Відповідь: Спогади з дитинства Мама. Мама завжди працювала. Спочатку на базі на вул.Бузковій, потім на швейній фабриці, на Медової Печери. Бігала, їздила, спішила, кучеряве волосся, перегідроль, цукерки "Морські камінці", випічка солодка. Тато. Тата я пам*ятаю мало. Пам*ятаю, як він привіз мені цілий палет соків "Галичина", як прийшов на мій ДН, а я на кухні стояла і плакала, пам*ятаю татову машину і дядька Олексу, татового друга. Татко (вітчим). Пам*ятаю як вперше запитала, чи можна замість Степан, казати тато. Він тоді біля меблів стояв, вперше взяв мене на руки. Бабця. Сльози навертаються, спогадів багато. Бабця навчила їсти борщ з накришеним хлібом і цукром, робила мені варенички в безмежній кількості, з маслом. Бабця, то маленький чорно-білий телевізор на дачі, зупка на оранжевій табуретці, суниці, накрохмалена постіль і смородина з цукром... Дідо. Пам*ятаю, як топили баню на дачі. а потім дідо мене в рушнику до хати ніс, і поїв трав*яним чаєм. Дідо, то зелені сливки в сірому фартуху, сіра коза Зірка, сигарети, мінзурка Хресна. Хресна то мама Галя. Завжди приходила до мене з солодощами, завжди посміхалась, завжди називала мене Наталочкою і дивилась в щоденник. Дядя Вася. Дядя Вася скоро від нас пішов. Він гладив маму по вагітному животі, і казав, що малий(в пузіку) буде мали пшеничні брови. Дядя Вася, то голуба сорочка, тролейбус, льоди. Ще досі не вірю, що він помер... Андрій. З Андрійком завжди мак терли на кутю, дурІли. Ми завжди на Різдво, в бабці на ліжку з ним разом спали, то він так мене лоскотав, я пищала на цілу хату. А коли прийшов з армії, я якраз писала уроки і мама мене сварила, то скоренько замість мене написав уроки. Андрійко, то сигарети в хресної на балконі, то купа друзів, доктор Елбан, касети, малюнки. Завжди питав чи мене хтось в школі ображає, і теж дивився щоденник. Так шкода, що він тільки двоюрідний брат, ане рідний. Спогади......щойно ніби перенеслась на купу років назад і ще раз все пережила.... Нагадали по ігри - жмурки, 29, світлофор, резинки (до 11-го класу!), котики-мишки...
Відповідь: Спогади з дитинства А я пригадую собі клюкву в пудрі ))) зараз вона в ашані є, тільки коробочка інша. чоловік так і каже йдем купимо "спогад з дитинства" )))
Відповідь: Спогади з дитинства Зайшла на Добробут по трускавки. Спинилася... переді мною жінка з відром ягід, які за розміром трохи більші, аніж суниці. Нахлинуло... Стрийський базарчик, метушня, гамір. На прилавку сидить дівчатко років п'яти у сукеночці в дрібні горохи. Біля неї бабця стоїть, торгує трускавками зі свого села. На Жовківщині завжди ягоди добре родили, але цього року виродилися - дрібні, як суниці. Хоч би трохи продати, бо тяжкий час... Люди минають, не хочуть тих дріб'язків. А я сиджу і марю тою трускавкою, але їсти зась, бо то на продаж... Спека, скиглю, хочу пити... Бабця не витримує таки дозволяє зачерпнути жменю стиглих ягід... Манюні і солоооодкі! Уже не зважаю на заборону і тягну жменю за жменею... "Йой, як то дитя то ті трускавки наминає, певне добрі", - чується звідкись. Коло бабусі черга за ягідьми, а я потихенько спустошую відерко до дна і вже ніхто мене за то не сварить... Нині купила ті полунице-суниці з Жовківщини. Солодко, як тоді...
Відповідь: Спогади з дитинства А в мене такі досить незвичні для радянських дітей спогади, правда то тільки до 6 років, Німеччина, повні магазини всякої краси, недоступної для наших людей, ляльки барбі, снікерси, твікси, доглянута щаслива мама, тато в улюбленій роботі, військові паради, концерти, забави офіцерів з сім"ями. Німецький садочок, супермаркети, облаштована квартира. На озеро на велосипедах, мама, тато, брат і я. А потім падіння берлінської стіни, незалежність.... повернення на Україну, тут без обіцяної квартири, всі на купі з родичами, тато без зарплати по пів року, незрозумілі для мене з братом пусті бідні магазини.... Хліб печений з темної муки (яку на пайок дали)... Мама у розпачі коли з сумки в магазині витягнули гаманець з татовою зарплатою за місяць. Подвір"я і дідо несе свіжий хліб і відламує нам кусок, який же він був смачний, потім село, молоко холоднюще. Резинки (як і багато в кого) до півночі, козаки розбійники, тарзанки, ех, щасливе дитинство. Велосипед і постійно биті коліна, деколи навіть мамі вже не показувала і не ревіла, хоча дуже боліло, бо вона вже в шоці від тих колін була то я сама йшла мила і зеленкою заливала. ---------- Додано в 16:25 ---------- Попередній допис був написаний в 16:20 ---------- А ще мультики Мішки Гаммі, Чіп і Дейл, Том і Джері...
