Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи.

Я "созрела" Довго думала сюди писати чи в розділ у назві якого окситосинчик, але вирішила сюди.
Всю вагітність мала тонус матки тому про те, що оце ВОНО почалося, навіть не здогадувалася, тим більше що це був тільки 37 тиждень. Із самого ранку болів живіт, я ще в поліклініку якісь останні аналізи сдати поїхала, вернулася болить, я випила ношпи - трохі попустило. Лікарю дзвонити не хотіла. Мала народжувати у Нікітюка на Мечнікова. Ввечері чоловік каже дзвони - подзвонила, лікар каже ношпа та спати - ще рано, я ще ношпи випила...у 23-00 відійшли води, дзвоню лікарю, а він у Трускавці, каже іхати до чергового лікаря - їм виявився Федина Роман Григорович, за що я вдячна Богу. Приїхали - перейми слабі, розкриття 1 палець, води нема. У руку крапильницю, в дупу уколи, лежати на боку весь час закинув ногу за ногу. Всю ніч лікар не відходив від мене розкривав шийку руками, ніколи не думала що засунувши руку в жінку полікоть можна опреділити що вона довгий час танцювала на підборах спортивні бальні танці
про те, що мені кололи, я навіть і не питала, в мене не було вибору, дитина без води, вже в родових шляхах, а розкриття при всіх зусиллях на 5, 30 ранку було на 2 пальці:umbrage:
вони вкололи мені ще шось і сказали якщо не подіє - кесарити
на щастя подіяло, лікарю на руках тягнув мене у родзал, бо почалися термінові пологи
в 6.30 народився Дениско, за одну потугу, вилетів. Маленький 2.800, синенький, але акушерка мене заспокоїла що такі дітки швидко ростуть.
І ми росли, за перший місяць, ївши день і ніч не плакавши, а тільки іли і спали ми наростили 1, 700.
Не знаю, в моєму випадку можливо було при повній відсутності родової діяльності, та відсутності у синулі води не застосовувати стимуляцію, я безмежно вдячна Роману Григоричу за те що він зробив, для мене і мого синулькі.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Привіт!
Я народила свою донечку трохи більше місяця тому.Хочу сказати що народження дитинки це дійсно таїство і пережити його велике щастя.
Може комусь буде цікава моя розповідь.

11 грудня, вечір – міряю тиск – 140/110.Злякалась.В мене і раніше він трохи піднімався, але не до таких значень. Після довгих вагань дзвоню лікарю, отримую інструкцію які таблетки прийняти і на ранок вже йду до нього на прийом. По дорозі плачу, бо знаю, що покладе в лікарню - високий тиск і сідничне передлежання. Так і є.
Через годину я вже з сумками в супроводі медсестри йду коридором лікарні.
Заходжу в палату, дуже жарко. Знайомимось. Ілона на підтримці, її через 3 дні виписують, дуже весела і балакуча. З Ірою ми вчились в одній школі. Ну і Юля – моя подруга «по нещастю» - народ приходив, народжував, виписувався, а ми все чекали. Навіть лікар одного разу пожартував – дівчата це вам не санаторій – родити пора .
Так і проходив день за днем – нехитрі процедури, історії що от і Маруська вже родила, і та рижа, і з 11 палати… Ех.
22 грудня народила і Юля. Я залишилась в палаті одна. Вечорами ходила туди сюди і все молилась, просила малявочку народитись.
24 грудня. Поки виходила з палати, вкрали гроші. Так образливо стало, плачу, аж заходжусь. Спина трохи ниє, а я знаю чого – я ж і по сходах ходила, і на вулиці старалась бути довше – все хотіла щоб вже швидше. Десь біля 23 я розумію, що це вже схватки – УРААА! Засікаю інтервали, і все ще хочу щоб вже більше боліло, щоб частіше йшли. На диво практично відразу було що 10 хвилин, а вже через пів години щопять. Тепер вже справді терплю, в першій йду до медсестри, оглядає черговий – відкриття 4 пальці (я рада як слон).Кажуть йти в палату, моєму лікарю самі подзвонять. В палату? Тю, а я вже хотіла в родзал.
Приходить медсестра, робить укол і каже спати!!!Хоч все в мені протестувало, послухала і чемно лежала. Схватки і далі кожних 5 хвилин, болить вже сильно, але все ж між ними я засинаю і прокидаюсь від нової хвилі болю. Все ще записую інтервали , і дивуюсь чіткості – кожних 5 хвилин, кожних 5, закриваю очі і прірва, будить нова схватка…Час зникає.
На годиннику четверта. Приходить лікар, йдемо родити. В родзал потрапляю десь біля п’ятої. Відкриття 7 пальців, шийка згладжена. Пробивають міхур і живіт стає таким маленьким, а я думаю яка моя ляля мацюпуся. Підключають капельницю, і знову наказують лежати , бо дитинка народжується сідничками.
І знову все по колу – біль, сон, біль, сон…В якийсь момент здається що вже все, більше не витримаєш. Гіпнотизую годинник, ну скільки ще? 7:30 А за вікном вже ранок, падає сніг. І знову болить, починає тужити – відчуття таке нестримне. 7:45. Просто розриває, а мені кажуть стримувати, дихати, дихати. Восьма. Кімната наповнюється людьми – приходить дитячий лікар, якісь асистенти. Все тепер я знаю що вже скоро. Тепер вже можна. Тужусь, відпочиваю, знову і знову тужусь.
І в якийсь момент відчуваю – все дитинка в мене на животі – тепла, м’якенька – моя доця! Зі мною! Запам’ятала очі і погляд. Моя дитинка. А я вже не маю сили навіть для сліз. Доця. Народилась. Боже дякую тобі.

25 грудня 2008 8:35 дівчинка 3100 52см

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Привіт! Нарешті я знайшла час, щоб написати про свої пологи.
По „графіку” я мала родити 7-8 січня. 29 грудня в 9.30 зранку у мене почали підтікати води. Так як вагітність перша у нас з чоловіком почалась маленька паніка. Кульки які ми приготували в роддом заздалегіть з переляку перепутали, взали половину з того, що треба було. В 10.30 ми вже їхали в таксі на Батальну. По дорозі я почула першу схватку. З лікарем ми домовлялись про пологи і він нас вже чекав. Він мене зразу взяв на крісло і сказав, що сьогодні будем родити і спустив якусь кількість води. Після цього ми (з чоловіком) пішли в палату. Там у мене почалися схватки періодичністю в 4-5 хвилин. Я була в шоці, так як я знала, що спочатку схватки є в 20-15 хв. принаймні, а тут зразу одна за одною. Через 30 зв. прийшла санітарка і знову повела мене на крісло до лікаря. Він спустив ще води і сказав йти в родзал. Схватки були періодичністю в 2 хвилини. Відразу скажу, що без чоловіка я не знаю, як би я це все витримала. Акушерка час від часу приходила до нас і питала, „Ну як?” Відповідала: „Весело!”.Після першого спускання вод лікар сказав купити три таблетки окситоцину і тримати в роті по одній кожні тридцять хвилин. В родзалі другу таблетку я не дотримала і виплюнула, так як мене почало тошнити. Про це я нікому не сказала і третю вже не пила. Не знаю чому, але усі схватки я проповзала на колінах по підлозі в родзалі. Ні м”яч ні якесь крісло для схваток мені не допомагали. Сказати, що мій чоловік був в шоці від моїх болів , не сказати нічого. Я всі схватки простояла на колінах, впершись головою в ліжко і тримаючи чоловіка за руку. Чоловік молодець-витримав! Десь в 12.30 акушерка оглянула мене і сказала, що матка майже повністю відкрита. Лікар за весь час зайшов до мене один раз і сказав акушерці, щоб вона його покликала, коли прийде час. Час прийшов в 14.15. Чоловік мій пішов на вулицю до моєї мами чекати результат. (ми домовлялися, що він буде лише на схватках).
Прийшов лікар і почалися пологи. Я вже не мала сили взагалі. У мене весь час пропадали друга, третя сватки. Я не мала сили тужитись. Лікар свариться, акушерка просить, а я кричу:”Я вже не можу!”(пишу і по тілі бігають мурашки від згадки). Все робиться в шоці , я не розумію, що вони в мене хочуть, що я роблю не так. Виявилось, що дихаю я не правильно. Впиратись ногами в крісло не виходило, тому впиралась в лікаря. Дивно, але він встояв. На рухах натерла мозолі від ручок на кріслі. З”являється голівка синочка, схватки пропадають, голівка ховається назад. Так кажуть всі хто був в родзалі. А прийшло їх ціла купа: лікар, акушерка, лікар з реанімації, дві медсестри, неонатолог і ще якась лікарка. Потім з”ясувалось, що їх всіх викликав лікар, так як переживав за дитину. Вирішили розрізати трошки, і вколоти окситоцин. Розріз, окситоцин, три потуги і синочок в акушерки на руках. Заплакав відразу, (по Апгару 8 балів)але на груди не поклали, бо спочатку треба зашити, сказав лікар. Досі виню себе, що не вимагала дитину відразу. Побачивши лялю я про все на світі забула. Далі було зашивання без обезболення. На те, що мене болить- лікар відповів: „Не болить, а маленький дисомфорт...” Цікаво йому б такий маленький дискомфорт. Далі мене поклали на кушетку з синочком і дозволили зайти чоловікові. Зайшла ще й мама. Вперше побачила, як мй чоловік плаче.
На наступний день після огляду мене лікар чистив. По „живих” швах. І знову без обезболення. І знову маленький дискомфорт!!!!!! На четвертий день виявилось, що шви мої ще треба зняти...
Не знаю, як би я все це пережила, якби біля мене не було мого синочка. Напевно зійшла б з розуму. Дякувати Богу все ми пережили і 1 січня ми були вдома.
P.S.Про дні перебування в лікарні і ставлення медперсоналу до людей і до грошей це вже інша історія.

 

Юля народилась в стрийському пологовому будинку шістнадцять років тому. Дев"ять місяців я читала книгу Лоранс Перну "Я жду ребенка". Особливо розділ про дихання перед і під час пологів. Прийняли мене в пологовий в 10ій ранку, з переймами. Згадавши книжку, я розслабилась і заснула. О 12ій мене розбудив черговий лікар, покликавши на огляд. Оглянувши, коментував - "Я ще такого не бачив, відкрита на чотири пальці і спить". Пробив воду, і пообіцяв пологи на шосту вечора.

Через півгодини я робила малесенькі кроки по коридорі, тримаючись за стіночку, дихаючи через раз, полита холодним потом. Акушерка не звертала уваги на мої запевнення, що я буду родити (не кричить, не стогне, вигадує). Втративши віру у радянську медицину, у першій по обіді я висунула голову у вікно, аби ковтнути свіжого повітря. Розігнутись вже не змогла. От в такій позі я й пішла до сестер, всілася (чим Юлю мало не зробила імбецилом) і сказала, що не йду нікуди, бо родю. Сестричка недовірливо спиталась - ти звідки знаєш? А я трагічним хрипотом відповіла - я книжку читала! Відтоді мене інакше ніж "начитана" ніхто не називав.

До сих пір шкодую, що не спиталась, чи вже хтось родив у них в сестерській, та й ще сидячи на кріслі.

Луцінка народилась в приватній клініці, цілу вагітність мене пильнували, а от в день пологів я, власне мала бути тільки на ехограмі, послухати її сердечко. Пологовий будинок знаходився у недалекому містечку. Я взяла квиток туди й назад, вийшла на вокзалі, а перейми вже були по чотирьох хвилинах...

Що робить радянська жінка? В голову їй не прийшло викликати швидку. Жінка дотупцяла до клініки, виїхала нагору ліфтом, лягла, дала себе під"єднати до пристрою, а на кінець ехограми попросила сестричку, аби покликала лікаря. Почекавши на лікаря хвилин з 10 (куди б спішив, ніхто не стогне і не кричить?), я дізналась, що "не виглядає, аби Ви мали родити, але для чистої совісті вас тут залишимо".

Радянська жінка приїхала в клініку лише з квитком туди й назад, тому отримала від персоналу казьонний халатик і койкомєсто. Поклавши телефон на край столу я сумно спостерігала за хвилинами, кажучи собі - ЯКЩО ЦЕ НЕ РОДИ, ТО ЩО ЦЕ ТОДІ? :8:

Але вірю лікарям. Згадавши з старої доброї книжки, що перед пологами добре опорожняти сечовий міхур, аби дитинка опускалась швидше вниз, я пішла попісяти. Попісяла. Разом з тим відійшла і вода, а з водою голова. Стоячи на колінах і тримаючи голову в руці, я гамселила по кнопці виклику персоналу. Прибігла акушерка. Посміхнулась і сказала - вставайте, мамочка, підем на зал. На що мамочка відповіла, що не встає і нікуди, тим більше, з головою між ногами не піде. Ага, сказала, нагнувшись акушерка, тоді тисніться. Луцінку оглянули і запеленали в мене на спині, в туалеті приватної клініки...

