Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи.

Розкажу і я про свої пологи. Завагітніли самі і скоро, вагітність протікала без ускладнень.Народити я мала на початку травня (Ярина родилась 8 червня). Коли прийшла на плановий прийом до гінеколога, то виявили високий тиск. Сказала їхати в пологовий. Приїхали в пологовий, тиск нормальний, трішки занижений. Але вирішили тиждень потримати. То було на початку травня. З лікаркою домовилась що буду вдома, поки не почнуться перейми. Та їх не було... 28 травня лікарка сказала лягати в пологовий. Переношена вагітність... Сказали будуть викликати пологи, але почекаєм до 6 червня, щоб подивився професор з Медінституту. Професор оглянув і сказав, якщо до п"ятниці (8 червня) не народжу, буде стимуляція. Я в шоці... Молюся...
8 червня 4.30 ранку ниє внизу живота, ходжу по палаті, збираю речі (я вже тоді знала, що це перейми)
6 ранку пішла до чергового лікаря. Подивився. Сказав викликати свою лікарку
8 ранку Лікарка виявилась в лікарні, вночі приїхала жінка на роди. мене поклали в передродову кімнату. На сусідньому ліжку була та жінка що приїхала вночі.
А далі за часом я не слідкувала. Мені поставили крапельницю, дуже хотілось пити, а пити не давали. Вставати також не можна. Мале відкриття. Болючі перейми. Щось вкололи, я відключилась. Прокинулась - жіка з сусіднього ліжка вже народила. А в мене перейми ще болючіші. Забрали в родзала... залізла на крісло. Вся біль кудись зникла... Перша потуга, відчула голівку... і динку назад "затягнуло". Розрізали. Ще потуга і Ярина в мене на грудях. На годиннику 15:15. В мене сльози, а лікарка зашиває... по живому. Ще годину протримали на каталці біля родзалу. Потім завезли в палату і принесли Яринку. Я відула себе найщасливішою мамою на світі.
пи.си. Виписали нас через 3 дні, у виписці написано термін вагітності 42-44 тиждні

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Розкажу я свою веселу історію... Моя вагітність протікала як найкраще, жодних проблем, аналізи всі суперові. Настав час народжувати, оглянули: молода ,здорова, нема потреби лягати в пологовий передчасно.
Дочекалась відкриття пологового, наступив 41 тиждень, ве добре матка в тонусі, животик підниває, десь з дня на день має бути. Починаються вже "ложні" схватки, рахую інтервал, випиваю ношпу і валер"янку і попускає на деякий час і так 5 днів. В четвер відійшла пропка, все думаю вже скоро... та де там
В суботу почав сильно боліти живіт, під вечір почалися дуууже болючі схватки, в 12 почали дивитися фільм і рахувати інтервали, коли на протязі години були кожні 10 хв, подзвонили лікарці 2.30, через годину зустрілись всі вже в пологовому. Пішли в сімейний родзал, але там гарно, як в американських серіалах про лікарню :y::y::y:, оглянули мене на кріслі... а там капець:ninja: відкриття взагалі ніякого нема і матка не згладжена :no:
Вкололи коктейль обезболючих, поклали в паталогію, пробувала заснути, але всерівно на схватки прокидалася. І так 3 дні, прокидаєшся зі схватками, лягаєш з ними спати і приймаєш обезболюючі, а вони мало що помагають. я вже жартувала, що скоро без димедролу не засну.
Лікарі нічим помогти мені не могли, бо треба було дочекатись хоть якогось мінімального відкриття.
В понеділок відкриття було на пів пальця і шийка вже згладилась. Моя лікарка вже обрадувалась, каже напевно цю ніч проведу з тобою, ага дзуськи Подивились на УЗД, пора народжувати вже повних 42 тижні і води почали всмоктуватись.
В середу мав бути професорський обхід і мене гарантовано мав Маркін дивитися. Я собі намітила, що втечу на пару годин додому помию голову.
На коридорі мене зустріла Соломія Євгенівна і каже, якщо будуть систиматичні схватки не обезболюєшся, а дзвониш мені. Вже приїхав за мною чоловік, відчуваю знову неземну біль, вирішила нікуди не їхати, пішли купили морозива з шоколадною начинкою і сіли в машину, чекаєм... В 17 год схватки були вже кожні 10, і 5 хвилин. Подзвонила лікарці, вона сказала йти на огляд до чергового лікаря. Поки я з вулиці дошкандибала, лікар сам мене по паталогії вже шукав, оглянув каже відкриття мінімальне, але може щось і получиться. І ПОЛУЧИЛОСЬ
Зібралась я в родзал, в 19 пішла я в родзал, на 4 поверх, бо там в вечірню зміну була дуже хороша акушерка. Зайшли в родзал №1 страшненький, не до порівняння з 1 поверхом, але мені було всерівно, я хотіла народити. Потім перейшли в родзал №4 , стіни радянські, але кушетки і апаратура нові, такі як на 1 поверсі.
Завдяки професійності Соломії Євгенівни в мене народився здоровий гарненький хлопчик в 23.45, 14.07.09(в день взяття Бастилії :xaxa: ). В пологах мені уся команда дуже помагала. І не дали мені сильно порватися, малий йшов з ручкою, тому є невеличкий розривчик. І ще мені дуже допомагав мій чоловік. Дівчата, народжувати з чоловіками класно!
Взагалі, в роддомі мені сподобалося. На щастя, я попала в хороші руки.
Я дякую Богу і лікарям за свого Сашеньку!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті і я розкажу просвої пологи.
Згідно УЗД дити я мала 06,01,09, а по місячних 15,01,09.
Обговоривши з лікаркою ми вирішили, що 12,01,09 (якщо не роджу) я ляжу чекати пологів, оскільки плід був великий і попередня вагітність була завмерла. 12,01, я з трьома великими кульками прийшла лягати в роддом.
15,01, так нічого й не було, але ми чекали… В лікарні так довго йшли дні, годинти…а так хотілося вже побачити свого синочка. Я його просила, щоб він скоріше народжувався, говорила з ним. В палаті люди мінялися, а я так і не родила.
17,01, ввечері у мене відійшла пробка, а в 3-тій проснулася від періодичних поболювань. Я так зраділа, думала, що це вже швидко, але…Старалася поспати, але не могла, боліло. Засікла час…схватки кожні 7 хв. Чергова лікарка подивилася мене на кріслі і сказала випити ношпу і лягати спати. Ні одна, ні дві, ні три ношпи мені не допомогли. Тоді сказали вколоти дімідрол, анальгін і папаварин…стало трохи легше, але спати я так і не могла. А моє сонечко крутило головою з сторони в сторону, напевно намагався вийти.
18,01, я пробувала спати між схватками, але не встигнеш заснути як тебе зкручує. Пробувала знайти зручне положення , найкраще мені було стояти спираючись руками на спинку ліжка. Найбільше боліло коли лежала. Вдень якось легше було. Там з кимось поговориш, там до тебе хтось прийде… Ввечері мене знову подивилися і сказали чекати. Матка так і не відкривалася. Ніч була важкою, а я намагалася терпіти і не нервуватися, але дуже була стомлена і хотіла спати. А найгірше те,що не знала як довго ще чекати, але надіялась,що скоро. Схватки так і продовжувались кожні 7 хв.. В 1 год. Я попросила, щоб медс естра знову вколола дімідрол, анальгін ті папаварин. Біль не проходила, а посилювалася і я знову не спала.
19 числа мене знову подивилися і сказали чекати. Це був жахливий день, а ше жахливіша ніч. Я не могла ні лежати, ні сидіти. Цілу ніч стояла в коридорі сперта на стінку і час від часу плакала. Найгірше те, що я не знала, що зі мною і боялася, що коли прийдеться родити я не буду мати сил. Хоча сил вже не було. Вночі мені знову вкололи дімідрол, анальгін та папаварин. Навіть не знаю для чого, якщо це мені і так не допомагало. Це вже була третя ніч, яку я не спала.
20,01, все повторилося. В обід я подзвонила чоловікові і сказала, що їду додому. А він мене спитав, чи дозволила лікарка. Я сказала, що так хоча це була не правда. Мені здавалося, що вдома мені буде легше і я зможу поспати. Спати я не могла, цілу ніч біля мене стояла мама і масажувала мені спину, а я плакала і казала, що не можу більше терпіти. Це була четверта ніч, яку я не спала.
21,01, зранку приїхала лікарн ,в 10-ій год . у мене почали відходити води (зелені). Я така була рада, що ви собі навіть не уявляєте. В 11-год мене подивилися( матка була відкрита на три пальці) і відпралили в родзал. Мене положили на кушетку на бік і поставили капельницю. Схватки частішали. Чоловік масажував спину.Положення мені не дозволяли міняти. Схватки йшли одна за одною. Години через три я почала втрачати свідомість, тоді мене швиденько підняли і помочили холодною водою. Я сіла на мячик і схватки стали менш болючі, але через 20 хв. мені знову сказали лягати на кушетку. Капельниці мені ставили вроді 3, я точно вже й не памятаю, і ше якісь таблетки давали смоктати. Потім почалися потуги. Десь пів години я тужилася, але нічого не виходило. Тоді мені сказали стоячи тужитись і знову нічого. Знову поклали на кушетку і знову нічого. Памятаю, шо було багато людей… і мужчина надавив мені на живіт і появилася голівка, а я дальше тужилась. Мені крикнули не тужитись, бо шия була обмотана пуповиною. Через кілька секунд мій синочок лежав у мене на животі. Але я не відчувала нічого, ні радості ні переживання… вроді і при свідомості була, бачила все, але нічого не розуміла. Навіть не знаю як це пояснити. Потім побачила чоловіка з сльозами на очах. Через декілька хв. Я почала відходити від того «дурного» стану і не могла налюбуватися своїм синочком. Дивилася на його очки, носик, ротик, ручки, ніжки… він такий був маленький і тоді я заплакала і подумала, що за нього ще раз пережила б усе знову.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Мої другі пологи пройшли досить легко і швидко, але історія до самого народження і початку пологів, то взагалі дуже мені дивна. Цілий 9-й місяць, я вже хотіла народити, тим більше що лікарка на кожному огляді все більше запутувала з термінами, то 24 червня, то з 15 вже будь готова, по Узі 6-8 липня, все робила бігала за малим, на базар і т.д. вночі часто живіт піднивав спазмував і все через деякий час припинялося. Всі навколо говорили що дівчатка народжуються швидше, особливо в других пологах, а моя так не захотіла.
В понеділок 6 липня лікарка призначила знов приїхати на огляд, я в жару не дуже хотіла їхати на Батальну, думала що поїду вже краще зі схватками, але не так сталося як я собі уявляла. Погулявши з малим після обіду я вже думала що то роди, ми з чоловіком викликали таксі і поїхали на сімейні пологи, але то ще були передвісники, бо відкриття тільки 2 пальці і все, а живіт в тонусі, лікарка не хотіла стимулювати нічим казала, що ще день або 2 і сама народжу, і що вночі вона теж обов"язково приїде. Мене оформили в пологовому, а я потім переоділася і поїхали ми вечеряти в Пузату хату, вночі в мене знов тиснув живіт, думала що вже знов народжую, підійшла до акушерки та подивилася каже а вас що не болить каже не болить тільки тисне, а вона каже що схватки, подивилася лікарка чергова, і далі два пальці, думаю ну нічого собі з малим на все про все 4 години від початку схваток і до народження. а тут цілий день щось собі тисне і тисне і тільки 2 пальці, пішла рахувати інтервал, але заснула значить не то. На Івана лікарка подивилася сказала що ще трошки, мою сусідку по палаті лікар простимулював давши таблетку окситоцину, хоча в неї теж могло все само собою початися, але йому точно не хотілося їхати вночі. Я вирішила собі поспати, але ж нудно в тій лікарні до родів і немає що робити. А ввечері пішла круги намотувати, що аж ноги боліли, а живіт просто тиснув і нічого хоча ніби й регулярно. В одинадцятій вечора зібралася я спати, але як не ляжу спати не можу думаю напевно воно, але не болить сильніше просто якась регулярність а ще дуже в туалет ганяла тільки стисне біжу, а нічого немає тільки сечі пару крапель. Пішла в я в 1:30 шукати акушерку. А вона каже що випийте персен і лягайте спати, бо то не роди ви занадто спокійна, і "ліцо слішком довольноє", послала вона мене до другої акушерки, та теж каже що то не роди лягайте спати, кажу що я вже з 23 не сплю, послала рахувати інтервал між тим як мене стисне. було кожних 5 хвилин. В 3-й ночі я не витримала пішла знов щоб викликали чергового лікаря бо я ж для чого тут оформлялася. Лікарка все попитала подивилася відкриття тільки 2 пальці, каже якщо вас тисне і ви бігаєте в туалет у вас цистит, і це по узі 40 тижнів, я в шоці. Добре що на оглядовому кріслі в мене була схватка, і тоді та лікарка каже що в мене плоский плідний міхур, але класичні схватки на роди, просто меше болючі і треба викликати мою лікарку щоб пробивала води. Я зразу позвонила чоловікові він приїхав ще швидше ніж лікарка, ми з ним ходили в аптеку, в 5 ранку приїхала лікарка каже далі 2 пальці, я думаю хоч би не ставили крапельницю, води проколола води вони якісь жовтуваті, серцебиття дуже часто слухали, вже переживала. Схватки дуже сильно почали боліти, я тільки сиділа на тому кріслі що без сидіння, ні ходити ні лежати не могла і були дуже часто. Потім раптово почало тужити, швидко поклали на ліжко, а там вже голову видно і повне відкриття. Чоловік, лікарка і акушерка допомогли перейти на крісло і через одну потугу вилетіла моя ляля. Я аж не зрозуміла що то вже все. Акушерка і санітарка думали що я буду родити а ж до 9 а не через 35 хв після пробиття вод. Я думаю добре що мені їх пробили. бо з такою ситуацією як в мене могло бути і передчасне відходження плаценти, могли і кесарити.
Ні одного розриву, бо ляля маленька 3250 і 54 см, я ще на кріслі розслабилася і сміялася, раділа що з донечкою все добре, що її не витискали і не тягнули, бо я дуже боялася щоб в родах її не травмувати. Бажаю всім легких безболісних пологів і здорових діточок!
Так що моя донечка народилася в 5 год 35 хв зранку 8 липня,

