Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті наважилась написати про свої пологи, якщо чесно, то вже встигла трохи призабути, а це всього-навсього 7 місяців пройшло Вагітність я переходила чудово, бігала до останнього на роботу, гасала по магазинах, їздила на конференції, і тому подібне...одним словом ніякий труднощів і клопотів небуло...Термін нам поставили на 12 лютого, але чогось за своїми підрахунками думала, що буде швидше...Але минає час і вже ось 11 лютого 23:30 ночі і мені недає спокою, чому це я ненароджую, а вже завтра ж 12...Ще собі пригадалось, що 3 березня маю страшний екзамен при комісії( від екзаменц мені не викрутитись)...От я собі подумала, мушу народити завтра, бо ж до екзамену, ще требі відійти та й скільки можна чекати :xaxa:....Тут я чоловіка підриваю і йдемо ми до лікарні пішочком...А це зима, мороз і далека дорога (1 годину пішком)...Чоловік пропонує поїхати на таксі, але я відмовилась, бо дуже добре почувалась і дууууже хотіла вже народити....Приплентались ми до лікарні, лікар оглянув і мене трохи приголомшив, що відкриття вже на 3 пальці :8: Я зраділа несамовито просто, подумала от і дочекалась Нас відправили додому за речами (бо я чогось навіть забула про них) і я ще трошки подрімала, якщо то так можна назвати і назад до лікарні, десь о 4-5 годині ночі ...Поки зробили усі необхідні процедурки (клізми на щастя не робили) і відправили до родової зали, там я була десь о 7 годині..Але лежати мені явно не хотілось і я почала намотувати круги, тільки приходила на процедурки А, хотіла сказати, мене вже трохи поболювало, але терпимо досить...Чоловіка я відправила додому відпочити, нехотіла щоб він разом зі мною круги намотував Болі ставали сильнішими, але терпимі і вже питаю як там, а вони вже ось-ось і скоро :xaxa: Тут прийшов чоловік і якраз встиг на самі роди...Болі сильніші і сильніші, але терпимі і тільки чую, ну все остання потуга і буде готово...І справді о 11:05 я стала мамусею....Мого синочка поклали мені на животика, я встигла приголубити і його забрали на процедурки... татусь вже був з ним А мене чекала процедура зашивання...Боляче небуло абсолютно, а я мала так багато сил, що було враження що могла ще раз народити Лікарі і медсестри були пречудові, ми жартували і я навіть незамітила як пролетів час і мені принесли мого синка, такого гарнючого і лагідного Отака собі історія ....Сподіваюсь вас я невтомила своєю розповіддю...
А додам ще, я народжувала в Польщі і за народженя дитинки ми нічогісінько неплатили, а умови і увага мед.персоналу була просто чудово!!! За що я їм дуже вдячна...

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Як народився Артур (4860, 4-й пологовий будинок м.Київ)

Вагітність моя була запланованою – в 30 років пора б уже й про первістка подумати. Отже, одного разу ми з чоловіком покинули пити ріґевідон і стали дивитися, що з того буде. Довго експериментувати не довелось: Артур, здається, тільки того й чекав. На четвертий день затримки тест висвітив дві смужки, а за три тижні по тому на мені перестали защіпатися джинси. Урра, процес пішов.

Всю вагітність мене переслідували страшенна сентиментальність та обжерливість. Ну нічого не могла з собою зробити! Набрала за вагітність аж 30 кг. Термін пологів в обмінній карті стояв 7 березня 2003 року. На оглядах в ЖК лікар, обмірюючи мій величезний живіт, говорила про велику дитину.

Живіт, дійсно, був величезний. 6 березня до нас у гості приїхав майбутній дід, який півдня з деяким перестрахом клацав на нього фотоапаратом. Як виявилося, це були знімки останнього дня вагітності. Артурчик народився чітко за приписом в обмінній карті, 7 березня.

Тренувальні перейми я відчувала вже давно, вони були безболісні. В 00 годин 7 березня: нарешті щось новеньке - перші болючі перейми. Передусім: народжую чи ще ні? Перейми мусять бути регулярними. Тож беру олівець, годинник, записую. Ніби й регулярні, а ніби й ні. То півгодини перерва, то 20 хвилин, то 15. Так безталанно провела всю ніч. Але з четвертої до п’ятої ранку перейм не було. Ой як шкода! Йду спати. Як виявилося, рівно до шостої ранку. О шостій перейми поновилися. Знову сиджу з олівцем: то 20 хвилин перерва, то 15. Регулярно це чи ні, хто б мені сказав???

О 8 ранку виникла ідея: мудрі люди радять сили берегти. Біль посилюється. І потім, якщо я таки не народжую (ага, ще сумнівалася), то, як писали десь на форумі, корисно залізти в ванну. Вона розслабить і несправжні перейми припиняться. Набираю ванну, кладу туди марганцовки, чим особливо пишаюся: давно її в аптеках не продають, а в мене є запас! Залізаю: експериментуємо далі. Олівець і годинник зі мною. На розмоклому папері виводжу час переймів. І бачу, що перерви вкоротились. То 10, то 15 хвилин. Сумнівів вже не лишається.

Ну, поскільки я вже така передбачлива, то тут вирішила, що саме час зробити клізму. Тепер у пологовому цей пункт мені не загрожуватиме. Після клізми перерви між переймами одразу вкоротилися до 5 хвилин і стали абсолютно однаковими. Саме час будити чоловіка і збиратися в пологовий.

Набираю номер лікаря, з якою давно вже домовилась, що саме вона прийматиме пологи. О щастя – вона тільки що вийшла на зміну. Доповідаю: «Тетяна Василівна! В мене перейми щоп’ять хвилин.» Отримую коротку й логічну відповідь: «Ну то приїжджайте».

Зупинка вийшла з машиною. Виявилося, що організувати це діло зранку на київській Троєщині непросто. Таксі за викликом? Зателефонували. Сидимо, дивимось на телефон. (Сидіти під час перейм, виявляється, зручно одночасно на двох кріслах). Перейми доволі болючі. Телефонує служба: «Скажите, а вот через полчаса машина вас устроит?» Добре, кажу, нехай. Чекаємо. Наступний дзвінок: «Вы знаете, с машинами напряженка, а вот если бы через час?» Дякуємо й відмовляємось.

Жоден водій приватної машини не погодився на умовляння майбутнього тата завезти дружину до пологового. Довелося телефонувати 03.
Треба сказати, що поїздка на «швидкій» лишила доволі неприємне враження. Отже, десь за 20 хвилин в квартиру всунулися дві похмурі тітки і з порога скомандували: «Документи!» (йшлося про обмінну карту). На обмінній карті стояло: «Госпіталізувати в 4-й пологовий будинок». Тут почалася сварка. Ми щось не здогадалися дати гроші за «ізвоз» одразу, а зробили це тільки по доставці. Тож всю дорогу вислуховували про те, що ніхто не зобов’язаний нас возити туди, де ми хочемо. Але на лайку не зважали: наші справи важливіші. Везуть, то й добре. Було весело підстрибувати на київських ямах – вперше ж у житті їду родити.

Отже, 11 година ранку 7 березня. Тетяна Василівна, оглянувши мене на кріслі, весело констатує: «Мы хорошо рожаем», і тут же, без попередження, страшнуватим гачком відкупорює плідний міхур: води прозорі – дитина чується добре... Досить великий, - попереджають мене, - схоже, 3700-3900...

Піднімаюся з крісла. Ми з лікарем дивимось на мій опалий живіт і бачимо дивну річ: він ніби на дві частини розділився. Зверху лишився помітний «горб». При натисканні ця штука рухається. Тетяна Василівна так здивовано питає «А ЦЕ що в тебе?» (Ну нічого собі, а хто мене тричі на ультразвуці дивився??) Я не знаю. Говорю – я давно помітила цю штуку, вона росла разом з животом. Я гадала, що це якась частина дитини. Коротше, лишили цю тему і пішли родити. Як потім виявилося, довелось через якийсь час до неї повернутись.

Постелила мені санітарочка в палаті, яка в 4-му київському пологовому і передпологова, і післяпологова. Тобто, дві її мешканки вже чекали маленьких на годування. (Пологовий старорадянського зразка – мами і діти окремо). Спочатку мене трохи гнітила присутність сусідок, потім стало не до цього: практично одразу мені поставили «фон» - крапельницю зі стимулятором. На мої не досить рішучі спроби відмовитись лікар сказала: «Ты чего, это же отличная вещь, ты сейчас за три часа отстреляешься и будешь лежать отдыхать. И вообще, ты сюда рожать приехала или врачей учить?». Ну добре... Я ж, дійсно, прийшла до цієї лікарки за рекомендацією як до доброго спеціаліста.

Акушерка прийшла з анкетою, між переймами я відповіла на стандартні питання. Потім мене залишили в спокої, але Тетяна Василівна сиділа тут же за ширмою. Писала якісь папери. Такий варіант виявився для мене найкращим. ДУЖЕ погано, коли заважають. Я оцінила різницю, коли поряд навіщось розсілися чотири медсестрички і стали про щось своє щебетати. Заважають – страшно, а зігнати сил немає.

Час – з 12 до 17 години. Було ДУЖЕ боляче. Вставати не можна було через крапельницю. Підходили до мене різні люди, говорили і хороше, й погане. Погане:«Чего ты нас задерживаешь? Я из-за тебя со смены никак не уйду». «Ну чего ты стонешь, все рожают и ничего» - це, так би мовити, молодший персонал «відривався». Хороше: акушерка підійшла один раз, але своїми словами реально мені допомогла. Каже: «Всё правильно делаешь, но дыши потише, не так интенсивно». Дійсно, стало легше. Медсестричка приходила зводити в туалет - штатив з крапельницею слідом нести. Хочеш чи ні? Та звідки я знаю, тут нічого не зрозуміти. Ну, повзу про всяк випадок. Тетяна Василівна приходила РОЗТЯГАТИ ПАЛЬЦЯМИ ШИЙКУ... Тут і закричати довелось.

В одну перейму вміщується одноразове прочитання молитви «Отче наш». Щоб не фіксуватися на болю і щоб біль не диктував поведінки. Від крику стримувало усвідомлення: перестанеш правильно дихати, почнеш кричати - буде ЩЕ ГІРШЕ. Це стримувало, не кричала. Між ділом щось мені вкололи, сказали – знеболююче, ефекту нуль.

Перейми раз на півхвилини-хвилину. Між ними виходило трохи поспати. Снився сон з продовженням. Ніби чоловік поруч сидить і говорить мені: «Ну давай, пока есть время, я тебе что-нибудь расскажу.». Я кажу - давай. Він – «Ну вот Усама Бин Ладен...» Я говорю – «Нет, давай не про Усаму, а о чем-нибудь другом». Він тоді: "Ага. Тогда я о почтовых марках расскажу». І я слухаю дещо цікавого про поштові марки. Потім починається перейма, я кажу - ну, я зараз, почекай. Прокидаюсь; а після чергової перейми слухаю продовження розповіді про поштові марки.

Знову приходила Тетяна Василівна дивитись відкриття. Напевно, воно було вже повним, тому що з цього часу мене регулярно питали, чи не тужить часом. Та ні, на жаль… Крапельниця капає, вже й пляшку змінили; болючі перейми раз на півхвилини продовжуються й продовжуються.

...Невеличкий відступ. Всі пологи в цьому закладі проходили за одним сценарієм – пізніше я досить надивилася на це. Сценарій виглядав так: спочатку в жінки перейми несильні, вона ходить; потім їй проколюють плідний міхур, ставлять «фон» і вона лежить; потім вона страждає й проситься; потім перестає плакати й починає «працювати» - вочевидь, на страждання не лишається сил; а за годинку її вже ведуть у пологову. Все разом ніколи не займало більш як 8 годин.

Ближче до третьої дня і я більше не стогну, а тільки дихаю. Відкриття кажуть, повне, а голівка не просувається. З третьої до п’ятої мене часто приходять оглядати, й питають, чи не тужить. Ні... Питаю кожного разу: «Ну что, продвинулся???» Мені відповідають –«Да, да, все идет хорошо...» А самі... Вийдуть в коридор, а я прекрасно всі їх розмови чую: - "Ну что?" - "Да ничего, все так же". Тут я й занепала духом. Відчуття таке, ніби я в пастці, звідки ніколи вже не вибратись. Далі тільки смерть. І біль продовжується.

Ще один "ліричний відступ". Біля мене того дня побувало дуже багато різного медичного народу. Чому? Я народжувала одна у всьому відділенні. Час був – за тиждень до повного Місяця. Протягом цього тижня кількість породіль збільшувалася з кожним днем, і в день повного Місяця досягла 15. Напевно, що зв’язок, а не співпадіння.