Відповідь: Спогади з дитинства найкращим спогодом з дитинства це є моя бабуся! Я ніколи її не забуду, її любов, її турботу за мене, її наук! Я можу з певненістю в 1000% сказати що вона мені дала найбільше знань, ніж будь-хто. Зараз дуже шкодую що її немає поруч, і що я тоді була така дурна, не користалась її наукою, а перетворювала все в гру і швидко забувала. Тут напевно цілу книжку можна написати! Набільший спогад - це готування обіду! Для мене це було щось надзвочайне, я таке манюньке (4-5 років) кручу голубці, ліплю вареники бігаю за овочами на город! А скільки було плачу, як один раз бабця не розбудила мене щоб голубці робити! а ще пошуки золота! в нас був величезна карта світу з корисними копалинами, і в свої 4 роки я знала всі країни, і дуже багато столиць, я не вміла читати, але тикала пальцем і правильно називала місто, чи країну..всі дивувались як така мацьопа вміє читати Я не признавалась що знаю по памяті! а ще дідусь...Дідусь був дуже строгий і сварливий, але я його страшенно любила! Для дідуся я була сюрпризом, чекали хлопчика, а додому принесли дівчинку!але це не завадило дідусеві навчити мене ремонтувати все що завгодно, розібрати\зібрати велосипед це для мене було за забавку. А ще я ходячи в садочок знала як називаються всі дідусеві інструменти. Це наша коронна історія про моє дитинство, як прийшов один сусід позичати якийсь інструмент, а дідусь був зайнятий. От відправив того дядька до мене, щоб я показала де воно є...А я почала розпитувати чи то воно для дерева має бути, чи для металу...Я вже напевно таке не втну, бо все позабувала. Ну дядько розказав, я пішла в шопу, пошукала, і принесла те що треба! той дядько очам не вірив! А ще згадалось, як я пішла бавитись до подружки і нікому не сказала. Мене тоді всією вулицею шукали А ми ж то діти вумні, халабуду робили. Халабуда вийшла класна, але треба було "браму", знайшли величезне колесо від трактора і приволокли його до халабуди, воно більше за нас було понятят немаю як волокли, але потім 2 здорових мужики ледь назад те колесо відтягли мама, маму я бачила рідко, вона завжди була на роботі, і якщо згадувати маму з дитинства, то згадується купа дротиків, якими я бавилась в неї в кабінеті, старі телефони і перший величезний компютер! чорнобілий...Ніхто ще навіть не чув що то воно таке, а я друкувала своїй бабусі лист. він навіть десь зберігся, треба пошукати! ну і звісно побиті коліна, розрізана рука, зламана рука...Я ніби була спокійна дитина, яка нікуди не влізе, але кожного року мала статись якась подія, що приведе до лікарні ех....може не так гарно описала, але емоцій дійсно багато...