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Мої не дуже веселі пологи з веселим закінченням
Ще у серпні минулого року ми з чоловіком серйозно задумались над поповненням - здали усі можливі аналізи - десь на 600 грн. (лікарка в лабораторії дуже дивувалась, казала, що в її практиці небагато жінок здає ТОРЧ-інфекції ще до вагітності). А далі в кінці вересня ми завагітніли, при чому випадково... Якось сталося так, що я змінила роботу і плани про дитину ми відсунули на рік, але було вже запізно. Коли місячні не почались у визначений день - я зразу зрозуміла, що вагітна. Зараз соромно, а тоді я плакала - було сромно перед шефом - я тільки-но починала працювати в новій організації...
Далі було УЗД в Інтерсоно (маю класну фотку), легкий токсикоз, ставання на облік і т.д. Одним совом, вагітність була ідеальна. Направляли на на безліч аналізів - але ніяк не могли щось знайти
Тільки на 7 місяці трохи набрякли ноги. Моя лікара виписала якість таблетки - після першої ж мені піднявся тиск. Тоді подруга моєї мами повела мене до свого брата (він - гінеколог в Залізничній). Він відрадив мене родити на Батальній, відрадив від професорів і порадив з такою класною вагітністю звернутись до простого лікаря... Дав номер...
До цього лікаря я звернулась в 37 тижнів, зробили УЗД і стали чекати... Чекали 40 тижнів і 6днів (на 40 тижні вже було відкриття 3 пальці) - а рано 29.06 я проснулась від дискомфорту - на білизні була мокра пляма. Ми не дуже перейнялися - в моєї мами все так починалось і виявилось то була пробка. Вирішили подивитись, чи не підікатиме. Було сухо. Вдруге заснула і проснулась від того самого. Тепер вже не сумнівалась. До ПБ доїхали швидко - після Дня конституції дороги були пусті. В ПБ я довго чекала - були там вже по десятій вранці - поки прийшла чергова (навіть мене не глянула, тільки серцебиття послухала), дала добро. Далі - славнозвісна санобробка і заповнювання кіпи непотрібних паперів (фактично переписали обмінну карту). По одинадцятій мене завели до родзалу. Тоді в ПБ був аврал - Мечнікова закрито і всі їхали сюди. Родзали переповнені - в черзі до свого я сиділа 40 хв... Схваток нема. Послухали серцебиття - норма. Далі виявилось, що в консультації неправильно взяли аналіз на СНІД - треба, щоб проміжок був 6 місяців, а в мене було 4 - зробили експрес-тест, зачекали. Схваток нема. В 13.00 підключили до крапельниці, дали 1/4 таблетки. Схватки легенькі. Далі ще крапельниця, ще 1/4 таблетки, 2 уколи... Схватки ледь відчутні. Зате відчутна втома - весь час хотіла спати. Чоловіка пустили до мене, коли підключили крапельницю, він мав смішний костюм, весь час пробував мене розвеселити, але постійно дратував, робив масаж, тривав за руки, садив на м*ячик і на судно, мив лотки після рвоти...
Приходили чергові - казали, що з такими широкими бедрами, як в мене мушу родити сама... Шийка відкрилась, але була надто тверда (це при тому, що з 37 тижня я 3рази в день пила но-шпу), зробили укол...
В 19.00 ми всі (я, лікарка, акушерка) вирішили тужитись - дитина була близько, а відкладати не було куди... Далі спогади як в тумані - зійшлися чергові лікарі, відігнали чоловіка вбік, кожен мені помагав - дві тримали за ноги, дві за руки, моя стояла між ногами, розрізала, акушерка робила страшні рухи - фу! Родила я в 23.15 - малий не міг пройти, був обвитий пуповиною... Коли родився - його поклали на живіт, чоловік плакав. Педіатр забрала лялька на помивку, лікарі зітхнули з полегшенням, я всім дякувала, відійшла плацента... А що було далі я не знаю - коли прийшла до себе в родзалі була хмара лікарів, моя зелено-біла стояла збоку, чоловіка не було (виявилось його вигнали), бігали анестезіологи, капали кров (швидка везла її годину!!!)... Я не могла говорити, намагалась щось спитати - а голос, як в п*яної, було неприємно себе чути... Спитала, що зі мною - сказали - все буде добре, питай в свого лікаря. Спитала - та мовчить, спитала, чи я вмираю - накричали, моя сказала, що вмерти мені не дадуть, але матку виріжуть - сильна кровотеча нізвідки, нічого не допомагає. Поштопали як стару шкарпетку, залили ефіром- тече... Повезли в операційну... Там я почула найгірші слова - прийшли родичі - враження, ніби мене ховають (коли мама дзвонила в роддом, їй сказали, що я родила і все ок - тому вони приїхали і тільки на місці взнали, що все дуже погано)... Забіг чоловік - плакав, не знав, що робиться. Я попрощалась, попросила передати мамі, що я її люблю... Страшно боялась. Думала, як мене рознесе, що я не матиму більше дітей...
З*їхались лікарі, приїхав професор, запитав, скільки мені років, пообіцяв щось придумати. Всіх відправив митись. Я перелізла на операційний стіл - між ногами затискачі - а нічого не відчуваю. Бридко гудів апарат штучного дихання, останнє, що бачила - лице зав.анестезіологією. Укол і все...
Світла в тунелі не бачила, ніде не літала. Потім побачила себе в жовтому платті. Почала задихатись - ні вдихнути, ні видихнути. Здалось, що все закінчилось - я померла... Але ні - то витягали інтубаційну трубку з горла, знову рвала жовчем. Світало (оперували з 1 до 4). Перевезли в інтенсивну терапію, поклали пузир з льодом. Якийсь умнік додумався накрити мене пледом, я не могла його скинути. Живіт був приємно м*яким і холодним. Прийшов анестезіолог і привітав - матку врятували! Таких операцій ще не робили - мене розрізали від бедра до бедра, вийняли матку, перешили артерії, залишили на годину, коли побачили,що кровити припинило - вклали все на місце і зашили.
Синочка принесли в обід, показали, сказали, що все добре, пообіцяли принести на годування на наступний день. На другу добу я встала (сидіти не могла - між ногами - вишитий рушник), на третю забрали катетер, капали масу антибіотиків і чужу кров... Далі на 4 добу клізма і дозвіл все їсти. На 7 добу зняли половину швів, на 8 - виписали. Правда радості було мало - їхала я не додому, а на Орлика. Мого синочка на другу добу замість принести на годування перевели. Внятної відповіді, чому - я не отримала... Потім говорили про гематомку на голові, про 16 годин без вод і т.д. Але це вже зовсім інша історія. На щастя, зараз все налагодилось.
Хоча мені страшно, за кілька років я планую народити другу дитинку, правда родитиму не сама - сама вже не зможу - буде операція, але не біда. Шкода, що і тут не прооперували - і мене намучили, і малого. Але болю я не відчувала відразу, все забулось - тільки радість і любов до моєї крихітки!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Пролог
Термін вже перевалив за 40 тижнів, і мене поволі починали охоплювати панічні настрої...Знаючи, що вагітною ще жодна жінка навіки не лишилася, у мене, попри це, було відчуття якоїсь безвиході. Я звикла, що в житті можу багато чого спланувати або, принаймні, передбачити, а тут всі мої плани чудово руйнувалися...Я ж ще віддавна була чомусь переконана, що народжу в кінці липня, що з моїм божевільним ритмом життя 40 тижнів мені просто не виходити! А тут вже середина серпня, малеча давно вже опустилася в таз, тіло моє щовечора мене розважає новими сюрпризами: просто посеред вулиці мене може заціпити або наче товстелезну голку заганяють прямо в кістки тазу, і я не в силах стримати крик болю...і, тим не менше, моє вперте дівчисько абсолютно не спішить побачитися з нами, хоча всередині їй явно тісно, і вона безжально товче мене ноженятами попід ребра. Я все ще працюю, хоча останній тиждень вже перебралася додому, щоб не кататися в офіс. Роботи знову багато, і мені здається, що так триватиме вічно...Правильно кажуть: хочеш розсмішити Бога - повідом йому про свої плани. І тепер все, що мені залишалося, це уповати на Божу милість.
Настрій
І, тим не менше, це відчуття безвиході також по-своєму зіграло мені на користь. За ці «надлишкові» тижні очікування я вже на 200% була впевнена, що народжуватиму вдома. І якщо раніше я все ж таки залишала якийсь мізерний відсоток на те, що щось може піти не так, а тому під будинком має стояти машина, то зараз я вже знала, що машина стоятиме на стоянці і що нею ми не скористаємося. І ще мене тішила думка, що не треба збирати торби у пологовий, не треба величезного кулька медикаментів...все найнеобхідніше, «джентельменський набір», лежить в шухлядці.
Початок
Субота, 15 серпня. Ми цілий день провели зі Штефком в пошуках літаків: зранку їздили в Скнилівський парк, але там так нічого побачити і не вдалося. Ввечері поїхали в с.Скнилів, прямо до злітної смуги, і там таки вдалося спіймати один літак, що заходив на посадку. Багато находилися пішки і наїлися аличі, якої там на кожному кроці повно. Потім проїхалися ще по магазинах. Додому втрапили аж близько 11 вечора. Невдовзі після того, як лягли спати, мене розбудили перші перейми. По відчуттях я зрозуміла, що це вже не жарти, а цілком реальні перейми, а значить,-скоро все станеться! От тільки чоловіка передчасно будити не хотіла. Час почав минати з якоюсь дивовижною швидкістю, здавалося, наче я всього на хвилину встигаю задрімати між переймами, хоча насправді інтервал був достатньо великим, а самі перейми нерегулярними. Під ранок я вже встигла виснажитися, і мною почало трусити так, що стукіт моїх зубів розбудив чоловіка
Відігрілася, трохи ще подрімала, випила гарячого солодкого чаю, бо їсти вже не хотілося. Подзвонили няні, щоб прийшла і допомогла зі Штефком. Ще одна річ, в якій я була впевнена, що народжу вночі. А тут ранок, перейми досі нерегулярні, отже родити буду вдень або навіть під вечір, мені потрібен спокій і тиша, а це мале шило точно не зможе тихенько поводитися, а я, відповідно, не зможу розслабитися і піти «в себе».
Посинаючи десь від 10 ранку, намічається якась регулярність в переймах, хоча інтервал досі доволі великий, але перейми вже достатньо сильні і вимагають допомоги чоловіка. Дихаю і намагаюся максимально розслабитися. Перепробувала, напевно, всі можливі дозволені пози (лежачи на лівому боці, ходіння, переминання з ноги на ногу, кругові рухи тазом, катання на фітболі, на колінах біля ліжка...), двічі ходила в гарячий душ і зробила висновки: при лежанні інтервал між переймами скорочується дуже повільно, тобто, якщо хочете розтягнути задоволення, то треба лежати. Тепла вода розслабляла настільки, що я не відчувала чіткої грані між переймами, до них додавалися ще якісь сторонні відчуття, а тому не могла чітко прослідкувати, як прогресує справа. Через якийсь час мене почало не на жарт підтужувати. Перевіряємо відкриття: 2-3 пальці, новини не дуже оптимістичні, а тужить добряче. З такими розкладами ходити стало дуже важко, бо перейми вже були частими, а сила їх була така, що аж ноги підкошувалися. Поставили стілець, я на колінах і спираюсь на нього. Разом з переймами відходить пробка, за нею крапає рідина з незначною кількістю крові. Думала, води підтікають...Як виявилось згодом, міхур так і не луснув...
На черговій переймі чоловік каже, що вже бачить, як вип’ячується міхур. Значить, вже скоро! Я все ще переміщаюся по квартирі, і наразі опинилася на кухні, де мене накрило так, що перебазовуватися у спальню, де збиралася родити, просто вже не спадає на думку. На цей час я мала б бути вже у повній відключці, але якимись закутками мозку все ж таки контролюю процес: тужитися не можна, поки не відчую голівку між ногами; ноги нізащо не можна зводити, тому міцно уп’ялася ними у миску, яка стояла внизу: так точно не зможу їх звести!
Все, відчуваю, як врізається голівка! Але потуг як таких так і не було: я зосередила всі сили на диханні (виявилося, що щоб передчасно не тужитися, коли вже майже немає сил терпіти, треба дуже-дуже часто та інтенсивно дихати, віддаючи всю енергію саме на дихання, тоді не встигаєш переключитися на щось інше), а тіло все зробило саме. Я до того читала, що насправді тужитися жінці і не треба, матка сама повинна виштовхнути дитину, коли прийде потрібний момент. І це таки виявилося правдою! Поки я дихала, народилася голівка, чоловік ледь встиг рукавички натягти, а я вже кричала, аби він її ловив! І отут виявилося, що наша донечка народилася «в сорочці», тобто міхур так і не луснув. Тут вступили в силу інстинкти: побачивши голівку, щільно обтягнену плідним міхуром, Олег прокусив його зубами. І ще за мить наша донечка вже була у нього в руках. Хоча підручники з акушерства і пишуть, що спочатку народжується одне плечико, потім інше, і що плечикам треба допомагати вийти, практика підтверджує зовсім протилежне. Мацьопа буквально вилетіла! Для мене час летить зі швидкістю світла, я бачу малечу в Олега на руках, синеньку, але вона незадоволено кричить! Все, всі підсвідомі страхи, що щось може статися, які мені вдалося запхати десь далеко і глибоко, відступили. Крик – це добре! Як потім розказав Олег, він встиг пальцем прочистити мацьопі ротик і звільнити дихальні шляхи, а вона його за це вкусила і закричала. Обвиття також нема.
Ми на кухні, але в дану мить мене це найменше хвилює...Лягаю просто на підлогу, дитинку на груди, а далі вже будемо думати про комфорт...Ми навіть час народження (14:55, 16 серпня) не одразу занотували. Зважували взагалі пізно ввечері, а довжину аж на наступний день вимірювала педіатр з поліклініки Але про це згодом. Олег влаштовує нас трохи зручніше, чекаємо на народження плаценти. За обіцяних 20-30 хвилин (як книжка пише) цього не сталося, минуло десь хвилин 45, знову ж таки потуг не було, вона просто поступово вийшла, вийшла вся. От тепер можна й пуповину перерізати! Лишили хвіст довжиною з півметра, бо по-іншому тоді обрізати не виходило. Вже перед сном вкоротили до 2-сантиметрового хвостика.
