Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи.

Я так тихенько, поки мій синуля спить, напишу як ми народились!


Ми народились 6 березня в 17.00, а в нашого татко було день народження днем швидше, в цей день ми вирішили покликати близких друзів і відсвяткувати, звичайно прийшлось готувати салати накривати на стіл, не знаю звідки, але в мене стільки сил появилось, мама з чоловіком тільки встигали за мною бігати і сваритись: "Іди ляж, а то гості прийдуть а ми тебе в роддом повизем!" Ввечері за столом тільки те й робили що гадали ну коли ж то я рожу! Мене то дуже дратувало і я пішла дивитись мультики! Коли вже гості розійшлись ми все прибрали і полягали спати, до того часу я вже була без сил. В ночі спала як немовлятко, ні спина, ні живіт не болів! Проснулись ми зранку, поснідали я вже відправила чоловіка на роботу, а маму по своїх справах (до того дня сиділи всі дома і мене пильнували). Роботи як такої не було, то ж я зайшла на форум до вас, і включила воду напустити в ванну щоб покупатись! Десь годинка 12.30 мене сильно затверд живіт і пару хвилин не пускав, я не звернула уваги бо нічого особливо не боліло! Приблизно в 13.00 я пішла купатись, мокла в ванній цілу годину і рівно в 14.00 (я ще на годинник чомусь подивилась як вилазила з ванни) стою витираюсь і чую як з мене нагло почало щось литись, я зрозуміла що то води відйшли, позвонила мамі і чоловікові, а сама в паніці бігаю похаті гола і не знаю що я маю одягти! Тут приїхали мої і мене з мокрою головою в машину впхали, я ще впиралась як я без укладки поїду Я на годинник а то 14.30 починаються схватики що 3-4 хв. Я спочатку не поняла що то вже саме вони, бо тут писали що то сильно болить, а в мене можна сказати легка ниюча біль, чесно кажучи живіт на місячні болів сильніше! За 15 хв ми долетіли в ПБ там нас на вулиці зустрічав мій лікар, прям в приймальні на кушетці подивився на мене і каже:"Часу оформлятись нема, пішли родити!" Я така щаслива аж побігла за лікарем! Прийшли ми в передродову, а там мене вже зустрічали лікарі! Вони всі такі приємні були, як могли так мене і відволікали від болі при схватках, розказували мені анекдоти, ходили обнімали, по спині гладили! Десь пів четверта мене починає нагло тужити, лікар каже що я можу тужитись і всякими способами помагав мені! Десь годину я пролежала в передродовій з потугами і 16.30 ми прийшли в родзал. Можна сказати я вискочила на то крісло і за третьою потугою я нащупала щось мокре в себе на животі, піднімаю голову а то моя ляля собі лежить! Синок не плакав , як потім виявилось в мене коротковата пуповина була і при потугах дитинка йшла родовими шляхами на вихід, а пуповина що один раз була обмотана навколо шиї дитинки тягнула його назад і сильно затягнулась, чим і придушила його, але вже за 5 хв я чула як верещить мій синочок і мені його приклали до груді! Я не можу повірити своїм очам, невже це то чудо що 9 місяців жило в мене під серцем!
Дивлюсь на двері, а там стоїть якийсь високий мужчина весь в білому! Думаю собі:" ото в же я там напевне порвалась, що аж якогось іншого лікаря привели!" Я спочатку не впізнала але вже коли він зняв ту білу маску з лиця, я побачила що то наш татко прийшов до нас! Ми троє міцно обнялись і дякували Богу за таке щастя! Тут акушерка помогла таткові сина потримати на руках, я ще ніколи не бачила такого блиску в очах чоловіка!
Тут настав момент істини, почали мене там оглядати, і виявилось, не все так погано як я уявляла, всьго три мікротріщинки, лікар каже:"Не переживай, до 10 год вечора будеш сідати!" Дві години на кріслі, і ми в палаті з малечою! І тут що півгодини звонив до нас татко і наша бабуся!

Я досі не можу повірити що я мама! Таке солоденьке зайченятко лежить в ліжечу і міцно спить, можу годинами сидіти і милуватись ним! Наш татко як тільки приходить з роботи, першим ділом летить поцьомати синульку!

Я родила за дві з половиною години, і мої пологи і перебування в ПБ залишились одним з найкращих спогадів у памяті! Весь мед персонал був дуже хорошим і багато в чому мені допоміг, такі приємні медсестрички були, завжди приходили до нас в палати питались чи не треба чимось допомогти! Мій лікар по два рази на день приходив до мене! Отож бажаю і вам усім так легко і швидко родити як я!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті знайшла хвилинку, щоб написати як пройшли мої пологи. Малеча вже спить, а я на форумі. Бачу що тема про кесареве, але все одно пишу.
Моя вагітність проходила важко, я 3 рази лежала в лікарні, через той клятий гіпертонус матки, скільки було крапельниць з магнезією, я вже й не порахую, але місця на венах не було, коли відпускали додому, то чоловік колов дом”язево ту ж магнезію, гулі є ще досі (хоч малому вже півроку). Терпіла це заради того щоб виносити малечу. Весь час треба було лежати, лікарі говорили хоч би дотягнути до 35-36 тижнів, а час ішов вже було нестрашно, бо минув і 37, і 38 тиждень, сумки готові, а мене нічого не болить, тонус є, а я його не боюсь ляля вже доношена і можна родити. І пологів не боялась, бо зі мною мав бути чоловік, і лікарці я довіряла повністю. Лікарка сказала що скажи всім що будеш родити 20 вересня не раніше, щоб не питали типу “Ну що? Коли вже?” і т.д.
Так от 20 вересня 2007 року (саме цю дату написали на УЗІ і порахували від місячних) я просила Лялю: “давай родися, зробимо таткові подарунок на річницю нашого з ним весілля”. Татко в той вечір поїхав до своєї мами, а в мене в 19 годині почав дивно боліти живіт, я вже думала що просто щось не те з”їла , але я і подумати не могла що то роди, через хвилин 20 знов схопило, (не дуже сильно терпимо просто неприємно), потім через 15 хвилин, в 20 годині я домовилася з лікаркою що приїду в 21 на огляд бо щось не зрозуміле?, то болить, то ні. Ще я думала по розповідях про пологи своїх знайомих, родичів, що перші пологи тривають довго і схватки проходять довго. Визвонила чоловіка щоб приїхав, а сама гоню по хаті збираю останні необхідні речі в ПБ. Приїхали в ПБ в 21:30, схватки були вже через кожні 5 хвилин, лікарка подивилася що відкриття на 8 см, сказала оформити і зразу в родзал, клізму не робили, лікарка пробила води - почалися потуги, на кріслі мені всі показували як правильно дихати, але це мені тільки заважало, я сказала що я буду сама дихати, бо тільки я відчуваю себе і дитину. Через декілька схваток і потуг я народила найкращого в світі синочка, (правда я заплющила очі і не зразу його побачила). Це було о 22:45, він народився такий розовенький як поросятко, одяг був за маленький, що акушерка сварилася, але ж ми взагалі думали що буде недоношений. Синочок спочатку побув в мене на пузі, а потім віддали татові на руки. В мене були невеличкі тріщинки, тому потрібно було накласти шви. Мені ця процедура видалася найгіршою, і найболючішою. Потім моє маля приклали до грудей і він протягом шести годин їв, (або просто смоктав) , як тільки я пробувала його відсунути від грудей він плакав. Заснув тільки над ранок. Молоко прибуло на третій день, але малий його виїдав, тому проблем з розмасовуванням зціджуванням не було. Він їв весь час, дуже часто, ні поспати, ні поїсти, смоктав і смоктав, зате в нас добре налагодилася лактація. Виписали нас як раз 24 вересня в день нашого весілля, татко сказав що це найкращий подарунок. Спогади про ПБ нормальні, хотілося б ще другу Лялю, і хоч би встигнути в ПБ якщо перші роди так швидко, то скільки триватимуть другі?
А ще я зробила висновок, що жінки як і ходять на курси для вагітних, народжують з чоловіками, і просто не бояться, народжують швидко і легко, бо немає страху, що сковує тіло і матку, і дитина легше проходить. А ще дуже важливо довіряти лікарю і слухати його, тому варто заздалегідь вибрати, познайомитися, і якщо не підходить змінити його, і все буде добре!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

А давайте я вам розповім про мої перші пологи?

Було це давно, в ті часи про сімейні пологи можна було тільки мріяти. Тому ПБ ми особливо не вибирали - познайомилися з однією лікаркою в Медінституті (в неї народжувала моя подруга) і з одним лікарем з Джамбула (інша знайома порекомендувала). Мала я родити на початку жовтня, в цей час, виявляється, закрили на мийку і Медінститут, і Мечнікова, а Батальну тільки мали відкривати. Отже вибору не було - тільки Джамбула.

За три дні до ПДР (була це неділя), пішли ми після обіду з чоловіком вибирати його мамі подарунок на день народження. Ходили, ходили аж до вечора. Ще й в кав'ярню зайшли повечеряти. Вернулися додому пізно, але спати мені не хотілося. Стали ми якесь кіно дивитися фантастичне, воно закінчилося, дивлюся на годинник - аж скоро перша ночі! Тільки спати вклалися - чую, щось живіт закрутило. От, думаю, в тій кав'ярні щось несвіже було! Сходила в туалет, знов спати лягла. Ні, живіт знов крутить. Відчуття точнісінько таке, як з'їш чогось не дуже доброго. Ну то крутить і крутить, думаю - до ранку пройде. Намагаюся заснути - сон не іде. Лежала, лежала - думаю, щось тут не те. Живіт крутить точно кожні пару хвилин. Кажу чоловікові - ой-ой, мабуть починається. Він світло включив, і я стала рахувати по годиннику - точно кожні три хвилини живіт починає крутити! А вже друга ночі.

Чоловік каже - дзвони лікарю, а я пручаюся. Кажу, що мені шкода людину будити. А, оскільки я читала і чула, що перші роди - це дуже і дуже не скоро, то я подзвоню лікарю вранці. Добре, що мій чоловік на це не повівся і заставив мене подзвонити. Лікар спитав про періодичність перейм і каже - негайно викликай швидку, я теж зара приїду в ПБ! Отакої! А в мене ще й сумка на роди не зовсім готова. То була картина маслом - всі бігають по хаті і збирають речі до сумки. )))

Заїхали ми на швидкій в ПБ і мій лікар одночасно з нами приїхав. Стали мене оформляти - на годиннику третя ночі, така тишина кругом. Вдягнула я халатик і відвезли мене ліфтом на третій поверх. Чоловік внизу біля приймальні лишився. Глянув мене лікар на кріслі, нічого про відкриття не сказав, каже: "Бачиш який коридор довгий? От по ньому ходи туди-сюди, я пішов каву пити". То я і ходжу туди-сюди, перейми стали відчутнішими. Дивлюся - ще одна така сама дівчина по коридору бігає туди-сюди. ) Тут раптом відкриваються великі двері і я бачу, що то - родзал. А там - три крісла, на них три жінки одночасно народжують! Я звідти тікати, бачу - поряд ще двері відкриті, а там кімната ліжок на 5. На кожному ліжку лежить (сидить) жінка під крапельницею і стогнуть, ойкають і кричать. Я і звідти втікла подалі, бігаю собі по коридору далі. Прийшов лікар - знов мене на крісло посадив, глянув розкриття і сказав далі бігати. Бачу, що в родзалі вже наступні три жінки народжують - ну чисто конвеєр!

Отак і бігала-бігала, чую - тужить мене. Кажу лікарю, він мене глянув і каже, що як тільки в родзалі місце звільниться - ми займаємо. Бачу, і ту двічину, що зі мною по коридору бігала теж до родзалу ближче підвели і вони теж чекають. От пройшло пару хвилин - кажуть, що є місця. Мене з тою дівчиною на сусідні крісла поклали і почалося. Я тужуся і тужуся, а нічого не виходить. Дитина не йде. І поряд у дівчини таке саме. Але вона так репетує і виривається, що мусіли її три людини тримати. А вона свариться і не хоче тужитися взагалі. Відволікала вона мене від процесу, видно, бо щось бачу - ніякого результату. Лікар каже - мушу трохи надрізати, я дозволила. Ще три чи чотири потуги - і народився наш малий! :radist: :radist: :radist: І було це рівно 5 ранку! Всього лиш дві години минуло, як я приїхала в ПБ. А якби я чекала ранку, щоб не дзвонити лікарю вночі? Ой-ой-ой.

Ну а потім малого забрали помити, мене швиденько і безболісно зашили. Черги на крісла вже не було - то мені поклали льодік на живіт і лишили на дві години у родзалі. Було дуже холодно, якась добра медсестра принесла мені дві ковдри і накрила. Поряд лежали моїх дві сусідки - теж з льодіком. А я все пасла за своїм малим - бо його запеленали і поклали під лампу, де вже лежало семеро таких самих пакуночків - всі одинакові! І я хвилювалася, що їх всіх переплутають. Бачила, як всіх діток розмотували, міряли і визначали вагу, надписували бірочки і чіпляли на ручки. Все якраз робили біля мене. Потім мене відвезли в палату і я заснула. В ту ніч в тому ПБ народилося більше двадцяти дітей!

Отакі були в мене перші пологи - без стимулювання і жодних лікарських засобів чи "вітамінчиків". Абсолютно природній процес (крім розрізу - але я дала на нього згоду і, зате, зовсім не порвалася). Шкода тільки, що тоді дітей зразу не давали до грудей, та й сумісного перебування в палатах не було - дітей привозили кожні три години на величезних каталках. І рівно через півгодини забирали.

