцев. И он удивительно похож на свою старшую сестричку. Детские фотографии просто не отличишь. Друг друга обожают. Дочка сюсюкает его постоянно, в школе скучает за ним. Повзрослела как-то сразу. А сынок, как только просыпается, сразу вскакивает и выглядывает - где Маргаритка (сестричка). Если она выходит из комнаты - провожает взглядом, тянет ручки, а потом еще некоторое время смотрит, не вернется ли.
    Мои детки - вот что означает быть счастливой для меня.

    пе.ес. хоч в цілому я задоволена другими пологами у Львові, все ж маленький осад залишився. Я мріяла про цілковито природні пологи, а мені все ж кололи щось. начебто з моєї згоди, але вибору я особливого не мала.
    не може бути, щоб у мене були якісь відхилення або аномалії - просто так лікарю було легше та швидше.
    а я так мріяла про пологи без втручання!!!
    а ще кращепро пологи у воді.
    коли у нас таке вже з'явиться?!
     
    • Подобається Подобається x 29
  13. Горобчик

    Горобчик Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Почитала я Ваші розповіді, вирішила і я написати. Почну здалеку. Жили-були...
    Коли мій чоловік запропонував одружитися, я була не готова бачити себе у ролі дружини і тим більше мами, а тому я категорично заявила - рік без дітей!Але за півроку підготовок до весілля я вже була готова до всього і страшенно хотіла дитину:) так от зразу після весілля в нас все і вийшло-я вагітна, ми щасливі.Але Бозя робить так як ми Його просимо. В мене стався викидень:sad: ,і цілий рік я не вагітніла. Як я каялася своїм словам, бо знала точно, що рік я не завагітнію.Скільки я випликала:sad: :sad: :sad: ,тепер просило одного...Я не могла пройти повз каляску на вулиці, щоб не розплакатися.Навіть зараз згадую, руки трясуться.Ніколи не говоріть :shutup: і навіть не думайти про таке, про, що згодом можете каїтися!
    Рівно через рік, як то і передбачалося я завагітніла (містика).Все було добре, без ускладнеь і проблем.Я знала точну дату завагітнення, тому ми готувалися на кінець вересня:radist:.Коли на УЗД сказали, що буде дівчинка, ми вже знали що це буде Софійка:) :) :)
    В мене сильно отікали ноги і мене лякали проблемами, так під кінець вагітності в мене почав скакати тиск і мене поклали на підтримку.Мій чоловік не хотів народжувати зі мною, боявся, що не зможе витримати моїх страждань і при тому нічим не допомагати.Але курси для вагітних допомогли зрозуміти його місію, і після певної обробки він, звісно, погодився на спільні пологи:radist: (в нього вибору не було).
    Тиск в мене нормалізувався, проблем не було, аж раптом подзвонила подруга, яка повідомила, що вона народила доню.Про роди вона мені не розповідала, так в двох словах, але по голосу я все зрозуміла,і мені того вистачило.Через 2 години в мене тиск 160/100, лікаря підняли на ноги, я своє получила, попередив, що як почнеться - буде стимулювати, бо є загроза кровотечі.По моїх підрахунках до родів ще 2 тижні, але мої хвилювання далися в знаки.Я взагалі співпереживала з кожною хто йшов родити:shy: .
    Наступної ночі, в 04.00, в мене відійшла пробка:eek: і почали підтікати води. Я вирішила нікому нічого не говорити, шкода було будити медсестру, і я пішла спати.В 06.00 год з мене вже текло і я вирішила - пора.Подзвонила чоловікові, щоб взяв на роботу змінний одяг, що певно "свято починається".Ще зранку приїхала мама і заспокоїла мене, що до 14.00 народжу.Коли прийшов лікар почав давати таблетки для стимуляції - "льод тронулся".Чоловікові дзвоню щоб ще не їхав ще довго.ю Далі "чудова" процедура клізма:crazy: і почалося - я тільки від схватки до схватки по стінах їздила.Дзвоню чоловіку, щоб негайно виїжджав (він працює в іншому кінці міста) а це час пік, 12.00.Ведуть в родзал, підключають капельниці, весь час лежати, а я так ретельно запамятовувала вправи для полегшення болю!!! чоловіку дзвоню кожних 5 хв., нарешті приїхав:radist: :clapping: , мені легше, а от йому:8: Незнаю скільки в мене було відкриття матки, але вити вже хотілося, а йому разом зі мною.Я його проінструктувала, що робити і ми почали дихати.Між схватками я засинала, а він прсто гладив мою руку, дава пити водичку, і нагадував, що треба дихати - помагало!За вікном світило сонечко, мені від цього було легше (я боялася народжувати вночі:no: )Чекаю 14.00 год (прогнозована мамою година родів), лікар говорить, що матка відкрита добре, дитина опускається, в мене починаються потуги. Аж раптом зауважую, що біля мене ще кілька лікарів зявляються і щось перешіптуються, починають дивитися радитися, міряють мені тиск і серцебиття дитини, яке при схватках починає різко підскакувати - 160,180,200,216.Я вже розумію, що щось іде не так, на мої запитання не відповідають, при огляді, чоловіка просять вийти.Я вже починаю гарчати від болі, слова сказати не можу, від того дихання горло пересохло, чоловік кричати не дає, заставляє дихати - помагає.Вже 16.00 болить так, що вже думаю, нехай би кесарили, а то не витримаю.Через якийсь час лікар вийшов з чоловіком поговорити.Коли зайшов говорить, що ситуація критична, дитинка може не витримати - або оперуємо або ризикуємо(ще максимум півгодини). Я зірвалася на ноги: "Показуйте де операційна". Ледве дошкандибала, думала по дорозі народжу:scare:.Почали мене готувати до операції, в горлі пересохло, хочу пити, а немає води, намагаюся їм сказати, а не можу, і тут мене починає рвати на операційному столі, а мені вже маску з наркозом почали давати - почався шухер:eek: ,тут до анастазіолога доходить, що я хочу пити, а нізя, здогадався вологою ваткою промити губу. Так я заснула в 16.50.
    Мені так добре, нічого не болить, зручне ліжко - КАЙФ!!!Чую голоси, усвідомлюю, що мене прооперували, питаюся як моя донечка, крізь сон чую, що все добре 3250г і 52 см:radist: СЛАВА БОГУ!!! І тут я відчуваю яке "зручне"ліжко і як "класно"я себе почуваю!!!Коли прийшла до себе подзвонив чоловік розказав, що вже тримав нашу доню на руках - фантастика:sad: .Мій чоловік 2 дня від наших родів відходив.
    Донечку мені показали через 19 год,(була в інкубаторі) я їх вже всіх дістала тим,щоб пошвидше показали.Коли принесли я невтримала сльози щастя:sad: ЯКА ВОНА ФАЙНЮНЯ!!!
    Спочатку переживала, що є шрам, що то кесареве, але яка то всьо фігня порівняно зтакимЧУДОМ.Тепер у нас повноцінна сім'я!!!
    Ось так 19.09.2007р. на світ з'явилася наша Софійка!:) :) :)
     