Тим часом наше чудо з перемінним успіхом бере груди. Олег влаштовує нас більш вертикально, а сам тим часом розбирається з плацентою і трохи прибирає. Так проходить наша перша година. Далі душ і на зручне ліжко. А тим часом на кухні йде генеральне прибирання
Прийшли няня зі Штефком, він звично пробує гладити мій живіт і розказує, що там ляля, а я показую йому лялю, яка мирно сопе поруч на ліжку Там вона вже більше не живе, вона вже з нами!
Епілог
Пізно ввечері, поки наша донечка тихенько спить поруч, ми влаштовуємо розбір польотів. Намагаємося тверезо оцінити всі можливі допущені помилки, але таких не виявляється. Так, деякі мої дослідження щодо того, як можна перебути перейми, трохи затримали процес, але в такий спосіб я знайшла максимально зручний для себе спосіб, аби все пішло правильно.
Далі намагаємося оцінити, як розвивалися б події у пологовому. Згадую, як минулого разу, коли родила Штефка, мені прокололи води, пояснюючи це тим, що міхур туго натягнутий по голівці і сам не лусне. Але ж і зараз міхур не луснув сам, але дитині, як на мене, це пішло тільки на користь, бо міхур зіграв роль амортизатора і дозволив їй максимально легко пройти крізь родові шляхи. То чому проколювали тоді?
Коли ми перед сном зважили донечку, додавши вагу, втрачену за рахунок висихання шкіри та меконій, який у великій кількості відійшов за один раз, я не могла повірити, що народила дитину з вагою 4400! Я ще могла припустити вагу до 4 кг, але ніяк не більше! Згадала брата, який народився з вагою 4100 і якого довший час педіатри називали «сундучком» та «саквояжем»; згадала знайому, яка в травні народила хлопчика 4500 і порвалася на «німецький хрест» і потрапила на операційний стіл з розривом труби внаслідок витискання дитини...А моє чудо вилетіло пулею, а я ціла й неушкоджена. Перепитувала Олега, чи я точно ніде не порвалася, бо він потім перевіряв...ну не можу ніяк повірити, що дитинка така велика, а на мені жодної тріщинки! Каже, що до того, щоб порватися, я була абсолютно далека, що ніяких візуальних ознак того, що промежина може порватися, навіть не було. Цікаво, чи в стандартній позі на спині я лишилась би неушкодженою?
Було ще багато питань та припущень...Але то все вже дурниці, ми гідно пройшли цей шлях і отримали за це достойну винагороду – красуню-донечку! А те, що роблять наші акушери та лікарі, нехай залишається на їхньому сумлінні...
Про неприємне
Наступного дня в обід прийшли з поліклініки моя лікарка з ЖК та педіатр, які мали оглянути нас з дитиною. Ще раз переконалася, наскільки то неприємна справа – спілкування з медиками. Схоже, їхня освіта робить щось із їхніми мозгами...Замість того, щоб сказати «все добре», кажуть «нічого поганого». Педіатр довго крутила малечу і намагалася вчити мене тому, що я давно і без неї знаю...Ех, ескулапи...
P.S. Питала в Олега, чи не хоче він іти в акушери. Сказав, що якби жінки менше там кричали, може й пішов би
P.P.S. Я надзвичайно задоволена тим, як усе пройшло. Я вже казала, що я не прихильник водних родів і противник бебі-йоги. Можливо, десь на островах роди у воду є історичною особливістю. Можливо, десь в Індії або Африці практика бебі-йоги також є виправданою. Але будь-який психолог вам скаже, що очікування новонародженої дитини зовсім не передбачають таких експериментів. Я завжди покладалася на те, як процес народження відбувається в тваринному світі. Хіба мавпи занурюють своїх малюків у воду? І навіть мавпи одразу по народженню не виробляють акробатичних трюків зі своїми дітлахами. Вони беруть їх на руки і прикладають до грудей. Будь-яке дитинча будь-якої тварини-ссавця в першу чергу шукає груди і очікує, що її зігріє своїм теплом мама.
P.P.Р.S. Я ніколи і нізащо не буду нікого закликати народжувати вдома лише тому, що у нас все пройшло так чудово. Це дуже контраверсійна тема, так само як щеплення. І рішення народжувати вдома повинно бути виваженим та обгрунтованим. В першу чергу, це вимагає готовності прийняти всю відповідальність за життя та здоров’я своєї дитини лише на себе. По-друге, бути свідомим всіх можливих ускладнень, але не акцентувати на них увагу. Саме тому ми не купляли стетоскопа і не прослуховували серцебиття дитини, бо найменші відхилення від норми потенційно могли б посіяти в нас паніку і звести все на нівець. По-третє, таке рішення вимагає неаби-якої теоретичної підготовки, а ще краще – практичних навичок. У мене пішло 2 роки на те, аби прийти до цього. За цей час було прочитано море інформації, досліджено багато тем, що стосуються акушерства. Крім того, я думаю, значну роль грає наявний негативний досвід спілкування з лікарями. Все це вкупі, а ще бажання, щоб моя дитина народилася в максимально природній спосіб і в максимально затишній домашній атмосфері, привело нас до рішення, що наша друга дитина народиться вдома. Якщо процес зачаття є таїнством, то чому ми перетворюємо процес народження на публічне шоу? В пологових будинках більшість пологів супроводжуються певними патологіями, і тоді допомагати жінці народити збігається кілька чоловік, і дитина з’являється на світ під акомпанемент панічних криків, біганини та яскравого світла...Уявіть, якби зачаття відбувалося в такій самій атмосфері?
Я безмежно вдячна чоловікові за ту неоціненну роль, яку він зіграв у народженні нашої донечки. Я вдячна Господу Богу та Діві Марії за те, що не полишили нас у цей важливий час. Відтепер нас четверо, ми щаслива сім’я!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Моя розповідь про найщасливіший і найважливіший день в моєму житті
Почну з того, що вагітність моя була несподіваною, але дуже бажаною. І про те, що я вагітна я знала вже на наступний день після того, як завагітніла , тож коли затримались критичні дні, то зовсім не здивувалась, а ще трошки почекала і зробила тест, який відразу показав дві полосочки. З того моменту і почалось моє найнеймовірніше щастя В той день я пообіцяла своїй дитинці, що для неї я зроблю все і берегтиму її. Кожен вечір засинаючи я просила Діву Марію про здоров’я і спокій для своєї дитинки. Вагітність протікала легко, нічого особливо не турбувало. Однак на 18 тижні, ми пішли в кіно, а коли повертались до дому, залетіли на швидкості в ямку і мене добряче трусануло, коли прийшла до дому, то побачила кілька крапель крові… Такого страху в житті я ще не відчувала, і хоч взагалі я дуже стримана людина, але тут мене моментально накрило, почало трусити і сльози лились нестримно… і лише просила Матінку Божу, щоб з моєю дитинкою все було добре. Відразу ми поїхали в медінститут і гінекологію, де мене подивились лікарки і сказали, що ніякої крові не бачать, є лише сильний тонус і вони рекомендують мені залишитись там на стаціонарі. В принципі. То для мене не стало несподіванкою, бо з дому я взяла всі речі і навіть постіль, так що вирішила залишатись. Хоч насправді мені цього дуже не хотілось, бо медінститут вночі виглядав дуже страшно і мені чогось відразу стало сумно. Пролежала я там п’ять днів, три дні мені ставили капельниці і кололи платифілін з папаверином, тонус в мене пройшов вже на другий день і я не бачила потреби залишатись, але лікарі не хотіли мене відпускати, типу як приїхала, то вже сиди. Зрештою мене виписали і я ще два тижні відлежувалась вдома.
На сам мій день народження лялюня зробила мені подарунок, буцнула мене
В травні мені відкрили декретну відпустку і сказали йти відпочивати, але оскільки я себе чудово почувала. То ще залишилась працювати до 36 тижня, хоча певно сиділа б на роботі до останнього, якби мої домашні не наполягали на відпочинку.
Коли накінець я пішла з роботи, то поїхала до мами в Трускавець, щоб дихати чистим повітрям, сидіти в садочку і взагалі ефективніше відпочивати )))))
ПДП мені ставили на 7 серпня, коли перший раз пішла на зустріч з лікарем в якого планувала народжувати, то виявилось, що лялюнька сидить на дупці і лікар відразу мене втішив, що напевно прийдеться кесерити, якщо не повернеться. До 38 тижня я щодня робила вправи і просила лялюську, щоб вона повернулась. І наступному огляді мені таки сказали, що все добре
До 1 серпня сиділа в Трускавці і зовсім не хотілось до Львова, бо мені уявлялось, що там прийдеться сидіти і чекати… Та все ж довелось їхати. Прийшла до лікаря, він мене оглянув і сказав чекати, що все може бути з дня на день, а може і через 20 днів… Передвісників в мене ніяких не було, просто вже дуже хотілось побачити свою лялюську, просто не терпілось. З самого початку вагітності я знала, що маю народити або швидше своє дати, або в той день.
5 серпня ввечері я ще наготувала обід на завтра і почувалась як завжди, спокійно пішла спати. Вночі, як завжди вставала в туалет, повернулась в ліжко і вже не змогла заснути, здавалось. Що жахливо заболіла печінка, а потім почало нудити і рвати і тоді почались болі. Відразу якось стало дуже сильно різати, просто нестерпно і з’явилась періодичність. Але я далі не була впевнена, що то воно, тому нічого не говорила. Сиділа і читала на Малечі про передвісники пологів, коли в кількох дописах прочитала про нудоту, то подумала, що мабуть це вже почалось Біль був сильний і я почала його передихувати і молитись, просити в Діви Марії, щоб моя лялюська була спокійною, щоб все в нас легко получилось, щоб їй не було страшно… В лікарню їхати ще не хотілось, думала прийде ранок, наберу собі ванну, буду сидіти в воді, а коли перейми почастішають, то поїду в пологовий. Однак в 6 ранку, як чоловік побачив, як я мучаюсь, підняв кіпі і сказав, що треба негайно їхати і сказав дзвонити лікарю. Лікар також сказав приїжджати. В 7 ранку я вже баула на Батальній. В приймальній мене оглянула акушерка, сказала, що є перейми, і сказала переодягатись. Я переодяглась і мене після приємної процедури клізми за шторкою))))) відвели в родзал. В 8 ранку приїхав мій лікар, подивився, сказав, що відкриття лише 3 пальці, перейми на той час припинились… Далі сказав акушерці зробити уколи, я почитала, побачила, що там лише вітамін С і кальцій, гарячий укол з неймовірним «приходом» )))) а потім мені принесли три таблеточки і сказали смоктати кожних півгодини, і якщо почнеться родова діяльність, то значить буду родити, а ні, то піду в патологію… Від таблеток десь в обід відновились перейми. В 1 год знову прийшов лікар, подивився мене на кріслі і … спустив води…
Тут я вже зрозуміла, що в патологію я вже не попаду і буду родити сьогодні. Перейми продовжувались, однак не сильнішали і не частішали. Потім випила ще одну таблетку і десь в 4 годині інтервал між переймами вже був 3 хв. Весь той час від 7.30 я мотала круги навколо ліжка, писала смски, говорила по телефону і молилась… Від 4 години боліло вже нестерпно, акушерка хотіла зробити мені обезболюючий укол, я сказала, що буду терпіти. Прийшов лікар, сказав. Що не треба з себе мать-героїню строїти і хай роблять укол, я відмовилась… В 5 годині мені почало тужити, я все ходила, а коли починалась перейма ставала в колінно-ліктьову позу і дихала. Акушерка називала мені Зоєю Космодем’янською, говорила, що потрібно зробити укол, я відмовлялась. Зрештою прийшов лікар і сказав, що укол треба зробити, щоб згладилась шийка, щоб дитині було легше. Я дала зробити. Потім мені вже не дозволяли ні стояти на колінах, ні сидіти на тому кріселку з діркою, казали сидіти наприсядку, при чому п’ятки тримати на землі. Це було майже нереально. Тужило… Телефон я закинула кудись і вже не чула ні дзвінків, ні смс… В 6 годині, я вже не могла терпіти, здавалось, що мене порве, а на мене ніхто навіть і уваги не звертав. І я сама собі в родзалі стогнала, дихала, кричала і сиділа наприсядку. Потім все якось дуже швидко стало відбуватись. Мені сказали лягати на ліжко. Лежати я не могла, але то нікого не цікавило, поставили якусь крапельницю, підняли ліжко і акушерка сказала, що ще чуть-чуть…
Потуг було кілька, все здавалось якимсь нереальним і здавалось, що я не зможу. Акушерка кричала, давай тужся, виштовхуй дитинку… Було дуже тяжко, а потім хлоп і полегшення, я навіть і не зрозуміла, що це було і лише побачила свою дитинку, всю білу в родовій змазці і почула «Мамочка, у вас синочок!» Я розплакалась… Потім налякалась «чого він не кричить???» і мене заспокоїли, що в нього в носику слиз, відсмоктали і я почула, як кричить МОЯ ДИТИНКА… А далі його поклали мені на живіт, сльози стримати я вже не могла і лише шептали «зайчик, сонечко, синочок…» Потім його знову забрали, народилась плацента, мене оглянули, ні розривів, ні тріщин не було. Лікар ще сварився, що я не даю себе оглянути, а я вже не могла, я хотіла притулити до себе свою дитинку. Мені його дали завернутого в лікарняну ковдрочку, він так смішно на мене дивився, акушерка пробувала дати його цицю, але він щось поплямкав язиком і не хотів присмоктуватись… От так в 7 год вечора народився мій синочок… До 9 ми лежали в родзалі, і потім мене перевезли в палату. Прийшла санітарка, щоб помити мене, не давала самій ставати, але в мене вже було стільки сил, хоч танцюй і мені було смішно, що мене ведуть під руки, щоб я не впала )))) Потім вона пішла і ми залишились удвох з моїм синочком, вночі він тихенько спав в своєму ліжечку і не хотів їсти… то певно на нього так подіяло те знеболююче, що мені вкололи «для гладження шийки», а зранку вже все було добре і ми взяли цицю і стали гамати )))).
Моє щастя народилось 3250 і 52 см, ті відчуття, які я в той момент відчула, порівняти не можна ні з чим… таке надзвичайне щастя, яке просто перенаповнює, радість… І тримаючи його в руках, я відчувала таку любов, яку словами не описати і вдячність Богові, що він допоміг мені, що він мені подарував радість материнства…