Відповідь: Спогади з дитинства Ооо!!! Дитячих спогадів море і всі якісь такі веселі, смішні. Зараз в голову прийшло, як ми з сестрою наліпили цукерок з болота (так акуратно виліпили, старались, щоб получились одинакові квадратики), все старанно виклали в порожню коробку з-під справжніх цукерок і пригостили своїм шедевром нашого дядька. Хто ж міг подумати, що він їх насправді їсти захоче? ))) Ми ж бавились! Тим більше самі цілі в болоті, руки аж по лікті. А дядько наш мабуть дуже вже тих цукерок хотів. Думав халява підвернулась. Ага! Так ми б і поділились, якби мали справжні ))) В 90-ті коробка цукерок для дітей - була на вагу золота ))) Як згадаю його зуби заліплені болотом і криву посмішку. Напевно хотів нас розірвати ) А ми з сестрою з того всього перелякались і втекли з "місця злочину" )))
Відповідь: Спогади з дитинства Пам"ятаю, як мені було три роки, народилася моя сестра, поруч у сусідів народився хлопчик. Обидвоє мам (моя і сусідська) пішли з візочками гуляти, прихопили мене. Неподалік нашого дому була будка з морозивом, таким радянським "розливним" з автомата. Мама купила морозиво собі і мені. Своє з"їла швиденько, а я своє вертіла-крутила, поки воно не почало текти під гарячим літнім сонцем мені по руках. Тоді мама забрала в мене ту половину, яка залишилася і швидко доїла. А я - в плач. Пішли купити мені інше, але підходячи до будки мені чомусь стало неймовірно соромно за те, що я закатала істерику і змусила маму до покупки. Досі не розумію чому - мама мене зовсім не сварила, просто спокійно сказала "Добре вже, не плач тільки, зараз купимо ще одне". Пригадую, як ми бавилися із старшим сином тої ж сусідки у них в квартирі, то він використовував мене (ох, ці чоловіки) щоб отримати "заборонений плід" - цукерки. Мама йому не давала багато солодкого, а мені відмовити не могла, то він посилав мене сказати їй "Ми хочемо цукерок!". Тоді вона відкривала сервант і насипала мені цілу жменю, я йшла з тими цукерками в кімнату і ми ділилися здобиччю. А раз посварилися із тим другом і він щоб відімстити за образу нажалівся моїй мамі, що я випрошую в них цукерки. Ото було розчарування Коли сестрі було кілька місяців, батьки привели додому фотографа - досі пригадую - жінка така середніх років із хлопчачою стрижкою. Мене посадили на диван, сестру дали потримати, вона почала викручуватися, але не могла - я тримала міцно-міцно, тішилася, що вона у моїх руках. Маю ті фото - в мене усмішка від вуха до вуха, а мала реве скільки вистачає духу. А ще пам"ятаю, як дідусь (як же мені його бракує) вчив мене п"ятирічну грати в шахмати і піддавався, щоб я відчула солодкий смак перемоги. І як розповідав про все на світі - про гриби, лікарські рослини, політику, історію, будівництво, пасіку і гроші - говорив як із дорослою. Але називав "малюшкою". Він був моїм найкращим другом. Ех, дитинство, щасливі роки... Так би туди хотілося хоч ще раз заглянути
Відповідь: Спогади з дитинства Різдво,Різдво,-виспівує колядка, Різдво,Різдво,-у серці стукотить, І в далечінь дитинства лине згадка, У ту щасливу і святкову мить. Там,молоді Матуся ще і Тато, Готують сад і хату до Різдва, Жива Бабуся,вчить мене колядку, Готується вечеронька свята. Святково в хаті,радісно у душах, А Тато вносить сіно й дідуха, І розповідь веде моя Матуся, Про рід далекий ,що уже в віках. Зійшла зоря,родилося Дитятко, Полинула молитва в небозвід, Благословить Святу Вечерю татко, І кличе до вечері весь наш рід. Потріскує свіча, молитва ллється, Затихло все навкруг,то мить свята, Та раптом зазвеніла і несеться, Із далеку весела коляда. То під моїми вікнами співають, І мама я,а тато мій-дідусь, Та довго ще у серці не змовкає, Той світлий щем,що в душу повернувсь. Марія Круль
Відповідь: Спогади з дитинства zetta, вірш просто чудовий Мої новорічні спогади, це тато, хресна, і те як нашим сім'ям було весело. Те як ми з її сином дивились мультики Том і Джеррі, те як 1-го січня ходили і бавились пітардами і всіх будили, ходили до ялинки...весело було.
Натрапила випадково на цю тему і зачиталася Згадала трохи свого: як ми влітку в бабусі і дідуся всі товклися в старенькій хаті (тоді вона ще не була така старенька ), прокидалися від співу півня рано-вранці. Дітей нас було багацько. Але нам своїх було мало, то ми ще сусідських збирали. В нас була своя хатинка на дереві (ну і трохи під деревом), кухня, де ми готували , а які в нас вазони росли . Недалеко від дому, на сільському стадіоні був старий автобус - там пів села дітвори збиралося (всі кудись їхали )...
Ой що не кажіть,але моє дитинство(мені 29)було набагато цікавішим,ніж в теперішніх дітей,часи інші були...Мене колись втримати в хаті не реально було ,і то причому всі зустрічалися і знаходили один одного без всяких там телефонів,а інтернет,то я взагалі не знала,що це таке)))Сумую за тими часами
У кожного покоління свої спогади. Не думаю, що наші діти будуть думати що у них було гірше дитинство, просто спогади будуть інші. Я пам'ятаю як хотіла ляльку Барбі, а вона коштувала купу грошей. І як раділа, коли батько привіз її, та ще наречену. А зараз у доньки улюблені ляльки монстрики
О в мене теж така мрія була,але вона здійснилась))Правда Кенна в мене не було...Але пам'ятаю,як мені моя кішка погризла ноги цій моїй барбі,то я тоді так плакалаЦе був для мене стрес тоді)) --- дописи об"єднано, 17 Липень 2015 --- А зараз я не розумію цих ляльок монстрівНапевно в кожного покоління свої інтереси,але цікаво,чим будуть бавитись діти наших дітей??