    • Подобається Подобається x 34
  14. Мія

    Мія Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    На початку своєї розповіді, хотілося б сказати, що вся вагітність для мене була тим великим святом, тою подією, до якої я готувалась мабуть останні десять років. Ну і звичайно пологи як природна кульмінація ніяк не уявлялися як щось болюче страшне і лякаюче. Вся вагітність була здоровою, ані токсикозів, ані тиску, ані понижених гемоглобінів, білків цукрів… все було гаразд. Навіть звістка про обвиття не стривожила мене в кабінеті УЗД, проте коли лікар з ЖК повідомила про можливі оперативні пологи, це для мене було найбільшим жахом. Як я не зможу побачити своє немовля в момент народження? Чому в мене мають пхати своє скальпелі люди в білих халатах? Чому все так категорично і чому я не можу сама вирішити… це все заставило передчасно (на 33 тижні) звернутися до лікаря з ПБ, якого порекомендувала сім’я знайомих лікарів. Після знайомства з лікарем я заспокоїлася… так виглядало, що вона не схильна до операції і в цілому я вирішила народжувати в неї. Час йшов і малятко вже підросло, кожного тижня ми ходили на КТГ і слухали сердечко. Все йшло нормально.
    На порозі 38 тиждень. Треба вже б піти до лікаря з ПБ, щоб оглянув, та й сказати останнє слово, що народжувати буду в неї. Ми домовилися про зустріч, проте вже розмова по телефону була якась нервова. Лікар виставляла претензії, немов я мала подзвонити ще тиждень тому.
    15.01 Оглянувши мене вона змалювала картину таким чином, немов вся моя вагітність зовсім не така здорова та і загроз більше ніж достатньо для того, щоб негайно лягати в лікарню максимум, що можна почекати це 2-3 дні. І голівкою дитинка не притиснулася, і бедро моє болить, і обвиття, і малий ріст нижче норми (158см) і вага надто велика набрана (14 кг за всю вагітність) і дитина певно велика десь 4 кг, і занижені параметри тазу, і вік 28 років… все це говорить про те, на її думку, що пологи простими не будуть і можливий кесарів розтин (це щоб я пам’ятала). Ну що ж, я мала піти на останнє УЗД і після цього подзвонити їй, щоб вона поклала мене в лікарню. Ми з чоловіком вийшли з ПБ і я дзвоню до лікаря з ЖК, так як перед візитом сюди була неї і та казала, що все гаразд.
    Розповідаю їй ту всю історію а та каже: «Йдіть до іншого лікаря». Ми з чоловіком вирішили, що від знайомства з іншим лікарем нічого поганого не станеться і пішли до лікаря з Батальної так як і радила лікар з ЖК. Він якраз чергував в цієї ночі, то ж ми приїхали в 21:00 на Батальну. Чоловік жартуючи кажe, що можливо я і залишусь… ми сміємося.
    Лікар був не багатослівний. Подивився живіт, покази УЗД за 33 тиждень. Спитав як себе почуваю. На його думку, дитина маленькою буде і пологи легкими. Ніяких діагнозів страшилок, чи «Лишньої» інформації мені не давав. Лишень спитав, чи маю якісь питання. Питань я не мала, бо вже і так була «загружена» тим чим не треба, а його спокій мене заспокоїв. Ми домовилися, що 18 січня коли буде повний 39 тиждень, я прийду на огляд на кріслі і вже тоді будемо бачити що далі, а якщо щось турбуватиме, то щоб я дзвонила. При бажанні можу сходити завтра на УЗД.
    Задоволені ми з чоловіком вийшли з ПБ. Так народжувати будемо тут.
    16.01.Біля шостої години ранку я прокинулася від того що вже більше години мене болить живіт як при місячних. Думаю, пройде. Але ні. Думаю, ану я час засічу. Через кожні 12-15 хвилин. Проте чомусь не впевнена, що це справжні перейми. Лягла ще полежала, до 8 години. Далі подзвонила мамі, що можливо перейми. Та приїхала зразу з переляканими очима і цілим «чемоданом» порад… я її заспокоїла, та й кажу що в обід їду на УЗД, там все буде видно. До лікаря дзвонити в будь-якому випадку рано, крім того він з ночі, певно спить. Чоловік на роботу вже не пішов, а я до обіду перевіряла чи все є в пологовий. Близько обіду лягла ще трохи поспала і в четвертій годині ми поїхали на УЗД в ЖК, де мене чекала лікарка. УЗД мені не зробили тільки подивилися, що голівка притиснута. Сказали випити 4 таблетки валер’янки і лягати спати, бо сьогодні можу народити і сили мені потрібні будуть. Ми приїхали додому. Я лягла на диван включила телевізор і дивилася якусь програму про подорожі. Чоловік грав в забавку на компі. Всі ніби спокійно. Живіт болів сильніше ніж зранку з інтервалом вже в 10 хвилин.
    На годиннику дев’ята година вечора. Я ціла, води не відійшли, пробка ніби також на місці. Їхати в пологовий? Немає сенсу, буду лежати там, ліпше вдома. Але, думаю до лікаря подзвоню, щоб він був в курсі, а то не дай бог поїде за місто чи ще кудись. Дзвоню. Розповідаю як пройшов день. Лікар каже, що на хибні перейми то трохи задовго, щоб я збирала речі їхала в пологовий, там мене подивляться і якщо рано, то відпустять додому.
    Я одягнулася взяла рюкзак з своїми і кульок з дитячими речами. Їдемо в пологовий. Біль вже така, що говорити в переймі важко. Заїхали на заправку, ще купили чеколяди, кажуть помагає в перервах між переймами. Їдемо собі помаленьку, анігдоти травимо. По Підвальній пам’ятаю, ями страшні… а якраз перейма… то так неприємно, кажу чоловіку ти обережніше на ямах… то той як перейма була і яма то так зупинявся посеред дорогиJ Машини сигналять, а ми сміємося. Чоловік «дишите глубже» і знов сміємося.

