Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи.

Я дуже чекала дня пологів,так як вже замучилась катулятись колобком! Теоретично і практично до пологів підготована була давно,але коли в 10 вечора в мене відійшли води,то почалась легка паніка,оскільки чоловіка ще небуло в місті,а пологи планувались сімейні! Правда поки я збиралась,чоловік вже долетів додому! Приїхали в ПБ десь 11.10,лікар оглянув,відкриття 3 см,перейм немає!!! Дав пів таблетки під язик і сказав ,якщо до 1 години на буде перейм,то підключить капельницю! Тоді я незнала що ця малесенька таблеточка була стимуляцією!!! В першій ночі в мене почались перейми,звичайно це дуже боляче,але я постійно думала про те,що зарас на світ появиться мій хлопчик,якого я так чекала! Мій коханий чоловік не відходив від мене,постійно тер спину,гладив по голові і дивився на мене дуууже великими очима!З третьої години перейми були кожні 2 хвилини,до цього часу я ще посміхалась,задавала лікарю мільйон запитань,а тут я вже немогла розмовляти і ще поки я ходила,сиділа на м"ячику,було лекше,але коли сказали лежати,бо вже видно чубчик Біль здавався нестерпним!! І тут коли в мене з"явилось дике бажання сходити в туалет,наче я там не була 100 років лікар дав команду на крісло,в мене з"явилось купа сили і енергії,бо я знала що якшо в крісло,то це вже кінець! І на 3 потузі,10 жовтня 2006 о 5.30 на світ з"явився мій перший синочок Дмитрик,вага 3800,ріст 53см!! Чоловік був в такому захоплені,що не стримав сліз! З того часу я всім розповідаю,що пологи це не страшно і зовсім нетак боляче,як деякі розповідають,просто треба до них готуватись! Після розповідей деяких коліжанок я чекала коли ж прийде той біль,щоб хотілось вдаритись головою об стінку і кричати,добре що такого моменту не було! Треба бути терплячою і слухати лікаря і акушерку! Ще лежачи в кріслі я сказала що родила б ще! І недовелось довго чекати!! Ми дуже хотіли другу дитину і з великою надією на дівчинку я завагітніла!!Друга вагітність була набагато лекшою ніж перша,коли взнала що буде другий хлопчик була в шоці!!! 28 травня вийшов термін,а 4 червня поїхала до лікаря на огляд,відкриття було 4 см! Лікар сказав що я в цей день ще до нього приїду,і так сталося! Приїхавши додому ,після огляду нив живіт! А в15.00 почались перейми кожні 5 хвилин! Приїхали з чоловіком в ПБ з відкриттям 7 см! Зайшли в родзал 16.50,а 17.40 Максимко вже лежав в мене на животику, вага 3700 ріст 53 см!! Все відбулось дуже швидко!!! Тепер ми з чоловіком щасливі батьки двох гарненьких хлопчиків! Ми з величезним захватом згадуємо і перші і другі пологи!! Насправді нема нічого прекраснішого в світі ніж народження дитинки!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

А мої пологи почались на мій день народження!!! це було 22 листопада. Хоча ПДП було на 12 грудня. Але лялька певно знудилась в мами в животику сидіти і сказала, що хоче вже на волю.
Хоча реально все розпочалось ще 20 листопада, в п"ятницю, в мене сильно опустився живіт, мала почала тиснути, аж боліло в паху,але Данков, як на зло, поїхав в Київ, сказав слідкувати за переймами, рухами і водами і,якщо що то дзвонити.Але його раніше неділі вечором не буде. Якщо все буде нормально, дотягну, то в понеділок в роддом. Тому мама сказала доці, щоб дочекалась дядька лікаря, і доця так і зробила.
Ітак за святковим столом 22/11 я розумію, що мені постійно починає бути мокро. Але дуже довго вагалась води це чи ні. Коли вже гості пішли додому, я помила голову, прийняла душ, і розумію, що шось тут не то. Подзвонила лікарю, а він мені каже -А ти чого ще вдома???????? Виявляється, що через 8 годин після відходження вод не можна робити кесарево. А мені світило тільки кесарево, бо попередній раз був КР, плюс шов вертикальний, плюс велика ймовірність його розходження.
Я довго нікого не слухала, але коли Данков сказав їхати негайно в роддом, то так і зробила. Сумки у мене, слава Богу, були вже спаковані. Однак самого Данкова в той момент ще не було у Львові. ВІн вертався за кермом з Києва і на момент мого дзвінка доїжджав лише до Рівного. Так що в роддомі мене прийняла Лабінська Оксана Ярославівна, теж хороша жіночка. Вона мене оглянула і закрилась в сусідньому кабінеті, щоб позвонити Данкову і розказати ситуацію. З її слів я лише почула, що в мене болі в області внутрішніх швів і є великий ризик життя плоду, тому потрібно оперувати в ту ж добу. Але за той час робився аналіз на води, щоб знати чи вона буде оперувати чи все-таки можна ще його дочекатися.
Мене повели в родзал на 4 поверх. Скажу чесно -я була шокована. Я від ДЖамбула такого не чекала. Всі казали, що там нема умов, що там совдепія і т.д. Чесно, родзал супер. Одномісний, з ремонтом, мячиками, душкабіною і всіма прибамбасами. Там я лежала аж до приїзду Данкова, оскільки аналіз показав, що то скоріш за все не води. За час мого перебування в родзалі в мене почалися вже перейми. до приїзду лікаря вони скоротились до 2-3 хвилин. Зі мною постійно сиділа в той час акушерочка, дуже мила жінка, правда так і не знаю як її звати, слухала серцебиття, щупала область швів, і т.д.Поки приїхав лікар, матка з 0 відкриття за дві години відкрилась на 2 пальці. коли приїхав лікар, то було вже 23/11 і була вже 2 ночі, а в роддом я потрапила десь після 22-00. Він мене оглянув, насварив правда, що я партизаню вдома, зробили мені клізму і в операційну. На цей раз я не мала, слава Богу, ніяких галюцинацій від наркозу. Все як у фільмі, світ запаморочився і як виключили світло ненадовго. Народилась моя красуня Анастасія в 2-20 з вагою 3100 і ростом 52 см. на 38 тижні вагітності. далі - палата реанімації і через кілька годин принесли мою кнопочку. коли я її побачила, то не могла від неї відірватися, вона так гарно пахла, така крихітна і беззахисна і активно шукала цицьку.НЕ могла стримати сльози радості і безмежного щастя від перебування з донею.
Отак ми народолись.
Дуже вдячна Олегу Веніаміновичу, бо він дійсно Лікар і Лікар з великої букви. Я порівняла два свої КР в 2007 і в 2009.То небо і земля. В 2007 я була на мечнікова, мало того, що дитинку не врятували, так ше й здерли більше на одні лише ліки 1000 грн, хоча тут я прямо в операційній взяла цілий родпакет за 272 грн і чесно - він нічим не відрязнявся від того, що був у 2007, а як за два роки ціни виросли на медикаменти... по друге - абсолютно інша методика загоєння швів. На мечнікова мене мастили зеленкою, накладали постійно повязку, без бандажа не дозволяли вставати з ліжка :8: А тут мене після операції помастили зранку якоюсь оранжевою мазюкою а потім Данков зірвав марлю і сказав що все має зажити природньо. І, дійсно, шви загоїлись на 3 день вроді, якшо не на 2. А в 2007 вони в мене довго сочились ще, потім їх витискали болючо і т.д. Отакі то пироги. Якщо рішусь ше на одну вагітність,і якщо дасть Бог, то народжуватиму тільки на джамбула і тільки в Олега Веніаміновича.

 

Відповідь: Розповіді про пологи.