Знаючи себе і свою здатність тішити нарід, до народження Мартіна готувались всі (родила знову у тій же клініці). Останні дні я боялась вийти вже і за хлібом. День перед напланованими пологами лягла в клініку. Наступного ранку отримала на шийку матку крем, для ослаблення. Нарешті лікар вирішив, що воду вже можна і випустити, тому мене запросили на крісло. Вода відтекла, лікар помив руці, і сказав, що як прийде з обіду - подивиться.

Закрились за лікарем двері, а радянська жінка сказала - "ой!". Акушерка подивилась куди треба було і почала тицяти у всі кнопки на телефоні. Не встигла. Через вісім хвилин Мартін був на світі.

Дуже цікавим був наступний етап. В клініці не було ні одного лікаря - всі були внизу, обідали, крім головного. А головний лікар, до вашого відома, виглядав дуже екзотично - тіло спортсмена, шкіра з солярія, волохаті груди, догола пострижений а на грудях масивний золотий ланцюг. До того всього пронизливо-блакитні очі. Просто порноактор.

Головний прийшов, поплескав мене по животі і спитався - даште нам ту плаценту? Радянська жінка відповіла - "Мусите почекати". "Чого?" - питався лікар. "А того, що два рази чекали, то будете чекати і ви" - була відповідь. Через декілька хвилин казав акушерці - "Я ніяк не можу знайти, звідки кровотеча", а зверху почув - "Мочовий канал..." "А ви звідки знаєте?" - питався головний. "Завжди то був мочовий канал", казала жінка.

Далі було весело. Головний шив, сміявся, сварився, бо я сміялась також, сміялась акушерка і дитяча лікарка, в радіо Джон Пол Янг співав Love Is In The Air...

Це не важко!

Не треба себе налаштовувати на біль, кров, страждання - вони все одно будуть, в когось більше, в когось менше. Думайте про те, що треба попрацювати, а нагородою буде той маленький солодкий вузлик.

До речі.

Юлю я народила сидячи. Луцінку на чотирьох. Коли готувалась до пологів з Мартіном, найбільше, чого я боялась - родити лежачи на спині.

Сказала про це акушерці, перед пологами. Вона це вирішила так, що мене повернула на бік. Будете мати можливість експериментувати - домовляйтесь з лікарем. Родити на спині - це дуже зручно для лікаря, а от як мамі, так і дитині, приходиться прикладати більше зусиль в цьому випадку.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Розказую, кому цікаво.

У знаменний день, 09.02.2009, (підрахований докторами ЖК, ПБ, родинними… і т.д.) ну і мною, сподівалась що все почнеться. Моя доктор тиждень перед тим, коли я приїжджала слухати дитяче серденько, сповістила, що при непочатку родової діяльності вона мене «ждьотс» в пологовому… Я знала – добра мало, будуть класти поки не розроджусь, ну значить така моя доля.
Вранці зимового понеділка, , мене поклали з передвісниками пологів у відділення патології вагітності на Батальній. В палаті було неймовірно душно, зліва лежала на збереженні з двійнею Іванка зі Стрия, а справа Мар’яночка, на 26 тижні, з телевізором, електрочайником і купою причандалів… (вже 3 чи 4 тижні лежала і ще скільки буде тут не знала…), тримаю за неї кулачки! Мушу зауважити, що палати в патології нормальні, правда як на мене то тільки ті, що на трьох чи чотирьох…, словом ті, в котрих індивідуальний санвузол з душом. Я лежала саме в такій.
Отже, в понеділок мене оформили, потрібно було здати деякі аналізи (кров, сечу, станд. набір) і тому додому ввечері доктор не відпустила. Зате на наступний день мені дозволили ночувати вдома - поїхати додому ввечері і вранці повернутись. Вдома мене всю ніч мучили знамениті передвісники – нило внизу живота, ну і час від часу біль схоплював і відпускав. Але то не були схватки, бо періодичності між ними я не помітила і крім того під ранок вони припинились. В середу після огляду і прослуханого черговий раз серцебиття дитини мене вже додому не відпустили. В четвер і в п’ятницю мене схоплювали періодичні ниючі болі внизу живота, але пропадали після знеболення спазмалгоном з ношпою і моя доктор повторяла «роди нічим не зупиниш» - тож я розуміла – родова діяльність так і не починається… В суботу вночі мені знову вкололи при таких болях ті ж препарати, але вони слабо зняли болі, проте під ранок біль припинився. Настала неділя, день Валентина, традиційно прийшла доктор послухати серцебиття плоду і я не зчулась від щастя – мені дозволили відлучитись до годинки 6-ї вечора додому. УРА! Вдома мене чекали підсніжники і моє улюблене заварне тістечко на нашій затишній кухні. Я відчувала втому від того, що мусіла одягати і знімати одяг і взуття, підніматись і спускатись по сходах і загальну ослабленість, час від часу мене схоплював ниючий біль… він частішав… я відчувала, що залишилось недовго, але ще нетепер. Ми провели з чоловіком дуже спокійний, як на нашу любов до веселощів, день Валентина і вже близько 6-ї ввечері мене відтранспортували назад. Знов та ж палата, ті ж коридори, але змінився біль, періодичності ще не було, зате його характер став інтенсивнішим.
За той тиждень, що я провела в патології, я вже багато чула історій про те, як воно буває з передвісниками… наприклад в одній з палат лежала вагітна з передвісниками три тижні… я дуже хвилювалась, щоб і мені часом не прийшлось стільки часу тут провести. Були правда і позитиви – до них мій чоловік відносив появу у мене апетиту – знаєте як то буває – за компанію і жид повісився – як у палаті всі починали їсти то і в тебе вже мимоволі апетит пробивався))))))
Отже закінчувалась неділя, ввечері, близько сьомої до мене завітали відвідати колєги Віка з Андрієм – ми десь з годинку розмовляли в холі і я відчувала за той час кілька таких больових приступів, що вже й не дуже могла сидіти… Після їх відвідин чергова акушерка повела мене в родзал на огляд до чергового лікаря, але на моє розчарування відкриття було 1 см, шийка згладжена, але для переведення в родзал я ще не була готова. Ввечері, коло 10-ї години, уже інший черговий лікар проводив огляд згідно історій пологів, які потрапили у папку «заслуговуючі уваги». На момент огляду болів у мене не було, тож нам сказали виключати телевізор і йти спати. Десь за годинку все почалось.
То були схватки. Але я думала, що вже наморочила і так голову усім підряд сьогодні і тихенько мучилась в ліжку, то сідала, то лежала між приступами, то вставала і виходила в коридор і поверталась назад. Близько 01.00 – 01.30 вночі чергова акушерка викликала чергового лікаря. Він провів огляд на кріслі, таки констатував схватки, яких я так чекала і УРА – все почалось – мене переводять в родзал… далі було: сумбурне збирання речей в палаті, традиційна клізма і … родзал. Я подзвонила чоловіку і сказала щоб добре поспав, бо то вже недовго, поки він стане татусем і товаришці, одногрупниці з меду, котра працює неонатологом на Батальній і яка зі мною родила. Приблизно в третій я вже «загаряла» на м’ячі в родзалі на другому поверсі, чекала на свою товаришку Софійку і доктора Любомиру Литвинчук. Близько пів четвертої приїхала Софійка, стало менш боязко, бо появився хтось з ким можна безупинно розмовляти, схватки були що 4, що 5, що 3 хвилини. Невдовзі відкрились двері і я почула вже добре мені знайоме від моєї доктор «Зірка моя, пішли на крісло»… ого відкриття вже було 6 см, проте схватки закороткі, голівка дитини вставилась, і не проходила далі по родових шляхах… мені поставила капельницю… на коридорі я почула «думаю до п’ятихвилинки вродить»… - я глянула на годинник – була 05.30 ранку і та фраза мене втішила… Проте за 3 години змін не відбулось, відкриття було правда 8 см, а схватки і далі закороткі… Під час схваток я трималась за ліжко і Софіїну руку, часом Софія тримала мою ногу, давала мені пити водичку, чайок, словом було весело… Коли вона ненадовго відлучалась, поруч була мовчазна, але дуже приємна акушерка Віка Юріївна. Десь близько 10.00 – 10.30 вранці у мене почались депресивні вигуки, щоб мене кесарили… До речі про навколоплідні води: коли вони відійшли… я не помітила, решту Любомира Петрівна забрала сама, вже пізніше я подумала, що мабуть відійшли, коли очисну клізму ставили…

О 12.00 перед обідом Любомира Петрівна запросила на консультацію докторів Ковальчука і Прокопіва, і їхні прогнози мене не втішили – було прийнято колегіальне рішення: якщо протягом 2х годин без змін – в операційну. Моя доктор весь час повторювала термін який я чула вперше – у мене нема родової домінанти – це означає, що я почала здавати з бажанням родити сама. І тут після огляду сталось якесь диво, схватки почали ставати ДОВГИМИ і дитинка почала просуватись! Це заслуга моєї доктор, яка весь час від самісінького початку і до кінця твердила мені без упину: «Богдана, ти родиш сама. Захочи!». Далі були ще три години… і тільки останніх півгодини я можу сказати, що дочекалась Любомира Петрівна моєї родової домінанти) - я почала вигукувати, що хочу родити – але це вже в ході потуг. Народились ми о 15.05. 16.02.2009. Доня, повністю схожа на тата, з першим криком забрала половину, а то й більше спогадів про те, як воно було! Мене ще чекало ручне відділення плаценти, яка вирішила сама не народжуватись, але це вже все було так всеодно… Одним словом, родила, як медик і дитя з лікарської родини )))))))))

Далі були ще 7 діб у пологовому, але вже з малесенькими оченятами, рученятами і дзьобиком, які вивчали щосекундно свою маму, татка, який щоденно приходив і все навколо себе.

Мушу сказати ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ Софійці за присутність на пологах, допомогу у виборі лікаря і своєму лікарю, Любомирі Петрівні Литвинчук за все. Не тримала за руку. Факт. І не треба було. Лікар повинен бути дещо холоднокровним. Родила б удруге тільки у неї. Дай їй Бог здоров’я!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

от і моя історія....дата пологів була визначена на 18 лютого.вівторок,4 лютого я на вечір записана на УЗД шоб взнати приблизну вагу плода і об"єм голови,так як сідничне положення дитини.оглянувши мене лікар сказала,то ваше право,але як би то бул моя дитина я б ради кесарський розтин....і так шоб вийшла Ксюша.а я собі думаю,яка Ксюша,про шо то вона.А потім до мене доперло шо 6 лютого Ксенії,думаю таде так скоро я ше не готова...на наступний день іду до свого лікаря в якого буду народжувати,він як завжди дуже зайнятий,купа народу до ньго,він скоренько мене мацає,щупає і каже: "завтра з речима тебе чекаю":ninja:.Їду додому з незрозумілим настроєм,а як приходжу додому незнаю за шо братись...речі всі спаковані,але ж робити то шось треба:xaxa:і вирішую намалювати ногті,шоб гарною бути:xaxa:і беру той лак з собою(то був якийсь істеричний напад:xaxa 5 лютого,четвер-ідемо в пологовий,а настрій якийсь незрозумілий такий ніби в конслагерь відправляють.Поклали мене в патологію.жара невиносима,палата на чотирьох осіб,а я зразу на вікна дивлюсь,а вини високо-високо.....але то була не проблема,була одна дівчинка яка вже там 2 тижні лежить і дуже вже освоїлась то вона скоренько вставала на крісло потім на тумбочку ,з неі на батарею,там на підвіконник і от вікно і свіже повітря.тут приходить мій лікар(Данков О.В.) і каже:"ти,ти і ти,на огляд"а мене зразу в жар кинуло:ninja:,для мене той огляд то шось страшне,незнаю як я родити збиралась:xaxa:.сідаю на той "вертольот",і то шось було страшне,я такого болю ше не відчувала:8:,злізаю з того крісла і питаю,ну шо там,буду сама родити чи КР? а лікар каже:"відкриття 2 пальці,а пречудовий таз,такшо будеш родитисама"а я з того переляку починаю йому розказувати шо на УЗД казали....він на мене глянув,і каже,Христя розслабся,наступна....прийшли ми в палату і через годину в однієї дівчини з якою були на огляді відходить пропка...і тут я згадую шо ходитить по пологовому такий прикол-хочеш пошвидше родити,йди до Данкова на огляд:xaxa::ninja:мене знову в жар кинуло...повлягались ми спати і я прокидаюсь від того шо час від часу ниє спина, то десь 1.00,додумуюсь засікни на мобільному на таймені інтервали.час між болями 8 хв а тривалість 30 сек-і РЕГУЛЯРНО!і до мене доходить шо то ПОЧАЛОСЬ.мій розум не хоче в то вірити,і я знову засинаю, але прокидаюсь від наступної схватки.а вони все частіші і довші,десь біля 6 ранку я йду в туалет і......відійшла пропка,руки трясуться ного тоже,іду знов лягаю.інтервал між схватками вже шо 3 хв і тривають хвилину.До лікаря не дзвоню бо шось незручно....,а в муніпуляційну не йду бо знаю шо буде оглядати черговий лікар(я лишній раз то на винесу:xaxaі десь в 9 ранку сусідки по палаті всетаки відправляють,а сестра каже дзвоніть до лікаря він всю ніч тут був:8:.додзвонилась,прийшов і каже на огляд:8: знову то крісло..огляд, і я знову питаю ну шо там,довга пауза......питає шо я зранку їла,а я як почала розказувати і канапочки і йогурт і то,так сил набиралась для родів:xaxa:він в шоці і каже..80% шо в операційну!!!(як я вже потім взнала попа малої незафіксувалась в тазі,а навпаки під час схваток взагалі якось по-турецьки лягла)тут же збираю свої манатки і на клізму,і на той час поки готується операційна ше в родзал,(ше встигла на м"ячику попригати) то всьо з 3 поверху на 1 а потім ше на 2:8:.Приходить анастезіолог,все чітко і ясно пояснив шо і як буде зі мною відбуватись.і ми йдемо в операційну,я знімаю лінзи і відчуваю себе кротом:8:тут починається метушня,все дуже-дуже скоро,дають купу документів піписувати,а я в тому шоці навіть неможу зрозуміти їх зміст шей толком не бачу,паралельно одягають на мене сорочку і бахіли і ведуть мене в операц.-велетенська кімната,посередині стіл....і багато мед персоналу,якшо не помиляюсь 10. лягаю,і вони всі дружно "нападають" на мене і кожен робить свою роботу,хто руки прив"язує,хто йодом живіт маже,хто підключає до апаратів і прожектори настільки сильні і яскраві шо здається шо ти в солярії,а тут саме неприємне-катетор(я його дуже боялась)і тут анастезіолог каже ,Христина зараз ти полетиш:xaxa:.........і я полетіла ....за 2 секунди,відчуття дуже класне. тут пропустим бо міцно спала:naci: просипаюсь,і все болить,але терплю бо стидаюсь зайойкати,вже везуть мене по коридору в післяопераційну,трусить мене страшенно прошу шоб шось вкололи,колять і трохи попускає.....анастезіолог тут же каже шо народилась дівчинка 6 лютого 13.05 вага 3.600 і 55 см. а десь за 3 години приносять замотуляне моє чудо з великими щоками і ложать біля мене шоб прикласти до грудей. та мала пампуля так накинулась на на грудь ,шо вже подумала шо шей мене з"їсть:xaxa: от так!!! виписали нас на 5 сутки. П.С. а вийшло так як на УЗД казали,Ксюша(ми дали їй друге церковне ім"я)