    Приїхали в пологовий, спустилася а приймальне жінка, така приємна, каже купіть рукавичку і на крісло. Пішла я на те крісло. Та подивилася, дуже обережно:
    -Один палець відкриття у Вас – каже – як біль?
    -Та терпимо, бувало і гірше, але зараз перерви між переймами стали менші 7 хвилин.
    -Ну то лишаєтесь, чи їдете додому?
    -А я знаю, може краще лишитися, що буду ночами вишивати, крім того до пологового з дому їхати нам близько 40 хвилин.
    -Добре. – Каже і пішла дзвонити моєму лікарю.
    Я одягнулася і виходжу в приймальне. Медсестра положила поміряла живіт, послухала сердечко, оформила папери. Каже.
    - Переодягайтеся, весь свій одяг чоловікові. Чоловік може їхати додому, і дзвонити зранку, зараз Ви будете спати. Чоловік зрозумів?
    - Зрозумів, каже чоловік і сміється.
    Я переодягнулася, подивилася на чоловіка і якось так смішно мені булоJ Ніякого там драматизму чи переживань. Немов в якомусь реаліті шоу йду зніматисяJ Чоловік сунув в кишеню халату 100 дол по десять грн. наміняних та й каже:
    - Так во, заходиш туда і зразу всім по десятці в кишеню і всьо буде файно. – Знову сміємося. Поцілувалися на щастя і чоловік поїхав.
    Медсестра, каже на процедури і в род зал. Пішли на ті процедури.., тьфу процедуру…робить вона її і каже:
    -Знаєте в нас тут американці зараз, свої дослідження проводять, хочуть нас навчити як то треба жити. Ну і вони не рекомендують клізму робити, то ми всіх питаємо чи хочете Ви чи ні, якщо ні то не робимо і так само з бриттям (а я собі думаю, то ти раніше не могла сказати, вже як майже зробила?!) То Як би Вас питали чи Ви робили то скажете що ні, добре?
    -Добре – кажу.
    -Але то Вам легше буде от побачите.
    -Добре, добре.
    Після процедури вертаюся за своїми тлумками, медсестрі десятку бах.
    Спустилася якась жіночка, може санітарка, може ще хтось незнаю. Каже.
    -Я Вам торби поможу наверх занести,- а в очах такий блиск…
    -Дякую, дякую, поможіть бо той кульок такий величенький…
    -О то всі приїжджають з такими торбами, а після родів чоловік майже все забирає – говоримо собі йдучи по сходах…Зайшли в палату 5грн в кишеню – дякую, дякую – блиск в очах зразу вгамувався.
    Палата чистенька, прийшла друга медсестра принесла постіль…
    -А що я сама тут буду?
    -Так самі, тепер в нас кожна жінка має свій род зал і з дитинкою сама тут… ну можете з чоловіком, але на то дозвіл треба.
    -На ті я сама, чоловік хай вдома переживає. Давайте я застелю собі сама, ту постіль
    -Та ні я Вам застелю, - і так собі сміється привітно, думаю також 10 грн хоче, але думаю певно ще прийде, то дам пізніше… так і не прийшла потім..
    Дзвонить мій лікар.
    -Ну як в тебе справи, - питає.
    -Добре, - кажу, - болить, але терпимо.
    -Тобі зроблять зараз укол, щоб ти поспала, маєш сил набратися і розслабитися як можеш.
    -Добре.
    -Якщо біль буде нестерпний, дзвони!
    -Добре.
    -Ну успіху…- і голос якийсь здивований в нього немов я би мала панікувати, щоб випитувати, а я все добре, тай добре.
    Прийшла жінка в окулярах, каже:
    - Мамочка, давайте гроші на медикаменти.
    -Скільки?
    -До 70 грн.
    -Прошу
    Пішла. Я дивлюся в вікно, ніч, за вікном пусто ні душі якийсь майданчик.
    Зайшла та жінка, принесла цілий кульок всього, ліки 3 ампули виклала на стіл з шприцом. І кульок з пелюшками одноразовими і ще чимось, я навіть не розглядала.
    Зайшла черговий лікар, та що оглядала мене.
    -Ну як Ви?
    -Та добре, - кажу
    -Біль сильніший?
    -Та сильніший троха, але нормально.
    -Заповнимо карту, чим хворіли… - і стандарті питання про стан здоров’я і перебіг вагітності – ну бачу Ви здорові повністю, добре. Зараз зроблять Вам укол, Ви головне постарайтеся поспати.
    -Добре.
    Прийшла жінка, як я потім зрозуміла, акушерка. І повела мене в інше приміщення, інший род зал, такий більший з лампами великим, апаратурою. Мій род зал виглядав, як звичайна палата, тільки з кріслом, пеленальним столиком, якимись тримачами умивальником і все.
    В тому род залі, малечі послухали сердечко, мені зробили укол і відправили спати. 10 грн на тумбочку тій жінці…а вона такі очі, ніби за що не треба чи ви шо собі думаєте… я обернулася пішла в палату.
    Отримала СМС від чоловіка з питанням як я. Я відзвонила, поговорили собі.
     
    • Подобається Подобається x 23
  15. Мія

    Мія Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    23:00 Ну думаю ляжу я посплю. Заснути звичайно ніяк не виходило, біль вже був сильно відчутним. Я взяла записник і пишу годину, засікаю перерви між переймами. На курси для вагітних я не ходила, тільки читала як треба дихати… навіть ледащо не тренувалась вдома. То тепер мала час для тренувань. Світло було вимкнене, ніби дійсно сплю, а я дивлюся в вікно і чекаю перейму, думаючи що чим швидше час скоротиться тим швидше народжу, аби тільки не зупинилося, бо якось з пологового з животом не хотілося додому вертатися. Черговий лікар, так говорила немов я можу і три дні родити… от я себе настроїла, що процес може бути тривалим. Перейма, тіло заціпеніло, ловлю себе на тому, що не розслабляюся в переймі, треба виправляти цю ситуацію. Чекаю чергову перейму, дихаю «за потребою тіла» дозволяючи йому самому вирішити, як дихати. Перейма, знов заціпеніння, очі закриваються, згадую про розслаблення і в голові відвожу біль за вікно, розслабляючи все що болить. Ніби з болем розібралися.
    00:00 перерва 5 хвилин, тренування з «відведенням болю» не марні, але чим далі тим важкіше його «відвести», а тим більше розслабитися. Почав діяти укол і в перервах, ну просто гину, хочу спати, підходить хвиля перейми і пробудження…треба вставати з ліжка, так легше… біль виходить ногами в землю, так… так легше, але шо ж зі сном робити, хоч якось би притулитися щоб тих 4-5 хвилин подрімати… включила світло дивлюся на своє ліжко, ніби спинка піднімається але як? Нарешті знайшла ручку в ногах ліжка. Підняла на 90 градусів, так… як тільки перейма…раз, два, три… зразу встаю, біль проходить і знову на ліжко і швиденько сплю.
    01:30 Ніби трохи поспала, але перерва лишень 3 хвилини (як перерва 3 хвилини то вже пологи, так казала лікарка з ЖК), вже не до сну, але як буду народжувати коли так гину спати хочу… нащо брала той укол?! Світло так і не включаю, пишу СМС чоловіку що біль страшенний, той дзвонить, каже тримайся мусиш витерпіти, але то скоро пройде…більше нічого мені не треба було…
    02:00 Відвести біль вже не можу, правда розслаблюватися вже на автоматі виходило. Верх занімівав, але «там» все розслаблювала якось автоматично, незважаючи що боліло. Думаю як сильніше буде, то певно не витримаю, але така думка тільки в самій переймі. В перерві вже не пам’ятаєш як воно болить. Ходжу по палаті, думаю йду до тої що укол робила, може якесь обезболення дасть.
    -Ну як Ви?
    -Та болить вже сильно, перерва 2-3 хвилини. Може Ви могли би мені якесь обезболення дати? - говорю спокійним голосом ніби нічого і не відбувається
    -Ні, не можу, ми вже все дали…
    -Ну хоть би щось…
    -Ні це зашкодить дитинці Вашій.
    -Ну хоча би таблєточку ношпи? Але що мені поможе та таблєточка… - обертаюся і йду
    -Терпіть, так до ранку будете мучитись, а зранку народите…
    Боже де ранок а де я?! Ну а що зроблю, йду буду терпіти, зараз сконцентруюся і постараюся ну думати про біль. Прийшла в палату, сіла на ліжко, вроді нормально, перейма…раз, два, три, чотири… ні не нормально… дзвонити чоловіку… а що то дасть? Як таблєточка ношпи … сміюся з себе...Зайшла санітарка, а я на тому ліжку пів сидя…перейма…раз, два, три…шістдесят… масує поперек… та що ж ти робиш?!
    -Не рухайте мене, залиште в спокої…
    -Та я допомогти хочу
    -Нічо мене там не болить, і нічо не поможе, дякую, я сама.
    Та без слів пішла. Жаль мені тепер, що я так жорстко з нею, вона єдина хто зайшов за 4 години… А чого до мене було заходити, світло виключила не стогне, троха почало боліти, то прийшла за знеболенням… Я зрозуміла, що помочі безповоротно ніхто не дасть. Терплю і думаю скоріше б ранок.
    03:00 Перейма кожні 2 хвилини і хочеться тужитися. Ого думаю, то вже певно скоро. Дзвонити лікарю?! Ні йду їм скажу перше.
    -В мене перерва між переймами 2-1,5 хв. і вже хочу тужитися, ледь себе стримую…
    -Води відійшли?
    -Ні, ой що то?
    -Покажи прокладку.
    -Та нема в мене ніякої прокладки, - бачу кров з водою… нарешті води відійшли, то вже скоро!
    -Йдіть до себе, зараз ми Вас подивимося.
    Пішла до себе думаю, води відійшли, біль велика, ледь терплю, тай тужитися хочу, всьо дзвоню лікарю, нарешті дзвоню лікарю.
    -Доброї ночі Вам, вибачайте, що турбую, але в мене по-моєму води вже відійшли, біль вже майже не терпима і тужитися хочу. Ви казали подзвонити.
    -Добре, я збираюся і їду.
    -Дякую.
    Ой як добре, доктор зараз приїде і мені поможе. Вже скоро.
    Прийшла акушерка..
    -Боооооже, шо ти з ліжка зробила? Вертольот якийсь. Як ти то піднесла і нащо?
    -Бо інакше не могла лежати…
    -Опускай то!
    Перейма, раз, два, три …зі скривленим обличчям кручу ту ручку, щоб опустити спинку, бо акушерка подивитися мене не може…
    -Та лиши вже…
    -Я до лікаря подзвонила він скоро буде…
    -Нащо ти дзвонила? То ж не води то пробка тільки відійшла?
    -Пробка тільки?
    -Та, то не вода, і нашо ти дзвонила, я ж казала, зараз подивимося, шо терпіння немала?
    -Ну шо зробиш, вже подзвонила, він сам казав дзвонити коли терпіти вже не зможу.
    -Боже і шо тепер? Приїде і буде чекати серед ночі…
    -Знаєте, я не кожен день народжую і не знаю коли і шо.
    Прийшла черговий лікар. Думала вона на кріслі подивиться і скаже, яке відкриття, ні. Каже чекаємо вже на лікаря. Ну чекаємо на лікаря. Перейма, раз, два, три… вони стоять наді мною, а я біль відпускаю, вже незнаю куди, чи за вікно чи за перило ліжка, дихання стало як після пробіжки 10 км. Вони на мене дивляться і кажуть знову вже з черговим лікарем, та то ше не скоро точно, нащо вона ж дзвонила. Я мовчу не говорю ні слова, і знаєте тепер думаю як мені це вдавалося, бо в іншому випадку я б матюків повні кишені напхала, а тут така терпелива і стримана.
    Вони пішли. Прийшла санітарка.
    -Йдемо мамочка в перший род зал.
    -Мені і тут добре, можна я тут буду поки лікар не прийде? Мене ніхто не рухає, я собі посплю?
    -Ну як хочеш але тебе вже треба дивитися..
    -І так лікаря чекаємо то вже потім і подивимося.
    Пішла. Думаю слава богу. Не будуть мене донімати… за хвилину приходить акушерка і каже пішли. Ну мушу вже йти. Перейма і потуга ледь себе тримаю, щоб не потужитися. Прийшли в перший род зал. Вліпили мені до живота слухавку КТГ. Каже лежіть на спині. А я ну хоч вмри на спині можу. Де ж той лікар?! Але він скоро приїде і мені поможе. Зайшла чергова, питаю чи можна якесь знеболення, хоча б мінімальне, каже лікар приїде все дасть. Ми вже не пхаємося. Попитала як я, кажу терплю. Тільки в переймі мабуть видно, що мені боляче, бо вони такі спокійні, не бігають. В іншому родзал на другому кінці коридору дівчина кричить, то вони всім кагалом до неї зриваються. Думаю певно важкі пологи…
    Запхала руки під воду в умивальнику і спускаюся ніби з водою… вроді легше… помила обличчя дійсно легше. Поряд нікого тільки стогін з іншого боку коридору… як я тебе розумію мені теж не легко…
     