Далі було багато чого не дуже веселого щодо умов перебування в ПБ і дитячих лікарів там. Але це вже тема не для цієї гілки. Пологи в мене були просто суперські! :radist: :radist: :radist: Ще й малий народився точнісінько в день народження мами мого чоловіка. )))

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось нарешті настала і моя черга написати в цю гілку.
Вагітність в мене протікала без ускладнень,але з лікарем хотіла познайомитись зазделегідь.Пологовий зразу вибрала на Батальній (сподобались умови),лікаря порадили знайомі,які народили за два місяці до нас.Отже на 34 тижні ми познайомились з лікарем і я почала чекати..Моїми найбільшими страхами чомусь було по-перше,переносити дитину,а по-друге,що вона народиться великою.Мабуть,я забагато про це думала,тому все так і сталося.На 38 тижні я вже була готова:кульки зібрані,всі книжки прочитані,інтернет перерито...На 39 тижні я почала манюню просити показатися нам,але вона вперто сиділа далі.На 40-му ми пішли на УЗД і нам сказали,що дитинка вже важить 3700-3800.Я почала ще активніше просити мацьопу,а вона ніяк.Тоді я почала випробовувати народні методи:купалася в гарячій ванні,збирала по квартирі сірники,ходила високо піднімаючи коліна..результату ніякого.Наприкінці 41 тижня ми поїхали показатися лікарю.Він послухав серцебиття дитини,подивився мене,зробили УЗД,після чого сказав,що нікуди мене не відпустить.Виявляється в мене вже все було готово до народження,але манюня не хотіла виходити,а по всім показникам вона була вже переношена
Заїхавши додому за речами,ми пішли оформлятись.Порада майбутнім матусям:медсестрі за клізму гроші давайте наперед,тоді все пройде м'яко і майже приємно Не сподобався мені унітаз,який знаходився за вузенькою шторкою,повз яку сновигав персонал,і мені весь час мучила дурна думка,що потім мені впізнають по тапках,які було видно із-за шторки.Мене ще раз оглянув лікар і сказав,що вод практично вже нема-із-за переносу вони розсмоктались.Потім мене провели в родзал,підключили до крапельниці і сказали почуватись як вдома (жартівнички)В мене ще нічого не боліло,тому я пішла гуляти по палаті,а потім і по коридору.Була перша година,і я подумала як все не цікаво-зовсім ніякої болі.Через півгодинки мене щось легенько почало хапати,через годинку мені вже доводилось зупинятись від болі.Ще через годинку я попросила лікаря щось мені вколоти,але но-шпа вже не допомагала.Гуляти я вже не могла,довелось лягти.Перейми робились все частішими і сильнішими.В сусідньому родзалі кричала жінка,я подумала,що сильніша,і кричати не буду (наївна) Потім в мене все як в тумані:мене дуже боліло,лікар мене знов подивився і втішив,що матка відкривається.Ніяке правильне дихання мені вже не допомагало і мені вкололи якийсь "чарівний" укольчик,від якого я навіть умудрялась вздрімнути між переймами.Через якийсь час мене почало тужити,але акушерка ще не дозволяла,і я вигиналась і скакала по ліжку як хробачок.Думаю в акушерки після мене залишився не один синяк..Нарешті мені сказали перебиратиь на стіл,не дочекавшись допомоги я сама туди заскочила (і звідки сили взялись?)Біля мене зібрались мій лікар,акушерка,санітарка,лікар з УЗД і ще якийсь невідомий.Санітарка занадто близько стояла біля мене,я їй сказала,що можу вкусити.Вона подякувала,що я хоч попередила.Бідну акушерку,яку перед тим я закопала,тепер почала царапати.Так що від мене постраждав майже весь персонал.Всі вони дружно заглядали мені між ніг і чекали чуда.А моє чудо дуже повільно просувалось,так що я,напевно,перекричала всіх породіль.За декілька потуг з'явилась голівка,а ще через дві з мене виплюснулось щось тепле і мокре.Я спостерігала як мою мацьопу бере неонатолог і не могла повірити,щой цей щокастик поміщявся в мені!!Як вийшла плацента я навіть не відчула.Мене не розрізали,але було декілька внутрішніх мікротріщин.Коли я побачила в руках лікаря голку,схожу на риболовний гачок,почала відповзати,але він сказав,що я від нього не втечу,довелось змиритись..В цей час маленьку мені поклали на живіт,а я почала кричати заберіть її,бо не втримаю.Педіатр мені допомогла притулити доцю,а коли забирала її зважити,то я вже кричала,що не віддам-ледве в мене її взяли.Ось так,29 березня в 18:45 народилась Анастасія. Виявилось,що доця від'їлась до 4100г,і виросла до 54 см в животику.Нарешті мене переклали на ліжко,доцю приклали до грудей.Вона народилась відразу рожевенькою і пухленькою,як ангелятко.Прийшов наш татко,подивитись на своє дитинча,а мені все не вірилось,що ось це чудо-це моє!!І тепер я мама!
Всю ніч я не спала,а розглядала свою сплячу красуню,заради якої варто було через все це пройти.
Через день виявилось,що в маленької зломана ключиця і тепер бідоську доводиться з одного боку запеленувати,щоб ручка не ворушилась.Та масіка це сильно не турбує і за тиждень вона вже знов наїла свої рожеві щічки

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось знайшла трохи часу і вирішила написати про свої пологи. Про треніровочні схватки, що вони у мене були часто я писала. От у вівторок перед родами почав хапати живіт, думала знов треніровочні, бо лікар казав, що якщо до неділі не рожу то у неділю лягати. То я ходила з думкою,що до неділі дотяну. В середу почав хапати частіше, ми ще з мужом поїхали в Рясне в гості, а там питають, коли, а я кажу може й вже) Приїхали додому, болі частішали до 10 вечора вже боліло конкретно..але я далі трималась міцно! Вночі не спала, тільки сиділа, так краще почувалась...болі кожні 5-10 хв. В 4 ранку звоню подрузі питаю її...які то схватки..вона сміється каже дурненька звони лікарю, а я кажу шкода людину будити серед ночі. І так до ранку болі-туалет-болі. От 6 ранку четверга звоню лікарю, каже манатки в руки і в роддом, я теж виїзжаю. Приїхали, почали оформляти, важити,міряти, каже акушерка чергова речі верхні віддавай і переодягайся, а я кажу:нашо віддавати, я може ще й не рожу сьоня, а вона сміється а нашо приїхала тоді?)))Потім клізма за 5 грн і в родзал. Пакунки взяла з собою, муж поїхав додому. В родзалі прийшла інша акушерка, почала питати про болі, кажу болить, але не думаю, що то на роди(чогось була дуже впевнена що то не то). Прийшов лікар,оглянув, каже Таня там відкриття на 1 палець тіки то ложні схватки. Ну кажу тоді я їду додому, а він каже нікуди, чекаємо до обіду. Чекала, поспала трошки, в 12 прийшов лікар знову на огляд повів і взяв з собою ще двох лікарів. Я на крісло, а там мені заявляють: у вас води відійшли і відходять. Лікар питає, коли то сталось, я кажу не знаю, я спала. Він так перелякався. А відкриття на один палець і все. Плід великий, таз маленький. Ковальчук(він був там) каже моєму лікарю, робіть щось з жінкою, не можна так залишати, матка не відкривається. Почали думати, надумали кесерити..а болі все сильніші. Потім все таки дали спробувати самій, але готові були до кесерового. Далі капельниця, щоб матка відкрилась. Я від того всього в плач, звоню мужу і реву, кажу я сьоня родити буду, а він татишо, кльово! Я ще більше розревілась, потім ще мамі, сестрі,подрузі в сльозах звонила.Потім дали знеболююче, потім почалося. Болі зростали, я в голові з думкою, не кричати, не пищати, дихати нормально, думати про позитивне. В 16 годині приїхала подруга(вона лишилась на роди), вмовила лікаря щоб дозволив їй бути. Я з вівторка вечера не їла і не спала. Сили спадали, лежати не могла, тільки ходила. Подруга їсти привезла, трохи поїла і все те що зїла вирвала три рази, весь родзал їм "помітила". Далі як в тумані, провалюсь на ходу в сон, Оксана(подруга) миє лице, дає пити, каже Таня не засинай. Акушерка хвалить..ну Ви молодець, не кричите, така спокійна. Потім знову огляд, відкриття на 4 пальці, потім знову знеболююче. І так до вечора. Я не кричала..тільки говорила постійно коли це все закінчиться, коли я рожу, чого мене так болить. В шостій сказали буду в 7 родити, почались потуги. Сиділа на стільці без верха, так краще почувалась...7 година пройшла..8-ма, 9-та, я ще корчусь, млію щось лепечу. Ось слова акушерки..ще три схватки і на крісло. Дихала як собачка, відчувала,що голова лізе вже з мене. От крісло-я мало не заснула на ньому. Сказали тужитись, а сил нема. Нічого не виходило в мене. Дали мені бутилку з під води, щоб в неї тужилась, так дула в неї, що очі на лоба виходили, Оксана голову тримала..почала виходити голова далі..відчула різку біль, вона врізалась в промежину. І все..ні туди ні сюди. Я вже повний ноль. Вкололи обезболююче-і ножницями зробили розріз. Лікар весь мокрий, просить нормально тужитись..кажу все що можу те роблю...лепечу,що спати хочу..спати..Оксана знову миє лице, губи мочить. От бачу лікар кладе мені руки на живіт...буде витискати малого. Як тиснув не відчула відчула тільки, що впав живіт..я аж проснулась. Маленький народився.....!!!!Я його не побачила зразу і не дали мені його з пуповиною. Потім положили на живіт до грудей..такий великий, такий чорненький і своїми очиськами на мене пулиться....мене весь сон перейшов, вся біль забулась....моє чудо поруч. Я почала ночнушку розстібати,щоб грудь дати то мало капельницю не витягла з руки))))Потім його важили, міряли..4050...лікар тіки сказав..Ну ти Таня видала....а я лежу посміхаюсь..а він далі..ну подивіться на неї...хто скаже,що тільки но родила..довольна лежить. Потім плацента вийшла, лікар мене зашив, переклали на ліжко, дали малого до груді. А я кажу..у мене там нічого нема, а акушерка сміється..як це нема..є...натисла на грудь..а там молозиво. Оксана сиділа поруч і сміялась. А не дали мені малого з плацентою тому, що у нього обвиття пуповиною було, родився весь синющий, зелений у водах тих(переношений) та й не заплакав зразу..по попі дали йому тоді почав плакати трохи, але не довго. Я лежу на кріслі і дивлюсь на нього..а він лежить довольний і родзал розглядає..так смішно було і смокче губу свою))) Далі нас перевезли у палату, приїхав тато, заночував з нами(правда у іншій палаті). А через 5 днів нас виписали. А біль дійсно забувається, але згадую часто як то було. Родити не важко..просто схватки болючі....але вони того варті...результат......Маленьке Чудо!

П.С. А лікар потім ще сказав...добре що не кесерили..я в душі проти був...але більше вагу дитини на око визначати не буду...

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті і ми дочекалися найбільшого щастя - стали баттьками. 1 квітня 2008 року народився наш синочок Левко.

Одружені ми вже 3 роки, але дитинку ще не планували, тому мали сюрприз Вагітність була досить легкою, без якихось проблем. Дуже мені подобався мій животик. Найважче було - не їсти ввечері, щоб не було печії.
Ітак, 27 березня ПДР, думала, що народимося 29 - бабусі на ДН. Але все спокійно, ніяких ознак, що скоро пологи, я повна сил, гоню по Львову. І от в ніч на 1 квітня (біля 3 год) почав хапати животик. Нарешті!!! Ледь відчутно, але інтервал зразу був 6-10 хвилин. Я вирішила чекати до ранку і трохи виспатися. В 9 ранку далі легкі перейми з інтервалом 6-8 хвилин. Поснідали, все допакували. Дзвоню лікаці - каже їхати. Нарешті вийшла пробка, а води ще на місці. Спішити в пологовий не хотіла, а перейми сильнішали. Передихувала їх майже спочатку - якось психологічно легше.
Пів другої приїхали в пологовий. Лікарка десь вийшла і попросила Мацюру подивитися. Відкриття 7 см, болить терпимо. Сказав оформлятися і на процедури. Він мені сподобався, дуже цікавий дядько. Так от, процедури... Послали купити вату і станок, голять. Приємного мало. А тут ще й клізма... Про славнозвісний "туалет за ширмою" вже нераз писали. Це щось... Ну нічого - пережили. Потім тре помитися - а душ ще кращий. До речі, туалетного паперу там нема...Ага, ще всередину з верхнім одягом і взуттям не впускають - треба щоб хтось забрав. То нам прийшлось прямо там все залишити. Оформилися, прийшла лікарка - йдем в родзал.
Перейми терпимі, 40 секунд. Почали відходити води - якісь жовто-зелені. Постійно міряють серцебиття дитини. Настрій супер - я гуляю по родзалу, чоловік масує спину, радіємо, що нарешті буде маля, яке вже зо 2 тижні просили народитися. Тут болить сильніше, вже трохи корчуся. Дихаю, присідаю, нагинаюся. Пробувала полежати - неможливо. Починає тужити. Кажу лікарці - не мождна ще... Отут почалося страшне. Не тужитися, коли тебе тужить. Тут врятувало дихання. Не те, щоб менше боліло, просто зосереджуєшся на ньому, і всіма силами дихаєш. На курсах нас вчили розслаблятися між переймами. Так от - нічого легшого нема, після кожної перейми я ніби відключалася і цей відпочинок таки важливий.
Знову лікарка оглядає. Відкриття повне, почала посуватися голівка, але з одного боку заважає шийка. То лікарка за кілька перейм її "посунула", щоб не порвалась. Це теж не дуже приємно.
Ну що - ліземо на крісло. Впринципі, досить зручно. Оце тужимося- тужимося, голівка посувається, а перейми починають слабшати і рідшати. Постійно міряють серцебиття. Я вже трохи змучена, хотілося би народити, а тут перейм нема... Вирішили підключити до окситоцину. Перед пологами, я просила лікарку, що хочу якомога природніше. Вона була тільки за. І тут пропонує той окситоцин. Я перші рази відмовляюся, але зрештою погодилась, бо серцебиття почало падати і я вже без сил, а перейм нема. При чому, я потім підписувала папірець, що добровільно погодилась на підключення до системи. Перейми почалися - кажуть тужитися, а не виходить. Не можу набрати повітря... Чоловік наді мною дихає, заставляє і мене дихати. І тут чоловіку показують голівку. Ще пару потуг і ми маємо народитися. Тут лікарка каже, що точно порвуся і розрізають. Про це я шкодувала 4 дні. А зараз думаю, що якби порвалася, то може так швидко би не зажило...
І тут якесь дивне відчуття. Дивлюся - витягують моє маля. Це було майже не боляче, навіть приємно. Дитина кричить! Питаю хто - кажуть хлопчик! Прочистили носик і поклали мені на груди. Малюк зразу заспокоївся і розглядав все навколо. Пуповину перерізали я навіть не помітила коли - не знаю, чи відпульсувала, чи нє... В такий момент нічого не розумієш. Плаценті теж допомогли народитися, бо дуже сильно кровоточила. Крові справді було дуже багато, я вже встигла настрашитися. Потім мені ще якийсь замінник крові кололи через ту втрату... Дитину забрали важити-міряти-витирати. А мене шили. Ото теж згадувати не хочеться. Шили десь півгодини. Дитину поклали на якийсь столик під лампу, татко був біля дитинки. Такого ми не чекали - 4150, 55см...
Ну і нарешті пологові муки закінчилися. Переклали мене на ліжко, приклали дитину до грудей. Левко зразу гарно і правильно їв, чоловік сидів збоку - ото ЩАСТЯ!!! Відтепер нас троє!!!
Трохи полежали, погамали. Вирішили пообдзвонювати батьків. А вони не вірять - 1 квітня все-таки. Потім передзвонювали перепитували чи точно. Отака історія...