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Все,настав і мій час писати тут розповідь

Отож, читала я тут різні розповіді, настроювала себе на найлегші пологи, але морально була готова і до найважчих.:umbrage:

Моє ПДР було якоюсь датою Х. УЗД показувало то 28 лютого, то 1 березня, то 8. Тобто, ніхто точно не знав...Вдома всі ставили ставки. І на 25 лютого і на 8 березня, і на 28 лютого. Я ставила на 23 лютого (вгадала:xaxa, бо завжди маю "щастя" на свята мати важливі справи. А так, як 23 лютого в моїх батьків річниця весілля, то подарунок вийшов би їм, а не таткові на ДН (14 березня).

Вагітність моя протікала майже суперово і є в цьому величезна заслуга форуму, :ninja: бо поради дівчат багато в чому допомагали. Єдине, що на 35 тижні налякали мене, що напевно буду значно швидше родити. І щоб лише до 37 дотягнула. Я дотягнула, пішла до лікаря, в якого мала народжувати, а він мені сказав : " Розслабся, бо на 37 тижні точно не народиш, а може, і до 42 будеш ходити, якщо дитина не захоче вилазити". Мені аж обідно стало -- як так? я вже каляску вибрала, ліжечко, настроєна родити ...а тут до 42...

Ну, сходила я в ЖК і до лікаря, наступний візит мав бути 26. І якось так я відчула, що вже того візиту не буде....


А тепер хроніки

неділя ::naci:

Вранці я прокинулась з суперовим настроєм, який трошки зіпсувала звістка про те, що наш татко цілий тиждень повинен їздити в Мостиська в магазин, бо продавці на сесії Я ще тоді пожартувала, що може, й не треба буде їхати.

Потім ми поїхали до мами, погуляли з нашим песиком, і мені захотілось "вийти в люди". Ми поїхали в центр, зайшли в Домінікани, помолились біля Матері Божої, 2,5 години лазили по магазинах і просто гуляли по вулиці. А потім мені страшено захотілось в Макдональс....там були шалені черги, тому ми вирішили купити курку гриль. Купили. Я її з таким захватом згамала, і знов промайнула думка, що дівчата писали про схожі "захцянки перед довгим утриманням від жареного":8:

Ввечері подзвонив мій одногрупник з дружиною, я їх запросила в гості, подивитись на мене вагітну. Чоловік поїхав на футбол. Посиденьки були до пів 12. Ми дивились відео з нашого весілля, хотіли навіть відкрити червоне вино :ninja: (добре, що цього не зробили...). Засинаючи я спитала чоловіка чи він готовий, бо цього тижня народиться напевно наш малюк. Татко поцілував мене надобраніч і міцно заснув.

понеділок:naci::naci::naci:

2:00 Щось так не зручно спати. Типу затерпає нога, перевернусь я собі на інший бік

3:00 Щось болить так дивно, то болить, то відпускає. Беру листочок, ручку і мобільний. Записую інтервал.

4:00 Інтервал 15 хв. До мене ДОХОДИТЬ, що то схватки, і вони регулярні, але інтервал такий великий і мені так шкода будити когось. Беру книжку Ірини Хакамади , включаю сушку в ванній, і тусуюсь собі в теплій ванній. Тут же душ, і всі гігієнічні процедури. Перейми успішно передихую.

5:30 Тихенько кажу чоловіку, що напевно , нехай він зараз поїде за мамою, бо щось мені трошки болить. Дзвоню до мами, вона питає, що сказав лікар. А я до нього ще навіть не дзвонила.....Ну, шкода мені людину будити. В трубці чую КРИК : "Ти зовсім здуріла, в мене перейми були відсили 2 години, дзвони вже!!!!!". Дзвоню, на що отримую відповідь : випити молока з медом...лягти поспати, якщо за годину схватки не перестануть, то з манатками в роддом.

7:00 Після молочка з медом я трошки поспала, але перейми йшли і далі до 10 хв. Все вже зібрано, моя мама готова мене насильно запхати в машину, а я опираюсь : поїдемо тоді, коли інтервал буде 7 хв.

8:00 Мене таки впхали в машину, і поки ми доїхали в пологовий, перейми скоротились до 5 хв. От що означають наші львівські дороги.

9:00 Мене ложать на кушетку ( а не на крісло) щупають, заміряють. І тут я чую "Оформляйте, жінка в родах"

10:00 Я в родзалі. М"ячик, плакати про ГВ, розкладаю пакунки, думаю, що в то дати вбрати дитинку. Чоловік поїхав за грейфрутом і гранатом
, так сказав лікар. Приходить чоловік. Ми травимо анекдоти. Приходить лікар : огляд, відкриття 2 пальці. Лікар питає, чи за півгодини не народжу, бо він мусить відійти. Кажу, що ні. Приходить акушерка, питає, чи вколоти обезболююче. Я кажу, що якщо то осцитоксин, то ні ..та й взагалі ---я хоробра, потерплю.

12:00 Анектоди,анектоди ..а мені не до сміху. Болить. Сильно. От вам і генетика. Чоловік допомагає,як може. Приходить лікар, питає, чи мені на УЗД не казали, що в мене багатовіддя. Не казали. Дивно....

12:30 Біль просто страшенна....Але я тепрлю. Води практично не йдуть. Приходять міряти серцебиття. Воно падає...Стає страшно.

13:30 Я вже практично відключаюсь. Мені приносять теплий чай, трав"яний. Стає легше. Лікар дивиться, відкриття 5-6 пальців, води не відходять.

Далі чесно кажучи я смутно пам"ятаю. Мені пробили води. Вони текли, текли,текли,....В мене було конкретне багатовіддя, зла, що на УЗД цього не побачили. Дитинці легше, чоловік помагає....Я відключаюсь , прокидаюсь лише на страшенну біль...

Починаються перейми. І тут виявляється, що в дитини обвиття навколо шиї. Мене перевертають на бік, якісь там маніпуляції....Потуги, не можна...Не знаю, що вони так робили ...Тільки почула в один момент " Не стискай коліна, бо задушиш дитину"....Ще пару хвилин, і моя кровиночка в мене на грудях. Питаю, чого він не плаче.....і тут чую його крик....і смішне мотиляння головою в пошуках циці.

Далі мене зашивали. Дитинка в цей час лежала на циці, чоловік поруч ( і заглядав,що мені там шиють).

15-55. Народився мій найдорожчий скарб : Ярослав, 3700, 54 см, 9-9 за Апгар.

Далі фотки ( потім лялю вдягнули і ще раз дали на цицю). Як родила плаценту навіть не зреагувала, бо була зайнята сином.

За 2 години вже носила його на ручках, не зважаючи на шви Потім було 3 днів в пологовому, де побачила мам, які здаюсь своїх дітей на суміші і ще багато чого.


П.С. Я кричала, багато....Але вже на другий день родила б ще раз.

П.С.С. Можливо, це не ідеальні пологи, але моя дитинка народилась здоровою, і це найважливіше.

П.С.С.С. Особлива подяка моєму чоловіку . Він завжди був поруч, і без нього я б не змогла напевно....

П.С.С.С.С. Лікар просто суперовий, і акушерка теж. Допомагали мені, як могли. Лікар дозволив народжувати як мені зручно, сидів під час моєї відключки, спостерігали за дитиною....

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Начиталася сьогодні ваших розповідей і своє згадалося...
1) Вагітність
Вагітність проходила у мене легко, весело і майже непомітно. Я їла, їла, багато їла і переважно думала про їжу, більшу частину дня десь ходила, гуляла, ще й працювала. Та ще й прокинулася в мене велика любов до снукеру і тенісу, окрім футболу. А коли ще й потягнуло мене заново по старих конспектах вчити фізику, дискретну математику і їм подібне, то вирішили ми, що то тільки в хлопчиків бувають такі інтереси І ми не помилилися.
На той час інтернету в мене ще не було, спеціальні книжки купити в нашому селі неможливо, то їздила до Львова по журнали для вагітних. Та кілька помилок допустила від незнання.
Коли десь в 24-25 тижнів прийшла весела і безтурботна на огляд в ЖК, лікарці здалося, що в мене живіт твердий і є загроза. Наговорила мені купу всього і наприкінці додала: але я не хочу тебе страшити...Не пам"ятаю, як я дойшла додому, пам"ятаю тільки, що в мене вдома вже була істерика. Майже три тижні я лежала, навіть їла напів лежачи, вночі спати боялася - а як раптом пропущу що живіт болить, нервувалася постійно...Не витримала і поїхали ми в інше місто на УЗД. А там мені кажуть - у вас все чудово! Я страшенно зраділа і ще більше розізлилася на ту лікарку, яка не хотіла мене страшити. Потім ще один лікар на УЗД пробував переконати мене, що в мене дитина недорозвинена, бо замала вага. Я подумки його послала далеко-далеко і поїхала додому. До самих пологів я жила дуже активно: всюди ходила, працювала і продовжувала багато їсти. І протягом всієї вагітності робила гімнастику.
2)день перед пологами
Дуже мене нервував наш квітник перед будинком - самі бур"яни, квітів мало, а мама не має часу його прополоти. "Ну, якщо мами нема вдома, ніхто не бачить, то можна його прополоти самій", - вирішила я. І прополола, десь 15-20 кв.м.:ninja: Ввечері щось дивне трапилося - бігла в туалет і не добігла. Шо таке? Невже води відходять? Нє, не води...нічого ж не болить! Але на всякий випадок вирішила подоробляти незакінчені справи - вела тоді я частину бухгалтерії, все доробила, дописала. Спакувала і сумки в роддом: для себе, для дитинки. Покрутилася по хаті і вирішила ще взяти помаду і книжку з історії. Бо фізику і всякі математики вже вивчила, а історію не встигла. Ще раз перевірила сумки. Спакувала ще булочки. Нічого не болить. Думаю, треба набратися сил і поспати. Проспала до ранку.
3) день пологів
2) зранку сказала мамі, що ніби води відійшли - в мами почалася паніка...Ще й чоловік за місяць до того пішов на нову роботу, тому й не міг бути зі мною в цей день, хоч планували народжувати разом. Разом з переляканою мамою біжимо в поліклініку, щоб мене оглянули, чи їхати вже в роддом. Прибігли, лікарів ще нема і будуть нескоро. Виловили тата на машині і поїхали в лікарню - сказали що є відкриття на 2 пальці і треба їхати в роддом.
В роддомі пішла в кабінет головного лікаря (в нього мала народжувати) повідомити, що я вже є. Причому я була така щаслива і сяюча, що він пару раз мене перепитував, чи дійсно не болить. Після оформлення всіх паперів (ще кілька разів перепитували скільки мені років і чому я тішуся) нарешті оглянули. І так як дитина довго була без води, вирішили мені роди пришвидшити - поставили крапельницю, якої я страшенно боялася. Ще й сказали лежати рівно на спині. А я ж читала в журналах, що на спині лежати не треба! То ж вирішила хитрувати - коли акушерка виходила, я крутилася. Час від часу заглядувала до мене лікарка. Я встигла порозкладати свої речі, перечитати журнал, поспати і тоді почула що щось починає боліти...УРА! Нарешті болить! Я втішилася, думала що заберуть від мене ту крапельницю...Ага, забрали...Ще й в родову мене разом з нею потарабанили...Були моменти, що я навіть плакала, так боліло. Вирішила попробувати один раз не розслабитися під час переймів і не дихати, як книжка пише. Експериментаторка, блін...:cesored: Так болить набагато більше! Тому, дівчата, робіть все як треба, розслабляйтеся і дихайте як песики В родовій трохи покричала - так сильно тужилася. Не знаю, чи то в мене сили забагато, чи то в мене прес такий накачаний :xaxa: але народила майже одразу і при цьому порвала всюди і все що тільки можна було порвати... Перестаралася... Шили мене довго...Боліло дуже сильно... але то все дурниці, бо як мій синочок відкрив свої великі сині очка, мені хотілося плакати від щастя.
4)після пологів
Лежала я в лікарні аж 6 днів - не могли мені збити температуру. Кололи кожен день, капали щось - нічого не допомагало. Можливо і через це в мене були проблеми з лактацією - тобто її майже не було.
Лежала я би і довше в лікарні, та мені набридло і я сказала неправду - що температури в мене нема, хоча вона ще була. Та коли поміряла через день температуру вдома, то її дійсно вже не було.
Але в загальному - народила я порівняно швидко і легко, чого і всім бажаю!