    • Подобається Подобається x 23
  16. Мія

    Мія Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    4:30. – Де вона? –Чую голос лікаря, нарешті він приїхав, нарешті поможе, аж сльози виступили на очі. Не плач дуро, бо дохтор скаже якась розмазня… все вже заспокоїлася. Заходить доктор. І так собі спокійно
    – Ну як тут справи? – а в мене якраз перейма..
    -Та як? Терплю.
    -Пішли на крісло.
    Встаю з ліжка йду в іншу кімнату на крісло.
    -Вилазь.
    -Зараз перейма…(раз, два три…)
    -Давай, давай..
    Вилажу, а лежати на ньому ну так погано, а ще як перейма буде то здурію. Дивиться і каже:
    - Ну шо як був один палець так і є один палець…
    Як один палець, думаю… і таких жах мене охопив, що не передати. Якщо нічого не змінилося з 10 години вечора, і так боляче, то як ж то має боліти коли буде повне розкриття?! Що ж робити?! Я ж не витримаю. Візьми себе в руки, доктор тобі поможе.
    -Коли хочеш родити? – питає.
    -Вже, - кажу.
    -Вже не вийде, саме скоріше то через пів години.
    -А якщо нормально родити, через скільки часу я роджу?
    -Через три дні можеш родити…Ну шо робимо?
    -Ну то порадьте щось, що краще?
    -Ну що кесареве робимо?
    -Нє!
    -А шо робимо?
    -Я незнаю, я не лікар, скажіть шось?
    -Зісікай час через півгодини родимо!
    -Нє!
    -Шо нє?
    -Давайте нормально.
    -Нормально, Оксана готуйте той американський укол в мене в сейфі.
    -Ну скажіть нормально, що нічо не можна зробити?
    -Ви хотіли лікара, маєте лікара! Будете родити тепер. – акушерка каже.
    От думаю дура, вибирала, вибирала тих лікарів, вибрала собі. Нащо ж я сказала, що хочу вже родити, тепер дороги назад нема, вколять якусь фігою порвуся на німецький хрест. То ж за півгодини з одного пальця на 4… Боже як ж то буде боліти зараз…. Поки я думала у лікара в руках з’явився інструмент…
    -Ну нащо ж Ви їй показуєте той інструмент? Нам самим страшно… - каже хтось за спини…
    Та яке страшно, тільки думаю, що як проб’є міхур, то біль посилиться, тільки готую себе до більшого болю.
    -Розслабся, - каже лікар, - зараз тобі стане легше.
    Так, так думаю, буде мені легше… ти мені тут байки не розказуй. Чую як щось потекло і дійсно стало легше. Перейма йде і не болить так сильно.
    -Ну Оксана де Ви з тим уколом? – кричить лікар.
    Я встаю з крісла, йду в род зал і думаю, вже будь шо буде. Не витримала я, слабачка, зараз стимульнуть… чого боялась на то і напоролась, називається… ходжу по род залі.. заходить Оксана, дає в вену укол і питає:
    - Ну шо легше вже?
    Мовчу, не відповідаю, тільки думаю, нащо Ви мене питаєте чи мені легко, коли знаєте що зараз гірше мені буде? Живодьори.
    Заходить лікар і каже лягати на стіл. Я вилажу на той стіл, медсестри, педіатри, збігаються, зносять інструменти, а лікар задоволений випитує, чи я час засікла. Який там час… але лежу троха мене розслабило. Підходить медсестра, що ліжко застеляла:
    -Ну Ви мамочка молодець, так скоро?
    -Шо скоро?
    -Розкриття повне за такий час і від Вас ні звуку, молодець!
    -Яке розкриття в мене один палець, Ви напевно мене спутали.
    -А може… Поряд жінка теж зараз народжувати буде.
    От повезло їй, думаю, а я слабачка мучилась, мучилась і толку… і така розпач мене взяла, але лежу чекаю поки вони всі зійдуться. На доктора вже не дивлюся з тою надією, з якою його чекала… одне розчарування. Вчепили мені КТГ на живіт, щось собі говорять, доктор ходить за плечами і тут як надавить рукою на живіт ніби випихаючи дитину… в мене дух перехопило від несподіванки . Чую крик жіночий.
    -Мовчи! – кричать, - не кричи!
    А хіба я кричала, думаю, невже то я?! Мовчу.
    - Чекаємо перейму. Будеш чути скажеш.
    Яке там чути, я вже нічо не чую. Там все розривається, думаю все. Перейма, кажу, а вони мені не говорять тужся. Тільки кричать стій! Стою, очі закрила і завмерла. Перейма і кладуть мені на живіт щось таке тепле…. Боже! Дивлюся мацьопа моя…рижа…
    -Боже доктор чо вона така рижа? Я чорна, чоловік чорний, а вона така рижа?
    Весь род зал заливається сміхом… лікар рижий.
    -Ну що маєш, все твоє!
    Лежу тримаю маленьку свою і повірити не можу як народила з відкриттям в 1 палець? Де той біль який чекала? І як воно сталося так швидко?
    Поки я собі задавала ці питання лікар щось там шкрябає… болить страшно, а вони мені, тримай дитину міцно аби не впала. Тримаю і думаю, бач як все продумали, щоб на біль не відволікалася дитину не забирають.
    -Ну що, я казав за півгодини родиш.
    Малу забирають важити і я розслабилася.
    -Добре доктор, а тепер скажіть шо то було?
    Род зал знову повен сміху.
    -То ти нічо не зрозуміла?
    -Нє нічо не зрозуміла, Ви ж казали один палець?! Ага доктор, я Вас дуже прошу як будете мене зашивати, то тільки тими нитками, що розсмоктуються.
    -А хто сказав, що тебе треба зашивати?
    -А що не треба?
    -Зараз подивимся, ні не треба, тільки дві скобки на тріщинку поставлю і все.
    Шиє.Чотири рази шкіру проколов…
    -То якими ти нитками хотіла, щоб я зашивав? Тими що знімати?
    -Ні, тими що розсмоктуються.
    -Маєш ті, що розсмоктуються.