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Привіт, дівчатка! Всього п'ята доба пішла як ми народились, тому напишу коротко! Ми народились і більше нічого немає значення! Це найпрекрасніша мить в моєму житті. Я вдруге стала мамою, і відчула це настільки по-справжньому, що перебуваю в шаленій ейфорії досі. У нас народилась Марічка 3200, 51 см, 29 серпня 2009 року о 21-20, по Апгару написали, 9,19 балів. Скажу тільки, що перерва між першими та другими пологами складала 15 років, і я маю з чим порівняти)))) Я потрапила у руки найпрекрасніших лікарів, на які могла розраховувати, я дякую Богу та прихиляюсь перед кваліфікованими спеціалістами першого комунального пологового будинку на вул. Мечнікова, за те щастя яке вони мені подарували!!!! Це Фелима Наталя Іванівна, Любця акушер (прізвище смутно пам'ятаю на бейжику))) але вони працюють в парі, і весь персонал акушерок - гінекологів, педіатри, лактологи, що приклали усі зусилля і показали себе на дуже високому рівні! Я зараз біжу годувати своє сонечко, старшого синочка відправила в школу, відчуття таке, що не ходжу по квартира а літаю. Згодом напишу більше, якщо когось цікавлять подробиці, вартість сімейного родзалу, в якому я народжувала і перебувала в подальшому три доби - із задоволенням скажу. Всім бажаю легеньких пологів, здорових діточок, дівчатка це зовсім не страшно)))))))!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Дівчата які ви молодці що пишете свої історії і підтримуєте один одного, цього часом так бракує....Спробую про свої пологи написати....
В цілому вагітність проходила добре, був незначний токсикоз, і спочатку я дуже переживала але потім заспокоїлась, і на облік вже стала в 24 тижні. ПДР призначена на 12 травня, попри бажання серйозно готуватися до пологів я так і не встигла походити в басейн, на йогу і поробити масаж проміжності . Аналізи я здавала лише ті, що були обов"язкові.
Мені 30 з хвостиком і це мої перші пологи... мені повезло, першу історію про пологи почула від жінки яка народила дома , опісля я познайомилася ще з кількома мамами, які теж народили дома і вже мріяла теж родити дома . Тож я знала що родитиму дома, але не сама а з професійною акушеркою, яка теж має досвід народження дома. Все що я хотіла по тій темі, я прочитала ще до вагітності, і тому під час вагітності вже не зациклювалась. Протипоказів щодо ДП в мене не було, а ризик він є всюди і дома і в лікарні. Я чомусь лекго уявляла свої перейми дома і зовсім не уявляла себе в пологовому... Для підстраховки я мала замір УЗД зробити ближче до пологів і щоб на узд була присутня акушерка, тож ми домовились на 8 травня піти на УЗД (на Лисенка) на яке я записалась місяць наперед, акушерка до мене вже їхала (вона не львівська) коли ввечері 7 травня я побачила якісь прозорі виділення, я без досвіду тож моє питання до свого чоловіка: "Ти не значеш часом як виглядають води? " трохи шокували його ....А вночі в 2,30 відійшли води - в цьому я вже не сумнівалась. Спочатку думки - як?! вже роди почались? А ще підлога в хаті не помита! Ой а ще доприбирати треба. (Бо таке генеральне прибирання хати і викидання всього зайвого, яке ми
зробили готуючись до пологів я навіть до паски не роблю. Були навіть вимиті стіни-плитка у ванній кімнаті до самої стелі.) Збудження від того що "процесс пішов" десь за 1-2 години спало, і я пішла спати, а чоловік доприбирати хату і мити підлоги . На той момент вже почались легкі перейми тож спала я як та птаха на дереві, поверхнево. Перейми були без перестанку з інтервалом 7-8 хвилин. Тож виспатись я не змогла. В 12 ранку приїхала акушерка, я ще думала що от ми ще попатякаемо, чаю поп"ємо от тільки мені трохи легше стане.. ага легше - ги , я все ще не усвідомлювала що роджу і що вже перейми не пройдуть і не стануть легші...непомітно вони стали такі що я вже навіть не могла пискнути не те що говорити. Я втратила орієнтацію в часі, поперек ломило на переймах так, що мені здавалось що мене взагалі паралізовує... кожну схватку мені масажувала акушерка - це дуже мені допомоголо, причому вона відчувала коли початок і кінець перейми і мені нічого не треба було казати . А нічку то я не спала, тож на всі питання чи я хочу пити, чи щось їсти я відповідала що хочу СПАТИ. Чоловік змайстрував мені табуретку для родів, тож я в перервах між переймами часом просто "відрубувалась". Відверто скажу - мене прейми втомили ...Один раз було що я просто попросила в своєї дитини щоб вона дала мені пару хвилин відпочити (бо кожну схватку запускала дитинка, я чула її рухи і обов"язково після того за кілька секунд була схватка). Ви не повірите, але вона справді дала мені хвилин 5-10 відпочити, точно не скажу бо ніхто не засікав, але це була така довга пауза і я трохи поспала. Під час переймів я ще два рази вирвала хоча не були чим - горішки і курага які я з"їла ще вночі. Закінчились перейми десь о 18,00 почались потуги - спочатку не сильно але я потужилась і з мене фонтаном вилились води (як потім сказала акушерка вона була вражена тим що я так професійно тужусь так ніби це не перші роди), тоді вона запропонувала подивитись мене (в роддомі мене мабуть вже б не один раз дивились). Акушерка : "повне розкриття- де будем родити?" Я вирішила у ванній, благо що це був день, а в день у нас є гаряча вода (це єдине за що я переживала готуючи все що потрібно до пологів). У ванній я сіла присядки поперек ванни, і тут вже йшли потуги за потугами сон як рукою зняло. Я усвідомлювала що ніхто за мене не родить і що я маю зробити "роботу", тобто правильно тужитись на кожну потугу, щоб моя манюня швидше родилась. Та і я розуміла, що в мене ресурс не безмежний і рано чи пізно я втомлюсь так сидіти. Манюня йшла голівкою, обвиття пуповиною не було, правда ручку тримала біля голівки і це
дало маленкі розриви які я взагалі не відчула. Акушерка дуже делікатно помогла вийти голівці. Коли настав період коли не можна тужитись і мені дуже допоміг мій чоловік, взявши в долоні моє обличчя, ми дивились очі в очі один одному і я дихала за ним, щоб зупинити потугу - ура зупинили . Мала моя рвалася на свободу, вона була повністю
доношена 40 тижнів і на ній фактично вже не було змазки.
Нарешті в 20:00 манюня народилася, вона була така красива що я навіть не сподівалась (з розповідей моєї мами яка я народилась як мочене яблуко). Я вилізла з вани і тримала її на руках поки не відпульсувала пуповина (знову ж в часі не орієнтувалась зовсім) я була ніби не тут...після перерізання пуповини чоловік взяв донечку на руки, а я тим часом пробувала народити плаценту (родила її набагато пізніше). Їсти донечка не особливо хотіла,трошки дуже посмоктала, мабуть їй меконій заважав він вийшов потім після того як вона на животику полежала у татка. А плаценту мені при народженні підтягувала акушерка вона виявилась досить велика демь до 1 кг вагою по словах акушерки, тому
вона відразу і не вийшла. Донечка мала вагу 3800 і ріст 55 см. Потім акушерка мені зашила розрив (і обезболила місцево, що знову ж в пологовому не роблять). Обговорюючи пологи я потім довідалась що якщо жінка не п"є то може впасти тиск, це мій недолік - я чомусь мало п"ю - але моя повитуха це все знала і трохи за мене переживала але мушу
сказати що вона ніколи не розповідає чогось негативного і не лякає вагітну. Я теж уникала всяких історій. Зараз мені згадується що роди зовсім не важкі і самі роди зовсім не боляче лише перейми поболюють. І мабуть це добре, що я хотіла спати бо раціональна частина мозгу була у відключці а це важливо для успішних родів. Так замість УЗД і відвідин гінеколога я в той день родила.
Раджу всім подивитись передачі з Мішелем Оденом вони короткі по 7-8 вилин.
http://play.ukr.net/videos/show/key/584e244b7d179120f19b34a4c9444fb7/
http://play.ukr.net/videos/show/key/dc09dddde4ad3164dfda95d62f28985d/
http://play.ukr.net/videos/show/key/7203d625db6e352e76f691b60de6bf27/
http://play.ukr.net/videos/show/key/b205626315f6e75f95b6927289801f3d/