З дозволу своєї подруги я викладаю її розповідь про недавні пологи в Польщі.
"Про роды... эх.
Началось все в среду. Началось кровотечение, я давай в больницу. Схватки сначала были такие себе.... щекотки)) Но меня все равно приняли. В 12 утра где - то так это началось. В три часа дня уже так ощутимо было. Положили на койку.. подключили к апарату слушать мои схватки и сердечко дочи. К вечеру схватки доходили до 80 (там шкала у них какая то своя с измерениями), надо чтоб доходило до 100. Ну так я лежала...Давали мне прыгать на спортивном мяче, как в фитнесс залах, чтоб не болели мои схватки. Помогало)))
Примерно к 12 ночи было уже невыносимо совсем. И воды не отходили и нифига не происходило, только невозможно болело.
В 3 ночи отошли воды... Боль уже такая....
Я уже не выносила этого и мне сделали анестезию.
И все... капец, роды (как оказалось) остановились. На утро пришли доктора, уже 3 смена пришла)) а я все не рожаю!! Доктора в шоке.. как мне могли уколоть анестезию и давай мне вызывать роды. Достали какие то огромные шприцы (капельницы) и давай колоть. 4 таких шприца выкололи,я ору!!! Матка раскрылась на 8 см, надо еще 2. Йоли пали...Давай еще один колоть.
Короче, теперь не лежать, ни сидеть... ни стоять...ужас.
Понимаю что нельзя орать.. кислорода не хватит маленькой.. Не могу.. как могла - сдерживалась. Смотрю, начинают сходиться врачи. Думаю, ну вот и оно... начинается..
Вобщем начинаю рожать, она уже там из середины прет!!!! Таким напором!!
Уже надо тужиться... не выходит.. я опять... нифига.
За ноги держат...на живот давят.. Боже.
Не получалось короче.
Я уже в полуобмороке..не вижу ничего уже.. Тут кричат чтоб маску одевали кослородную. Муж мне ее держал. Вобщем давай меня резать. Разрезали, затолкали присоску и ребенка тащили присоской. Вакуум((((
Только вытащили, я помню первое что я спросила это "почему она не кричит". Хотя она кричала)))) я просто была измученая. Нат, я этого не помнила, мне муж все рассказывал.
Помню как положили мне ее на живот)))))
На 3 день нас выписали, обследовали все, голову, животики, все органы..
Меня зашили.. внутренние швы и внешние. Внешние сняли через 5 дней, внутренние только недавно разошлись..."
Оце не тільки у нас така медицина офігенна...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки моє щастя спатунькає в колисці - напишу про наші пологи.
Наперед хочу зазначити кілька деталей, щоб далі було зрозуміліше:1.на пологах була присутня мати моєї подруги,її звати Алла;2.Мій чоловік за весь час вагітності не прочитав жодної статті і не подивився жодного фільму про пологи (це я пояснюю наперед, щоб не дуже дивна була його реакція на деякі речі).
Останні тижні вагітності були сповнені тривогою, так як моя дільнича лікарка, ще один лікар і кілька моїх родичів дуже сумнівалися в моїй здатності добре розродитися і радили лягти в лікарню, так як по місячних я б мала народити 25 вересня. Але я була впевнена, що маю народити так як тричі визначило УЗІ 9 жовтня. Для перестраховки 5 жовтня я четвертий раз сходила на УЗІ, де підтвердили, що ознак переношування не має і що до 9 жовтня маю народити.
Але через постійну паніку, яка мене оточувала 6 жовтня я пішла на консультацію ще до однієї лікарки, яка мене заспокоїла, відзначила що в мене хороші родові шляхи, широкий таз і що проблем в мене з народженням дитини не буде. Після огляду почалися невеликі кров’янисті виділення, але це було недовго. Додатково мене послали ще на кардіограму серденька дитини, апарат додатково фіксував ще й перейми, але я їх не відчувала.
Після лікарні я сходила на базар, купила винограду, мяса інші продукти і поїхала на маршрутці додому з твердим наміром трішки відпочити і піти в гості до своєї подруги. Вдома мене почала трохи паморочитися голова і на щастя я все таки вирішила лишитися вдома і поспати кілька годин.
Після відпочинку я почала активно прибирити в квартирі, насмажила велику каструлю котлет, перемила весь посуд і на всяк випадок сходила поміряти тиск до сусідки - тиск в нормі, а відчуття оп’яніння не проходить.
І ще я дуже часто почала бігати в туалет, подумала що це через з’їдений кілограм винограду.
В 23.30 я доїдала на кухню шосту котлету, як вони мені смакували, такі добрі не відірватися.Після цього сходиила в душ, довго вимивалися, а коли пішла в туалет побачила кровянисті виділення.Лягаю в ліжко і говорю чоловікові:”В мене почала відходити пробка»,А він»То що їдемо в пологовий» і заснув.Я думала що теж ще посплю, це ж тільки початок, але ні перейма йшла за переймою, я не могла лежати, пішла ще раз подивилася фільм про пологи, послухала музику, вирішила прийняти ванну. При цьому чоловік далі спить, а в мене 3 перейми на 10 хвилин. Десь годину я ще полежала в ванні, потім попробувала різні пози, в 5.00 вирішила що пора збиратися. Думаю якщо почнуться страшні болі як я буду їхати в таксі?Бужу чоловіка, він починає бурчати. Що може потрібно було ще зачекати, він після ночної зміни заспаний, починає страшено тупити, коли в мене починається перейма і я схиляюся на комод щоб її передихати, він говорить:»Відійди трішки в сторону мені потрібно взяти носки», в магазині замість того щоб купити мені дві півлітрових мінералки з дозатором, купляє дві великих моршинських і ми з двома сумками і двома півторашками води, які не має вже куди всунути приїзжаємо в пологовий. Заходимо в приймальне відділення і мої перейми слабшають. Саме більше чого я боялася - це щоб не пропали перейми і щоб я рано не приїхала в пологовий. Чергова лікарка оглянула і сказала. Що це самий початок. Я вийшла до чоловіка і говорю що якщо ввечері народжу то буде добре, а на годинику 6 ранку.Він поїхав додома, а я з Аллою Степанівною повернулася в родзал, і запитали лікарки скільки все ж таки сантиметрів відкриття, вона відповіла, що 3.
Я зраділа, якщо за 5.5 годин в мене шийка відкрилася на 3 см. значить розроджуся швидко.До 9 години ніхто до мене не приходив, одного разу лише на моє прохання прийшла акушерка і послухала серцебиття дитини. Коли прийшла лікарка відкриття було вже 6 см., вона пробила мені міхур і пішла. Повернулася з другою лікаркою,якій розказувала, яка в мене чудова родова діяльність.Перейми почали наростати і я дуже захотіла щоб поряд зі мною був мій чоловік,Алла Степанівна дуже мені допомагала і масажувала спину, допомогала знаходити зручні пози, але так захотілося щоб поряд був коханний. Незважаючи на його негативне ставлення до спільних пологів. Через пів години він був вже біля мене. Як побачила, що він заходить в палату, одразу ж навернулися сльози, так як якось тепло стало від того що він поряд, ще й в нього на очах сльози, схвильований, але я стрималась і не дала собі розчулитись, працювати ж потрібно, а не нюні пускати.Під час перейм я постійно намагалася правильно дихати і дійсно ставало легше і майже не боляче.
Акушерка сказала постійно ходити, але з кожної хвилиною, це робити ставало все тяжче. Я почала стогнати, Алла Степанівна запитує:»Кричати будеш?»Я кажу незнаю,все чекаю що почнуться пекельні муки і дійсно закричу, але вони так і не приходять, за допомогою дихання я й далі можу справлятися з біллю.
Як далеко в пологовому туалет, а ходиш туди так часто. Останній раз замість того щоб сходити в туалет мене починає тужити, але я ще не розумію, що пішли вже потуги, ведуть мене назад в родзал, ходити вже не можу. Лягаю на ліжко, приходить моя лікарка і починає щось писати в табличці що висить на стінці, я питаю коли вже буду народжувати? – Через годинки 2 ………а що тебе вже тужить? – Незнаю.
Вона мене оглядає і говорить тужитися, бігом починають готувати крісло, приходить решта медичного персоналу.
Я кричу: «Вася вийди», акушерка починає протестувати говорить щоб залишився, я наполягаю на своєму так як відчуваю що не зможу розслабитися коли він буде поруч.
Починаю тужитися ……. 3 рази на потугу не виходить, лише два.
Лікарка говорить щоб я подумала про дитинку,їй там не дуже комфортно……………ну я й потужилася………не чую ні лікарки, ні акушерку………..тільки чую як мене пече всередині……..відчуваю як пройшла голівка, плечі і живота не стало. Розумію що дитинка вийшла, але я не чую крику: Чому він не кричить?????????????? – Кричить заспокойся.
Чоловік забіг як тільки почув крик малого, йому одразу дали його поцілувати, потім положили мені на груди, теплесенький, гарнесенький…..невже це я його народила?
Ніколи в житті я не була щаслива як в той момент, не можу Олексійчиком налюбуватися,все повторюю – який ти в мене гарний.
Під час потуг я дала по бокам і акушерці лікарці з ноги, не чула нічого що вони мені говорили під час потуг, не відчувала поцілунків чоловіка після народження малого, все перестало існувати крім малесенького хлопчика, який став найдорожчим у світі.
Лікарка все говорила: Ну чому ти нас не послухала, в тебе все так йшло чудово, якби послухалася зовсім би не порвалася.
А так я мала 1 внутрішній шов і два маленькі зовнішні(на другий раз буду розумніша).
Після того як народився наш хлопчик мені так вже не хотілося щоб мене чіпали, але потрібно було ще народити плаценті і щоб зашили розриви.
Чоловік вже був постійно поруч і це все бачив, коли я після пологів питала його нащо ти на це дивився, він відповів що дуже за мене переживав і радий що був поряд. От так він змінив думку про спільні пологи.
Олексійчик родився з вагою 3840 кг. І ростом 51 см.
Від першої перейми до народження Олексійчика пройшло 10 годин, ще лежачи на столі я сказала що обов’язково буду народжувати ще, це легко і не страшно. Лікарка відповіла, що я створена для народження діток.
Вже після того як я перейшла на ліжко і годувала свого хлопчика чоловік подзвонив рідним і привітав їх з народженням внука, так що мене і чоловіка не турбувала під час пологів непотрібними дзвінками і переживаннями.
Усім бажаю легких пологів і здорових діточок. Бути мамою – це найбільше щастя.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