Ой, так багато написала, що аж самій страшно:8: Але скажу таке: дівчата, не бійтеся пологів! Ідіть в роддом весело і щасливо! :tanksmile: Чим легше ви до того будете ставитися, тим легше все пройде!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Всі лютневі мами вже відзвітувалися :xaxa: - одна я залишилися (та і час якось несподівано з"явився теж - малий нагулявся і спить :xaxa
Отже , добігає кінця мій 37 тиждень, на календарі 4 лютого. День до того була в лікаря, яка б мала приймати пологи (кесарити) , все гаразд. домовилися на 25 лютого. Ага, щас:xaxa:
4 лютого - 20.45 - з роботи прийшов чоловік, ідем гуляти собачку. Перед виходом з дому, чую - щось потекло:8: Кров.... Розумію. що це відшарування плаценти. Дзвоню лікарю. Обидві рушаємо на Батальну.
20.55 - Їду в машині зі всім всім барахлом. Тримаю руку на животі, там де в малого п"яточки - тримаю за ті п"яточки, і молю Бога , щоб дитя було живе - а малий мені з животика вистукує - нормально мама, я тут. насправді, було дуже-дуже страшно - це словами не опишеш (реву коровою, як це згадую - страшно).
21.10 - Батальна, приймальний покій. КТГ показало, що серцебиття малого в нормі. у мене ж починаються перейми. Я передягаюся і переганяючи свого лікаря біжу до до операційної. В операційній - сама на стіл:xaxa: - ріжте:xaxa:
21.30 - анастезіолог каже - па-па. Оксано, зустрінемся за годину.
Через 15 хвилин мій малий з"явився на світ
До тями я прийшла в 23.00 - - поревіла. що моє мале - мале і худе , саме паршиве (2700 та 48 ) і почала активно розробляти груди , щоб хоч якесь молозиво витиснути.
Отак, за одну годину я стала мамою - З Божою поміччю та професіоналізмом моїх лікарів

Висновки: треба мати таких лікарів. які приїдуть до тебе в любій годині дня і ночі;
домовлятися з анастезіологом про нормальний наркоз (мене ні не нудило, ні глюків ніяких - дівчата в реанімації стогнали і блювали всю ніч);
через 12 год після операції забиратися з тої реанімації та йти займатися своєю дитиною :xaxa:
Ну от і все - це напевно найкоротша хронологія появи дитинки на світ - він дуже спішив до мами.
П.С. Пізніше дізналася, що моя свекруха народила чоловіка теж передчасно :xaxa:

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Виставлю і я розповідь про наші заплановані домашні пологи

Народження Принцеси.

Ось і ми народилися. Сталося це 11.06.2008.
Описати емоції словами складно ... Сказати, що пологи вдома - це неземний кайф - майже нічого не сказати ... у будь якому випадку для нас з чоловіком - це було воістину прекрасно.
Те, що я хочу народжувати вдома, я знала з самого початку вагітності. Спочатку домашні пологи були під питанням, але я відчувала, знала, що вдома мені і донечці буде найкраще. Познайомившись з Астридою, я зрозуміла, що вона саме та людина (акушерка), яка мені потрібна в пологах і моя впевненість у правильності вибору домашніх пологів ще більше зросла. ДП мені ставили 12.06 і я чомусь підсвідомо була впевнена, що ми приблизно в цей час і народимо. 12.06 вже було зовсім близько, але бажання народжувати все ще не було. І ось 10.06 мені несподівано захотілося весь день побути вдома, зайнятися прибиранням квартири і дороблянням недоробленного... і ... захотілося нарешті народити.
День пройшов дуже насичено. Ми з чоловіком перемили всю квартиру, прибрали, доробили все, що мені хотілося зробити і я в черговий раз пожартувала, що тепер уже можна и народжувати ...ми разом з чоловіком посміялися з цієї фрази, бо я говорила так кожен раз, коли ми робили / купували щось заплановане.
Оскільки на вулицю я в цей день так і не вийшла, а повітря свіжого хотілося, то ввечері я розташувалася собі зручно на балконі з книжкою. Надуші було дуже спокійно і було якесь передчуття, що наближається час Х. Читаючи книгу я в якийсь момент відчула легкі поштовхи ... зайняла собі зручне положення і навіть особливо не стала на них звертати увагу. Але коли я встала, то зауважила, що трохи мокра ... і я зрозуміла - подтекли води. Це був початок!
Час був ще не дуже пізній, старший ще бавився а я продовжила своє читання на балконі. Чоловікові поки не стала нічого говорити, вирішила почекати поки процес «зацвіте». Поштовхи були поки рідкими, безболісними і нерегулярними .. я навіть спочатку подумала, що може це хибні і запланувала собі ванну. Ближче до 23-ї ми вклали старшого спати, по черзі з чоловіком розповідаючи йому казки. Коли він заснув я підійшла до чоловіка і запитала:«ти готовий сьогодні народжувати?». Його очі спалахнули від радості й хвилювання, він, правда, уточнив чи не жартую я (я вже його кілька разів «тренувала» хибною тривогою). Після 23-ї перейми вже стали регулярними. Чоловік зателефонував Астриді і попередив, що ми вже в процесі. Вирішили зідзвонитися з нею ще пізніше, коли інтервали будуть 5-7 хвилин. Це сталось десь через годину. Процес набирав обертів досить швидко. Я намагалася максимально розслаблятися на переймах. Спочатку виляла попою, потім мені захотілося в теплу ванну. Там я релаксувала під музику природи. Але потім мені захотілося «на сушу». І коли приїхала Астрида, то знайшла мене вже в позі жаби на м'ячі. Перейми були вже дуже частими, я була вся в процесі. Мені хотілося бути однією, щоб мені ніхто не заважав і не зачіпав. Чоловік в цей час був з Астридою на кухні і я могла робити що хочу і як хочу. Подивившись розкриття виявилося, що воно вже 7-8 см. Як мені здавалося, мене практично накривало хвилею пологів. Зовсім скоро мене почало подтужувати і я зрозуміла, що тепер мені дуже потрібен поруч чоловік. Коли він прийшов ми знайшли зручну для мене позу (це виявилася поза напівлежачи напівнабоці) і я почала тужитися. Я відчувала, як доня мені допомагає і як вона опускається все нижче і нижче. Чоловік мене весь час підбадьорював, що я розумниця. І ось в 2.56 наша принцеса Ксенія народилася з короною на голівці (це була пробка, яка не вийшла).
Я взяла доцю собі на груди і ми стали з чоловіком нею любуватся. Чоловік все повторював: «какая она красивая и маленькая». Эмоцїї нас переповнювали...
Коли пуповина перестала пульсувати, Астрида запропонувала чоловікові її перерезати, він погодився. Незабаром народилася і плацента. До цього моменту доня знайшла груди і присмокталась. Ми так і продовжували лежати на підлозі, накриті одіялком. Нікуди не треба було поспішати і це було так прекрасно! Після смоктання доня покакала меконієм. Ми її помилі та вирішили зважити і померяти - 3300 і 51 см! Я прийняла душ і ми перемістилися всі разом на ліжко. Синочок проспав всі пологи, прокинувся коли вже все закінчилося і відразу захотів познайомитися з сестричкою. Гладив її по голівці, цілував і відразу хотів показати їй як він вміє бавитися. На душі було так добре і тепло. Вся родина була в повному зборі. І ця радісна подія належала тільки нам!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Розповідь про пологи, написана моїм чоловіком. Перекладати не буду, викладаю в оригіналі

Как я не заметил как мы родили или "Пурум-пурум-пум - суи!"