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ну, ось нарешті і я добралась підготувати і опублікувати історію своїх пологів .
Почну, мабуть, трошки з вагітності. Вагітність моя пройшла легко, без будь-яких ускладнень, якщо не враховувати різного роду залякувань лікарки з ЖК на зразок "забагато важите, сідати на дієту", "не можна займатися сексом перші 2 і останні 2 місяці вагітності":eek: , "низько лежить голівка плоду" (причому тонусу матки в мене не було), "строгий постільний режим, нікуди не ходити, нічого не робити" (бо низько голівка розташована) і т. п. Але, на щастя, маємо добру лікарку в Медінституті, то ми щоразу до неї, а вона – "все у тебе добре, сексом займатися, вести активний спосіб життя". В неї я й планувала народжувати. І так загалом цілу вагітність я пробігала, була дуже активною, бо ще й на той час писала диплом .
ПДР було на 28 лютого. Дуже хотіла народити скоріше і особливо хотіла родити вночі (бо в Медінституті вдень прохідний двір ). Ми з чоловіком жартували: "От би класно, якби доця народилась 14-го лютого або 29-го – то взагалі":D . В середині лютого дзвоню до своєї лікарки, щоб домовитись за пологи, а вона мені каже…, що в неї зламана нога , але ми можемо приїхати до неї додому на консультацію. В мене трохи паніка, бо інших лікарів не знаю і не хочу. Поїхали до Зоряни Іванівни (так звати лікарку) додому, вона дві години нас консультувала. Розказувала про те, як все відбувається, які признаки пологів і т.п. Сказала бути вдома якомога довше, аж поки не відійдуть води, і сказала ні в якому випадку не казати лікарю під час схваток "Ну зробіть щось, я вже не можу". Вона сказала, що якщо ми їй можемо довіритись, то вона допоможе з лікарем, щоб ми подзвонили, коли будуть перейми, вона подзвонить і домовиться. Ось так, знаючи її як дуже порядну і чесну людину, ми довірились.
14-го лютого почала відходити пробка (думаю, ото дожартувались з 14-тим числом). В мене почалась така цікава паніка: було дуже смішно, бо, думаю, ото класно – поїду нині родити, а ще нічого не маю готового – ні речей для дитини, ні для себе.:D Дзвоню до Зоряни Іванівни, вона заспокоює, каже, що подзвонить в роддом домовиться, не панікувати. Ми в той же день поїхали на закупи – за один день купили все, що треба було в роддом.:D Але то був, мабуть, лише знак, щоб ми підготувались. Так ми чекали цілий тиждень, і ось 20-го числа знову відходить пробка, але більше ніяких ознак. Аж під кінець дня, година 17.00-18.00 почав поболювати періодично низ живота. Чесно кажучи, я щось навіть не думала, що то вже починаються перейми, бо вони були якимись такими хаотичними, без будь-якої періодичності. І так до 21.00. Після 21.00 живіт почав боліти сильніше і частіше, я вже почала розуміти, що шоу починається. Намагаюсь рахувати інтервали, але якісь вони неоднакові – то кожні 10 хв, то кожні 25 хв. Після 22.30 перейми сильні. О 23.30 відійшли води, перейми ще сильніші. Дзвоню до Зоряни Іванівни, вона каже, що мусить подзвонити домовитись і зараз передзвонить. Через 10 хв дзвонить і каже до якого лікаря іти. В мене паніка – я такої лікарки не знаю, не чула про неї на форумі нічого . Зоряна Іванівна каже не переживати – лікарка добра, з досвідом.
Тато побіг за машиною. Я вже ледве стою на ногах, схватки дуже сильні, мама з чоловіком мене одягають, виводять, садять в машину. Їдемо. Я стогну в машині, схватки майже щохвилини. Приїхали. Зайшли оформлятись. Я корчуся, ледве переодягнули в футболку і халат. Акушерка каже: "Такі схваточки гарні, буде скоро родити". Прийшла лікарка, дуже приємна жінка, заспокоююсь. Дивляться – розкриття 3 пальці і слова "Ну що, будемо родити":radist: . Я кажу, що хочу щоб чоловік був присутній, вони – без проблем.:radist: Зробили клізму і скоро забрали в родзал (то вже була десь 00.40), бо з моїми схватками боялися, щоб я в тій кімнаті не родила. В родзалі вже розкриття 5 пальців. Я тішуся.
Кажуть ходити. Ходимо навколо крісла, чоловік зі мною. Лікарка йде геть, я питаюсь, коли вже буду родити і як знати, що вже треба родити. Вона каже "коли дуже-дуже сильно захочеться какати". Схватки дуже болючі, щохвилини. Під час схватки сказали ноги розставляти на ширину плечей і впиратись спиною на чоловіка. Під час схваток дві думки: "Ну коли вже нарешті" і "Я більше не буду родити". Прийшла лікарка (година приблизно 02.00), розкриття 10 пальців. Незважаючи на страшний біль радію, бо думала, що вже все, зараз буду родити. Але лікарка каже ще ходити, щоб дитина опустилась. Ходимо. Схватка, сильно болить, чоловік масує поперек - масаж дуже допомагає, бо під час перейм дуже болить спина. Взагалі чоловік дуже допомагає і підтримує, постійно каже: "Ти молодець, так мужньо тримаєшся!" . Мене це дуже підтримує і допомагає долати щоразу біль, бо думаю, що не виглядаю слабкою в його очах.
Під час схваток глибоко вдихаю повітря, а видихаю криком (чесно кажучи, до пологів чомусь думала, що не кричатиму ) і так під час кожної схватки, мені так легше. Сказали, що можна сісти на м’яч. Сіла, катуляюсь на тому м’ячі – легше трохи. Спати хочеться жахливо, особливо під час схваток – голова просто падає, очі самі закриваються. Але акушерка не дозволяє спати, щоб "не заспати схватки". Потім починаю відчувати, що хочу тужитись, кажу акушерці, вона каже, що ще рано. Мотаємо круги навколо крісла. Засинаю...
Нарешті приходить лікарка, беруть на крісло. Включили яскраву лампу, я зрозуміла, що вже буду родити.:radist: Боляче дуже, але мені вже значно легше, бо знаю, що ще трошки. Лікарка пояснює, як тужитись: за одну схватку тричі глибоко вдихнути повітря, потужитись і легко видихнути. Спробувала – виходить. Схватка, глибоко вдихаю, тужусь і видихаю криком – неправильно, лікарка трохи насварила, бо треба було легко видихнути. Наступні рази вже була чемна, але трохи неправильно тужилась, бо треба було тужитись так, ніби дуже хочеш в туалет, а я тужилась, як би то пояснити, "в лице", від чого пізніше мала потріскані судинки на обличчі. Чоловік підтримує, щоразу кажучи, що я молодець і що ще зовсім трошки. Нарешті! Чую від чоловіка: "Я вже бачу голівку, чорненьке".:radist: Я ще більше тужусь, лікарка слухає серцебиття і каже: "Так, треба родити". Я перелякана, ще більше тужусь, переживаю за малечу. Тут не знати звідки взялась ще одна лікарка і давай витискати з мене дитину. Ще трошки, зовсім трошки, я стараюсь і ну нарешті!!! :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: :radist: Народилась наша донечка, через півхвилини почала кричати, її кинули мені на живіт. Воно таке маленьке, волосате, чорне-чорне. Я на 7-му небі від щастя, а чоловік, таке враження, що на 10-му . Питаюся в нього: "Дівчинка?", бо не бачила, а він мені: "Ну, Олеся!".:radist: :radist: :radist: :radist: :radist: Сміюся. Так воно, маленьке чудо, лежало і кричало в мене на животі хвилин 20, поки мене чистили і т. п. Я запиталась, чи є розриви, лікарка сказала, що не видно ніби, а потім виявилось, що є 2 маленькі тріщинки.
Олесю забрали оглядати, міряти, важити. 3400 грам, 51см. Мене переклали з крісла на ліжко і приклали маленьку до грудей. А воно таке смішне, смокче.:radist: :radist: :radist: :radist: :radist: І звідки воно знає, що має смоктати!? Прийшла мама і каже, що чула, як спочатку кричала я, а потім Олеся, бо стояла біля пологового молилась до фігури Матері Божої.
Ось так я народила: легко, в лікарки, яка була в ту ніч на чергуванні, без розривів і розрізів, так, як і хотіла – скоріше терміну і вночі . Звичайно, народжувати я ще хочу і маю надію, що буду. І взагалі, згадуючи те все, не таке воно страшне, як його малюють. Страшно хіба що перед невідомістю того, що буде. Як тільки малечу кинули мені на живіт, одразу весь біль забувся .
Все, що мені залишається – це дякувати Богові за те, що почув мої молитви про легкі пологи і здорове малятко, чоловікові – за ВЕЛИЧЕЗНУ підтримку, всім рідним, які молились за нас, ну і, звичайно, форумлянам – за те, що тримали кулаки

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті і я пишу свою розповідь про пологи. Народжувала я в місті Стрий, так як зараз тут живу. Все почалось зовсім не по плану (як і у всіх напевно). Ще у четвер на 36-ій неділі я ходила на УЗД, де подивились що з малюком усе добре, народжувати ще не скоро, бо дитинка високо, кості тазу не розійшлись і т.д. Вся вагітність проходила добре, тільки наприкінці з'явились набряки, та в самий важливий момент організм мене підвів. Але про все по порядку.
Враховуючи вищенаписане, я настроїлась спокійно чекати до 40-ї неділі чи й далі (по власних підрахунках). Всю суботу і неділю мене підколювали родичі і друзі питаннями типу «ти вже готова?», а я сміялась з них, що мені поспішати нікуди, як виявилось, інтуїція в мене зовсім відключена. В понеділок зранечку о пів-на-сьому чоловік збирався у Львів по справах, та і я підхопилась. Як у нас, вагітних, водиться, побігла в туалет, потім ще раз, ще... і дивлюсь що в мене якесь нетримання почалось – тільки вийду з туалету а з мене знов тече, біжу назад, а інколи навіть не встигаю добігти. Я ще подумала, нічого собі ще три тижні мучитись з якимось нетриманням... І так я сиділа в туалеті майже безвилазно 2 години, потім ніби полегшало, вирішила іти досипати, і як лягла, до мене дійшло що це можуть підтікати води, бо вже наприкінці цих двох годин помітила що виходить потрошки якийсь білий слиз, інколи з прожилочками крові. І що я маю? Вдома сама, речі не зібрані, бо так скоро не сподівалась (а Марта2 ще питала мене ввечері по ПП чи зібрала я речі, бо мало що...), води відходять, нічого не болить, хіба капельку тягне внизу живота. Почала збирати речі. Добре що все більш-менш було куплене, просто не спаковане. Найбільше часу зайняло збирання речей для малюка, бо вони були не попрасовані (не хотіла щоб залежались в пакетах, а дарма, не втратила б дорогоцінний час), про прання я вже й не кажу (правда все було випране але давно, бо це було наслідство від малої племінниці). В результаті зібрала два кульки (в родзал і після пологів) і пішла на маршрутку, бо мене так нічого й не боліло!!!, вирішила швидку не викликати – навіщо дарма їх турбувати.
По часу вийшло що води відходили 2 год, ще 5 год я збиралась і добиралась в ПБ. А, забула написати що з лікарем я не домовлялась, бо прочитавши купу розповідей і відгуків вирішила що і з домовленим лікарем все може погано скінчитись, тому покладалась на Бога, як має статись так і буде. Отже, приїзджаю в пологовий, мене оформляють, відводять в передродову палату, де я пробула ще годину, поки мене нарешті оглянули. Оглядали особисто завідуюча, головний лікар, чергові лікарі різних змін!!!(відразу підозри - це все не до добра:cowboy і в результаті мені повідомляють що
1) води відійшли повністю (при огляді вилилось ще купа води),
2) так як почали вони відходити в 6год 30хв, а зараз 14год 30хв, значить безводний період 8год,
3) шийка матки взагалі не розкрита ні на сантиментр!!!
4) в мене набряки і тиск! (всьго 130/90),
5) з чоловіком ми разом 9 років і от нарешті завагітніла, та ще й мені 30 років!!!
З цього всього висновок: треба робити кесарське!
Я була в шоці, так як настроїлась на природні пологи і навіть в думці ніякого кесарського не припускала. А вони питають де чоловік, грузять мене з усіх сторін, в результаті я досі не знаю, було там необхідне кесарське чи ні, хоча в результаті мені його й зробили. Щодо пунктів які мені назвали лікарі, то обурив пункт №5, але нічого їм доводити і розписувати я не збиралась. Просто дивує як люди всіх міряють під одну лінійку: бачте но, як тільки ми одружились то мали народити дитину, а інакше робиться такий висновок: ви не могли мати дітей а тепер нарешті будете мати, то погодитесь на все – людям і в голову не приходить, що ми не мали дітей, бо не були готові до відповідальності за нову людину, а коли стали готові – то й дитинка себе не заставила чекати. Вони нам (чоловік якраз вернувся зі Львова) навіть видали фразу «Ви так старались, не будете ж ви це втрачати» (!!!) Чоловік ледь стримався щоб не сказати що ми старались не вагітніти, а тут старатись особливо не прийшлось. Для мене ж ключовими були пункти 2 і 4, я не знала що робити, згодна була навіть на стимуляцію, але на це треба мінімум 10 год (напевно), а життям малюка я ризикувати не хотіла, бо ж якщо шийка за 8 год навіть не почала розкриватись, хто дасть гарантію що вона почне розкриватись взагалі, а лікарі не хотіли стимулювати, бо казали що під час стимуляції тиск дуже підійметься, дитина буде виходити насухо (якщо ще буде виходити, бо голівка дуже високо – подивились на УЗД ще раз). Правда пропонували нам ще варіант – їхати у Львівський Медінститут і нехай там зі мною роблять що хочуть, але подумавши, я вирішила що згоджуюсь на операцію на місці. По-перше, час спливав (вже 9год без води малюк повністю), по-друге дорога мінімум 1,5год, по третє у Львові 95% мене теж чекає кесарське, навіщо тоді міняти шило на мило...
От так ми і погодились на операцію. Найнеприємніше в ній було психологічне відчуття під час наркозу і коли відходиш – почувала себе якоюсь психічно хворою (цілий рій дурних думок, які з катастрофічною швидкістю міняють одна одну, правда зараз жодної не згадаю). Синочка «народили» швидко: на стіл я лягла о 15год 45хв, а малий побачив світ о 16год 05хв, по шкалі Апгар 7/8, здоровенький, вага 3000г, зріст 50см. Татко малого отримав на ручки аж о 17год 30хв, якраз в цей час мене перевозили в післяродову палату. Памятаю що в роті під час операції була якась трубка (як у зубного), яка мені страшно заважала і я її хотіла виштовхнути, але не могла поворушити язиком, а з наступних відчуттів: мене перекладають з операційного столу на каталку (болить живіт у місці шву (внизу живота)), везуть до ліфта, в ліфті, і по коридору до палати так доооовго, все трясеться (потім я ходила там – рівненька підлога – і чого мене там так витрусило?), ледве оволодіваю язиком і шепочу «що з дитинкою?», анестезіолог (думаю що він) каже «хлопчик, 3кг, 50 см», провалююсь, знову перекладають на ліжко (болить живіт), з десятої спроби вдається відкрити очі: на стіні плакати, прочитати нічого не можу,все розпливається, але через пів години від наркозу вже відійшла, сфокусувала погляд на медсестрі і запитала коли принесуть малого. Вона спочатку була якась зла, але потім подобрішала, десь через пів-години мені й малого показали, але дали прикласти до грудей аж наступного ранку, в обід я вже могла вставати, а ввечері перевели в звичайну палату, і зранку середи ми з Олексійком вже не розлучались: найбільше намучились з прикладанням до грудей – сім потів з обох зійшли, він чіплявся як міг за цицю, а я все не могла його прикласти правильно, тобто я знала який має бути результат, але як зробити щоб отримати правильний результат, ніяк не могла зрозуміти. Добре що в середу прийшла медсестра, яка показала як класти ту цицю йому в рот, то в нас з малим було перше досягнення – ми навчились гамати! А тепер цих досягнень вже багато. Виписали нас додому у суботу, хоча мали б по плану тримати до понеділка, але багато матусь з малятами поступало, потрібні були місця, а ми й раді, бо вже в четвер почали в тому пологовому страшно нудитись і за татком скучили.
От такі в мене вийшли роди – зовсім не так як хотілось, добре що малий здоровий і я себе добре почуваю.
P.S. Хотілось би взнати думку п.Левандівки на рахунок такої ситуації: безводний період 8-9 год, дитина високо, шийка не розкрита, що роблять при домашніх родах? - можливо його порада комусь би допомогла, бо я в критичній ситуації не мала до кого звернутись за порадою і прийшлось погоджуватись на операцію. В мене навіть думка закрадається, що може шийка матки й була трохи відкрита, є ж жінки які не відчувають сильної болі при родах, але ж я того сама не могла перевірити...