А для мене пологи - було незвідане поняття! Признаюсь чесно я боялася родів, інколи вечорами плакала, бо боюся болі, але на 9 міс я хотіла вже швидше вродити, бо тяжко було ходити! Пологи настали неочікувано на 38 тижні. Це був прекрасний день 29.10.08, я навіть не сподівалась, дуже класно себе почувала,приготовила обід, з чоловіком гарно поїли, потім ввечері дивились телевізор, а коли чоловік хотів виключити телік і світло в мене ніби пробкою відійшли води. Чоловік в шоці, я теж не второпала (бо це перші роди), думаю класно починаються нічого не болить. Подзвонила до лікаря. Лікар сказав бігом їхати в роддом. Води відійшли у 22.45, а родила у 6.31, чоловік був поряд, підтримував як міг, я під час схватки відбитки своїх нігтів на руках його лишила, які довго потім нагадували про цей день, вірніше ніч. Правда були розриви, не могла 2 тижні сидіти, але то того варта - коли тобі на живіт кладуть маленьку манюню, яка потім так солодко смокче цицю, що може бути краще в світі ніж стати мамою.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Добралась на хвилинку до компа Приїхали ми ше вчора, в ПБ не так зле, але вдома все ж краще
Писати багато немає що - перейми тренувальні були ше десь за тиждень, по ночах в основному. 11 січня біля 2 ночі почала засікати - ніби часто, ніби й сильніші стають, поки думала - прислухалась, подзвонила лікарці о 3.20, шо вже їдемо. Викликала бітьків, шоб зі старшою побули. Поки вони приїхали, поки я зібралась...Виїхали з хати 4.15, а вже 4.35 доця народилась Екстрім ше той! Вже думала, буду в машині народжувати Зато все пройшло так швидко, шо чоловік не встиг налякатись, та й я такого не очікувала (кажуть треті пологи ше швидші...). Доця наша 4200 і 53 см. Навіть не очікувала Але все пройшло без проблем, без розривів і зашивань Води відійшли ше вдома, тому все було максимально природньо і в свій час. Пуповину почекали, поки допульсує, забрала плаценту з пуповину додому.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Пологи...Як я готувалась до цього дару природи давати життя. Читала літературу, вчилася дихати, морально готувала чоловіка, щоб він був поряд зі мною, але одного не врахувала - це вибір лікаря. Проходячи медогляд найбільше боялась окуліста. Заходжу в кабінет, сидить грозний мужчина в окулярах років 50. Грубо наказує сідати, виносить вердикт по -7 на два ока, народжувати лише кесарево. Мене такий підхід не влаштував, тому прийшлось побігати і пошукати нормального фахівця. І ось я попала до Абашиної, стало вже не все так критично, -6 і -5.5, сітківка в нормі. Але один нюанс, народжувати потрібно у фахівця, який вміє вести пологи у жінок з міопією. Порадила вона мені таку собі Школьник О.С. Я вуха розвісила, інтернету не мала, думала, що то потрібно якісь особливі вміння мати тому лікарю. Тому не роздумуючи звернулась до неї. Ще в розмові з О. С. відчувала дискомфорт. Очі в неї такі холодні, погляд нагадував риб"ячий (чому я не слухала свою інтуїцію?). Вона почала з того, що народжувала в неї якась жінка депутата і така та жінка тупа була, що не знала як відбувається лактація, думала, що соски треба різати і ще якусь історію в тому жанрі. Тому я повинна бути підготованою, знати що до чого і обов"язково з партнером.(Потім стало ясно навіщо там партнер, бо більше нікому нема до тебе діла). Розповідала також, що вони пропагують природні пологи, ніякого втручання, говорила все те, що я хотіла почути. Домовились про УЗД, вона подивилась і сказала, що все гаразд, лише дитина буде дрібненька. Подзвонити, коли почнуться перейми. За день до пологів почувала себе виснаженю, хотілось поспати. Злегка послаблювало кишечник. Я собі рахувала, що попереду є 2 тижні. Ми якраз з чоловіком з"їжджали зі зйомної квартири і це була остання ніч там. Ввечері я крутилась, щось було не так. Злегка хапав живіт, вдалося задрімати. Далі таке відчуття, ніби всередені щось стукнуло, по ногах потекла вода. Почала будити чоловіка, викликали лікарку і поїхали в пологовий на Некрасова. Настрій в мене був бойовий, приїхали на місце о другій ночі. Медсестра в приймальному лінивим голосом прогтягує: "Домовлялись?". Відповідаю, що так, називаю фамілію лікаря. Огляд в якісь комірчині акушером, поруч тиняється п"яний гардеробщик, щось там бажає. Розкриття один палець. Далі процедури, які краще зробити дома. Обстановка нагадує туалети в студенських гуртожитках. Відмучила всю прелюдію. Приїхала лікарка, сказала купити чоловіку 3 фл цефтріаксону (який потім загадково зник) і підніматись в родзал. Піднялась, постійно хочеться в туалет, води в кранах нема на весь роддом! Перейми не йдуть. Лікарка беззаперечним тоном заявляє про крапельницю, чарівні таблетки в рот, і маємо з чоловіком ходити під ручку по кругу. Мене вирвало, починаютья інтенсивні перейми з інтервалом в 7 хв. Переносити їх з крапельницею в руці дуже незручно. Неможливо повернутись, зручно сісти. Вишу на чоловікові, в проміжках засинаю. Лікар з компанією весело спілкується про розпродаж в Антошці, це такий у мене музичний фон на всю ніч:" Я такий плащик внучці купила! Супер, а які ціни...". Ніяких вказівок від Школьник, ні як дихати, ні як масувати, щоб полегшити біль, НІЧОГО!!! Лише медсестра співчутливо втішала, що ще недовго, підтримувала морально. А далі найгірше., чоловіка попросили вийти, я залізла на крісло...і стало так нестерпно боляче, що мене тримали, бо я видиралсь з того пекла. Я кричала, а у відповідь почула "Заткнись, я зроблю за 5 хв те, що твоя матка буде робити годину!" Вже згодом я зрозуміла, що то мені розкривали шийку вручну. Це саме найболючіше і травматичніше для мене за весь процес. Перейми не йдуть в порівняння. Чоловік знову зайшов, я продовжувала висіти на ньому, капельницю підкручували, перейми стали ще частішими. Чоловік знову мав вийти. Лікар дорозкривала шийку, почала вислуховувати серцебиття дитини, стало ясно, що щось не так. Побігли за ще якимось лікарем. В мене починались потуги, Школьник щось верещала, що у мене нічого не виходить, у дитини брадикардія, щоб я мовчала, бо дитинці погано. Прийшов лікар, він для мене був як ангел рятівник, спокіний і врівноважений. Чітко сказав як дихати і під рахунок тужитись. І ось за кілька таких потуг в 6.35 народилась моя дитинка, клацання ножниць, гаряче розпирання в промежині, ось і вона. В цей момент, я тільки відчувала полегшення, що все закінчилось. Дитинка була 2700, зріст 51. Гіпотрофія, плацентарна недостатність. Пуповина була дуже коротка. В маськи не було сил навіть заплакати, вона якось мявкнула і дивилась широко відкритими очима. Зайшов чоловік зі сльозами на очах, а в мене нуль емоцій, тільки порожнеча. Запитали скільки платити, лікар сказала, що вона цін не називає. Ми дали їй 1700гр (в цей час почав скакати долар, а гроші ми зберігали в гривнях), акушерці 250гр, вона демонстративно повідомила, що не буде перераховувати. Сказала, що пологи були ускладнені і буду мати ще лікарняне. Але таки перерахувала і, мабуть, залишилась незадоволеною, бо лікарняне не виписала. А своє неправильне УЗД забрала, педіатр потім допитувалась, чому ніхто не бачив у дитини гіпотрофії??? Виявилось, що є ще і вроджена вада серця, незакрите овальне вікно і артеріальна протока. Слава Богу, що все минулося за місяць. Але чи не були стрімкі пологи причиною того? Читала, що дехто хвалив Школьник О. С. як професіонала і хорошого узиста. Мені не пощастило ні в першому, ні в другому випадку. Може не дуже в мене чуттєва історія вийшла, але написала те, що було. Сподіаюсь комусь допоможе мій досвід.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Пройшов вже місяць від родів, а я досі Вам не виклала свою історію, постараюсь встигнути поки Дениско спить. Прийшов 41 тиждень моєї вагітності. Здавалось що родити я не буду - ЖОДНИХ ознак!!! Мене поклали в роддом. Новий рік на носі...
Патологія на Мечнікова як лотерея - є гарні палати є старі - я лотерею програла - дістала пружинне ліжко радянського зразка. Перший день схожий на магазин "все по 20 грн" - за УЗД, за аналіз, за карточку, на відділ, за серцебиття... Нарешті мене оглянули - привітали - мол відкриття на два пальці, шийка згладжена, голова в тазу вже прям на виході - сказали до ранку народжу... Ну я запереживала щоб не проспати схватки (!!!) і не спала до 3 ночі з нерозпакованими сумками... Потім здалась і лягла спати. Рано знову цілий день чекала... ввечері розпакувалась і плюнула - познайомилась з дівчатами, пооглядала всі поверхи роддому... Далі середа - то особливий день на мечнікова - ходить якийсь супер професор і всіх оглядає і вони потім зразу родять. Я дурна подумала що треба би мені до нього. Рано встала, оділась, попила чаю і почала малюватись, намалювала одне око і тут заходить палатна - з ужасом дивиться на мене і каже бігом все ховай - а я їй - та в мене тільки одне око намальоване, як я так буду! Але заховала - лежу в масці /то до приходу професора всі нацепили/ заходить така делегація - неземного виразу обличчя професор за ним дамочка з рушником, далі дамочка яка щось писала, далі всі лікарі в масках. Я ржала - добре під маскою не видно! Пан професор мацав всім животи двома пальцями і одразу гидливо витирав ті пальці в рушник. Я далі ржала під маскою. Далі вибрав собі дві жертви в нашій палаті, а на мене сказав шо я пересічний випадок тому огляду не потребую! Як я поняла потім - Слава Богу!!! Одна сусідка родила на наступний день в новорічну ніч, а друга цілий день корчилась від болю!!! Коротше він якийсь садюга!
Побачивши то все я твердо рішила родити до наступної середи! На рано я оділа шорти і погнала - з 10 ранку до 12 ночі я ні разу не сіла - намотувала круги по роддому, включаючи сходи. Такі процедури я проводила до суботи, а в суботу плюнула... ввечері мій живіт надувся як футбольний м"яч… не звернула уваги.
Настала неділя, одній з дівчат чоловік привіз карти і ми різалися в дурня цілий день. Під вечір я залізла на підвіконник і направила поломані жалюзі… Роздали знов карти… Дивлюсь – 10 вечора. Кажу «ну 3 я вже мабуть не встигну народити, буду родити 4!» всі посміялись, я рішила шось поїсти – кажу знов – «поїм щось щоб голодною не родити!» Знову всі пореготали… А мій живіт як перекачана автомобільна шина твердий – тріщить – на очах розтяжки робляться… Пішла я розбудила чергову медсестру, вона недовольним сонним голосом каже – випий 2 ношпи і 2 валер»Янки і йди спати /там то лікарство від всіх недуг», брешу що вже пила. Вона пообіцяла що покличе чергового лікаря… Ми далі грали карти. Прийшли два молоді лікарі, питають «хто тут жалівся?» кажу довольно що то я. А мій живіт як на зло зм»як! Вони мене помацали і сказали іти спати… Ще добре не вийшли з дверей живіт знову твердий. Ну я рішила що то я собі придумала.. Полягали ми спати. Лежу і сльози котяться – думаю завтра починається 43 тиждень!!! Скільки ж можна! Що ж зі мною будуть тепер робити??? Що там з малим??? І тут починаються такі сильні сильні копання в животі! Я засумувала – дівчата казали перед родами дитина притихає… Ще один удар і з мене під напором вилітає гаряча вода, десь склянка! Думаю – придумала собі! Сідаю і обмацую простинку – МОКРА!!! Я така щаслива стаю і знов іду до медсестри… Вона ще недовольніша! Кажу «мені води відходять!!!» /з дурацькою щасливою міною/ вона каже що коли води відходять то так ніхто не усміхається, що мені здається… Кажу їй що я не дурна і стакан води собі в ліжко не лила! Вона знов недовольно кличе лікаря – приходить МІЙ лікар – його хтось на роди викликав!!! Оглядає мене і каже «в родзал» Я щаслива приходжу в палату і кажу переляканим дівчатам що йду родити. Хтось плаче, хтось німіє, я скидаю печиво Марія і постіль в один кульок /добре на роди був окремий кульок/ і йду. Мене далі НІЧОГО не болить!!! Спустилась по сходах в род зал, я ще умудрилась ходити там і все фоткати поки лікар не сказав щоб йшла вже в свій род зал! Прийшла, лягла… Почались болі як на місячні /не сильно/. Думаю – то ще мабуть годин з 10, не буду чоловіка будити, десь в 6 ранку подзвоню і скажу що роджу, хай виспиться… Подзвонила тільки хресній.
Поки я лежала в патології багато чула про те, що коли не кричати болить менше – то правда. Я застогнала разок – то так заболіло аж зірочки пішли, я дихала так як дівчата казали – ніби шарік надуваю. Хоч акушерка казала дихати не так. Попробувала я дихати як вона казала – біль наростав, то я дихала як мені хотілось. Мої місячні – то безперервна схватка, а тут були ще перерви!!! В 2 год лікар подивився і каже – скоро будем родити!!! Кажу «як родити??? В мене ще толком то схаток не було!!!» він вийшов і мене почало «перти» - я нічого не роблю, а живіт сам напружується і тисне!!! А я то ще і чоловіку не подзвонила!!! Акушерка каже ще ні – матка порветься, тобто шийка, а то не я! воно само так робилось – мабуть це було найважче – не тужитись коли воно само аж пре! Прийшов лікар, почались роди. Я неправильно тужилась… Як правильно? А так щоб голова вилізла, поки не вилізе доти і не правильно… Нічого не виходило… Приклали датчик – я відчула себе як в фільмі про доктора хауса – дивлюсь як падає серцебиття!!! Страшно не передати. Каже лікар я тебе підріжу бо дитину треба вже витягати! Ясно що я погодилась! Акушерка взяла ножиці… Я думала то для пуповини! Підійшла схватка і я крутнулась – а в той час мене різали тими ножицями – то не чути! От і зарізали з промежини на попу… За дві потуги народився малий. Була там така дебела медсестра – каже я тобі закрию рота і носа і ти так легше тужитись будеш – правда… А то мені повітря втікало через рот… Далі малого кладуть на живіт а живота в мене вже нема!!! Така собі ямка… Кажу який малесенький! А лікар – маленька це в сусідньому род залі -2,500 а тут /зважили потім/ 4 кг! Я була така щаслива що слідуючі 5 хв нічого не пам»ятаю – дивилась на малого як заворожена! Далі родилась плацента – ляп і все, без потуг зовсім… Така собі здоровенна печінка на вид, зі шнурочком…
Далі шили… Ляпнули якоїсь рідини з пляшечки – обезболили, лікар взяв таку голку криву ніби старого черевика мав шити і почав вишивати. Неприємно – як палець голкою вколоти… Зашили. За цей час малого вже оділи. Він лежав на столі і кривився на світло. А мене почало трясти так що аж страшно стало – до мене прийшов страх родів нарешті! Правда я вже народила… Написала ледве СМС чоловікові – мол малий 4 кг, получите, распишитесь – ледь по клавішах попадала і така страшна слабість – голову не могла підняти! Мені зробили гарячого чаю і понакривали. Через 10 хв мене перестало трясти і мені нарешті дали малого до грудей. Годину я мабуть в род залі не лежала перевели в післяродову, але це вже окрема історія!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Другий раз родити то не перший... це точно...Моя друга вагітність проходила не дуже добре, до 4 місяця лежали на підтримці,і тонус маткиі гематома і що не хочеш на тому Узд говорили....Після 4 місяця все наладилось..От підходила вже до кінця моя вагітність, по Узд сказали що пологи будуть 31.12.2009-01.01.2010, лікар сказав якщо до 10 січня нічого не буде до буде класти.Переносити боялась, вже всі родичі так задовбали питаннями: чи вже? що я сама хотіла поскоріше родити...На 41 тижні я намагалась щось позбирати з підлоги і відчула ніби щось луснуло всередині і тепла водичка потекла по ногах...ну нарешті дочекалась...Прийняла душ, вклала волосся, зробила марафет, як інакше до лікара їхати? Схватки почались через пів години як відійшли води..дочекалась чоловіка, в 14год. ми приїхали на Мечнікова з частими схватками, вже стояти спокійно не могла...завели мне з пакунками в родзал на 1 поверсі,родзал супер(порівняно з 1 родами 6 років тому був ужас)схватки були надто часті, акушерка посадила мене на мяч, трошки помогло терпіти схватки, але вже не було куди терпіти.Десь коло 15год. забіг лікар сказав бігом лягати, потуги йшли повним ходом.Акушерка сказала коли тужитись а коли ні (молодець) і за пару потуг народилася моя донечка в 15год.15хв 10 січня 2010р. вага 3800кг ріст 54см.Трохи були розтяжки і тріснув старий шов, лікар гарненько штопав коли я кричала що болить....Потім малявочку приклали до грудей...Перевезли на 3 поверх, там ми вже трошки відпочили. Не можу сказати що умови були погані, на 4 бали по 5 бальній шкалі. Ці пару днів пролетіли скоро,а там нарешті додому....

Написала трошки скорочено бо в мене мала обжорка цицю не відпускає...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Сьогодні, озираючись назад, на день пологів, у мене залишається стійке відчуття великого свята. Ну майже як Новий рік чи День народження в дитинстві. Хоча, коли я розповідаю, що пологи йшли більше двох діб, усі співчутливо хитають головою, дивляться на мене як на великомученицю, і спішать поділитися розповідями, що і вони намучилися в роддомі. Либонь для того, щоб утішити та заспокоїти думкою, що я не одна така на світі.
Думаю, що це дійсно б трохи розрадило мене, якби я народжувала в пологовому будинку. Але я народжувала вдома. Чи як мені видали потім довідку: без медичної допомоги.
Свою першу дитину я народила дев’ять років тому саме з цією з медичною допомогою. Діло йшло під вечір, мене швиденько вклали на ліжко, встромили у вену крапельницю і через півтори години моє дитя вилетіло з мене з усіма побічними задоволеннями, про які хочеться забути як страшний сон.
Відомий англійський вчений, який відстоював право жінки народжувати так, як дано їй природою, Дік-Рід, запитав якось у лікаря-акушера, для чого той стимулював породіллю, хоча в тому не було жодної потреби. „Адже у дитини можуть бути потім проблеми з нервовою системою аж до епілепсії,” – вів він далі. На ці слова лікар відповів, що його завдання провести пологи, а далі вже будуть проблеми педіатрів.
Слова страшні у своїй відвертості, і їх правдивість перевірила на собі не лише я, а і ті десятки матерів, моїх сусідок по лікарняному ліжку.
Говорять, що сьогодні все відбувається інакше. І дійсно, в пологовому будинку мене завірили, що без потреби вони ніяких лікарських засобів не використовують, за певну плату створять комфортні умови перебування після пологів, а також всіляко заохочують партнерські роди. Можу допустити, що багато чого перемінилося за дев’ять років, але є речі, які не мінялися десятки років: казенні стіни, чужі люди, медичні огляди на кріслі, металеві пружинні ліжка, пронизливо-яскраве світло операційної, відбирання дитини в перші хвилини для обмірювання і щеплення...
В якийсь момент я відчула, що не хочу цього. Звісно, переживши подібне один раз, можна перетерпіти всі ці незручності ще раз. Але заради чого? Я виношувала мрію про дитя багато років, ростила його кожною клітинкою свого тіла, кожним порухом своєї душі. Чому в мить нашої зустрічі я маю щось перетерплювати, з чимось змирятися?
І тоді я сказала, що народження дитини – це не страждання і не праця, як прийнято вважати. Це зустріч довгожданого гостя, це свято, яке приходить один-два рази на все життя. І ми почали готуватися до свята.
Якось непомітно, ніби відповідь на наше рішення, з’явився телефон повитухи, яка приймає пологи вдома. На допомогу прийшли сім’ї, які вже народжували вдома, ділилися досвідом, літературою, хорошим настроєм. Ми пройшли дородову підготовку. Сюди входили фізичні вправи в басейні, детальне обговорення перебігу пологів, можливі медичні та юридичні ускладнення і шляхи їх вирішення, список необхідних речей, . Навіть моя восьмирічна донька отримала свої завдання та обов’язки. Окрім суто практичних моментів повитуха засадила мене за ... вишивання.


