Сімейні пологи - думка жінок (чи чоловік пішов би...)

Мій був на перших пологах....ну,був....ну давав водички... «Америки я йому не відкрила»(він медик-все знає,бачив)...пологи пройшли легко-як і другі,без чоловіка...))))

 

Теж чула таке від знайомої. Як на мене, повна дурня)
Мій чоловік був, і чесно кажучи, не уявляю свої пологи без нього, я б там здуріла просто. Пологи були дуже важкими для мене, чоловік один раз не тер поясницю, бо вибіг в аптеку, то я кричала до акушерки щоб терла, а вона не дуже то хотіла
Потім передихував разом зі мною, це незабутньо

 

От і я думала що люди переважно цим керуються, але як бачу в житті то більшість беруть саме що "бачив як то є і як я страждаю". Ліпше вже не брати ніж з такою метою брати, імхо. Що в тому доброго? Я реально не розумію, садо-мазо якесь

 

Точно-погоджуюсь!!!то «таємниця» не для них.В мене обоє пологів були дуже легкі(15хв)...

 

Ще прикол такий розкажу - маю знайому, в якої чоловік теж лікар, акушер-гінеколог. То вони зразу домовились що на її пологи він не йде, і роди в неї приймав інший лікар. Ні про що не жаліє, каже що він і сам не хотів йти до неї, хоч лікар.

--- дописи об"єднано, 8 Січень 2018 ---

Про це теж говорили , питала чи помагав, натирав, а вони "Та яке там натирав, стояв дивився, там не до натирання". Хоч думаю комусь і помагав, навіть присутністю, але не більшості то точно. А взагалі то можна брати не тільки чоловіка, а будь-кого (маму, сестру, подругу, та більшість хочуть іменно чоловіка щоб продемонстувати "муки родіння" Дурня як на мене. І ще от як кажуть "Задоволення разом, то і страждання разом хай бачить". Це взагалі не розумію. Починаючи від того, що пологи не розглядаю як якесь супер-страждання (може тому що в мене все легко і швидко пройшло), просто фізіологічний процес. явно не для того щоб брати чоловіка і його тим лякати чи щось там випоминати. А ще якщо "особо впєчатлітельний" чоловік? Розказували і про таких, що їм там валеріанку капали. От нащо такі цирки?

 

Ну от і мій сказав-«на другі не піду точно»,я не заперечувала,бо вде чітко для себе розуміла-то лише моє і тільки моє....-йому своїх «лаврів”не віддам))

 

У мене таке ж усвідомлення. Бо то моя задача підготуватись, начитатись і сказати чоловікові коли виїзджати на пологи. То тільки я відчуваю що там з тілом робиться.
Знаю людей, яким легше розслабитись, коли близька людина поруч. А я навіть батькам не завжди в дитинстві та юності казала коли в мене змагання (відповідальний момент), бо їхня присутність мене ще більше хвилювала.
А підтримка чоловіка... я її відчуваю дуже давно, ще до весілля . На перші пологи чоловік пішов, бо самому було цікаво (ми тоді просто довірились лікарям) , а на другі я і не запрошувала. Виказувала свою думку, що краще самій бути, щоб не відволікатись, а зосередитись на пологах - а чоловік прокоментував, що вже все бачив і не хоче йти .
На треті так само не хочу нікого з підтримки, окрім акушерки та лікаря, щоб ловили дитя і помагали дихати.
Хоча впевнена, якщо скажу "ідем разом, бо так спокійніше" - чоловік буде зі мною. Буквально пару років тому чула його розмову з братом, в якій чоловік ділився загальними враженнями про мої перші пологи. То звучали фраза: "вона бідолаха так намучилась, а я не знав що робити, робити щось хотілось, але невідомо що, аж сльози навертались" - то для мене це було відкриттяям, адже до цього мені запамяталось, що чоловік впевненно спокійно себе вів, навіть коли вже затяжні пологи хотіли перевести на КР. І ні слова спогадів за супровідні неприємні фізіологічні моменти пологів. Статеве життя - все ок. Сьогодні в черговий раз гуляєм (у нас сімейні вечірні променади з 7го місяця), то чоловік чекає пологів, бо після того, як він сказав, в нас перезагрузка, оновлена версія відносин
Просто буде цього разу в пологовому під час пологів. Бо першому (а фактично другому з сімї) хочеться побачити нову дітку (ну і бути на підмозі, якщо раптом що).