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Отже, з чого б то почати? Напевне, спочатку, спочатку перейм:
Середа: протягом дня відчуваю як мене в животі смикає. Таке явище ще спостерігала ввечері з понеділка (подумала, що тренувальні, бо було неболяче). Продумаю все, що не встигла зробити... Хочу піци! – заявила чоловікові. Зайшла на роботу, забрала-переписала потрібні мені речі. Ніби нічого критичного не залишилось до роботи. Ввечері ідем на піцу! На стоянку машину ставити страшнувато було (в думках крутиться чи то сьогодні чи то завтра?). Піци поїла – життя вдалось, можна і в пологовий.
Відійшов слиз якийсь коричневуватого кольору... Пробка? Мовчу – чоловіку не кажу. Кажу лягай спати, бо не знаю скільки проспиш. Вночі смикає. Періодичність не прораховується...
Четвер: смикає потужніше і потужніше – на тренувальні не схоже. Всі сплять – я в ванну в душ і мити голову обов’язково!!! (шо то є краса?) Чоловік подивився на мене – до лікарки дзвонила? – зара дзвоню – вже!!! Послухала мої «симптоми» Швиденько в пологовий. Оформляємся... Сиджу, якийсь лікар: -тяжко дихати?
Кажу: -ага; Л: - певно вагітна; Я – певно; Л: напевно народиш; Я - і я так думаю 
Пішли в передродову – відкриття 2 пальці. Кажу – їду ще додому. Лікарка каже сиди – скоро вродиш! А поки поїхала додому.
Вже обід. Прийшла в палату – сиджу на чумайданах, не розпаковую. Поступово сильнішають ті «смикання». Ввечері чоловік з мамою приїхали – зійшла але важко. Стояти взагалі важкувато. Біль посилюється. Я вже, здається, знаю де в мене та шийка матки!!! Дівчата з палати посилають мене до лікаря чергового, я на відріз відмовляюсь від «чужих» оглядів. Встаю походити. Вони сміються, щоб я ще поприсідала і повіджималась. Я б з радістю, якби помогло!!! . Ходжу по коридору, сестра - болить? – смикає! – має боліти!... ходжу далі
Сплю – ковбасить що 10-15 хв. Протерпіла до 3-ої – іду питати. Виявилось з мене ще витекло брудної рідини. Черговий лікар, на крісло 3:30. Відкриття 6 см – в родзал. Прийшла моя лікарка (яка строго-настрого попереджена про невтручання без потреби). Питає чого раніше не зголосилась. Кажу – терпимо було. На крісло – 6-7см. Води на місці. Акушерка подивилась на підстилку – переглянулись... Прокололи води... і я офігіваю брудні дуже, маконіальні. Тепер я вже точно знаю де та шийка – болить більш локально. Дають капельницю – «вітамін С для дитинки». Приходить лікар ще один – серцебиття супер, води погані. Питає що вкололи – «без окситоцину» чую. Добре, але страшно як там моя малеча в таких водах. Потуги сильнішають-сильнішають, мене починає трусити. В родзал, вилажу на крісло. «Додому дзвонила?» - «Неа. Нашо?» Тужся-не тужся. Пробую дихати, як на курсах – ні фіга. Просто концентруюсь і не тужусь.
«Не проходить...» Розрізали – я з несподіванки з крісла чуть не вискочила, за ноги втримали. Ще тужитись? Запросто – 3 рази за потугу. Починає тужити 3-ій раз. Думаю чого ж з мене нічого не виходить? Тужусь, піднімаюсь трошки... дитинка вже між ногами. Згадую, що має пекти і тоді не тужитись ні в якому разі. Не пече. Тужусь – дитинка на руках в лікарки!!! 4:35 год Питання – тато високий? 56 см 3500
Ні в ротик ні в носик тих брудних вод набрати ми не встигли!!!! Дають мені ту мишку маленьку – смокче!!! Ви уявляєте? Смокче!!! 7/8 по шкалі Апгар.
Накрили мене там, дали чаю.А я все за малим дивлюсь – синій, очка вузенькі набряклі, ручки-ножки довгі худі, але красивий який!!!!
Питають чи телефон дати. Кажу, глупа ніч чого народ лякати – хай сплать! Потім таки написала своїм 6-та ранку – дзвонить чоловік, а акушерка почула, що тато і малого по дупі – «вее». На тому боці відняло мову тому, в кого малий такий довгий вдався
Через годину пересаджують мене на каталку. Кажуть за 2 роки приходити за дівчинкою. Я так як раком перелазила, так і зупинилась – «за 2 не прийду, хіба за 3-4».
Потім сон 2 години – мертвий!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Привіт! Начиталась я ваших розповідей і нахлинула на мене ностальгія. Але не на самі роди а на їх фінал. Але все попорядку.
Було це все 3 роки з копійками тому.
1-3 травня 2005 року ми всі файно святкувли Паску. І як належить українцям - приймали багато гостей. Ото ж бо я наївшись багато паски ( бо дуже її люблю з молоком) у вівторок ввечері чую що шось мені живіт починає поболювати. Ну - думаю, треба рихтуватись. Помила голову (як бачу і багато дівчат проводять такий ритуал (щоб новонароджений міг нас бачити у всій красі)) та й думаю лягаю і чекаю коли буде 20 хв між тими переймами. І так я дежурила до 5 ранку, потім розбудила чоловіка і ми поїхали на Батальну. Там я поки оформилась (одна медсестра (чи акушерка?) не почула серцебиття малечі моєї -настрашила мене досмерті -потім УЗД показав що все добре, інша, яка оформляла, невдало взяла кров з вени, після чого я мала синяк на пів-руки 2 тижні) і приїхав мій лікар (Прокопів І.). Подивився, пробив води і так під наглядом акушерки (вже іншої - дуже дякую їй) я дотянула до ...самих родів. А далі як в прискореному кіно - крісло-розріз-і дитячий крик. Як тільки я побачила мого синочка - то був найщасливіший момент в моєму житті. Я зразу забула про всі болі, які мене супроводжували до того. Його, такого маленького, поклали мені на живіт, мені сльози текли горохами і я зрозуміла - ось воно-СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ! Дівчата повірте - ТАКЕ відчуття... І це саме головне як на мене при родах. Такого не відчуєш напевно більше ніде. Я спостерігала як його важили, міряли (3.500кг, 53см), як мій маленький пообпісював всіх поки з ним робили ці процедури - пам"ятаю все.
Загалом страху від пологів не винесла, тільки позитивні емоції.
Головне себе настроїти, що буде боліти- і сильно боліти, і тоді не так страшно. Тільки ради того відчуття ЩАСТЯ вартує народжувати.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Моїй малечі майже 2 тижні. Вона солодко спить поперек ліжка і час-від-часу солодко усміхається уві сні.
Народилася вона 27 червня в Обласній лікарні. Термін нам ставили 15 і 17 червня. З доктором ми попередньо домовилися і, починаючи з 15 числа,що 4 дні мали приходити в лікарню з торбами. Так ми прийшли двічі і він нас відпустив, а от третього разу, 26 червня, сказав залишатися.
Я не мала наміру перед пологами лежати в лікарні, слухати чиїсь стогони. Тепер розумію, яка була права! Якби потрапити туди завчасно- наїлася б страху!
Отож, зайшла в приймальне відділення, там виконали різні формальності, сказали перебратися в халатик і вручили список того, що я мала в той день їм принести. Окрім медикаментів, рукавичок і всьо іншого, що дійсно мені придалося, в списку була ще 1п прального порошку і господарське мило. Правда, варто відзначити, у вбиральнях лікарні дійсно скрізь і завжди було милко.
Після всього нас (мене і чоловіка) спровадили в ту палату, де я мала б знаходитися до пологів. З доктором ми домовлялися про кімнату максимум на 2 особи, а поклали мене в звичайну - на 8 осіб. Потім виявилося, що в комфортні кімнати переводять лише після пологів.
Оглядав мене не той доктор, з яким ми домовилися, а черговий лікар і сказав, що все готово і пологи можуть початися в будь-який момент. Я точно не хотіла залишатися в лікарні!!! Тому чоловік попросив мене забрати додому, і черговий лікар, порадившись із завідуючим дозволили.
Ми радісні побігли гуляти. Накупили ягід на Винниківському ринку і пішли вештатися вуличками. Коли наближалася 18 година, ми пішли в Храм до Причастя.
Вдома все було спокійно і я не відчувала наближення чогось… о 4 ранку відчула легкий спазм внизу живота, але подумала, що це знов «не воно», а якісь тренувальні «забіги». Але потім відчула, що спазм повторився. Потім ще і ще. Вимальовувалася періодичність і я почала засікати час. Правда, далі не вірила, що це «воно», бо біль не був сильним, зовсім не таким, як я очікувала з описів і розповідей.
О 4.30 розбудила чоловіка і ми почали збиратися в пологовий. Тривалість між переймами становила 5 хв.
На таксі з Чорновола ми успішно доїхали до лікарні і піднялися до чергового лікаря відділу, в якому я «лежала». Крім того, доктор, з яким було домовлено про пологи був також на місці. Черговий оглянув і сказав забирати речі і тьопати в родзал.
Род зал досить незлий- шведська стінка, канатик, м’ячик, ліжко, але по середині-знамените крісло… так страшно стало при його вигляді… а ще збоку столик з вагою для малечі. Я дивилась на ту вагу і мріяла про ту мить, коли на ній важитимуть мого малька. Десь о 10 зайшов лікар з милою молодою жіночкою, запитали про самопочуття. В перервах прибігали акушерки слухали, розпитували як проходить процес. Я не була без уваги медперсоналу, але вони не були мені дуже потрібні- зі мною був мій коханий- тоді ще майбутній татко. В род зал нам принесли «чудо-сніданок», який ми гарно вилили. Чоловік збігав за шоколадом і водичкою. Потім почалося ходіння коридорами між переймами. Варто сказати- перейми- штука не болюча. Відчувається як початок місячних. Іноді тих трохи гірших місячних, але болить лише 15-20 секунд, а перерва 5 хв. Коли ми ходили коридорами, повз палати, мене дуже надихав вигляд мамочок, біля яких стояли «акваріуми» з їх дітками. Вони всі до єдиної були такі щасливі і я розуміла, що мене від такого щастя відділяє лише кілька годин часу.
Десь о 14 прийшов знову лікар з «бригадою», дав доручення молодій симпатичній жіночці і сказав, що повернеться о 18… далі процесом керувала вона. Правду сказати, спочатку стало трохи не по собі- ми домовлялися зі старшим поважним досвідченим доктором, а перед нами замість нього доктор років 30-ти. Але пан завідуючий перед тим був 2 доби на роботі - його теж можна зрозуміти. Десь о 15 зробили амніотомію (прокололи води)- оце взагалі невідчутно, навіть не неприємно. Вкололи укольчик і сказали спостерігати. Процес пішов активніше, перейми почастішали і стали трошки сильніші. Потім вже почалися потуги.Потім прибігла вся бригада- молоденька лікар, 2 акушерки, санітарка, інтерн, неонатолог і все якось почалося. В мене не виходило правильно тужитись і лікар зупиняла, казала як дихати, щоб пропустити деякі потуги, для того, щоб судинки в очах і на шкірі не потріскали. В той час я постійно трималася за кохані руки. Він повторював мені все те, що казала лікар, бо я іноді її не чула. Ще він нагадував, що біль- це контрольований процес, що дихати потрібно діафрагмою… багато з того, що я сама йому розповідала, але там забула. Лікар клала руку на верх живота, показуючи куди тужитися, але в мене ну ніяк не вдавалося.
Малечка моя величенька все ніяк не всавлялася голівкою. Тому мене зняли з крісла і народжували ми далі на стоячи, я спиралась на чоловіка. Моментами ставало важко- надворі і в палаті було досить душно, все заважало, чоловік іноді бігав до крану і обливав мені обличчя водою. Заважало волосся, яке сказали розпустити, бо, виявляється, є такий забобон, що під час пологів все, що можна потрібно розв’язати. Доктор знаходила саме ті слова, які були потрібні в той момент! Вона просто молодець! Я весь час думала про мою малечу, говорила з нею, просила не боятися і ще трошки потерпіти. Думала про те, що воно маленьке і не знає, що з нею відбувається і що я повинна робити все, що кажуть, аби полегшити моїй малечі появу на Світ. Доктор сиділа навприсядки і казала, що вже бачить чуб. Я дивилась на годинник, але враження було, що він зупинився. Постійно показував 16.30. Час-від-часу слухали серцебиття малючка. І потім я зрозуміла, що щось не так. Принесли апарат, до живота приклали датчики, почалося падіння частоти серцевих скорочень. Але я намагалась не слухати- точно знала, що все буде добре. Ще кілька потуг і мене переклали на крісло. Я вже відчувала втому, а всередині відчувала рух м’ячика- голови. При тому- болю не було. Був тиск, відчуття розпирання. Довелося пропустити (продихати) ще кілька потуг. Доктор сказала, що голівка не проходить і чи можна робити епізіотомію. Ми звичайно, згодилися. Я не зрозуміла навіть коли надрізали, при тому, що це роблять без знеболення. потім не пригадую що було, але в якусь найнесподіванішу мить в мене на животі опинилось щось тепле і слизьке. Я подивилась і не могла повірити- моя малеча лежала на грудях! Її відразу позагортали. Я дивилась на неї і не могла повірити. Сльози лилися просто градом як в мене, так і в молодого татка. Це найсолодше, найнеймовірніше, найбільш захопливе і бажане відчуття за все життя! Така маленька мокра крихітка, лежала на грудях і шукала їсти маленькими губками, сопіла своїм солодким носиком і не хотіла відкривати оченят. Як кротик!
Ми так зраділи, що забули перепитати стать. Двічі на УЗД нам сказали, що дівчинка і були праві. Потім почалася «зачистка території» зашивання ітд. Після чого мою малечку зважили і поміряли 4540 г і 54 см. Ще деякий час ми були в род залі- поки з’ясовували чи є місце в комфортних палатах, але пологовий переповнений і палати комфортні від звичайних відрізняються лише ремонтом, і трьомастами гривнями до оплати, а лежить там 2-3 особи замість 4-х. Ми погодилися на звичайну, безкоштовну, палату.
Біля мене забігала санітарка і «скромно» запитала «за таку дитину буде гарний могорич?». Чоловік дав їй 20 грн. потім в коридорі перепитав «чи я вас не образив?», а санітарка «ну, в нас взагалі-то 30 дають». Повний капєц! Я потім його сварила за те, що він-доктор і не повинен питати таке в санітарок, які виконують свої прямі обов’язки. Потім почалися розрахунки з усіма. Тут були і не дуже приємні нюанси.
Мені важко уявити чому чоловіки і деякі жінки не хочуть присутності чоловіка на пологах! Це та подія, яку варто пережити трьом! Це така підтримка, така допомога, після пережитого почуття виходять в інший вимір, додаються нові грані, виявляється щось таке, чого раніше не уявляв. Наш татусь перерізав доні пуповинку. Обляпав, правда, всіх лікарів, але вміння прийде з досвідом

