Що мене дратує?

Ваші слова - просто лозунг мого нинішнього дня))) реально, дуже це бісить...та ліпше сказати: " не хочу не буду то робити" ніж в такі дурні забави бавитися..(((

 

Дратує мене коли люди на себе виливпють цілий флакон парфумів, що запах є в радіусі 5 метрів. Їхала якось з дівчиною в автобусі, добре що всього кілька зупинок, то просто не мала чим дихати і хоч запах приємний, але мої очі почали сльозитись і пекла носоглотка. Сьогодні теж, ну от як, так на вулиці, ще до 13.00 години, мужчмна середніх років і арабської зовнішності, "область дії" в радіусі 10 м. Добре, що з таким лише перестрілась на вулиці, а не в магазині в черзі, чи дксь в громадському транспорті.

Wysłane z mojego SM-G935F przy użyciu Tapatalka

 

Араби і турки дуже це діло люблять. Згадалося, як їхала в Римі в метро: там навколо араба люди дихали через коміри курток і пальто) І не сказати, що запах був бридкий, але дууууже сильний і такий специфічний. Мені здається, що це не парфуми, а вони натираються якимось ароматичними оліями.

 

Не знаю, чому згадалось: дратує, коли жінки називають своїх чоловіків по прізвищу. "Мій Коваленко ... " або " І Коваленко каже ..."

 

О, то про мене

 

ох, випишуся тут трохи зараз! бо замахали! задовбали просто вічним порівнюванням моєї дитини і братової (на пів року старшої, а дітям то всього в околі 3х років!!). І така вже моя мала затуркана, на людях ніде буває, як десь хникне, то вже капець плаксива і всяке таке в тому стилі... Отако прямо сидимо з нею в хаті як ведмеді, нікому не показуємо, нікуди не випускаємо. І то нічо, шо вона хоч молодша, а вже давно дуже добре говорить, але ж вона не носиться і не перевертає всього підряд як тамта. Бо мама (себто братова) терпіти не може сидіти в хаті, прибирати чи варити. Має власну машину, можуть завжди з малою їздити де їй хочеться, а як не хочеться з малою, то закидає її до своєї баби (причому від досить маленької і то надовго), їздить по тренінгах і семінарах, і вони круті. Ну а я то шо... маршрутками багато не наїжджуся, особливо взимку, особливо коли грипи всякі ходять то і бажання нема. Ну подумаєш всього два рази в тиждень їздила з малою на якісь заняття - хіба то вихід в люди?!! а шо тій дитині блін треба в неповних три роки то? які люди? Ну гуляєм всього лиш біля дому плюс-мінус.
Вечорами ми готуємо їсти разом, і дитина татові з порога розказує шо ми йому зготували. Коли мій брат чує ті наші історії, то гірко зітхає, бо йому вдома з порога ніхто ніц не пропонує, і бідкається чи то колись зміниться чи то вже так і буде.
Коли ми хворіємо - то всьо з нами ясно - такі слабенькі, не загартовані, спортом не займаємся і взагалі нічим корисним. Коли вони хворіють - то якесь страшне непорозуміння, хтось десь нагло приніс їм вірус і тепер вони ото несправедливо страждають.
Я малу без нагальної потреби ніколи зайвий раз батькам не завозила. В брата ж навпаки - кожні вихідні дитини мало не весь день в баби, і то коли ще не закінчене гв, дитина непросто вкладається вдень спати. А вони десь там возяться, навіть весь день не дзвонять - це мені так мама висловлювала своє обурення, як то можна дитину так лишити і на весь день забути. Але їм рідко шось таке говорила особисто. Ну але всеодно тепер діти підросли, їхня мала вже просто звикла тусувати то в садку то по бабах, легко обходиться без батьків. А моя бачте така вся просто хлюпік нещасний, тільки мами і тата тримається.
Ух... хватить гадості писати, але дістало до неможливості!! Чи то треба було в забилам би? та нє, воно таки дратує, і то вже довший час, а як захочу "забити" когось, то ще й буду крайня, що конфлікти на рівному місці починаю.