    Мала 2750 ростом 50 см. По тій шкалі 8/9.
    Доктор дав якусь таблетку посмоктати. Переклали мене на ліжко і дали доню до грудей. Санітарка свариться, чого ж я ліфчик не зняла.. а я знаю… Годую манюню і не вірю. В род залі залишилася я і санітарка, яка все прибирала. Поговорили собі. За годину прийшов лікар і начав випитувати.
    -Ну як ти?
    -Ой добре, доктор, Ви скажіть чо Ви такий добрий?
    -Твоя справа була родити, моя справа все добре спланувати. Ти і поспала, сили мала, все добре розійшлося і ти гарно народила.
    -Я той один палець буду все життя пам»ятати…
    Сміється.
    Він пішов, дзвоню чоловіку, кажу маєш доню в 5:05 народилася. Так що ти тепер тато.
    Голос в нього якийсь такий розгублений…
    Пологи закінчилися, мене з доньою завезли на третій поверх. Дитину забрали і понесли кудась, взявши лашкі, які я приготувала. Якась санітарка, помогла помитися, хоча мені її допомога не була потрібна, я могла сама сміло стояти. Але напевно то для страховки вона стояла поряд. Покупалася. Лягла на ліжко і думаю куди забрали мою дитину? Встаю і йду по тому коридорі заглядаючи по дверям. Зайшла аж в кінець чую крик. Моє кричить, захожу в кімнату, дійсно моє. Доню перебрали тільки і поклали в ліжечко.
    -Я за дитиною своєю прийшла.
    -А хто Ви.
    Кажу призвіще.
    -Ну Ви мамочка бойова, ще не встигли родити і нікому не довіряєте.
    -Я не для того стільки мучилась, щоб без дитини лежати заразJ Сміюся.
    Про лежання в пологовому можна книжку писати. Але не буду вже.
    Скажу, що незважаючи на те, що мій лікар був «жорстокий» зі мною в своїх жартах, я йому дуже вдячна, що не розслабив мене добрим словом, бо розклеїлася би наніц, а так тримала себе до останнього. Не було ні стимуляції, ні розривів і розрізів… все пройшло природно з самого початку до кінця. Чия в цьому заслуга?! Можливо моя, бо терпіла, можливо лікаря, що не спішив їхати, можливо акушерки що припильнувала сам процес пологів і я її слухала.. але найбільша заслуга думаю Бога, бо людина планує, а Бог керує.
    Як виписувалася, мій дохтор казав що я дуже легка роженіца і давно в нього не було такої як я… Мені було приємно. Вдруге піду народжувати до нього.:cowboy:
     
    • Подобається Подобається x 40
  17. Drimka

    Drimka Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Якось я прозівала створення такої гілки, але вона дійсно дуже потрібна, бо коли була вагітна, то шукала по нету такі істарії і поглинала одна за одною, малюючи в уяві картину своїх (тоді ще майбутніх) пологів. І от тепер все позаду. Свою розповідь я вже писала на гілці для вагітних, але скопіюю її сюди, бо там вже не так легко розібратись.

    Марафон довжиною 10 см

    Старт
    Останній тиждень я як ніколи прислухалася до свого організму, оскільки от-от мало початися те, чого зі мною ще ніколи не відбувалося, тому важливо було не прогавити момент. Всі навколо говорили: "Та ти обов’язково зрозумієш, що пологи почались, таке ні з чим не сплутаєш". Все це підтверджувала недавно прочитана в Інтернеті фраза: "Якщо Ви сумніваєтесь, отже пологи ще не почались". Тому залишалось одне – чекати і слухати себе.

    1 см
    Дата пологів була назначена на 9-10 вересня. Ми з татком просили мальоху народитися 7, просто подобалось число. Тому я дуже втішилась, коли 6 –го ввечері мене трохи почало нити внизу живота і відчувались неперіодичні легкі перейми (які були і багато разів до того). Це ниття згодом припинилися і ми списали це все на вечірню прогулянку і на те, що мама (спеціально) пішки піднімалась на 6 поверх.
    7 вересня зранку огляд у лікаря. Я розказала лікарю про свої вчорашні відчуття і вона сказала, що подивиться мене на кріслі. Відкриття 1 см! Мене відправили додому з тим, що якщо за вихідні не народжу, прийти в понеділок, бо тепер важливо стежити за серцебиттям дитинки. В цей же ж день в мене почала відходити слизова пробка. Я готувалась стати мамою... Але субота і неділя пройшли абсолютно без жодних симптомів, навпаки я почувала себе дуже добре.
    Понеділок, 10 вересня (дата пологів). Лікар послухала серденько, сказала, що все добре. Була трохи здивована, що в мене ніяких передвісників, крім пробки. Наступна дата візиту - середа, 12 вересня.

    4 см
    Вівторок пройшов спокійно, ми з татом вже навіть не просили сина народжуватись. Втомились. Правда, на вечір мама трохи намагалась бути активною і намотувала круги по квартирі. Перед сном щось чуть-чуть понило, вночі нічого не чула, зранку теж відчула легесенький спазм і все. Почали збиратись на черговий огляд, я пожартувала, що мол їдемо з сумками, бо вже надоїло їздити туди сюди без толку.
    8.30. Прийшла до лікаря, сказала, про своє ниття і легенький біль. Вона каже: "Ну, йдемо на крісло, подивимося, що там тебе наболіло". Далі крісло і її фраза: "Дорогенька, та ти в пологах. В тебе відкриття 4 см". В мене по тілу побігли мурашки. Як так? Як почались пологи? Але ж я не то, що ще сумніваюсь, я ще толком нічого не відчуваю. Порадились з лікарем і вирішили, що ще поїду з чоловіком додому по сумки (ми живемо недалеко, а сама лишатись в пологовому я не хотіла) і через дві години передзвоню лікарю, розкажу про свої відчуття. Додому поїхали спокійно, маршруткою, певно в ній трохи потрясло , бо коли вже були в квартирі, то я почала відчувати легкі перейми. Стали засікати час – інтервал 7-9 хв, але і досі не вірилось, що ЦЕ почалось. Оскільки, сумки в нас були спаковані, то ми доклали, якісь дрібнички, зробили чай в термос і канапки. Я ще поїла на дорожку і подзвонила до лікаря. Кажу, що перейми з інтервалом 7-9 хв, трошки болить, але не корчить від болю. Вона засміялась, сказала, що корчити мене буде пізніше і сказала негайно їхати на Батальну. Поїхали.