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Розповідь про пологи з передмовою

Термін пологів припадав на понеділок 30 червня. Не хотілось би в понеділок... А от в неділю було б добре: і 29-е і 6-е підходять. 6 липня, крім того, іменини Святослава, а ми саме так майже з самого початку вирішили назвати свого синочка. Правда, тиждень до 30-го у нас і так святковий: 25-го 2 річниця нашої розписки, 26 – ДН мами чоловіка, 27 – ДН моєї мами, 28 – День конституції, 29 – День молоді . Тож Святик має шанс зробити якийсь з цих днів подвійним святом.
26 червня. Після бурі в понеділок у нас вдома вже 4 день немає електрики і не працює стаціонарний телефон. Скучно. Збираюся і їду на роботу – там хоч в Інтернеті посидіти можна. Співробітники в шоці, жартують, що прямо з роботи і в пологовий поїдемо. На що я відповідаю, що додому ще встигну за речами заїхати. На 16:30 біжу (бо запізнюсь) на курси (з площі Соборної на Озаркевича немалий шмат дороги під гірку). Встигаю подихати останніми типами. Слухаємо розповідь гості про її пологи – звучить оптимістично, п. Зореслава розказує про можливі проблеми ГВ. Вдома хочеться полуниць, вже темніє, а чоловіка ще немає з роботи. Беру мисочку, іду на город сама збирати (згинатись вже трохи важко, але ж хочеться). Смачно все з’їдаю. Приходить чоловік, спілкується з сином: «Ходи до тата на ручки», - каже до животика. Сміємося. Брат, який має везти нас в ПБ, просить не народжувати наступного дня, бо у нього захист диплому. «Домовляйся з Святиком», – кажу. Північ. Приймаю душ, сушу волосся, кладу в сумку рукавички, бо зранку маю іти на огляд до лікаря.
27 червня, 01:00 год. Лягаємо спати. З’являється геніальна ідея сходити ще в туалет, щоб вночі не вставати. Встаю з ліжка і тут «бах!» – по ногах потекло. Кажу чоловікові: «Почалось». Він підривається, починаємо пакувати в кульки всі приготовані для ПБ речі, вдягатися, будимо батьків. Дзвоню лікареві, отримую інструкцію їхати в лікарню і після огляду чергового лікаря передзвонити йому.
02:45 год. Приїхали в ПБ (пологове відділення ЛОКЛ - медінститут). В оглядовій кімнаті мусимо чекати, бо одночасно з нами поступила жінка, у якої другі пологи і вже почались сильні перейми. Огляд чергового лікаря, висновок – відкриття 1-2 пальці, народиш в 2-3 год дня. Мій лікар каже, що буде в 7 год ранку. Медсестра заповнює папери. Потім клізма. Питаю для чого, якщо мені все рівно ще 12 год чекати і я ще 3 рази встигну поїсти, «Бо так сказав лікар», - чую у відповідь. 5 грн санітарці, 20 грн медсестрі «за поступлення» (прямо називати ціну ніхто не соромиться, а я наївна думала, як вгадати скільки треба дати). Нас заводять у великий індивідуальний родзал, де є ліжко, крісло, де народжують, швецька стінка, фітбол, стіл і стілець, два умивальники. Санітарка хоче застелити ліжко, відмовляюся, бо можу зробити це сама та й чоловік поряд (а сама думаю, «зекономлю на послугах»). Ще нічого не болить. Вимикаємо світло, вмощуємося разом на ліжку спати. Заходить медсестра, дивується, що ми без світла.
04:00 год. Води продовжують відходити. Думаю: «Дійсно багатовіддя». Починає по-трошки поболювати низ живота. Щогодини виходжу в туалет (на поверсі). З інших родзалів цілу ніч лунають крики жінок. Час від часу чути дитячий плач – робимо висновок, що хтось народився.
06:30 год. Дзвонить лікар, питає про самопочуття. Кажу, що вже трошки болить.
07:00 год. Нашого лікаря немає. Живіт болить сильніше, але досить терпимо. Перейми кожні 10 хв, але буває і дві підряд. Дихаємо 1-м типом. О, допомагає, супер! Чоловік починає нервуватись, чому не приходить лікар, хоче дзвонити. Але я відмовляю, кажу, що йому і так нема що з нами наразі робити. Здому дзвонять, питають, чи везти нам сніданок. Прошу тільки «Снікерс», щоб клізма не виявилась даремною.
09:30 год. З’являється лікар. Питає, чи болить. Кажу: «Болить, але не сильно». Перевіряє розкриття – 4 пальці. До нас один за одним заходять різні представники медперсоналу, слухають серцебиття дитинки.
12:00 год. Перейми сильніші, кожні 5 хв. Але тривають 30-40 с – терпіти можна. Ніс замучився дихати 1 типом, переходимо на 2-й. Знов заходить лікар, розкриття – 6 пальців. А води продовжують відходити. Лікар каже, що розрив занадто високо і тому процес триває так довго, проколює (абсолютно безболісно) нижче. Після цього перейми ще сильнішають. Живіт болить так, як і болів плюс додаються болі в поперечному відділі спини. Вирішуємо спробувати фітбол (раз він є, то чого йому дурно простоювати). На м’ячику похитуюсь взад-вперед, вліво-вправо. Як використати швецьку стінку, не придумала. Ходжу по залу, час від часу лягаю на ліжко і між переймами стараюсь максимально розслабитись, навіть починаю засинати. Про початок перейми повідомляю чоловікові, і він робить масаж болючої ділянки спини – класно. Прошу нагадувати про посмішку, бо це дійсно допомагає зменшити біль. Крики з інших залів продовжують лунати, а до нас, коли хто не зайде, я посміхаюся… За дихання і снікерс нас похвалили.
14:00 год. Перейми кожні 3-4 хв, сильніші, але за тривалістю такі, як були раніше. Розкриття 9 пальців. Вводять окситоцин (у мене немає медичної освіти, і я вірю, що все, що робиться, все на краще, тому сильно заперечувати не стала).
14:30 год. Починаються потуги. Біль слабший, але сильно тисне на пряму кишку. Це все лікар каже мені передихувати «собачкою», а акушер (молодий хлопець, але, видно, свою справу знає добре) радить вдихати носом, а видихати ротом в трубочку. І ні в якому разі не можна тиснутись самій. В результаті чергую ці два типи дихання, що допомагає не тужитись. Також імітую сідання на високий стілець – теж спрацьовує позитивно. Лікар питає, чи можу ще терпіти, кажу, що можу. А що буде, як не зможу, «то вродиш», - чую у відповідь. Сміємося. Кажуть між потугами ходити, а під час потуги ставати спиною до крісла і прогинатись назад – так голівці буде легше опускатись правильно. А тим часом все готують до народження дитини. В залі лікар (спокійний як слон), 3 акушери (одна з них, сидить за столом і щось записує) та неонатолог. Лікар каже, що залишилось зовсім трошки чекати, а я пригадую нічні крики з сусідніх родзалів, а також сцени з фільмів і вирішую уточнити, чи то на кріслі вже мені має бути так погано. Питаю, в який період то так кричать, а всі присутні з мене сміються. «Найболючіший період – це розкриття шийки матки, а в тебе це вже пройшло. На кріслі вже немає чого кричати – залишилось кілька разів потиснутись і пологи закінчаться», - пояснює лікар. Прикольно. Тепер запрошують на крісло. Його треба обійти, бо я стояла позаду. Ага! А йти то якось зовсім незручно. Таке враження, що між ногами м’яч і їх просто неможливо звести разом. З одного боку це тішить, бо значить голівка вже близько до виходу, а з іншого, як же йти. Якось зрештою мені ті 4 кроки вдалось зробити.
Після 15:00 год. На кріслі. Трохи дратує розпущене волосся (акушерка настояла, бо вони там «всі дуже суєвірні»), жарко, прошу чоловіка зібрати його і потримати у хвості. Лікар розказує, як тужитись – те саме, що на курсах. Починаємо. Одна потуга на три вдохи-видихи і попросили не тужитись. В той момент, чоловіка послали за дитячою олійкою, щоб змастити голівку. Олійку, звичайно, в 4 кульках в такий момент він відразу не знайшов, використали… крем під підгузник. А якби чоловіка не було, цікаво, чи то я би мала вставати з крісла і шукати олійку? Ще одна потуга і чую, мені явно стало легше. Але в залі на хвилину запала тиша. Я бачила, що акушери (пологи приймали двоє) щось зосереджено роблять, але не кажуть ні слова. Лікар уважно слідкує за їх рухами. Коли їх активні дії припинились, я питаю, що мені робити. Вони кажуть «тужся»; питаю сильно чи легенько, кажуть «середньо». Потуга і мені на живіт кладуть моє сонечко. Личко синювато-червоне, але таке кумедне, курносе з широко розплющеними великими синіми очима. Такий серйозний погляд. Подивився, покричав трошки і затих, далі розглядаючи. Чоловік був на сьомому небі від щастя, здавалось зараз заплаче. А мені все ще не вірилось, що нарешті це сталося.
Пояснили і хвилинну напругу. Виявляється дитинка два рази обмоталась пуповиною. І коли всі мовчали, її якраз розмотували. Народження дитячого місця і перевірка родових шляхів пройшли швидко, хоч, звичайно, хотілось би, щоб вже залишили в спокої. Пологи закінчились без розривів і розрізів. І, як не дивно, я відчувала себе повною сил, навіть спати перехотілось. Дитинку поміряли, зважили, запеленали.
15:40 год. В цей момент розпочалось нове життя нашої маленької сім’ї. У нас з коханим з’явилась нова, напевно найважливіша, спільна місія – виростити в любові це маленьке чудо, яке зараз так уважно нас розглядає, чекає тепла і… молочка (дитину приклали до грудей, як тільки я перейшла з крісла на ліжко – до 30 хв після народження).

Вважаю, що пологи були легкими: без страшних мук, криків, нервів, тілесних ушкоджень. Безмежно вдячна чоловікові, що він був зі мною. Всім майбутнім мамам бажаю такого ж легкого досвіду і віри, що все буде добре.


