Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Ще в глибокому дитинстві я мріяла стати поштарем і мама мені казала, якщо я буду погано вчитися, то моя мрія має всі шанси здійснитися. Далі, вже будучи дорослішою, готувалася до вступу на журналістику. Була юнкором усіх піонерських газет, друкувалася у багатьох виданнях тодішнього СРСР, вільно писала польською і англійською. Аж тут на початку 90-их з"явилося модне слово - екологія і віповідна спеціальність у лісотехнічному. А в лісотехнічному у нас вчилися всі: тато, дядько, тітка, двоюрідна сестра, я... Тобто батьки, не настоюючи, але якось плавно-плавно підвели мене до того, що ланцюжок обривати не годиться. у 1999 р. я стала інженером-екологом, через місяць - працівником управління охорони навколишнього природного середовища на довгих 7 років, останніх три - аспірант того ж лісотехнічного, але тепер у своїй дисертації екологію поєдную з економікою.
Щодо вибору фаху для своєї доні. Дуже б хотілося, щоб її освіта була вищою і принесла їй у майбутньому задоволення. Чує моє серце, що впливатиму на її вибір, тобто підказуватиму вірний шлях.

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

У мене в 11 класі тато помер і займатися дуже підготовкою до вузу не було кому, тому дорога родина вирішила, що я маю закінчити зв"язок і вже мене чекали в технікумі на екзамені. Тато, коли був живий, то радив мені на юридичний йти, мама хотіла філологію. А я взяла сама свої документи і занесла в політех на комп. факультет. Нікому нічого не сказала. Екзамени в політех і в технікум були в один день. Поки я прийщла додому з іспиту,то вже дорога родина обірвала всі телефони допитуючи чого то я не прийшла на іспит.... там домовлено, але ж не настільки, щоб іспити ігнорувати. Мама в шоці, що я не занесла документи до того технікуму (мене взагалі то дуже дивували діти під універами, які з батьками прийшли документи здавати, а іспити, то взагалі капєц!). Коли я прийшла за результатами, то мені не вистачило 1 балу до прохідного рівня і в мене на очах виступили сльози, я не плакала, просто сльози, але не тому, що я не здійснила свою мрію (бо то не була мрія - то радше спротив родині, яка всьо хотіла за мене вирішувати), а тому, що вже уявила дядька, тьотку і всіх, які будуть казати - а ми тобі казали? а ти шо сама вумна і тд. В приймальній стояв декан (Лобур В. ) і він видно побачив мою реакцію і запросив до кабінету. Він запропонував мені ці бали зарахувати на комерційне навчання, але я сказала, що мама не потягне, бо того року помер батько. Тоді сказав покликати маму. Отоді то я по телефону з автомата зізналася мамі, що поступаю в політех і що мені не вистачило бала і що декан маму викликає до себе. Мама звісно пішла. Розмова звелася до того,що треба дати підтверджуючі документи і він постарається мене просунути як напівсироту, а мені сказав йти на апеляцію. Я дуже була здивована, що на апеляції за диктант у мене стояла купа ком і інших знаків пунктуації, які я не ставила. Не знаю чи та апеляція допомогла чи то Лобур постарався, але мене зарахували без жодних хабарів (що з тим 1 балом було я ненаю) і вже тоді плакала і я і мама від щастя

особисто я вважаю, що 16 років то занадто рано щоб зробити виважений усвідомлений вибір професії. Своїй дитині намагатимусь надати найвичерпнішу інформацію про попит професій у ці роки, але старатимусь надати йому закордонну освіту, бо в нас то всьо котиться в яму глибоку і без дна!! Хоча вже зараз я мрію щоб Тимофій був архітектором

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Моя мама хотiла бути лiкарем (правда не знаю яким, бо кровi вона боїться), а її запхали в полiтех на якийсь iнжинерний факультет, бо дiд мав зв'язки там найбiльшi, хоча моя мама i школу на золоту медаль сама закiнчила, i унiвер з червоним дипломом. А вона їх просила троха шарпнутись на медiнститут, а вони (баба з дiдом) не хотiли себе затрудняти. Нашо їй того? I робота гарантована пiсля закiнчення, i вся сiм'я тим займається, отак i вийшло, що моя мама покинула весь гламур ЛьвiвГазу у 1995 та втекла до Шiкаго.
А мене ще у Львовi нiхто не принуждав нi до чого - хочеш в мед? Iди! Хочеш на юридичний? Дуже прошу! Але я хотiла у консе Правда якби не вийшло (ну не знаю чому, мало чого) я б iшла на юридичний.
У нас ще така школа була, всi юрбою поступали:
пiв школи на французьку фiлологiю, четверть в мед i решта четверть уже на все iнше