Чого я боялася, вишиваючи собі оберегову сорочку для пологів? Як прореагують сусіди, якщо я раптом почну кричати, що будемо робити, якщо повитуха буде в цей час на інших родах, чи доведеться їхати в лікарню, якщо я порвуся, чи відійде повністю плацента? Найбільше я переживала за те, що сама не зможу визначити той момент, коли треба буде допомога лікаря. Тут потрібно було повністю довіритися повитусі, а такої довіри в мене не було.
На останнє питання відповідь прийшла сама собою. Пара, яка народжувала до нас, змушена була закінчувати пологи в лікарні де з ними до останнього була і наша повитуха. Матері шістьох дітей дійсно ні до чого ризикувати свободою.
Ну ось, нарешті, всі пелюшки та розпашонки випрано та випрасувано, рушник над дверима з Деревом Роду, який оберігав нас всю вагітність, замінено на Рожаницю, я роблю останній стіжок на рушникові, з яким чоловік поїде запрошувати повитуху, і говорю: „Ну ось ми і готові. Можна народжувати.” Лялечка наша виявила гідну подиву слухняність, і, давши нам відпочити кілька годин, о шостій ранку заявила про свою готовність з’явитися на світ.
Спочатку почали відходити води. По телефону ми отримали перші вказівки від повитухи. Я мала піднятися з ліжка і походити, щоб голівка дитини опустилася нижче, і закрила отвір, через який просочувалися води. Так як навколоплідні води замінюються повністю кілька разів на добу, то з часом їх кількість поновиться знову.


Перейми почалися десь під обід, були слабкими і нерегулярними. На мої стурбовані питання повитуха відповідала лише одне: „Насолоджуйся поки можеш”. До вечора шийка відкрилася лише на два сантиметри. Виявилося, що голівка дитини знаходилася дуже низько, завертала шийку, не даючи їй розкритися. Мою подругу в подібній ситуації відправили на кесарів розтин. Я ж просто час від часу займала потрібну позу, в якій голівка трохи відходила назад, і шийка повільно, але продовжувала розкриватися.
Повитуха навчила мого чоловіка прослуховувати серцебиття нашої лялечки та роботу плаценти. Моя, ще тоді єдина донечка , теж час від часу прикладала вухо до живота, намагаючись виділити серед какофонії звуків сердечко своєї сестрички.
Час минав весело і з користю. Одягнувшись у вишиванки ми провели народні родильні обряди: розв’язування вузликів, обкурювання троїцькими травами, обтирання свяченою водою, відкривання дверцят і шухляд. На столі знаходився образ Бога Велеса, який проводить душі немовлят з потойбічного світу. На вікні та в мене на сорочці червонів образ Рожаниці – матері всього живого і неживого на землі. Так у мріях, молитвах та очікуванні минула перша доба моїх пологів.


На ранок перейми припинилися зовсім. Лялечка наша активно рухалася, показуючи вже трохи наляканій мамі, що з нею все гаразд. Повитуха була спокійна і говорила, що все іде як слід, що моє тіло знає, як для нього найкраще, адже ідеальним здоров’ям я похвалитися не могла, та і вік вже за тридцять. Після другої години ми вийшли прогулятися. Світило яскраве сонечко, сніжок порипував, день був святковий, люди готувалися зустріти Старий Новий рік, а ми чекали на свою зустріч.
Після прогулянки перейми поновилися, я злопала свою останню на наступні півроку шоколадку чоловік готував басейн. В цих турботах минув вечір. Коли матка розкрилася до чотирьох сантиметрів, повитуха дозволила мені зануритися у воду.
Ніч ми провели з чоловіком у двох. Це була одна з найкращих наших ночей. Більшої спорідненості, довіри я до цього ніколи не відчувала. Я буду до кінця віку вдячна повитусі, що вона нічим не порушила наше чекання. Я знала, що рука мого коханого лежить біля правого плеча, і коли б не простягнула руку, вона завжди була там. Те, що я раніше лише відчувала, зараз проявлялося в ньому: мужність, надійність, впевненість. Все це зосередилося у його руці і переливалося в моє тіло під час перейм.


Лежачи в басейні я змогла оцінити всі переваги води. Вона вмить розслабляє тіло, і будь які болючі відчуття проходять із закінченням перейми. Без води тіло не має змоги повністю розслабитися, часу на відпочинок не вистачає, тому біль посилюється через утому..
До шостої ранку я проспала в басейні, прокидаючись лише для того, щоб продихати перейму. Вона починалася трохи нижче попереку, розходячись з одної точки вбоки, потім переходила на гобласть копчика і низ живота і закінчувалася всередині на рівні геніталій. Кожен її період подихувався по різному: початок глибоким диханням, середина: швидким через рот, в найбільш болючих місцях – по собачому, висолопивши язик, і кінець – швидким диханням через ніс. Якщо я збивалася з дихання, біль ставав просто нестерпним, я швидко зрозуміла, що краще піднапружитися і дихати, ніж корчитися від болю. Після перейми я засинала, і як розповідав чоловік, навіть умудрялася підхрапувати в ті короткі хвилини перепочинку.
В якийсь момент я відчула, що не можу більше знаходитися у воді. Шийка розкрилася на 8 сантиметрів, а годинник показував, що вже мої пологи перевалили на третю добу.
Я вийшла із басейну і почала хаотично кружляти по оселі. Як потім зрозуміла - це був пошук найвдалішого місця для пологів. Найбільше приглянулися мені вхідні двері, перейми біля них переносилися чомусь набагато легше. Чоловік з повитухою кілька разів відтягували мене на диван, та з дивовижною впертістю, під предлогом, що мені треба до туалету чи попити, я поверталася на це місце.
На якійсь із цих втеч з цього клятого дивана, їм вдалося дотягнути мене лише до порога наступної кімнати. Повитуха здалася, дала команду зачинити двері, чоловік сів на підлогу, підставив свої долоні під мені сідниці, я сіла на них, широко розставивши ноги, а повитуха присіла спереду.
Потуг у мене не було, я просто сильно напружувала низ живота при переймі, так ніби хотіла видихнути взяте перед цим повітря не через ніс, а через піхву. Біль при цьому повністю припинявся.
Від мого голосного сопіння прокинулася донька, яка спала у цій кімнаті. Ми планували, що вона буде присутньою на пологах, проглядали з нею фільми, обговорювали сам процес. Проте, глянувши у її сонні перелякані очі, я наказала вивести її. У мене не було впевненості в собі, сили контролювати свою поведінку не було, а раптом я почну кричати і разом з видом крові це навіки перелякає дівчинку, відверне її від материнства?
Уже через 20 хвилин я жалкувала про своє рішення. Даремно я не довірилася собі, не було ні крику, ні крові, а тільки безмежна цікавість: а що ж там бачать чоловік і повитуха? Чомусь здалося, що у піхву засунули руки і розтягують її в різні боки. Разу з третього я усвідомила, що то мені в два голоси пояснюють, що то вже показалася голівка, і треба тужитися. Я набрала повітря, натужилася і почула, як чоловік вигукнув: „Ой, на мене схоже!” Ледве дочекалася наступної перейми, щоб виштовхнути дитину, а вона як на зло, затримувалася, прийшла слабка, але на наступній наша лялечка нарешті лягла на руки повитусі.
Чоловік бережно опустив мене собі між коліна, повитуха відсмоктала з носика слиз і поклала нашу довгождану гостю мені на груди, прикривши її татовою сорочкою. Здавалося, час зупинився. Ми сиділи вчотирьох на підлозі і дивилися на дитину. Маля майже не плакало, сонно кліпало вічками, і було одночасно таким мужнім і беззахисним. Врешті, повитуха нагадала, що добре було б дізнатися, хто ж до нас прийшов. І дійсно, ми забулися подивитися, хто ж у нас народився. Виявилося, що під татовою сорочкою мирно посапувала Цвітанка.
Трохи пізніше, я знову стала в родову позу, під натужилася і народила плаценту. От тут крові було вдосталь. Мене переклали на диван, повитуха вміло запхнула сосок до рота Цвітанки, вона прийнялася активно смоктати, і трудилася так кілька годин, аж поки не перерізали пуповину.
Про що я думала, лежачи із дитинкою на грудях, і дивлячись на поріг, де щойно народилася Цвітанка?
Я відчувала, що мене страшно обманули. Колсь давно люди в білих халатах крутили мене, кололи, різали-зашивали... Мені до сліз стало шкода себе, і разом з тим тисячі мамочок і малят, яких точно так же були чи будуть обмануті. А потім прийшло почуття гордості: я це зробила!
Двері відчинилися, і цей же поріг переступила старша донечка.
Вона залізла під ковдру і притулилася до мене. Я обняла своїх дівчаток і нарешті відчула: я МАМА!
Повитуха обкладала мене замороженими полуницями, чоловік напував трав"яними відварами, привид лікарні поступово танув перед очима. Я дивилася на Цвітанку і думала, що як добре, що її зараз не торкаються чужі руки, не штрикають в це маленьке тільце голки, не роздирають ці оченятка, щоб залити ліками, не розтягують на дошці для якихось там сантиметрів. Невже їхня точна кількість додасть щастя чи здоров"я?
Кілька місяців я не могла без жалю дивитися на діточок, народжених в лікарні, доки знайомі мамочки не почали сторонитися мене. Мабуть це було не дуже гарно з мого боку.
Ще одним із надзвичайних вражень справила на мене плацента. Судини на ній були схожими на могутнє дерево. Мабуть Дерево Роду на рушниках та писанках змальовувавалися саме з нього.
А потім у мене знову почалися перейми. Почали діяти трави для скорочення матки. Це було щось неймовірне! На грудях у мене Цвітанка, на пузі полуниця, перейми довгі, сильні і з коротким проміжком. Рухатися ніяк, кричати соромно перед дітьми, можна лише дихати. Я жалібно скиглю, що це не справедливо, не чесно, що я стомилася і заслужила на відпочинок.
Через кілька годин ми перерізали пуповинку. Робилося це врочисто, татко приніс книгу, не скажу яку, ми домовилися, що це поки що наша таємниця, повитуха вирвала у мене волосину, скрутила її з червоною ниткою і перев"язала пупочок. Кацнули ножиці, і тепер моя лялечка пивністю самостійна людина.
Нарешті сестричку змогла потримати Дзвінка. Вона стояла, боячись поворухнуися, майже не дихала, і все повторювала, невже це правда, у мене є сестричка?
Я дивилася на свого чоловіка, який підтримував дівчаток, і відчувала безмежну вдячність, що він пережив ці пологи зі мною, допомагав, підримував, оберігав. Душа враз стала великою-великою, і всі якісь негаразди стали негараздоньками, а потів і зовсім загубилися у морі ніжності. І хотілося, щоб це було так завжди.
Так ми дожили до вечора. Повитуха повернулася додому, а ми готувалися до своєї першої ночі тепер уже з двума дітками.