Я розумію що ДП це не для всіх, але до всього підходжу з позиції здорового глузду, краще звичайно коли менше втручань у пологи, бо і в пологовому народжуть природнім шляхом, але якщо треба жінці кесарське то треба. Просто хочу щоб мами вірили в свої сили, бо дуже багато залежить від них самих.

А взагалі деякий час мені не вірилось це я народила!? Це моя дитина?!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Моя принцеса з*явилася на світ 28 серпня о 17:00))) народжували ми на Мечнікова разом з чоловіком - тепер я навіть не уявляю як би я без нього справилась (та напевно ж справилась би, але з ним краще), насправді страшно не було, тільки переживала щоб контролювати дихання (особливо, коли дуже хотілося тужитись, от тут, власне, мій коханий мені допоміг супер).
Десь о 8 ранку відійшла пробка і за пів години почалися легесенькі перейми, я страшенно зраділа, що нарешті моя ляля готується народитися чоловік приїхав, ми перекусили, прийняли душ та й помандрували в пологовий, почали оформлятися і десь о 14 з чимось перейми були вже дуже сильні з маленьким інтервалом. Коли відійшли води, то лікарка сказала, що вони дуже поганого кольору і поставила якусь крапельницю коли перейми були дуже сильними, то їх легше було перечекати в колінно-літктьовій позиції (насправді, набагато легше), а ще коханий одразу починав гладити пуз - і ставало легше народилась моя красуня за 4 потуги - легенько і зовсім не боляче, я не кричала усі пологи - тільки разом з коханим дихала, дихала і ще раз дихала, він був моїм з*єднанням з зовнішнім світом, я майже не чула ні акушерку ні лікарку, тільки його а коли малу зважували і робили усі необхідні процедури, коханий підрався до столу попідглядати і обсмалив потилицю об лампу красуня народилася 3200 кг і 52 см росточком гарнюня як янголятко, я закохалась в неї безмежно тепер ми вдома, безмежно щасливі

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Поки найменша спить а найбiльша дивиться НУ Пагадi, маю кiлька хвиилин написати про пологи. На цей раз було й так само як першi, i водночас iнакше. Перейми почались як i вперше на недiлю ранiше, i то почались iнтенсивно що 15-20 хв. Я цiлий тиждень просидiла чекаючи що от от. Слизовий корок теж виходив кожного дня. А я думала що от от от. А родiв нема i нема. Я в офiс прихожу, i бачу спiвчутливi погляди, ех...
Щоб довго повiсть не казати - Понедiлок, рахую перейми що 10 хв, нiчого не болить. Слiд сказати що вiдкриття вже на 4см, ще з 23го вересня. Сижу, дивлюсь кiно, i тут вiдчула характерний звук i вiдчуття що прорвався плiднiй мiхур, i я кажу мужовi ВОНО! Поки моя мама доїждала до нас (чомусь аж 30хв, замiсть звичайних 5) мої перейми вже почали набирати силу. Я смiливо передихувала. 10 вечора ми в машинi, їдемо. Подорож зайняла нам може з 45 хв. По серединi поїздки перейми посилились i я вже мусiла викручуватись i посилено дихати щоб це якось пережити. Приїхали, оформляємось, я сиджу в iнвалiдному вiзку бо стояти я не можу, стогну на всю приймальню. А секретаркам пофiг, вони собi вiдповiдають на телефони, мило дивляться на нас, повiдомляють що немає кiмнат i всi дуже зайнятi, коли я ЯВНО не в станi чекати. Чоловiк побрав їхнi iм'я та прiзвища i пообiцяв їм написати скаргу. Прийшла медсестра, каже лягай на огляд. А я їй кричу ДАВАЙ ЕПIДУРАЛКУ!!!! А вона менi каже що треба подивитись чи я готова. Я їй верещу що я вже давно готова. Вона дивиться, а там вже 6см. МАМАЧЬКI!!!!!!!!!!!!! Мене тодi бiгом в родове вiддiлення. Поки вони мене довезли, я вже просто млiла. Я не знаю як би я рожала БЕЗ обезболюючого, ви дiвчата справжнi герої!!!! Поки мене довезли я вже мала 8см!!! Вила i кричала як ненормальна, менi стидно було за себе, але контролю ноль. Дихання було до одного мiсця, нiчого не допомагало. Я пару раз вжерла себе за палець, але теж мало толку. Єдине що було добре, що коли НАРЕШТI через 20 хв прийшла анезтезiолог, i мене посадили на лiжко робити укол, я ще сидiла з 10 хв. то перейми коли йшли було боляче, але коли вiдступали то не болiло. А коли я лежала то було боляче постiйно. Проте, вже вкололи менi епiдуралку i я стала нормальною людиною, мило вела бесiду з медсестрами та чоловiком. Вiн бiдака був в шоцi. Пiсля уколу буквально за 20хв лiкар об'явила що я вже повнiстю вiдкрита i пора штовхати. Штовхала я перше 15 хв, лiкар ходить заглядає, язиком цикає, каже що не йде дитина. Ну шо ж таке. Каже давай капати окситоцин. Я запанiкувала, кажу нi, давайте я ще поштовхаю. Вона почала страхати мене тягненням дитини iтд. Але я вирiшила спробувати. Вона пiшла, ми ще 30 хв штовхали, i медсестра мене не дуже тiшила що справи iдуть добре. Лiкар вернулась i дивилась на нас з знаками запитання, типу ну i шо?????? Ми вирiшили вiдкрити краник на окситоцин, i я просто вiдчула характерне змiцнення потуг. I за 3 потуги я малу виштовхала. Вона йшла личком уверх, i лiкарка сказала що тому дитина погано виходила. Менi вже було всеодно. Мене почистили, зашили розриви по старому мiсцi, помили дитину i дали годувати. Прожора як вчепилась в груди, то 30 хв висiла безперестанку!!!! Ну i далi ми вже весь час були разом, на щастя.
Ось така у нас iсторiя

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Розповім і я просвої роди.
ПДР - 16 серпня 2008 року.
12.08 о 19.00 мене якось так прихопило, що я одразу зрозуміла - це воно. і пішла на кухню їсти шоколадки і різні смаколки,які потім неможна буде (хоча їх їсти вже неможна було, та хто б мене спинив!). Потім водні процедури. Нікому нічого не говорю (до мене як раз у гості батьки приїхали), аби рейвоху не робити. Хожу собі, інтревали тихенько засікаю.
В 23.00 чоловіка кличу спати, говорю, що треба відпочити, бо вночі родити будемо. він не вірить,каже, що раніше 42 тиж. я не народжу.
в 24.00 таки вкладаємося. Я встаю попити і чую, що з мене водичка трохи лиється.
Чоловік настрашується і каже лікарці дзвонити.
Я не хочу лікарці, бо маю твердий намір до рання спати в хаті, а в пологовий вже власне родити їхати. чоловік перемагає і дзвонить, та каже їхати.
Приїжджаємо десь по 12-тій. черговий оглядає, каже викликати докторку.
Я стою на Батальній у приймальному, по ногах тече, чомусь ноги як ватні і ще чоловік йде докторку везти. я на прощання прошу. аби він не передумав і приходив на роди.
Підіймаюся на 2 поверх, з черговою вибираю родзал (вибрала 2-ий найбільший), жартуємо. весело. Ну, думаю, красота, так хоч щодень би родила.
Приїжджає чоловік, докторка. Дивиться, каже, що все гуд. родимо.
Я ходжу по палаті,по коридору, анегдоти травимо. Акушерка приходила й нагадувала про дихання.
Десь біля четвертої ранку починаються болючі схватки і я вирішую прилягти. даремно я це зробила, бо більше я не з ліжка не ставала. Чомусь я собі вирішила, що ходіння займає багато сил, а їх треба берегти. А треба було навпаки ходити, стояти, на тому дирявому стільчику сидіти, але не лежати.
Докторка дивться і я бачу, що вона щось незадоволена процесом. Помагає відкриттю. То не боляче. боляче лише схватки. Докторка вже не відходила.
Ближче до 8 ранку починається який капець. Болить неймовірно.
Чоловік підтримує морально, просить зібратися і дихати, бо скоро восьма - найдуть інтерни і будуть ходити зиркати. Мені плювати на інтернів. і на тих, хто буде на мене дивитися, хай хоч під оперний везуть - мені все одно. я хочу скорше родити.
О 8 приходить Ковальчук, оглядає і каже докторці, що я сама не народжу. Та каже, що народжу.
Я розумію, що щось не те. Короче кажучи, відкриття є, дитини в тазу нема.
Болить неймовірно.
Тут набігла купа лікарів, мене підняли, всадили на крісло з диркою. Їх слів не чула, а чула лише голос чоловіка, він був як ниточка між мною і лякарями.
Казали, як дихати, коли розслаблюватися, хтось робив масаж попереку, хтось змочував губи видою.
Лягаємо для огляду і знову те саме "дитина не опускається".
Це тривало до 13.15. І тут я почула "готуйте операційну".
Зрозуміла, що будуть кесарити.
Чула, що таткові сказали роздягнутися, бо дитинку йому викладатимуть. Довели мене до операційної, влязла я на стіл. Думаю, ну нарешті! чекаю відключки. Анастезіолог не дуже рухається, я його підганяю, щоб пошвидше. Він пожартував зв мною, каже рахувати від 10 назад. Встигла почути, що моя докторка і Ковальчук думають як різати. питаються, які купальники я ношу, говорю, що маленькі і все.