Ну наверное не стоит и говорить что к этому событию мы , как впрочем и любые другие семьи, начали готовится заранее, стараясь всё предугадать, предвидеть и по максимуму спланировать. Поэтому ещё за месяц до родов наша квартира стала потихоньку преврашат'ся во что-то среднее между тренажёрным залом и магазином "Наш малыш". Всевозможные надувные шары, мячики, коврики лежали вперемешку с памперсами, пелёнками, одноразовыми пелёнками и прочей, непонятной для меня тканью.
Поскольку на рождение первого малыша я немного опоздал - процесс родов для меня оставался чем-то вроде космоса для Гагарина: "Да герой, герой! Ща штаны просушу и "ПОЕХАЛИ!" Не сказать чтобы боялся, но при виде всех этих пелёнок, непромокаемых простыней и прочих абсорбентов невольно в голове вертелся вопрос : "Интересно а вся квартира будет в крови, или к компу ещё можно будет подойти?" Жена, правда, тренировала меня пару раз до этого фразами "Ну что, милый, ты готов рожать?" Поэтому я не удивился когда в очередной раз после этой фразы я как обычно, всё о чём она меня так упорно учила напрочь забыл. И где лежат 90 на 60 и где 60 на 60 и где вообще лежит хоть что-то. Ну думаю, ща как на судне сыграем учебную тревогу по быстренькому и сново спать. Но когда зайдя в комнату я увидел жену в "провокационной позе" (как выяснилось позже - она безобидно называется "позой лягушки") - подумал : "заигрывает вряд-ли, хоть и весьма соблазнительно виляет тазом - значит всё-таки рожаем! Ну тут уже радость нахлынула! Ну а как же? Наконец-то! А то коляску купили - можно рожать, автокресло затарили - можно рожать. Квартиру вылизали - можно рожать, окна помыли можно рожать... А заканчивается учебной тревогой. Ну думаю - так дальше пойдет не родим пока я не посажу дерево, не построю дом и не выращу Эдгара - не дождусь дочки.
Нет! Рожаем! Отлично, ща вспомню что там надо было...
Первое правило - не отвлекать от процесса!!!!
Итак! Звонок Астриде. И сразу первая лажа. Себе-то я телефон не записал. Ладно прикинусь что с тарифа жены - дешевле. Нашёл.Астрида.Звоню."Какой интервал?" ЦСДД что-ли? Помню что от скорости зависит, но какой забыл. Метр-полтора. Спрошу у жены. Ага, лох, понял. "10-12 минут" -говорю. "Ага, позвоним когда 5 будет"
Пока приготовлю кина! Вдохновлённый Тесскиным рассказом о родах наготовил целую видеотеку. На выбор предлагалось от русской кинокласики до туркменского альтернативного кинематографа и японской манги. Пока выбирал что-бы поконкретней предложить - жена переместилась в ванную.
Да, в ванной кино не прокатит... Музыка? Отлично! Легко! MOBY? PORTISHEAD? FAT BOY SLIM? Аааа, звуки природы. Ну как скажешь. "Разве это музыка" - думал я звоня Астриде чтобы доложить что у нас уже дистанция, в смысле, интервал 5 минут. - "вот FAITHLESS - это музыка! Или OAKENFOLD на худой конец...."
Астриду надо встретить. К нам ведь хрен доедешь без Джы-Пы-эСа. А то будет вон как у Леды... А я к такому не факт что готов! Не факт!
Встретил, подымаемся. "Как она?" - "Ну ХЗ. Наверное для вас женщина с туманным взглядом, виляющая "хвостом", и носящиеся по квартире от одного мячика к другому - нормально - ТОГДА НОРМАЛьНО!" "НОРМАЛьНО" - говорю:" В ванной!"
Но в ванной её уже не было. Переместилась в комнату. Пока показывал астриде где раздеться - уже сного в ванную. Провел Астриду на кухню - уже в коридор. "Я же говорю - НОРМАЛьНО!"
Хотя Астриду, похоже, ничего из этого не удивляло. Говорит:" Скоро родит!" "Как это вы так? Вы же даже не смотрели её?" "По поведению!" "КОЛЛЕГИ" - думаю: - "Я когда моя кошка какать хотела - тоже по поведению определял." Так же носится по всей квартире и глаза бешеные!
Даже как то сблизился с ней после этого.
"КОЛЛЕГА" - говорю: " В смысле, Астрида, кофе хотите?" "Да" - сказала она мерея раскрытие. (Каким инструментом она производит данные замеры мне, как механику, до сих пор непонятно)
"ДА" -Такого ответа я не ожидал. Благодаря НД я уже и забыл как запах кофе выглядит. А тут такая головоломка. Знаю что у нас должно быть два сорта. С кофеином и без. Но не ударять же в грязь лицом переде коллегой. Тем более что кофеварку уже достал ради такого случая с антресолей.
И вот тут я совершаю мега-жесть-угар-ошибку. Прикиньте!!! Подхожу я значится к жене (а она, как выяснилось секундой позже была уже в самых что-ни на есть потугах) и спрашиваю : "СЛУУУУ, а у нас кофе с кофеином в какой банке хранится???" ВОВРЕМЯ, блин!
Ну тут она мячик наф, меня под себя, ногу в руку и я поплыл.....
Всё, после такого -хоть в след за Гагарином в космос. Ничего уже не страшно. А ничего страшного, оказывается и нету. Всё так легко и здорово. Несколько потуг, немного выдохов, чуть-чуть усилий и вот ОНА!
Ещё "летая" - я услышал голоса :"Принцесса, принцесса! В короне! Принцесса" Спустился на землю и вижу: "Какая там принцесса??? КОРОЛЕВА!!!!" И заладил как попугай... :"Какая она красивая! Какая красивая!" Красивая моя!!!"
Так что ничего страшного! Особенно учитывая что после фразы :"Ну что, милый, готов рожать?" - я очистил свой организм ещё перед женой.
А из всего приготовленного не понадобилось почти ничего. Крови вообще не было. Мячики в сад, когда мужа потискать мона! А из всей видеотеки за время родов успели бы максимум посмотреть 3-ёх минутный ЕРАЛАШ. Так всё быстро для меня произошло что даже не заметил. Дома рожать - просто супер! Парам-парам-пам - суи!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Почну з того, що в роддом мене "поселили" 23 березня, за 2тиж.до ПДР. Причина- щовечора щось подібне на перейми, лікар подивився-каже голівка низько, народжувати будеш швидше. От я і спакувала речі і заселилась в палату N 3- таку оливкову,4-хмісну. Лежала 10 днів- щовечора те саме- біль внизу живота, без відкриття шийки,і як наслідок- спазмалгон чи ношпа і спати. На узд дитина досить малої ваги:confused:~2800- в мене шок, бо вагітність протікала добре. 2.04 в 4 ранку прокинулась- підтекли води. На огляді відкриття неповний палець. Порадились- і в родзал- чого чекати?- патологічні перейми 11днів, води відходять, в плода гіпоксія, якщо дочекатись меконію в водах- капці. Добровільно іду на стимуляцію, хоч попереджає лікар, що це все буде довго, важко і т.д. Для відкритя шийки тре годин п'ять шалено болючих перейм пережити...все ніби йшло добре. Далі огляд- відкриття нема(точніше, таке, як було). Я в ужасі- все марно. Весь цей час чоловік був зі мною, і допомагав, як міг. А моя манюня так хотіла пошвидше народитись, що голівка вставлялась разом з маткою- мучились ми обоє, але я нею горджусь, вона так боролась за своє народження і життя!, і на відміну від мене ні на секунду не здавалась. Далі- стимуляція,ручна допомога, адські болі порівняно з якими перейми- просто дрібничка...досі спокійно не можу про то згадувати, навертаються сльози. 7год. безводного періоду- без результатів. В мене паніка, шалений страх, відчуття, яких тепер словами не опишу. На КТГ, записаному акушеркою серцебиття дитини в нормі. І тільки лікар на перезаписі в ін.точках(що значить досвід!) виявив значне падіння серцебиття в переймах. Як наслідок- КР, і в 18.40 на світі з'явилось ще одне ангелятко :radist:. Відійшовши ледь від наркозу, тільки спитала чоловіка, як дитина, почула, що все добре, і "вирубалась" ще на пів години. Прийшовши в себе далі тероризувала всіх питаннями, і нарешті мені показали моє щастя- тут і сльози, і радість, і все на світі зникло, розчинилось, відійшло на 2-й план, коли побачила свою красуню:radist:. І тільки потім я дізналась, що в нас була місцями дуже тоненька, аж прозора, пуповинка, і якби таки народжувала природньо- все могло б закінчитись трагічно. Ось і причина малої ваги.Дякую БОГУ, що саме так все сталось, і лікарю низький уклін за донечку . В неї вся голівка в ранках від того, як вона старалась народитись. Тепер знаю-все пережите- дрібниці порівняно з тим, що зараз на руках спить Дариночка, і солодко посміхається ві сні:radist:

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті маю троха часу написати... багато букофф

Вагітність у мене було зовсім незапланованою і можна навіть сказати малобажаною. Дітей я планувала через років три-чотири, але все трапилося зовсім по інакшому. В голові роїлися різні думки (була навіть про аборт). Страх залишитися самій з дитиною на руках, страх осуду суспільства, срах розказати мамі... і страшище народжувати.
Ставати на облік я не поспішала, бо не хотіла зайвий раз тріпати собі нерви і давати пити з себе кров та гроші. Того перший раз мене дільнича гінеколог побачила коли донечці було 16 тижнів. Накричала шо я безвідповідальна, дала купу папірчиків з направленнями на аналізи і по тому сказала зайти з результатами, буде оформляти картку. Поздавала ті літри крові шо там треба було. Аналізи були не просто поганими, а жахливими. Хоріонічний гонадтропін у шість разів, альфа-фотопротен у п*ять разів збільшені. Погуглила. Поплакала. Лікар винеслв вердикт "Переривання вагітності бо народиться або каліка, або урод"... але... але... я рухи чую... моя дитинка мене копає... і ніжно так копає... Яке в біса переривання??? То ж води викачають. а потім по шматочку ... ручку, потім ше одну ручку витягуватимуть... потім ножку... Я собі як ото все науявляла в прямому значенні проявила всі рівні свого безкультур*я і послала лікарку, гримнула дверима так шо штукатурка посипалася і більше в поліклініці мене не виділи.
Потім пішла на Мєчнікова з отими аналізами, а ше біллю в спині. Поставили якийсь мудрий діагноз з нирками і почали лікувати. Я - як потім виявиться істота розумна, боки вилежувала але жодного антибіотика не прийняла (купила дві ампули жиб лікарка виділа шо вони у мене Є). Так поприймала вітамінчики, побула в спокої і ше більше і більше любила свою донечку.
До дому з лікарні мені хотілося мало, але виписали... 20 тижнів. Моя доця точно буде малим шилом як так сильно вертиться в мому животику... от непосидюча.
З 20-го по 32-й тиждень мене лише іноді турбував біль в спині і шалені нерви... сльози... розчарування і купа просто величезна купа моїх істерик. Я замість того щоб иішитись вагітності воювала зі всім світом за своє право бути мамою. Мокра подушка під ранок і розуміння того шо шкодить дитині і ше більше картання себе за те шо нічого не можу змінити.
Живу троха гірше ніж середньо, того до народження дитинки вирішила підмараветити хату. Штукатурка на кухні в баняки сипиться, а коли дитині в молоко посипиться? От і на 31-му тижні затіяла ремонт. В понеділок 12 січня я самостійно розвантажила шафу з книжками (майстри ж мають прийти), самостійно попакувала то всьо в коробки і самостійно виволокла ті коробки на коридор ІДІОТКА. Берегти себе треба було. Задерти ноги до стелі і рахувати тріщини в тій француватій штукатурці. У вівторок в мене трішки набрякли ноги. Подивилася і вирішила шо всьо фігня. Поп*ю Нефрофіту, погоню сечу і ноги спласнуть. Цілий день на кухні готувала майстрам їсти... спершу обід, потім вечерю. В середу ноги спухли ше більше.... Ну думаю коли до завтра не пройде то піду в поліклініку, а шо робити. Чай пити не перестаю. Пісяю, шо дурна. Четвер... о чудо, ноги троха спласли. Я тішуся тим який з мене хороший лікар і як гарно я вмію виводити сечу з організму Ідіотка.
П*ятниця 16 січня. Шляк би той ремонт і тих жужащих майстрів трафив. Мене болить голова. Хочу спокою і тиші. Хочу понеділка шоб піти до лікарки хай шось робить... пробую в обід піти в поліклініку, але не можу запхати ноги в чобіт... набрякли. Блін, як болить голова... Кладу на голову лід, зашторюю вікна... заснути не можу... Господи чого ж воно мене так болить... З тими думками і заснула. Вечором прийшла мама з роботи, побачила шо я ледь жива на кухні грію майстрам їсти. Поміряла тиск 180/100. Зробила мені соку з буряка і вклала мене спати. От чого мене так боліла голова. До дупи той сік.
Субота 17 січня, ранок. Простнулася від того шо крутить ноги. Піднятися і встати не можу. Ноги внизу такі самі як згори а згори, такі якою колись була талія. МММММММАААААААААААААААААААААММММММММММАААААААААААААААА Викликаємо швидку. Тиск не падає. Лікарі зі швидкої навіть не дивляться но те в чому я вбрана і не дають мені можливості передітися, покують мене в ото розтрясалово і везуть на Батальну.... СТОП!!! Яка батальна в мене родичка на Мєчнікова працює, я там на пітримці лежала у мене там лікар є.... Везіть туди. Які ж вони тупі!!! З*їла собі купу нервів поки не сказала шо зараз на таксі або маршруткою поїду, і в гробу я бачила їхню Батальну. Голва мене болить до неможо\ливого... спина відвалюється... ноги розпухли... ходити не можу і ше маю з ними спорити.
Ех... зараз мені відкачають водичку, підлікують і відпустять доношувати своє сонечко. Чекаю внизу в приймальній на лікаря. Приймати в приймальній мене не хочуть. Доволдиться викликати родичку. Дякувати Богові, в той день була її зміна. Ех... зараз, зараз мені зроблять краще. Вони лікарі вони мають вміти.
Приходить лікар... в мене шось з очима і я не можу прочитати шо там в нього пише на бейжику... о Никитюк здається. Стає спокійно. Він класний, про нього я читала на малечі чи дівочих посиденьках, не пригадую. Перше враження... якийсь він перестрашений і надто сурозний. Привезли каталку.... ей... Стоп... я сама можу ходити.... Ма-а-а-а-а-а-а-а ма-я-я-я-я-я-я. А мами не пускають. Мені страшно. Починають пробувати збити тиск. Папазол, папаверин ше якась мара... А-А-А-А-А-А-А-А-А яке воно всьо пекуче. Воно ж донечці може зашкодити. Перестаньте негайно мене колоти. Мало того шо голова болить так скоро шей задниця від тих уколів відвалиться. Я була такою злою шо просто капєц. Привозять якийсь апарт слухати серце дитини. О як гарно і ритмічно воно б*ється, як музика.
Тут приходить інший лікар і починає вимагати мою облікову карту. Ги, а в мене її нема... А шо за лікар? Ану підійди ближче прочитати хочу. О Усик Валентин Степанович. Він також хороший,і про нього читала. Стає не так страшно бо читала шо він дуже добрий. Чого ж тоді кричить? То певно мені від головного болю здається шо то крик, а він собі просто розмовляє.

Ні.... НІ....... Ви шо звар*ювали??? В дитини в легенях нема ше сурфактанту... Як вона дихатиме???? Ви шо??? ні!!!! ні!!! я категорично проти!!!! Я не буду вдягати лашок для операції. Я проти кесарського..... Беру телефон дзвоню до Меліси (вона у нас тут є, до речі народила недавно хлопчика 3500гр), здається і до колєги з Києва. Плачу. СТРАШНО. Я не так уявляла. Я хотіла сама народити, щоб мені доню на животик поклали я могла її поцьомати, привітатися з нею.... НІ....
Але факти невблаганні. Я знала шо на мене не діють медикаменти і деколи навіть з того тішилася. Це перший випадок коли мені так хотілося стати такою як всі. Сльози..... Божечко, як воно буде. Перевдягаюся і тисячу раз молю Отче Наш. Як ж моя крихітка буде? легені??? треба заспокоїтися.
Катетер. Про це писати буду мало, але скажу одне.... як народжувати природнім шляхом не знаю, але ота штука то шось страшне і певно легше родити ніж поки ото вставлять... УЖОС. Верещу. Колять наркоз.... мазюкають місце розрізу. Відразу скажу шо анастезіолог мені не сподобався і тепер я розумію чому. Ну намазюкали, вкололи шось ... відчуваю як мене починає паралізувати.... і як мене розрізають..... АА-А-А--А-А-А--А-А-А-А-А-А--А-А-А--А ВИ шо звар*ювали??? але рот не відкривається.Ой Божечко шо ж воно діється.... в НИкитюка або Усика холодні руки..... які руки коли вони в рукавичках? БОжечко, як болить. як болить..... Якого милого вони мене на живо ріжуть... вони шо дурні... Чую як вони дістали кроху... Відрубалася коли мене вже почали чистити і шити.... Ше по нині не реагую на то коли вдарюся. В мене змістився больовий поріг. До речі всі посткесарські уколи мене не боліли і навіть ношпа-папавареин і да\ібазол були не більшими ніж укус комара.