Близько половини шостої з подачі Тетяни Василівни прийшов мене дивитись завідуючий відділенням. Він там в пологовому світило. Його всі слухаються. Величезний такий дядько зі свитою практикантів. Підняв мене. Тетяну Василівну розпитав, що і як, ґулю мою зверху порухав. На кріслі голівку подивився. Говорить: «То, что сверху, - это большая опухоль на "ножке". А ребенок уже начал разворачиваться.» Каже: «Готовьте операционную. Тут кесарево сечение с вертикальным разрезом.» Лікар мій спробувала заперечити - пацієнтка хотіла народити сама. Віктор Адольфович їй: «Даже если сама родит, матка из-за опухоли потом как следует сократиться не сможет. Уберем эту опухоль сразу во время кесарева.» І мені: «Соглашаетесь? Предупреждаю: шрам останется большой, придется в закрытом купальнике загорать.» Та про що йдеться, який купальник??? З чим завгодно погоджусь, аби тільки процес йшов. Мені вихід зі смертельної пастки пропонують, а він про купальник!

Пішла моя Тетяна Василівна слідкувати за підготовкою операційної. Вкололи мені чогось такого… Одразу настрій святковий, ейфорія… Зараз, зараз усе скінчиться, зараз сина визволять, я засну, і болю цього більше не буде… Піднімають мене, ведуть поверхом в операційну. А я так собі гадаю: І чого це звідусіль музика симфонічна гримить краси незрівняної?? І чого це я ніби по ходу нею керувати можу?? Морфій, як потім мені сказали.

Привели в шостій вечора в операційну, вклали на стіл. Вводять катетер – біль пекельний, верещу як різана. Не кричала всі пологи, а тут… Говорять так з розумінням – там голівка, не дає ввести. Відступилися від мене з катетером, поставили трубку в горло, простирадлами вкрили… В операційній чоловік шість, і так вони все скоро й злагоджено роблять – мені аж спообалось. І просторо, і світло яскраве, і простирадла білосніжні. Свято продовжується. Анастезіолог в головах говорить: «Каліпсол!» . Це останнє, що пам’ятаю.

…Прокидаюсь, відкриваю очі. Я на каталці в ліфті. Дивитися важко, не можу очі звести докупи. Якийсь час розважаюсь цим дивним постефектом наркозу. Везуть мене двоє веселих хлопців. Говорять: « Таня! Не забывай дышать! У тебя мальчик. 4860.» (Скі-ільки???). Питаю: «Он живой?» - «Да живой»! – «Он здоров?» - «Да, здоров!» Свято таки продовжується!

Вночі після операції я була, напевно, найщасливішою людиною. Особливо тішила чомусь відсутність великого живота. Мій чоловік, зробивши пальці віялом, обвішав їх маленькими тортиками, чином такого солодкого підкупу прорвався в реанімацію й приніс дві пляшечки мінералки. Я була йому дуже вдячна ще й за те, що пляшки були малі і з них було зручно пити.

На жаль, післяопераційних породіль в 4-му київському пологовому тримають дві доби досить далеко від діток. Так що ці дні я сина не бачила. Встати й прийти – ну ніяк на інший поверх. Заплатити, щоб принесли… злякалася чутки про сильні протяги в коридорі. Всіх лікарів і сестер, хто приходив до мене, розпитувала: як там син? Вони усміхались: «Хорошо! Щёки - во-о-о!!»

Перевели мене на третій день в ту саму післяпологову, звідки наш шлях починався. Ось приносять діток на годування. Чекаю з радісним нетерпінням. Підходить сестра з двома згорточками, і я одразу серед них впізнаю свого сина. ВІН ТАКИЙ КЛАСНИЙ!!!! Я беру його на руки, зі скрипом встаю й несу до вікна. Там за склом тато стоїть. І ми разом знайомимось із нашим сином! Він видуває ротиком бульки і морщить носик. Він робить гримаску точно як чоловік, коли жартує. Він тепер для мене – найкращий у світі хлопчик!

Отже, дякуючи тому, що колектив лікарів правильно підійшов до моїх не зовсім правильних пологів… Дякуючи Тетяні Василівнв й Віктору Адольфовичу… Дякуючи Божій милості й моєму везінню… 7 березня 2003 року в 4-му пологовому будинку м.Києва народився наш Артурчик, вагою 4860, 56 см на зріст, з об’ємом голівки 36 см. Також було видалено велику фіброміому.

Виписали нас за 10 днів після операції. На жаль, вдома мені не вдалося налагодити грудне вигодовування. Здавалось, що перепони не подолати: син був з народження краще знайомий з пляшечкою, ніж з маминими грудьми. Але все ж три місяці якусь частину раціону він отримував маминим молоком.

Коли в нас буде "наступний раз", то питанню налагодження ГВ буде приділено особливий акцент. А поки що – ми ростимо Артура!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Моїх пологів я чекала довго. Зараз напишу чому.
Привезли мене в роддом через підозру на підтікання вод, оформили, повели в передродову. Чоловік вже приготувався стати татом і цілу ніч сторожити роддом))) Там мене подивилася якась старша лікарка, але за тих 3 хвилини на кріслі, я думала, що врожу без схваток. Мені хватало тої лікарки, така стара, а чуття в руках зовсім не має, я прям виверталася від неї. Ну подивилася мене, сказала, що води цілі і відправила мене в палату, не знаю, як вона називається, це така палата, яка знаходиться в самому роддомі, ну так смішно, тут вже мамусі ходять з дітками, возять їх по коридорі, а ти ше пузата...)))
Пролежала я там до наступного дня. Прийшла лікарка, вже завідувачка, і відправила мене на узд. Там попався якийся нормальний дядько, і сказав, що в мене дуже виражене маловоддя і бажано вже негайно визивати роди. Тому мене в цей день знову переводять в передродову, ну звичайно чоловік знов сидить під роддом, вболіває за мене і чекає появи синочка. Там мені вкололи Сіністрол, правда взагалі не знаю навіщо він, положили на ліжко, і сказали чекати схваток. Я чекала-чекала, і так прочекала до самого вечора, що відповідно мене знову відправили в палату.
Я вже так була розтроїлася, тому що вже себе настроїла, що саме сьогодні побачу свою крихітку, але такий облом.
Там я пролежала десь 1,5 тижня. Якщо чесно, мені вже були надоїли ці походи на крісло, і перевірки, на скільки згладжена шийка матки і тому подібне.
Чоловік пропонував, що якщо я хочу скоріше родити, зайнятися сексом, але я дуже боялася нашкодити своїй крихітці, а ще більше, щоб малий не перевернувся в животі (чогось маю дуже великий страх кесерового).
Нарешті дочекалася четверга, тому що лікарка мене мала відпускати додому на вихідні, тому що вихідні випадали якраз на паску. Приїхали ми додому, мені стало скучно і я пішла атакувати магазини. Я щось зовсім не звернула на періодичне ниття живота, в магазині мені ще попадали копійки, ну а я ще гарно позгиналася за ними і попіднімала...Прийшла додому вже з практично регулярними схватками. Приїхали в роддом ми близько 18.00, ну і я вже почула вже нарешті довгоочікуванні слова: матка відкрилася вже на 2 пальці. Повели мене в приймальний, я пройшла всі процедури і прийшла в передродову. Мені тоді так стало страшно, що я аж розплакалася, адже я абсолютно не знала, що робити, і все, що до того читав, забулося моментом.
Ну і вийшов облом в мене, договорювалися з одною лікаркою, а вона кудись пропала, була-була і пропала. Мною опікувалася тільки акушерка.
До години 22, я собі спокійно читала журнали, які встигла купити в магазині, говорила по мобілці з коліжанками, ниття внизу живота мене майже не турбувало. Після 22 в мене стали схватки регулярніші, а в 23 мені лікар пробив води. і мене почало боліти сильно. Лежати я не могла, дуже під час схватки ноги зводило, хоча всі розказували, що болить спина, тому всі схватки я проходила. Я ходила і просила акушерки, щоб вона мені вколола обезболююче, але вона тільки сміялася. Роди в мене проходили без стимуляції, без всяких там систем, тому я співчуваю тим жінкам, які мусили відмучитися з системою. Спасав мене трошки фітбол, я на ньому качалася. Коли в мене схватки стали регулярними, щохвилини, то я почула, що мене пре, сказавши про це лікарю, він мені не повірив, і займався своїми справами далі, але я ходила нагло, і коли не витерпіла, то виматюкувала йог, і коли він мене оглянув, то вже було видно чубчик дитини.
Мене відправили в родзал. І от тепер почалась справжня біль, хоча за третьою потугою, народився мій синочок, але самий процес, коли народжувався мій малий, я так кричала, це не зрівнювалося з схватками, хоча вони боліли, не скажу, що зовсім ні, але це було терпимо.
Ну от в 00.20 появився мій маленький Володінька вагою 2700 кг, і 47 см.
Не бійтеся родити, хоча це і болить, але в кожного це по-різному проходить, І забувається це все вже на другий день. Коли я побачила свого сина, то забула про всі болі, мене перехоплювало почуття радості!!!!!!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось вирішила і свою «історію» розказати, і хоча все це було майже три роки назад, в пам’яті закарбувалось на все життя.
Вагітність моя була планована і бажана. Але в момент, коли на 8 тижні нам з чоловіком сказали «їх там ДВОЄ», в мене був шоковий стан, який потім переріс в нервовий сміх і істерику зі сльозами. Я була в повному трансі і цілий день плакала, в основному через те, що мені на УЗД одразу ж сказали в якій я групі ризику, що в мене всі шанси дітей не виносити з моєю вагою (52кг), що одна дитина може бути психічно відсталою і т.д. (тобто багато страшних історій про статистику і тому подібне). Після роботи я одразу ж побігла до лікаря в ЖК і зі сльозами почала розказувати, що їх ДВОЄ, на що моя ДУЖЕ хороша лікарка відповіла ДУЖЕ строгим голосом «Чому ти ревеш? …(моє мовчання) Чоловік проти двох дітей? (мої квадратні очі і кивання ні головою) Ти хочеш аборт? (мої ще квадратніші очі і те саме кивання) Тоді перестань ВЖЕ ревіти і МИ з тобою носимо двійню!!! І все в ВАС буде ок, і я все життя мріяла народити двійню!!! Це ж просто супер!!!» Після цих слів я одразу ж заспокоїлась і почала щасливо носити двійню. І я щасливо проходила всю вагітність, без підтримок і лікарень, лише на початку 7 місяця тиждень пролежала на Батальній, це перебування мені дуже не сподобалось і я хотіла бути лише дома. Вже з шостого місяця я вибрала лікаря для родів Потапова І. А.
Дата родів в мене була 6 січня, але я прекрасно знала, що двійнята в переважній більшості родяться між 35 і 37 тижнями, тому вже з 34 тижня я ПОВИННА була лежати в лікарні. Але в мене була інша думка, я страшенно не хотіла в лікарню, а тому кожен раз просила лікаря перенести на тиждень цю процедуру. А моя лікар з ЖК просила мене протриматись до 15 грудня, бо каже «ти інакше мені під кінець року статистику зіпсуєш недоношеними дітьми, бо ніде не передбачено, що двійнята ЗАВЖДИ скоріше родяться, а в нашій медицині все рівно їх до 38 тижня називають недоношеними». Я пообіцяла, що протримаюсь до 15 грудня, а з 12 вже чесно ляжу в лікарню.
Ось прийшла субота 10 грудня, ми зранку з чоловіком поїхали на базар вибирати диван, (бо в нас був тільки один), гарно потряслись в маршрутках, вибрали диван, який мали привести завтра. Потім до мене приїхали куми, ми майже цілий день пробалакали і просиділи за столом, ввечері подзвонив чоловік, що він подовше посидить на роботі, бо є можливість грошенят заробити. Я собі сиділа і дивилась «Міс Всесвіт 2005», і писала список, що треба купити завтра для лікарні і роддому. В десятій вечора я поставила крапку під списком і стала з ліжка, і тут хлоп… і з мене вода ллється… Я в шоці, сама дома, список тільки на папері… Побігла в ванну взяла рушник і за телефон. Дзвоню до Потапова: «Це двійнята, в нас води відійшли!!!», а він «От, блін», в мене аж очі на лоб полізли, потім «Люда вибач, я просто дві ночі підряд мав дуже складні роди і кесареве, думав відісплюсь в суботу, але не дано… їдьте вже на Мєчнікова, Вас там будуть чекати, а я до години часу буду». Дзвоню до чоловіка, він «Сонце не сварись, я зараз додому буду збиратись», а я «В мене води відійшли, ВЖЕ додому». Те, що відбулось з моїм чоловіком це окрема історія, він був в шоковому стані, бігав по офісі, кричав «мені таксі!!!». Добре, що біля нього був хороший співробітник (в якого троє дітей), він спокійно вивів чоловіка на вулицю, де той умудрився три рази впасти на одному місці, де замерзло пару см води з ринви, і вони поїхали за мною. Приїхав мій чоловік в такому ж істеричному стані, я соображала в 10 раз краще, він спакував кульок і мене в халаті і в тапочках повезли в роддом. Я по дорозі плакала, чому це все вночі почалось, на що мені відповіли, що це навпаки добре, інакше ми би в корках на вулиці родили.
Коли ми приїхали нас вже чекало купа медперсоналу, операційна (на останньому УЗД діти сиділи, а тому мені пророчили лише кесарево), анестезіологи, неонатологи, кювети для дітей і т. д., на мене одразу ж почала кричати чергова лікарка «де аналізи, де УЗД, Ви вже 3 тижні як мали бути в лікарні!!!». Я на все відповідала «Все мало бути в ПОНЕДІЛОК!». Вона мене подивилась і сказала, що відкриття 6 пальців і вже видно головку, тому будуть звичайні пологи, я в шоці ще більшому, бо всю вагітність готувалась до КС, а тут… В мене одразу від цієї новини почались часті схватки… Через трошки приїхав мій лікар, на все зреагував спокійно, позакривав всім незадоволеним роти, і сказав, що все буде добре. Так воно і сталось за дві години я вже була на кріслі. Спочатку виникла проблема, тому що я неправильно тужилась, акушерка почала на мене кричати, а я до неї «не кричіть, мене болить, я інакше не можу». На годиннику була десь друга ночі, тоді я сказала «Все я помираю», а лікар «Зараз за трошки родиш одну, а потім другу дитину, а дальше вирішиш чи будеш помирати». Далі я зрозуміла ЯК правильно тужитись і в 2.20 я народила Олександру, далі лікар сказав «Не розслабляємось, ще одна!», він засунув руку всередину, зафіксував голову другої малої, дочекався схватки в направив в родовий канал, ще три схватки і 2.40 народилась Євгенія!!! Потім ми почали чекати, щоб вийшла плацента, пройшло трохи часу і суфлери почали казати «треба чистити її, бо сама не вийде», лікар сказав «почекаємо», і через пару хвилин плацента вийшла. Розривів не було, так що на цьому закінчилось.
Мене вивезли на коридор, я почала звонити нашому таткові і своїй мамі!!! Всі були безмежно щасливі, а я лежала на каталці і мріяла про чашку чорної міцної кави і плитку шоколаду. Наступного ранку в дев’ятій годині я вже самостійно пересувалась по стінці, а до кінця дня просто «ожила». Зранку порозсилала СМС всім родичам-знайомим, всі були в шоці і з першого разу не вірили, бо по-перше за скоро, а по-друге 90% з них не знали, що ми чекаємо ДВІЙНЮ! Також подзвонила своїй лікарці з ЖК, сказала, що «зіпсувала річну статистику (ми родились на 37 тижні)», а вона «Дякую, Людочка, вітаю, я майже була впевнена, що ти таки зробиш мені подарок на мій День народження 11 грудня!!!». Наступного дня вона прорвалась до нас в родом, провідала і мене, і малих. Також щодня приходив наш лікар, яким я дуже задоволена, і, коли ми виписувались, він сказав, що чекає на двох хлопчиків.
Ось такі в нас були роди. Для мене вся вагітність і роди пройшли просто суперово, як говорять «не встигла злякатись». Але все ж таки після всього цього, я задумалась, що поступала неправильно, адже багато чим ризикувала, і відповідальність за це була б тільки на мені. Але все добре, що добре закінчується!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