 

не звертайте уваги. проходьте повз, то марна трата нервів

 

Кілька днів тому і в нас аналогічно по телефону : " ТО Ж ЛІКУЙТЕ, ТО Ж РОБІТЬ ЩОСЬ..." А що зробиш проти вірусу. Пити даєм, коли вже зовсім за 39 лізе, і бачу дуже йому хижо - то ібупрофен. Носа мию. Нє.блін, мачуха і син теж мачух, мучимо дитину. Щось робіть... і так всю розмову по телефону. Та робимо все від нас залежне, лікарю показали, послухали.
Аналіз здали 2 рази, на 2 раз гірші, то призначили а.б.
П.с. Я теж не кіпішую при дітях і не причитаю - типу який ти бідненький і всьо пропало, я якраз в таких ситуаціях збираюсь в купку і дію в межах материнської компетентності і повноважень . Хоч в душі на 6 - 7 день температури все розривається...
Але я і у випадку травм не ойкаю, а стараюсь заспокоїти дитину , оглянути і вирішую - чи ніц не є, чи їду в травпункт.
Найцікавіше, що чоловік розказує, що в дитинстві з ними так не носилися ( будували хату своїми силами, робота, город, худоба), хворіли і лікувались як всі в ті часи. А от внуки - то вже щось сакральне. Живемо далеко, то аж такі незручності не виникають. Свекри у мене нормальні, якщо шо, але оте - "робіть щось", то часом виводить .

 

в нас так само. Бо ж колись ЛІКУВАЛИ- гірчичники, банки, бурда з молока, масла і ще там чогось і ВИГРІВАЛИ при високій температурі. Досі пам'ятаю як мене з височенною температурою кількома ковдрами кутали і навіть ногу висунути не давали. Діяли, не то що зараз молоді-нерозумні....

 

А що тут такого дратуючого?От якби вони казали так про вашого чоловіка типу Мій Іванов, о це я розумію

 

Важко сказати, що саме. Може через те, що складається враження, що говорять про чужу людину. Про дітей ж ніхто по прізвищу не розповідає.
Але то справа кожної сім'ї, звісно, як кого кликати.

 

не памятаю чи то у ведах попадалося, чи де я то чула, але була якась така думка, що жінка, яка звертається до свого чоловіка по прізвищу не достатньо його поважає

 

О якщо мій Іванов, то явно не про чужу. То більше схоже ніби людина має замашки власника. Але якщо того чоловіка це не дратує, то я проблеми не бачу)

 

Так це не проблема, вам ок, іншу людину дратує, то й написала, тема ж така)

 

гггя часом й сина так називаю - причому не комусь-про-нього, а саме його так кличу)

ото власне. Справа звички й уподобань

 

Страшенно дратує коли розвалюються всі плани! От вже півроку все летить коту під хвіст! План А, план Б і так пів алфавіту, всі запасні варіанти. Як це вже дістало. Не можу нічого спланувати, ні відпочинок, ні роботу, ні життя

 

@Rosynka так я не проти, хай пише))) просто цікаво було чому, то й запитала

 

Як то для чого? Треба ж винного знайти (у моєму випадку це саме так "працює").

 

В нашому випадку тому, що обидві бабці вже не працюють, і не в образу їм, частенько не мають чим занятися). Коли в житті людини особливо нічого не відбувається, будь-яка подія починає обдумуватися, обмусолюватися, обговорюватися з коліжанками, які теж підливають масла у вогонь... Ну переважно як у всіх старших людей. Ми їх дуже любим, ставимося до того кіпішу з гумором, бо невідомо які самі будем). Іноді дратує, звісно, особливо ті феєричні причинно-наслідкові зв'язки: н-д, кишкова інфекція, бо "він у вас погано їсть". Після кількох випадків, інформацію подаємо дуже дозовано: в основному про успіхи) А про інше вскользь: так, прихворіли трошки, нічого страшного просто соплі, угу, в лікаря були, угу ліки купили... Навіщо їм знати є температура/рвота/понос/ біль у горлі чи ні. Це не тільки хвороб стосується, а й будь-яких проблем. Ну, але дуже виручає, що живемо окремо, в різних районах і містах)