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

А я якось одразу знала-буду журналістом. З глибокого дитинства. Хоч були мрії і про медицину, і про географічний задумувалась, про психологію. Але якось так в 11 класі єдиною мрією мого життя була журналістика. Спала і бачила інших варіантів не було. Яка я вдячна що рідня мене підтримала а особливо мама, я знала вона проти цієї професії, але мені неперешкоджала навпаки шукала репетиторів, перевіряла довгими ночами тести. Пам"ятаю як вступила а конкурс був шаленним подзвонила їй першій і вона пригналась з роботи на таксі бо не вірила, не вірила що можна вступити просто так готуючись тільки з репетиторами і немаючи блатів. Сьогодні я розумію це 100% моє. І колись колит в мене будуть діти і ми з чоловіком будем живі здорові будемо намагатись підтримати їх вибір бо коли людина займається улюбленою справою живе нею тоді вона досягає успіху. Така моя думка

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

у мене склалася така ситуація, що батьки не давали кроку ступити без їхнього відома. вони все вирішували за мене і не противився, бо по-перше не хотів, а по-друге, не мав можливості, бо галицька канонічна сімя такого не допускала, тобто будь-якого прояву особистості.

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Мої батьки не дуже були в захваті від моєї теперешньої професії. До 11 класу - ким я тільки не була: лікарем, дизайнером, художником... але вибрала - бухгалтерію. Тому, що в мене дідусь і бабця все життя пропрацювали в цій сфері, поки мама з татом працювали, мене вони виховували, брали з собою на роботу, щоб я не заважала, давали мені різні документи, і я їх завжди складала по кілька раз, щось ніби-то рахувала.... мені сподобалось. Батьки були проти, але врешті решт, підтримали мене, потім підшукали мені роботу, побачили, що мені подобається, допомогли мені у всьому. Тепер мені захотілося чогось іншого, тому поступила в магістратуру, хочу бути викладачем в майбутньому, мама тішиться, бо це щось подібне до її професії, вона в мене вчителька.

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

я вважаю що вибір професії-діло дитини а не батьків.В 2-3 роки ти вже прекрасно бачиш до чого має схильність дитина-чи творчість чи читання-переповідання але протягом шкільних років(молодшої-середньої школи)уподобання дитини стають явними і тоді задача батьків зробити все можливе щоб дитина розвивала оці навички а потім сама обирала собі професію в галузі до якої лежит душа.Дайте дитині право вибору-навіть якщо ви не згідні з ним.Краще якщо провчившись 1-2 курси дитина зрозуміє що зробила непраильний вибір і поміняє вуз ніж через примус закінчить ненависний вуз і буде тихо ненавидіти свою роботу.Говорити про те який це буде спеціаліст я навіть не хочу.
Скільки є випадків коли студенти медичних вузів не закінчуючи першого курсу повертаються додому з великии проблемами з головою чкркз примхи батьків,які хотіли щоб дитина була"дохтуром" .

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Цілком згідна.

Ну не бачу я в дитини певних уподобань, а ці питання: "Мамо, ким мені хотіти стати?" мені взагалі подобаються.
Хочу цим сказати, що ще є різні діти. Я, наприклад, теж в міру свого виховання в 16 років не цілком усвідомлювала ким хочу стати. І дуже часто (з досвіду) є помилковим те, що хоче дитина. Добре, коли відразу на 1-2 курсі вона усвідомлює, що це не те чого прагне, але буває, що вже працюючи бачить, що всетаки поради батьків були слушними. То ж, певно, варто дитині пояснити та й розказати всі нюанси, позитивні та негативні сторони обраної професії. Звичайно, не варто тиснути, але...

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

можливо ви мене не зрозуміли
моїй доні 2 роки і я бачу що в неї є схильність до творчості.Вона не любит довго сидіти і слухати казочки чи ламати іграшки,досліджуючи їх.Вона любить скалдати різні конструкції з підручних матеріалів,виліплювати з пластиліну щось і маленькі ніпсові сувенірчики складати в окремі композиції.Я такою не була.Я любила щоб мені читали і потім сама любила читати.Хотіла бути бібліотекарем абоо вчителем.Батьки робили все можливе щоб я стала тим ким хочу.Мені в школі легко давались іноземні мови.І хоча життєві обставини склались так що я не поступила в Львівську лісотехніку на міжнародника-я все одно пов"язала своє життя з мовами і моя професія вчителя для мене найулюбленіша.
Подам ще кілька прикладів-сестра чооловіка ніколи особо не цікавилась наукою.Вона хотіла бути перукарем але батьки вирішили що це не престижна професія.Зараз вона студент туристичного факультету вузу.але якби ви бачили що вона виробляє з волоссям.
Я не проти того щоб батьки допомоголи дитині у виборі професії-лише в тому випадку якщо вони бачать що дитина розгубилась і не знає що вибрати.Батьки повинні прекрасно усвіідомлювати хто є їх дитина-технар чи гуманітарій.Чи хоче вона какдемічної освіти чи їй до душі розбирати електорсхеми чи шити-вишивати.не потрібно щоб амбіції батьків бачити дитину студентом престижного вузу заважали мріям самої дитини.Це навіть порушення Божого закону-коли таланти дані дитині в землю закопують батьки проти її волі.Благими намірами самі знаєте куди дорога встелена тому краще порадитись з дитиною прислухатись до неї а не вирішувати за неї