 

Мій чоловік був зі мною, якось навіть не обговорювалось, він хотів бути зі мною. Тер спину, подавав воду і дивився на мене великими очима
Коли мацьоп народився, з сльозами на очах казав мені який прекрасний наш син. Хоч пологи і були швидкі і в принципі без усладнень, але тішусь, що він був, ба навіть більше, він з нами ночував в палаті всі три ночі. Гордо всім розповідав, що має тепе сина, я все пройшло. Ніяких думок, про те, що хочу, щоб бачив як я мучуся в мене не було, просто потребувала підтримки.

 

Мене теж дратує думка, що чоловіка треба брати на пологи, щоб бачив як жінка мучиться. В близькому оточенні не маю людей, які керувались цим принципом, але таке чула не раз від трохи дальших знайомих. Ще нервує, що більшість людей взагалі сприймають пологи, як муку. Ну так, це не найприємніший процес...

Чоловік зі мною на пологах був, і я не уявляю, як би було без нього. Десь 80% всього часу ми з ним були самі в родзалі. Лікарка спочатку дала інструкції нам обом, як поводитись, і потім лише час від часу приходила моніторити процес. Як на мене, це дуже правильно було - чоловік повністю давав мені ту підтримку, якої я потребувала, жоден медпрацівник би його не замінив.

І ще про ставлення старшого покоління щодо чоловіка на пологах. Що моя мама, що свекруха десь з середини вагітності регулярно питали нас чи чоловік піде зі мною. Коли ми казали, що так, то вони не те що відмовляли, але старались таки до нас "донести", що йому там не треба бути. Я досі не розумію чому. Коли я вже народила і почувалась досить добре, і чоловік теж, то мами надивуватись не могли)
Склалось таке враження, що оскільки в них не було такої опції, то вони не можуть допустити думки, що бувають інші сценарії. І то десь від мамів власне і йшов посил про "побачити муки".

 

думаю, йшлося більше про побачити таке, що чоловіку погано вплине на лібідо....наскільки я розумію усталений погляд старшого покоління в цьому питанні.

Я в другу вагітність відкрила для себе деякий інший погляд - "доульський" (

якого і Мішель Оден дотримується, наскільки я розумію, він не схвалює присутність чоловіків)

, який пропагує підтримку жінки-роділлі іншою жінкою, жінкою-мамою, яка є наче оберегом, вселяє спокій, має досвід, передає його, якийсь такий зв'язок наче з усіма жінками світу через всю історію, відчуття, що ти маєш це пройти і маєш силу, підтримку роду для цього....
А так як рідна мама може надмірно тривожитись+досвід у покоління наших мам в більшості далеко не природних пологів, то цю роль може взяти на себе власне доула) Чоловік (якщо хочеться і його присутності) в цьому варіанті розглядається більше як спостерігач, як просто присутній при народженні своєї дитини батько, якось так більш "збоку" його роль в такому випадку мені бачиться.
Для себе розглядала, але я дуже чутлива до людей, і обрати когось, щоб на 100% було комфортно з погляду заздалегідь - це дуже складно, але,- варіант хороший і може й навіть справді оптимальний, якщо знайти підходящу людину. Бо, все-таки, чоловік не дасть оцього відчуття "спокою, який йде з досвіду", хоч і має перевагу як найближча людина.

А оце, що вище писалося про "хай бачить, як я мучуся і буде більше цінувати", - це, в першу чергу, про світогляд жінки і стосунки в конкретній парі, і нічого це не розкриває в принципі в питанні "бути на пологах чоловіку чи не бути".