ВІдкриваю очі. Перше питання "Як Ліза?" (моя доця так мала називатися)... а у відповідь шосб\ь про курс долара...... Нічого не розумію. Лежу там як дурна... Я ж дитину народила, до чого тут курс долара?
Година перша після наркозу.
Лежу і молюся. Всьо болить. Хочу їсти... а як виявиться згодом ше декілька днів не можна... тільки іодичкою мочити губи і смоктати лимони..... Яке то щастя з*їсти лимонну шкірку. і яка то гадость чай з кропу і тмину... На наступний день тішилася тому шо пукнула і можна їсти ОДИН сухарик... А він на столі до якого далеко.... Ідея фікс - встати. Наївна. Звалилася з ліжка.
День другий.
Долар подорожчав на три копійки,євро на п*ять, рубль впав на копійку... А про то як моя дитина я не знаю нічого... В голову лізуть різні думки. Починаю думати шо вона померла і закатую мамі істерику. Там був такий класний лікар. Прізвище Вольф (дай Бозя йому здоровля) він мене дуже пітримував своїм гумором і просто щирою посмішкою. Заходив поприкалувався і легше ставало. Але я нічого не знаю про свою донечку.... Це ужас. Це кошмар.... Це нестерпно. Кожної хвилі коли засинаю вона мені сниться і це кошмари.... Вона жива... я знаю що вона жива. Я вже мама і я відчуваю що з нею все буде добре. Боже, як ж воно важко не знати як там вона... де вона? що з нею? А встати через той дурнуватий тиск не можу... Хочу піти до неї, а не можу встати навіть за сухарем (якого до речі ше не можна). Плачу. Знаю 1700гр, це почула ше оли була "під наркозом" і всьо....
День третій
Мама принесла фотоапарт з знимкою малої... О БОже. Обняла його і плачу. Шо в неї стирчить з носа??? А шо з ножки??? Шо з нею??? Вона житиме...? і мамина відповідь "Як Бог дасть" просто мене вбили... Ніхто не знав як я потім бажала надобраніч фотоапарату, цілувала фотоапарат і засинала гладячи його.... Це було жахливо...
День четвертий.
"Доброго ранку донечка.", погладивши монітор фотіка сказала я. Мене нині мають перевести в звичайну палату... може. Я так хочу до доні. І так мені важко ходити... просто боляче і все. Але я б пішла... пішла на Чернігівську то ж близенько... то тільки дорога до туалету долека і десятихвилинна, а до донечки я піду... піду... Можна? А не можна. Мама сказала шо мала з*їла п*ять грам суміші. П*ять грам... так багато... і схудла до 1530гр. А то зле. Але вона сильна і поправиться. Тішуся тому шо доця з*їла тих паро грам і знову плачу.
День п*ятий.
ВСе це вже нестерпно. Я хочу її бачити. Поцьомати, пригорнути... я просто не можу без неї. А як їй? Її відразу забрали від мами. Я собі уявляю як їй страшно там саменькій. Знову засинаю зі знимкарем. Появляється молоко. Яке щастя. Після всьої хімії шо в неї влиють я її відгодую молочком. Цідити груди то не просто жахливо, в дуже жахливо... а цідитися в рушник то взагалі - злочин. Але свого молока малій дати не могла бо мене пічкали купою лікарств.
Піднімається тиск і приходить добрий дядя анастезіолог (не буду вказувати його прізвища) мені його збивати. Зразу кажу шо в листку призначень магнезії не було і звідки він взяв шо мені конче тра її за 20хвилин прокапати не знаю (магнезія взагалі-то капається 60-90хв). Загалом бере величезну голку і збирається вколоти у так зколені в іже майже відсутні вени. мама йде купити шприц з меншою голкою, на шо він огризається. Загалом ВІН САМОСТІЙНО вколює мені голку з магнезією і регулює її так шо вона тече таким чином шо мені аж руку віднімає. не проходить і двох хвилин як я починаю задихатися (на то магнезію і капають а не вливають як він мені бо від неї гаряче стає). Він починає звинувачувати медсестру у всьому.... виникає скандал. Загалом мене якось очухали... До речі та медсестра була найкращою зі всіх і її ледь через нього не звільнили, бо вона мене захищати почала. Ось так. Переживши відсутній наркоз, можна вмерти від "бажання допомогти". Анастезіолог блін.... наркозу нормально не зробив, то вирішив магнезією підправити.
День шостий.
можу більш менш пересуватися, але ше болить. Клізма то шось страшне, про шо розказувати не буду. Знову цілую фотоапарат.Живу вже там у тому дні де побачу і зможу поцьомати свою кроху. Моє тіло мусить бути тут, а душа, а серце там біля неї. Важко. Я ніколи так багато не плакала. Никитюк таки класний. Розказала йому шо читала про нього на малечі і він тут про себе читав. Посміялися. Не допомогло. Важко. Хочу до малої.
Всі наступні дні - це суцільний кошмар очікування рахування скільки грам вона з*їла Перше шо запитав реаніматолог чи їла я антибіотики під час вогітності. якби їла то хто-зна чи врятували б мою кроху. Ось він материнський інстинкт чи шо там. Не даремно я їх не їла і не колола. Пра та реаніматолог видала геніальну фразу шо по дитині видно шо я багато сиділа за компом.... (і шо якщо не перестану сидіти то матиму синє молоко) То мене розсмішило на троха часу, о більшої бздури я ше не чула.
День дев*ятий...
Збираю манелі і до доні. Я так хочу її поцьомати. Я так хочу просто бодай на неї глянути...
Дорого з Мєчнікова на Чернігівську видалася мені довжиною з Китайську стіну. Але все ось... ось лікуюся лікар шось мені розказує... я не чую її... бо вже там біля донечки....
О Боже...
На цьому мої враження вичерпалися. То була шкіра яка висіла на костях... та яких там костях, кісточках... Голова завбільшки з мій мобільний (а він у мене маленький). Мені дозволили її порухати пальчиком... Тримаю себе в руках шоб не розплакатися. Дома... дома плакатиму. Біля дитини не можна вона все відчуває.

А дома батько моєї Йоанни мені сказав шо я не мама бо навіть сама народити не змогла, а дитину з мене вийняли як з останньої... На істерики вже просто нема сил... Але на тому молоко пропало. Саме тоді коли вже можна кормити малу... Якийсь такий біль і прикрість огорнули мене. НІ, я мама!!! Я МАМА!!! Бо надто я вже відмучилася, бо..... Я МАМА. Знову сльози.

День десятий.
Я так довго цьгго чекала. Мені дали мою кроху шкіра до шкіри і... і вона потяглася до циці. То було таке щастя... така радість. З ГВ у нас нічого не вийшло. Зараз мала на суміші, але тоді.... тоді то були просто надзвичайні відчуття. Мала важила 1600 і мала 40мс і в мене руки тремтіли тримати ту кроху . Але ось воно - щастя. І ось вона справжня любов.



Якщо Усик чи Никитюк це прочитають то хай знають що я щодень прошу Бога для них сили і здоров*я, бо моїй вдячності їм просто нема меж. Якби не ці люди від Бога, хто його знає як би зараз було. Дякую Вам дуже придуже, велике щире спасибі, мами, яка дякуючи Вашим праввльним діям та рішенням тепер може тішитися своїм малятком і називатися мамою.

А ось деякі знимки.
перше фото, то яке я цілувала і з яким розмовляла
перший раз у мене на руках ( то таке щастя)
голова завбільшки з телефон

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Adriasia, Megan ви справжні українські сильні жінки! От і після ваших історій моя виявиться простою,звичайною.
30 січня,ранок як завжди у туалеті,хм якісь темні плямки,ще 1.5 год чекання і регулярне звіряння є плями чи ні-є, дзвінок лікарю і о 9.00 з манелями мене чекають у роддомі медінституті. Добавлю,що по даним УЗІ вже тиждень переносу,а по моїм підрахункам,я вже тиждень як родила))))))І так кожен день чекання,ходити тяжко,печія ужасна,ну коли ж той Михайлик захоче на світ Божий,коли!!!!
Медінститут,оформлення,палата,крісло-матка відкрита на 1 палець-родиш десь після 1 лютого,та добре,як скажете!!! На УЗІ малюк 4500+-200-300гр!!!! В палаті жара,дихати не має чим,натрій оптимістичний-вночі біль у спині і довгий похід по коридору у туалет,в який я поміщаюсь лише при відкритих дверях і так регулярно до год.4 ранку,о 4.30 по стойці смірно стою біля ліжка і по ногам вода тече. Добавлю,що мамочка я не молода,мені 31 і я перестрашена біжу до медсестри: мені ж тільки на 2 тиждень родити! Черговий лікар оглянув:" До ранку родиш",я до чоловіка приїзжай і ранком получиш сина. Задоволена як слон,похід на клізму, 6.20- капельниця і тут почалось.......А що пережив мій чоловік,дивлячись на струйки крові між ногами і фраза,що тепер він ніколи не скаже,та що там родити!!!!! 9 ранку матка на 1 палець - дальше ходіння по передродовій(а який сніг за вікном,хочется набрати пригоршню і притулити до живота до лиця і т д...)10 ранку матка на тому ж етапі-лікарка відкриває вручну,Боже яка біль-чоловік за дверима блідне,11 год. теж саме-тонкі натяки на кесареве,а я ніііііі,хочу відчути що таке бути матірю,якщо мене поріжуть,я ж не буду любити дитину так як після фізіологічних родів,хочу пройти всі етапи-дура,яка була дура,десь біля 12 прийшов завідуючий,перешіптуваня за спиною,серцебиття мого маленького перевіряють щохвилини і відкривають матку,БОЖЕ яка біль і от серцебиття 80 матка відкрита на 2 пальці і дальше нівкакую, мене переконують іти на операцію,а я як тінь-ні ходити ні стояти,ні лежати ні сліз,емоцій не лишилось,добре,робимо операцію. Я слабо собі уявляла цей процес,хоч мала операцію на апендикс! Як я дійшла до операційної? для мене це був шлях на ешефот,знаючи, що наркоз шкідливий і повне переконання, що не проснусь(зараз мені смішно) І от стіл,чомусь стільки народу,чому і досі не знаю,укол у вену,жарт анастазіолога,моя лікар у вбранні мясника(це ми так з чоловіком жартували),запах йоду і.................
Хлопок по щоці: "Тетяна Михайлівна"А я говорю: "Сильніше бийте бо не проснусь".сміх.дальше все як усні і перша думка де малюк чи здоровий! У палаті питаю чоловіка де син,чи здоровий,всі пальчики є)))) і хочу свою маму,свою мамочкууууууу і в сльози!!! Малий народився о 13.32,а у палаті я була о 16.00(за спиною чула,що ми з нею мали!!!!! До сьогодні не знаю,що було після того,як витянули маленького,знаю,що крові я втратила багато,бо був дуже низький гемоглобін) Реація на дитину була мяко кажучи ніяка-моя мама перелякалась за мене,а що я могла побачити,малий у свому ліжечку до якого я не дотягуюсь,чомусь ніхто не догадався дати мені його( малого положили чоловіку на груди),болить все,яка тут дитина! Навіть перше прикладання до грудей не внесло змін-все на автопілоті,бо так треба!!!!
Другий день ліпше,третій так само,маму відпустила,автопілот дальше,груди,памперс сон і все по колу,ніби трошки потеплішало,біль відходить,починаю розуміти,що цей комочок мій синочок,5,6,7 день автопілот,виписка,дім!!! І тут сльози,я розумію що залишаюсь сама з сином,нє ну і з чоловіком,але без мами,хто поможе, в мене шок,на свекруху надії вообще немає(їй ніхто не помагав і вона цілими днями на роботі,мама в районі живе і теж на роботі) і так цілий тиждень!!!!! В мами страх за мою психіку,але другий тиждень почався вже по іншому,дні пішли за днями,я війшла у колію,материнський інстинкт взяв своє,я так люблю свого маленького Голову колгоспу( його так у роддомі назвали за вагу,який народився 4870гр. 57 см.)
Тепер,коли все позаду,я аналізую,на який ризик я йшла відмовляючись від кесаревого і що могло бути з моєю дитиною,не хочеться навіть думати про погане,але мурашки до сьогоднішньогодня бігають,згадуюючи цей зимивий.сніжний день і я стала така сентементальна і плаксива.
Хочеться подякувати всій бригаді на чолі з розумною,розсудливою,компетентною і просто Людиною з великої букви Коржинській Роксолані Діонізівній!!!!
от така історія,може для когось звичайна,а для мене це нова сторінка у житті!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

Залишаю і свої розповіді.
Звати мене Оленка, живемо ми у Львові, де і відбувалися всі події нижче описаних історій.