Це фільм про те,я к ми зутстріли Цвітанку. Без інтимних подробиць.
[flash]http://flv.video.yandex.ru/lite/fed-vmf/i78n9a99yu.2205/[/flash]

 

Мої пологи в лікарні, або чому я стала прихильником домашніх пологів
Історія про ПБ
Про маленьку дівчинку, білявку із чорними очима я мріяла здається із перших місячних. Вигадала собі хатинку, де на мене завжди чекала донечка, і коли ставало тошно від своїх серйозних дитячих проблем бігла думкою до неї.
моє тіло до вагітності почало готуватися за кілька місяців. Перше, що воно зробило: вигнало тодішнього мого бойфренда, з яким я , до речі, хотіла створити сім"ю. Чимось він не влаштовував мій організм, бо досі не можу пояснити причини моєї поведінки. найшло як кажуть.
Потім мої очі почали розкриватися о шостій ранку(до цього їм комфортно спалося до 12), а ноги несли на стадіон, де розтрушували останній мій сон. Це ще ладно. моє тіло примушувало мене обливатися холодною водою. Навіть зараз пам"ятаю, як стою перед льодяним душом і думаю, ну нащо це мені? а потім якась сила штовхає мене під льодяні краплі УУУУУУУУУУУух
В цей час мені зустрілася колишня подруга. "Що з тобою, ти вся світишся, ти вийшла заміж? Ні? ну тоді ти вагітна!" Я раптом відчула холодок під серцем, і накрила рукою живіт. З тієї миті почуття вагітності не покидало мене. А потім з"явився і татко. З першої зустрічі ми говорили про дітей, про виховання, про сім"ю. Ще пам"ятаю мить як завагітніла. Це був ранок 17 липня. Здалося раптом, що я розтеклася як море, стала безмежною, ніжно-синьою. і на мене опускається таке ж безмежне, ніжно-синє небо. і думка : ну ось і все.
Через два тиждні тест висвітив одну смужку. Я поклала його на вікно, борючись із нав"язливим відчуттям порожнечі у душі. Через годинку я змахнула папірець у сміття і перед очима мелькнули ... дві смужки!!!!!! Так мабуть народжуються зверх нові зірки - шаленний вибух щастя.
Вагітність проходила не дуже гладко. Лікарка поставила мені срок на 4 тиждні більший.
Татко на це сказав: ну що ж, раз мама нагуляла, будемо виховувати. Потім срок вирівняли, але сумніви у своєму батьківстві залишилися протягом усьго сімейного життя. врешті я не витримала, сказала, що дитина дійсно не його, і зібрала речі. Але то буде набагато пізніше...
А покищо я лежу N - ний місяць у лікарні, і розповідаю лялечці, що то я плачу не від того, що її не люблю, а від своїх житейських неважливих проблем.
До, речі, реального діагнозу мені так і не поставили, сказали, що загроза пов"язана із психічним станом. Я часто думала, а якби лікарка не помилилася із сроком???????, може б не було ніяких лікарень, уколів, скандалів?
десь перед сьомим місяцем, моя ляля вирішила піти. Вона прийшла до мене у білосніжній довгій льолі і дивилася з такою жалістю, розумінням і прощенням. Я кинулася від того, що серце аж зайшлося, живіт почав ходити ходором, я тримала його руками і вмовляля заспокоїтися, просила прощення за свою невдалу вагітність, за нервування, обіцяла, що я виправлюся в все буде добре, аби тільки вона була зі мною.
В тридцять тижднів я наполягла на виписці і повернулася додому. Шилися сорочечки, в"язалися шкарпеточки, все пралося, вичищалося. Татко гладив животик, і ми знову говорили про дітей, виховання, яка у нас буде щаслива сім"я.
8 квітня, о третій ночі почалися перейми.проміжок був 10 хв, болю не було, все якось терпло всередині, а потім відпускало. я всілася за швейну машинку, бо дуже хотілося вишити сонечко на пелюшці, в яку загортатиму малечу, а руки все не доходили. На переймах піднімалася зі стільця, і проймалася такою радістю, що здавалося, аж сонце почало раніше сходити, щоб подивитися, що
ж тут таке цікаве відбувається.
На торохтіння машинки вийшов татко, спросоння він не зразу второпав до чого діло йде, а далі запалив усі свічки, поставим музику, і ми танцювали пару годин, зупиняючись на переймах, прислуховуючись якимось третім вухом, що ж там відбувається у нашої лялі?
годині о дев"ятій відійшла пробка. ми почали готуватися в роддом: помилися, підготували робочий стіл для акушерки (так чоловік обізвав процедуру бриття), поставили клізму, поїли все смачненьке, що було в холодильнику. Час йшов, а перейми ставали все рідшими, між ними вже 20 хв, і терпне не так сильно. Я лягла подрімати, татко розтирав мені ніжки, час уповільнився, в такому медитативному стані ми прожили до вечора. Я почала панікувати, адже обіцяні перейми через 5 хв, коли треба викликати швидку ніяк не наступали. Вирішили їхати в лікарню.
У швидкій мене присилували сидіти на переймах, я дуже боялася пошкодити лялі, і намагалася сісти напівлежачі. Мене відчитали як першокласницю, і я змирилася.
У приймальні не дуже доброзичлива тіточка перелопатила мій пакет з особстими речами. викинула все, що здалася їй непотрібним, труси туди теж попали разом із одягом для дитини. Татка на пологи не пустили, хоча попередня домовленість була із завідуючою, та це був суботній вечір, і звернутися було ні до кого.
Мені поставили клізму, намазали соски зеленкою, похвалили чоловіка за охайну зачіску між ногами і запустили в святая святих - пологове відділення.
Мене оглянула лікарка. Пам"ятаю холодні інструменти, від яких тіло аж судомило, її вимогу лежати спокійн, і категоричне небажання відповідати на мої питання.
палата, в яку мене повели, була звичайна, лікарняна, з двома металевими ліжками і матрасами в клейончастих чехлах.
Зайшла акушерка, наказала мені повернутися задом і вколола кілька уколів. Для чого вони я теж не дізналася. через кілька хвилин у мене почався страшенний головний біль, в очах темніло, нудило, я навпомацки доьралася до туалету, намагалася викликати рвоту, бо після неї біль трохи стихав. Не можу сказати, через скільки часу мене витягла з туалету санітарка і вклала на ліжко. Потім прийшла акушерка, поставила крапельницю і сказала, що я вже рожаю. це мене заспокоїло і нарешті почалися відчуватися перейми. До цього головний біль їх повністю забивав.
Я досить швидко знайшла потрібний темп дихання, дрімала між переймами, коли це принесло акушерку, яка почала цікавитися скільки мені років, де я працюю. витрачаючи короткі перепочинки, я все ж таки пояснила їй, що вона заважає мені народжувати. на що мені відповіли, що я мала приїхати зразу, як відчула перейми, отримала б укол і спала весь день, а не зараз, коли треба рожати.
Лежати було дуже незручно, я просилася встати, але не дозволяли, ляля дуже сильно тисла на кобчик, довелося терпіти. Потім мені пробили пузир, підняли, одягнули роддомівську сорочку і повели на крісло.
після двух потуг, мені знову хотіли поставити крапельницю, я різко сказала: не треба, і її мовчки прибрали. на третій потузі моя лялечка виплюснулася з мене і опинилася на животі.
поклали її попкою, і досі пам"ятаю цю гарячу синьо-червону попочку, яку я тут вже вхопила руками і потягла до себе. Акушерка потягла її до себе. Якусь секунду ми боролися за цю попочку, і ось її безцеремонно виривають у мене. між руками - порожньо, у душі піднімається шквал сліз і дитячого протесту, але тут мені починають розповідати, що я погана дівчинка, і жахливо себе поводила на пологах. Сльози стають комом у горлі, психіка робть якийсь дивний скачок, і ось, я, а он моя довгожданна лялечка, а між нами СТІНА. Я вже не відчуваю до неї нічого. ВСЯ моя любов, отам, за стіною сліз, які не дозволяють виплакати. Мене повідомляють про народження дівчинки. Я подумки вітаюся з нею, бо не наважуюся сказати вголос, раптом це теж недозволено?
Доню забирають, акушерка давить руками на живіт, вихлюпується плацента. Її довго розглядають, я чую слова: яка товста, мабуть двійня була. .Мене шиють, порвалася вже коли плечики виходили.
приносять дитину, тулять до зеленого соска, мале морщиться, брати відмовляється, ніхто й не наполягає, доню забирають і кладуть в кількох метрах від мене. Акушерка говорить, що схожа на татка.
приїхала я десь о 18 вечора, а в 20.30 вже стала мамою.
Так ми лежимо дві години. Вона там саменька, і я можу дотягнутися лише подумки. Маля мовчить, неворушится, жива чи ні?, з нею все гаразд? спитати ні в кого.
Потім нас розвозять по різних палатах. В моїх руках горить відчуття гарячих маленьких сідничок. Це єдиний дотик, який я зробила до дитини.
О шостій ранку всіх породіль піднімають здавати щось там. Я відмовляюся вставати. На вимогу встати силую себе і через кілька кроків втрачаю свідомість. Більше мене не трогають, але і дитину не приносять. У палаті шість чоловік, які народили в цей день.
Принесли малих на годування , моєї не має. Мамочки поруч воркочуть. А у мене стоїть стіна сліз.
Прийшла педіатр. Бабулька комуністичної закалки. Сказала, що все гаразд, а те, що не гаразд, то не страшно.
Є і свої приколи. Чергує молодий атлет, ставить мені катетери, підмиває, носить на руках (це коли без свідомості).
На другий день принесли донечку. Цицьку не бере. Я йду сваритися, що дитину догодовують і приносять ситу. Приносять пляшечку з молоком, при мені всовують до рота малій, і говорять: дивись, як смокче, нічого не голодна, а з твоїми сосками годувати взагалі неможливо.
Три дні малеча на сумішах.
іншого разу прошу: покличте педіатра, дитина хрипить. Малу забирають, я чекаю під дверима. Згодом мене заганяють у палату, і кажуть, щоб чекала там. Дитину я бачу аж на наступний день.
Труси одягати не дозволяють, прокладки теж. Ходимо всі човгаємо із ганчірками між ногами. Мені з кожним днем стає все гірше, болить, не можу розігнути спину. Прошуся весь час на огляд. Тикають, маціють, говорять, що все в порядку. Виписують.
Знову свої приколи. На знімання швів навели студентів, мене доручають одному із них. Я кричу, що відмовляюся, і по закону маю право вибирати лікаря. Хлопці регочуть і вигукують: вибери мене.
Практиканка успішно справляється. Мабуть вона боялася більше за мене, бо робила все дуже ніжно.
Дома! Їхала в роддом, була ще зима, а повернулася - на проти під"їзду розпустилися весняні квіти.
Дома дістаю цицьку, і о диво, моя розумничка бере зразу і починає смоктати.
Перша ніч разом. я дивлюся в очі донечки, і бачу весь Всесвіт, який доручив мені берегти і любити цю душу. Відчуваю, яка я маленька перед цим поглядом, яка велика відповідальність покладена на мене.
Проходить пара днів, і я вже не можу розігнутися від болю внизу живота. Чолові дотягує мене до лікарні. Приймають без черги: залишки плаценти в матці. Я безпорадно говорю, Мені сказали, що все нормально, матка на 7 тижднів. Та які там 7 тижднів ..... - і дещо не зовсім літературне - це вже лікар.
Додому вже не відпускають, чистять. Після наркозу весь час цідюся. Груди розриває. Мала знову на суміші. У мами закінчується відпустка і вона повертається додому.
10 днів після пологів. Я в лікарні. Дома чоловік з немовлям. Возить її у візочку на роботу (він торгував у той час), міняє пелюшки на лавочці.
я відпрошуюся на ніч додому, перу, готую кашки в холодильник. На ранок знову під крапельницю. Чістка не допомогла, залишаються ще згустки крові, які вирішують вимивати. Вставляють капельницю у шийку, і я лежу по кілька годин підряд в холодному приміщені (опалювальний сезон вже закінчився) на кріслі. Потім біжу додому, потім знову на вечірні процедури, потім додому на ніч.
Нарешті закінчили антибіотики. Я даю Дзвіночці груди, і моя дівчинка знову їх бере. Мамина розумничка.
Пару днів перепочинку вдома. Йдемо на плановий огляд до нервопатолога. Лікарка аж охкає, у малечі страшенний внутрішньо черепний тиск - наслідки стимуляції. І знову: лікарні, лікарні, лікарні. До двух років пролежали більше 15 разів. Та я розумію, що мені несказанно пощастило, поруч мамочки, яких теж стимулювали, і мій діагноз ще самий оптимістичний.
У два роки пропонують інвалідність. Наш татко вже давно зник із горизонту сімейного життя. Щоденний прийом ліків, боротьба зі щепленнями, малечі після них завжди гіршає. Роботи не має, грошей теж. У лікарні нашіптують, що при інвалідності я хоч щось отримуватиму. І ліки час від часу безкоштовні видаватимуть. Мама мене відмовляє. Низький поклін їй за це.
Я плачу за довідку із зміненим діагнозом, влаштовую малу в садочок, виходжу на роботу у цей же садочок. Боремося за нормальне життя вже без допомоги медиків.
Перемагаємо!
Свою другу донечку я народжувала вдома.
Думаю, що зрозуміло чому.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Вириваю хвилинку, щоб розповісти про свої пологи.