 

Мій першого разу казав, що не піде. Але як тільки я подзвонила, що мене переводять в родзал (я ночувала в патології), то відразу примчався і був весь час

і взагалі дуже допомагав фізично: лягти, встати, походити, в туалет піти
Другого разу казав, що не піде "що я там не бачив" а я казала, що я тебе не в цирк веду, а будеш там, бо мені потрібна допомога

 

Я чесно кажучи спôчатку думала, що мій чоловік довго не витримає ггг але так, як присутність на пологах була його пропозицією і рішенням, то нічого не казала.

 

ми якось і не обговорювали, чи має йти на пологи, то було само собою зрозумілим. І я не мала навіть натяку на те, щоб дивився, як я мучусь. Більше в такому плані, як @Mansikat пише. Спокій, комфорт, розділення радості нового життя. І ці враження в мене незабутні. Чоловік плакав, коли народився наш синок, і дуже радий, що він був присутній, чи навіть не так, що "народжували спільно".

 

Ага, для більшого драматичного ефекту, напевно, такі жінки під час пологів поміж криками дивляться в упор чоловіку в очі і кажуть: "ось, бачиш що ти наробив! Це все із-за тебе"

 

Мені теж було комфортніше з чоловіком і він хотів з самого початку це питання практично не обговорювалось. Я була розгублена, боялась цього процесу і присутність чоловіка додавала трохи сил, от і все. Правда в чоловіка після моїх пологів аж температура тіла піднялась - от такий стрес. Це питання індивідуальне - моя думка, якщо обоє хочуть сімейних пологів, то чому б ні.

 

Я теж більше за цей підхід, це більше жіноче таїнство. Хоча, якщо чоловік сам хоче йти, або жінка більше немає кого взяти на пологи для підтримки і допомогти о чому б і ні? Але що спостерігаю, так що абсолютна більшість бере чоловіка саме щоб показати мучєнія. Вони вірять що це допоможе ним потім маніпулювати чи ще щось, а на ділі не факт що то щось дасть. Що розказують, то найгірше коли чоловік бачить що жінці тяжко, а помогти не може. До спільних пологів треба якось настроюватись, готуватись якщо вже таке планується. Скільки сімей, стільки думок напевно.

 

Ви вже 100 разів сказали, що "абсолютна більшість" бере для демонстрації мученій. Або міняйте оточення, або не носіть його сюди.
Я устал від ваших вкидів.

 

Ну я пишу що бачу і чую. І як бачите не тільки я таке помітила. Є як є, всім може і не сподобатись.

 

Я пригадую, на семінарі М. Оден пояснював це тим, що стосунки можуть бути різні з чоловіками. Не всі жінки можуть "сходити по великому" в присутності чоловіка. І через цю зажатість (підсвідому стидливість) пологи можуть сповільнитись. Після того як чоловік виходив - пологи йшли активніше.
І взагалі він проти присутності "лишніх" людей на пологах. Чим менше - тим краще!
Жінка має усамітнитись у відносній темряві і не відчувати на собі чужих поглядів.
Тиша, темнота і тепло - основні речі для успішних пологів.
На мою думку, жінка повинна сама вибирати партнера на пологи. І якщо чоловік боїться, не хоче - то ну його. Знайдіть когось іншого. Лишній адреналін на пологах - зайва річ, бо передається породілі.
А на рахунок втраченого бажання до жінки з боку чоловіка, крім стереотипних думок, такого не бачила.
Хоча партнерські пологи і не змінюють погоди у сімейних стосунках, маю із досвіду подруг такі ляпи чоловіків:
"Ой, та що ти там робила на пологах, нічого не мучилась. Два рази крикнула і все..."(Другі пологи у ПБ)
"Я б другий раз на таке не пішов. Це дуже небезпечно. І хоча все було добре - це небезпечно і все!!!"(Перші домашні пологи)
Деякі пари розлучались.
Тому великих змін у стосунках пари не варто чекати...

 

Мене би напрягала присутність будь-кого з рідних. І мами, і чоловіка... Я би за них більше переживала, ніж за себе. Не змогла б зосередитися.ї
Хоча чоловік казав, як мені треба для підтримки, то звичайно піде