всім привіт!
коли ще буда вагітна, то постійно перечитувала дописи на тему пологів у форумі і обіцяла собі, що неодмінно поділюсь досвідом з іншими "пузатіками".
свою першу донечку я народила 15 червня 2008 року.
в суботу ввечері закінчила "генеральне" прибирання перед Зеленими святами і приїздом чоловіка. Останні місяці просила маленьку неодмінно дочекатись на тата, який був відсутній вже 3 місяці,але вже от-от мав приїхати. Можливо ми б і дочекались, якби не вирішили попереносити з 1-го поверху усе взуття на другий. Я якраз закінчила дивитись футбольтний матч(йшов чемпіонат світу, як зрозуміла, що стало мокруватозбігала в ванну-і тут до мене дойшло, що відійшли води далі була ПАНІКА. я бігала по хаті, кричала брату, щоб заводив машину, а сама не знала, за що братись чи носити кульки, чи йти приймати душ і зробити косметичні процедури)
нарешті за пів години ми поїхали в пологовий . Народжувала я на Батальній, черговий лікар оглянув мене і відправив в родову , де я мала ше спати, бо води відійшли, але схваток не було. Поспати..Ага, коли в сусідній народжують, а в іншій залі вже потихеньку хтось теж скиглить
чітко пам"ятаю-ніч, я намагаюсь заснути, за вікнами вертаються підлітки чи то з дискотеки, чи то з випускного
до 6 ранку до мене зрідка навідувалась акушерка, але активних дій з боку персоналу не було.
зв"язок з чоловіком був відсутній(він якраз був в дорозі з поломаним телефоном і я , якщо чесно не дуже уявляла,чим він мені б допоміг, так ще й коли ти без нижньої білизни лазиш , а відходять води..хоча пізніше його підтримка була б дуже доречна..
в 6 ранку прийшла моя лікарка , подивилась на мене, і оскільки перейми так і не посилились, мене почали стимулювати.(мабуть, далось взнаки моє перебування на підтримці на 8-му місяці)-так "замурували" дитьо, шо воно тепер не спішило появлятись на світ
От тут то й почалось.. Матка відкривалась дуже швидко, а мене почало нудити. Я хотіла пити, але ,водночас, боялась, що знудить. Акушерка "втішала" словами "не ти перша, не ти остання", і не дуже часто навідувалсь, бо весь час була поруч з Сусідкою, яка постійно кричала.в той день її запам"ятали всі породілі, як дуже голосну
лікарка в мене була дуже класна у всіх відношеннях( на відміну від акушерки). вона відразу встановила, що мені не можна лежати на лівому боці, бо придушується дитина, а от акушерка цим не дуже переймалась.
все що пам"ятаю в період з 6 до 9- це провали і "включання" на період перейм
і от, нарешті мене почало тужити і мене "возвели" на крісло. тут часто писали про те, що не могли стримуватись під час потуг, але в мене була інша проблема-я недостатньо потужно тужиласьале через 3 потуги на світ з"явилось моє зачароване чудо на живіт її одразу не поклали, а забрали на стіл, бо манюня наковталась навколоплідних вод. Ніколи не забуду, як вона лежала на столі і дивилась навколо так спокійно і уважно
Розривів в мене не було. тільки малесенький розріз, який зашили і він швидко загоївся.
потім було знайомство з манюнею,перше прикладання до грудей,перевід в іншу палату,знайомство з сусідкою і її донечкою, температура і прибуття молока, страшилки від лікарів про вади серця в малечі і перше її УЗД в 3 дні..Але ніщо і ніколи не зможе змінити того позитиву і щастя, яке приходить в той момент, коли усвідомлюєш, що ти вже МАМА, а поруч з тобою мирно посапує твоє таке кохане дитятко..
p.s. а тато все-таки встиг- приїхав якраз, коли народилась манюня

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Поки моя малявочка спить, чоловік на роботі, а гостей нема напишу я і про наші пологи. Наші, тому, що народжували з чоловіком в повному розумінні того слова, навіть не уявляю, що б було як би його не було поруч.
Почалося все ще в суботу дзвоню лікарці і кажу, що мене дуже болить спина. Але біль не періодичний ,а постійний. Вона рекомендує випити ношпу, і поспати, випити я випила, а от заснула в 6 ранку поспала до 9. Всю неділю вже з ранку відчувала перейми, але слаба періодичність, і боліло так собі, тим більше спина, а я чекала поки почне боліти живіт. Пішли ми погуляти з чоловіком, на знімали купу фоток під кодовою назвою "останній день в Пузі ку". У вечері перейми 10на 1, кажу коханому буде однаковий проміжок поїдемо, зі словами тобі видніше, пішли спати. Ну звісно цього разу я взагалі не заснула, а засікала проміжки між переймами, та й поболювало трохи, було не до сну, потім я дуже пошкодувала про дві доби майже без сну. Десь в 5 ранку, щось хлюпнуло думала води, а то кров'яний згусток, я так і не зрозуміла що то корок. Викликали на 6.30 таксі, і почали збиратися. Таксист, довго не приїжджав, щось у них вільних машин не було. Потім ще й адресу переплутав, і хвилин 10 довелося чекати на вулиці. Водій виявився новачком, і ще й дорогу прийшлося показувати, а ще страшно хвилювався, і всю дорогу йому рот не закривався, за що я мала намір його вбити. Вже з машини подзвонила лікарці сказала, що їдем. Вона дала цу, коли нас огляне черговий передзвонити їй ще раз, ознайомити з його висновками.
Приїхали, нас оформили, з чоловіком обоє перевдягнулися, я зважилася 66кг, після вчора було 68. нас похвалили за завбачливість. Прийшов черговий лікар, молодий і симпатичний, сказав, що в мене нема перейм, і родити я ще скоро не буду. А почувши, що періодичність 5 на 1 вже від 2 ночі, сказав, що видно я не знаю що таке перейми, і собі вигадую. Але поговоривши з Наталією Олександрівною відвів нас в род зал. Лікарка прийшла в 9.00. у мене за хвилину до її приходу відійшли води. Вона мене подивилася, відкриття 6см, от і потім дісталося черговому лікарю. Сказала походити 2 години, і тоді народжу. Я усердно проходила 2 години, але ніц вже не просувалося, виявилося, що організм виснажений, ще дві години я присідала, і скакала на м'ячику, але ефекту 0. Прийшло купа лікарів, дивилися щупали, кажуть що дитьо велике, 3800, а положення матки якесь особливе, ніби сідличне, ну тоді почали стимулювати, поставили капельницю, ну звісно з долею оксицитону, але і вона не помогла. Матка була відкрита, а перейм не було, точніше дуже слабкі. Але в 13.30, пішли ми на крісло. Я 3 рази не могла потужитися, за одну перейму, але за 3 раз, 9 перйма, доця показалася на світ, мені прийшлось тужитись за після закінчення перейми. Я почула їй крик, відчула щось тепле на животику, і 9 10 за шкалою Апгара. Доцю забрали одягнути, в мене легко відійшла плацента. Виявили 2 маленькі тріщинки, їх зашили, поки маленятко вдягнули. Виявилося моя киця маленька, 3100. і 50см, а великою була плацента, тому мацьопа до останнього копала маму..
2.10 ми вже з ляльою їли цицю, аж 1,5 години їли, як результат, тріщинка на тому соску. Не оціненим був вклад чоловіка, який гні на хвилину нас не залишав, приносив водичку, масував спинку, і навіть в туалет саму не відпускав. А потім сказав. Що шкода йому тих жінок в яких нема коханого поряд.
Ми вже з доцьою 20 днів дома.
Пологи пройшли не так гладко як хотілося, трохи винна я, трохи лікар, але і нею і акушеркою я задоволена. Може ті хто більше в тому розуміється, скаже що могло б обійтися без стимуляції. Але як на мене, тоді б мені прийшлося не переливки, від втоми і довго тривалості процесу я б взагалі тужитися не змогла.
Чоловік сказав, що я була героїнею, не плакала і не кричала.
Ну а це фото, я за 2 години до появи на світ Христинки

 