На ранок 9 числа я по плану поїхала в патологію на стаціонар лягати, бо в мене на той час був термін 41 тиждень. Зранку мене чомусь почало кровити, лікар оглянув, сказав що все добре, виписав уколи, вітаміни і все. З тим я і пролежала цілий день там. Ввечері заснути не могла, тільки близько 12 задрімала. Тут все й почалось. Я ніби й сплю, але й не сплю, бо постійно болить спина. Я чомусь подумала що це передвісники, бо вона якось постійно боліла, а не періодично.
О 2 ночі вирішила все ж порахувати інтервали. Тут бачу, що вони все-ж є і вже кожні 5-6 хвилин. Я покликала медсестру, прийшла чергова лікар, оглянула і сказала, що якщо через годину перейми продовжуватимуться, то переводити мене в передродову. Правда їх все непокоїли мої крововиділення.
Так близько 5-ї я попала в передродову палату. Десь о 10 год приїхав чоловік, в нас були спільні пологи. Проте схватки дійшли до інтервалу через 3 хв і на тому й застигли, ще й стали нерегулярними. Крововиділення не припинялися. Покликали завідуючу пологового. Вона радила стимулювати і проколювати води, бо ніхто не може із впевненістю гарантувати безпечність цих кровотеч. Тому мені прокололи води і положили під крапельницю. Тут стало не те, що боляче, а якось нестерпно і тошнотворно.

До цього шийка була розкрита лише на 2 пальці, і то лікар трохи розтягувала, оце дійсно найболючіший момент за весь період перейм.

При стимуляції шийка вже майже розкрилася, але ще не до кінця. проте тут я відчула таке дике бажання сходити в туалет, що відразу зрозуміла починаються потуги, а тужитись ще не можна. Згадую техніку дихання по-собачому, але цього вистачало на кілька схваток. Починаються потуги і я вже тужусь. От і маю розриви на шийці через це.

Потуги в мене тривали довго, більше години, я все ніяк не могла тужитись вниз, а все йшло в лице. Мене вже і в різні позиції ставили, під кінець трохи надавлювали, але все ніяк. Плюс до того я вже втратила багато крові. Тому вирішили мене розрізати. Після цього за 2 потуги я народила свою доню о 15.05. Виложили її на живіт, вона була синя, але така гарнюня. І до речі, без обвиття, хоча на УЗД казали що є 1 раз. Вона зразу напісяла на мене але до грудей вже не приложували, бо я втрачала кров. Потім вийшла плацента.
А потім почалось найгірше. Швів мені наложили багато, ще й по-живому. За всі пологи я не кричала, тільки стогнала під час потуг. А тут я прочистила своє горло добряче. Відволікало і зменшувало біль тільки те, коли я дивилась як одягають мою доню, як вона там лежить і на кого вона схожа
Найгірше те, що після довгого зашивання через деякий час мене повезли на крісло зашивати повторно, бо кровотеча не припинялася. Так що я пережила ще один такий кошмар. Мені було б легше ще раз народити.
Мабуть природа така, але тепер я чомусь повністю забула процес перейм. Настільки це важко і неприємно, що краще дійсно про це забувати.
Найбільше я рада що був присутній чоловік. Коли він прийшов, то психологічно стало набагато легше. А найбільша його заслуга, що він заборонив мене кесарити, бо на піку схваток я вже просила обезболююче, а потім і кесарський. Завідуюча все жартувала: ну якщо вона просить кесарити, значить скоро народить!!! Так і вийшло.
Народилася моя кицюня 53 см і 3400 г.Так все і закінчилося.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

буду писати по свіжому

ПДП по УЗД ставили на 11-12 лютого. Лікар з ПБ поставила на 15.

6 січня опустився живіт. Оскільки це було 35 тижнів це викликало переживання лікарки в ЖК. 11 січня лікар з ПБ порекомендувала таки 10 днів попити Магне Б6 аби доносити маля, оскільки він ще зовсім малесенький і не готовий народжуватись (до 2500 г). Оцінивши ситуацію я погодилась. Чоловік поїхав у відрядження, а ми з нетерпінням чекали на його повернення, оскільки планували народжувати разом. Погода дала нам понервуватись, оскільки маленьке відрядження затягнулось на 3 тижні. 3 тижні переживань та нервів

Числа з 11 лютого почали мене діставати всі переживаючі. Розповідати страшилки в стилі "переношувати ДУЖЕ погано!" і т.д. Дістали мене вкрай, тому почала гуглити і роздрукувала для доброзичливців інформацію що до 42 тижнів за перенос не вважається. Останньою краплею була неділя 14 лютого, коли мене реально довели до сліз і я зі злості зняла вагітну лінієчку на ДП.
Після 23-ї ми вже збирались спати і вкладати Павлуся. Поки мої хлопці копошились: туалет, ванна і т.д., я вже пішла лягти.

23:30 щось мене болюче прихопило. Потім відпустило і малий в пузіку почав гикати. Прийшли мої хлопці, лягли поруч і мене знову прихопило. Сказала чоловікові, він спитався чи то почалось. Кажу - зараз засічу інтервал і будемо бачити. Якщо затихнуть - значить тренувальні. Спробувала змінити позу - знову ж таки, якщо після цього затихнуть, значить тренувальні.
Після третьої перейми з інтервалом в 10 хвилин я їх залишила вкладатись, а сама вирішила зробити вдома клізму. За досить короткий проміжок часу я почала розуміти, що інтервали значно коротші. За годину часу з початку перейм я вже мала перейми з інтервалом в 5 хвилин. Чоловік побіг за машиною. Точніше він бігав по хаті і весело підскакував "Ура! Почалось!" за що отримав наганяй і підганяй В той час зателефонувала лікарці і ще запропонувала, що ми б її по дорозі забрали. Вона сказала, що добереться сама.
Пригадуючи історію Галі, коли її бігом в коридорі ПБ роздягали, я не стала одягатись сильно. Одягла нічнушку, в якій планувала народжувати, шкарпети, райтузи, чоботи не застібала (аби можна було швидко зняти). Ну і куртку.
Чоловіка ще не було, але я вже вийшла з батьком і сумками. Коли вийшли, якраз він під’їхав. Поїхали...
По дорозі засікаю, що інтервали 2-х хвилинні. Знову телефоную лікарці, кажу "інтервал 2 хвилини, ми їдемо за вами".

01:20 Взяли лікарку і далі в ПБ.
Поки чоловік паркував машину ми вже оглядались в приймальному покої. Повне розкриття. Лікарка пішла в родзал готуватись і кликати персонал на пологи, мене мала привести сестричка з приймального покою. Тут був прикол з старшою панею з приймального. Вреднюща :cesored: В мене повне відкриття, перейма за переймою, стою напіврачки, а вона повільно так задає якісь дурнуваті запитання (наприклад, вік. - Та паспорт маєш перед очима!!!) Далі "лягайте на кушетку, я маю вас поміряти" поміряла і пішла писати, а я годі з кушетки злізти... "Сідайте на стілець, я маю тиск поміряти" - ага, счас. з повним відкриттям я сяду на те дерев’яне крісло аби шию дитині скрутити!... Сестричка не могла на це все дивитись і так боязко каже "Давайте я її проводжу до родзалу, а коли ви завершите - я піднесу їм документи?" "ні, я вже завершую!". я більше не витримала і кажу "я йду в коридорі зачекаю" і йду в ліфт. Чоловік вже зі мною (поставив машину і надійшов з сумками). Вбігає та сестричка з паперами і поїхали.
Коли йшли в родзал ноги вже в мене були мокрі, думаю це вже почали відходити води. В родзалі нас уже чекають.

01:35 залажу на крісло. Правда прозвучало запитання чи цей родзал нормально, оскільки ми сказали що минулого разу народжували в сусідньому і не на кріслі. Але мені в принципі вже все рівно.

01:40 всілякі там маніпуляції, приготування. Якісь подушки під попу Перейми вже стали практично однією безперервною.

01:45 лікар на черговій переймі проколює пузир. Я не бачила в тому змісту оскільки води в мене вже і так підтікали, але згодом зрозуміла принаймні навіщо це зробили. Аби бачити ЯКІ води. Для них це якийсь важливий фактор, аби не були зелені чи ще там якісь. (Малеча наковталась вод поки народжувалась і ще добу зригував, то бігали до моєї лікарки разів зо 5 питати які були води, чи є підстави хвилюватись).
Мене почало реально тужити. Як і при перших пологах навпроти мене великий годинник. Роздумую "01:45 . Чи до 2-ої народимо?" Чоловік поруч, протирає обличчя та губи мокрим рушником.
Дещо віддалено чую голоси лікарки та акушерки "Величенький буде". Думки "А, великий! як же я народжу?!" і тут мене взяв страх. Вперше я так труханула. Причому настільки сильно, що мене перестало тужити. Кілька хвилин чекали потуг і тихо - оце я згальмувала! в той час розмовляю з чоловіком, висловлюю свій страх з того, що велика дитинка, як же я народжу?...
Далі віддалений голос акушерки і дублювання її слів чоловіком "Та він вже тут! голівку видно! Такий же волосатий як Павлусь! (це вже від себе додав чоловік)" Добре, що чоловік поруч, оскільки його голос і слова чую добре і сприймаю цілком адекватно. Перепитую "Що дійсно видно?" - "Так" - "ну то поїхали" і знову мене почало тужити.
За потугу голівка виходить наполовину, відчуття ще ті
Питання акушерки "Серцебиття?" Після цих слів в мене перед очима пливе кіно як з ТВ: серцебиття падає! реанімація, крапельниці....
Лікарка мене слухає "Серцебиття нормальне" Кіно кудись зникає Надходить наступна потуга. Народжується голівка, потім тільце. Радісний викрик вже не знаю кого (чоловіка чи персоналу, чи всіх одразу) "Є!! Все!" Невдоволений крик малого і тепле, мокре мені на пузо Чмяк! ))))))))))) Це було 2:05.

Плаценту я вже відчувала на виході, тому трішки зусиль і вона теж народилась.
Повністю пуповина не відпульсувала, але я на цьому вже і не наголошувала. Я була щаслива, що все обійшлось так легко і без втручань (прокол пузиря не рахую, бо до цього я була готова). Далі перерізання пуповини чоловіком, а далі ще цікавіше що, нажаль, мене оминуло. Чоловікові показували плаценту і розповідали де що. Потім він мені розповідав свої враження. Шкода, що мені не показали
Потім ще отримала внутрівенно окситоцин – забезпечення від кровотечі.
Далі мене оглядають на наявність розривів і констатують невеличкий внутрішній. Беруться штопати. Відчуття неприємні, але на пузі лежить малий і не хочеться його чимось лякати, тому для заглушення болю починаю співати Персонал лежав від моїх арій. Співала я собі тихенько, лише інколи брала високі нотки, але концерт загалом усім сподобався ))) Потім мене питали чи прийду до них за третьою дитиною, на що я відповіла що не знаю. Персонал ліг повністю. Акушерка каже до санітарки: «Нє, ну ти чула? Зазвичай після пологів кричать – Ні! Нізащо!, а ця – не знаю » і відвісили мені комплімент, що всі б так народжували…
Потім мене переклали на ліжко, а малечу забрали на обтирання, важення, міряння. За цим всім гордо спостерігав новоспечений таточко Очі дитині нічим не замазували (так як колись). Потім мій кокон віддали знову мені під цицю і ми залишились вчетверо з лікаркою у родзалі. Всі ліки, котрі ми купували на пологи, я залишила лікарці. Мені вони без потреби, а може комусь реально потрібно буде.
Через годину вона мене ще раз оглянула і залишила нас в сімейному колі.
О четвертій санітарочка перевезла нас в палату. Палата на 3-х з персональним душем, доречі з постійною гарячою водою, і туалетом.