Anka, то ми з тобою напевно десь в тих коридорах перетинались. Я була в родзалі №2, палаті №14 і №16

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ну от і прийшов час, коли ми можемо поділитися своєю історією пологів :radist:
Отже, почну спочатку.
Згідно УЗД ми мали народитися 2-3 липня, якщо використовувати підрахунок по останніх місячних, то ПДР припадала на 24 червня. Така різниця в датах трохи насторожувала мене, але я всім розказувала, що народимося 2-ого липня, щоб потім не діставали запитанням "Ти вже?"
Отже, 1-ого липня (вівторок) ми були на плановому огляді в ПБ, лікарка сказала, що ще не народимо і голова ще високо. Сказала, якщо не народжу до понеділка, то в понеділок прийти з речами і вона мене покладе в лікарню. Ще слід зазначити, що в ЖК мене з 30-ого тижня лякали, що голова дуже низько.
Я панікьор, а в час вагітності ця моя риса загострилася Отже я не стала чекати до понеділка і прийшла в п"ятницю (4.07) в ПБ і попросила, щоб лікарка ще раз оглянула, бо мені хотілося перед вихідними мати більше інформації щодо відкриття і т.д. Вона оглянула, сказала, щоб я заспокоїлася і не панікувала, бо то і так нічого не змінить і знову повторила, що якщо не народжу, то в понеділок з речами.
Після цього я подзвонила мамі, щоб вона прийшла до мене і дещо допомогла вдома зробити. Поки мама поралася на кухні, я вирішила повитирати порохи в хаті. Пострибала трохи на табуретку і з табуретки, поприсідала.. Потім відчула, що трохи втомилася і вирішила лягти. Мама пішла додому. Десь біля 18,00 мене трохи почав боліти. Я подумала,Що то від стрибання по табуретках.Прийшов чоловік додому, я пішла в ванну, щоб трохи розслабитися і щоб біль минув. Не минув. Час від часу повторювався, але якоїсь чіткої періодичності не було десь до 20,30. Потім все частіше були перейми. Ми дочекалися до 23,00 і чоловік побіг по машину.
Декілька хіилин після опівночі ми приїхали на Батальну. Розбудили чергову тьотю в приймальній. Я коли на неї дивилася, то думала,що засну. Покликала тьотя чергового лікаря, той оглянув і сказав, Що можна ще додому поїхати, якщо я хочу. Звичайно, що захотіла..
Вдома перейми повторювалися кожні 10-12 хвилин. Якщо чесно, то не дуже слідкувала, бо хотіла хоч трошки поспати і біль був не дуже сильним. Спала я по 10-12 хвилин, і з кожним разом все сенше і менше.
Вранці о 10,50 ми вже були в ПБ. Лікарка оглянула і сказала.що процес пішов і ми пішли оформлятися. Якщо чесно, то найгіршим моментом у всьому процесі народження дитини була клізма. Отже оформилися. Нас з чоловіком відвели в родзал, оскільки ПБ переповений і дуже багато поступали, тому в палатах місць не було. Але це краще, оскільки ми отримали окрему кімнату з ліжком, де можна було нормально говорити, лежати, ходити, і не треба було виходити в коридор. Чоловік у мене золотий. Ми з ним жартували, розповідали один одному байки, він робив масаж спини і слідкував за періодичністю та тривалістю перейм. Я не знаю, що я би робила та сама.
Потім у мене відійшли води і перейми почали ставати сильнішими і частішими... Так ми провалялися в ліжку і проходили десь до 15,55. Періодично до нас заходили акушерка або лікарка, слухали серцебиття, дивилися, що ми дихаємо під час перейм і йшли далі...
Коли організм вже вимагав тужитися, чоловік покликав лікарку та акушерку. Вони прийшли, глянули на мене і відправили на кріслоприблизно о15,55-16,00.
Перед пологами ми з чоловіком домовлялися, що він буде з нами під час перейм, а потім вийде в коридор. Я не хотіла його змушувати бути під час потуг, оскільки він не виявляв шаленого бажання, а я не хотіла, щоб він робив це лише тому,що я попросила. Але чоловік не вийшов, залишився з нами. Це додало стільки сили, що ви й не уявляєте. Просто відчувати, що він поряд, це прекрасно. це неможливо описати словами...
Отже, ми на кріслі. Довелося зробити один надріз. Неприємно було, але терпимо. Це був єдиний момент, коли я крикнула. Під час потуг відчуваєть не біль, а саме сильний тиск. Таке враження,що тебе щось розриває. Я налаштовувала себе на те, що все буде добре і не одна я народжую, і не одна я через це мушу пройти.
16,15 ми народилися. Наша дівчинка 3700/53. Коли я її побачила, то не повірила очам. Не повірила, що ми народилися, що позаду 9 місяців вагітності. Наш татко поцьомав мене в чоло і відчутно було якийсь трепет його губ. Хотілося пустити сльозу, але не вдалося, зсередини розвивало вже інше почуття - гордість, що в нашій сім"ї народилося нове життя.
Коли доця опинилася на животі, радість переповнювала нас обох. Я ще чекала, коли мені скажуть один раз потужитися, щоб вийшло дитяче місце, але таке враження, що організм сам закомандував і потужився легесенько, і все, дитячого місця вже нема. Ще був процес зашивання, але гормони щастя затьмарили розум і мені було вже всеодно,що там робиться.
Одна з перших думок,що прийшли в голову, була приблизно така: "Народити, то не так вже й важко. Треба буде повторити"
Потім мені допомогли лягти на ліжко. Неонатолог оглянула нашу крихітку. Сказала, що все гаразд. Поставила нам 9/9 :radist:Після огляду дитину поклали до мене, щоб вона поїла.
Через шви мені не можна було сідати 2 дні, тому ми їли лежачи. Це нам не вдавалося. На другий день я вже не могла дивитися як мучиться моя дитина, тому я брала її на руки і ходила з нею, поки вона їла. Руки відпадали, бо їсти вона могла 1,5 години, але задоволення на її обличчі, коли вона їла, варте того.
Ми щасливі :radist: Майбутні мамусі і татусі, народжуйте разом.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Наші пологи почалися більш ніж за місяць до планованої дати. 1 квітня 2007, неділя, ми з друзями в садочку за Науковою на пікніку, я офіційно вже місяць як в декреті. Але на роботу ще тиждень планувала ходити, якраз всі справи позакривати, щоб з чистим сумлінням... Але не так сталося, як гадалося. Вночі почало мене боліти внизу живота, з правого боку, там, де апендикс. Я знаю, де саме має в такому випадку боліти, тому сумнівів практично не було. Чоловіка вирішила не будити, до ранку якось промучилася, ходила по хаті, рачки намагалася спати. Прокинувся. Повідомила йому, сумнівів вже жодних щодо походження болю. Вранці нам обом треба було йти в ЖК здавати аналізи для партнерських пологів, тому поїхали, я першим ділом до терапевта: «В мене апендицит», лікарки, як завжди нема, медсестра розводить руками: «Лікарка вам нічого не скаже, йдіть до гінеколога». Спускаємося, моєї лікарки немає, йду до тієї, що зараз приймає: «В мене апендицит». На що вона дивиться на мене «У вас живіт сиольно опущений, води зараз відійдуть, на збереження!» Навіть не помацала! Пише бомажку... Я в шоці від цього дзвоню на Батальну лікарці, з якою домовлено (Лехновська), кажу, що мене до них на збереження відправляють, але в мене апендицит. Вона радить до них не поспішати, але поїхати до будь-якого хірурга в обласну, нехай глянуть. Їдемо, мені вже сильно болить. Там ловлю першого ліпшого (і слава Богу! Він був просто неперевершений!), кажу, що в мене або апендицит, або води відходять, на що він посміхнувся: «Та ви ж не знаєте, як то має бути» Потім були з пару десятків лікарів різних, що проносилися перед очима, я навіть обличь вже розгледіти не могла, УЗД нирок (бо не знали точно, може то нирки), я вже непритомнію...Нарешті довгоочікуване полегшення, повна анестезія, анестезіолог навіть слова до мене не встиг промовити, як я відрубалася. Операція пройшла вдало, ускладнень жодних не було. Прокинулася в післяопераційній, чоловік поруч, прошу пити. Не можна, лише губи змочити. Нехай так. Поруч лежить ще одна вагітна після апендиктомії! Напевно, то часті трафунки. Наступного ранку в мене почалися дикої інтенсивності скорочення матки, я вирішила, що то перейми! Мене 4 чоловіки на руках в ковдрі несуть в обсервацію ЛОКЛ, мене дивиться старша пані суворого вигляду, каже, що розкриття немає, родити не буду. Чоловік встиг з нею погаркатися, бо спитав, що зі мною збираються робити. В результаті вона відмовилась мене доглядати, передала іншій (знову слава Богу! Чудова лікарка трапилась), Ісаєвій. Поклали під крапельниці, так я пару днів лежала, купа антибіотиків внутрішньовенно, хірург щодня приходив шов дивитися, привели на мене погледіти навіть студіків під керівництвом старого професора...10днів в обсервації я «родила» разом з іншими, щоночі переживала це по клька разів. Тому поспати вдавалося хіба вдень. Вночі під крики жнок матка знову скорочувалася, я аж зубами цокотіла, малий починав битися в живий шов то нозями, то голівкою. Чоловік зі мною там постійно вночі був, його вже весь медперсонал знав, віталися навіть як зі своїм. В лікарки випросила на 1 ніч додому поїхати, хоч нормально поспати, бо вже сили нема. Боляче було труситися в машині по бруківці, але щастя від тієї 1 ночі вдома неміряне! Вранці раненько тихо приїхали назад, мене мають виписувати. Сама пішла до хірурга, він зняв шви, благословив. Гроші брати не хотів, сказав, нехай родить спочатку. Запевняв, що родити сама буду, шов міцний.
6 травня дзвонить Ісаєва, я з нею передомовилася про пологи, бо на Батальну їхати не випадало—після перебування в обсервації в них і родити треба, та й мене Ісаєва цілком влаштовувала! Каже, що їх мають на помивку закривати, треба або пришвидшувати хід подій, або проситися з нею де інде...Кажу, проситися зле, давайте пришвидшувати. 7-го приїхали, оформилися знов в обсервацію, дали 10грн за то. Мабуть, з переляку почалися легкі перейми, чоловік зі мною, робить масаж спини. Шийка завернена дозаду. Ісаєва кличе ту старшу лікарку, вони мені миттю кулаком вивертає шийку, наче аж до горла рукою дістала! Перейми все одно слабкі. Походила так півдня, нічого не почалося, дали мені укольчик заспокійливого і відправили спати. Наступного дня лікарка мені в шийку таблетку якусь вставила, щоб розкриття почалося. З’їсти лише шоколадку та йогурт дозволила, потім клізма. 12:00 дня. Почалися перейми знов, а з часом кров’янисті виділення, через що прокололи води, бо то плацента почала відшаровуватися легко. З проколюванням перейми пішли сильніше, йдемо з манатками в родзал, всі типи дихання з курсів миттю забулися, покладаюся на інстинкти, чоловік сидить навколішки, я колінами йому на коліна стою, прогинаюся, так краще. Трошки на м’ячику. Мене постійно ганяють на крісло слухати серцебиття, потім знов вниз чекати, поки потуги почнуться. Чоловік трохи бризкає на мене води з заздалегідь приготованої пляшки, змочує губи. Взагалі якби не він, я навіть не знаю, як би все пройшло, бо з чоловіком ніякого болю не помічала, він мені дуже допоміг! Нарешті вже на крісло, тужитись погано виходить, бо неправильно тужуся. Вкололи пару разів окситоцин. Врешті-решт голівка почала виходити, я не кричу, бо після тих 10 днів нічних криків собі твердо пообіцяла не кричати, та й не хотілося. Поприходили інші лікарі, та старша також, хоча вона вже не здавалася таким стервом Трошки всі помагають, лікар-чоловік натиснув ліктем на живіт, дитинка майже вийшла! 20:00, малий народився:radist:, я зі сльозами прямо кричу їм, дайте мені дитину! Мого карапуза викладають мені на живіт, пуповині не дали відпульсувати, бо в сусідньому родзали теж вже рожають, акушерка бігом миє руки та несеться туди. В той день прямо завал був! Далі обтерли Штефка, зважили-поміряли, з п’яточки кров взяли, чоловікові сказала ретельно наглядати за персоналом. 8/8 по Апгар, малий смоктати спочатку не дуже хотів, першу добу взагалі відсипався, зате потім...відірвати не могла! В мене одна пелюстка плаценти не вийшла, Ісаєва дістала, зашила мікророзриви шийки матки, було набагато болючіше за самі пологи, я вже не могла дочекатися завершення тієї екзекуції. Нас перевели в 4-місну палату (1-місну перед нами зайняли), непогана, але я дуже шкодувала за 1-місною, бо у всіх, крім нас, в палаті були якісь проблеми з ГВ, всі діти кричали, купа батьків метушилася, а ми втрьох: я, чоловік та карапуз, жодних проблем, тихенько хропемо...Але пробули недовго, вже на 3-й день в обід нас виписали!
Ісаєвій величезна подяка! Чудовий лікар, хоча пологи й пройшли неправильно по всіх параметрах через той поспіх з помивкою (яку потім на 10 днів перенесли...), але я більше тоді переживала за здоров’я синочка, бо операція в мені все перевернула. Частину грошей, що ми їй дали, вона повернула! З рештою персоналу вона сама розрахувалася, ми дали просто загальну суму на всіх і не мали більше клопоту. Всі дні вона також до мене приходила. Нарешті нам вдалося вручити гроші хірургові, він за мене дуже тішився. І чоловіку також безмежно вдячна, бо він зі мною був у найскладніші та найвідповідальніші хвилини! Якщо батько бачить, як народжується його дитина—це запорука щасливої сім’ї!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Думала, чи писати вам історію своїх пологів, тому, що вони були не природні, а шляхом кесаревого розтину. На щастя мало тут таких розповідей.