    6см.
    11.40. Приймальня в пологовому. Черга, десь чоловік 6. Займаємо чергу, а перейми трошки сильнішають. Тішуся. Чоловік дзвонить до лікаря, а вона:"...яка черга, ви в пологах, проходьте так". Від тої пані, що оформляє, вислухала, що як то без черги, ну і що, що в пологах, тут нині всі в пологах, як ніколи. Але нічого оформились, далі переодягнулась, а чоловіка попросили вийти (незважаючи, що йому теж треба переодягнутись, бо пологи сімейні), бо тут інші жінки. Далі клізма. Неприємно, але не боляче і в той момент сприймається зовсім по-іншому. Тоді вертаюсь за чоловіком, забираю, він швидко переодягається, лишаємо верхній одяг і йдемо на поверх, де купа родзалів. Той день дійсно виявився плідним, нам довелося чекати на родзал, бо перед нами забрали жінку і треба було там поприбирати. За той час прийшла моя лікарка і акушерка і мене подивилися на кріслі: "Відкриття 6 см. Нормально, жінка родить без болю" Тут мені пробили плідний міхур і тепер лікарка сказала, що я хвилин за 10-15 відчую, що таке перейми і що таке пологи. Акушерка сказала, що десь за 3-4 год я маю народити. Я була в шоці, чекала.

    8см
    Ми з татком пішли в родзал. Нічого особливого - кушетка, крісло, столик для дитинки і ще якесь медичне обладнання. Час від часу заходили то лікар, то акушерка, контролювали ситуацію, слухали серцебиття дитинки. Все йшло добре. Десь через півгодини акушерка вколола мені в вену спазмолітик, щоб легше розкривалась шийка матки. Ми з татком розмовляли, тішились, не могли повірити, що це вже йдуть пологи, що от-от появиться наш малюк! Під час перейм згадували заняття зі школи і дихали, дихали, дихали... Перейми наростали. Дихання помагало, принаймні відволікало то точно. Прийшла лікар. Відкриття 8 см. Дякувати Богу! Не так то вже й боляче...

    9см
    От тут десь вже й закінчилось "Не так то вже й боляче...".Перейми стали інтенсивні, триваліші і з’явилось бажання тужитись. Ми передихували. Хоча це бажання все посилювалось і посилювалось, здавалося дихання безсиле. Чоловік був збоку і це додавало мені сили. Людоньки, то величезна підтримка, коли біля вас є хтось з рідних, а особливо, якщо цей хтось це Ваш татко. Принаймні є кому "повішатись на шию", коли сили слабнуть, чужій людині так не довіришся. Було важко, але заспокоювало те, що медперсонал збоку говорив: "Молодець! Все добре. Молодець. Дихай."

    10см
    Відкриття 10см. Мені дозволили потужитись ще навіть стоячи. Потім славнозвісне і довгоочікувана крісло. Положення напівсидячи. Потуга за потугою, потуга за потугою. Чую, лікар каже до акушерки, що зависока промежина. Розумію, що будуть різати. До вагітності і під час неї епізіотомія була для мене найстрашнішим моментом в пологах. Цей страх дався взнаки. Лікар взяла ножиці, а я не знаю яким чином, але дотягнулась до її руки зловила і кричу: "Не ріжте мене". Вона була спантеличена. Але взяла ситуацію в свої руки і пояснила, що так буде ліпше для дитини. Я теж ніби прийшла до себе. Коли розрізали – не знаю, абсолютно не відчула.

    Фініш
    Пам’ятаю лише обличчя чоловіка з одного боку і лікарки з іншого. Чую слова: "Є голівка! Зараз народиш". Пару потуг і "хляп" – немає вже мого животика. Чую плач нашого сонечка. Чоловік цілує, обнімає, дякує. А я не вірю. Не вірю, що я народила. Через якусь мить дитинка вже лежить в мене на животику і тягнеться до грудей. Боже, яке щастя!
    Потім почалась не дуже приємна процедура зашивання швів, але то вже пусте, трохи боліло, але я знала, що це вже останній ривок і потім зі мною залишаться мої два найкращі чоловіки в світі! І повірте, все пережите того вартує!
     
    • Подобається Подобається x 38
  18. olja_zaj

    olja_zaj Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Почну з того шо моя вагітність протікала дуже добре , почувалась супер, ніяких токсикозів , спокійна і щаслива ходила і от на останьому місяці починаються прблеми ( при чому я себе дуже добре почувала).здаю аналіз сечі раз , другий ,різке зростання лейкоцитів кладуть мене в лікарню ПДР 31 січня а поклали мене16 і нікого вже не відпускають з лікарні до пологів.Як я не хотіла в лікарню один Бог знає! Але шо робити для дитинки краще.І почалось пекло всьо можу витримати але не замкненість в тій лікарні почались уколи , УЗД, КТГ і не доспані ночі , крики тих шо в родзалі і багато чого, єдине шо я не могла зрозуміти ну чого вони так кричать навіть не кричать а оруть це жах!Покололи мене тиждень здала я аналіз і всьо добре йду на поправку ну думаю відпустять мене додому до родів ше ж далеко відпочину дома наберусь сил наївна! Приходе лікар 22 і каже завтра роди в 8 ранку на клізму я до останнього не вірила шо буду вже родити дали мені таблеточку шоб добре поспала . Ранок 23 дійсно кличуть на клізму я ше не вірю, зробили клізму приходе лікар пішли в родзал о тепер я починаю вірити!Не можна більше було чекати то вирішили мене стимулювати( був в мене порушений кровоплин, пієлонефрит і проблема з тиском).
    10 ранку дають мені укольчики і кажуть йти трошки погуляти , почала гуляти зайшла до своїх дівчат з палати вони питають шо там, я кажу шо шо нагулюю схватки і сама не вірю.
    10.30 сказали вернутись в родзал бо розгулялась я , ну думаю коли вже то почнеться , заходе лікар і каже на кріселко ну поняла я будуть пробивати води , пробили , чекаю шо дальше буде і питаю в акушерки чи були такі випадки коли не кричать на родах, вона каже були , але то рідко буває.
    11.00 кажись почалось! Легенько так болить як при місячних , питають ну шо болить вже я кажу та так трошки, вони кажуть ну то початок, боже думаю як ж то буде .Поставила капельницю і почалось тиск міряють, трубочкою слухають, КТГ роблять дурдом ага то ше початок.
    13.00 почало серйозно боліти але не кричу акушерочка і медсестричка і лікар постійно біля мене то шуткують то масажик сказали як правильно дихати , дихаю вроді помагає питаю коли то закінчиться кажуть година 6 родим , о боже де та 6 година? Дальше вже почалось все як в тумані ніби не зі мною то всьо .
    15.00 час летиь а в мене таке враження шо він зупинився!Болить страшенно але не кричу мені кажуть покричи може легше буде , а я нє мовчу , стогну мене морозить, прошу судно думаю шо на ньому мені легше стає, ручку дергаю на ліжку добре шо залізна , встаю перевертаю капельницю, знов прошу судно, дихаю помагає, збиваюсь з дихання, передихаю між схватками а проміжок віддиху все менший на протязі того всього тиск міряють , слухають , дивляться як матка відкривається, відкривається добре ,але головка ше високо!
    15,30 сил нема , говорити не можу кричати тим більше дивиться лікар і о боже чую чудодійні слова в 16.00 на крісло!
    15.50 підводять мене до крісла акушерка показує шо робити , не відходе від мене , дихаю біль дика але дихаю , присідаю як вона показувала ше контролюю себе війшла в ритм дихання помагає!Перед очима годинник і тих 10 хв незнаю як пережила!
    16.00 прибігає лікар і на крісло!!!!
    Боже як я хотіла на то крісло! Дальше все як в тумані тільки стараюсь слухати шо мені говорять і чемно всьо роблю ! Родила я 16.30 думаю ну як шо я пів години на кріслі була таке враження шо я там 5 хв пробула!Памятаю тільки тужся не тужся ! Яке то то полегшення як моя донюся вишла. яке то чудо як я її побачила , я аж відкинулась на кріслі думали шо я знепритомніла а я була в блаженстві! Ага то всьо фігня то би я ше раз пережила а от як почали шити одне спасало дивилась на доню! Ніхто не сподівався шо будуть такі внутрішні розриви, штопали і чистили мене десь годину, всьо стерпіла ні разу не крикнула я сама навіть не сподівалась шо буду така чемна! Поклали лід через пів години дивляться , а в мене гематома пішла всьо спухло! Прикладають мазь , лід кажуть має пройти , а як нє та я навіть думати про то не хочу! Я тільки лежала і молилась!Вивезли мене з родзалу десь біля 23,00!
    Всьо дівчатка стерпіла можна то всьо терпимо я навіть не сподівалась від себе такого!Може не всьо тут ше описала не точно, але то всьо ніби було не зі мною! Стільки емоцій і переживань я аж на 3 день після пологів заплакала коли принесли мені мою доцю! Боже яке то щастя та крихітка яка залежна від тебе у всьому я їй би зірочки всі познімала з неба як треба би було і я би ше раз прошла через то всьо за один її погляд в тому родзалі!
    Тільки зараз я зрозуміла як помогли мені лікар, акушерка і медсестра і бажаю всім такого відношення яке було до мене як вони намучились зі мною!
    Може я шось пропустила але взагальному описала, дихання , персонал, Бог і слухання всього шо мені говорили робити помогло мені дуже!
    Всім бажаю легких пологів і зустрічі з своїми крихітками це неземне щастя яке треба пройти, перемучити шоб потім бути такими щасливими!!!!
     