Напевно пора і мені поділитись своїми родами, а то малявці вже скоро пів року, хоча таке навряд чи забудеться
Родити я мала 18-19 травня на батальній, але моя мала не спішила появлятись на зло всім, хто мене діставав, бо чомусь всі вирішили, шо то дівчинка і має народитись швидше, то я можна сказати, пережила блокаду Ленінграда.
Батальну закрили успішно десь 20, і ми з сестрою, бо чоловік категорично відмовлявся, він не вірив шо я зможу спокійно родити, а могу крику би не пережив, за його словами:no:, тому на роди я йшла зі сестрою, яка за освітою акушер, має своїх двійко і любить ту справу, і ми практично, на ура домовились з першою кращою лікаркою в Медінституті.
В четвер 22 зранку ми поїхали з чоловіком на роботу, і в годині 11 я почула якісь легенькі схватки, в годині 2 дня періодичність почалась шо 5-6 хвилин і ми швиденько забравши канцтовари з гуртовні, поїхали додому за речима і сестрою, бо лікарка нас вже чекала.
Біля 3 ми приїхали на реєстрацію, не вимагали ні бриття ні клізьми, а відправили наверх в родзал, досить простора кімната зі шведською стінкою та кушеткою, принесли футбол, запам’ятались найбільше «оптимізм» акушерки – не вийдете звідси поки не вродите, тоном смертного вироку:xaxa::xaxa:, але в мене на той час був надто гарний настрій щоб не звертати на то увагу, плюс незабутнє враження про туалет, він був на коридорі, дві кабінки які не закриваються, на підлозі підноси з плацентами, і в туалет ходять всі – лікарі, пацієнти і відвідувачі – одним словом, повна демократія:ninja:. В сусідньому родзалі нестерпно кричала жінка, в цей момент сестрі позвонив чоловік і почувши той крик чуть не зомлів, бо думав шо тоя так горлопаню:xaxa:
Відповідно, ми рахували схватки, і при періодичності в 3 хв десь біля 5, мені таки вирішили проколоти води, бо самі не відходили, і тоді – УХ, почалися справжні і болючі, цих 50 секунд не хотілось ні того фітболу, ні тої кушетки…Під час схваток я мичала як ранений олень – тихо і жалісливо, в голову приходила ненормативна лексика, сестра намагалась розповідати анекдоти і масажувати спину, а мені було і смішно, і боляче, і чекала я лялечку з нетерпінням. В 6 мене почало так тужити, шо я почала наїжати на лікарку, яка таки в ряди годи зайшла перепитати як в нас справи, і на її, вилазьте на крісло я подивлюсь, я вже на межі терпіння пошкандибала до того чуда медицини на дууже болючій схватці, проклинаючи на чім світ стоїть ту першу сходинку, вона мене оглянули і почали сходитись всі , видзвонювати неонатолога.
Під чіткий інструктаж я почала тужитись і вірити шо таки певно скоро народжу:8:, мазали мене олійкою і ойкали шоб не спішили і чекала, щоб не розрізати – а тут моя доня, як Ленін на параді, як попхалась вперед з витягнутою рукою і вилізла розірвавши мене на німецький хрест, отут то я і подала голос, мала такий больовий шок, що безперервно кричала, шо більше не можу, більше не буду, на шо мені 5 хв намагались пояснити що більше і не треба, що донечка вже народилась
Гарно поплакавши, 8\8 по Апгар, моє чудо вклалось мені на живіт і уважно смоктало пальчик та сопіло.
Саме в той час мій чоловік, не витримавши, приїхав до род залу, і попав на саму цікаву процедуру зашивання, де я вже і кричала, і стогнала, а коли вилили туда то горнятко спирту, то ше чуть раз не вродила.:ninja: Поки то все відбувалось мій чоловік фоткав малу:xaxa:
Але то все же було позаду, і масяня була зі мною, тобто з нами, і я була і є сама щаслива мама на світі, і ті гидкі умови в лікарні, неуважний персонал, і проблеми з грудьми, то все було потім і тепер не пам’ятається, зате ми чітко пам’ятаємо як народилась наша сімя

Оце ше в мене гарний настрій в родзалі:xaxa:

А це моя малявочка вперші хвилини

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Напишу і я. Почну з того, що по УЗД-прогнозам я, раптом, мала народжувати 10 липня, по моїм - числа 18-22, по прогнозам чоловіка - у п"ятницю, а татка - 1-2 числа (місяць не уточнювався ). Ось так чудово я чекала, коли ж нарешті я попаду у ПБ, бо 38-ий тиждень давно минув, і був кінець липня.
Після чергового візиту до лікаря, на 42-ому тижні, він сказав, що матка не відкрита і щоб завтра я була у ПБ з речами, бо потрібно слідкувати за станом малечі. На той час мені почало хапати низ живота, але рідко - раз на годину. Збираюся ввечір у ПБ, складаю деякі речі, і розумію, що інтервал значно скоротився і мені болить що 8 хв. Отже, не поспішаючи, о 10ій ранку, разом з чоловіком стою біля приймальні. Обоє посміхаємось, чоловік жартує - "зроби мені подарунок - народи сьогодні" (Звичайно, у нас третя річниця весілля ). Кладуть мене у палату, приходить лікар, на огляді заявляє - відкриття 1,5 пальці. Чекаємо. Вночі випий 2 баночки касторки. (зауважу, що ми домовилися за максимально природні пологи, без пробивань, окситоцинів і всієї решти, якщо на це не буде прямих показів). Вдень перейми що 10-12 хв. так до ночі. Болі сильніші. Йду до медсестри, вона робить укол анальгіну, каже, що якщо це перйми, то не подіє, а так, хоч поспати дасть, бо сили потрібні будуть. Щось ніяких змін не відбувається. О 3-ій випиваю касторку (не знаю, кому як, я її випила спокійнісінько, правда закусювала попередньо заготовленими чіпсами ). Враховуючи, що майже нічого не їм останній тиждень, касторка на мене подіяла легесенько, бо чистити було особливо нічого .
Наступний день - відкриття 1,5 пальця, іду на УЗД. Попутно розповідаю лікарю про анальгін... питання "ХТО КОЛОВ?" і далі, так розумію, були "розборки". УЗД показує маловоддя. Чекаєм. Близько 12 ночі болі сильні, практично не сплю другий день, тиск трошки піднявся... мені вкололи дімедрол зі спазмалгоном (святі люди, дякую, останній мій, найдовший сон)... вирубаюся на 4 години і знов 8-10хв. перейми.
Зранку до лікаря, відкриття 1,5 пальці. Починаю ненавидіти всіх, терплю, бож хочу природні пологи. Знову на прослуховування серцебиття дитини, ще на якесь УЗД, що фіксує рухи. Все наразі добре, тільки дитина змучена, далося взнаки безсоння. Оглядають мене вже вдруге з завідуючим і ще одним лікарем. Завідуючий каже, що не виглядає, на "перенос" а на звичайну доношену вагітність... а це вже 43-ій тиждень. Ще одна новина, мій лікар останній день на роботі, завтра перше серпня і у нього починається відпустка, "передає" мене завідуючому. Вечір, 18-00, починає хапати спина, болі, наче заковують у металевий пояс, перейми що 5хв. 23-00 перейми що 2хв, нудить. Йду до медсестри - тиск підвищений, кличуть чергову... відкриття 1,5 пальці Колять щось від тиску і знеболююче. За годину нічого не міняється, колять спазмалгон з дімедролом, думаю, що нарешті посплю. Перейми далі що 2хв. Стою і скиглю в коридорі, бо в палаті зі мною дві кубіти з двійнями, у однієї до тогож ускладнення і я не хочу їх будити своїми стогнаннями, плюсом, лежати неможливо, а стоячи мені легше.
Отак, що 2хв гризу півіконня і дихаю. О другій ночі щось хлюпнуло... вкладаю прокладку... мене нудить... шкандибаю до туалету - рве водою (останнім часом це весь мій раціон)... прошу знову лікарку. Приходить чергова (явно не рада мене знову бачити). оглядає - таки це води... відкриття 1,5 пальці (!!!) Телефонує до завідуючого, чую, що каже "води прозорі...". Виходить і відправляє у передродову.
Отак, під дімедролом, через клізму і гоління (у моєму випадку це байка) я опиняюся у передродовій. Передягаюсь і тікаю звідтам гуляти коридором, бо крики мене нервують. З"являється мій лікар, оглядає, каже, що відкриття далі немає і треба ставити крапельницю, на питання акушерки про знеболювальне кривиться - "Їй і так вже ввалили все що тільки можна!" :cesored:. Біля мене у родзал відправляється одна дівчина... чую плач малятка... з часом друга... теж плач... НУ КОЛИ ВЖЕ Я?!! Періодично заходить лікар і акушерка. Питаю, коли буду народжувати - 11-12год. не раніше. Далі у шоці розглядаю стелю, починаю провалюватися у сон, але це більше нагадує мариво.
Нарешті приходить мій лікар, оглядає - 6 пальців! Питаю, чи цього достатньо - "нам завжди хочеться чогось більше, але будемо виходити з того що є". Приходить акушер, вводить щось у крапельницю і робить укол... починає тужити. Це найгірший період, бо розумію, що НЕ тужитися я не можу, а треба розслабитись. Здавалося, це тривало вічність. Приходять лікар з акушеркою "ну чого ти?" - "Не можу не тужитися, а розумію, що можу нашкодити дитині. Я ж теоретик!" - (відповідь хором) "Скоро будеш практик!":xaxa:. Переводять у родзал, пояснюють, як вилізти на крісло, скільки тужитись (дякую курсам для вагітних, пам"ятаю, як там це детально "розжували"). І ось потуги... але просувань ніяких.
Мене лишають у родзалі... Часом заходять, слухають серцебиття і йдуть... Далі тужуся 3 рази за схватку і далі нічого... мастять олійкою... нічого... Я в родзалі вже більше години... зараз смішно, але для ситуації підходить фраза з мультику про Алісу, повідомлення з планети Железяка "Держаться нету больше сил! Держаться нету больше сил!" Знову лікар з акушеркою біля мене, бачу, акушерка несхвально хитає головою, прошу лікаря "Ріжте!" - "та різали б, якби можна було." ... вони йдуть і з часом повертаються. Лікар пояснює, що буде витискати дитину... і далі нічого, бачу, що сам лікар вже певно вродив-би, акушерка мастить олійкою... все як в тумані, рятує ікона, що висить зліва на стіні... чую наступну схватку, тужусь, лікар тисне, відчуваю, що акушерка робить надріз... далі нічого... ще схватка, лікар тисне, розумію, що ріжуть ще... і далі без змін. Приходить лікар, що мав у мене приймати пологи, стає з другого боку, схватка, тиснуть у 4 руки... чую зміни, починаю ричати, бо тужитись "як треба" вже не можу... ще раз і акушерка каже "А зараз найнеприємніший момент, але це вже народження малятка" - Ричу і тужусь... чую полегшення... піднімаю різко голову і бачу в рукаж лікарів згорнутий комочок, який розгортається і пищить... це моя фотографія з дитинства!!! Лікарка знімає з шиї пуповину, яка висить як намисто, а я не вірю своїм очам... Я чекала дитину з червоним, як при народженні мого чоловіка, волоссям... бож дівчатка найчастіше схожі на чоловіка - а ця, з темним... Далі чую голос мого "першого" лікаря, у якого все питали, чи у мене буде дівчинка чи хлопчик "Хто, дєвка? Дєвка?!" і відповідь завідуючого "Какая девка?! Ты посмотри какое "добро"!" при цьому розкидає ніжки дитині і я німію - у мене народився хлопчик!!!
Я думала, що буду плакати, але натомість шкірюся, як плем"я туземців-людожерів, що натрапило на групу туристів. Моє маля змірюють - 58см (!) вага 4100... Далі шкірюся... вже у повному шоці. Телефоную чоловіку "Вітаю татко, у тебе народився СИН!"
Зашивання тривало довго, але весь цей час я дивилася на своє маля, яке на той час запеленали і поклали на стіл в 2-ох метрах від мене... це моя копія... яке щастя!!! Народила я у п"ятницю, першого серпня, у період сонячного затемнення. Тільки мій татко казав, що у мене буде хлопчик і що я народжу числа першого-другого, а чоловік вгадав п"ятницю :xaxa:
Скажу відверто, я щаслива, що мого чоловіка не було поруч. Напевно, це дико, але я не хочу, щоб він бачив ці муки. Я щиро радію за всіх, у кого пологи проходили добре і біля кого були їх чоловіки, але не у мому випадку. Я провалювалася у сон між переймами, бачила лише стелю і мені не було потрібно бачити нажаханого чоловіка поруч (або труп лікаря, бо реакція на мої крики могла бути неоднозначною). Після пологів у мене все лице було у потрісканих капілярах (бо під кінець неправильно тужилася) і очі були напухші, як у японки. Виглядала я жахливо і хотіла лише спокою.
Оглядаючись назад, жалію, що мене не стимулювали раніше. Чотири доби я практично не спала, вимучилась на всі 100, а природніх пологів у мене не вийшло, все-одно довелося стимулювати і різати. Я дуже вдячна лікарям, які до останнього чекали і не втручалися,.. але, при можливості, я забулаб усе, крім "найнеприємнішого" а в дійсності найщасливішого моменту - народження мого синочка. Я маю надію, що у мене ще будуть дітки і що своїм першим досвідом за "окупила" всі свої майбутні пологи. У будь-якому разі, воно того варте!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Оце маю сьогодні трішки часу, то, думаю, напишу про своє. Про своє перше, бо разом написати не вдається, неможливо сумістити 1995 і 2008 рік, ну ніяк.
У 1995 коли я мала народжувати свою Тетяну було мені 20 років. Говорити нема про що, темне і дике я було, як не знаю хто. + до того проблеми з грошима, + мама, яка чомусь вважала, що домовлятися наперід з лікарем - то є непристойно:8: Всі, мовляв, родять - родиш і ти, а там побачимо... Однак пролежавши три тижні на збереженні у 30 тижнів і надивившись на "всі родять" (а тоді практикувалось так зване профліжко, палата, до речі, була по сусідству з передродовою і родзалом) я взяла гроші і пішла сама домовлятись із завідуючою, яку тоді дуже хвалили. Скільки це було, я вже не пригадаю, пам"ятаю тільки, що стала вона дуже -дуже приязна. Лягати в роддом веліла на 38 тижні бо я мала проблеми із серцево-судинною системою. 23 квітня я прийшла в роддом, родити мені було не раніше 5 травня. Лежу, слухаю щодня крики і верески - просто жах якийсь! І от 26 зранку збирається консиліум, лікарів зо п"ять, мабуть, вирішують, чи кесарити мене , чи сама родити буду. При мені!!! Обговорюють варіанти, що може бути, наслідки і т. д. Нічого не вирішили і розійшлись. Ну а я налякалась страшно!!! Мобілок ще нема, телефонувати можна лише після 18 год, а до автомата внизу не пускають! Десь годині в третій почало мене боліти і то по-справжньому. Сказала черговій акушерці, та подивилась не мене (???), а карточку і відповіла, щоб я йшла в палату і не морочила людям голову. Я як слухняне дитя пішла в палату, скрутилася кузьочком і пролежала так до 18 год. Увечері телефоную додому, чоловіка нема. Мама каже, що нема чого панікувати, у лікарні не пропаду (тут слід зазначити, що з мамою у нас специфічні відносини.Були. Після того як життя показало, що завжди на коні не будеш, мама дуже змінилась.. Сорі за оффтоп). Йду на пост, прошу зателефонувати до завідуючої. Не дають. Ридаю. Приходить черговий лікар, кричить на мене не своїм голосом. І ніхто (!!!) не дивиться мене, всі чомусь дивляться на дату у картці!!! Завідуючу вирішують не турбувати, бо то перша дитина, навіть якщо щось буде, то у такої зеленої-худої не раніше завтрашнього дня.:ninja: Та ніч у роддомі, коли всі сплять, не дають вмикати світло в коридорі, де я круги намотувала, сичать на тебе, що ходиш і будиш інших сім(!) сусідок по палаті, а тебе болить-болить-болить - один із найстрашніших спогадів у житті. Я чесно думала, що то вже десь у кутку і вмру і ніхто цього не помітить. Ще як назло ніхто у ту ніч не народжував і вся чергова бригада дружненько спала...:ninja:
Далі все пам"ятаю погано. Знайшли мене на коридорі о 6 ранку,в напівпритомному стані. Пам"ятаю тільки крик- бігом дзвоніть завідуючій!, мене хапають за руки-за ноги, тарабанять у передродову, квецяють на ліжко і знов нікого. Потім вже є завідуюча, кричить на них, що не викликали її вночі, ті кричать на мене, що я їх підставила(?!), заносять у родзал, кладуть на крісло. Тоді прибігає санітарка, кричить: Не туди! Вона заплатила! Мене стаскують, перекладають на новіше крісло, а жінку з того - на моє. Ставлять крапельницю - і все, далі темнота. Тетянка родилася сама, це я смутно пам"ятаю, ніяких щипців і витискання не було. А далі? Далі було півтора місяці лікарні і дві операції... Ось такі пологи... Я вже думала, що на другу дитину ніколи не зважусь... АЛЕ тринадцять років зробили своє... Зараз в мене двоє красунечок. Колись напишу про народження Соні. Але це вже буде зовсім інша, гарна і світла історія...