ІСТОРІЯ 1- Народження моєї Юліаночки.

Почалася ця історія через декілька місяців після нашого весілля, а саме в кінці січня 2006року, коли мої підозри на невеличку затримку (а в мене МЦ завжди був чіткий як годинник) були підтверджені позитивним тестом на вагітність. Я трошки була збентежена, але дуууже щаслива . Першими дізналися мама і чоловік. Про нього окремо опишу. Коли я вранці робила тест, він якраз їхав на роботу в маршрутці, і тут йому приходить СМС "Любий,ти скоро станеш татом!" Він мені признався, що зразу онімів від несподіванки, мало не впав там в маршрутці і ледве не вернувся назад додому, я його вмовила їхати на роботу
Потім були 9 місяців очікування, читання різної літератури, походи в ЖК, аналізи... Але вагітність прходила чудово, я почувалася супер, навіть вдавалося їздити на природу, на 7 місяці ми ризикнули поїхати з чоловіком погуляти по Києву (тепер Лянка також любить мандрувати). І ось перед самими пологами я трошки вгамувалась і все-таки ризикнула лягти в роддом швидше на 2 тижні. З лікарем ми на той час вже домовилися (я народжувала на Раппопорта у Шукатко Р.М.) Деякий час мене готували до пологів, щось кололи, пила таблетки і чекала. І ось якось ввечері 4 жовтня я відчула легкі перейми, які повторювались із періодичністю в 15 хвилин. Сказала медсестрі, вона покликала чергового лікаря і після огляду мені щось вкололи і сказали йти спати. Через сон ще відчувала перейми, але на ранок все минуло, але тільки до 8 вечора... тоді все почалося знову і з періодичністю 15-12 хв., потім 10-7 хвилин... а тоді як вже перейми були що5 хв., я попросила медсестру, щоб покликала лікаря, відкриття не було, але терпіти я не могла і черговий лікар сказав готуватися до родів і подзвонив моєму лікареві. Після клізми мене підняли в родзал, лікар вже був там, оглянув мене і сказав поставити крапельницю. Акушерка поставила і... лягла спати... вона проспала практично до моїх потуг. Довго я мучилась під крапельницею... потуги почалися аж о 5 ранку, а 5.30 народилась моя доця. Яке то було облегшення, відчуття, що я справилась і я тепер мама. Ляна важила 2700 і мала зріст 50см. Ось така крихітка. Коли потім нас перевели в сумісну палату на2-х, я зрозуміла, що нічого не вмію.... навіть памперс перевдягнути, але нічого, навчилась- і пеленати і мити і одягати...
Коли нас виписували медсестра передала конверт чоловікові, а він подивився на доцю, потім на мене і запитав "Це- наша?" Я довго сміялася, тепер йому це пригадую, він ображається...
Доцю називала я, дуже хотіла або Діаночкою або Юліаною, чоловік хотів Олічку, але потім здався

ІСТОРІЯ 2 - Народження Іринки

Лянуську я годувала грудьми, молока було багато, тому до 6 місяців практично нічого не додавала, а потім стала давати пробувати різні смаки- пюре, каші, яблучка, банани... і т.д., все запивалося маминим молочком. І так мого терпіння для ГВ хватило до 13 місяців. Потім я вирішила що доця вже досить велика і їсть все і відлучила її зовсім.
І незадовго почалась друга історія... несподівано... коли я одного разу десь їхала по справі і мене мало не знудило від звичайного "Орбіту". А на кухню заходити було нестерпно, бо дратувати усі запахи... підтвердженням всьому став позитивний тест, з яскравими двома полосками. Чоловік відреагував спокійно, ніби цього і чекав, так почалась друга вагітність.
Проходила вона теж нормально без токсикозів, перепаду тиску і інших сюрпризів, як завжди були походи в ЖК, аналізи... УЗІ на 23 тижні показало, що буде дівчинка. Ім"я вибрали спільно з чоловіком, сподобалось обом і стали чекати нашу Іринку. Доця стала проситися на світ ще на 36 тижні, тому прийшлось долежувати 2 тижні до строку в лікарні. А 7 серпня 2008року наша доця вирішила народитися. Перейми я не відчувала зовсім, цілий день ходила з постійним тонусом, коли пришов мій лікар (той же, в якого я народжувала старшу) я йому повідомила, що якось дивно почуваюсь, але на перейми не схоже. Після огладу він сказав, будемо чекати і ми чекали до вечора, коли перейми стали трошки відчутними і з інтервалом 5хвилин. Потім пішли народжувати, на цей раз все було дуже швидко, порівняно з першими пологами, я народила через 2,5 години після того, як мене підняли в родзал. Знову була крапельниця, але то тільки 1,5 години і перейми були болючі, але те,що все закінчилось швидше тішило найбільше. Іринка народилась зростом 51 см, вагою 3100. Але вона не плакала, а на всі мої запитання, що з дитиною, мені нічого не пояснювали, потім для огдяду мені дали наркоз, а коли я прийшла до себе, питала про дитину, сказали що зараз краще, але дитина важка. Нас перевели- мене в палату, Іринку- в дитячу. Коли я прийшла і побачила її там таку маленьку, синю, зжату - я заплакала, в нас була дуже хороша неонатолог- Ірина (по-батькові здається Мирославівна), вона дуже переживала за малечу і все мені розказувала, доки її не забрали в реанімацію на Орлика. Там Іру обстежували зі всіх сторін, я після виходу з роддому теж була там в лікарні, зціджувала молоко, носила їй, провідувала маленьку в реанімації, потім після 2-х тижнів її перевели в палату, ми намагалися налагодити ГВ, але ніяк не виходило, молоко буквально текло доці в ротик, а вона кричала і грудь не брала, годувала зцідженим молоком. Ой, що нам там прийшлося пережити, одному Богу відомо! Скільки ми аналізів поздавали... скільки лікарів нас дивилось... і в результаті нас виписали в місяць з діагнозом Множинні вади розвитку і величезною випискою, списаною дрібним почерком на листку А4 з двох сторін... Зараз нам вже 9 місяців, потрошки викарабкуємось зі всіх тих діягнозів і живем на зло всім лікарям, які поставили на нас хрест.
Ось такі мої історії.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось і моя розповідь про пологи.
Це моя перша вагітність, проходила вона добре, без усіляких сюрпризів. ПДР була призначена на 17 квітня 2009р., як раз перед самою Паскою. На останньому УЗД, яке було на 37 тижні, показало, що плацента у 3 стадії зрілості, і що є імовірність, що я на якийсь тиждень народжу швидше. Така новина потішила мене, так як не дуже хотілось на свята у лікарні лежати, а тим більше лікаря турбувати. Я всіляко сприяла тому, щоб малюк з» явився на світ швидше, і вікна мила, і ген. прибирання влаштувала, і на природу їздила, активно по лісі ходила.
От воно 17 квітня, а у мене з усіх передвісників пологів не проявився жоден. Ну як 17 числа я не народила, то вже почала просити малюка, щоб він пересидів свята ще в мені. Бо так хотілось і писанки пописати і паску посвятити. Паска минула без пригод.
Зранку 22 квітня відчула, що мене трішки живіт внизу болить, хоч якийсь признак того, що роди не за горами, подумала я собі, у то й же ж день була призначена консультація у лікаря в якого планувала народжувати. Оглянувши мене, сказав, що вже є відкриття 3 см, чи мене щось турбує, мене нічого не турбувало, лише ледь відчутний біль в животі. Лікар не став мене лишати у лікарні, та і я не дуже цього хотіла.
Прийшовши додому, зауважила, що на кінець то і слизова пробка почала відходити. Ще походила по хаті, посиділа за комп»ютером, пішла з подругою на двір погуляти, животик мене і далі піднивав, то болів, то переставав боліти. Прийшовши додому в 16 год, поставила перед собою пляшку кефіру (це я вирішила ще кілька днів посидіти на кефірній дієті, щоб усе лишнє зі шлунку пішло) давай пити той кефір, а він не п»ється, біль у животі потрохи наростала. Подзвонила я чоловікові, кажу, що будемо напевно мати пригоди вночі. Помучилась я так до 18:30 і вирішила подзвонити лікарю, кажу йому, що живіт болить, він запитав чи є між переймами хоч 10-15 хв, я відповіла, що здається перейми йдуть кожні 2-3 хв. Прийшлось у терміновому порядку їхати в медінститут, де я планувала народжувати. Їхала в машині і крім регулярних переймів мене мучили думки, що це тільки початок і що ще ціла ніч буде попереду. При вході мене вже зустрічав лікар, оглянувши в їхній приймальні, сказав, що одразу можна йти в родову палату, там мене ще раз оглянули і заставили намотувати кола навколо родового крісла. 3-4 таких кола і я вже відчула, що почались потуги. Знов забралась я на те крісло, кілька потуг і моє немовлятко вже лежало на моєму пузі. Увесь процес від приїзду в пологовий до народження зайняв 45 хв. народила я в 20 год, а потім ще 45 хв. мене штопали, і поки мене зашивали і дивилась на своє малятко, яке було тепло закутане, лише одне личко, сплюснуте, з підпухлими оченятами виглядало. Потім ми ще годину лежали в тій родовій палаті, коло мене лежало моє дитя, а також прийшли чоловік і мама.
У свому випадку можу сказати, що народжувати не так вже й боляче, панував страх але не біль. Навіть скажу більше, коли мене зашивали, відчуття і то були не приємніші. Сьогодні свої пологи згадую з усмішкою на устах. Шкодую лише про одне, що чоловіка не було на пологах.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Напишу і я про свої другі пологи....
Почалось все з того, що "безпечний" для зачаття день виявився не таким безпечним, після чого я свого чоловіка стала називати снайпером. Ми сімьєю готувались їхати на море, на цілий місяць ( я ще гарненько розрахувала, щоб цей період між місячними випав). А місячних нема. Замовляю чоловікові купити тест, але не дочикавшись побігла сама за тестом, бо щось передчуття такі були... Роблю тест - не вірю очам - 2 полоски. Я в шоці, сльози течуть. Згадую, що цілий місяць курила/пила ((( Прийшов чоловік, приніс 2 тести, я показую, що вже зробила. Він зрадів, та і я трохи заспокоїлась. Поїздку не відмінили, добре відпочили, єдине, що токсикоз все ж таки був, на улюблений шашлик я дивитись не могла, чоловік їв його сам. Стала на облік в ЖК, здавала аналізи, ходила на узі, чогось боялась, чомусь раділа - як всі. Після 30 тижня перестала ходити в ЖК, відчувала, що все добре. Стала шукати лікаря. Народжувати вирішила на Батальній. Перша лікарка мені відмовила, в неї вже дуже багато людей було. Тоді вже я стала більше нервувати. Але знайшла іншу лікарку, про неї багато позитивних відгуків було, жодного негативного. Прийшла до неї і домовилась, після цього вже настій був тільки позитивний. Але недовго. Не знаю, що сталось з моїм чоловіком, може наснилось щось, але він був впевнений, що я народжу в таксі, і мені необхідно лягти в пологовий завчасно. Ще і лікарка дізнавшись, що перші пологи тривали 3.5 години, запропонувала лягти, тим більше, пару днів до того стався якийсь неприємний випадок, що породілля не встигла приїхати. Домовились на п'ятницю, приїхали з речами, лікарка оглянула і сказала, що шийка ще зовсім не готова - довга, і що раніше вівторка я не народжу, отже, можу вертатись додому. Чоловіку це не сподобалось і він сказав, що привезе мене в понеділок. Но тому і зійшлись. Чоловік вмоляв мене тільки не народжувати на вихідні, бо в нього важливі змагання. А мені стало так сумно, думаю, ну все, я вже майже переношую , шийка не готова, полежу декілька днів, і мене стимульнуть(((. І вимагаю від чоловіка секса! Щоб підготувати хоч трошки шийку. Ви б бачили очі мого чоловіка!!! Такого ще не було в нашому житті)) Він погодився ( куди б дівся!), і з свого боку зробив все, що мені було потрібно дуже обережно, на відміну від мене ( під час вагітності оргазми просто накривали мене !). Зранку відійшла пробка. І все, більше ніяких передвісників, на мені пахти можна було. Але до вечора трохи стала боліти спина, потім вже відчувала схватки, але зовсім неболючі, якби я не очікувала їх, то пропустила б. Субота, 10 вечора, схватки вже 5-6-7 хвилин,а я боюсь сказати чоловікові, що вже ... Сказала свекруха. І тут почалось. Мій чоловік сказав, що цьго не може бути, бо ВІН ЗІ МНОЮ ДОМОВИВСЯ, ЩО Я НЕ НАРОДЖУ НА ВИХІДНІ!! Дитсадок, одним словом, і це тренер з боксу! Свекруха сказала йому все, що вона про нього думає, і ми швиденько поїхали в пологовий. Було біля 11 вечора. Черговий лікар мене подивився, такий цікавий дядько - засунув в мене пальці, дивиться на стелю, і каже - сьогодні народиш. Шийка вже 1 (!) см, а не 4 ( от сила сексу). Запитує, а де мої схватки, я кажу - так ось, як раз зараз. Він рукою перевірив, здивувався, подзвоним до моєй лікарки і каже, що схватки вже потужні такі, але я якось неадекватно реагую на них. Мене залишили одну в родовій, чому я була дуже рада, була вже майже ніч, тихо і спокійно. Я ходила по палаті, жартувала з чоловіком по телефону. Доречі, він взагалі боявся всього, що пов'язано з пологами. Моя лікарка передзвонила до акушерки, та сказали, що схватки вже сильні, і за 15 хвилин була моя лікарка. Вона скептично глянула на мене, повела на крісло - розкриття 5 пальців, плаский міхур ( тому вона його проколола ), сказала вколоти мені атропін і запитується : " Ти що, терпляча така?" Я кажу, що ні, просто не боляче. Ще встигла оцінити моє татуювання, пожартувала зі мною, я розповіла про страхи чоловіка і пішла далі в родзал. До 1 години ночі все було терпимо, я вже знала з попередніх пологів, що таке схватки. Але потім почалось!!! Я думала ( і так пам'ятала з 1-х пологів), що біль терпимий, але ні, ЦЕ БУЛО НЕСТЕРПНО!Я кричала так, що вже ніхто не думав, що я терпляча. Дивно, що коли між переймами вирішила відпочити і закрила очі, то перейми препинились, чим налякала акушерку. З переляку знов почались) Я переживала, щоб не порвалась шийка матки ( на нійбули шви після перших пологів), завдякі Любомипі Перівні ( лікарці) все пройшло добре. Єдине, потуги були довше, порівняно з першими пологами, і чомусь болючі. А ще дуже пекло все. До того всього, схватки знов зникли. Мені шось вкололи і через 2-4 потуги я народила свого другого хлопчика. Чомусь він не закричав одразу, але я відчувала, що все з ним добре. По шкалі Апгар 8/9 балів. Мені поклали малого на живіт і я так міцно його до себе притиснула, що акушерка з неонатологом не могли його в мене забрати, вони розтискали мені руки,а я так не хотіла з ним розтаватись!!! Його одягнули і знов віддали мені. Тут вже я відірвалась по повній - націлвала його))) Поки мене чистила та зашивали 2 тріщинки, я дзвонила по телефону чоловікові і мамі. Чомусь ніхто не повірив, що я вже народила. Було 2:20. Не пам'ятаю, як всі пішли і залишили нас самих, так ми пролежали 2 години. Малий спав, а я його цілувала весь час. Все добре, але мені нестерпно захотілось в туалет, а нікого поряд немає. Пам'ятаю, як після перших пологів я ледь не впала в туалеті, але що робити, встала потрошки, і як раз санітарка йде, я попросила її проконтрулювати мене, але сил було повно, тому вона взяла малого, речі і ми пішли на інший поверх, в палату. Малого від мене ніхто не забирав, тільки на 3-5 хвилин переодягнути, чому я була дуже рада. Спати не могла від ємоцій, а коли на наступну няч заснула, то прокинулась в сльозах від щастя і нерозуміння І ЯК Я ДО ЦЬОГО ЖИЛА, БЕЗ МОГО МАЛЕНЬКОГО КОТИКА ?!!!!!!!
Ось і все. Шкода, що наврядчи колись це все ще відчую, третю дитину не плануємо.І щиро заздрю тим дівчата, що мають народити і відчути найщасливіший момент в житті - ЗУСТРІЧ З ДИТИНКОЮ!