    • Подобається Подобається x 31
  19. Nadijka

    Nadijka Well-Known Member

    Прочитала усі і сторії і при кожній пускала сльозу,а деколи і дві.З кожною мамочкою переживала усе від початку і до самого кінця.Дуже люблю цю гілочку, а сама в неї ще нічого не написала, тому виправляюсь і далі розкажу як на світ появилась маленька принцеса Субчак Вікторія!
    Поділю свою розповідь на дві частини.Якщо комусь про вагітність читати не цікаво, то переходьте одразу до пологів...
    Почну, мабуть з того що одружились ми з чоловіком 5 листопада 2005 року,а вже через 2 тижні я стояла в аптеці і купляла тест на вагітність!!!:sad: Наступного дня зробила тест і побачила 2 червоні полосочки...Моїм сльозам не було меж.Я плакала і вдень і вночі:sad: :sad: :sad: Тоді ми ще жили з батьками.Мама почала випитуватись що зі мною таке.Я мовчала, бо знала лише єдине що поки що дитини НЕ ХОЧУ!!!:no: Чоловік мене заспокоював і казав що ми завжди будемо разом, а це дитятко наш плід кохання.Через тиждень я заспокоїлась і чоловік розказав моїй мамі,що я вагітна.Ну вона звичайно зраділа:radist: Далі пішли розказувати татові.Спочатку кричав:ireful1: ,а потім заспокоївся і сказав що якшо буде дівчинка, то вижене з дому:no: !!! (це звичайно був жарт,він просто дуже хотів хлопчика)Ось так почалась моя вагітність!
    Животик стрімко збільшувався і всі уже на 4 місяці бачили шо я чекаю дитинку! Вагітність проходила не дуже добре, оскільки виявляється шо в мене високий тиск,а це дає негативні результати.Два рази лежала на підтримці, постійно приймала таблетки і чекала на свого хлопчика! Коли на УЗД на 20 тижні мені сказали шо в нас дівчинка я була в шоці:eek: :eek: :eek: Але з часом почала звикати до цього прекрасного стану і вже в кінці я була просто закохана у вагітність!!!:rolleyes:
    То здається десь 20 тиждень![​IMG]А це вже я тиждень перед родами на шашликах![​IMG]
    (Вибачайте за якість то телефоном)
    Додано через 28 хвилин
    Народжувати я мала 28 липня.За місяць домовилась про роддом на Мечнікова.Лікарка молода, здалась приємною і розумною(Панькевич Мар'яна Володимирівна) Я майже усе знала шо кому і скільки, бо недавно(6 місяців тому) в неї народжувала моя подруга(а лікарка її брата жінка).Тиждень до родів прийшла до неї.Все йшло нормально і мене відпустили додому, але казала постійно її інформувати про стан здоров'я та тиск!!!
    Уся історія почалась 26 липня.Цілий день почувала себе зле.Вечерком прийшов чоловік і міряє тиск 140/100.Одразу телефоную лікарці, вона заспокоює і каже одразу пити таблетки, якщо тиск не падає, то в лікарню на підтримку! Я лягаю спати і молюся щоб усе було добре з моєю дитинкою!!!Зранку встаю тиск 160/120.Дзвоню їй, вона кричить вже в таксі і в лікарню!!!:sad: Того дня чоловік уже на роботу не пішов!:radist: Приїхали в лікарню,а в лікарки термінова операція.Посиділи під роддомом поржали,погуляли,поїли,попили, а то літо жара неможлива!!!:cool:
    Годинка друга дня мене оформляють.Я плачу:sad: ,бо дуже не люблю лікарні.Чоловік заспокоює і йде на рботу.Оформили і привели в палату, не розпаковуючись іду до своєї лікарки, а вона одразу на крісло.
    А далі розгортається такий діалог:
    -О,Боже!!! В тебе розкриття 4 пальці!
    -А шо це означає? Я помру?
    -Ні дурненька! Будемо сьогодні родити!
    -Як родити? Сьогодні? Я сьогодні не готова!Я завтра маю родити!
    -Та ладно тобі! Вродиш сьогодні і завтра вже будеш мати чистий спокій!
    Я в ШОЦІ!!!:eek: :eek: :eek:
    Прихожу до себе,роблять клізму,все ведуть в родзал.
    Дзвоню чоловікові і кажу шо зараз буду родити!
    -Як родити?Я тоді на роботу не поїду! Буду тут сидіти і чекати!
    Через 5 хв. починають дзвонити усі родичі і підбадьорювати мене!