В 13.40 побачив світ мій синуля. 3750 і 55 см, 7/9 по апгар

Я прийшла в себе в 16. мені практично зразу принесли його.
Боже, який він красивий, своїми чорними, як вишеньки, оченятами дивися в мене! Справжнісіньке янголятко.
Мені його поклали поруч, я дивлюся на нього і реву від щастя.
без мами він дуже зголоднів, тому гамцяти цицю почав одразу з неабияким апетитом. Що і робить успішно до сьогодні.

Додам, що сама родити я його не змогла б. Бо маю вузький таз і дитинка голівку підігнула до плечика і йшла шийкою.

Післяопераційний перод був для мене легким. встала через 2 години, малого почала носити, памперси міняти, годувати. короче мамою стала

А ще я зрозуміла одну річ. Неможна хотіти чогось будь-якою ціною.
на 26 тиж. після аналізів на ТОРЧ мені сказали, що родити самій неможна, тільки КС. Я тоді проревіла цілий день і вирішила, що родитиму сама. Пізніше з"яувалося, що аналізи помилкові. Однак я до кінця вагітності проходила з думкою, що хоч би що, а я народжу сама і відчую те щастя, коли дитя мамі на живіт кладуть.
А он як сталося. Так що направду "человек предполагает, а Бог - располагает".

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Не знаю коли б я дозріла врешті написати про свої пологи, але Дівонька Зіронька попросила розказати що і як там в мене, ну а вагітним не можна відмовляти, отож...
21 вересня, понеділок, початок 42-го тижня. Малий сидить собі в животику і щось там собі міркує... Родичі і друзі дзвонять кожен день вже на протязі двох тижнів: "Ну как дела?" - "Еще не родила!!!" Отже, моя лікар вирішує покласти мене в пологовий, "щоб поряд була", бо в мене багатовіддя (і якщо, не дай Боже, як відійдуть води може бути випадіння пуповини). Ну то прийшла я на Мечнікова о 10 ранку зі всіма вже речами. Дуже гарний ремонт в приймальному відділі, приємно зайти (бо якось була в приймальній на Батальній - хочеться втікати...) Поклали мене в патологію, на 2-ий поверх. Пластикові вікна, побілка, тільки недавно відремонтована оглядова, нове крісло, АЛЕ жахливі ліжка, для вагітних то взагалі абзац: низькі і з залізними пружинами, що провалюються до підлоги Я дуже не хотіла лягати, навіть поплакала трошки напередодні, але все виявилось не так страшно... Я не дуже люблю язиком теревеніти, але для тих, що полюбляють цю справу - це рай: купа дівчат з однаковими інтересами, робити нема чого, от вони збираються в коридорі на диванчиках і давай ляси точити))) В той день мене глянули на кріслі, сказали, що є розкриття 4 см (я не відчувала те розкриття), після того почалося "мазатись" потрошку, але більше ніяких ознак...
22 вересня, вівторок. Думаю, як добре, що всю вагітність все було ттт, бо лежать тут дівчата на підтримці і на 34-му тижні, і на 23-му, і на 12-му, коли навіть ще і животика не видно... Я тут одну добу тільки і вже мене "шляхи трафляють" від нудьги і від розмов про одне і те саме... Вдень повели на УЗД. Пан "дохтур", що сидить і конвеєром "узидить" вагітних зробив великі очі і сказав: "О-О-О... Тут в нас вже понад 4 кг! І так добре понад!" Всі 160 см мого зросту здригнулися, очі захотіли заплакати, але розум вгамував емоції і сказав "Спокойствие. Только спокойствие!", значить так має бути... Пішла в палату, поїла борщик (до речі, "перше" доволі таки непогане на Мечнікова, можна їсти), в туалеті зрозуміла, що почала відходити пробка, ну то вже якійсь прогрес
Ніч з 22-го на 23-є вересня, третя година. Прокидаюсь від якогось незвичного спазму внизу живота. Це воно! Зрозуміла це одразу, дивлюсь на мобільний, через 11 хвилин знову, іду в туалет, через 11 хвилин знову! УРААА!!! Іду до чергової медсестри: "Ну ви ще походіть трошки...", але тут одна така ж "вже народжую!" примчалась, то довелося викликати чергового лікаря. Він мене подивився - відкриття 7 см. Подзвонив до моєї лікарки: "Приїжджайте, Ваша народжує". Я пішла в палату, зібрала свої речі, вислухала від дівчат побажання "щоб все пройшло добре" і "тримайся", і з медсестрою пішли на перший поверх. Ой, як там все гарно! Свіженький ремонтик, блакитні диванчики в коридорі (як раз під мій халатик і тапки ), квіти, камінчики на дзеркалах... Налаштовує на позитив Там є індивідуальні пологові зали (народжуєш одна) і сімейні пологові зали (народжуєш з чоловіком), після того як народиш - перевозять в палату (одно- або двомісну), де перебуваєш з дитиною; і є палати, де народжуєш з чоловіком, і там же і залишаєшся до виписки разом з ним (для нього є диванчик, де він може спати). Оту останню ми і взяли (700 грн. за весь час перебування). Всі ті зали і палати з гарним ремонтом і з ліжком-трансформером. В палаті, де народжувала я - душ і туалет.
Моя лікар приїхала за 30 хвилин після дзвінка, і десь так само приїхав і чоловік. Вона як мене оглянула почали відходити води (лікар з поліклініки, де я стояла на обліку, все лякала, що я переношую, і що в мене багатовіддя, і ті води вже зелені... прозорі були, щоб їй...), відкриття 8 см. Десь до 5-ої години перейми переносила легко, сиділа на кулі, на якій лежала одноразова пеленка, бо води бігли й бігли... Чоловік робив масажики, лікар давала водичку, акушерка щось розповідала... Я згадували курси "Нанашко", дихала, зосереджувалась на "отій круглій штучці на ліжку", коли хапала перейма... Потім стало важче, хапало вже десь кожні 2-3 хвилини, я присідала навколішки, чоловік підтримував спереду і "передихував" перейму зі мною (бо інколи я збивалась з темпу, а дивлячись на нього знову починала дихати правильно), лікарка підтримувала сзаду і робила масаж попереку. Десь о 7:30 почались потуги. Тяжко було, дуже, але терпимо... Забігаючи наперед, скажу, що не крикнула ані разочка, всю свою увагу зосереджувала на диханні, подумки говорила з малим, підбадьорювала його, бо незнамо кому важче в той момент було...
Перша наша фотографія з УЗД: малий підняв ручку до вуха, ніби розмовляє по мобілці, отак з тою ручкою біля вуха він і народжувався Тому трохи тяжко він виходив (розривчик маю один внутрішній). Лікарка тримає одну ногу, акушерка - другу, чоловік - голову, я тримаюся за поручні ліжка-трансформера, яке перетворилося на щось подібне до гінекологічного крісла, і М-М-М-М-М.... Акушерка: "Іночка, давай, я вже бачу, бачу його!!! Головка чорненька така! Давай!!!" Давай, давай, ми ТАК тебе чекали, давай ще трошки, виходь, тут гарно і файно, он вже сонечко встало, тебе зустрічає! Прийшла вже неонатолог і черговий лікар, і ще якісь медсестри, я вже їх не помічаю... Я вся "там", з моїм малим, допомагаємо один одному
Нарешті сталося! О 09:40 поклали наше чудо мені на груди Чоловік перерізав пуповину, але я того не бачила, дивилась тільки на маленьку чорну голівку і гладила її
Тимофій народився вагою 3300 (щоб тому пану "дохтору-узидисту" добре було ) і 52 см зросту. Поклали його поряд на столик, щось там трошки відсмоктали, він "дав голос", але не надовго, потім затих і дивився на всіх великими здивованими очима, поки його вдягали, важили і міряли... До речі, акушерка відразу сказала, що йому 52 см (опыт, сын ошибок трудных
Я лежу і думаю, що тепер залишилось ще трошки, найлегше, чекаю переймочку, з якою вийде плацента... Ага... Не захотіла вона сама виходити, прикріпилась до матки... Викликали анестезіолога, він сунув мені крапельницю, каже - "Заснеш хвилин на 30-40, витягнуть плаценту вручну. Рахуй 10, 9, 8..." Дойшов до одиниці, я дивлюсь на нього, він: "Ти мене бачиш?", я дивлюсь на його бейджик: "Гарне в Вас прізвище, лікар Вульф", і так мені смішно з того стає Руки-ноги віднялись, і так якось кайфово Не заснула я чомусь))) Плаценту витягли (я не помітила) і зашили маленький розривчик (ото відчутно було і не дуже приємно).
Ну і нарешті то всьо скінчилось і нас залишили з нашим сином (8/9 по шкалі Апгар)! Хочу сказати, що дуже вдячна і своїй лікарці, і акушерці (всі прізвища в гілці "Раджу Вам лікаря" , і особливо - своєму чоловікові!!! Без нього все було б важче і взагалі не так! Він молодець в мене, я ним пишаюся (сподіваюся, він мною теж )
Ось яке воно, щастя!
P.S. Дівчата, що народжують вперше! Не бійтеся пологів, це не так страшно, як Ви думаєте Підіть на курси, щоб ви розуміли, що відбувається в кожну хвилину пологів, беріть з собою чоловіка, і, найважливіше, не кричіть! Від того тільки гірше, думайте про дихання і подумки (чи вголос) підтримуйте дитину, вона цього теж потребує! Всім щасливої вагітності і легких пологів! Дякую за увагу

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Дівчатка, розповім і я про себе.
Моє малятко вирішило народжуватись на 38 тижні,17 жовтня, фактично в кінці нього. Води почали підтікати 5.30. Мала я народжувати в Пустомитах. Так от, дзвоню до лікарки, а вона каже, що не може. В принципі я її розумію, ще був не час, але що робити мені. Я більше ні з ким не домовляласьПочали дзвонити по всіх знайомих, і у всіх є жінки, які родять. Врешті , згадали про Грицишина Руслана Мироновича і він нам не відмовив, в нього саме в цей день було денне чергування
Коли я приїхала до роддому в 8.30, то матка ще не почала розкриватись, отож мені її відкрили на 2 пальці. Сам Руслан Миронович дуже переживав, що не розроджусь, бо сама я маленька - 1.60 і таз вузький. До речі, зі мною весь час перебувала мама і я їй дуже за це вдячна.
Так от мене не стимулювали, тільки кололи якісь обезболюючі, від яких між схватками я падала в сон.Відчуття я вам скажу не з приємних
Розродилась я не дуже швидко, хоча лікар вважає, що на перші пологи це добре. Моє сонечко - синочок - народився на світ в 16.00 год.
Навіть не опишу тих відчуттів, які мене переповнювали, коли мого синульку поклали мені на груди. Слава Богу, в мене була тільки тріщинка, тому вже можу сидіти
Вага синулі 2700, 50 см, але по шкалі Абгарт має 8/9 балів. Сказали, що це дуже добре.
Ми вже вдома були через 3 дні - у вівторок.
Я дякую Господу і лікарю за те, що вони допомогли мені народити таке чудо
Бажаю всім вам дівчатка легких родів і відчути щастя материнства, яке ні з чим не зрівняти