До других пологів я вже стала більш досвідченою, більш знаючою і тому значно реальніше оцінювала ситуацію. Я була готова до проколу, була готова до окситоцину після пологів (саме після, а не до), і до того, що, нажаль, чекати кілька хвилин аби пуповина відпульсувала навряд чи будуть. Тому моя оцінка даним пологам практично на відмінно – тобто нічого непередбачуваного мною. Бонусом була платна палата і покращені умови перебування Я отримала цілком те, на що сподівалась в ПБ: лікарські пологи з человєчєскім ліцом

Оскільки пологи були в ідеалі такі якими вони і мають бути почувалась я дуже добре. Не ходила буквою ЗЮ і спокійно могла сидіти та сидячи годувати дитину (що після перших пологів для мене було фантастичною мрією).

Народились ми 15-го о другій ночі і виписали нас 17-го після 14-ої. Я просилась ще раніше, але не пустили

Моя порада всім хто в очікуванні і в плануванні: Читайте про пологи! Взнавайте якомога більше інформації! При знайомстві з лікарем слухайте свою інтуїцію! Аби після пологів у вас не було відчуття ошуканості і пустки!

Легкої всім вагітності та пологів!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

От нарешті і я вирішила написати історію про свої пологи.
Вагітність моя була легкою і практично ідеальною – ніяких токсикозів, тонусів чи загроз. Готувалась я до пологів ретельно – море прочитаної літератури, масаж для запобігання розривам… і т. д.
Я, як і більшість з нас, думала, що народжу швидше встановленого терміну, але… прийшла та довгоочікувана дата ПДП, а самих пологів чи натяку на них нема. В 40 тижнів і 3 дні пішла я в консультацію, де лікарка потішила, що вже скоро, але відправила на УЗД щоб переконатись, що не переношуємо. На УЗД повідомили, що все ОК тільки 3-разове туге обвиття по шийці, на що моя лікарка заспокоїла, що дитя і перед пологами може розкрутитись і взагалі нічого страшного в цьому нема. Прийшла я додому і прочитала на різних форумах, що люди нормально родять з таким обвиттям і трошки заспокоїлась. З кожним днем я все більше переживала за ляльку, вже сиділа тільки вдома, кудись іти бажання не було ніякого і молилась щоб все було добре.
І ось 40 тижнів і 5 днів. Протягом цілого дня були нерегулярні схватки, починаючи з 18 год., я помітила якусь більш-менш регулярність в 7 хв. В 22 год відійшли води. Ми з чоловіком схопили сумки – і в пологовий. Схватки що 5 хв. В пологовому моя лікарка констатувала відкриття 2 см!!! «Щось так мало», - подумала я. Далі клізма і в родзал. На дверях надпис «для ускладнених пологів» - думаю для чого мене в такий родзал. Знову огляд ще одного лікаря. Я прошу не стимулювати. Залишили мене на 3 години. Схватки що 5 хв, вже безводні. В 2 ночі оглянули – вдкриття практично не відбулось. Залишили ще мене. В 6 ранку – відкриття 3 см!!! Капець. Кажуть стимулювати. Я погоджуюсь. До 13 години викапали і викололи все що можна – відкриття 8 см. Потуг нема, шийка до кінця ще не готова. Кажуть тужитись, дитина маленька ти і без потуг виштовхнеш. Тужусь. Результату «0». І тут ще якась лікарка каже, що навіть голівка не зафіксувалась як слід. До мене все доходить, і щось як зверху мені підказує – 3-разове обвиття.
Пропонують кесарити. Я погоджуюсь через якийсь час. Дівчата, я би витримала ще 16 годин схваток лише б мене не кесарили!!!
Зробили епідуральну анестезію. І в 13:50 народилась моя Юстинка. Виявилось, що обвиття було не тільки 3 рази по шийці, але й ще раз по животику. Виштовхнути природнім шляхом у мене навіть не було шансів.
Я щаслива, що все добре закінчилось і я маю здорову дитинку!

---------- Додано в 15:28 ---------- Попередній допис був написаний в 14:23 ----------

І ще хотілось додати, що якщо правильно дихати, тримати себе в руках і розслаблятися, то схватки це терпимо і нічого страшного в тому нема. Моя подруга на другий день запитала коли буду родити знову, то я відповіла, що хоч завтра ТІЛЬКИ САМА!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Накінець встановила вдома інтернет і можу розповісти свою історію. Вагітність в мене проходила просто чудово. Без токсикозу і всіляких там ЧП. Термін народжувати був на 11.02 якраз на чоловіковий день народження. В середу 10.02. я ще була на роботі проте відчувала що це вже останній день на роботі і тому максимум попідтягувала всі хвости. В ніч з 10 на 11 несподівано підскочив тиск . Всю вагітність був нормальний 120/80, а тут 160/110, зранку чоловік завіз мене в пологовий де мене і залишили. Данков мене передав Улашину. В четвер і п'ятницю мене легенько поболювала поясниця,час від часу хапав живіт. Вже чекалося, прислухалася до кожного руху , ну може вже воно. В суботу зранку прийшов лікар, взяв мене на огляд і сказав що є відкриття на 4 см, йдемо в родзал. Я передзвонила додому, бо якраз до мене збиралися чоловік з донечкою, сказала щоб вже не йшли до мене. В родзалі мені пробив води, почалися вже сильніші схватки.Лікар час від часу слухав серцебиття дитини, потім почав слухати серцебиття частіше, привезли апарат для прослуховування серцебиття. Я зрозуміла що щось не так, на схватці серцебиття дитини сповільнювалося і майже не прослуховувалося. Лікар подивився і почав швидко дзвонити і викликати інших лікарів. З того всього я зрозуміла тільки одне: випадіння петель пуповини, терміново в операційну. Через декілька секунд мене вже везли в операційну, а лікар тримав руку в матці і тримав голівку дитини. Маска, наркоз.... Відходжу від наркозу мене перевозять в палату знаю що народився хлопчик , але чомусь мені його не приносять. НЕ можу встати. Голова як в тумані. Прийшла дитяча. Сказала, що дитини важка, була асфіксія. По Апгару дитинці дали 3/5/7 балів. Про те що пережила в нступні 4 дні не хочеться навіть писати. Допомогла лише молитва. Зараз ми вже вдома.Народилися ми величенькі 3550г 55 см. Їмо цицю, ростемо іне хочемо нічого згадувати.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Перші пологи! Я чекала на них і готувалась до них як до університецького екзамену. Купи книжок, інтернет, розмови і розповіді, гімнастики, вправи і дихання, курси спільних пологів - одним словом все було як книжка пише. Вся моя вагітність пройшла доволі спокійно та без ускладнень, але страшно було памятаю: - ніяк в голові не вкладалось, як то взагалі можливо таке зробити - дитину народити через оте місце.
Але менше з тим час наближався, хвилювання, збирання, пакування, прислухування до кожного коліку - одним словом напруга зростала.
Одного вечора - лягаючи спати відчула шо мене шось весь живіт ниє, так з чоловіком до ранку пролежали - і не гірше і не ліпше. Подзвонили до лікаря, розказали - поїхали із сумкою на Батальну. Нас там прийняли, оглянули і сказали: "Родити ше не сьогодні але додому вже зась". Отак я з перестраху два теплих весняних дні провалялась пологовому. У ночі із неділі на понеділок оте ниття повернулось, таке легеньке і подекуди навіть приємне. Цілу ніч провалялась в палаті, троха спала троха будилась, на ранок виповзла до сестричок і питаю чи є мій лікар. Доктор оглянув - видивився на мене тай каже: "Мамочка, ходіть в род зал!!!!!, у вас відкриття 8 см."
Мені чесно кажучи очі на лоба полізли - а чоловік, я без нього не піду. Скоренько подзвонила, взяла лашки дитячі, воду, пеленки одноразові тай пішли.
У род залі зустріла мене моя акушерка, така тьотка класна (шкода імені її не памятаю)каже: "Шо буде родити?" "Будем" - кажу. "Ну то знімай труси і ходи собі, як щось мене кличеш, я в сусідньому залі" Прийшов мій чоловік і ми разом з ним сіли як дві клуші і почали рахувати перейми. Скільки часу пройшло не памятаю, але все якось так спокійно і не боліло дуже - навіть подумала - чого то всі так на той процес нарікають. По між тим приходив оглядати лікар, прибігала акушерка, а ми все сиділи і сиділи, нам навіть той мячик дали поскакати. Скажу чесно на ньому чоловік більше наскакався ніж я.
Минав час, і чомусь якась тривога в моє серце почала закрадатись. прийшов мій лікар, а з ним ше троє - чоловіка попросили вийти - мене положили оглядати - дивились, дивились тай рішили ше пів години почекати і якусь капельнецю веліли мені поставити. Отоді мені стало страшно: Чого почекати і шо буде через пів години і нашо крапельниця. Я до чоловіка кажу" Йди і взнавай шо до чого" Приходить з доктором, і той мене як обухом по голові: "Розкритись то ви розкрились, а дитина не йде! маємо ше час як посунеться хот трохи будем чекати далі ні то треба буде кесарити." Мене холодним потом облило, але я прийшла родити і кесарити я не дам. Наступні пів години ми з чоловіком ходили, присідали, масували спину і просили нашу доцю нам допомогти - і вона допомогла, посунулась. Ми так сунулись ше години зо дві - ноги боліли так, ніби я на Еверест сходила, причому отак "без трусов" Дуже чітко памятаю момент, коли подумалось: "Ну все я більше не можу (бо до того часу і схватки стали не дитячими). І мене кладуть на отой стіл з тими ручками, а я низенька і до них не дістаю, то вчепилась в чоловіка. За дві схватки наша перша доця народилась. Мені її на пузо зразу хляпнули, вона мені обпісяла і я всьо на світі забула. Я не памятаю, як вийшла плацента, тільки дуже хотіла шоб мені її показали. Як мені шось там всередині зашивали теж не памятаю - там більше чоловік в курсі. Трошка полежали в род залі ше з дитям, до грудей приклали зразу, всім передзвонили і поїхали в палату. Чесно кажучи від пологів у мене залишилось загально позитивне враження, я була налаштована на позитивний результат, я багато знала про пологи, я була разом з близькою людиною і я довіряла своєму лікареві - оці компоненти завжди повинні бути і тоді усе буде ок.
Про народження своєї другої доні я обовязково напишу пізніше, хоча це буде дещо сумна історія, але із щасливим завершенням.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Напевне і я розкажу свою істоію.

Спойлер: "коротка"Передісторія

Почитавши та поплакавши над істоіями інших дівчат (зовсім чутливою стала ))) плачу від маленької миті).але я не про це...
...вагітність і пологи в мене перші в мої 29 (ну так сталося).звичайно багато чтого не зрозумілого та нового.потрапила на облік до акушерки в дежавній поліклініці.спочатку здалась дуже приємною та балакучею,тому вирішила залишитись в неї на обліку,хоча в неї патронаж не нашої вулиці.але потім пожалкувала,але вже переводитись не стал (по-пеше не відомо якою буде інша,а по дуге переводитись до іншого лікаря в тому ж відділенні можут погано сприйняти і краще від цього не стане).на 12 тижні відправила на пеший узд в приватну поліклініку,я як слухняний паціент пішла.все пройшло нормально (та й коштувало як в усіх інших). вже через тиждень знову скеровує на узі,чому?....у відповідь було те,що вас високий тиск (130-80,хоча я все життя маю підвищений тиск 140 і почуваюсь при ньому прекрасно) і тонус матки...гаразд...в тій самій поліклініці лікар здивувалась чому так часто,а оглянувши сказала шо все в нормі і не треба так часто ходити.з того часу в мене виникли перші сумніви з приводу вибору моєї акушерки.далі гірше-виписано купу таблеток,постійне звинувачення у високому тиску,постійне застереження що неможна набирати вагу (оскільки маю зайву) і в кінці скерування на стаціонар на 13 тижні (після хоошого узд)! в звязку з загрозою.я в паніці погодилась,а вже позвонивши чоловікові зі сльозами почала оговтуватись....не буду довго розповідати,коротше чоловік затягнув мене в "інтерсоно" і з того часу я ходила на консультації туди всю свою вагітність де за 30грн (за консульт.) мала нормальне поводження,нормальні розяснення про мій стан та моєї дитини...ні яких таблеток, ні яких нарікань з приводу ваги (хоча набрала мало сама по собі) та тиску (як сказав лікар:ваш нормальний тиск +-20пунктів,ще вважаеться нормою і великих острахів не викликає)....паралельно ходила і в державну поліклініку до своєї ,там здавала аналізи і не зважала на всі її коментарії (щоб отримати нормально лікарняний)...так і пройшла моя вагітність в 2 лікарів (можливо хтось скаже дарма) але в державній я здавала аналізи і стоял офіційно на обліку,в приватній-я мала людське до себе відношення і спокійно без паніки та лягання до лікарні (без потеби) носила свою донечку.
...перед самими пологами я вже не вилазила з інтернету шукаючи для нас лікаря та лікарню.тягнулося все до останнього оскільки ПДР 11-12 червня а 1 числа закривалась одна лікарня і відкривалась інша...лікаря для пологів порекомендував лікар з "інтерсоно"....з ним домовились про першу "ознайомчу" зустріч 2 числа.прийшла.він мене оглянув і сказав,що 5 числа треба лягати на повний попередній огляд,поздавати аналізи і вирішити що і як робити щоб не було ускладнень.перше що я запитала, начитавшись, про стимуляцію,лікар зразу сказав що бажано поставити капельницю,оскільки маю зайву вагу,трошки вік для першої дитини і що б не було ускладнень...вмовив тим що спец.уколів для штучного пришвидшення пологів робити не буде.а поставить лише тоді коли пологи почнуться і шкоди не буде...трошки засмутившись.що перед самими вихідними доведеться аж на тиждень лягати в лікарню пішли до дому...
....4 числа мусила поїхати в пустомити на маршутці,але почувала себе дуже добре тому не переживала (не було взагалі великих страхів перед пологами).приїхала в обід додому,поскладала для себе речі в пологовий.сіла за компютер почитати по пологи,зайшла в чат і...щось луснуло в середині,я встала з крісла і по ногам потекли води...ну от почалось,спокійно без метушні,намагалася тримати себе в руках...повитирала підлогу )),хоча марна була затія, вод одразу відійшло дуже багато и все потошку відходили...подзвонила лікарю,спитала що відійшли води і чи мушу їхати терміново,чи маю годинку зібрати решта речей для мальоти.лікар дав годину і сказав що сам віїжджає до лікарні (оскільки не його зміна).потім подзвонила попередити чоловіка та маму.мама кинула все прибігла до дому ))),чоловік видно не одразу зрозумів що дочого,спитав чи можу почекати годинку-півтори бо він за містом (я сказала що почикати можу,а ось донечка не знаю)))