    Далі кладуть мене біля якоїсь жіночки, яка несамовито кричить і стогне, я в ужасі думаю шо то з нею таке???:no:
    Мене забирають і пробивають води...
    Все, лежу біля тої тьотьки і думаю,а коли мене хоча би шось почне боліти?:D :D Тут ввели мені ліки і почалось... Спочатку почучуть, а потім усе більше і більше, ось тепер я зрозуміла чого та тьотька так кричала... Та в принципі, кому я буду розказувати ви і самі таке пережили:D :D :D
    Для мене ці 2-3 години пройшли як 15 хв, бо між схватками я спала, а бідолахи лікарі постійно думали шо я в оморок впала.:D
    Ну кричала,кричала, потім казала шо більше родити не буду, а потім ше шось і ше шось і нарешті настав довгожданний момент...
    Ведуть на крісло...
    Все чекаємо 1 потугу........ 2-гу......................і О Боже! Вона уже на мені...Я стільки тебе чекала моя незапланована,але така кохана і чарівна донечка!!!
    Далі зважують,міряють, витирають, а вона кричить - страшне!!!
    Вага-3100, ріст-51,родилась-19.00
    Я плачу від щастя!!! Так так мене зашивають,а я плачу не від болю, а від щастя!
    Ну ось всі процедури закінчились і ми знову разом! Я не можу натішитись і далі плачу, а медсестра питається - ти ше вагу дитинки не забула???
    Дзвоню чоловікові 19.30 і вітаю його з народженням доцьки і почесним званням татка!А далі почалось: мама, тато, дідо, бабця,тьотьки, дядьки,сестра,подруги і т.д. шо аж батарея сіла...
    Ну а потім всілякі проблеми з ГВ,шкода шо про ЛФ раніше не знала, тут би мені точно допомогли!!!

    Тепер коли озираюсь назад, думаю собі як я могла не хотіти цієї дитинки,чи як я не хотіла шоб народилась дівчинка? Якою я була дурою!!!
    Вікторія-це найкраще,що сталося зі мною в житті.Нізащо в житті нікому її не віддам.Обожнюю її всім серцем і душею, навіть не уявляю собі щоб я зараз робила, якби тоді одразу після весілля не завагітняла своєю маленькою квіточкою!
     
    Останнє редагування модератором: 19 Грудень 2009
    • Подобається Подобається x 21
  20. Ljolik

    Ljolik Well-Known Member

    Відповідь: Розповіді про пологи.

    Я налаштувалась на те, що пологи будуть легкими - всі коліжанки другу дитину родили за 4-5 годин, після перших пологів пройшло всього 3 роки, і я вирішила що в мене теж все пройде легко і швидко. ПДР - 21 січня. Ще з нового року періодично ниє живіт, досить сильні ті "тренувальні" перейми, живіт велечезний (хоча і ЖК і на УЗД в січні сказали що плід маленький) - значить і народоти можу швидше терміну. Пройшло 21 січня - я ще вдома, надзвонюють знайомі і родичі, всім кажу що ще не родила, постійно надзвонюють з ЖК, настрій паскудний.​
    Ранок 27 січня - виділення схожі на пробку -УРААААА, буду родити. В вечері розумію що що то ще не скоро. Наступного дня (понеділок) в ПБ до лікарки, подивилась на кріслі - відкриття немає, відправила до дому, сказала прийти в п"ятницю. Просиділа вдома до п"ятниці, в мене депресія, посварилась з чоловіком, все паскудно, себе жаль, практично весь тиждень проплакала. В принципі розуміла що то гормони, а вруки себе взяти не можливо.
    1 люте. Пішла до лікарки - відкриття 1 палець, повних 42 тижні вагітності. Сказала якщо за вихідні не народжу - в понділок в лікарню з манатками.На вихідних практично не спала, жахливо не хотілось в лікарню, а прийшлось.
    4 люте. З чоловіко і манатками прийшли зранку в пологовий. Лікарка повела на УЗД, і сказала що однозначно треба класти, як потім виявилось дитинка не зовсім правильно була розміщена - лицьове придлежання, але мені нічого не сказали. Оформили, чоловік поміг розкласти в палаті речі, і я залишилась в лікарні. В палаті 9 людей, опалення працює на повну, сонце в вікна, дихати немає чим, жарко. Я цілий день щоб не сидіти в палаті мотаю круги по коридорам і сходах. Заснути в ночі в такій спеці теж не можливо, сиділа на коридорі до 1.30 ночі.
    5 люте. В 3-ій прокинулась бо відчула що щось тече, встала - пробка, почались легкі перейми, гуляла по коридору до 5, пішла будити чергову - перейми кожні 10 хв. Чергова сказала випити но-шпу і прийти до неї в 7-ій. Яка ношпа, не маю ношпи, пішла просто лежати. В 7-ій знову до неї - відкриття - 2,5 пальці, сказала дзвонити лікарці. Подзвонила лікарці, чоловікові, зібрала манатки і пішла на 2-ий поверх в родзал.Спочатку все йшло не погано, перейми поступово наростають, лікарка показала як передихувати, як чоловік має підтримувати під час перейм, я все так же переконана що народжу скоро.
    Десь в 9.30, взяли на крісло відкриття 8 пальців, відійшли води (не пробивали), води повно, лиється при кожній зміні положення тіла і на кожній перймі, перейми болючіші, слабну практично з кожною переймою. Все таки декілька безсонних ночей і нічого не їла. Лікарка з чоловіком наполягають щоб щось поїла, не можу, нудить, тільки солодкий чай і пів банана.
    Між переймами кудись провалююсь, відключаюсь. Так і не зрозуміла чому на мене сварились щоб очей на закривала, мені так легше, таке враження що з відкритими очима більше сил втрачається. Проходить 11-та годинна, 12 - та, і я розумію що родити ще не скоро. Лікарка пояснює що дитина повернута так що стає в родові шляхи на маківкою, а личком і чолом, в такому положенні вона не може щільно війти в родові шляхи, ще й вод багато. Такі пологи виявляється завжди довші і важчі, так що терпи, ще не скоро.... Я розклеїлась. Десь по першій підключили капельницю - почали стимулювати, а навіщо я вже навіть не питала. Ті 4 пеленки що я брала в пологовий давно мокрі, чоловік купив ще 4, перейма за переймою, ходити вже не можу, вишу на чоловікові, не встигаю віддихатись від одної перейми, як накочує інша. Починаю потрохи кричати.
    14.00 - ведуть на УЗ - це сусідній кабінет біля родзалу, під кабінетом сидять вагітні, декілька чоловіків, мені пофіг, я кричу, бо через кожні 2-3 кроки перейма. На УЗ видно що дитина встала правильно, лікарка сказала бігом не крісло, невже це все вже скоро закінчиться.
    Почались потуги, болить. Коли родила першу- найгірше це було перейми, на потугах болю не було, а тут біль не менша ніж при переймах, навіть більша. В дитини почало пропадати сердцебиття. Покликали ще якогось лікаря і почали дитину витискати. Це був жах, всередині таке враження що все розривається, на живіт тиснуть і теж все болить. Скажу чесно, я верещала як різана, поки не прикрикнули щоб тужилась -користі більше.
    В 14.45 поклали на живіт щось тепле, нарешті. Дівчинка, чоловік зразу сказав що на мене подібна. Дитина не кричала, тільки кряхтіла. Аж не віриться що це вже все закінчилось. Тільки тоді я зауважила що в родзалі повно лікарів, завідуючий. Моя лікарка вся мокра від напруження. В мене ні розрізів ні розривів не було. Дитину зважили - 3,850 кг.Це ми так за ті 2,5 "зайвих" тижня від"їлись.
    Вже як лежала 2 години в родзалі і годувала дитину, лікарка пояснила в чому була справу, чому так довго були пологи, і що то ще щастя що дитинка таки встала в родові шляхи правильно. Тім"ячко дуже мале, і якщо старша народилась з видовженою голівкою, то Злата з практично круглою, тому дитинка так важко і шла родовими шляхами. Ще маємо синяк біля ока і потріскані капіляри в одному очку, але то вже потрохи проходить.
    Хоча зараз пологи вж здаються поганим сном, і як дивлюсь на своє мацьопство то розумію що заради неї то вартувало терпіти, але все рівно другі пологи були набагато важчими ніж перші, і навряд чи я ще наважусь на 3-ті.
     
    • Подобається Подобається x 45