А мені от що пригадалось. В ранньому дитинстві я дуже любила бавитись в священника: одіти довгу мамину спідницю, на голову татову зимову шапку (колись модні такі були, високі, з хутра), взяти довгу палку, і намотуючи круги по кухні голосно та з інтонацією священника вигукувати слова з Богослужіння . Так як я була дуже голосиста, мої "завивання" маму трохи діставали, одного разу вона не витримала і каже: "Наталя, тихіше, зараз сусіди подумають, що то Служба Божа і почнуть сходитись". І який в мене був шок, коли відразу після її слів пролунав дзвінок в двері Я бігом сховалась під ліжко з перестраху, що це дійсно можуть бути сусіди. Мама пішла відкривати двері, а виявилось що це знайомий до тата прийшов по якісь інструменти. Після цього з "священством" я зав'язала
А ми з сестрою вибрали серед всіх ляльок найхудшу і зробили з неї барбі. Так тішились. А потім мені на 10 років подарували справжню. Цікаво, чи зараз дівчатка в 10 ще бавляться ляльками...) А ще пригадую, як ми чекали мультиків і мріяли, щоб щось там сталось на телебаченні і замість 1-2 мультиків показували ще і ще Дуже любили "Кенді" і "Русалочку" А літні канікули в селі, то взагалі щось неймовірне. Купа дітей, бадмінтон, вожатий-вожатий і ще багато-багато різних ігор і веселощів. Ех, були часи)
о я теж пам"ятаю як любила цей мультик, а ще був такий мультик ( киньте тапком, але незнаю як називається по українськи) "чудеса на виражах", і пам"ятаю як мама робила багато пельменів, мені свіженьку порцію, з величною як татові, я собі ставила тарілку на табурет а сама сідала на підлогу наминала пельмені під ці мультики. І ще смурфиків польських пам"таю. А ще як робила пломби для ляльок з муки. Потім тато змилувався над мамою і приніс з роботи справжні порошки і всякі замішувачі до пломб. в дитинстів завжди біля тата була як він працював, дуже мені сподобалось. Але стоматологом так і не стала.
Ігри на вулиці в подвір"ї будинку,де нас була хмара ( в кооперативний вселилася сама молодь). Пупсом бавилась до 8 класу(шила одяг з шматок,що видавали вітчиму на роботі). В робочі суботи ходила з мамою на завод.(сиділа як доросла на всіх кріслах).Лялька на 8 Березня від однокласника,який виїхав у Київ після 8 класу,і якого побачила цього літа на 30річчя закінчення школи. ОМГ! Яким величезним здавалося шкільне подвір"я,коли йшов за похвальним листом до директора. Як швидко їхала електричка до Сколе,не наспівалися під гітару! А збір макулатури,конкурс "строю та пісні"! Нам жилося набагато простіше, в часі мого дитинства діти не переймалися дорослими проблемами (роботами). А саме головне - дні були такі довгі !
А я пам'ятаю, як ми пропадали цілими днями на вулиці. Козаки-розбійники, лови, гра в продавців, різні секретики від хлопчисьок. Як ми дружили з подругою з 5 років (і нажаль вже 2 роки з її ініціативи не спілкуємось). Як грали в пляшечку в 6 класі, і прогулювали уроки праці. Пам'ятаю, що я була такою вигадницею, то придумувала детективне агентство, то таємничу дослідницьку групу, то типу була учасником збіговиська, яке розповідало історіі жахів (це за мотивами "Чи боїшся ти темряви" серіалу). А один хлопчик так повірив в ті мої розповіді і всякі амулети, що його бабуся телефонувала батькам моїм і сварилась, бо дитина прийшла плаче, каже "закрий двері, бо всяка всячина налізе". А для мене то гра була. Взагалі, сучасні діти нудно живуть, зайняти себе на день часто навіть немає чим. Я за те, щоб батьки самі були прикладом: ходили в походи, бігали в м'яч, плавати ходили, давали діток в гуртки. Гра то невід'ємна частина розвитку дитячої особистості. Sent from my SM-T230NU using Tapatalk