Води почали відходити мені в районі 21. Потрапили ми в пологовий о 22. за весь час схваток майже не було. В лікарні мене оглянув черговий лікар, і сказав що відкриття невелике, але шийка згладжена. Пізніше довший час сиділа з черговим лікарем розмовляла на коридорі, чекали щоб почались схватки, але їх не було і не було. Коли прийшов мій чоловік нас поклали в родзал, для сімейних пологів. Сам родзал просторий чистенький, посередині одне родильне крісло, збоку кушеточка на яку мене поклали.Негативних відчуттів родильний зал зовсім не викликав. Тішусь, що зі мною був мій коханий чоловік, підтримував він мене дуже сильно, ми сміялись, розмовляли, коли боліло, любий тер мені спинку, це не дуже допомагало, але було приємно,що він є поряд.
ПОтім приїхала моя лікар, оглянула мене, і сказала, що голова моєї крошки не вставляється в таз, але будемо пробувати народжувати природнім шляхом. Схватки почали частішати, але голівка далі була високо.
Далі я погодилась на стимуляцію, під час стимуляції я відчула лише 2 схватки, але по 10 хв.Паралельно слухали серцебиття моєї дівчинки. Під час першої схватки серцебиття впало до 89уд/хв, а другій схватці коли знову впало СБ. мене відразу перевели в операційну. Я відразу погодилась на кесарів розтин, бо коли чуєш що серденько твоєї дитини починає гірше битись, ти готовий на все, лиш би все було добре.(голівка за весь час так і не вставилась:no
Мене дуже швидко перевели в операційну, лікар, анезтезіологог, акушерка, справжні професіонали і дуже хороші люди. Велике і щире їм дякую за своє сонечко.
А далі ......наркоз......голова обертом...
І просинаюсь я в післяопераційній, від того , що мені показують мого ангелика, ще якось вимовляю: "Скільки за Апгар?".Чуючи відповідь 7/8 ...... знову засинаю спокійна від того, що все добре закінчилось.
Під час таких операцій мама прогавляє такий такий важливий момент, як викладання на груди дитини, оцю першу, одну з найважливіших секунд спілкування між мамою і дитям.
Але в даній ситуації по іншому не можна було.
Коли зараз дивлюсь на своє золотко, тішусь тим що воно в мене є, тішусь кожною хвилинкою. А про операцію вже забула.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ну ось і я щось вирішила накалякати про свої пологи
Під час вагітності собі мріяла що народжу доцю 17 липня. Ось і прийшло 17 число, а пологами навіть і не пахне….. Тоді подумалось що 24-го буде в сам раз, діло в тому що всі наші дати з чоловіком закінчуються на 4 або 7 (24 – моє день народження, 27 – його, 17 – синочка, 14 – дати знайомства і одруження, якраз ще однієї сімки не вистачає). Ось на дворі 24 липня – трошки щось ниє внизу животика, але знов не воно : ((( І чомусь малявочка починає себе дивно вести – менше рухається вдень а ввечері нірку в мамі риє і якось дивно здригається. Стає страшно, адже на попередніх узд ставили фетоплацентарну недостатність і передчасне старіння плаценти. Домовляюся зі своєю акушеркою на огляд у лікаря на 25-те липня на ранок. Ох чує моє серце, що додому буду вертатися не сама Старшого синочка лишаю зі свекрухою, а чоловіку кажу « В разі чого я звякну ,а ти мені привезеш мої кульки з речима».
Так от – огляд на кріслі показав що є невеличке розкриття – 2 пальці, але якщо узд покаже що все з плацентою ок то ми можемо повертатися додомцю. УЗД звісно нічого доброго не показало – мало того що ляля була в 39 тижнів по розмірам на 37-38, а плацента…. то ужас!!! Вся в білих крапинках, то якісь там кальцинати які перешкоджають плаценті добре працювати (я потім бачила на власні очі – плацента то така штука як печінка і вся вона була як ніби з крапинками вапна, короче неприємне «зрєліщє»). Виявляється моєму сонечку в животику останнім часом погано поступали поживні речовини з крові і тому вона вдальнійшому народилася манюньою, як акушерка сказала «Ти з тих жінок які під час вагітності самі поправляються, а дитинку тримають на дієті»
Після УЗД не виникало вже жодних запитань і треба було негайно родити. Я звичайно дуже розстроїлася, бо не хотіла ніякої стимуляції, але треба так треба… Виявляється я дарма переживала! Десь через пів години після спуску вод (а Ковальчук їх так легенько спустив що я і не помітила) в мене почалися перейми, відразу з інтервалом 5-6 хвилин, але зовсім не болючі. Приїхав чоловік з наготовленими пакетами (акушерка як побачила спитала чи я часом не на місяць до них прибула:D), і ми сіли в родзалі для сімейних пологів, роздумуючи і гадаючи коли все закінчиться. То була година 12, чоловік казав, що в годині четвертій-п»ятій вроджу, я щось сумнівалася і думала довше буде. Ох як ми були неправі! Перейми ставали все довшими, а інтервал меншим. Я ходила по залу, сміялася з чоловіком, не вірилось що то вже ТОЙ день. Десь близько біля третьої години перейми стали з інтервалом 2-3 хвилини, але болю страшного я не відчувала, було зовсім терпимо, тільки от почалось сильне роздратування на всіх – на чоловіка, який говорив по телефону, на сусідку з сусідньої палати яка вже другу годину стогнала і кричала… І тут… після наступної перейми відчуваю, що починає тужити! Я в шоці що то ВЖЕ так скоро, як то так, мені ж навіть капельницю не робили (хоча хотіли, а не встигли). Одним словом в мене почались потуги, я одним роздратованим оком як глянула на чоловіка так і випалила – ВИЙДИ :D Сама не знаю чому, чи то підсвідомий страх що він буде бачити як мене ріжуть-зашивають, чи знервував його жалібний погляд і питання «Що,дуже болить?» Короче він вийшов, я швидко запригнула на то крісло без східців і чую припливи потуг, а біля мене тільки акушерка! Я в паніці! Питаю «Де лікар? Де неонатолог? Де всі???» Вона керує не тужитись, а тільки дихати. Як не тужитись, як воно само тужить і я вже відчуваю голівку між ногами??? Нарешті прийшла дитяча лікарка і санітарка, а лікаря нема… З тими «Не тужся, а просто дихай» я і вродила  Дитина сама вилізла на волю. Всі відразу «Ой яка маленька, ой яка красуня, а яка крикуха, співачкою буде і т.д і т.п.», а я вже їх не слухаю а тільки очі дивляться за дитинкою, хочеться по швидше пригорнути і поцьомати Тут згадую за себе і питаю «Розрізи-розриви є?», «Ні, тільки тріщинка на губі, зараз лікар зашиє». НАРЕШТІ прийшов лікар! Зробив чистку (малоприємно я вам скажу, але мусь із-за тої плаценти) і зашивши сказав «Ню-ню, ви ще скажіть що тяжко родили». Потім впустили татка, він нас сфоткав з доцьою на тому дурнуватому кріслі без східців і десь через 15 хвилин мене переложили на кушетку щоб перший раз прикласти до циці дитинку Через 2 години перевели в палату від Антошки на третій поверх, і вже через якісь пів години я бігала по палаті «як молода» і розкладала свої клунки :D
Всім майбутнім матусям щиро реально бажаю таких легких неболючих швидких пологів як у мене!!! Це було неперевершено. Через років десять думаю все повторити!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Напишу і я про свої пологи.
Все почалось в п’ятницю, 18 липня (хоча ПДР в мене була на 30 липня). О 5:30 я прокинулась від того, що мені щось тече по ногах. Встала з ліжка і побачила під собою калюжку. Подумала, що то почали підтікати води, почала прислухатись до себе – перейм як таких не відчувала, просто трохи нило низом живота і поясниця. Але я вирішила ще не будити чоловіка і дала йому ще поспати до 7:45 (коли задзвонив будильник). Коли чоловік прокинувся, схвильовано сказала йому, що «почалось», але ще відпустила в терміновій справі і заїхати на роботу, щоб відпроситись. Десь біля 11 подзвонила лікарю, з котрим було домовлено про пологи – він сказав негайно приїжджати. Біля 12 ми були в пологовому (це перша річ, про яку я жалкую). Лікар мене оглянув (про те, наскільки це було боляче, я промовчу), сказав, що навколоплідний міхур цілий і то були не води, а пробка і відпустив додому. Думаю, що його «огляд» спричинив подальші події. Далі мене цілий день сильно боліла поясниця і хапало живіт. Але на ранок наступного дня вже нічого не боліло.
В суботу, 19 липня, близько 22:00 мене знову почав хапати живіт, при чому з певною періодичністю – 15-20 хвилин. Я повідомила чоловікові, що вроді дійсно починається і тому треба лягати спати чоловік спав, а я то спала, то прокидалась на хапання, то ходила по хаті. Вистачило мене до 4 години ночі, коли я вже не могла спати, тому підняла чоловіка і ми помаленьку почали збиратись в пологовий. Приїхали туди ми біля 6 години ранку в неділю, 20 липня. Мене оглянув черговий лікар – сказав, що відкриття 1 палець, але в телефонному режимі з моїм лікарем вони вирішили залишити мене в пологовому (друга річ, про яку я жалкую). Мене оформили і відвели нас з чоловіком в родзал – благо він був далеко від їхнього «поста», тому нас рідко турбували. Ми в основному спали (з чого потім приколювались лікарі – що в обнімочку), трохи ходили, розмовляли, жартували, чоловік робив мені масаж, а я час від часу ходила «на пост», щоб мені поміряли тиск (бо мала під час вагітності проблеми з тиском). Перейми частішали і сильнішали.
О 14:00 приїхав мій лікар, оглянув мене і сказав, що відкриття 3 см (всього лиш!!!). Сказав, що приїде о 19 ще раз. Тим часом чоловік поїхав по піцу, бо ми вранці нічого не їли. На 19 годину в мене перейми були кожні 3-5 хвилин… а з сусіднього родзалу повели кесарити дівчину, в котрої перейми були з 23 години суботи, з 9 ранку її стимулювали, а відкриття так і не було
Оглянув мене лікар, сказав, що відкриття 4 см, що почали підтікати води, тому взяв і спустив їх (!), сказав, що треба стимулювати і якщо не буде матка відкриватись, то, можливо, доведеться кесарити.
Близько 20:00 мені поставили крапельницю і тут «панєслась»! Мною почало трясти, мене вирвало… а далі все було як в тумані – перейми були такими болючими, що я скавуліла, між переймами я провалювалась, на перейми навіть очей не відкривала. Пробували різні пози, масажі і т.д., але нічого не допомагало. Але, як потім з’ясувалось, то були тільки квіточки. Ягідки пішли пізніше – коли мене почало дико тужити, а відкриття тільки 7 см і дитина ще високо, тобто тужитись не можна. Це була, мабуть, найгірша година в моєму житті – тужило просто неймовірно, передихувати було важко, бо тягнуло на рвоту. Добре, що чоловік був поруч, бо я чула тільки його голос – «дихай!», «не тужся!», «пожалій бейбіка!» - тільки завдяки йому я так-сяк не тужилась.
Нарешті тужитись дозволили, але сказати лізти в то дурацьке крісло – блін, наскільки воно незручне! То просто нема слів! В ньому я толком не могла потужитись – тужилась «в лице», та і сил вже не дуже було після того веселої години. Кілька разів прошу дозволити повернутись на ліжко – мене «не чують»…
І от лежу я в тому дурацькому кріслі, проходить перша перейма, друга, п’ята, а результату майже нема. Акушерка вже прицілюється до витискання дитини, але чоловік прибив це «на корню». Я йому ще до пологів строго-настрого казала не дозволити витискати дитину – хай вже краще мене розріжуть, якщо що. Ото я лежу і усвідомлюю всі перспективи, які переді мною відкриваються – або витискання дитини, або різання мене…лікар дає мені половинку якоїсь таблеточки – під язик. Теж не надто хороші моменти, та таблетка тільки заважає тужитись, а ще сильно заважає катетер на руці (як потім з’ясувалось, що мені вже нічого не капало, а через нього кров вверх йшла) . Думаю, що вже треба щось робити. На наступну перейму вже 3 рази нормально тужусь – прорізається голівка, пече…, акушерка жартує, що я «впала в нерви» - ага, з вами не впадеш! Чоловік іде по фотоапарат. І на наступну перейму «вискакує» моя малявочка – акушерка ледве встигає зловити 23:10…
А далі мого зайчика обтирають, важать (3800), міряють (54 см), я кілька разів прошу дати мені його нарешті на живіт, на мене ще зляться. Правда, через 4 хвилини після народження таки викладають мою крихітку мені на живіт. Чоловік плаче… а я навіть не маю сили, щоб поплакати… Далі чистка – добре, що в мене була дитина на животі – то я хоч не так сильно біль відчувала, слова лікаря, що розривів нема, є тільки маленька тріщинка, яку навіть зашивати не треба…
Потім мого сонечка одягають і дають на руки таткові, який знову плаче… мені в той час дозволяють злізти з того крісла, перелягти на ліжко, дають дитинку – перше прикладання до грудей, 23:35.
Я упущу розповідь ще про деякі неприємні моменти перебування в пологовому і про те, як я воювала за своє право відмови від прививки, як мене називали поганою мамою, погрожували, залякували…На щастя, це все минулось і зараз я сиджу і милуюсь своєю крихіткою…
Чи задоволена я своїми пологами? – Ні. Але добре, що обійшлось хоч так.
Чи хочу я ще дітей? – ТАК, однозначно. Але навряд чи я піду їх народжувати в той же пологовий і до того ж лікаря…
А найбільше я вдячна своєму коханому чоловікові – не знаю, як би я то все пережила і що б я там робила без нього…