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Вирішила вам розповісти про найщасливішу подію у моєму житті-народження мого золотка!!!
ПДР в мене 10 серпня, але маленьке ще не думає появлятись на світ, передвісників не має...Я знала по УЗД, що в малої подвійне обвиття пуповиною навколо шийки і ніжок, але лікар мене заспокоїв, що все буде добре. 20 серпня Трохим мене положив в лікарню, щоб я була під постійним його наглядом, але вечером я в чергового попросилась додому...9 год вечора дома, дивне відчуття, що вже скоро має статись довгоочікуване чудо, але мене нічого не болить, 21.30 купаюсь і бачу згусток крові (не знаю, можливо це відійшла пробка) і тут в мене починаються схватки регулярні, що 3 хв (я на них вже чекала давно), в хаті радість, мене в машину і на Батальну. Час йде, схватки регулярні, не припиняються, а відкриття не має...чоловік зі мною в пологовій палаті, допомагає мені дихати (правильне дихання мені дуже допомогло, ніхто від мене не почув криків)...5 год ранку відкриття на 5 см., схватки не зупиняються, я вже зовсім втрачаю сили від такої довгої ночі, але треба бути сильною! 7 год ранку я починаю втрачати свідомість, мене приводять до тями, а відкриття дальше 5 см...чекаємо дальше без стимуляції! думаю, ще помучусь сама і народжу свою лялічку! Дальше зі слів чоловіка-10 год ранку я знову втрачаю свідомість, почали писати серцебиття маленької на моніторах-погане і о, Боже, сердечко зупинилось! Зібрались лікарі і сказали чоловіку, що терміново потрібно кесерити. в 10.15 на світ з'явилась ваша дівчинка, на яку ми так довго чекали, вагою 3250 кг, ріст 53 см.
Після терплячого очікування, довгих дев'яти місяців, я можу обійняти її і пригорнути до себе!!! Це величезне щастя, мене переповнює і радість, і ніжність, і хвилювання за свою крихітку! Тепер я - МАМА!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Нарешті от і я пишу у цій темі свою доповідь.
Відходила я вагітність нормально. Певно так як і всі вагітні. Часом нив животик, часом низький тиск або падав гемоглобін. Готувалась я до природніх пологів. Перечитала купу літератури. Передивилась купу фільмів. Вивчила техніку дихання. ходила на курси. Але салось не так як гадалось. На восьмому місяці виявили у мене маловіддя, відповідно плацентарну недостатність, і дитинка сидить попкою дуже низько внизу. і через маловіддя не може розвернутись. Через плацентарну недостатність погано почали поступати поживні речовини до дитинки. Мене поклали у лікарню, щоб тримати під контролем усе. Записували серцебиття дитинки кожен день. Я звичайно пережила великий стрес, бо готувалась до одного а вийшло друге, сильно переживала за мацьопку. Мені прогнозували КР, якого я дууже не хотіла, і страшенно боялалсь. Я все надіялась що моя малеча всетаки розвернеться, та чекати вже не можна було. І от 14 жовтня шляхом КР народився мій коханий зайчік. Коли я прийшла до тями на операційному столі я сміялась від щастя, що я тепер мама!!!!!!!!!!! Я не памятала нічого і нікого що робилось навколо мене, я просто насолоджувалась думкою що я тепер матуся, і маю донечку. Заради неї варто було пережити ото все.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Я довго збиралась написати, як ми народилися, але все якось не виходило викласти думки на папері... Але я собі згадую, як з нетерпінням після того, як дізнавалась, що хтось з форумлянок народив, я чекала їхньої розповіді і по кілька раз в день заглядала на цю гілочку з таким трепетним очікуванням прочитати щось новеньке.

Так ось як у нас все було . В неділю пообіді я звернула увагу, що мене хапає вже якось часто, порахувала інтервали: все по півгодини. Десь уже підвечір почались виділення такого коричнуватого кольору. Я спочатку аж перелякалась, але потім пішов слиз і я таки зрозуміла, що то пробка. Якісь такі сумбурні відчуття були, бо я сміялась від щастя, а очі трошки видавали страх... Вночі перейми були частіші і сильніші, інтервал я не рахувала, просто в ті хвилини міцно схоплювала за руку сплячого поруч чоловіка. До ранку інтервал скоротився до 10 хвилин. Я все прислухалась, але рухів малечі взагалі не чула, почала переживати… Вирішили поїхати в пологовий, хай лікар послухає серцебиття... То був 39 тиждень, але я чомусь і не думала, що саме цього дня народжу. По дорозі в пологовий заїхали ще в пару магазинів, докупили ще дещо по списку, що я нашвидкоруч ще згадала. В пологовому був мій лікар, оглянув, сказав, що відкриття 2 пальці… далі була фраза "Ви хоч речі уже з собою взяли?". Мене почали оформляти, сказали, аби чоловік приїжджав десь на другу. А то була 11-12 дня. Ніхто з близьких не знав, що ми в пологовому, я і далі щось собі не уявляла, що я уже ТАМ і що мої очікування добігають свого логічного завершення . Далі типові процедури: оформлення (і перше несприйняття медперсоналу, бо медсестра на приймальному ніяк не могла зрозуміти, чого це я під час схваточки не можу відповідати на її питання), клізма… Прийшла я в родзал, запах солдепії аж тхнув, але мені то було все якось однаково: я знала, чого я сюди прийшла. Перейми ставали частішими і болючішими, я все чекала чоловіка, коли він уже приїде. Десь якраз о другій дня він і прийшов. Я не знаю чого, але в той момент, як він зайшов в родзал, на мене навалили такі сентименти, що я чуть не розревілась . Далі все було як в тумані: схватки частішають, періодично приходить лікар і оглядає, в перервах між тим забігає акушерка… Перейми ставали болючішими, але в інтервалі між ними я дійсно встигала відпочивати. Що єдине нас насторожувало, це те, що незважаючи на те, що перейми ставали болючішими і інтервали між ними зменшувались, шийка матки більше не відкривалась. Далі була стимуляція. І … почалось найжахливіше: реально перетерпіти схватки в лежачому положенні під капельницею дуже важко. Лікар заходив щопівгодини. Переді мною на стіні висів годинник, я тільки на нього дивилась і чекала, аби швидше пройшли ті півгодини, би уже лікар прийшов... Колись, як читала дописи форумлянок, дивувалась, як то можна в період між схватками відпочивати, виявляється можна – навіть при схватках щохвилини я просто відключалась. Але згодом в мене в голові була лише одна думка: "О, Боже, знову! Та я ще не встигла відпочити"... Я всю вагітність боялась КР, а в той день в окремі моменти в мене вже просто на язику було прохання його робити… В мене було відчуття, що я втратила слух, бо я нікого не чула окрім свого чоловіка...бачу, що хтось говорить до мене, а я його не чую чоловік просто все повторяв, що вони казали, і його слова таки долітали до моїх вух...
Той наш довгожданний період, коли прийшов лікар і залишився з нами, таки наступив. Крісло стояло якраз навпроти вікна, був пізній вечір і в тому вікні було все видно як в дзеркалі. Я бачила, як в потугах народжується моє маля. Все було дуже швидко, на третю чи то четверту потугу моє сонечко з'явилося на світ. То було 18:50. Я в тому "родовому" шоці ніяк не могла зрозуміти, чого вона одразу ж не закричала. Але в нас було все добре, мали 9 по Апгар. От всі в спогадах пишуть про невимовну радість, такі гострі емоції… а я була в якомусь такому стані, що навіть не можу його описати. Було б неправдою, якби писала, що нічого не відчувала. Я насправді була дуже щаслива, що в мене народилась доця, що вона здорова, але емоції були якісь притуплені, не було такого бажання зацілувати її, розкричатись від радості… Я просто притисла її до грудей і так ми разом прочекали, поки лікар мамусю зашивав. Ті півгодини для мене промайнули, як мить, болю не відчувала від процесу зашивання взагалі. Потім було перше прикладання до грудей. Я так була здивована, як воно, мале, от тільки-но народилося, а знає, що і як смоктати. І так то вперше вийшло гарно і зворушливо. І тоді і зрозуміла, МИ - БАТЬКИ

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

за час вагітності я наслухалася всього: дитина в поперечному положенні - або перевертати, або кесарити, загроза за загрозою - двічі втікала з лікарні, шов на шийці матки - боїшся рипнутися, аби не довелося терміново знімати... слава Богу доносила до 39 тижнів, зняли шов - чекаємо. з лікарні заборонили виходити, але я не здаюся: 300 м до дому - хіба не встигну?
26 числа в нашого татка День народження - питають чи не хочу народжувати: нєа кажу - в понеділок не хочу... прогуляли ми ще й вихідні: в парку по великих колах (вже голова добряче підтискала, але я все ходила), багато їли і багато спали, в понеділок(!!!!) я пішла в паталогію слухати сердечко, протусувалась там до обіду - повзу домів, щось так важкенько вже ходити... зайшла в магазин - накупляла оливок (до нині лежать в холодильнику), вдома чоловік мене вже чекає з новим фільмом. поїли, лягли дивитися. десь біля 17 год. чую напруження в животі - але думаю, чи то вперше в мене тонус?, чоловік гладить животик і каже: в мене таке відчуття, що то станеться сьогодні... може й так. знову хапає, засікаю час: 17.45...далі фільм, знову хапає - 17.55 ого! то треба рухатися...(а що там я казала про понеділок?) телефоную лікарці - вона каже - хай гляне черговий (думає, що я в лікарні) і через 2 годинки перетелефонуйте... ага... вже щоп"ять хвилин перейми викликаємо таксі в 18.25 ( виходжу на вулицю - там повний місяць), їдемо в лікарню. в паталогії черговий лікар зробив круглі очі: та тут ПОВНЕ відкриття я не йму віри всьому; мене ж іще не боліло...
без клізми і гоління - бігом до родзали... у 19.45 народилася Сашунька мені так шкода її відпускати на холодну вагу - 8/9 балів... моя лікар і неонатолог забивають мені баки, щоб акушерка зробила огляд, а я все чекаю, коли скажуть, що шити будуть, щоб попросити наркозу, і о чудо: все добре, ростіть здорові... що все??? я перепитала разів сім так, дійсно все...
відлежалась на столі а маленька зі мною всім попередзвонювала, вислухала всі вітання.
5 числа нас виписали і ми приєдналися до щасливого татка.
ось так! не бійтеся, дівчатка народжувати, особливо вдруге
я вже потім телефоном казала Оксанці (Coffe) такі пологи може дати тільки небо і я впевнена, що воно вболіває за кожну маму і кожну дитинку
(P.S. Сашка народилася в день святого Олександра, то ще й сама собі принесла ім"я).