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Щоб розказати про другі пологи мушу троха пооффтопити, нехай вибачать мені шановні форумляни і не видалять допис славні модератори:xaxa:
Після народження Тетяни прожили ми 13 років із діагнозом "безпліддя". Жили весь час відкрито, нічого не було. І ось саме тоді, коли я зусиллям волі поміняла своє життя, а саме житло, роботу і ставлення до себе (чоловіка залишила:xaxa, коли пройшла повний курс лікування і оздоровлення організму, то помітила, що лежить в мене упаковка прокладок, на якій маркером написано 10.09 ( я так роблю, це в мене такий календарик):shy:, а вже 25!!! Побігла в аптеку купила тест - не повірила своїм очам. Побігла в другу, купила два тести... Довго бігала.
Чоловік все ходив і ойойкав, дуже боявся після історії з першою.
Коротко: впевнилась, стала на облік по місцю прописки, знайшла нормального лікаря, який мені підійшов і спостерігалась (та прикормлювала) з 8 тижнів і до пологів.
Лягати в пологовий знову ж таки сказали раніше з тієї самої причини. Ні про яке кесарське мова не йшла, я була тільки за природні пологи і лікар теж, але папір все ж підписала, що відмовляюсь від планового кесарського. Лежу в патології, на вулиці сонечко, то ми з дівчатами гуляти ходимо, в крамниці дитячих речей тощо. Красота! На третій день почало це все набридати. Це середа була. Лікар прийшов, подивився, каже в суботу вродиш. Не хочеться до суботи лежати! Зайнялась я активними фізичними вправами - ходила до обіду по сходах, на четвертий поверх і назад, ще й через сходинку. Все як начиталася у книжках про природну стимуляцію. Після обіду почало боліти легенько в спині, так мені добре стало!!! І ще якийсь спокій такий внутрішній, впевненість, що все буде добре. Далі для мене, в якої в пам"яті виник привид попереднього жахіття, все було як в казці: веселий усміхнений лікар, який водить мене по обсервації і знайомить з акушеркою, санітаркою, неонатологом, дитячою сестричкою. Ніякого білого одягу, всі у веселеньких салатних і рожевих костюмчиках. Показали мій "персональний" родзал, потім палату де я буду з дитинкою. Перейми якісь були не дуже і болючі, чи може то мені здалося... Фітбол, шведська стінка, душ - все це дуже стало у пригоді. А ще - MP3 плеєр, на який мені записала донька інструментальну музику і ще всі коліжанки найкращі по пару слів сказали, як я буду гуляти з малечею, як вони прийдуть пити за її здоров"я і в такому роді. Коли почались потуги, якраз сходило сонечко, прямо у моє віконечко:xaxa::xaxa::xaxa:. Поклали мене на кушетку, збоку витягли таку драбинку, за яку було дуже зручно триматися, впиратися щоб тужитись. І весь час мене хвалили: ой, яка молодчина, як добре все робить, тільки давай ще так і в такому дусі. Соня народилася дуже швидко,як на мене, після перших потуг через 35 хвилин, а загалом 8 годин. ЇЇ відразу, не перерізаючи пуповини поклали на мене, дали грудь і воно відразу почало щось там цямати (така і є заздренна до їжі, їла б і не переставала). Ні розривів, ні, тим більше розрізів, ні стимуляції - НІЧОГО! Полежавши з Сонею з півгодини, мене помили, Соню одягли - тут примчався наш тато і не хотів віддавати доню сестричці, - і я сама встала і пішла у палату. Відразу прийшла дитяча і розповіла про правила годування (хоча я вже начитана була), донька весь час була зі мною, від того БЦЖ ми відмовились письмово ще напередодні пологів. Через три дні ми поїхали додому.
Може запитаєте про те, чому тато не був при пологах? Не встиг! Я пізно зателефонувала, все думала, що то слабо болить і ще рано. Але я й так була дуже-дуже щаслива!!!:radist:
І ще, за весь тиждень, що я провела у пологовому (три дні до, три дні після і під час самих пологів) мене ніхто ні разу не змушував лізти на те крісло - весь час дивились на кушетці. Лікар ще жартував: "Мені незручно, але ж вам добре. Та я й сам на те крісло нізащо б не поліз:xaxa::xaxa::xaxa:"
Обидві мої доні народились у четвер, вага 3100, зріст - 51 см. Тільки одна світленька, а інша темненька:xaxa:

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Моя кохана донечка спуняє і я роблю спробу написати про свої пологи.
Дуже хочу, щоб моя розповідь налаштувала майбутніх мам на суцільний позитив і зробила святе очікування свого малятка ще щасливішим і радіснішим.
Я усю вагітність, яка протікала чудово, переконувала себе у тому, що все в нас буде добре, що усі страхи, пов"язані з проходженням переймів і пологів - це не про нас. Важко "опиратися" лише на свої емоції і сподіватися на те, що "настрій вирішує все", але з нами саме так і сталося. День пологів, три дні проведених у пологовому були у моєму житті справжньою казкою, де роль лише позитивних героїв виконували мої рідні, лікарі, обслуговуючий персонал і друзі, які всіляко підтримували мене дзвінками і смс-ми.
А почалося все приблизно 1 година ночі 18-го листопада. В мене почали потихеньку підтікати води. Кілька годин консультацій телефоном з лікарем і ось о 6.00 ранку ми вже з чоловіком реєструємося у медіснтитутському приймальному покої. Дорогою до пологового почалися перейми кожних 3-4 хв, але зовсім неболючі.
Приготували нам усі папери, зробили клізму, я переодягнулася і разом з чоловіком провели у нашу родову кімнату. Наступні кілька годин нічим особливим не відзначалися. З певною періодичністю до нас приходив лікар і оглядав мене, акушер майже весь час була поряд, чоловік усіляко підтримував мене, особливо у хвилини, коли справді трошки поболювало. Шийка матки відкривалася "за планом", болі у поясниці змінювалися диким бажанням сходити в туалет "по важкому"... Поводилася чемно, дихала, знаходила інтуїтивно пози, у яких чулася легше. Коли наша велична подія почала наближатися, у родовій зібралися вже усі: два моїх лікарі (новий і той, що втік з курсів), акушер, дитячий лікар, санітарка, чоловік, який напередодні ганяв коридорами студентів, які прийшли на мене, дорослу тітку, подивитися...
Зараз важко щось пригадати у грунтовній послідовності. Тужилася, коли казали, дихала, коли на цьому наголошували, пила водичку, вела себе цілком адекватно. Моє щастя з"явилося на світ об 11.30! В момент народження мамі зробили маленький розріз, бо кохана донечка народилася величенькою: 4 кг і 53 см! І ось момент, коли моя Юстя вже лежить в мами на животику, дивититься своїми оченятами на новий для неї світ! Поряд щаливий тато, доброзичливі лікарі, а за дверима моя мама... Безмежне почуття радості, щастя, гордості, кохання, яке наповнює тебе в цей момент, важко описати. Мене зараз розуміють мами, а у наший майбутніх це прекрасне почуття ще попереду!
Тепер щодо побутових речей. Ми з донею жили у одномісній палаті з телевізором і душем. Умови - чудові. День з нами проводила моя мама, а чоловік залишався на ніч. Обслуговуючий персонал є надзвичайно привітним, приязним, професійним і добродушним. Кожен готовий щось порадити, допомогти добрим словом і ділом. Лікарі, що приймали пологи, відвідували мене кожен день, а дитячий лікар вже навіть приїзджала до нас додому, щоб навчити нас, турків, правильно купати і т.д. Юстинку. Тепер щодня з нею зідзвонюємося, консультуємося.
Додому поверталися через 3 дні білим лімузином, який нам в якості сюрпризу замовив тато! Нещодавно вже отримали свідоцтво про народження, а 14-го плануємо охреститися. І вже тоді я покажу вам свою кохану донечку, мою красунечку Юстинку!
Так що, любі дівчатка, не бійтея болю, відганяйте від себе усі страхи! Вас чекає щось неймовірне, щось надзвичайне, щось особливе, щось таке рідне-ріднесеньке!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Доброго дня усім!Я нарешті вирішила написати про свої пологи,наперед прошу вибачення за довгу і трошки непослідовну розповідь….
26.03.2008.Батальна.Лікар-Лехновська Т.А
Спочатку коротко про мою вагітність-на 15-20 тижнях лежала на збереженні на Мечникова(лікар-Король Г.П) з діагнозом-гіпертонус матки,передчасне старіння плаценти,низьке положення плоду (тепер я б нізащо не «повелась» на такий розповсюджений діагноз…але тоді,будучи досить наляканою,мовчки терпіла поки мені закріпляли матку…). Далі,до 40 тижня все було більш-менш нормально.
ПДР було 19.03.2008 і,оскільки всю вагітність мені казали про низьке положення плоду ,я ,на всякий випадок,прихопивши речі,поїхала на Батальну. Огляд на кріслі –нема відкриття,але шийка матки вже готується-ще мінімум тиждень в запасі. Наступний огляд на 26.03. Між 19 і 26 я майже не їла,не спала,лише постійно шукала будь-які ознаки наближення пологів. Уніч з 24на25 відчула,наче почали підтікати води,вранці подзвонила лікарці,котра сказала приїжджати на огляд……..Огляд-відкриття 2пальці,оформлення в патологію і ще доба чекання. Про патологію окрема розповідь-я лежала в палаті з 3 дівчатами на збереженні,котрим потрібно було відпочивати і я цілу ніч ходила коридорами,щоб їм не заваджати…..
Перед тим. як нарешті почати розповідь про пологи,хочу додати,що мене під час вагітності попереджали про 10%ймовірності кесарського через низький(154см)зріст,клінічно вузький таз,ймовірно великий плід-але я в не вірила……
Отже 26.03.2008-останній день вагітності(41тиждень)------Вранці почались болі в спині. Огляд-УРА процес пішов. Останнє УЗД в завідуючого показав що плід 3700,я в шоці,бо хоч і можлива похибка в 200грам,але мені сказали що буде дуже тяжко з моїм тазом,що максимум можу 3200 нормально народити………Викликаю чоловіка(ми готувались до сімейних пологів)і в 11.00 в родзал,з прогнозом народити до 16.00…Далі майже не болючі (завдяки чоловіку)перейми,та численні(страшенно болючі) огляди на кріслі.,води так і не відійшли…….Ось вже й 16.00,пробивають міхур,боляче видавлюють води,ставлять капельницю і знов години чекання і походів на крісло……Десь близько 19.00 почало відбуватись щось незрозуміле-мене почали оглядати на кріслі щораз більше лікарів(і то оглядати на повну силу,ніхто не жалів).Біля 20.00,черговий раз на кріслі,вже повністю знесилена,в оточенні 8-10 лікарів(включно з завідуючим),чую обривки фраз----….зупинилось на 5см…..,не вставляється….вже й вручну пробували……слабо прослуховується серце…ГОТУЙТЕ ОПЕРАЦІЙНУ…………………………………..
Відводять мене до чоловіка,нічого не сказавши,залишають нас на одинці,а я йому кажу-напевне будуть кесарити. Чоловік мене заспокоює,а сам вже побілів,бо ніколи і чути не хотів про КР. Заходить Лехновська,бере нас за руки і каже - будем кесарити,відкриття зупинилось вже давно на 5см,малюк не вставляється в таз,плід прогнозовано великий,дихання слабке,ти вже в напівпритомному стані,готуйся,через 15хв в операційну-і пішла…І тут в мене наче відкрилось друге дихання,я витягнула катетер з руки,перестала відчувати перейми,дала чоловіку молитовничок і книжку про КР, заспокоїла його,відмовилась від каталки,сама прийшла в операційну(бо розуміла,що моєму,ще не народженому,сонечку потрібно якнайшвидше покинути животик),видряпалась на операційний стіл,перехрестилась і…………………………………………….
Закінчую 26.03.2008, в 21.00 народився найкращий в світі синочок- Ігорчик 51см,3100,8/9 по апгар
P.S Я безмежно вдячна своєму чоловіку за підтримку і за те,що він,будучи непідготовленим,погодився замінити щойно народженому синочку маму,взяв його на животик і провів з ним перші години його життя,поки я була під наркозом
Також хочу подякувати Лехновській Т.а,та її чоловіку,котрий був анестезіологом і потім допомагав мені коли я через 2 дні опинилась в інтенсивній терапії
Дякую,за увагу