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Хммм, взагалі вибір професії дуже серйозна штука.
Трішки пофілософствую.
Мій батько дуже хотів щоб я став військовим. Він мені говорив військові мають пільги, всякі там державні забезпечення, пайки і т.д. Мене звісно така романтика не влаштовувала, і подарунком долі став медогляд при вступі в військовий ліцей ім. Героїв крут, на якому мене забракували. Тоді батько вирішив мене запхати в Політех на автомобільний факультет(сам він механік). Я мав мотоцикл і мене така перспектива тішила. Я собі мріяв, що буду великим конструктором і т.д.
Але минав час, і я все більше розумів, що того що я хотів щоб мене навчили, я маю навчитись САМ. Я вчився на платній основі і мав повне право вимагати, щоб мені дали знань по сучасним стандартам(тодішня програма базувалась на доісторичних автомобілях).І всі мої мрії потихеньку згасали, мотоцикл як був, так і є, Автобусний стоїть, заводи стоять і я з вищою освітою інженера конструктора тепер нікому не потрібний((((
Єдине чого мене навчили в Політесі - то логічно думати і правильно давати хабарі!
Але!!! моя мама колись була професійним фотографом, і потім влаштувавшись у фотостудію, взяла і мене до себе(біля мами я мав непогані знання по фото)
В 2000 році зарплата в 400-600$ ,була досить пристойною!
Але тепер кожен має, цифровик і телефон з камерою, і ті всі знимки нікому не потрібні(((
Останні 5 років, я працюю піротехніком, от тут, я себе реалізував! Робота цікава, хоч і небезпечна, від паперової роботи, до грандіозних феєрверків на концертах.
І знову, криза , люди не мають грошей, роботи мало(((
От сиджу зараз переглядаю свої знимки, тішусь мотоциклом і згадую феєрверк на своєму весіллі.
До чого я веду. Був би я мудрим, я б обрав професію, з якою я б був впевнений у майбутньому! Захоплення то є файно і добре, але і їсти за щось треба !!!
А своїй дитині я поясню що професію треба обирати думаючи про майбутнє і обов"язково сприятиму її всесторонньому розвитку, щоб в випадку чого можна було перекваліфікуватись, і робити свою роботу добре, а не бути завченим роботом для однієї роботи.
Це раніше можна було закінчити училище і тебе направляли на роботу. А зараз ???
КОМУ ТИ ПОТРІБЕН ????
Як мій батько каже "Селяві, таке життя"

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Золоті слова!
Не тиснути на дитину,а допомогти дитині зробити хороший вибір у житті!

---------- Додано в 11:00 ---------- Попередній допис був написаний в 10:50 ----------

Моїй старшій буде 14 років і я вже думаю про майбутню освіту і допомагаю їй визначатися з професією.Наразі,нехай поступає на заочне і паралельно йде на роботу(хоча би на пів ставки).Я думаю,що це їй допоможе зняти "рожеві окуляри",відчути,як важко заробляється кожна копійка,набути життєвого досвіду і зрозуміти,чого вона прагне у житті.

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Привіт всім!

Аналізуючи дитинство я не можу сказати, що мені хотілося бути кимось конкретно. У школі я любила українську мову і літературу, літературу народів світу і просто обожнювала читати та писати твори. Як тепер розумію - це була схильність. Тоді - лише уподобання.

Дитиною я була впертючою і постійно висловлювала протест, але тим не менше до думки батьків дуже уважно прислухувалася. І тому, коли постало питання вибору, запитала, що думають мама з татом. Я хотіла бути журналістом, але, що це справа життя, сказати не могла.

Навчалася у медичному університеті. Цю думку мені ніхто не нав"язував. Мама була медиком, тому й рекомендувала медичний. Я хотіла стати патологоанатомом (патанатомія була насправді моїм улюбленим предметом впродовж усього навчання), а потім - дерматовенерологом. Також мені подобалося викладання.

Народила сина на 5-му курсі. Отримала масу позитивних емоцій, незважаючи, що вагітність була нелегкою. Стала акушером-гінекологом, викладачем. Акушерство шалено любила і викладала лише його. Гінекологію особливо не любила ніколи, тому й сама там не хотіла працювати і студентів просила лише 4 і 6 курсів, коли згідно плану було акушерство.