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Ось як було вдруге...
В четвер ми відвезли нашого тата на летовище, обіцяли до вівторка зачекати на нього і поки не народжуватися.. Вже подорозі назад на світлофорі мені добряче затвердів живіт, але я все ж таки ще їздила по справах.
Ввечері поклала спати Маркусика коло 11ї, подумала що варто було б вже спакуватися в пологовий, але як завжди відклала все "на завтра", список є, скільки там того пакування.. Коло 3ї стрілою побігла в туалет, списала все на "знову всякого сміття напхалася" і пішла далі моситися в ліжку. Давно мені вже тяжко було вмоститися, а тут ше й чоловіка немає. Помилувалася синочком, поцілувала, вкрила, мощуся. Знов ті дурнувати сусіди виясняють стосунки вночі надворі.. Було б літо пішла б розбиратися, а так ліньки вбиратися. І ті тренувальні перейми замучили вже зовсім. Щось сьогодні підозріло часто твердне живіт. Буджуся в 4й, неможу ніяк вмоститися, милуюся Маркусиком, знов розкрився. Живіт твердне і відпускає, просинаюся кожні 20 хвилин, вже 5 година, денервуюся що буду невиспана завтра. Просинаюся кожні 15 хвилин, 10, 5.. 5-53, злажу з ліжка. Йду в дитячу, спотикаюся на горі іграшок, встаю на якусь машину, щось сигналить, сварюся. Як тут затишно, нічне світло пробивається крізь фіранки, надворі ще ніч, вмощуюся на підлозі, набираю чоловіка. Жаліюся що не спиться, живіт твердне. Радить погрітися в душі, просить передзвонити по тому. 6-12 лізу в душ, дійсно все проходить. Вихожу з шаленим бажанням спати. Обіцяла передзвонити чоловікові, дзвоню, кажу що все перейшло і йду спати. Кладу слухавку і на мене находить шалений голод. Спускаюся на кухню. 6-30. Починаю шось шукати, будиться мама, спросоння нарікає чого я так рано лажу, жартую що в лікарню збираюся. Мама спросоння нічого не може зрозуміти - в яку лікарню, що сталося. Каже я тільки піду помиюся. Ні помитися мамі ні мені поснідати не судилося. Коло 6-40 мене схопило так що я немогла розігнутися. Одна суцільна перейма. Мамі кажу пакуватися ( як завжди в мене буває - за годину перед вильотом), мама кидає в сумку що попало, кричить - та нашо мені твій список я ітак все знаю. Сумка виявилася холодильником для забору крові.. Перепаковуємося. В результаті набрали ми повно непотрібних речей, а потрібні довозили.. В сумці якось опинився пульт від телевізора і навушники для розмов по Skype. Я починаю дзвонити всім, розумію що сама за кермо я вже не сяду. Ніхто не бере. Лікар теж. Дзвоню Ліді, вона передзвонює татові додому, він збирається. Дзвоню всім можливим знайомим з машинами.. Або відключений, або не беруть. Мама щось там про швидку викрикує. Дзвоню сестрі додому, автовідповідач. 7-04 Оля, мене терміново треба везти. Все що вдалося вимовити. За хвилину Оля передзвонює - їду. Я в піжамі. Поки Оля вбралася, поки забрали авто з стоянки, приїхали, начепили на мене перше що висіло і перші мешти що під руку попали, завели в машину. Світало. 7-20.Їдемо як в танку, я ззаду навколішки, де ми є незнаю, якільки їдемо незнаю, нічого незнаю. На поворотах заносить. Хочу пити, дайте води!!!! Приїхали, завели мене в приймальню, там з просоння паніка, кричать - потужний період, потужний період, медсестра будиться дивиться в вікно, питає, де???.... Ні документів, нічого, бігом в родзал. Ше питають в який хочу!!! Всі вільні.. Хочу в той самий де Марко народився, але чомуст завели мене в сусідний, відразу на крісло. А на вікні теж наклейка "тиха ніч, спокійна ніч" Годинник прям передімною 7-37. Перейм вже нема, тільки чую давай тужся. Не передихуй потугу!!! Одна, друга, третя потуга і я бачу моє сонечко!!! 7-40.Такий весь червоний і в білій змазці. Перерізали пуповину, і виявляється як забирати пуповинну кров ніхто незнає... Дзвоню представнику, він по телефоні щось їм розсказує, за той час половину вже витекло. Шось там зібрали. Ще одна потуга і народилася плацента. Дитинку поклали мені на живіт, він такий маленький, такий коханий, присмоктався відразу. 3200 і 52 см.Жодного розриву і тріщинки. Забрали сповивати, я лягла на кушетку. Принесли на 5 хвилин і забрали в кювез гріти, інструкція в них така... Лежу, вже світало. Перезмінка. Тиха ніч, спокійна ніч. Думаю про те як скоро час летить. Ніби вчора я тут лежала з Маркусиком на руках. І я знов тут. Починаю дзвонити і відсилати смс. Ліда жартує що наступного разу в терміні 37 тижнів 12го числа лягаємо, бо втретє можу і не встигнути доїхати. Почуваюся настільки добре що готова брати малого, сідати за кермо і їхати додому. Кілька разів намагалася вставати йти шукати свою дитину, так мене назад клали, інструкція в них що треба 2 години ще валятися в родзалі.
Все було так скоро і легко, хочу ще!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

Прийшов той час коли мені хочеться поділитись своєю розповіддю.
Завагітніла з першої спроби ))радості купа,все йшло добре незважаючи на кропивницю на 1 міс. і поліп в сечовому міхурі який лікарі виявили під час мого першого УЗД і сказали що треба "оперувати"....сльози....нічні плачі.....самозаспокоєння він зникне...і т.п.Лікарі нехотілись за мене братись мол бо все зразу накупу, перша вагітність боялись і казали робіть аборт!!!що мене прооосто вбивало! завдяки звязкам мого чоловіка,тата прийняли мене в залІзничну лікарню, прооперували під анестезією, що було вкрай "неприємно",але саме більше я переживала за свого малюка, щоб недай Бог він незаснув під час анастезії незавжди. дякуючи Бозі пройшло все добре.далі моя вагітність протікала ідеально за винятком походів на ЖК, всю вагітність ні токсикоза, ні головокружінь і т. п. на 7 міс ще злітали в Туреччину, відпочили і набрались сил для виховання нашого синочка )працювала до 9 міс, животик в мене був маленький то му ніякого "дискомфорту" небуло, колеги жартували що буду народжувати на роботі )))
Лікаря вибирала на 8 міс зупинилась на Федині але на період моїх родів його відсторонили від роботи....про що я дізналась з ДП (окреме і велике спасибі) якби не вони то народжувала б у кого попало, і от моя мамуся мені порадила звернутись до лікаря в якого вона народжувала мою молодшу сестру - Іванойка, вона і раніше мене переконувала що він профі тим більше хороший друг нашої сім"ї але я думала він старий в нього старі закалки і всяке таке в чому помилялась! прийшовши на конультацію він мені сподобався,пожартував: "у вас двійня" я чуть нерухнула з тої "кушетки", а потім "втішив".... в малюка сідничне положення, от я і запереживалась.Моя мама мене народжувала в сідн. полож. пологи були дуже важкі,чуть не до смерті( але сказав:" непереживай все буде добре будеш родити природньо (шо мене втішило.кесарське нехотіла хотілось відчути ті перші хвилини материнства)мені головне щоб ти народила ножки а там далі моя робота" .
ПДР припадала на 10-15 серпня, прийшля я до нього на 39 тижні положення малюка без змін, треба лягати а патологію...але пологовий був переповнений і він мене пожалів відпустив додому але все строго в тел режимі звітувала щодня,якщо до 11.08 ненародиш то 12.08 зранку в приймальній як штик!я молилася, прислуховувалась до періодичних болей, масіка просила ну давай вже зустрінемось але ну нівкакую...от настало рано 12.08 кульки спаковані, я пішла в душ і тут шось помазалось кровянистим...я втішилась мол все..скоро, мама мені зробила дифузор так шоб на тиждень голови немити бо я дуже до того строга )))їхала з надією що скаже ше погуляти але нє тут то било
Приїхала з чоловіком сидимо чекаємо Іванойка...переживаю як то все має бути, прийшов, і повів в приймальню з чоловіком попрощалась ненадовго, ну почалось бумажки, мірки, огляд...сижу чекаю поки мене відведуть в палату тут в дівчини яка сиділа біля мене почались схватки........ото було......страху набрала огого (взагалі по натурі я страашна боягузка,укола боюсь ще всю вагітність мене зашугували шо то ужасно больно але я була впевнена що в мене все буде не так як у всіх, мені навіть було дуууже цікаво як я буду народжувати, як я це переживу)тут мене зразу повели в палату шоб я того всього небачила.
Палата була нормальна, цілий поперх пузатиків)але сусідки "тугуваті",я коли прийшла вони лежали повернуті до стінки і тишина,я думаю ну відпочивають але ні вони так цілий день могли лежати неговорячи між собою :-( ну я познайомилась навіть намагалась їх розговорити,тут привели до нас четверту дівчину я зраділа бо вона була набагато привітніша за них, ага, через пару хв в неї відійшли води........я прозріла (такого ше небачила), вона вдруге народжувала але з того страху впала в паніку і я поняла так треба тримати і її і себе в руках!мені вдалось її заспокоїти!а сама думаю йомайо як то страшно!і її забрали.в мене настрії впав думала здурію з тими дівками в палаті але на щастя зустріла там свою однокласницю яка лежала на підтримці і цілий день зависала в неї в палаті.вечерком пішла в душ (гаряча вода була ураааа)помазалось багатенько,живіт нив як завжди (останніх пару тижнів) сіли потім на диванчик і почали вести дискусії про лікарів тутешніх))) до 12 ночі всі порозходились по палатам,а я нехочу спати і все, позвонила коханому, мамі полялякала і пішла спати.....заснула.......в 3 ночі проснулась від ниття живота....зїла ше яблуко і далі спала періодично, але живіт нив досить терпимо як при легких місячних....зранку позвонила мужу замовила дерунів і пішла в душ, поздавала аналізи сижу чекаю дзвінка чоловіка,живіт ниє,приходить Іванойко помацав живіт, послухав, питає як спала я кажу добре тільки трохи живіт нив.....він як почав мене "строїти" чому непозвонила,чому терпіла????я кажу та він зовсім трохи нив, немає значення треба було дзвонити зразу!!!питає: - зараз як? я кажу: -о знов починає нити, він помацав рукою живіт і каже: "дарагая та в тебе схватки повним ходом йдуть!!!!!!!!!!" скоро оформляйте її в родзал!взяли мене на крісло відкриття 7 пальців!я зібрала речі, ше встигла спуститись до чоловіка віддати речі і сказати що треба купити на СІМЕЙНІ пологи і сказала "я позвоню і скажу куди йти",чоловікова сестра здивувалась, каже ти в схватках??? болі зовсім терпимі!Бонцаревська ще каже така гарна вагітна навіть нескажеш шо в схватках.
перевели мене на 4 поверх, Іванойко завів мене в родзал каже будеш родити на цьому кріслі "Рахманова"(тут твоя мама ще народжувала), я собі уявляла велику кімнату, з рижими клійонками,кушетками,білою плиткою...........а то була кімната 10-12 м кв. досить сучасна!
дала медсестрі свої пакунки вона то всьо підготувала поки я ходила розглядала кімнату я ше з нею посміялась, прийшов Іванойко вколов папаверін незнаю нашо?каже лягай і лежи!та добре,лягла лежу медсестра питає:ну як болить?я кажу та трохи болить але терпимо, прийшов І. запхав руку попробував каже скоро!я бігом за телефон бо чоловік наярював, а І.: виключи той телефон бо заберу зараз хіба заважає тобі!я так і зробила думаю він вийде я чоловікові перезвоню і скажу куди йти(попередньо домовлялись що чоловік буде тільки на схватках,бо боявся що мені буде боляче при потугах і він їх там перетовче за то!))), а тут в мене води "плюх"....І. каже зараз буде вже сильніше боліти, так і було!але досить терпимо - болючі місячні!потім по-маленьку почало давити на таз, больно але терпимо то секунд 30 було,і приблизно 30 сек відпочинку, каже все давай на крісло (збіглось десь шестеро лікарів (?), хтось гладив, хтось тримав за руку що дуже помагає) і почалось: головне слухати що каже лікар (дійсно помагає!!!)трохи були довгі потуги в мене (вроді 30 хв. але в цей момент це вічність) думаю саме через сідничне положення. дали мені кисневу маску незнаю нашо (?)бо почувала себе нормально але їм видніше....тужся..дихай...тужся...дихай...і тут обличчя І. якось змінилось дивно( шо мене налякало( і слова "швидко готуйте операційну!!!" виявилось у малюка обвиття пуповиною і падає серцебиття до 70 (а має бути 140)......в той момент я нікого нечула.....тільки молилась.....слухають щераз нормалізувалось урааааа, І. бере ножниці і робить епізіотомію при схватці (казали шо то взагалі небольно,але мене трохи заболіло, ну принаймі больніше за схватку) всі мені кричать Лілічка давай ти можеш...тужся...сильніше..молодець і моя радість зявилася на світ Божий!!!!ті хвилини радості словами непередати!!!маля зразу заплакало,таке синеньке було в білій слизі...помили оділи, і поклали на столі, я перейшла на ліжко.....І. каже звони чоловіку кажи хай підніметься а на прохідній хай скаже що йде на пологи...ок...чоловік приганяє до мене зразу, зайка ну як ти, болить?ше довго?!Я ТАКА НА НЬОГО ГЛИБ кажу ШО ДОВГО???а він ну родити))))я аж розсміялась)))))я кажу мася голову поверни))))))здивуванню небуло меж, а радості тим біьше!!!!!!!!!
Загалом пологи тривали 4 год.
от так 13.08 я народила свій діамантик, п.с.(який зараз смачно смокче цицю)!через 2-3 роки планую туди вернутись за другим дитям!

ДІВЧАТА ГОЛОВНЕ НАСТРОЇТИСЬ І ДУМАТИ ПРО ХОРОШЕ ТАК ВСЕ І БУДЕ!!!
ЛЕГКИХ ВАМ ПОЛОГІВ І ЗДОРОВ"ЯЧКА ВАШИМ НЕМОВЛЯТАМ!!!