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Спробую і я написати про те, як у нас народився наш синочок, який зараз вперто не хоче лежати сам і тому допомагає мамі писати)))
Усю вагітність не було жодних серйозних проблем: ані токсикозу, ані якихось діагнозів, у кінці вагітності декілька разів тільки турбували судоми (але достатньо боляче ) та останні тижні - затерпали руки.
З лікарем ми домовились, що за 2 тижні до ПДР прийдемо на прийом (народити вирішили на Батальній, разом з чоловіком), дивитися, чи все йде як треба, отже, на початку листопада ми побували в лікаря і дізналися, що ще нам ранувато народжувати, все йде по плану, знову треба прийти за тиждень, бо ПДР і ми визначили, і підтвердив лікар, на 13 листопада, і ми вирішили, що в термін рівненько мусимо вкластись.
Крім того, лікар попередив, що дитинка немаленька, тому після закінчення 40 тижня, якщо не народимо, мусимо подумати, щоби лягати в лікарню.
І ось, за тиждень - знову на прийомі (то вже за 4 дні до ПДР). І знову: "ще не час, певно за тиждень знову прийдете, і тоді будем певно класти в лікарню, бо поки що нема ніяких симптомів, що скоро вродите".
В лікарню я не хотіла, тому ми просили синочка, щоби він до мами-татка скорше виліз ))
Проходить день від візиту до лікаря, на другий (середа, 12 листопада)- починає якось поболювати трошки живіт (ще вночі підхоплює так що спати майже не виходить), і з"являються такі немаленькі кровянисті виділення. Живіт починає прихоплювати раз на 5-10 хв (сиджу рахую весь час), і ми вирішуємо дзвонити лікареві (а раптом щось не то, бо дуже рясні виділення, і живіт частенько хватає), той просить під"їхати на огляд.
Дивиться: голова ще не опустилась досі, а то що виділення - то починає відходити пробка, і тому хапає, але то ще не справжні схватки, такі ще можуть бути тиждень, треба дочікуватись регулярних, коротких і хвилинних...
В розпачі їдемо додому, адже хапає так досить непогано, вже думали надійшов час, ан ні...
Так хапає й далі, і ввечері так само, з острахом думаю: якщо це не справжні схватки, то які будуть справжні :confused:
Лягаю спати, але хапає, спати не можу, і через трохи часу розумію, що лежачи це переносити досить боляче, рахую час між схватками - щотрихвилини, але буває трохи больше чи менше, і тривалістю від 40 до 60 сек...
Перебираюсь на чоловікове офісне крісло - сидячи набагато краще, між хапаннями (що3хвилинними) - навіть пробую спати, якщо ті провалювання в сон можна так назвати. Підхоплює все більше, і до середини ночі просто сидіти на кріслі не допомагає, тільки розхитуючись на ньому (до ранку то вже були шалені розхитування).
З самого ранку (13 листопада) довго вирішуємо, чи дзвонити лікарю, бо: лікар сказав, що дитина ще не опустилась, що схватки тренувальні, та й самі, хоч і болить, не хочемо пертись в лікарню дарма, але через деякий час рішаємо дзвонити, щоб вже хоча б знати, що до чого.
Звичайно, лікар каже приїжджати, ще трохи часу думаємо, чи їхати з речима, чи вже потім довезуть, якщо дійсно роди))) Їдемо з речима, нашого лікаря ще нема, але він дав завдання другому нас прийняти, поки він приїде, від того дізнаємося, що :eek:відкриття вже 5 см, і нас оформлюють і готують до родів (біля 12-00).
В процессі підготовки губиться чоловік (він має бути присутнім на родах, але йому сказали зачекати за дверима, а мене потім одразу повели в передродову кімнату, без мобілки, бо перевдягалась, лишилась в чоловіка разом з частиною речей, і з чоловіковими речима для перевдягання , без яких всередину йому не попасти ). Не знаючи що робити сижу в передродовій, ніхто не приходить... Виглядаю - теж нема ніде і нікого. А я навіть не пам"ятаю, як мене завели на 2 поверх, от роззява!!!
Врешті ловлю якусь тьотку, прошу її віднести вниз речі чоловікові і привести, або хоча би сказати, щоб йшов до мене (досі офігіваю, яка я тоді ніяка була :xaxa
Нарешті приходить чоловік, разом роздивляємо і фоткаємо передродову, найбільше сподобався стульчик-унітаз , але як на мене він капець незручний... Трохи займаємо себе, поки не приїжджає лікар, оглядає і каже нам, що ситуація така: дитина велика, 4200г - то точно, розкриття йде слабо, за 3 години - 1см, а для того, щоб така дитина вийшла, треба добитися максимального; голова дитини трохи не так розміщена, тбт, треба трохи контролювати той процес; майбутня мамочка (тобто я) - змучена, бо не спала минулу ніч, та ще й половину позаминулої, а сили ще треба багато, а її вже стільки не набереться (((... Хоча я себе настроювала проти ліків і стимулювань, але вирішуємо капати окситоцин + знеболювання від потужних перейм (то десь біля 15-00).
А далі починається... Знеболювання погашає, але перейми дійсно робляться болючіші й частіші, хочеться тільки знайти положення, в якому менше болить... Для мене тим положенням виявилось знову ж таки шалене похитування на ліжку, більше ніяк не могла переносити (тільки про душ я забула, і ми не пробували душ, та й з крапельницею дуже не походиш). В передродовій - тільки я з чоловіком, деколи приходить акушерка чи лікар, дивляться, але ще не час...
Далі пам"ятаю уривками, як мене хапає... свої "пляски" на ліжку... єдине, що мене турбувало в той час: правильно дихати (без чоловіка би не змогла передихувати, тільки пару разів підвивала, коли дихати не виходило); і коли появиться лікар чи акушерка, щоб спитати в них: "ще довго?", "а може вже?", "а коли?". Мені все здавалось, що мене шалено тужить, я боялась тужитись, про що тисячу разів розповіла і чоловікові, і акушерці, і лікарю :xaxa: Але потім я вже зрозуміла, що то були квіточки, бо потім почало тужити так, ніби дуже хочеться по-великому, ніби всередині знаходиться як мінімум апельсин чи яблуко, яке не можеш випхати з себе просто тому, що "вихід" маленький, а воно - велике, але лізе з тебе, і зараз там все порветься...
Врешті мені пообіцяли, що до 19-00 родимо, я з нетерпінням очікувала того часу, коли прийшов лікар... і сказав що ще ні, рано, ну але до 22-00 - то вже родимо 100%
Боляче було нестерпно, і я знову попросила знеболення, на яке лікар спочатку не погодився, але врешті вирішив, що варто дати (в його практиці були випадки що знеболення навіть пришвидшувало відкриття).
... І ось нарешті знові прийшла акушерка, глянула відкриття, і радо сказала, що можна йти на кріселко родити, швиденько покликали лікаря, і через декілька потуг, а потім перечікування - народився мій маленький богатирчик - 4350г і 54см.
Поки мамою займався лікар (розрізу чи розривів не було, але тріщинки треба було підшити), татко опікувався синочком, намагаючись знайти по кульках одежинку для нього)))

А потім було 3-денне перебування в лікарні, про яке щось не хочеться згадувати (о, ті ліжка з металічними прутами та дитячі "тюремні" ліжечка, куди я малого не вкладала взагалі), і ми нарешті опинились вдома, де так класно в порівнянні з лікарнею...

В загальному, родами задоволена, хоча й шкодую, що довелося скористатися стимулюванням, але дійсно я би не витримала фізично родів ще сутки, просто через бажання спати, виснаження (бо їсти останній день вдома вже теж не могла)...
Дуже дякую за допомогу чоловікові! І якщо на початку вагітності він ще не знав, чи варто йти зі мною на роди, то після родів - не може зрозуміти, як в такий відповідальний момент чоловік може не бути поруч з коханою. Дійсно, присутність чоловіка - це дуже велика як моральна та психологічна, так і емоційна допомога (а ще - є кому фоткати процес :xaxa, рекомендую (чоловік приєднується) народжувати обов"язково разом!!! І нічого стидливого чи брудного в тому нема, це є природньо і дуже зворушливо! :rolleyes:

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Напишу і я про свої пологи.
Ну почну з того, що народити манюню я мала за прогнозами УЗД 13 вересня (ми з чоловіком посміялись, чи це часом не п'ятниця). Ввечері 2 вересня я не могла заснути - все крутилась-вертілась, ніяк не могла знайти собі місця на ліжку. Тому впихнула до вух навушники від плеєра і постаралась розслабитись. Допомогло - навіть не почула, як заснула. В 2 ночі прокинулась від того, що почав нити живіт. Але особливої уваги на це я не звернула, тому що таке траплялось і раніше - потуги були, але не регулярні. В 3 ночі я знову прокинулась від того, що захотіла в туалет (вибачайте за інтимні подробиці). У туалеті з мене почала литись вода. От тут я і зрозуміла - скоро побачу свою дитинку! Тихесенько розбудила свекруху (живемо у батьків чоловіка) і сказала, що у мене відійшли води. По моєму, спросоння, вона не дуже зрозуміла, що відбувається, бо намагалась мене вкласти до ліжка і переконувала, що мені це приснилось Як я потім дізналась, вона сильно перелякалась, хоча й народила 2 дітей, а мій спокійний вигляд і тон сприйняла за передчасну тривогу. Та, в кінці кінців, вона зрозуміла, що я не жартую і ми почали збиратися. Я перетелефонувала до свого лікаря, отримала вказівку їхати в пологовий. Там мене мав оглянути черговий лікар і повідомити, який стан справ. Речі для мене і дитини були зібрані вже давно, тому свекруха подзвонила у швидку і ми стали чекати. Я подзвонила до чоловіка (він працював у нічну зміну) і сказала, що його побажання без нього не родити, на жаль, виконати не можу Чоловік сприйняв все досить спокійно і сказав, що приїде якнайшвидше. Його тон привів мене трохи до тями, бо я вже почала переживати як і що буде. Як потім з'ясувалось, це він тільки зі мною так спокійно розмовляв. Буквально, через кілька хвилин після розмови зі мною, він передзвонив свекрусі і всипав їй за те, що вона викликала швидку, а не таксі Швидку ми чекали хвилин 20. Приїхала бригада з не дуже тверезих лікарів і ми погрузились у машину. Ну, скажу я вам, я ще ніколи так довго не їхала... З Наукової на Батальну ми їхали 50 хвилин!!! І це при повній відсутності машин на дорогах. В швидкій трясло так, що думала тут я і народжу свою першу дитину.
В пологовому мені зробили всі необхідні процедури (заповнили картки, послухали серцебиття, зробили клізму) і мене оглянув черговий лікар. Виявилось, що матка розкрита лише на 2,5 см і родити прямо зараз я не буду. А щоб я не скучала, мене завели до пологової зали і поставили крапельницю з окситоцином (як я на неї погодилась, до цих пір не можу зрозуміти). З крапельницею я могла переміщатись, тому спочатку було навіть і непогано. Набагато гірше стало десь біля 8-ї години, коли почались болючі схватки. Спочатку їх неважко було терпіти, але чим далі, тим було складніше стримуватись від криків. В сусідньому залі весь час кричала якась дівчина, причому кричала вона ще з того часу, як мене привезли (з години 5-ї). На неї, звичайно, ніхто не звертав увагу - лікарі, акушерки пили чай-каву і час від часу з коридора кричали до неї, щоб вона "заткнулася". Я, чесно кажучи, була цим шокована і видно всі мої думки були написані на обличчі, бо акушерка, яка зайшла до мене сказала: "Ви думаєте, що ми тут всі безсердечні. Але це не так. Просто те, що відбувається, воно - природнє і ми не можемо народити дитину замість вас". Акушерка залишила мені годинника, щоб я могла слідкувати за періодичністю схваток. Перейми йшли десь з інтервалом 4-5 хвилин. Біля 9-ї години приїхав мій лікар, оглянув мене і сказав, що матка відкрита...на 2,5 см! Тобто, за 4 години стимуляції перейми почастішали, а матка все одно не відкривається. Я питаю: "Що будемо робити?". Лікар : "Будемо чекати". А схватки йдуть з періодичність 2-3 хвилини. Тут до залу, де я лежала, заходить ще одна породілля зі своїм лікарем і я розумію, що у нас будуть групові пологи. Знаєте, одне діло чути, як хтось народжує, а зовсім інше, ще й бачити як все це відбувається! Я старалась ходити по коридору з крапельницею і лежати лицем до стіни, але це було не дуже легко зробити, тому що перейми йшли через 1-2 хвилини і хотілось вити. За той час, поки моя сусідка народжувала, до мене приходив лікар-інтерн і рекомендував намагатись не кричати під час перейм, бо тоді дитина не отримує кисню. Потім прийшов черговий лікар і співчутливим голосом питає: "Болить?" Я кажу: "Ага". А він: "Буде ще гірше боліти". Я: "Ви це мені спеціально розказуєте, щоб "добити"?". Лікар: "Зате знаєш, який буде кайф після родів! А родити ти будеш десь через 9-10 годин, бо матка ще не відкривається". "Втішив". Крім них ще приходила акушерка, щоб послухати серцебиття дитини.
Мій чоловік приїхав до пологового в годині 7 ранку і ми з ним спілкувались по телефону. Коли перейми стали болючішими,то переписувались через смс. Так було легше...
Десь біля 10-ї знову прийшов мій лікар, оглянув мене і сказав, що матка відкрита на 2,5 см... А перейми - через кожні 0,5 - 1 хв. В проміжках між ними я умудрялась поспати. Я питаю в лікаря: "Що далі?". "Зачекаємо ще годину. Якщо нічого не зміниться, то, за твоєї згоди, будемо робити кесареве, бо дитина без води уже 7 годин". Я була згідна на будь що, лиш би дитинка народилась здорова. А перейми все частішають... На чоловікові смс я вже не відповідала, бо реально від болю хотілось на стіни лізти.
В 10:30 приходить мій лікар і говорить: "Леся, я зараз мушу поїхати в обласне управління здоров'ям, бо мене викликає мій начальник. Але я тобі обіцяю, що через пів години буду знову біля тебе. Добре?" І що я могла йому сказати? Звичайно, "добре". Хоча, в той момент, мені було так страшно, що хотілося схватити його за рукав і нікуди не відпускати. Моя сусідка по пологовому залу до того часу вже успішно народила здорового хлопчика, їй зашили розриви і повезли у палату. А я все ще чекаю...
Лікар не надурив і дійсно в 11:00 повернувся назад. А в 11:45 мене повели до операційного залу, бо матка все не відкривалась. Зробили загальний наркоз. Останнє, що я пам'ятаю, як анестезіолог сказав: "Рахуй до 30, але вголос, щоб я чув". Я дорахувала до 6 і відключилась...
Прийшла до тями десь біля 14:00. На животі - пляшка з льодом, в руці - крапельниця, в носі - трубка з киснем. Перша думка, як там моя маленька. Подивилась на телефон і бачу смс від чоловіка: "Вітаю, мамуля!". Я аж розплакалась від щастя! Значить, дитинка жива і все добре. Передзвонила до нього, а сама ще нормально говорити не можу після наркозу. Чоловік першим розповів про мої "роди". Виявляється, наша доця була обкручена пуповинкою 3 рази навколо шийки (хоча на останньому УЗД на 34 тижні було видно обмотування лише 1 раз) і пуповинка була дуже тоненька, тому, дякувати Богу, що я сама не народжувала, бо доцю навряд спасли б... Народилась вона з вагою 2700 і зростом 48 см. І, саме основне, здорова!
Діанку мені принесли десь біля 6-ї вечора. Таких відчуттів у мене ще ніколи не було!!! Розчулення, ніжність, любов до цього маленького кульочка переповнювали мене і так хотілося взяти її на руки і притиснути до себе! Але не могла цього зробити, бо стояла крапельниця. Доцю відразу приклали до грудей і вона навіть пробувала смоктати. Це було таке чудове відчуття - частинка тебе, така дрібненька, а вже живе своїм життям!
Нас виписали з пологового на 6-й день. І скоро уже 4 місяці, як це Щастя є у нашому житті!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Прочитала ваші історії і собі захотілось поділитись!!!
Якщо чесно, то я вже не можу пригадати все в деталях.
Це було в понеділок (другий день Зелених свят), живіт почав боліти ще вночі, але не сильно. Тому я не дуже звернула на це увагу, хоча думки закрадались, що настав той момент. Ми з чоловіком відпочивали, дивились фільми і десь коло 16 год. в мене почалась паніка, що треба дзвонити лікарці, бо боліло частіше і сильніше. Пам'ятаю, що ми дивились дуже цікавий фільм і я дуже хотіла його додивитись (залишалось 20 хв), але хвилвання перемогло:D Лікарка сказала їхати в лікарню, там мене оглянула і сказала, що матка відкрита тільки на півпальця. Але мене вже залишили в лікарні, теоретично я мала народити на наступний день або не швидше як вночі. Я попрощалась з чоловіком, замовила йому на завтра сніданок, все найулюбленіше:D. Лікарка пішла додому, бо то був вихідний і сказала медсестрі вколоти мені анальгін з ношпою (я точно вже не памятаю), щоб трохи полегшити біль. Після того уколу в мене почались сильні болі. Медсестра через деякий час приходить і питає чи стало мені легше, а мені все навпаки. Вона подивилась на мої потуги і сказала дзвонити лікарці. Через деякий час мене перевели в передродову, бо черговий лікар сказав що в мене активна родова діяльність. В передродовій я мучилась десь 3 год. Вже не могла дочекатись поки все закінчиться.
Народжувала я не сама, ще була одна дівчина. 22.30 год. народилося моє сонечко - Олежик з вагою 3200 кг і ростом 52 см. Був 3 рази обвитий пуповиною і ще й ножкою зачепився
Якщо порівнювати больві відчутті при потугах і родах, то роди це "квіточки".
Зі своєю сусідкою по родах ми народжували майже одночасно і від цього залежало чи буду я з Олежиком разом в палаті, бо була 1 вільна палата. Мені повезло, я народила на 15 хв швидше:radist:

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Дівчата, от нарешті всі мої сплять і я мабуть встигну написати свою розповідь....
Отже мала народити по всіх рохрахунках 8-9.12.2008......поклали мене в пологовий на Джамбула 13.12.2008 оскільки щось таке було незрозуміле..... і ніби живіт нив... і ніби віділення якісь...але все якось так невнятно. А я ж наівна, їхала в пологовий вже з впевненістю що народжую, бо ж ніби признаки всі наліцо.......ага, щас...... оглянула мене черговий лікар і сказала що ніякого відкриття немає, що пробка не відходить.... а схватки то пройде, але і до дому вже не відпустила :no:
Далі було сльозне прощання з чоловіком... і я така вся в сльозах відправилась заселятись в патологію ( всі хто чекає на пологи обітають там). Заселилась....... що сказати....була в щоці мьяко кажучи, оскільки знала що після ремонту всі палати 2-х місні.... а тут бац і 7-8- місні. Правда палати мого лікаря бути 4-х місні але через те що кімнати палат були маленькі, принципово це нічого не міняло.
В той вечір чи то від нервів чи то вже так мало бути, хапало мене все частіше і частіше. Я пішла до чергової медсестри, кажу їй що в мене щось на схватки подібне. Вона покликала лікарку яка мене оглядала, та сказал що в мене ще нічого немає і бути так швидко не може, тож вгаратали меня ношпу з папаверинов і відправили спати. Чесно кажучи я вже шкодувала що пішла до них, бо укол нічого крім болючого місця уколу не дав, хапати продовжувало далі але я вже мовчала.
На наступний день в мене періодично 5-6 хв. хапало живіт далі....вдень ще більш меньш якось було....гуляла коридорами.... під вечір вирішила пти в душ ( благо вода була гаряча постійно) в душі нахилилась, розігнулась - з мене полилась зеленкувата вода. В мене очі одразу :eek:.... доперла що це скорше всього води. Знов пішла до медсестри чергової, там вже інша була......вона меня каже "а ви покажіть вашу прокладочку" а я ж її ще в душі викинула..... якось я не додумалась з собою прокладочки з доказами носити. Ладно....пішла ще одну прокладку поставила, нахилилась, розігнулась, прошу дуже - знов вода полилась. Покликали чергового лікаря, він мене на кріслі дивиться, рука в мені, мужу сказати що це не боляче, але досить неприємно, потім виймає руку і починає думати чи то води чи то пробка чи то що ( я тоді вообщє прозрєла). Сам рішення не приймає, дзвонить моєму лікарю, а той каже що раз такі справи що води відходять то треба вже народжувати :eek:.
В мене в той час смутні почуття радості, страху і ще невідомо чого. Бігом йду збирати манатки, паралельно дзвоню чоловіку щоб іхав до мене, сама йду на процедури ( клізма це просто фантастика я вам скажу, коли мені в сам пік схватки влили оту всю ємкість води, я думала що я її прям там на місці розфонтаную по всій кімнаті :xaxa::xaxa::xaxa Слаба богу мене не брили, бо я вже з дому їхала підготовлена :y:.
Поки я ловила кайф від клізми, чоловік вже примчав, і вже перевдягнувся навіть. Ми ще сфоткались там в приймальному відділенні, мені тоді ще було весело........
Потім пішли в родзал, родзал був супер... я його теж фоткала, фотки можна в відгуках про пологові подивитись....
Щобпо часу орієнтуватись скажу що в родзал ми зайшли десь в 21 годині...поки то поки се, поки фотки, поки поговорили, близько 22 пришлов О.В. Подивився мене на кріслі.... відкриття нульове, води підтікають але пузир не внизу розірвався а десь наверху, тому води так і течуть собі потрошки. Отже прокололи мені пузир, витекли води ( пузир проколювати теж зовсім не боляче), О.В. каже акушерці щоб поставила меня "систему" капельниця з розчином, точно знаю що капали мені не окситоцин а щось інше, бо чоловік читав назву на баночці, але вже не помню що то було. Якісь ще чс акушерка за мню ходила і регулювала швидкість капель бо я то лежала на кріслі, то ходила, то сиділа, то на мячику каталась. Потім вже стало досить боляче.... потім ще сильніше і ще сильніше. Я вже на мячику не могла бути, спочатку влеглась грудьми на пеленальний столик але схватки бути такі сильні що в мене ноги підкошувались, я вже не могла на них триматись тож легла на крісло, бо ще до того О.В. періодично заходив мене оглядати, то все одно треба було лазити на крісло а чим далі тим важче було вверх-вниз лазити, тому я вже на ньому лежала.
К слову скажу що в 22 годині О.В. нам з чоловіком сказав що при найоптимістичніших розкладах десь на 3-4 ранку я народжу.
Ну в общєм....лежала я на тому кріслі..... схватки такі вже йшли серьозні.... я вже і в чоловіка на руках висіла... і на шиї висіла в нього..... я взагалі не уявляю , якби його не було...на кому я б там так висіла, бо акушрка була дуже дрібненька да і нафіг їй треба аби на неї отак впирались і висіли. Я тільки дивилась на годинник на стіні...12 носі, пів першої, перша..... меня вже хотілось і кесарева і чого завгодно аби то все припинилось. Я зараз згадую що між схватками я відрубувалась і провалювалась в сон, а на схватку мене знов крючило і я тільки стонала, йойкала і мамочки казала. Вголос я не кричала, навіть не знаю чого.....але боліло мене просто жахливо. Ще на самих схватках О.В. три рази щось мені з маткою вручну робив, він не е щоб її відкривав, він казав що якось чи матку на голову дитини напрвлає чи щось таке подібне, от в ті момнети на схватці я пару разів крикнула.
Потім десь близкь 2-ї години ночі мене почало тужити....... так не по дєтскі тужити..... прийшов О.В.,акушерка вже була поряд....... і стали ми тужитись. Мені від усвідомлення що вже скоро кінець мукам аж якось друге диханя відкрилось.
Отже на першій потузі що я мала тужитись в мене слабовато виходило...... на другій меня О.В. сказав що мусить мене трохи підрізати....... а меня вже чесно скажу було пофіг, тому сказала щоб робив що завгодно або вже поскорше, мене 3 рази чікнули....... я от коли вагітною ходила найбільше єпізіотомії і захивання боялась, а то все фігня в порявнянні з схватками, от вони дійно болючі....
Отже я тужилась, памьятала що треба тужитись в таз а не в голову.....зі всіх сил тужилась......потім потуга пройшла я розплючила очі і бачу в себе між ногами маківку голівки дитячої, мені тоді 3-тє дихання відкрилось.... і на третю чи четверту потугу я ще раз добре потужилась і от щось з мне висковзнуло і шльпнулось мені на живіт. Це була наша лялька.....така вся мокра, тепленька і слизька. Татові лікарі запропонували перерізати пуповину, чим він дуже гордий.
Я собі раніше коли уявляла нашу першу зустріч то думала що розридаюсь в той момент....але коли народила то мене просто обійняло така чувство блаженності і легкості і тримала свою манюньку і в голову лише було думка що от вона , моя дитинка і що саме важке вже позаду. На годиннику було 2-20 ранку, 15 грудня......Далі ляльку зміряли, взважили, все процедури провели, 3650 ,53 см...... поклали лялюньку мені на живіт, а лікар зачекав поки народиться плацента, почав мене зашивати. Хоча і зробили знеболення, але я трохи чула як мене шиють, але на грудях була мала, я її тримала міцно і вже не звертала на це штопання уваги.
Потім ми ще 2 години були в родзали, поки капельниця прокапала, і далі вже мене відвезли з малою в палату.
От така наша історія пологів. Справилась за 4 години, тепер думаю що може в мене схватки і були такі болючі що надто швидко відкриття з ніякого в повне проходило, але з іншого боку і не встигла так вимучитись як дівчата які по 12 годин народжують.
Але як би там не було я безмежно вдячна Олегу Веніаміновичу за мою здорову дитину, за мої пологи без ускладнень, за те що все так злагоджено і чітко пройшло.