p.s. вибачте, що так многабукав:shy:

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті і я напишу свої враження пережитого Спеціально чекала пару тижнів – може не так жахливо вийде як тоді сприйнялось
Словом…
Вагітність у мене була дуууже легка, якийсь маленький токсикоз, трохи наприкінці ноги спухали, набрала в сумі тіко 9-10 кг, але загалом все було пречудесно + до того десь за два тижні до пологів мені втрапила на очі книжка Грантлі Дік-Ріда «Роди без страху» і вона помогла – позбавила мене страху пологів на ті два тижні що лишилось Ця вся попередня чудесність і легкість призвели до того, що я геть виявилась не готова до пологів як болючого і НАСТІЛЬКИ болючого процесу
Початком процесу були тренувальні перейми в ніч з 13 на 14 серпня, було боляче, але я пересижувала на фітболі і загалом нічка пройшла терпимо 14-го вдень я відіспалась і тішилась що вже скоро в ніч з 14 на 15 перейми були з інтервалом 20-17 хвилин і вже не припинялись аж до пологів…то мабуть сімейний спосіб життя, а ми з мужем абсолютні сови, дався взнаки, що «переймалась» я переважно ночами інтервал між переймами засікав муж і особливістю мого організму виявився нечіткий інтервал, тобто перейми йшли 20-17-17-20-17…..15….і т.д. Ми думали шо то знов тренувальні але просто якісь фірмові, але стало ясно, що тенденція до скорочення Є. Заодно і сумки до пологового склали, ще та була нічка правда зранку мене чекали дві неприємні штуки – почався розлад шлунку і блювота я троха переживала, бо тоді ше не знала, шо блювота може бути реакцією на розкриття матки. Позвонила я своїй майбутній родильній лікарці Леськів В.Д. і кажу: інтервал 15-17 хвилин…шо тепер? Вона каже: приїзди на огляд. Я запитала чи з речима, але мені відповіли шо то ше зовсім рано, їдь так…
Приїхала я на Батальну, Леськів мене оглянула, сказала що є розкриття 2 пальці і що коли інтервал між переймами буде 5 хв то можна викликати таксі і звонити їй що ми вже їдемо. Мені після огляду стало легше і я намірилась з Батальної пішки в центр перейтися – як то казала моя коліжанка: «більше ходиш-легше вродиш» . та дееее….я дійшла до найближчої зупинки, сіла і викликала таксі, бо біль був такий шо я й сидіти толком не могла не те шо кудись гуляти
День перед пологами я запам»ятаю надовго – це були суцільні перейми, рвота і розлад шлунку…їсти я вже не хотіла, все-дно все верталось через 30 хвилин, пила воду і чайчик з шипшини, щоб не було зневоднення організму, тай блювати водою легше ніж колишніми твердими продуктами…
Між тим чоловік регулярно заміряв інтервал, але мене, за моїм проханням, про графік не інформував, щоб я себе не настроювала ні на що, а просто передихувала. Так все і тривало – я спала між переймами або бігала до туалету на здибанки з білим другом. Велике дякую моїй майбутній кумі, взнавши шо в мене перейми і що вже скоро, вона прийшла, морально підтримала, позасікала інтервал пару годин, поки муж на роботу вибігав. В той момент це була неоціненна моральна підтримка. День підходив до вечора, а зміни було всього дві – скорочувався інтервал і я вже не мала сили пити воду тому вертала жовч… з інтервалом була проблема, бо він і далі стрибав 7-5-7 хвилин. В 23 годині проміжок став 3-5-3-4 хвилини…ми вирішили викликати таксі. Я б тоді і ше трохи дома побула, але пологи перші, ми боялись, що інтервал стрибне до 3-1 хвилина, а народжувати в таксі не хотілось…
Приїхали….зареєструвались….клізма мені не грозила, я й так була пуста з обидвох сторін, і бриття теж не потребувала… якийсь лікар оглянув, сказав, що розкриття 3 пальці, з чого я була геть здивована, так весь день мучитись і на так мало розкрилось.. привели нас в родзал і я втішилась, що вже бачила фото подібних залів, а то б те крісло з рудою цератою мене не надихнуло заодно спитала санітарку, як на нього вилазити і тепер ділюсь досвідом для майбутніх бажаючих – спираєтесь долонями на гачки для ніг, стаєте одною ногою на перекладину між ніжками і вижимаєтесь. Це все робиться спиною до крісла. Лікарка потім була здивована коли побачила що я вмію вилазити, хоч вона і не казала мені як десь за півгодинки після реєстрації приїхала лікарка і сказала, що для прискорення пологів можна використати якісь свічі, від чого я відмовилась, тоді вона порадила ходити, щоб скоротити інтервал між переймами, бо він, як тіко ми приїхали в ПБ завмер на 4 хвилинах і фсьо…по мені нарешті стало можна годинник звіряти…словом я ходила…десь до 1-ї ночі, інтервал став 1 хвилина, але води не відходять…і не підтікають…я вже там і Бозю просила і все що завгодно, а води на місці Леськів каже: пробиваєм. Я відмовляюсь…відкриття потрібного нема, чого їх пробивати….вирішили почекати ще 2 години…за дві годи я вже не бігала а повзала по родзалу, тримаючись за чоловікову руку, а води на місці…а біль такий шо то капець… в 3-й прийшла лікарка, подивилась на кріслі, каже води починають підтікати, але ти вже слабка, або проколюєм, або чекаєм поки геть змучишся і тоді точно крапельниця…
Словом прокололи мені води і я так розумію, що пробувала лікарка відкривати матку, бо було боляче і мені тоді здавалося, що навіть дуже…наївна, я не знала ще як то ДУЖЕ… до 5-ї я далі ходила, але з мене капала кров, то так мені пояснили рештки вод такі з кров»ю…в п»ятій я вже від болю втратила рештки гідності і здатність хоч якось мислити, народжувати вже не хотілось, хотілось лягти в якийсь куточок і щоб мене ніхто не чіпав. Всі ці жахливі миті зі мною був муж – дихав, підтримував, заспокоював, тільки не втішав, бо я просила мене не жаліти – це збиває з позитивного настрою отже в 5-й я думала тіко про те як би не заволати до лікарки чи акушерки славнозвісну фразу «робіть хоч що не будь!!!», я знала, що мені та фраза не поможе, хіба знов згадають про окситоцинову крапельницю….дитинці регулярно міряли серцебиття, воно було хорошим, тому офіційної причини до стимулювання чи тиску на мене не було...тим часом простимульована рожениця в сусідній палаті вже народила…це якось недодавало оптимізму…прийшла змучена безсонною ніччю Леськів і знов почала капати – інколи жінці треба допомогти, я вже виснажена, мої перейми недостатньої сили…словом, цибуля не була цибулястою…а ще в мене не була достатньо розкрита матка і мені її розкрили. Гіршого по фізичних відчуттях в мене за всі 26 років ще не було. Є жінки які всі пологи переживають без єдиного крику, вони просто молодці, але я до них не відношусь, мої зойки під час тієї процедури було дуже далеко чути.
Далі я навіть толком відтворити не можу…я погодилась на три окситоцинові таблетки, тужити почало десь в 6-30, десь по 7-й мене запросили на стіл, а в 7-45 народилась наша доця, її хлюпнули мені на живіт і в неї було чорняве волосячко хвильками, ще я пропильнувала щоб до строку пуповину не обрізали, в процесі потуг мене дорізали звісно, тому опісля наклали шов, але тіко один.
Чоловік був зі мною до самого фінішу, на потугах підтримував голову…Сам момент народження був просто неймовірним для нас всіх трьох. Я тепер знаю, що справжня сім»я починається з народження нового життя. Ми разом додали в цей світ щось нове, нове і хороше
П.С. перейми я передихувала з посмішкою, тому що це допомагає розслабити мускулатуру матки ту яка керується з головного мозку, м»язи обличчя і ті м»язи якость там пов»язані…з посмішки незважаючи на другу добу перейм лікарі просто фігіли а ще мені моя «цьопочка показала свою посмішку в перший же день….словом все закінчилось щасливо

 

ну от і я вам розповім історію нашого народження
отже в середу 27 серпня на 9.00 я була на Джамбула.Мене оформили в мою ,ставши за 2 тижні перебування на підтримці,"рідну" патологію:bazar: прийшла в палату,познайомилась з дівчатками-вони всі чекали на кесарський розтин,отже,я подумала,стогнати в палаті ночами буду лише я:shutup: цілий день я чекала поки прийде мій лікар(Данков) і огляне мене і скаже,шо нам робити,бо вже пішов 41 тиждень,а мене ніц не болить,якісь тренувальні схватки і то невідчутні.о 20 вечора пийшов лікар,пішли на огляд-він мене дивиться і каже"ну шо?когда рожать хочнешь?сегодня хочешь?",я відповідаю"мені всеодно ,коли вилізе",ну він шось там мені пощупаві пішла пробка геть:shutup: сказав збирати речі,за годину піти на клізму і в передпологову.сказав,що він їде додому поїсте,приїде за часа 2 і будемо рожать.(а чоловік пішов в цей час до сестри на іменини)я зібрала речі і тут мене почало припирати "по большому" в туалет і пішла якась слиз з кров'ю-пробка.далі клізма(абсолютно безболісно),похід в передпологову(я була ше з одною дівчиною,нас Данков попарно відправив).там вже з лбіду стогнала одна кубіта під капельницею і вигляд в неї був ЖАХЛИВИЙ..я втікла в коридор гуляти шоб того не бачити.позвонила чоловіку,сказала,щоб не пив більше,а збирався до мене,бо я рожаю(він працює також на Джамбула).невдовзі приїхав лікар ,я вилізла ше раз на крісло-мені спустили води(був плоский міхур,прийшлося би довго чекати,поки сам лопне,а за той час могли би і води позеленіти)..лікарю я довіряла і знала,що він знає що робить,тому не панікувала.вкололи мені атропін,перевдягнули в лікарняне і поставили крапельницю(при кожній цій дії постійно питала,а шо тоє і нашо воно? казали шо крапельниці в них ставлять всім для профілактики,щоб у випадку чого-можна було одразу прийняти якісь міри).короче...за пару хвилин почалися схватки через кожні 5 хв,зовсім не больно!!!приїхав чоловік(на Джамбула були в нам партнерські пологи-прикалувався лікар),помагав мені дихати,подава воду...я лежала і передихувала схватки(а то найголовніше-розслабити обличчя і дихати,а ше закрити очі і намагатися собі говорити,шо то робота і треба будуть сили на роди),короче десь з 23 години я мала регулярні схватки.та кубіта,шо стогнала вже пішла на крісло-було чути як вона волала,а потім ПЛАЧ ЛЯЛІ-я посміхалася,що ше і нам недовго. потім повели на крісло і ту дівчину шо була зі мною...а потім,десь в 24:30 мене почало так припитрати ..кажу я невитримую,хочу в туалетчоловік сміється,каже-рожаем:radist:він все слухав лялі сердечко і помагав морально.десь біля 2 нас перевели в родзал і мене почало реально тужити,послали по лікаря...каже,що бачать чуб..я вже вся в очікуванні-злюся шо чоловік баче чуб,а я ні:shutup:тут лікар каже"собери сейчас всю злость на меня и вперед!" а сам маже мені шось там (для того шоб розрізати),а воно так лоскоче,я кажу йому,що не можу злитися,бо він мене лоскоче і тут як затуже за пару потуг мені на пузо вишльопнули моє чудо,яке так смішно заплакало,відтопирюючи нижню губу,ну прям як я коли шось в чоловіка випрошую..:oвона була така мокра,волосатенька,такі кумедні оченята ,руці манюсінькі...лікар каже"время 2:50",девочка"...далі все як в тумані...зашивання,промивання..все то неприємна процедура,але болі-абсолютно ноль,очі слідкують за доцьою,вуха намагаються вловити її голос і те,що говорить педіатр..8/9 по Апгар..53 см...3550..я щаслива. потім прикладання теплого комочка до циці,і перші наші з чоловіком сльози радості разом
єдине шо було боляче-катетор після родів,і то на пару секунд,все інше(роди,схватка) фізично важко,але не боляче!
за 2 годигни нас з донечкою перевели до палати Антошка,одномісної і ми солодко засопвіли ,втомленні процесом народження!
ось так пройшли внас пологи-щасливо і безлболісно! за роки 2-3 з радістю повторю ше! бажаю вам усім легких пологів!:radist:

і ще одне!любі вагітні,якщо ви читаєте(а ви читаєте) тут дописи,знайте!!! родити МОЖНА без болі..настройтесь на то і запевняйте себе,що все пройде нормально..воно все якось так одне за одним пішло...я і сама не сподівалася шо за 4 години народжу...і не бійтеся родів,то є щастя!коли сам чуєш,як породіллі стогнуть (коли ше не родила) то здається,що їм несамовито боляче і важко,насправді то не так,в родах треба дихати і окати важко-то помагає,а з боку завжди все жахливіше виглядає,аніж є насправді.і слухайте,шо каже акушерка і лікар,а не робіть по-свому..треба передихати схватку-передихайте,треба сильно тиснути-тисніть...вам все скажуть як і все буде вері гуд!головне в це вірити і настроїтись на позитив! родити-це фізично важко,але біль-не обов'язково!

 

нарешті наважилась писати про свої пологи. хоч лікарем задоволена (дав доносити, не стимулював окситоцином), але самим процесом не дуже, бо ним командувала більше акушерка чим лікар.
отже, повернулись ми з чоловіком з дня народження, поки зробили всі звичайні вечірні процедури, лягли спати біля півночі. і тут до мене дійшло, що спати цієї ночі не доведеться - перейми йшли з інтервалом 9-10 хвилин. розбудила милого, сказала, що пора, діємо за наперед написаним планом (який він не читав, хоч листочок висів на холодильнику поки я з пологового не вернулась). милий розгубився, добре, що вдітись не забув, тому процесом прийшлось керувати мені (казати, де що лежить, де написані номера таксі, дзвонити лікарю і т.д.), одночасно приводячи себе в порядок.
а тут, як на зло,під"їзд до дому розрили, дорогу ремонтували... добре, що таксист попався хороший: швидко приїхав, знайшов як під"їхати, оперативно і акуратно підвіз до роддому. в роддомі - звичайна процедура записування (дооовга), огляд і пішли в сімейний родзал. десь по дорозі відійшли води, схватки стали більш вічутні, але, загалом, терпимі (під час місячних і гірше бувало). основну масу часу провела на м"ячі - класна штука, на ній же читала і підписувала всі документи.
а потім почалось неприємне: акушерка наказала (!!!) лягти на бік на ліжко, бо так краще, вколола "гарячий укол" і ще якусь штуку, ентропін чи атропін, не пам"ятаю точно назви (без інструкції лікаря!!!потім на попі і на венах були хороші синяки). і тут почало тужити - от це було важко: не тужитись, коли тужить. а та красуня ще й кричить: "не тужся!!!тут багато крові!!!це погано!!!" - як в такій ситуації розслабитись?! і так значно більше 1-2 перейм коли пустили на крісло - також заважала працювати своїми коментарями-командами ("какай!!!какай!!!"), ще й різанула промежину (потім сказала лікарю, що так треба було, бо було обвиття, а я слабо тужилась).прикро, що то все було при чоловікові, який на стільки розгубився, що навіть не попросив акушерку вести себе коректніше (як потім вияснилось, він вважав що то нормальний перебіг пологів і нормальна поведінка лікарів-професіоналів)
на щастя, ці моральні екзекуції закінчились досить швидко - в 4,30 народився наш синочок, наше сонечко.
з того зробила наступні висновки:
-пологи - це не страшно, хочу ще донечку
-курси рулять - завдяки їм я була відносно спокійна під час пологів і отримала масу позитивних емоцій та інформації протягом вагітності (шкода, шо не використала всі набуті там знання і не розслабилась - тоді б не мала шва)
-чоловіка на наступні пологи допущу тільки в тому випадку, коли суттєво поповнить свої знання і підготується, якщо ні - хай кукає під вікнами (можете закидати тапками за цю фразу, але я маю причини так написати: просила не раз, щоб підготувався - даремно. хоч його присутність підтримала морально, але бажані були і певні дії)

саме смішне, що потім, коли та ж акушерка мені знімала шви, ми розговорились і вона виявилась не такою поганою людиною