Вибачте, може забагато написала...
ВСІМ БАЖАЮ ЗДОРОВЕНЬКИХ МАЛЮКІВ!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось і „Наша щаслива історія”.....
Вагітність ми свою планували три місяці, чекали з нетерпінням... Коли я робила знову тест, то не вірила, що він може бути позитивним а коли побачила 2 полосочки на 3 день затримки - не повірила своїм очам...такі дивні відчуття у мене були...і я почала плакати...не чекала від себе такої реакції! І почалось щасливе життя!!!!!!!!!!!! Справді щасливе!!!!
Так як я ще на початку вагітності лежала на підтримці, моя вагітність проходила під назвою „постійна загроза” (хто таке дурне придумав?)...... я ходила на роботу, гуляла, жила повноцінним життям, і моя вагітність проходила просто суперово..... Ну от... ПДР у мене була на 3 червня, але мене не покидала думка, що народжу швидше, наприклад на чоловікове ДН 26 травня..... Не дотягнули.... В мене вдома повним ходом ремонт, от ми і вирішили 22 травня поїхати докупити додому ще деякі речі.... Покатались, потряслись (наші Львівські дороги я ще згадаю далі)!, З’їздили до чоловікових батьків.... Лягла я спати в 23,00..... Прокинулась в 23,30 і пішла у ВЦ, бо щось трохи заболів живіт... Там я побачила, що відійшла пробка і це мабуть була перша схватка. Мене охопило шалене щастя, що момент істини настав! Я з голівудською усмішкою присунулась до спальні і ощасливила коханого.... Схватки у мене вже були що 7 хв, що мене дуже здивувало, були майже не болючі, ми передихували та чоловік робив масаж, який мене рятував до самих потуг. Я йому за це ДУЖЕ ВДЯЧНА!!!!! Ми подзвонили до лікаря і він сказав випити 2 но-шпи і подивитись чи це справжні схватки.... Води у мене вже потрошки відходили, і схватки ставали потужнішими, але я не відчувала особливого болю... Я, як істинна дама, пішла мити голову нагрітою водою (нехай нашому водоканалу добре гикнеться, бо я його згадувала ну зовсім не тихими словами).... От так карячилась і мила голову зі схватками у 6 хв. Ну от ми сіли в машину з кульками... і тут я почала згадувати ну знову зовсім не тихими словами тих, хто робить наші дороги.... цей момент був мабуть найважчим з усіх схваток, було боляче скакати по наших ямах... Коли ми приїхали, наш лікар уже був на місці, це було 01,30..... Пішли на огляд – розкриття 6 пальців і води повністю відійшли... я чуть з крісла не впала..... Читала багато розповідей, думала на таке розкриття ще чекати і чекати, а тут.... Схватки уже були що 3 хв.... Коханий був постійно поруч, при кожній схватці робив масаж трикутника на спині...Дуже допомагало!!! Я переодягнулась і ми пішли на 2 поверх Обласного пологового в род зал, схватки що 2, що 1 хв..... Розкриття повне... Третя година ночі! Схватки вже були досить болючими чи сильними, масаж і холодна стінка рятували... Ну от перша потуга..... о це „казкові відчуття”..... Але тужитись було легше, ніж переживати схватку! І тут нас наповнило відчуття щастя, що скоро ми побачимо нашого янгола!!! Чоловік дуже допомагав, без нього було б мабуть страшно і важко... Ми жартували, і це дуже рятувало! На схватках я дихала правильно, а от на потугах...мені за себе соромно, легені не могли повністю набрати повітря, важко було правильно тужитись.... За кожною потугою слухали серцебиття мацьопика....все йшло чудово! Але лікар трохи хвилювався, бо при кожному просуванні малого, він тікав назад....боялись, чи не обмотаний пуповиною....прийшлось зробити надріз, який я зовсім не відчула... 1 потуга, 2 –га, 3-тя, і вийшла голівка - найгарніша в цілому світі.... Доктор сказав, що малий рижий, а я йому..” та мене чоловік з дому вижене...” ...жарти знову рятували.....
Стало значно легше... але тут послухали серцебиття малого...воно слабшає.... а народити плечики і ніжки не можу.... неправильно тужусь і щось не пускає...пуповиною не обмотаний...що це? Лікар сказав кликати педіатра і головного акушера, трохи почали панікувати, а я була як ніколи спокійна, бо знала, що все буде добре...І після слів лікаря малий вискочив пулею (мабуть злякався)....3,50...ночі... була дуже коротка пуповина, яка його не пускала... І тут найщасливіший момент в житті: мого янгола поклали мені на животик.... такий теплий комочок, який шалено кричав... цей крик був таким солодким і мелодійним.... він цмокав і шукав цицю...от маєте природні інстинкти!!!! Він був такий маленький....... 2950 грам та 49 сантиметрів щастя В коханого виступили сльози.... Це був найпрекрасніший момент – сльози щастя!!!! Я не забуду цього ніколи!!!!
Момент зашивання пропущу, тому що краще ще разів 20 народити ніж це пережити!
За пару хвилин нас перенесли на ліжко і ми насолоджувались перебуванням разом: усі троє ми відчували таку невимовну гармонію, наповненість.... Ми знайшли сенс життя (пишу і сама плачу....) Заради цього моменту варто народжувати і проходити будь-які труднощі... Діти варті найкращого! Зараз вдячна лікарю і акушеру за здорового синочка!!!
Дівчата: налаштуйтесь правильно!!!!!! Пологи – це свято народження Вашої дитини, це має бути найщасливіший день у Вашому житті! Це не тортури.... Мені було дуже легко.... Все обійшлось в 4 години!!! Чого і всім бажаю!!! Легких і швидких пологів усім!

 

Пішов 41 тиждень.Я вже починала панікувати.Лікар казала,що народжу на вихідних(20-21.06).Не вгадала.У вівторок(23.06)я приїхала в ПБ і кажу,щоб оформляли,бо мені вдома вже страшно.Оглянули.Відкриття 1 палець.Ще рано,йди додому.Мене раптово знудило і лікар налякалась.Поміряли тиск(150/120).Забили тривогу.Оформили.Зробили укол.Бігали міряти тиск кожні 10 хв.Максимально він впав до 130/100,потім знов повернувся.Повели на КТГ в родзал.За стіною народжувала Оленка(сильно кричала і лікарі називали її на ім'я).Я налякалась,бо раніше пологи бачила лише в серіалах.Почалися схватки.Прийшла лікар дивитись розпечатку і жахнулась.Каже:ти народжуєш.Перевірили.Відкриття 1 палець-йди погуляй,фальшива тривога.Голова розколюється-вкололи.Прилягла.Почало трусити і наче корчі в шлунку хапали.Знудило.Раз,другий,третій.

Питають,який інтервал між схватками.Кажу через хвилину.Лікар;ти щось таке кажеш наче в тебе потуги.Перевірили-змін нема.Звонять лікарю:вона(я)ниє,але відкриття нема.11вечора.Приїхала мама.Я далі хожу по коридору,хапаюсь за підвіконники і "кайфую".Після сильного напруження раптово відчула що всередині щось трісло-відійшли води.Позвали акушерку,позвонили лікарю.Приїхала лікар,оглянула.Відкриття 6 пальців.Лікар:ти в пологах.Готуйте родзал,жінка в пологах.Нема місць.Двоє одночасно народжують.Ось народить Марічка,тоді тебе візьмемо.Марічка народила о 00.35год.Взяли мене.КТГ дитини в нормі.Тужся!Раз,другий.Бачимо головку.Давай ще разок.Не можу.Наче щось застрягло.КТГ стан погіршується:було 176 впав до 116.Ріжемо(епізіотомія).Ми народились.Ах ось в чому справа-пуповинка навколо шиї.Ось така наша історія.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

приємно мені писати вже другий раз у цю гілку свою розповідь Отже...

3 липня о 17:55, вагою 3 кг 300 грам і на ріст 52 см народилася наша друга донечка – Корнелія.
Народжували знову разом з татком, тільки цього разу все було по-іншому.
На завершення 39 тижня вагітності спала спека за вікном і я відчула страшенне полегшення – не так хотілося спати і ноги не так боліли. Вранці ми пішли в жіночу консультацію в поліклініці, аби ще здати аналіз крові. Лікар сказала, що роди ще не скоро, бо дитинка високо лежить
В 15:00 поклала спати Юстину і пішла ще варити їсти. З того часу ніби живіт був у тонусі, але то звична справа в такому терміні вагітності.
Перед 16:00 я вирішила спекти пиріг, але коли дійшла справа до розкачування тіста то сили в руках мене почали покидати – все енергія була внизу живота. Я спробувала лягти – стало ще гірше, пішла посидіти на великому м’ячі – так легко, але… треба було б подзвонити таткові і лікареві на всяк-випадок.
Чоловік примчав з роботи десь о 17:00 і не думав, що я вже маю серйозні перейми. Сіли ми в машину на годиннику було рівно 17:15. Їхали дуже швидко, порушували правила. Перейми були достатньо болючі, особливо на наших ямах!
В пологовиму, лікар лише побачила мене то відразу закричала, аби готували сімейний род зал. Видно я виглядала не найкращим чином Всі речі я кинула внизу, бігом перевдягнулася і побігла на другий поверх оминаючи всі процедури, які переважно роблять у приймальному відділенні. Татко нас доганяв. Перед нами якраз завершилися пологи, зал був вільний. Мене відразу поклали на ліжко для пологів (чи як його тепер назвати, яке модифікується з ліжка в крісло). За вікном світило ясне сонечко.
Промайнуло якихось 15 хв, дві потуги і Корнелія привітала цей Божий світ своїм голосочком!

Якби в Україні відпускали додому після пологів то я б напевне без проблем пішла відразу ж

Дякувати Господові та Пресвятій Богородиці за опіку і за дар нового життя!