А ще вирішила додати що коли я вже народила то лікарі обговорювали пологи і прийшли до висновку що з чоловіками жінки більш спокійно себе на пологах поводять, меньше кричать, що легше то все відбувається і що взагалі більш здорова атмосфера. Тому дівчата, я сама переконалась, чоловік там тільки допомагає, навіть якщо він сам точно не знаю що робити, під час самого процесу само якось дійде що робити, чим допомагати.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Привіт!!! Я вже давно є відвідувачем посиденьок, але не вистачає часу щось писати. А сьогодні, при святі, коли дитина спить, розповім як появилося на світ моє малятко. Зараз моїй Яночці 1 рік і майже 6 місяців.
Роди планувалися на 15 число липня. Десь за місяць до пологів приїхала з чоловіком на Джамбула до Данкова на огляд. Перед тим подзвонила, сказала що мені його радили як хорошого акушера (одним словом трішки підлизалася:rolleyes, він сказав що можна приїхати. Після огляду сказав ще два тижні гуляти. Через два тижні знов був огляд, і знову гуляла , але не догуляла одного дня, повинна була з речами до нього приїхати в понеділок 9 липня, так як попередня вагітність була завмерла, О.В. вирішив швидше положити. Але… 8 липня, неділя, трошки боліла поясниця, ввечері були гості, чоловік випив сто грам, всі розійшлися, я нарешті прилягла, і мене почало "хапати " кожні 10 хв. Ще трохи подумали що робити, взяли вже спаковані кульки, подзвонили за мамою і на таксі на Джамбула. О.В. нас вже чекав. Потім була процедура з клізмою, потім з бритвою:8:… Взяли мене на крісло…а відкриття зовсім маленьке. І відправили мене в передродову. Там я лягла спати, вкололи обезболююче, але помогло хіба чуть-чуть. 9 липня біль трохи вщухла, а 10 знову почалася, і то вже невиносима, почалися коричнуваті виділення, подзвонили за Данковим і в 23 год він пробив мені води. Акушеркою в мене була Люда, трохи спала на сусідньому ліжку, поки я під капельницею лежала, а трохи спину масажувала. Схватки тривали в мене 4 години, як почула що Данков сказав: "За чотири години впораємось", настрашилася, що то так довго треба мучитися, а той час так швидко минув. А на сусідньому ліжку теж під капельницею лежала дівчина з сусіднього будинку. Ми разом і кричали, і плакали, і сміялися, і дихали, що саме основне. Вона народила свою доцю в 2 год, а я свою 5 хв по 3. Потім разом лежали в трьохмісній палаті зі своїми дівчатками. Казав Данков що тужилась правильно, але всерівно трошки надрізав.
Потім були проблеми зі швом, погано заживав, гноївся. Через це лежала на один день довше в роддомі. І на той день мене переселили в одномісну палату з моєю мацьопою. По правилах повинні були поселити в обсервацію, але Данков мене пожалів (як сказала мені медсестра).
Але саме головне що моя донечка народилася здоровою і симпатюлькою. Словами неможливо передати те відчуття, коли тільки народжене дитя кладуть тобі до грудей. Ось така історія, можливо нічого особливого, але для кожної жінки цей момент незабутній.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось нарешті я добралась до цієї гілочки...!!!
ПДР було на 2 червня, а я з самого початку вагітності думала, що буде 9 чи 10 червня...!!!:o Я навчаюсь, тому на заняття ходила до останнього, поки мене не положили в ПБ 2 червня. Взяла я собі мало їжі, адже лікар в ЖК казала, що дитинка велика і я можу народити швидше, тому я думала, що народжу в той же день..., але не тут то було... Як виявилось я (мама) з самого початку краще знала,адже я пролежала просто так в ПБ рівно тиждень і народила 9 червня !!!:p:radist:
А все було так: коли лежала в ПБ, то всі дівчата говорили, що в них схватки..., а я вже і прислуховувалась..., і так і сяк, але не знала і не чула їх... Одного разу коли до мене прийшов чоловік (це здається п"ятниця чи субота була) ми з ним сиділи на лавочці і виходить мій лікар, і говорить: "Замість того, щоб сидіти на лавочці краще пройтися круг ПБ, то скорше процес піде!" На другий день мій чоловік був на роботі. Тому я і ще одна дівчина вирішили мотнути к-ка кругів, але перед тим випили по літрі томатного соку:xaxa: Три круга в нас зайняло десь годину часу...
Ввечері,коли я зайшла в туалет,я побачила на трусиках чуть-чуть крові і в той момент зрозуміла: "почалось!" Я була страшенно рада, бо вже так хотілось додому.. і так хотілось побачити своє дитя..!!! Я скоро побігла до чергового лікаря,він мені сказав поміняти прокладку,походити по коридорі і подивитися. Я походила, подивилась, але там нічого не було...:confused: Ввечері я почала відчувати не болючі схватки (зразу зрозуміла, що це вони,бо ні з чим не сплутаєш), подзвонила чоловікові,він мені сказав: "Юля, йди виспися, а завтра підеш родити" Я так і зробила. Вночі рахувала період між схватками (8-7) хв. Зранку встала пішла знову в туалет (це була десь 7 год. ранку)- а прокладка чиста... Я так розстроїлась... Доходжу я до палати і чую, як щось цвиркнуло (як під час місячних) я вже не верталась у туалет і подивилась на трусики прямо в палаті - а там знову кров(тільки більше ніж вчора ввечері) !!! Моїми першими діями були: дзвінок чоловіку, і я побігла збирати речі з тумбочки,застелила ліжко,речі вже чекають у кутку, а дівчата говорять: "Юля, ти куди?" Я говорю "Йду родити" Дівчата:" Що лікар вже оглянув?" Я говорю: "Ні, зараз йду скажу!" Дівчата:"Зараз вернешся і будеш все розпаковувати..." А я говорю : "Ні, вернусь після родзалу!" Я пішла до лікаря, мене оглянули і сказали : "К обеду будеш мамой!!!" Яка я була рада!!!:radist: Я пішла на всі процедури... Ще до мене мама приїхала, то я спустилась до неї вниз - вона побажала мені удачі !!! Вже коли йшла на верх, то почала відчувати сильніші схватки. В родзал я попала десь в 10 год.схватки тоді були що 5-4 хв. Мені зробили укол від тошноти і дали капельницю. Я лежала, читала... починались все сильніші схватки,але терпимі - я ще по телефону ромовляла... А потім,як дві години почалось..., тут вже я нічого не хотіла... Лікар прийшов і сказав:"Ще годину",а я "може скорше?!" (як виявилось скорше...!!!) Потім прийшов питає:"Не тужить?", я :"А як то? може тужить,думаю,може ні..." Не встиг лікар вийти за двері,як я відчула що таке "тужить" і на всю катушку як закричала: "ТУЖИТЬ!!!" Мене піднесли і почали вести через стінку в родзал.. По дорозі знову тужить,а лікарі:"Не тужся, а то собі все порозриваєш",я: "Я ж не можу стриматись..." - вони почали сміятись... На родкріслі три потуги і я вже бачу свою дитинку !!!!!:rolleyes: Це був найщасливіший момент !!!!!!!!!!!!!!!!!!!! : В мне було ще стільки сили-не знаю звідки,але була...!!!:xaxa: Я зразу подзвонила чоловіку, потім мамі, татові, брату!!!! Тепер я мама !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!:p:D

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Добрий день! Дівчатка! Мене вже давно не було на форумі. То вагітність то пологи то догляд за малечею...одним словом приємні клопоти. Хочу і я розповісти про свої пологи. Це сталося на 39 тижні...я як все в суботу гарно прибрала хату і сіла на дивані відпочити..і подумала, ну все тепер і можна родити. Та нічого не підозрююючи лягла спати...але не вдалося мені заснути..перейми почалися...спочатку я і не зрозуміла..подумала що перепрацювалася, але коли біль повторюватися стала кожні 10 хв, я розбудила чоловіка і зателефонували лікарці, доречі народжувала я в Рібун на Джамбули, вона в той час була теж вагітна...але пологи в мене приняла, вона чудовий спеціаліст і просто супер-людина...я її терпінню вражалася. Коротше, зібралися ми в пологовий...а там клізма..і т.д.потім на ліфті в передпологову палату, мене оглянула лікар і сказала що до 11 ранку врожу, а то була 6 раня, я втішилася, думаю та шо там тої болі...потерплю, а відкриття на момент огляду було в мене 5 см, прийшла довгожданна 11 година, а я ще не рожу, після огляду моя лікарка сказала, що схатки непродуктивні і підключила мене до капельниці...отут я зрозуміла що таке перейми...боліло так...що я думала що піля родів мене відправлять на дурдом...одним словом родила я в загальному 17 годин, дуже болісно і виснажливо...але коли я побачила моє чудо з волоссям і яке так голубилося до мене, то я би все відддала, щоб тільки моя донечка буда щаслива і здорова.
хочу сказати дівчатам які тільки ще збираються народжувати, будьте готові до болі, і до того що після родів ти мама, і тільки ти доглядаєш свою малечу.
зараз ми не можемо натішитися нашою красунею...то велике щастя і дар від Бога бути мамою і татом!!!!!