...через годину після дзвінка лікарю були в пологовому (17.00).там вже теж не до хвилювань.оскільки вже вдома перейми були кожні 5 хвилин і ставали все болючишими.а в пологовому одне за іншим...реєстрація,клізма,передягання,збирання...о 18.привели в родзал поклали на ліжко...болить....поставили капельницю о 19....перейми дуже боліли,час тягнувся страшенно...дуже болить...дозволили ходити,якщо так легше....акушерка хитає головою та каже що треба терпіти бо всі ми так через це проходимо...лікар заходив кожні пів години дивився (без інстументів) як йдуть справи...вже о 21 я сходила з розуму бо було боляче,перейми часті та болючі...лікар сказав що можна готуватись...і от все підготовлено,всі зібрались і в 21.30 поцес як то кажуть пішов..не кричала,намагалась тужитсь ЯК казав і КОЛИ казав лікар.і вже о 21.55 народилася моя донечка,без розривів,без ускладнень (хоча шия була тричі обмотана пуповиною).її одразу мокру та тепленьку поклали на мене,мені аж мову відняло від щасття ))))...через пару хвилин забрали,оглядали,витирали,одягали,потім знову поклали біля мене та покликали татуся...так ми провели 2 години...потім тата вигнали а нас з доцею перевезли в 3х-місну палату,малечу поклали в ліжечко біля мене,а я все дивилась і дивилась на неї......ось вона,моя маленька донечка....
на останок скажу: провели ми в лікарні 4 дні (попався перед випискою святковий день і нас виішили затимати на один день).враження залишились від пологів хороші.як вже казали дівчата підтримка лікаря (була напевно найголовнішою для мене) відіграла велику роль,без метушні,паніки,спокійно та врівноважено,надавала впевноності і мені.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

протягом усієї другої вагітності я себе почувала дуже спокійно і впевнено, я б, навіть, сказала - одухотворено і дуже гармонійно як і у фізичному так і в психологічному аспекті. Мабуть ідеальним закінченням такої вагітності були б домашні пологи, але ми надали перевагу пологовому будинку. За моїми підрахнками 40 тижнів мало наступити 12-го березня, на цю дату я й орієнтувалась, хоча лікарі прогнозували на декілька днів швидше. У ніч з 10 на 11 березня у мене був досить сильний тягучий біль внизу живота, таким чином я зрозуміла що шийка вже відкривається і процес починається. 11-го зранку я пішла на огляд до лікаря, вона констатувала відкриття - 3 пальці. Потім я пішла додому в роздумах як найкраще провести останні декілька годин вагітності. У мене по тихеньку починались перейми десь із 12год, вже десь о 14 були досить інтенсивні і регулярні. Вдома я почала складати речі в пологовий, поїла, прийняла ванну і помила посуд. Десь о 15год подзвонила лікарці і сказала що вже маю досить сильні перейми з інтервалом 5хв і тривають десь по 30сек. Ще домила посуд, зробила собі чай і сказала щоб чоловік викликав таксі. І ось тут мене вже конкретно почало боліти, перейми ставали все довшими, а проміжки все меншими, але на к-сть машин, світлофорів, бруківки і корків на дорогах це на жаль не впливало.. коли ми підїжджали до медінституту у мене проміжки між переймами були до 2-х хв, забігли в приймальну, я одразу почала роздягатись, лікарка на ходу оглянула і сказала швиденько в родзал, в ліфті у мене відійшли води і на пів дорозі до родзалу я сказала що не можу далі йти, бо відчула що вже починає виходити головка, тому мене завели в інший родзал, що знаходився ближче і я ледь-ледь дійшла до крісла. Лягла, декілька секунд і моя доця вже в мене на животі Татусько наш в цей час збирав мої розкидані речі в приймальній, щось там заповнював і дуже був розчарований що ми з Терезкою його не зачекали Татко перерізав пуповину о 16-25, 15хв після народження. Далі все було по протоколу

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Пологи наші відбувались по найгіршому сценарію, якого я і не чекала. Все проти чого я була – все відбулось зі мною – таблетки, пробиття вод, капельниці, надрізи. Може то у страху великі очі, або я просто багато про те все думала і сталось все так, як я не хотіла, або не знаю чого воно так було. Дуже би хотілось найбільш природніх пологів без медичного втручання. Але дуже добре що все закінчилось і ми тепер втрьох.
Чекали ми наших пологів дуже довго – ПДП нам ставили різне.
Останні тижні чекання було таке втомлююче а ще й наостанок нас поклали в лікарню, щоб спостерігати за мною і малям. Лікарня то для мене було щось страшне - незручні ліжка та і атмосфера в лікарня лікарняна - позитиву там мало було для мене. Хотілось мені чим поскорше родити, щоб не стимулювали а все відбулось природньо. Але не так сталось, як гадалось.
Дуже не хотілось довго лежати в лікарні, але мені довго лежати і не дали б то точно. Розпочались такі перші схватки вночі. Я правда і не знала що то схватки – то були такі собі болі як на місячні – тягнуло внизу живота. Ше якихось дві години я покімарила скільки могла і стала ходити по коридору а далі лягла, щоб мати сили на потім. Лежати спочатку вдавалось а вже під ранок лежачи схватки тільки посилювались, тому я шукала собі зручну позу - навприсядки то для мене було найкраще. Якось я і не вірила спочатку що то пологи, тому що з розповідей, матка має тонусувати і живіт має бути твердий. Я нічого такого і не відчувала, просто мене щось тягнуло і все. Таке враження, що мають початись місячні, а вони в мене досить болючі. Спочатку я все думала що то мене так болить через незручне ліжко та й чекала ранку. Зранку мене оглянули лікарі, вже мабуть всі хто хотів і не хотів (у них був ніби консиліум - що зі мною робити, так як по місячним йшов вже 44 тиждень), і вирішили стимулювати, так як велика дитинка і був перенос (хоча після пологів дитинка була цілком нормальна). Відразу на кріслі пробили води – води були світленькі, що не могло мене не радувати, бо дуже переживала, щоб у малятка було там все добре. Дали мені посмоктати три таблетки, після яких схватки мали б посилитись. Вони посилились. Поки я смоктала таблетки, ми з чоловіком гуляли, щоб не сидіти в роддомі а бути на свіжому повітрі і десь поза межами роддому і з рідною людиною, яка підтримає і відволіче від болю. Десь коло першої, коли схватки вже було щопять хвилин, нас вирішили перевести до родової зали, де ми з чоловіком передихували всі схватки і чемно чекали. Хотіли відразу ставити капельницю, щоб відкрити матку. Ми відмовились і вирішили чекати схваток і дивитись за процесом розкриття. Після огляду десь коло третьої, після огляду на кріслі сказали, що розкриття не йде і все стоїть на місці. Вибору у нас не було, а може й був, але ми переживали за малюка і погодились на крапельницю. Поставили капельницю і ми чекали. Чекати нам залишилось вже недовго, схватки посилились, відкриття пішло. Коли я вже почула що мене тужить, лікар сиділа коло мене і керувала всім процесом. Стримувати то туження було досить складно, але ми впорались. Дуже я вже хотіла народити своє малятко і все заради нього витримала б. Дочекавшись повного розкриття мене відправили на крісло, де за чотири потуги в 18,20 народився наш хлопчик з вагою 3990 і 57 см ростом. Пробувала народити сама, але я б порвалась, бо голівонька у нас величенька, тому трошки надрізали. Шиття і все інше я вже не чула – мені дали наше малятко. Татко був дуже щасливий і перерізав пуповину. Нас залишили в родовій на дві години - де ми один одного вивчали і гамали цицю. Потім перевели нас у палату, де ми провели ще чотири дні.
Вражень у татка купа і дуже був радий що був зі мною. Казав, що отримав масу позитивний емоцій. Вперше за наше спільне сімейне життя я побачила його сльози.Чоловік на пологах то дуже добре, не так треба було його якась фізична допомога, як моральна підтримка, що я і отримала за що дуже йому вдячна .

Хотілось би мені написати трошки іншу розповідь без окситоцину, надрізу і пробиття вод, але вже як сталось. Дуже ми вже переживали за малятко і тому так і вийшло. Мали б стовідсоткову впевненість що все буде добре, то ми б звичайно все зробили по-іншому.
Надіюсь що розповідь про другі наші пологи буде кардинально іншою і я обовязково прийду за донечкою через років три чотири, хоча на пологах я говорила цілком інше. Все дуже швидко забувається і біль і все. А цю біль можна потерпіти заради результату і такого солодкого дитяти.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Привіт! Повернулася з пологового і відразу на ДП. Розповісти є багато чого. Поклали мене 22 у патологію, бо нирки не справлялися. і так я проваляла дурня до середи.гггг
В середу прийшов професор на обхід і мене, звичайно, помітив. Взяв на крісло і сказав негайно викликати пологи. Відкриття було на 3 пальця. Сказав що не витягну ще доносити 2 тижні.
В четвер зранку мене повели до родзали. пробили води, поставили капалку. було надзвичайно важко. я дуже мучилася і викликали мого чоловіка на сімейні( якраз дозволили). а там і мама пригнала....
Схватки так хапали що я несамовито репетувала. Чоловік заледве тримався і боявся мене саму залишити...
Самі ж роди не так боліли. але я не могла дихати... Почала задихатися а потім взагалі рвати жовчю... Поприбігало чимало народу, пригадую. і мене різанули... Чоловік ледве на ногах стояв і боявся мене саму залишити.а потім почало несамовито теліпати.
Найголовніше, що з явилася моя доця.я заледве щось на столі розуміла, бо дали 4 види знеболювального...
ЇЇ відразу ж забрали під купол. і я 2 дні не спала а там сиділа. Ліля Петрівна ( Дитячий лікар на Мєчнікова) ставилася до мене як до тряпки. Приходили медсестрички з дит. відділу і хамили.говорили що дитина якась слабкувата. Гроші стягували по повній програмі.На суміш, бо до дитини не хотіли підпускати. Вони виганяли... Погані враження. якісь капалки.. Все закінчилося коли дала Лілі Петрівні 300 грн. і дитину віддали і хамити перестали. Потім почали впарювати мені всякі ліки, бо в мене молока типу нема і потрібна суміш+ ті ліки. я не витримала і показала наскільки в мене багато молока. що вся сорочка мокне. відстали...
Грошей висмоктали в дит відділі до 1000 грн...
Приймала пологи Бонцаревська Оксана Григорівна. її роботою я задоволена. і всіляко підтримувала мене.
а ще води взагалі не було 2 дні підряд. четвер і п ятниця валялася вся така... і санітарочки ходили з чайничком і підзаробляли