Щоби знайти собі щось для душі в медицині, зацікавилася мамологією. Сама домовлялася зі спеціалістами інших спеціальностей - рентгенологами, онкологами, ультразвуковиками - щоби у них повчитися.

Що мені не подобається у медицині. Те, що працюючи для душі, я не можу зробити, щоб моя зарплата була такою, як я хочу. Те саме з освітою.

Вважаю, що все у житті стається не випадково. Однаково буде, як має бути. Хтось сам вирішить, хтось запитає поради, на когось буде чинитися тиск. Але нікому не є заборонено через рік-два чи 7-10 років змінити спеціальність. І не сприймайте це, як змарновані роки.

Тепер я шалено люблю свою Школу. Не можу сказати, що тато (мами вже немає) був у шаленому захопленні від моєї ідеї, але не створював спротиву. Все робила сама, без жодної допомоги ззовні. Я роблю те, що мені подобається. Знаю, багато попрацюю - багато зароблю. Не буду працювати - не зароблю. Арифметика проста. І не мушу сподіватися, що держава збільшить зарплату, не чекаю, що пацієнти чи студенти дадуть, і, дякую, Боже, за прозріння, ніколи не опущуся до того, аби вимагати з одних чи других.

 

Відповідь: Участь батьків у виборі професії їхніх дітей

Майже як про мене.Мене батя теж хотів загнати в Нацгвардію, а потім в армію.Але Нацгвардію розігнали, а армію почали скорочувати.Тільки с тією різницею, що я спочатку закінчив Політех на інж.- конструктора+ війскова кафедра( Лейтенант запаса), а потів хотів попасти в армію.(пайки, ЗП, ни фіга не робиш+при деякому щасливому збігу обставин(якому можна посприяти) безкоштовна квартира)На початку тисячоліття трохи працювавв Пентагоні(кому треба той знає що це) на цивільній посаді.Сидить 800 офіцеріві прапорщиків які майже ні фіга не роблять( розкидування пас"янсиків на компутері і тому подібне)це оплачуеться з наших податків.Робив на Автобусному.Вже 2 роки повна ЖОПА.Люди повідсуджували свої заборговані ЗП, а зараз їх починають викликати до суду і показують довідки з ЛАЗу про ЗП за якими вони ще винні ЛАЗу по 4-5 тис. грн.Виявляеться, що на Лазі порушуючи всі закони познімали премії які ще були нараховані 2 роки тому.Робив на приватників- робота за похльобку.Сам трохи був приватником- тільки лінивий не хоче з тебе здерти гроші( контролюючі органи)

 

Зараз навчаюсь в 9 класі.Я маю вибрати якав мене буде професія.Давно хотіла стати ветеринаром.В Рівненській області коледжу по цьому напряму не має.Я собі так думала, що піду в коледж по якійсь професії, а потів в Львів в університет. Та ще мені тодобається дизайн(реклама та інтер'єр).Їздилв в Рівненський аграрний на день відкритих дверей і вирішила , що буду архітектором.Та батьки мій вибір не схвалюють.Раніше вони були категорично проти ветеринара,а тепер категорично проти архітектора.І наполягають атепер на ветеринарний і медичний коледж.Тепер кожна розмово про аибір моєї професії закінчується сваркою.І через це мама сказала щоб я "не гострила зуби на аграрний".:-( А мені ну дуже хочеться там навчатись.Та вони вперлись що ні.Підкажіть як переконати батьків щоб відпустили туди.!

 

А що пропонують батьки натомість?

 

Тато наполягає на Медичному коледжі(моя мама працює фельдшером він хоче щоб я теж так працювала)а мама наполягає на економічному чабо ж бухгалтерському.Та ні одне ні інше мені не до душі.

 

З того, що Ви пишете не виглядає, що у Вас є мрія, реальна мрія бути архітектором, ветеринаром чи дизайнером. І я б таки прислухалась до порад мами. Поїдьте ще кудись на день відкритих дверей, послухайте про економіку, може Вам і це сподобається. Хоча б зробіть спробу і поцікавтесь, які матимете можливості в майбутньому після закінчення економічного факультету.

 

Пам'ятаю як мої батьки одного дня спитали на кого я хочу вчитися. Запропонували піти на готельно - ресторанну справу. Мені це сподобалося. Я провчилася в коледжі, потім в універі. Моя спеціальність мені подобається, але так я по ній сильно не працювала. Тоді дівчині 18 років було тяжко щось знайти нормальне. Хіба що офіціанткою. За пів року проїлася ця робота. Тоді я почала шукати хоча б щось, тільки щоб платили